Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ І СУТНІСТЬ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

2.1 Проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства

2.2 Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин

2.3 Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації

3. ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

4. УКРАЇНА ТА ЇЇ ВНЕСОК У РОЗВ'ЯЗАННІ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

За походженням, характером і способом розв'язання глобальні проблеми класифікуються на декілька видів.

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них слід виділити надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, раціональне природокористування і збереження природного навколишнього середовища, раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору. Вони спричинені закономірностями розвитку світових продуктивних сил, що створює можливості для зростання масштабів господарської діяльності, потребує все більшої кількості світового видобутку сировини, використання прісної води, вирубування лісів, збільшення навантаження на природний потенціал сільського господарства. Це сприяє задоволенню потреб людини в засобах існування, зростанню старих виробничих потреб та виникненню нових, [7, с.439].

Характерною рисою цих проблем та їх переростання у глобальні є те, що споживання відновлюваних і невідновлюваних ресурсів досягло величезних масштабів, зростає високими темпами, і реально постає загроза їх вичерпання. З 1970 по 1995 pp. XX ст. спожито майже 35% усіх природних ресурсів планети, а з 90-х швидкість їх виснаження збільшилася до 3% на рік. Щодо використання енергетичних ресурсів, прогнозується, що енерговиробництво зростатиме високими темпами впродовж найближчих 75 років до досягнення енергетикою теплового бар'єра, а потім залишиться на такому ж рівні. За такої умови всі види використовуваного палива будуть вичерпані через 130 років, [7,с.265, 266]. Виникла ситуація, коли досить гостро проявляється суперечність між потребами суспільства в енергетичних та інших невідновлюваних природних ресурсах і можливостями природи задовольнити ці потреби людства.

2.2 Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин

Друга група проблем - це глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин, які пов'язані із роззброєнням, конверсією військового виробництва і збереженням миру, відверненням світової термоядерної війни, недопущенням локальних, регіональних і міжнародних криз та забезпечення стабільного миру; подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу.

Серед глобальних проблем, які нині постали перед людством, збереження миру - найактуальніша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання. Хоча закінчення «холодної війни» призвело до припинення протистояння двох антагоністичних соціально-політичних систем і зняло гостроту та неминучість прямої загрози знищення людства у глобальній війні, війна не зникла з арсеналу засобів розв'язання суперечностей між країнами, націями, релігіями. В останні роки XX ст. та на початку XXI ст. зросли кількість та масштаби військових конфліктів локального характеру щодо територіальних, етнічних, релігійних розходжень, що загрожують перетворитись у регіональні або загальносвітові конфлікти з відповідним втягуванням нових учасників. За підрахунками, на кінець 1990-х років XX ст. у світі налічувалось близько 50 конфліктів, де велись бойові дії та проливалась кров. Це, зокрема, конфлікти в Іраці, Африці, Південно-Східній Азії, Афганістані, колишній Югославії, деяких державах СНД.

Новою загрозою існування людства стало розширення «клубу» ядерних держав. У 1998 р. Індія та Пакистан здійснили випробування ядерної зброї. До держав, які здійснюють реалізацію програм зі створення ядерної зброї, належать ПАР, Ізраїль, Іран, КНДР, а до потенційно ядерних держав належать Японія, Тайвань, Бразилія, Аргентина, [7, с.440].

2.3 Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації

До третьої групи належать глобальні проблеми у сфері розвитку людини забезпечення її майбутнього існування. Вони охоплюють проблеми пристосування людини до умов природного і соціального середовища, яке динамічно змінюється під впливом НТР, подолання таких тяжких захворювань, як онкологічні, СНІД, серцево-судинні, різноманітних епідемій; культурно-моральні проблеми втрати окремою людиною довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь; боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, торгівлею людьми, тероризмом; проблеми демократизації та охорони прав людини.

Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації відрізняються загальнопланетарним характером, пов'язані із забезпеченням життєвих потреб народів усіх країн незалежно від їх соціального ладу, рівня соціально-економічного розвитку, географічного місцерозташування і можуть бути вирішені шляхом співробітництва та взаємодії всіх держав, їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього нашої цивілізації. Наприклад, науково-технічна революція призвела до небаченого розвитку засобів знищення людини, національного багатства, військової справи та гонки озброєнь.

Протягом XX ст. світові воєнні витрати зросли більше ніж у 30 разів. Якщо в період між двома світовими війнами воєнні витрати людства становили від 20 до 22 млрд. дол. США щорічно, то нині ця сума пере вищу є 1 трлн. дол.

Воєнно-виробнича діяльність, за підрахунками експертів ООН використовує працю майже 50 млн. осіб, а у військових дослідженнях і створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. осіб. На ці витрати припадав 2/5 від усіх витрат на науку. Економічний аспект гонки озброєнь полягав в її негативному впливі на величину національного багатства, рівні життя населення. Негативні соціально-економічні наслідки утримання сучасних збройних сил, забезпечення їх потреб проявляються у посиленні диспропорцій у структурі світової економіки, загострюють інші глобальні проблеми. Так, гонка озброєнь супроводжується щорічними витратами е сумі 800 млн. дол., які можна було б використати для розв'язання екологічної, продовольчої проблем, подолання відсталості країн, що розвиваються, [2, с.266].

Виникнення екологічної проблеми пов'язане з високими темпами науково-технічного прогресу, який посилює вплив людства на навколишній світ. Прискорення розвитку продуктивних сил людської цивілізації дало в розпорядження людини нові засоби впливу на природу. Водночас НТР не тільки породила нові зв'язки між людиною і природою, але й зумовила нові конфлікти у процесі реалізації цих зв'язків, [7, с.441].

Так, за 1 хв. на планеті знищують 20 га лісу, а щорічно площа лісів скорочується на 0,5%, що дорівнює зникненню лісів на всій території Норвегії. Відбувається зникнення природних річок, перетворення у пустелю родючих земель, створення штучних водойм, непомірне використання шкідливих хімічних добрив, забруднення атмосфери. Внаслідок цього вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а з 1960 по 1995 pp. його викиди в атмосферу зросли у три рази. Майже 80% усіх захворювань людини пов'язані зі споживанням неякісної води. Внаслідок екологічної кризи Україна щорічно втрачає 15-20% ВНП, або 15 млрд. крб. (у цінах 1990 p.). Втрати від аварії на Чорнобильській АС до 2000 р. становили приблизно 130 млрд. крб. (у цінах 1990 р.) без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням людей, [4, с.266].

Зазначені явища негативно впливають на тваринний і рослинний світ Землі. Прогнозується, що в найближчі 20 років може зникнути 1/5 всіх існуючих видів рослин і тварин. Значна загроза існуванню генофонду тваринного і рослинного світу існує в нашій державі внаслідок високого рівня розробленості земель. Площа природного фонду, де заборонено або обмежено господарську діяльність, в Україні становить лише 2 відсотки території, тоді як у США - 7,8 відсотка, Канаді - 4,5 відсотка, Японії - 5,6 відсотка, Норвегії - 12 відсотків. Нині в Україні перед загрозою знищення перебуває 531 вид диких рослин і грибів, 380 диких тварин, [7, с.432].

До найбільш складних глобальних проблем належить проблема соціально-економічного відставання країн, що розвиваються. Останнє в соціально-економічному плані породжене несправедливим характером взаємовідносин між ними та економічно розвинутими країнами в недалекому минулому, коли їх ресурси нещадно експлуатувалися, та неоколоніалістською політикою в нинішніх умовах, зокрема «політикою дешевої сировини». Остання знекровлює економіку країн, що розвиваються. Якщо 20 років тому для придбання одного трактора країни, що розвиваються, повинні були продати приблизно 11 т цукру, то наприкінці 90-х- 150 т, [4, с.266].

