Україна як майбутній член Організації Північноатлантичного Договору

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

Прикладна інформатика

на тему:

"Україна як майбутній член НАТО"

КИЇВ - 2013

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Актуальність дослідження. Інтеграція України в європейські та євроатлантичні структури є, безумовно, головною стратегічною метою . Європейські держави в Україні вбачають стратегічний ланцюг між Заходом і Сходом, Північчю і Півднем, унікального стратегічного партнера Європейського Союзу та особливого партнера НАТО.

За часів холодної війни глобальне протистояння таких воєнно-політичних блоків як НАТО і ОВД визначило і світові системи безпеки, і стратегію національної безпеки різних країн. Після розпаду біполярної системи світу ОВД припинила своє існування. За цей період НАТО змогла не тільки пристосуватись до нових геополітичних умов, але й спромоглась розширити межі своєї діяльності, залучити до участі нових членів, здійснювати вплив на прийняття рішень в ООН. Протягом десяти років, що минули з того часу, НАТО неодноразово проявляла себе як воєнно-політичний союз, який є, по суті, єдиною організацією, спроможною оперативно і адекватно реагувати на сучасні виклики світовій та європейській безпеці.

Незнання громадянами України основ функціонування Північноатлантичного альянсу, часто породжує хибне уявлення про природу НАТО, створює міфи про цю організацію. Міфи можливо розвіяти лише надавши суспільству об'єктивну інформацію про засади існування та функціонування Організації, про її внесок у зміцнення безпеки на європейському континенті та у світі.

Метою дослідження є вивчення особливостей розвитку, стану та перспектив формування відносин між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору в сучасній системі міжнародних відносин, формування суспільної думки щодо членства України в НАТО.

Визначена мета передбачає вирішення таких завдань дослідження:

Проаналізувати умови, в яких формувалась зовнішньополітична орієнтація України на початку незалежності нашої держави.

Оцінити геополітичну ситуацію в євроатлантичному просторі, що склалась на сьогодні, її вплив на політичну, воєнну, економічну безпеку України. організація північноатлантичний договір додаток

Визначити роль НАТО на сучасному етапі та у найближчому майбутньому.

Визначити ризики, що постають перед нашою державою у контексті її курсу на європейську інтеграцію.

Об'єктом дослідження є місце та роль України у формуванні нової системи безпеки в Євроатлантичному просторі.

Предмет дослідження - зовнішня політика України щодо перспектив вступу Організації Північноатлантичного договору .

Наукова новизна одержаних результатів. Теоретичне і практичне значення аналітичного дослідження полягає у розробці засад підходу до аналізу місця та ролі України в новій системі безпеки на євроатлантичному просторі в контексті співробітництва нашої держави з Організацією Північноатлантичного Договору. Результати дослідження можуть бути використані в ході підготовки навчальних курсів з актуальних проблем міжнародних відносин.

Методи дослідження. При написанні курсової роботи були використані наступні методи дослідження:

системний метод - для аналізу процесу концептуалізації та еволюції програм партнерства НАТО.

порівняльний метод - для визначення пріоритетності, переваг, недоліків та проблемних аспектів у реалізації програми розширення НАТО на схід.

історичний метод - для того, щоб простежити розвиток програм партнерства НАТО з країнами-нечленами альянсу у хронологічній послідовності й виявити історичні закономірності й логічні причинно-наслідкові зв'язки.

Практичне значення. Матеріали та результати дослідження можуть використовуватись студентами для написання наукових, курсових, дипломних робіт з цієї проблематики.

Структура курсової роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.



РОЗДІЛ 1. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З НАТО

1.1 НАТО та основи його функціонування

Ряд подій в 1947-49 рр. загострили міжнародний стан. До них відносяться погрози суверенітету Норвегії, Греції, Туреччини, переворот в 1948 р. в Чехословакії і блокада Західного Берліна. Підписавши в березні 1948 р. Брюссельський договір, п'ять західноєвропейських країн - Бельгія, Великобританія, Люксембург, Нідерланди і Франція - створили загальну систему оборони. Потім послідували переговори з США і Канадою про створення єдиного Північноатлантичного союзу. Ці переговори завершилися підписанням в квітні 1949 р. Вашингтонського Договору, що вводить в дію систему загальної оборони дванадцяти країн: Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембурга, Нідерландів, Норвегії, Португалії, США і Франції [9].

На початку п'ятдесятих років хід міжнародних подій підштовхнув держави-члени НАТО до створення на підставі Північноатлантичного Договору Організація Північноатлантичного Договору - НАТО. Створення НАТО було оформлено поряд додаткових угод, що вступили в силу в 1952 році.

У 1952 р. до Північноатлантичного договору приєдналися Греція і Туреччина. Федеральна Республіка Німеччина вступила в союз в 1955 р., а в 1982 р. членом НАТО стала також Іспанія. У 1999 р. в НАТО вступили Чеська Республіка, Угорщина і Польща. 2004 р. - Болгарія, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Словенія, Словаччина. У 1967 р. в результаті внутрішньої кризи з приводу створення Ядерного Директората НАТО Францію вийшла з військової організації Альянсу, залишаючись при цьому повноправним членом НАТО.

