Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Місце міжнародного договору в міжнародному приватному праві

2. Зовнішньоекономічний договір в міжнародному приватному праві

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Правовою формою вираження згоди сторін вступити в міжнародні зв'язки є договір (контракт, угода). При цьому договір є матеріально оформленою угодою двох або більше суб'єктів міжнародних відносин і їх іноземних контрагентів і спрямована вона на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Законодавство України містить цілий ряд вимог до зовнішньоекономічних договорів. З метою однакового тлумачення особливостей цього договору Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі України затвердило своїм наказом Положення про форму економічних договорів (контрактів).

Регулювання порядку укладення міжнародних договорів в Україні визначається Законом України "Про міжнародні договори".

В останні роки Україна впевнено вступає на шліх міжнародного співробітництва, вона є учасницею багатьох міжнародних договорів. Саме тому, визначення права міжнародних договорів є досить важливим для правильного забезпечення участі України в міжнародних відносинах.

З розвитком суспільних відносин коло питань договірного врегулювання істотно змінювалося. Розширювалася регульована ними сфера міжнародних відносин. З'являються і дедалі більше поширюються багатосторонні договори, які стають основним джерелом міжнародного права [4;c.101].

1. Місце міжнародного договору в міжнародному приватному праві

У міжнародних договорах можуть міститися як матеріальні, так і колізійні норми права.

Матеріально-правовий метод при укладенні міжнародних договорів використовується в тих випадках, коли метою даного договору є безпосереднє універсальне врегулювання відповідних відносин на території всіх держав-учасниць договору. Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980г., Безпосередньо регулює відносини з поставки товарів між суб'єктами різних держав, - приклад такої угоди, що містить матеріально-правові норми.

Дана Конвенція розроблялася протягом півстоліття і є результатом роботи створеного в грудні 1966р. Генеральною Асамблеєю ООН за ініціативою Угорщини спеціального органу - Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), основне завдання якої - сприяти узгодженню та уніфікації правил міжнародної торгівлі. На основі проекту Конвенції, підготовленого Комісією, дипломатична конференція, скликана Генеральною Асамблеєю ООН в м. Нью-Йорку (США), 11 квітня 1980р. прийняла Конвенцію. В силу вона вступила 1 січня 1988р. Для Республіки Білорусь - 1 листопада 1990р. Сьогодні в ній беруть участь вже більше 50-ти держав, в числі яких практично всі найбільш значимі торгові держави світу (включаючи Китай, США, Росію, Німеччину та ін.) Число рішень судів, винесених на підставі Конвенції, стрімко зростає [2,c.210].

Конвенція являє собою міжнародну уніфікацію матеріально-правових норм, що регулюють укладення, виконання, зобов'язання і відповідальність сторін договору купівлі-продажу товарів.

Дана конвенція є багатостороннім, універсальним, відкритим і безстроковим міжнародним договором, спрямованим на подолання розбіжностей, наявних між законодавством різних держав з питань укладення та змісту договорів купівлі-продажу.

Ще однією конвенцією, підготовленої ЮНСІТРАЛ, прийнятої на дипломатичній конференції в м. Нью-Йорку трохи раніше (12 червня 1974р.), Уніфікує матеріально-правові норми в сфері міжнародної купівлі-продажу, є Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. Відносно Республіки Білорусь дана Конвенція набула чинності 1 серпня 1997р. і діє з урахуванням поправок, внесених протоколом від 11 квітня 1980р.

Оскільки предмет правового регулювання Конвенції досить вузьке - обмежений лише одним видом зовнішньоекономічних угод - міжнародної купівлею-продажем товарів, однакові норми Конвенції сформульовані конкретно і деталізовані. Відповідно Конвенція зводить до мінімуму можливість використання різних національних підходів до інституту позовної давності. Учасниками Конвенції є понад 20 держав.

На регіональному рівні також здійснюється уніфікація матеріальних норм права. Прикладом такої уніфікації є Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав учасників Співдружності Незалежних Держав від 20 березня 1992р. (Набула чинності 1 липня 1992р.). Дана угода визначає правила про укладення, зміну та розірвання договорів (включаючи переддоговірні спори), встановлює в п.17 істотні умови договору.