Отже, глобальні проблеми досить різноманітні за своїм змістом, їх розвиток має суперечливий та багатовимірний характер. Водночас вони мають цілий ряд загальних специфічних рис, що виділяє їх на фоні інших проблем світової економіки. Специфіка глобальних проблем полягає в наявності ряду притаманних їм спільних рис:

1) кожна з цих проблем і всі разом відіграють важливу роль для майбутнього людства. Тому затримка з їх вирішенням призведе до деградації умов життя і виробничої діяльності на планеті, що несе в собі смертельну небезпеку для існування людської цивілізації;

2) у процесах і явищах глобальних проблем проявляється поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків, інтернаціоналізація інших суспільних процесів на Землі;

3) розв'язання цих проблем можливе лише за умови об'єднання зусиль усіх держав і народів.

Знайти основні шляхи та засоби вирішення глобальних проблем - це значить забезпечити умови виживання всіх народів і подальший соціально-економічний розвиток людської цивілізації, [7, с.442].

3. ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

Необхідність пошуку шляхів розв'язання глобальних проблем людства породжена тими реальними загрозами, які виникли перед світовим співтовариством, їх небезпечний характер для подальшого існування людства та пошук шляхів розв'язання наштовхує на два висновки.

По-перше, якщо наявні нині тенденції розвитку глобальних проблем збережуться і надалі, то вже упродовж цього століття людство наблизиться до меж свого економічного зростання. Наслідком останнього буде значне зниження як чисельності населення Землі, так і виробництва матеріальних благ та надання послуг. З іншого боку, світове господарство та міжнародні економічні відносини набули такого характеру, що є можливість змінити нинішні тенденції економічного зростання, стабілізувати економічний та екологічний стан людства і підтримати його в майбутньому. Глобальну рівновагу людство може свідомо спроектувати так, щоб мінімізувати негативні наслідки свого існування на Землі. У зв'язку з цим слід окреслити основні шляхи розв'язання глобальних проблем.

Шляхи розв'язання таких глобальних проблем першої групи, як екологічна, паливно-енергетична та сировинна пов'язуються зі швидким розвитком і використанням основних видів відновлюваної енергії (сонячна, вітрова, океанічна та гідроенергія річок); структурними змінами у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії: зростання частки вугілля в енергобалансі національних економік та зменшення газу і нафти, адже запасів останніх на планеті значна менше, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша.

Серед інших шляхів розв'язання цих проблем доцільними є розробка усіма країнами світу сукупності конкретних заходів дотримання екологічних стандартів. Йдеться про стандарти чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності енергетичних систем; необхідне також вивчення запасів усіх ресурсів у країнах світу з використанням найновітніших досягнень НТР; розширення у країнах, що розвиваються, власного сировинно-переробного виробництва; припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування; формування екологічного світогляду, що створило б можливості для розгляду всіх економічних, політичних, юридичних, соціальних, ідеологічних, національних, регіональних, кадрових питань як у межах окремих країн світу, так і на міжнародному рівні з позицій розв'язання екологічних проблем людства, надання проблемам екологічного характеру, пріоритету над іншими. Позитивний вплив на розв'язання екологічних проблем мала б комплексна розробка законодавства про охорону довкілля, в т. ч. про відходи, проведення науково-дослідних робіт у цій сфері, поширення передового досвіду щодо збереження природного середовища, а також підписання договорів та угод, спрямованих на розв'язання цих проблем. Певні кроки в цьому напрямі вже зроблено. У період з 1992 по 2002 рік країни-члени ООН підписали ряд договорів та угод, котрі можуть і повинні створити основу для довгострокових глобальних рішень. Три договори стали результатом так званої "Екологічної конференції в Ріо" - з питань зміни клімату, збереження біорізноманіття та опустелювання.

Позитивно впливає на вирішення енергетичної і сировинної проблем економія енергетичних та матеріальних ресурсів.