Таким чином, НАТО є військово-політичним блоком 28 держав, що володіє всією необхідною інфраструктурою і системою органів з її управління. Це сотні комітетів, груп, служб, управлінь чи підрозділів планування, військових і цивільних (транспортних, медичних і т. д.) і навіть навчальних Центрів з підготовки та перепідготовки фахівців. НАТО -- міжурядова організація, члени якої виділяють кошти та ресурси, необхідні для повсякденного функціонування її згідно з Договором: проведення зустрічей, підготовка та прийняття рішень, реалізація інших завдань в рамках спільних інтересів всіх членів альянсу. Основна частина військових сил та військової інфраструктури належить державам-членам НАТО, залишається під їх безпосереднім управлінням і національним командуванням до тих пір, поки не виникне необхідність в їх виділенні цілком (або частково) для вирішення певних військових завдань під загальним командуванням НАТО. Фінансування навчання і складу національних контингентів здійснюється за рахунок бюджету відповідних держав. Вони ж несуть всі витрати з утримання своїх представництв при НАТО, виплачують платню офіцерам, прикомандированим до штаб-квартири альянсу. Платня цивільних службовців виплачується з бюджету НАТО. Всі програми НАТО фінансуються спільно тими державами, які в них беруть участь[10].

Головна мета НАТО - гарантувати свободу і безпеку всіх своїх членів в Європі і Північній Америці відповідно до принципів Статуту ООН. Для досягнення цієї мети НАТО використовує свій політичний вплив і військовий потенціал відповідно до характеру викликів безпеки, з якими стикаються його держави-члени.

Діюча Стратегічна концепція, опублікована в 1999 р., визначає першорядні завдання НАТО таким чином:

- виступати основою стабільності в Євроатлантичному регіоні;

- служити форумом для проведення консультацій з проблем безпеки;

- здійснювати заборону і захист від будь-якої загрози агресії проти будь-якого з государств - членів НАТО;

- сприяти ефективному запобіганню конфліктам і брати активну участь в кризовому регулюванні;

- сприяти розвитку все стороннього партнерства, співпраці і діалогу з іншими країнами Євроатлантичного регіону [9].

НАТО -- це міжурядова організація, що не має наднаціональних функцій. Вона може робити тільки те, проти чого не заперечує жоден її член. Як міжурядова структура, вона має в своєму розпорядженні дуже невелике число військового і цивільного персоналу -- приблизно 12 тис людина. Це менше загальної кількості дипломатичних працівників в національних місіях при НАТО . По рівню адміністративного навантаження, тобто, співвідношенню кількості людей, що працюють на НАТО як організацію, і кількості людей, що визначає діяльність НАТО в національних урядах і дипломатичних місіях, НАТО -- дуже ефективна організація. Для порівняння: у центральних органах ЄС тільки число перекладачів складає близько 10 тис людей.

Основні рішення НАТО готуються і приймаються в комітетах, які складаються з членів національних делегацій. Це і є ядро Альянсу як міжнародного клубу. Робота міжнаціональних комітетів підтримується цивільним персоналом (міжнародними чиновниками), які підпорядковані Генеральному Секретарю, і інтегрованою командною структурою, яка управляється Військовим Комітетом НАТО. Досить точним є визначення НАТО як міжнародного клубу з військовими інструментами. При цьому частка військових сил, які у разі війни повинні передаватися під загальне командування, значно поступається кількості сил, що залишаються під національним контролем. У мирний же час число військових сил, підпорядкованих центральному командуванню нікчемно мало -- всього декілька тисяч військових. Те ж саме можна сказати про загальні бюджети -- вони мізерні в порівнянні з сумарним об'ємом військових витрат країн-членів.

Як і будь-який клуб, НАТО не має політики, а тільки правила членства. Те, що сприймається як політика НАТО, -- не більше, ніж рівнодіюча політик країн-членів.

Альянс безумовно зацікавлений у демократичних перетвореннях в Україні. Але слід чітко розуміти, у чому конкретно полягає ця зацікавленість і якою мірою він готовий сприяти їх проведенню. Досить очевидно, що все може обмежитися праг ненням до стабільності, передбачуваності або навіть запобіганням участі в альтернативних об'єднаннях. Те, на що погоджується НАТО у взаєминах з Україною, спрямоване насамперед на вирішення актуальних для Альянсу завдань, а вже потім - на впорядкування і можливий розвиток співпраці, що лише створює перед умови для переходу до інтеграційного етапу в майбутньому.

НАТО не належить до тих міжнародних акторів, які мають вагомий вплив на внутрішню ситуацію в Україні. Альянс, зрештою, ніколи не розвивав дієвих механізмів такого впливу і - головне - не виділяв для цього значних ресурсів. Активізація стосунків з НАТО мало що змінює в цьому сенсі.

Україна i НАТО мають спiльне бачення об'єднаної i вiльної Європи i спiльну рiшучiсть боротися з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ), регiональною нестабiльнiстю та iншими загрозами безпецi.

Україна залишається вiдданою подальшому проведенню реформ у галузi оборони та безпеки, спрямованих на реструктуризацiю та перетворення нацiональної структури оборони та безпеки на демократично контрольовану та ефективну органiзацiю, що здатна забезпечити державний суверенiтет i територiальну цiлiснiсть та сприяти змiцненню миру та стабiльностi в євроатлантичному регiонi.

Запроваджуючи цi реформи у галузi нацiональної оборони i безпеки, Україна прагне адаптувати свої структури i завдання до загроз безпецi, якi змiнюються, на євроатлантичному просторi, вiдiйти вiд принципу ?кругової територiальної оборони країни¦, враховувати необхiднiсть розвитку як воєнних, так i невоєнних аспектiв врегулювання криз. В той час як зусилля, зосередженi на реформуваннi Збройних Сил України, залишатимуться прiоритетом, у контекстi нових загроз безпецi Україна прагне бiльш повно використовувати сили та засоби Держкомкордону, МВС та МНС. Реформа iнших силових структур, таких як Прикордоннi вiйська, посилить можливостi України щодо запобiгання нелегальному перемiщенню наркотичних, радiоактивних та iнших заборонених речовин, людей, передачi технологiй подвiйного призначення, а також боротьби з транскордонною злочиннiстю [2, 75].