Слід зазначити, Білорусь, Росія, Україна, Молдова підписали цю Угоду, є учасниками Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980г., В ст.55 якої зазначається, що у випадках, коли договір купівлі-продажу був юридично правильно укладений, але в ньому прямо чи опосередковано не встановлюється ціна або не передбачається порядок її визначення, вважається, що сторони при відсутності якої-небудь вказівки про інше, мали на увазі посилання на ціну, яка в момент укладення договору звичайно стягувалася за такі товари, що продавалися за таких же обставин у відповідній галузі торгівлі [7]. Між тим, в ч.1 п.17 Угоди 1992р. ціна товару зазначена в якості істотної умови, що має бути погоджено сторонами договору, в іншому випадку договір вважається неукладеним [1,c.116].

Перші міжнародні договори у вигляді письмового закріплення угод держав, як відомо, відносяться до IV--III ст. до н. е. Одним із найдавніших серед них є договір між правителями міст Лагаш і Умма в Месопотамії, укладений близько 3100 p. до н. е. Це був двосторонній договір, як і подібні йому договори того часу. Договори держав найдавніших цивілізацій стосувалися переважно питань миру й умов перемир'я, військової допомоги, союзів і т. п.

Незважаючи на, здавалося б, детальну регламентацію відносин суб'єктів міжнародного права з приводу укладення договорів, у преамбулах конвенцій указується на те, що "норми міжнародного звичаєвого права, як і раніше, регулюватимуть питання, що не знайшли вирішення у положеннях конвенцій. А.М. Талалаєв звертає увагу на парадоксальність джерел права міжнародних договорів, що полягає, з одного боку, у договірних засадах сучасного міжнародного права, з другого - в міжнародно-правовому звичаї побудови міжнародного договору. Він, зокрема, підкреслює, що "саме за міжнародно-правовим звичаєм будується структура міжнародного договору, визначається порядок його укладення і введення в дію, ратифікація, мова, умови дійсності, способи тлумачення, припинення" і т. п. Крім того, як форма, так і найменування міжнародних договорів не вийшли ще зі стадії звичаю. Міжнародні договори відіграють також важливу роль у процесі створення звичаєвих норм права міжнародних договорів (заключні статті багатьох договорів мають подібні положення про порядок набування договором чинності, термін дії, тлумачення, перегляд, припинення і т. д.).

У Статуті 00Н (преамбула і ст. 2 Статуту 00Н) ми знаходимо один із найважливіших принципів міжнародних договорів, так і міжнародного права в цілому - pacta sunt servanda. Там же закріплений інститут реєстрації міжнародних договорів (ст. 102 Статуту), а також встановлений порядок застосування договорів у разі суперечності їх Статуту 00Н (ст. 103). Поряд із міжнародно-правовими нормами важлива роль у регулюванні укладення і реалізації договорів належить національному праву. Наприклад, у Конституції України містяться загальні положення, що стосуються міжнародних договорів. Важливим є положення ст. 9 Конституції про те, що "укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України". Від імені держави міжнародні договори укладає тільки Президент України (п. З ст. 106) [1,c.116].

Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворення їх на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Для України - це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

Міжнародні договори України можна класифікувати за різними критеріями, зокрема:

1) за кількістю учасників

а) двосторонні (про правову допомогу, консульські конвенції, про торгово-економічне співробітництво, про міжнародні перевезення (транспорт), про захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування та ін.);

б) багатосторонні (універсальні - відкриті для всіх держав), наприклад Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.), Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.), Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (1958 р.), Конвенція з питань цивільного процесу (1954 р.) та багато інших;

в) регіональні (відкриті для держав окремого регіону або економічної групи), наприклад угоди країн СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (1992 р.), і про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах з участю держав СНД (1993 р.) та ін.;

2) за суб'єктом їх укладення

а) укладені УРСР як однією з республік СРСР;

б) укладені безпосередньо суб'єктами України.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до Закону "Про міжнародні договори України" в порядку та строки, передбачені договором або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Слід також ураховувати, що для міжнародних договорів не характерно набрання чинності з моменту підписання. Після підписання договору зазвичай спливає досить довгий час, протягом якого виконуються процедури, необхідні для того, щоб цей договір набрав чинності.

Міжнародний договір може укладатися в письмовій або усній формі (т.зв. "джентльменська угода"). Договори в усній формі укладаються дуже рідко, тому найбільш розповсюдженою формою є письмова, оскільки тільки договір у писемній формі чітко і конкретно фіксує права та обов'язки сторін.

До структури договору відносяться його складові частини, такі як назва договору, преамбула, основна і заключна частини, підписи сторін.

Преамбула є важливою частиною договору, оскільки в ній часто формулюється мета договору. Крім того, преамбула використовується при тлумаченні договору [4,c.98] .