Глобальний характер проблем економії матеріальних та енергетичних ресурсів потребує реалізації різноманітних заходів як на національному, так і на міжнародному рівнях. Найбільш суттєвими серед них є обмін інформацією, науково-технічне співробітництво, розвиток обміну новими енерго- і матеріалозберігаючими технікою та технологіями. Це позитивно вплинуло б на використання енергії і сировини. В цьому ж напрямку вплинуло б на розв'язання сировинної та енергетичної проблеми усунення тих причин, які їх породжують. Серед них слід виокремити такі:

- забезпечення національних економік паливом і сировиною здійснюється в основному через їх експорт;

- відбувається постійне порушення зовнішньоекономічних сировинних зв'язків, що являє собою основну суперечність сировинної проблеми;

- нестійкість попиту і пропозиції, наявність періодів надлишку і дефіциту сировини, стрибкоподібне коливання світових цін;

- суперечності між країнами щодо експорту та імпорту сировини. Сировинна та енергетична проблеми є надто гострими для України.

Насамперед це стосується постачання нафти, газу, вугілля, деревини, кольорових металів тощо. З іншого боку, українське виробництво є надто енерго- і матеріаломістким. Так, на 1 дол. ВВП в Україні споживається електроенергії в чотири рази, а металу в два рази більше, ніж у середньому в західноєвропейських країнах.

Складним є комплекс проблем, який виникає у сфері розвитку людини та суспільства, що суттєво впливають на біологічні і соціальні аспекти відтворення не тільки робочої сили, але Й людської популяції взагалі.

Серед них - ліквідація зубожіння, голоду, хвороби, безробіття і неграмотності, які охоплюють великі зони сучасного світу. Нині у світі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії людства. Бідність, зубожіння, безробіття, соціально-економічна відсталість характерні насамперед для країн, що розвиваються, де мешкає майже 2/3 населення планети, що дає підстави цю глобальну проблему зарахувати до проблем подолання відсталості цих країн.

Значні масштаби зубожіння та соціально-економічної відсталості країн, що розвиваються викликають сумніви у можливості вести мову про нормальний розвиток і прогрес світової спільноти, коли переважна частина жителів планети опинилася за межею існування.

Основними шляхами розв'язання глобальних проблем країн, що розвиваються, є такі:

- здійснення системи заходів, спрямованих на забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку цих країн у науково-технічній і соціально-економічній сферах;

- формування нового світового порядку, який би гарантував реальну допомогу країнам, що розвиваються, у вирішенні їхніх проблем;

- істотне трансформування у межах світового господарства механізму ціноутворення на природні ресурси шляхом відходу від їх визначення гігантськими ТНК, що контролюють природні багатства країн, що розвиваються;

- нарощування випуску готової продукції цими країнами, що дало б змогу навіть за існуючої кон'юнктури на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;

- надання економічно розвинутими державами світу країнам, що розвиваються, значних фінансових, людських, технічних та інтелектуальних ресурсів для розвідування і розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування та реалізації за трансформованими цінами з метою збільшення валютних доходів, встановлення ними економічного суверенітету над цими ресурсами. Зазначені кошти спрямувати на інтенсивний розвиток сільського господарства, подолання його нераціональної монокультури. З цією метою у 2000 р. країни-члени ООН ухвалили "Цілі розвитку для нового тисячоліття", а з 2002 р. - "Монтерейський консенсус", в якому обумовлюються конкретні зусилля триразового збільшення допомоги найбіднішим регіонам світу для забезпечення міжнародної мети: підвищення обсягу зовнішньої допомоги до рівня 0,7% від сукупного ВНП заможних країн;

- здійснення прогресивних аграрних перетворень у сільському господарстві цих країн та ліквідація неоколоніальних форм господарювання в цій галузі.

Магістральним шляхом подолання глобальних проблем світового господарства є міжнародне співробітництво між країнами світового співтовариства на основі нових підходів і практичних заходів, які враховували б цілісність світу, в якому розвивається сучасна цивілізація.