Цiлi:

реформування Збройних Сил України з метою перетворення на добре пiдготовленi та оснащенi, бiльш мобiльнi та сучаснi збройнi сили, здатнi вiдповiдати на загрози безпецi, захищати територiю держави та робити внесок до миротворчих i гуманiтарних мiсiй пiд егiдою мiжнародних органiзацiй;

посилення цивiльного контролю над Збройними Силами України та iншими вiйськовими формуваннями, включаючи пiдвищення рiвня спiвробiтництва з Парламентом i посилення його контролю, а також бiльш активну участь цивiльних осiб у процесi прийняття рiшень у галузi безпеки;

змiцнення державних структур з метою покращання реагування на виклики, пов-язанi з невiйськовими i асиметричними загрозами;

посилення державної мiжвiдомчої координацiї мiж Мiнiстерством оборони, Мiнпромполiтики, Прикордонними вiйськами, МНС i МВС з метою покращання реагування на наслiдки природних та антропогенних катастроф, включаючи терористичними акти [4, 131].

1.2 Нормативно - правова база відносин України і НАТО

Співпраця України та НАТО почалася з листопаду 1992 року, коли відбувся офіційний візит Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера в Україну. Того ж року Президент України Леонід Кравчук відвідав штаб-квартиру НАТО у Брюсселі. 8 лютого 1994 року Україна, перша з пострадянських країн СНД, підписала рамкову угоду програми НАТО “Партнерство заради миру”, а 14 вересня 1995 року було офіційно затверджено індивідуальну програму партнерства України з НАТО . Наступним кроком, який наближав Україну до Північноатлантичного альянсу, стало підписання Хартії про партнерство України з НАТО у Мадриді 9 липня 1997 року . Хартія представляє собою документ, на основі якого визначаються сучасні умови світової безпеки, ролі НАТО у її підтриманні, становища та значення України у процесі збереження миру, взаємовідносини України і НАТО, зобов'язання України перед країнами- членами НАТО. Вона складається із 5 розділів: кожен з яких регламентує відносини у певній сфері діяльності. “Україна та Організація Північноатлантичного договору (НАТО) і її держави-члени, спираючись на зміни у середовищі безпеки в Європі, будучи переконаними, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому беруть на себе зобов'язання у подальшому розширити та посилити своє співробітництво та розвивати особливе та ефективне партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі” .

У листопаді 1998 року було презентовано програму співробітництва з НАТО до 2001 року. У документі вказувалося, що стратегічною метою України є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур та повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки.

Державна програма співробітництва України з НАТО розрахована на 2001 - 2004 роки [8], є логічним продовженням попередньої і мала на меті забезпечити максимально повне та якісне виконання Хартії. Дана “Програма дій Україна - НАТО” повинна була забезпечити реалізацію “Хартії про партнерство України з НАТО” на державному рівні, також її реалізація була підтверджена Указом Президента України від 27 січня 2001 року.

Основним документом, де розроблені практичні рекомендації, щодо партнерських стосунків України і НАТО був План дій Україна - НАТО, що ухвалили на засіданні Комісії Україна - НАТО на рівні міністрів закордонних справ, в м. Прага 22 листопада 2002 року. Цей План дій було розроблено відповідно до рішення Комісії Україна-НАТО з метою поглиблення і розширення відносин Україна-НАТО. Метою цього Плану дій було чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для досягнення її мети повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і для створення стратегічних рамок для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії.

Професори Нью-Йорксьекого університету Стейнгер Г. Та Сейнер Дж. проаналізувавши основну законодавчо-правову базу взаємовідносин України з НАТО, зробили висновок про належний рівень декларованих положень та практичних розробок та рекомендацій, що повинні сприяти втіленню поставленої мети та завдань даних взаємовідносин. Проте нормативно закріплена діяльність між Україною і НАТО все ж не визначає готовність до подання заявки на вступ до цієї міжнародної структури [3,ст. 405]. Відомо, що для цього держава-претендент має відповідати ряду вимог не тільки соціально-економічного характеру. Мають бути врегульовані питання щодо територіальних претензій до країн-сусідів, потрібно провести модернізацію військової техніки згідно із стандартами НАТО. Водночас, певний оптимізм дали результати роботи комісії Україна-НАТО у Рейк'явіку так і те, що президент України підтвердив, що Україна готова до співробітництва з Альянсом до тієї межі, на яку погодиться сам Альянс [6,ст. 17].

Перспективи членства України в НАТО передусім залежать від того, чи буде Україна доводити правдивість свого європейського вибору, чи вона й надалі коливатиметься між Росією та Європейським союзом, вважає професор Стейнгер Г.. Британський аналітик Джеймс Шер, який консультував НАТО з питань України, вважає, що “українській стороні не варто сподіватися на оголошення в НАТО кардинальних змін у статусі України”. Дж.Шер наголосив: “звичайно НАТО має політику відкритих дверей, проте рішення географічного розширення, яке відбувається, потребуватиме більше стратегічних міркувань від урядів країн НАТО, ніж вони уявляли”[3,ст. 321]. Можна по-різному оцінювати альянс і його рух на Схід та міру корисності для України співробітництва з НАТО, але неможливо не рахуватися з цією найпотужнішою і впливовою військово-політичною структурою.

В аналізі впливу внутрішньополітичної ситуації в Україні на розвиток відносин України з Організацією Північноатлантичного Договору особлива увага приділяється таким чинникам, як:

Розклад сил на політичній арені України.

Розвиток суспільно-політичної думки всередині держави.

Економічний розвиток України.

Воєнний потенціал України.

Виконання Україною зобов'язань відповідно до положень основних документів щодо співробітництва з НАТО [7,ст. 96].