Основна частина договору поділяється на статті, що можуть бути згруповані в розділи (Конвенція ООН по морському праву 1982 р.), глави (Утомившись ООН) або частини (Чикагська конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р.). У деяких договорах статтям, а також розділам (главам, частинам) можуть даватися найменування.

У заключній частині викладаються такі положення, як умови вступу в силу і припинення договорів, мова, на якому складений текст договору, і т.д.

Міжнародні договори часто мають додатки у виді протоколів, додаткових протоколів, правил, обмінних листів і т.д. Додатки можуть бути невід'ємною частиною договору, якщо про цьому прямо вказується в самому тексті договору.

Договори можуть носити різні найменування (наприклад, угода, конвенція, власне договір, протокол, декларація, статут, хартія і т.д.) або бути без назви. Якого-небудь юридичного значення найменування договору не має, оскільки угода під будь-яким найменуванням є договором, що створює права і й обов'язки для його учасників. Тому поняття "договір" розглядається як родове поняття.

Мова, на якому складається текст договору, визначається самими договірними сторонами. Обопільна умова складається, як правило, на мовах обох договірних сторін, хоча в той же час вони можуть вибрати і яку-небудь іншу мову. Іноді крім двох мов договірних сторін вони складають текст і на третьому (нейтральному) мові. Цей текст лежить в основі тлумачення тексту договору. Багатобічні договори складаються на мовах, що визначаються договірними сторонами. Установилася практика складання договорів, що укладаються під егідою ООН, спеціалізованих установ ООН або інших міжнародних організацій, на офіційних мовах цих організацій.

Тексти договору на різних мовах є автентичними і мають однакову юридичну чинність.

Кожен вид міжнародного договору має таку внутрішню структуру: назва, преамбула, основна частина (розділи, глави, статті, параграфи, пункти, частини), заключна, застереження, зроблені сторонами, підписи уповноважених, додатки, протоколи, описи, технічні умови, стандарти, тарифи карти та ін.[4,c.98].

Істотною специфічної рисою міжнародних договорів є об'єднання в єдину систему різних за структурою відносин, що обумовлюють застосування різних методів і засобів правової регламентації. Існує два рівні таких відносин:

- По-перше, відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права (зокрема, між державою і міжнародними організаціями) універсального, регіонального, локального характеру;

- По-друге, відносини між фізичними і юридичними особами різних держав (до яких відносяться і так звані діагональні відносини - між державою та іноземними фізичними і юридичними особами). Саме відносини між фізичними та юридичними особами мають вирішальне значення в укладанні та реалізації міжнародних угод.

Перші регулюються нормами міжнародного (публічного) права, другі - національним правом кожної держави, і насамперед міжнародним приватним правом. Однак норми міжнародного права, регулюючи міждержавні відносини в зовнішньоекономічній сфері, грають всі найбільш важливу роль в регламентації приватноправових відносин. Звідси першою відмінною рисою правового регулювання міжнародних договорів є тісна взаємодія правових норм різної системної приналежності, тобто норм міжнародного та національного права.

Другою відмітною особливістю правового регулювання міжнародних договорів у міжнародному приватному праві є взаємодія норм різної галузевої приналежності національного права. Свою політику в галузі зовнішньоекономічної діяльності держава проводить переважно через норми публічного права. Хоча приватноправові наслідки норм публічного права незаперечні: при здійсненні зобов'язань за міжнародною угодою сторони зобов'язані керуватися нормами публічного права. Порушення норм публічного права веде до юридичної неможливості виконання приватноправової угоди.

Головним регулятором міжнародних договорів є громадянське право. В силу своєї природи міжнародна угода пов'язана з громадянським правом різних держав. Звідси особлива роль міжнародного приватного права. Незважаючи на значні успіхи, досягнуті світовою спільнотою в уніфікації права міжнародної торгівлі, колізійних спосіб регулювання відносин з міжнародних операціях, в тому числі і за допомогою національних колізійних норм, зберігає свої позиції [5,c.116].