Наявність суперечностей між країнами світового співробітництва, що породжує регіональні і міжрегіональні конфлікти із застосуванням зброї, ставить перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності й конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем з метою збереження миру на планеті. Одним із засобів вирішення останніх є формування і засвоєння засад нового політичного мислення у відносинах між країнами світу.

Глобальні проблеми людства неможливо вирішити одномоментно зусиллям окремих країн. Тому потрібний єдиний міжнародний механізм їх розв'язання і регулювання, мобілізація ресурсів усіх країн світу, визначення міжнародних правових та економічних норм цього регулювання. Щодо останнього, то значна кількість політиків і експертів сходяться на тому, що існуюча політика регулювання процесів глобалізації та породжених ними проблем не відповідає вимогам нового політичного мислення.

Проявами цієї невідповідності є:

- зростання розриву між економічно розвиненими країнами і країнами, що розвиваються;

- скорочення питомої ваги (порівняно з рівнем отримуваних прибутків) допомоги економічно розвинутих країн країнам, що розвиваються;

- тенденція посилення вимог щодо еміграції населення в економічно розвинені країни та зростання масштабів нелегальної еміграції;

- поширення протекціонізму щодо товарів, які виробляються в економічно розвинених країнах, та створення різноманітних бар'єрів на шляху товарів з інших країн;

- значний негативний вплив фінансових криз на країни, що розвиваються;

- масові виступи антиглобалістів;

- зростання ксенофобії, націоналізму, расизму і тенденцій до протиставлення релігійного фундаменталізму ліберальним і демократичним ідеалам та інститутам.

Свою роль у регулюванні зазначених процесів та у розв'язанні глобальних проблем повинні відіграти ООН, МВФ, СОТ, регіональні та галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зв'язків.

Для розв'язання глобальних проблем людство має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення, напрацьовані відповідні форми. Серед останніх слід назвати міжнародну комісію з навколишнього середовища і розвитку, яка розробляє програми покращення якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми захисту навколишнього середовища.

У розв'язанні демографічної проблеми значну роль відіграла п'ята Всесвітня конференція ООН з народонаселення, що відбулася в Каїрі у 1994 р. На ній була прийнята Програма дій щодо визначення політики народонаселення в усьому світі на період до 2015 р. Вона містить положення, що стосуються чисельності населення, його приросту та структури, міжнародної міграції, освіти, а також визначають шляхи співробітництва у розв'язанні демографічної проблеми.

Джерелами ресурсів та засобами розв'язання глобальних проблем у нинішніх умовах виступають:

- офіційна допомога з боку економічно розвинених країн країнам, що розвиваються;

- іноземні приватні інвестиції;

- застосування економічних важелів управління якістю довкілля, зокрема субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів, екологічні платежі за всі види забруднення довкілля, виплати на охорону природи і поліпшення екологічних результатів, пільгове або дискримінуюче кредитування, оподаткування і ціноутворення, екологічне страхування тощо;

- об'єднання зусиль усіх країн світу для розв'язання глобальних проблем;

- збільшення витрат держав світового співтовариства на подолання насамперед екологічної кризи;

- створення за рахунок країн, які заподіяли найбільшої шкоди планеті, своєрідного фонду екологічної безпеки з метою ліквідації н а й за грозл и в і ш и х для довкілля джерел небезпеки;

- посилення відповідальності країн світового співтовариства за збереження природи;

4. УКРАЇНА ТА ЇЇ ВНЕСОК У РОЗВ'ЯЗАННІ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

Наша держава - це велика і за територією, і за ресурсами держава світу. Достатньо сказати, що за територією це сам велика європейська держава, якщо не рахувати Росію, яка є євро-азійською країною. Україна займає 2 % світової території. У нашій державі видобувається близько 5 % світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. Зрозуміло, що Україну стосується значна кількість глобальних проблем.