Таким чином, відносини України з НАТО ґрунтовно закріплені у нормативно-правових документах, що дає позитивний результат у практичному співробітництві. На нашу думку розвиток відносин з альянсом сприяє підвищенню ролі України в системі європейської безпеки, проведенню військової реформи та зміцненню демократичних перетворень у країні. У кінцевому підсумку, він сприяє зміцненню безпеки держави.

Висновки до першого розділу

Розвиток подій у світі та на європейському континенті протягом останніх років засвідчив, що НАТО посідає провідне місце у складній архітектурі європейської та євроатлантичної системи безпеки. Така оцінка базується на тому, що понад півсторіччя НАТО зберігає мир у Європі. Маючи у своєму розпорядженні арсенал звичайної і ядерної зброї, організація продовжує забезпечувати захист союзників і водночас слугує основою для розбудови широкої мережі співробітництва з країнами Кавказу, Центральної Азії, Росією та Україною. Жодна інша організація не виконує такого комплексу функцій.

Головна мета НАТО - гарантувати свободу і безпеку всіх своїх членів в Європі і Північній Америці відповідно до принципів Статуту ООН. Участь країн Європи в діяльності НАТО приймає ряд форм: сумісне планування оборони; участь в інтегрованій структурі військового командування; надання озброєних сил в командування НАТО; підтримка інфраструктури; співволодіння системами оборони; участь в ядерному плануванні НАТО; оборонно-промислова кооперація.

Строго юридично, членство в НАТО не суперечить Конституції України, хоча, звичайно, остаточну думку - рішення із цього приводу може винести тільки Конституційний суд України. У Конституції нічого не мовиться ні про позаблоковий, ні про нейтральний статус. Нейтралітет обов'язково припускає відсутність іноземних військових баз. Членство в НАТО, навпаки, не обов'язково припускає наявність іноземних військових баз і, крім того, не забороняє військової присутності третіх країн. Таким чином, існуюче положення справ таке: Україна -- це позаблокова держава без права на нейтралітет (зважаючи на російську військову присутність), яке формально може вступити в НАТО без змін в Конституції і без закриття існуючих іноземних військових баз.



РОЗДІЛ 2. МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО НАТО

2.1 Негативні наслідки вступу до НАТО

Якщо терміни невизначені, то негатив є зворотною стороною позитиву: колективна оборона дає переваги, але і накладає певні зобов'язання. Вступивши в НАТО , Україна повинна буде нести свою частку відповідальності за загальну безпеку. Теоретично, можна уявити собі ситуацію, коли Україна виявиться втягнутою в рішення далеких для власної безпеки проблем. Ця загроза тим більше, чим не прозорішою ставатиме межа між колективною обороною і війною з тероризмом. В порівнянні з цим всі інші "мінуси" членства в НАТО малі. Фінансові витрати, наприклад, співпоставимі з тим, що потрібні для членства в ООН і ОБСЄ.

Теперішній момент накладає свою специфіку. Якщо йдеться про вступ протягом найближчих років, це неминуче зажадає "ломки" суспільної свідомості, яким би еластичним воно не було. У разі запрошення України в НАТО в 2007 або 2008 році вона, перш ніж члени Альянсу почнуть процес ратифікації протоколів про приєднання, повинна буде підтвердити твердість своїх намірів відповідно до своїх конституційних процедур. Це, швидше за все, зажадає проведення референдуму. Те, що відбуватиметься в інформаційному просторі України напередодні цієї гіпотетичної події, може виявитися схожим на те, що мало місце під час виборів 2004 року.

Можна також відзначити, що членство в НАТО, ймовірно, зажадає змін в Конституції України в частині, що стосується іноземного військового базування на території України і умов застосування Україною військової сили. На тлі ще не завершеного процесу конституційних змін у зв'язку з реформою влади, це є чинником, що перешкоджає політичній консолідації.

Нарешті, є ще такий аспект. Членство в НАТО припускає приєднання до колективного ядерного планування в рамках так званої розширеної ядерної заборони НАТО. Члени Альянсу, як це записано в Параграфах 62 і 63 його Стратегічної концепції, повинні визнавати фундаментальну роль ядерної зброї в забезпеченні загальної безпеки і брати участь в розподілі ядерних ролей. Якої-небудь обов'язкової участі в підготовці до операцій з використанням ядерної зброї або розміщення його на своїй території не потрібний (хоча це принципово і не виключається). Проте, сам факт необхідності визнавати фундаментальну роль ядерної зброї, хай чужого, в забезпеченні своєї безпеки може розбурхати колективну свідомість України, в якій ще не стерлася пам'ять про власне ядерне роззброєння [9].

Отже, можливі негативні наслідки та перешкоди вступу України до НАТО:

1) деяке обмеження самостійності в прийнятті ключових рішень в галузі зовнішньої та оборонної політики. Виходячи з відпрацьованих технологій, Україна в жодному напрямку зовнішньої та внутрішньої політики неспроможна буде робити самостійні кроки. НАТО завжди диктуватиме Україні свої умови в силу значних відмінностей у геополітичних інтересах. В іншому разі її чекатиме сумний досвід Югославії;

2) розширення альянсу значно погіршить діяльність НАТО з огляду на широку географію об'єднання, що різко погіршує умови його керованості при тому, що будь-які прийняті рішення можуть бути легко заблокованими. Таким чином, взагалі постає питання подальшого його існування;

3) навіть у США викликає занепокоєння фінансовий бік розширення об'єднання. Північноатлантичний блок нав'язує іншим країнам стратегію й тактику, озброєння за натовськими стандартами та організацію військових структур. На це необхідні величезні кошти, які є неспіввимірними тим “вигодам”, які обіцяються;

4) слід взяти до уваги факт існування довготривалої напруженості у відносинах США з Францією та Італією з приводу командування Південною (Середземноморською) зоною НАТО. Україна ж має вихід до Чорного і Азовського морів. Можна тільки уявити, що буде відбуватися під час розгляду повноважень впливу на ці території;