Третьою особливістю регулювання міжнародних угод є широке поширення форм так званого недержавного регулювання. Головною формою такого регулювання є "контрактні умови": укладаючи угоду, сторони вільні у встановленні взаємних прав та обов'язків за угодою. Проте ця свобода не безмежна. Вона обмежується, по-перше, нормами публічного права, по-друге, загальною диспозитивності цивільного права ("що не заборонено, те дозволено"), по-третє, імперативними нормами цивільного права

Особливості міжнародних угод можуть бути зведені до наступних:

- Сторонами угоди є особи, які мають різну державну приналежність;

- Мета угоди - переміщення товарів, робіт і послуг через державні кордони;

- Джерелами регулювання правовідносин, що виникають із зовнішньоекономічних угод, є міжнародні договори, внутрішні нормативні правові акти, міжнародні звичаї;

- Право, яке підлягає застосуванню до угоди, визначається відповідно до принципу автономії волі, а також на підставі колізійних норм;

- Письмова форма міжнародної угоди;

- Засобом платежу може бути іноземна валюта;

- Необхідність дотримання митних правил;

Міжнародні договори можуть бути класифіковані за різними підставами. За кількістю учасників міжнародні угоди поділяються на:

- Односторонні;

- Двосторонні договори;

- Багатосторонні договори;

Класифікація по предмету виглядає наступним чином:

- Договори про передачу майна у власність;

- Договори про передачу майна в користування (володіння та користування);

- Договори про виконання робіт;

- Договори про надання послуг;

- Договори про передачу прав на об'єкти інтелектуальної діяльності;

- Договори простого товариства;

Таким чином, правове регулювання міжнародних договорів у міжнародному приватному праві являє собою досить складну систему, що складається з різних за своєю природою, але тісно взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів: норм міжнародного публічного права, норм національного, насамперед міжнародного приватного, права, і норм недержавного регулювання.

Для повноцінного розуміння сутності міжнародних договорів у міжнародному приватному праві, а також для вирішення питання про взаємодію міжнародних договорів-конвенцій та міжнародних договорів-угод, необхідно розглянути питання про право, застосовне до відносин, ускладненим іноземним елементом.

Гаазька конвенція 1955 року щодо право, застосовне до міжнародного купівлі-продажу товарів, побічно дала визначення міжнародної купівлі-продажу товарів - це ті випадки, коли продавець і покупець перебували на території різних держав. Гаазька конвенція 1964 року про єдиний Закон про міжнародну купівлю-продаж товарів і Гаазька конвенція 1964 року про єдиний Закон про укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів вперше ввели юридичне визначення поняття міжнародного комерційного контракту. Для того, щоб комерційний контракт був визнаний міжнародним, необхідна наявність в сукупності двох ознак - одного основного і одного з трьох додаткових. Основна ознака: розташування продавця і покупця на території різних держав. Додатковий ознака: на території різних держав повинні перебувати пункти:

1) відправлення та призначення товару;

2) вчинення оферта і акцепту;

3) укладення та виконання договору

Найважливішим кроком у цьому напрямку можна вважати Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (Віденська конвенція 1980 р.) та Конвенцію ООН про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 року, згідно з якими міжнародний характер притаманний тим договорами купівлі-продажу, сторони яких мають свої комерційні підприємства на території різних держав [4,c.108].

Незважаючи на основний критерій місцезнаходження комерційних підприємств сторін договору для кваліфікації міжнародного контракту, передбачений у міжнародних угодах (Римська конвенція про право, застосовне до договірних зобов'язань, 1980 року, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року), і вони також допускають, що наявність вибору сторонами іноземного права в якості застосовного також може підтверджувати міжнародність договору.

2. Зовнішньоекономічний договір в міжнародному приватному праві

Одним із видів міжнародних договорів є зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Він укладається лише у письмовій формі суб'єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України. міжнародний приватний право

Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 5 жовтня 1995 р. До обов'язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (приймання/здачі виконаних робіт або послуг), у т. ч. з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 p.; ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін [4,c.108].

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України.

Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України [2,c.125].

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.

При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

- продавцем - у договорі купівлі-продажу;

- наймодавцем - у договорі майнового найму;

- ліцензіаром - у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;

- охоронцем - у договорі зберігання;

- комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації);

- довірителем - у договорі доручення;

- перевізником - у договорі перевезення;

- експедитором - у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

- страхувачем - у договорі страхування;

- кредитором - у договорі кредитування;

- дарувальником - у договорі дарування;

- поручителем - у договорі поруки;

- заставником - у договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.

До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.

До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

До прав і обов'язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними в цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.

При прийманні виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги право місця проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше.

Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики у порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про ЗЕД", зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності [2,c.126].