Перш за все, в Україні на сьогодні не краща демографічна ситуація. Вона склалася так унаслідок певних історичних подій, які, на жаль, були спрямовані проти української нації. Уже наприкінці XIX - на початку XX ст. територія нашої держави почала активно заселятись іншими народами. У Галичині тільки за двадцять років (1890- 1910 рр.) кількість поляків збільшилась на 19,4 %. В колишньому Радянському Союзі влада, з одного боку, активно переселяла в Україну росіян. Тільки в 1933 році із Горьківської, Іванівської областей і з Білорусії в Україну було переселено 117тис осіб. З іншого боку, щодо українського народу було розпочато геноцид. Почався голодомор, коли цілі українські села оточувалися більшовицькими кордонами і людей не випускали доти, доки усе населення від чоловіків до жінок і немовлят не помирали з голоду. Водночас до сусідніх російських сіл таких заходів не вживали. За підрахунками істориків, голодомор забрав від 7 до 15млн українців.

Значних втрат завдала нашій нації та її генофонду Друга світова війна, яка охопила всю нашу територію й забрала 6млн життів. Наслідком усіх цих подій стало те, що тільки в 1959 р. населення України досягло свого довоєнного рівня. Пік чисельності населення нашої держави припав на 1993 р. і досяг 52,2млн осіб. Після цього економічна ситуація в країні, демографічні наслідки Другої світової війни, скорочення тривалості життя й інші причини призвели до сталої тенденції зменшення населення України. Однією з найбільш важливих причин стало падіння народжуваності. Якщо в 1985 р. народжуваність дорівнювала 15 осіб на 1000 населення, то в 2001 р. тільки 7,7 осіб. Щоправда, у наступні роки народжуваність почала зростати. У 2010 р. вона вже становила 10,9 осіб. Унаслідок цієї та інших причин населення України в 2010 р. становило всього 45,7млн. осіб.

Таким чином, слід підкреслити, що демографічна ситуація в Україні є складною, і це виявляється в тому, що коли у світі, особливо в слаборозвинених країнах, населення різко збільшується, у нашій державі цей процес відбувається в протилежному напрямі. У цих умовах керівництво держави має докласти максимум зусиль для того, щоб поліпшити ситуацію в демографічному аспекті.

Україна має потужний земельний фонд. На територію нашої держави припадає значна частина світової площі найродючиших земель, а саме чорнозему. Але роки безжальної експлуатації цього безцінного дару призвели до того, що кількість земель, уражених ерозією за останні десятиліття зросла з 13 до 18млн га, а 2млн га мають такий рівень хімізації, що відновлювати їх економічно нерентабельно. Постійно зменшується вміст гумусу в землі, що знижує її продуктивність.

Окрім сільськогосподарських земель, від забруднення потерпає вся територія держави. На сьогодні умовно чисті території становлять усього 8,3 % від загальної площі держави. Частка помірно забруднених становить 24 %. Разом це становить усього 32,3 % території, а інші - це забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені території і зони екологічного лиха.

Основні забруднювачі повітря серед стаціонарних джерел - це енергетика (32 %) і металургія (35 %). Застаріле обладнання промислових підприємств і небажання нових власників зменшувати свої прибутки через витрати на охорону довкілля все більше поглиблюють екологічну кризу в нашій державі. Також цьому сприяє невисокий рівень житлово-комунального господарства, яке ми успадкували від Радянського Союзу. На сьогодні 500 селищ міського типу і 27 міст України не мають центральної каналізації, а ті системи очищення побутових стічних вод, що працюють, застаріли й не відповідають новому спектру хімічних речовин, які потрапляють у стічні води. Свою частку в забруднення вносять і військові, через майже регулярні пожежі й вибухи на складах збереження військових арсеналів. У Севастополі, головним чином через функціонування російської військової бази, вміст нафтопродуктів в Севастопольській бухті в 180 разів перевищує норми. Та мізерна плата за оренду нашої території, що умовно платить Росія, не покриває навіть шкоди, яку завдають довкіллю вояки іншої держави.