5) факт розширення НАТО може надати значної переваги США на американізацію Центральної та Східної Європи, що викликає занепокоєння найбільших європейських країн, зокрема Російської Федерації;

6) посилення розбіжностей геополітичних інтересів України і Росії та збільшення вірогідності на цьому тлі конфліктогенних проблем в російсько-українських відносинах. Як військово-стратегічна одиниця Україна для блоку виступає у першу чергу, як стратегічний плацдарм для розгортання своїх позицій на Схід. Незважаючи на сьогоднішню досить стриману позицію Росії щодо розширення НАТО на Схід, цей процес має свої межі. Тому вступ України до альянсу може спричинити напружені відносини із своїм східним сусідом;

7) скорочення (часткова втрата) підприємствами українського ОПК (оборонно-промислового комплексу) російських оборонних замовлень;

8) збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців, зумовленої значним скороченням чисельності збройних сил;

9) за даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, лише 2% від особового складу військовослужбовців європейських армій спроможні здійснювати такі функції та завдання, як у Косові або у Боснії. Тут основне навантаження несли США. Тобто українські військовослужбовці в НАТО будуть на “папері”, а не на практиці;

10) коли Україна увійде в систему інфраструктурних зв'язків НАТО, що вже обіймає величезні території, то буде зламаний не лише державний апарат, а й внутрішня сутність українського народу, його духовність;

11) подальше просування НАТО на Схід покращує стратегічні взаємини між альянсом та Польщею. Україні ж тут відводиться роль буферного утворення;

12) аналіз понятійного апарату, ідеологем, якими користується альянс у проведенні своєї військово-політичної експансії, свідчить, що завданням НАТО не виступає за збереження будь-якої національної держави. Наголос робиться на віртуальних цінностях, пов'язаних з правами людини, загальнолюдськими цінностями і т. ін., а державі відводиться другорядна роль;

13) якщо ж військова доктрина спонукає НАТО до певного роду дій на політичному полі України, то вони будуть застосовані. Основний сенс діяльності об'єднання знаходить своє вираження у розширенні життєвого простору, для чого реальна його активність проявляється лише у проведенні різноманітних навчань на території України;

14) зрозуміло, що навіть членство України в НАТО не забезпечує їй безпеки. Конфлікт Греції та Туреччини цьому підтвердження;

15) пріоритетні орієнтації України на інтеграцію в НАТО повинні супроводжуватися широкою програмою заходів щодо всебічного входження в європейський соціокультурний простір, відкритістю країни не тільки для економічних інвестицій, але і для інвестицій культурних та інформаційних[13].

2.2 Переваги вступу до НАТО для України та її громадян

Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.

Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.

Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об`єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.

Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 - 5 млрд., а в 1999 р. - році вступу Польщі до НАТО - вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 - 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. - 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.

НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 рр. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна” та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.

Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.

НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.

Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон “Яворів” у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну високооплачувану роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.

Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для нас, перш за все, приєднання до сім'ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.

Перерахуємо переваги вступу в НАТО для країни та її громадян:

1) одержання для України міцних гарантій її національної безпеки, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності;

2) відхід із сфери геополітичного домінування Росії і досягнення з нею рівноправних міждержавних відносин;

3) створення вагомих передумов інтеграції в Європу, у західні політичні й економічні структури;

4) зміцнення міжнародної безпеки і стабільності в регіоні Центрально-Східної Європи;

5) зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України. Використання досвіду і підтримки країн членів НАТО у підвищенні ефективності оборонного сектору України;

6) створення вагомих передумов для ліквідації російської військової присутності на території України;

7) покращення міжнародного іміджу України;

8) посилення консолідації української нації;

9) зміцнення інститутів громадянського суспільства;

10) посилення прозорості влади;

11) реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства права;

12) зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і внутрішню політику в Україні;

13) стимулювання економічних реформ;

14) партнерство з НАТО зможе покращити просування української зброї на світовий ринок [13].

2.3 Аналіз відносин Україна-Росія-НАТО

В даний час Росія, використовується загальний з Україною інформаційний простір, активно пропагує серед українського населення і еліти невигоду вступу в НАТО . Основні аргументи приводяться ті ж, що використовувалися проросійськими силами в ході президентської компанії в Україні: руйнування вітчизняної оборонної промисловості, політична колонізація, розрив економічних зв'язків з Росією. Крім того, в рамках діалогу з США і європейськими країнами Росія прагне підтримати ті політичні сили Заходу, які вважають, що позитивний фон відносин Заходу з Росією важливіше за членство України в НАТО. В даний час саме такою є позиція Франції і, певною мірою, Німеччини. При цьому право України на співпрацю з НАТО як таке Росією не оспорюється. Показовими в зв'язку з цим є вислови міністра закордонних справ Росії Сергія Іванова на спеціальному засіданні американської Ради із зовнішньої політики 13 січня 2005 року, яке було проведене за підтримкою російського Альфа-банка. Відповідаючи на питання про реакцію Росії на вірогідне поглиблення відносин України з НАТО, він сказав: "Росія, якщо говорити відверто, особливо в останні декілька років, сама співробітничала з НАТО. Це, насправді, суверенне право України як, якою мірою і яким чином будувати свої відносини з НАТО. Давайте почекаємо і подивимося".

Як видно з публікацій ЗМІ, в стратегічному плані круг питань, які дійсно хвилюють Росію в контексті можливого членства України в НАТО, обмежений і, загалом, не стосується економіки. До головних "больових крапок" можна віднести наступне:

- доля Чорноморського флоту РФ;

- перспективи появи Військових баз західних країн в Україні;

- перехід критичних для Росії підприємств оборонної промисловості України в сферу впливу західних країн;

- "кадровий розрив", тобто усунення від ухвалення рішень на всіх рівнях в Україні людей, мислячих категоріями загального радянського минулого [9].