Ознаками такого договору, що дозволяють виділити його в окрему групи господарських договорів, є:

- особливий суб'єктний склад: сторонами в договорі є вітчизняний суб'єкт ЗЕД та іноземний контрагент;

- особливості змісту договору: права та обов'язки його сторін щодо здійснюваної ними ЗЕД (зовнішньоекономічних операцій); обов'язковість врахування типових платіжних умов та типових захисних застережень (передбачається постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.1995 р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті"); при укладенні договорів на реалізацію товарів (купівлі-продажу; поставки) враховувати Правила ІНКОТЕРМС відповідно до ст. 265 ГК;

- спеціальні вимоги щодо права, яке застосовується:

1) при визначенні змісту договору (права та обов'язки сторін договору визначаються правом країни, обраної сторонами при його укладенні або в результаті подальшого погодження; якщо сторони не погодили це питання, то їх права та обов'язки визначаються правом місця укладання договору, яке визначається законами України (зокрема ст. 6 Закону "Про ЗЕД");

2) при прийманні виконання (застосовується право країни, обраної сторонами; якщо такого погодження не було - береться до уваги право місця проведення такого приймання);

- спеціальні вимоги щодо форми договору: як загальне правило - письмова форма, якщо інше не встановлено законом чи чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України; форма зовнішньоекономічного договору/контракту (в т. ч. модифікація письмової форми) визначається правом місця його укладення (місце укладення договору/контракту визначається відповідно до законів України); форма договорів щодо нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України; вимоги щодо форми зовнішньоекономічного договору визначаються ГК (ст. 382), Законом "Про ЗЕД" (ст. 6), Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201;

- обов'язковість державної реєстрації визначених законом видів зовнішньоекономічних договорів/контрактів, що здійснюється відповідно до встановленого порядку (ст. 383 ГК України; постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 155 "Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металоломом"; Наказ Міністерства економіки України від 29.06.2000 р. № 136 "Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)"; Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 22.12.1999 р. № 602);

- особливості порядку розгляду договірних спорів: визначення за згодою сторін з відповідною фіксацією у договорі юрисдикційного органу (державні суди України чи конкретний міжнародний третейський суд/арбітраж, створений на території України чи іншої країни).

Враховуючи положення ст. 4 Закону "Про ЗЕД", зовнішньоекономічні договори можна поділити на кілька видів залежно від предмета договору:

- на експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- щодо надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських,(консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- кооперації (наукової, науково-технічної, науково-виробничої, виробничої, навчальної та ін.) іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- здійснення міжнародних фінансових операцій та операцій з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- щодо кредитних та розрахункових операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- про спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так ї за її межами;

- про підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України [4;c.108];

- про організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- про товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- про орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- щодо здійснення операцій по придбанню, продажу та обміну

валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- щодо здійснення посередницьких операцій, при здійсненні

яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших);

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Регулювання окремих видів зовнішньоекономічних договорів здійснюється в спеціальному порядку. Це стосується таких договорів:

- про операції з давальницькою сировиною;

- комісії та консигнації;

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) і т. д.

Донедавна Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зазначеним Положенням та іншими нормативно-правовими актами було встановлено спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту).

Він полягав у тому, що зовнішньоекономічний договір (контракт), який укладався від імені юридичної особи, підписувався двома особами: тією, яка мала таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особою, уповноваженою довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособове, якщо установчі документи не передбачали іншого (ч. 2 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Відповідно до ч. 5 ст. 6 цього ж Закону зовнішньоекономічний договір (контракт) міг бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідав вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Висновок

Договірні Сторони згідно з чинним на їх територіях законодавством будуть сприяти розширенню торговельних відносин на основі принципів рівності, взаємної вигоди і забезпечуватимуть сприятливі економічні та юридичні умови для господарської, включаючи підприємницьку, діяльності і не застосовуватимуть у взаємних економічних зв'язках дискримінаційних стосовно другої Сторони заходів. З урахуванням цього ліцензування взаємних поставок товарів і надання послуг у випадках, коли це необхідно, здійснюватиметься уповноваженими державними органами Договірних Сторін в дусі цієї Угоди, у межах їх компетенції, згідно з правовими нормами і правилами, чинними на території кожної зі Сторін.

Список використаної літератури

1. Закон України Про міжнародне приватне право від 23.06.2005, с.415

2. Дахно І.І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. - К.: МАУП 2004, с. 319

3. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. / За ред. В.М. Гайворонського В.П. Жушмана. - К.: Юрінком Інтер 2009, с.316

4. Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. - К.: Атіка 2008, с.411

5. Юлдашев О.X. Міжнародне приватне право: Академічний курс. - К.: Ін Юре 2004, с.325

Размещено на Allbest.ru