У великих містах основними забруднювачами повітря є автомобілі. їх кількість постійно зростає, що не тільки створює проблеми з транспортним рухом, але й шкодить довкіллю, а через нього і здоров'ю нації.

Важливою глобальною проблемою людства є загроза виникнення ядерного конфлікту. Україна, як відомо, на момент отримання незалежності мала ядерну зброю. За потужністю це була на початку 90-х рр. XX ст. третя ядерна держава у світі. Але урядом країни було прийнято рішення про добровільну відмову від ядерної зброї. Цей крок і сьогодні викликає різну реакцію. Дехто вважає, що то був поспішний акт, який зменшує небезпеку територіальної цілісності нашої держави. Цей аргумент дійсно є доволі вагомим, оскільки сьогодні у світі стратегічне озброєння виконує і суто політичні функції, а саме забезпечує недоторканність території держав-власників ядерного арсеналу. Але, з іншого боку, слід ураховувати й те, що ядерна зброя - це наддороге задоволення, яке до того ж треба не тільки підтримувати у відповідному стані, а й постійно вдосконалювати. Останнє вимагає певного місця для її випробування, а його в Україні просто немає. Слід ураховувати і той факт, що наша держава не мала власної системи управління ядерним потенціалом і будь-яке використання вимагало певних консультацій з Росією. Отже, зважуючи всі "за" і "проти", слід сказати, щоУкраїна зробила правильний крок, продемонструвавши світу і, перш за все, ядерним державам шлях до роззброєння й зменшення загрози ядерної війни. У цьому незаперечний і вагомий внесок нашої держави в пом'якшення загрози термоядерного конфлікту.

Проте, безсумнівно, небезпека нашої територіальної цілісності зменшилась. Хоча США та Великобританія взяли на себе гарантії безпеки для України, життя показало слабку дієвість цих обіцянок. Історія з островом Тузлою, де росіяни спробували нахабно, на очах у всього світу, привласнити частину нашої території, пряме підтвердження цьому.

В умовах сучасного стану речей з боку нашого північного сусіда є пряме зазіхання на територію нашої держави. Це виявляється в тому, що окремі політичні діячі й чиновники, як, наприклад, мер Москви, приїздять у нашу державу й відкрито висловлюють територіальні претензії. їх не тільки не осаджують перші особи Росії, а навпаки, захищають. Це свідчить про реальність загрози нашому суверенітету, бо в практиці нормальних відносин між державами це неприпустимо. Ніхто навіть не може уявити собі, щоб хтось з офіційних чиновників Німеччини будь-якого рангу десь би висловився про те, що Калінінград ніколи не був російським містом, що це Кенінгсберг, який завжди належав німецькій державі і що його необхідно повернути німецькому народу. Реальна загроза територіальній цілісності нашої держави йде і від військово-морської бази Росії в Севастополі. Незважаючи на те, що за Конституцією України на території нашої країни не може розташовуватись військова база іноземної держави, Росія, спираючись на ті сили в керівництві нашої держави, які нехтують ії інтересами, вже добились продовження оренди військо-морської бази в Севастополі на 25 років. Вже в жовтні 2010 р. урядом Росії прийнято рішення про оснащення свого Чорноморського флоту шістьма новітніми підводним човнами, двома десантними й іншими кораблями.

Який же вихід з цієї ситуації і чи є він взагалі? Так, досвід розвинених народів Європи вже давно свідчить про наявність такого виходу. Він у колективній безпеці, яка є твердою запорукою територіального суверенітету країн. Цей досвід у членстві в такій організації, як НАТО. Багато десятиліть велика кількість країн Європи входить у цю систему колективної безпеки і ще не було випадку виходу з цієї організації. Навіть Франція завжди була й залишається членом НАТО, хоча з військової організації й вийшла.