По кожному з вказаних питань можливе загострення відносин. При цьому важливо пам'ятати, що умовою відсутності проблем у відносинах з Росією є не стільки відмова України від вступу в НАТО, скільки її готовність до інтеграції в ЕЭП і загальній з Росією системі безпеки. Нейтралітет України навряд чи задовольнить Росію, тим паче, що нейтральний статус України несумісний з перебуванням на її території російських військових баз.

Організації Північноатлантичного договору Польщі, Угорщини та Чехії у 1999 році між Російською Федерацією та НАТО у травні 2002 року було підписано Угоду про створення Постійної Ради Росія-НАТО. Це, зауважимо, більший за формат нинішньої співпраці Києва з Брюсселем, яка відбувається в рамках лише постійної Комісії Україна-НАТО. А до цього, з середини 2001 року, у повному обсязі відновився діалог між Москвою й Альянсом, який було припинено після операції в Югославії у 1999 році. Тобто є всі підстави розраховувати, що врешті євроатлантичні прагнення України будуть адекватно сприйняті нашим північно-східним сусідом й не виглядатимуть "катастрофічно" на міждержавних стосунках.

2.4 SWOT - аналіз системи «Україна як майбутній член НАТО»

Метою даної роботи є визначення позитивних та негативних сторін вступу України в НАТО. Для цього зручно використати техніку SWOT-аналізу. Вона широко застосовується в галузі міжнародних відносин.

Пропонуємо детальну оцінку переваг і недоліків для України при вступі до НАТО, яку подаємо у вигляді SWOT-аналізу, де оцінка проводиться за чотирма критеріями, а саме, сильні сторони, слабкі сторони, можливості і загрози.

1.Визначимо власні (внутрішній стан) сильні і слабкі сторони системи (таблиця 3.1) та визначимо сприятливі фактори та загрози з боку зовнішнього середовища (надсистема) для системи: (таблиця 3.2)



Таблиця 3.1

Діагностика середовища

Діагностика внутрішнього середовища
Сильні сторони	Слабкі сторони
1.Надання гарантій безпеки. 2.Надання «ядерних гарантій», відповідно до яких напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної чи бактеорогічної зброї означатиме адекватну відповідь з боку держав-членів НАТО. 3.Зниження ризику війни проти України. 4.Зміцнення політичної незалежності та зменшення зовнішнього втручання у внутрішні справи України. 5.Вровадження сучасних військових технологій. 6.Збільшення іноземних інвестицій в Україну. 7.Економія коштів щодо переозброєння армії.	1.Надання збройної підтримки країнам-союзникам по НАТО у випадку війни. 2.Певне збільшення витрат на оборону країни. 3.Необхідність проходження етапу ПДЧ (План Дій підготовки до Членства в НАТО). 4.Низька підтримка ПДЧ та вступу до НАТО серед населення. 5.Можливий регіональний розкол країни. 6.Загострення проблем щодо базування Чорноморського флоту в Криму. 7.Оплата членського внеску- 50 млн.доларів США на рік.
8.Покращення клімату щодо підприємницької діяльності в Україні. 9.Зміцнення демократіїї. 10.Необов'язкове розташування військових баз НАТО на своїй території.
Діагностика зовнішнього середовища
Можливості	Загрози
1.Перспективи вступу до ЄС. 2. Покращення візового режиму з ЄС. 3.Збільшення західних інвестицій у розвиток економіки. 4.Можливість військово-технічної співпраці з іншими країнами, не членами НАТО. 5.Перспектива стати «сильною державою» 6.Розвиток європейських стандартів життєдіяльності країни.	1.Можливе загострення відносин з Росією. 2.Введення візового режиму з РФ. 3.Небезпека втрати суверенітету Криму та Севастополю. 4.Погіршення економічних зв'язків з РФ. 5.Втягнення в можливі військові конфлікти з НАТО. 6.Збільшення терористичної загрози для України.



Таблиця 3.2

Структура факторів

ЗАГРОЗА ВТРАТ	ВТРАЧЕНІ МОЖЛИВОСТІ	СТІЙКІСТЬ	УСПІХ
структурування зовнішніх факторів
1.Втягнення в можливі військові конфлікти з НАТО 2.Погіршення економічних зв'язків з РФ. 3.Збільшення терористичної загрози для України.	1.Перспектива стати «сильною державою» 2.Збільшення західних інвестицій у розвиток економіки. 3.Можливість військово-технічної співпраці з іншими країнами, не членами НАТО.	1.Можливе загострення відносин з Росією. 2.Введення візового режиму з РФ. 3.Небезпека втрати суверенітету Криму та Севастополю.	1.Перспективи вступу до ЄС. 2. Покращення візового режиму з ЄС. 3.Розвиток європейських стандартів життєдіяльності країни
структурування внутрішніх факторів
1.Низька підтримка ПДЧ та вступу до НАТО серед населення. 2.Можливий регіональний розкол країни.	1.Надання збройної підтримки країнам-союзникам по НАТО у випадку війни. 2.Певне	1.Надання гарантій безпеки. 2.Надання «ядерних гарантій», відповідно до яких напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної чи	1.Вровадження сучасних військових технологій. 2.Збільшення іноземних інвестицій в Україну.
3.Загострення проблем щодо базування Чорноморського флоту в Криму. 4.Оплата членського внеску-50 млн.доларів США на рік.	збільшення витрат на оборону країни. 3.Необхідність проходження етапу ПДЧ (План Дій підготовки до Членства в НАТО).	бактеорогічної зброї означатиме адекватну відповідь з боку держав-членів НАТО. 3.Зниження ризику війни проти України. 4.Зміцнення політичної незалежності та зменшення зовнішнього втручання у внутрішні справи України.	3.Економія коштів щодо переозброєння армії. 4.Покращення клімату щодо підприємницької діяльності в Україні. 5.Зміцнення демократіїї. 6.Необов'язкове розташування військових баз НАТО на своїй території.

2.Зіставимо внутрішні сильні та слабкі сторони із зовнішніми можливостями та загрозами. (таблиця 3.3)

Таблиця 3.3

Порівняльна таблиця

	Можливості 1.Перспективи вступу до ЄС. 2. Покращення візового режиму з ЄС. 3.Збільшення західних інвестицій у розвиток	Загрози 1.Можливе загострення відносин з Росією. 2.Введення візового режиму з РФ. 3.Небезпека втрати суверенітету Криму та
	економіки. 4.Можливість військово-технічної співпраці з іншими країнами, не членами НАТО. 5.Перспектива стати «сильною державою» 6.Розвиток європейських стандартів життєдіяльності країни.	Севастополю. 4.Погіршення економічних зв'язків з РФ. 5.Втягнення в можливі військові конфлікти з НАТО. 6.Збільшення терористичної загрози для України.
Сильні сторони 1.Надання гарантій безпеки. 2.Надання «ядерних гарантій», відповідно до яких напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної чи бактеорогічної зброї означатиме адекватну відповідь з боку держав-членів НАТО. 3.Зниження ризику війни проти України. 4.Зміцнення політичної незалежності та зменшення	Як скористатися можливостями? 1.Покращити інформаційну діяльність серед населення України щодо перспективи вступу до ЄС для України. 2. Співпрацювати з іншими країнами щодо військово-технічного оснащення для впровадження сучасних військових технологій. 3.Покращити візовий режим з ЄС для збільшення іноземних інвестицій в Україну . 4.Збільшити західні інвестиції у розвиток	За рахунок чого знизити загрози? 1.Надання «ядерних гарантій», відповідно до яких напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної чи бактеорогічної зброї означатиме адекватну відповідь з боку держав-членів НАТО знизить до мінімуму можливості загрози війни проти Росії. 2.Покращення клімату щодо підприємницької діяльності в Україні зменшить загрозу погіршення економічних зв'язків з РФ.
зовнішнього втручання у внутрішні справи України. 5.Вровадження сучасних військових технологій. 6.Збільшення іноземних інвестицій в Україну. 7.Економія коштів щодо переозброєння армії. 8.Покращення клімату щодо підприємницької діяльності в Україні. 9.Зміцнення демократіїї. 10.Необов'язкове розташування військових баз НАТО на своїй території.	економіки для покращення клімату щодо підприємницької діяльності в Україні. 5. Вступити до ЄС для збішення гарантій безпеки країни.
Слабкі сторони 1.Надання збройної підтримки країнам-союзникам по НАТО у випадку війни. 2.Певне збільшення витрат на оборону країни.	Що може заважити скористатися можливостями? 1.Надання збройної підтримки країнам-союзникам по НАТО у випадку війни знизить розвиток європейських	Самі великі загрози 1.Небезпека втрати суверенітету Криму та Севастополю. 2.Втягнення в можливі військові конфлікти з НАТО.
3.Необхідність проходження етапу ПДЧ (ПЛАН ДІЙ підготовки до ЧЛЕНСТВА в НАТО). 4.Низька підтримка ПДЧ та вступу до НАТО серед населення. 5.Можливий регіональний розкол країни. 6.Загострення проблем щодо базування Чорноморського флоту в Криму. 7.Оплата членського внеску-50 млн.доларів США на рік.	стандартів життєдіяльності країни. 2.Певне збільшення витрат на оборону країни зменшить перспективу стати «сильною державою» 3.Оплата членського внеску-50 млн.доларів США на рік знизить розвиток європейських стандартів життєдіяльності країни.

Проведення данного аналізу показує всі парні комбінації між загрозами, можливостями, сильними та слабкими сторонами даної системи. Встановлені звязки можуть допомогти у виборі стратегій щодо забеспечення покращення воєнної та економічної бази нашої країни. З даного аналізу модна визначити декілька важливих стратегій:

1.Вирішити питання щодо витрат на нове оснащення та модернізацію військового потенціалу України, можливості сплати нею членського внеску до НАТО.

2.Вирішити питання щодо направлення військових сил для розв'язання конфліктів, які не пов'язані з національними інтересами України.

3.Проводити роз'яснювальну роботу серед населення щодо можливих перспектив при вступі України до НАТО.

Висновки до другого розділу

Отже, з вищенаведеного, Україна при входженні в НАТО буде мати як позитивні так і значну кількість негативних наслідків, а тому, наша держава ще не готова для цього кроку. Щоб визначитися про входження в будь-яке об'єднання чи коаліцію Україні слід зробити наступне:

а) розробити і здійснити самостійну зовнішньополітичну стратегію, що базувалася б на чітко окреслених національних інтересах, а також узгоджувалася б з контекстом сучасної геополітичної та геоекономічної розстановки сил у світі;

б) значно прискорити проведення реформ і утвердження демократичних засад розвитку й тим самим “доведення європейськості” нашого поступу;

в) більш повно, раціонально і потужно використання всього наявного вітчизняного потенціалу й утвердження належних, а головне незалежних позицій у економічному розподілі виробничих сил;

г) визначення конкретного кола принципово важливих для України партнерів, співпраця з якими відіграла б роль каталізатора економічного розвитку.

Росія офіційно визнає право України будувати свої відносини з НАТО, проте відкрито попереджає, що не допустить їх інтеграцію в західні інститути за російський рахунок. Це означає, що, вибравши курс на вступ в НАТО, Україна повинна бути готова до втрати політичних і економічних пільг у відносинах з Росією. В даний час Росія, заперечуючи проти членства в НАТО України, значно випереджає її в розвитку політичної і військово-технічної співпраці з Альянсом.



РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ УКРАЇНА - НАТО

3.1 Аналіз суспільної думки в Україні щодо членства в НАТО

28 листопада листопада 2008 р. проводилося в м. Київ соціологічне дослідження, з метою визначення рівня суспільної думки українців щодо членства України в НАТО. За результатами цього дослідження можна констатувати, що якби референдум щодо вступу України до НАТО відбувся найближчими вихідними після 28 листопада 1008 р., то за приєднання до Альянсу проголосувало б 29,5 відсотка українців. Не визначилися - 10 відсотків, проти - 60,5 відсотка громадян. Такі дані Всеукраїнського соціологічного опитування щодо ставлення до питань євроатлантичної інтеграції України, яке провів Інститут трансформації суспільства на замовлення МЗС України за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. За даними дослідження, майже 83 відсотки українців вважають, що рішення про вступ України до НАТО має прийматися на референдумі, 8 відсотків - Верховною Радою України [11].

На думку 28 відсотків опитаних, вступ до НАТО стане гарантією територіальної цілісності України. Підтримка вступу нашої держави до Європейського Союзу є більш високою - близько 57 відсотків респондентів. При цьому близько 36 відсотків українських громадян вважають, що вступ України до НАТО допоможе вступу до Європейського Союзу. Декан факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Андрій Горбачик, який презентував результати дослідження, відзначив, що головною перешкодою на шляху вступу України до НАТО українці вважають, по-перше, небажання частини громадян, і по-друге - небажання частини керівництва країни. "Сумарно близько 58 відсотків респондентів назвали ці дві основні причини, які можуть зашкодити вступу України до НАТО. Отже, основні причини українці бачать всередині держави", - зазначив Андрій Горбачик.

Дослідження також засвідчило, що приблизно половина українців налаштована на кардинальні зміни у країні. Водночас більш пріоритетними, ніж вступ до НАТО та євроінтеграція, громадяни вважають боротьбу з інфляцією - 22 відсотки, подолання політичної кризи - 17 відсотків, зниження рівня безробіття - 15 відсотків. "Приєднання до НАТО не є у фокусі наших опитуваних, більш нагальні сьогоденні проблеми є важливішими для українців, ніж вступ до НАТО", - зауважив науковець Андрій Горбачик.

Згідно з результатами опитування, географічно підтримка населенням вступу до НАТО не є однорідною - від 16 відсотків на Сході України до 28 відсотків у центрі країни та 69 відсотків у західному регіоні.

Громадську думку вивчали з 13 по 24 листопада 2008 року. Було опитано 2000 громадян України віком від 18 років у всіх областях України. Похибка дослідження не перевищує 2,4 відсотка[11].

Таким чином, судячи з результатів соціологічних опитувань на Західній Україні більш прихильно відносяться до ідеї приєднання України до НАТО ніж у Центрі. Разом з тим більшість опитуваних зійшлися на думці, що питання про вступ України до НАТО варто вирішувати на всеукраїнському референдумі.

3.2 Створення Windows-додатку для графічного відображення статистичних данних

Постановка задачі

Створити програму для графічного відображення статистичних данних опитування українців “ЗА” та “ПРОТИ” вступу України в НАТО

Програмна реалізація розв'язку задачі

Розробляємо програму згідно зробленої постановки.

На формі Visual Basic створюємо таблицю з полями для введення статистичних данних.

Числові дані вводяться в двовимірний масив та будується два графіка

Програмний код додатку та блок-схема алгоритму задачі наведені в Додатку С.

Робота з програмою

Після запуску програми з'являється форма з таблицею, клітинки якої треба заповнити. Перехід до наступної клітинки - натискання клавіші Tab.

Після заповнення рядків з даними треба натиснути на кнопку «Побудувати графік».

При побудові відображається два види графіків: перший (червоного кольору) - відображає залежність кількості людей у відсотках «ЗА» НАТО від року опитування; другий (зеленого кольору) - відображає залежність кількості людей у відсотках «ПРОТИ» НАТО від року опитування (серед тих, які мають думку)

По завершенні розрахунків треба натиснути червоний хрестик.

Windows-додаток до курсової роботи створений у програмі Visual Basic та збережений у форматі *.exe під іменем График Статистики за НАТО - для можливості використання його на комп'ютері, де не встановлено Visual Basic. Додаток наглядно показує статистику опитування небайдужих людей «ЗА» чи «ПРОТИ» НАТО протягом 2000-2011 років.

Висновки до третього розділу

Громадська думка в Україні стосовно оцінок Північноатлантичного альянсу відрізняється від аналогічних показників у країнах Центральної-Східної Європи та Балтії. Основна відмінність -- нижчий відсоток підтримки вступу до НАТО порівняно з ідеєю вступу до ЄС.

У регіональному вимірі ситуація має такий вигляд. Жителі Західного та Північного регіонів схильні вважати НАТО оборонним союзом; майже поділилися оцінки між оборонним союзом та агресивним воєнним блоком у Києві, Центральному, Північно-Західному та Південно-Східному регіонах. Образ НАТО як агресивного воєнного блоку переважає в Криму, Східному, Південному, Південно-Західному та Північно-Східному регіонах.

Значною мірою НАТО-скептицизм обумовлений побоюванням громадян щодо будь-якої «блоковості» як можливості втягнення у військовий конфлікт. Значна частина населення вважає приєднання до НАТО занадто дорогим для бідної держави проектом. Ефективний вплив на громадську думку має бути зорієнтований на подолання цих стереотипів, що випливають з низької обізнаності громадян країни щодо реальних переваг членства в НАТО. Велику роль у подоланні зазначених стереотипів відіграють засоби масової інформації.