Членство в НАТО дасть можливість не тільки надійно захистити територіальну цілісність нашої держави, бо її гарантують усі без винятку члени цього альянсу. Це вигідно нашій державі, бо вона посилить економічні зв'язки з європейськими державами і розбудує свої високопрофесійні, сучасні збройні сили.

Проти членства України в НАТО люто виступає наш північний сусід, і це викликає великий подив. По-перше, у нас немає ніяких територіальних претензій до Росії. По-друге, ми суверенна держава і самі маємо право вирішувати, входити чи не входити нам у той чи інший альянс. По-третє, підґрунтям такого тиску на Україну, мабуть, є бажання декого з російських шовіністів якщо не повернути наш народ у колоніальне ярмо, то хоча б урвати шматок нашої території. Це також підтверджує той факт, що вже 19 років Росія не хоче здійснити демаркацію кордону суходолом, не говорячи вже за претензії на Керченську протоку й значну частину Азовського моря, яка за міжнародним правом належить суверенному народу України. Але Росії, як спадкоємиці колишньої Радянської імперії, ще довго не будуть давати тверезо мислити імперські амбіції певної частини керівництва цієї держави.

Поряд з важливою для України перспективою входження в систему колективної безпеки, суттєве значення для нашої держави має переведення частини підприємств військово-промислового комплексу на випуск цивільної продукції. Конверсія, а саме так визначають цей процес, особливо необхідна, бо в спадщину від СРСР Україна отримала надзвичайно великий військово-промисловий комплекс, який становив 40 % від усього промислового комплексу України. Цей величезний тягар на наших плечах необхідно суттєво зменшити. Тим більше, що в нас оборонна промисловість ще не приватизована (принаймні в більшості її об'єктів), а це означає, що поки немає потужної частини бізнесменів, прибутки яких безпосередньо залежать від його функціонування. Конверсія теж стане одним із реальних внесків України у вирішення глобальних проблем.

Участь України у вирішенні глобальних проблем людства може бути дуже помітною, і залежить вона, перш за все, у наведенні порядку у власній оселі. Якщо Україна у себе вдома вирішить екологічні, демографічні й інші проблеми - це буде вагомим її внеском у розв'язання загальносвітових проблем.

ВИСНОВОК

Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «Global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю». Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого - специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем, що характеризує технологічний спосіб виробництва, є демографічний вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична.

Важливими причинами загострення глобальних проблем, що розглядаються з погляду речового змісту, є:

1. Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій.

2. Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів.

3. Варварське ставлення людини до природи.

За походженням, характером і способом розв'язання глобальні проблеми класифікуються на декілька видів:

? проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства;

? проблеми у сфері суспільних взаємовідносин;

? проблеми розвитку людської цивілізації.

Необхідність пошуку шляхів розв'язання глобальних проблем людства породжена тими реальними загрозами, які виникли перед світовим співтовариством. Їх небезпечний характер для подальшого існування людства та пошук шляхів розв'язання наштовхує на два висновки.

Шляхи розв'язання таких глобальних проблем, як екологічна, паливно-енергетична та сировинна пов'язуються зі швидким розвитком і використанням основних видів відновлюваної енергії, як сонячна, вітрова, океанічна та гідроенергія річок; структурними змінами у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії: зростання частки вугілля в енергобалансі національних економік та зменшення газу і нафти, оскільки запасів останніх на планеті менше. А їх цінність для хімічної промисловості набагато більша. Свою роль у регулюванні зазначених процесів, у розв'язанні глобальних проблем повинні відіграти ООН. МВФ, СОТ, регіональні та галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.

Для розв'язання глобальних проблем людство має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення, напрацьовано відповідні форми. Серед останніх слід назвати міжнародну комісію з навколишнього середовища і розвитку, яка розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми захисту навколишнього середовища.

Важлива роль в охороні навколишнього середовища належить регіональному співробітництву. Так, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані.