Міжнародне співробітництво у боротьбі з наркоманією

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ВСТУП

1. Міжнародна система контролю за наркотичними засобами

2. Державні органи для боротьби з наркотиками в Україні

3. Аналіз міжнародного законодавства в галузі боротьби з нелегальним обігом наркотиків та їх вживанням

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Наркоманія  (від греч. narke - заціпеніння і манія) - хвороба, що характеризується непереборним потягом до наркотиків, що викликає в малих дозах ейфорію, у великих - оглушення, наркотичний сон. Систематичний вжиток наркотику, як правило, викликає потребу у збільшенні доз. При наркоманії вражаються внутрішні органи, виникають неврологічні і психічні розлади, розвивається соціальна деградація.

Наркоманія - страшна хвороба сучасного світу. Серед наркоманів висока смертність від вживання наркотиків, крім того, наркоманія важко виліковна.

Виходячи з загальнолюдського значення явища наркоманії, в 1987 році Генеральна Асамблея ООН постановила щорічно відмічати 26 червня Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотичними засобами і їх незаконним розповсюдженням.

1. Міжнародна система контролю за наркотичними засобами

Міжнародна система контролю за наркотичними засобами формувалася поступово, починаючи з перших років ХХ століття. У 1909 році в Шанхаї відбулася Перша міжнародна конференція з проблеми опіуму, на якій були визначені загальні принципи майбутнього міжнародного контролю. Більшість цих принципів закріплені в законодавчому акті - в першій Міжнародній конвенції по наркотиках - Міжнародній конвенції по опіуму, яка була підписана в Гаазі у 1912 році. Однак, будь-яка спеціалізована центральна організація з міжнародного контролю за наркотиками не була утворена до появи в 1920 р. Ліги Націй, коли був заснований Консультативний комітет по нелегальній торгівлі опіумом та іншими сильнодіючими засобами.

Ліга Націй протягом всього існування заключила три основні міжнародні конвенції. Перша міжнародна Конвенція по опіуму була прийнята в 1925 р., коли була введена система звітності та утворений Постійний комітет по контролю, в подальшому перейменований на Постійний центральний комітет, до якого входили незалежні експерти, які займалися наглядом за виконанням завдань Конвенції.

У 1931 році була прийнята друга Конвенція про обмеження виробництва і про регламентацію розподілення наркотичних засобів. Відповідно до Конвенції утворено контрольний орган по наркотиках. Третя Конвенція по боротьбі з незаконним обігом шкідливих лікарських засобів була прийнята у 1936 році, основним завданням якої став заклик до суворого покарання осіб, які займаються незаконною торгівлею наркотичними засобами. Крім того, в 1925 та 1931 рр. були заключені міжнародні погодження з метою посилення боротьби з курінням опіуму. Ці погодження мали більш виражений координаційний характер.

З 1946 року Організація Об'єднаних Націй стала правонаступником Ліги Націй, прийнявши на себе всі її повноваження та обов'язки, в тому числі й у сфері боротьби з наркотичною навалою. Сьогодні ООН має ефективну систему спеціалізованих закладів, що займаються питаннями боротьби з наркоманією, токсикоманією і алкоголізмом. Розглянемо тепер структуру контролюючих закладів ООН.

1. Економічна і Соціальна ради несуть відповідальність за формування антинаркотичної політики ООН, а також за координацію дій з контролю за наркотичними засобами, нагляд за виконанням міжнародних конвенцій і розробку рекомендацій урядам.

2. На постійній основі Економічній і Соціальній радам надає допомогу Комісія з наркотичних засобів, що затверджена як самостійний анти-наркотичний підрозділ Економічною і Соціальною радами 16 лютого 1946 р.

Псля заснування ООН в її системі приймалося декілька антинаркотичних конвенцій, угод і протоколів, зокрема, Протокол, підписаний в Парижі в 1948 р., який поширив міжнародний контроль на лікарські засоби, що не підпадають під дію Конвенції 1931 р. У 1953 році у Нью-Йорку був підписаний протокол про обмеження і регламентацію культивування рослин маку, виробництва опіуму, міжнародної та оптової їх торгівлі. Завдання спрощення системи міжнародного контролю й обумовило прийняття в 1961 р. Єдиної конвенції про наркотичні засоби, яка набрала чинності наприкінці 1964 р., замінивши пакет чинних на той час документів про контроль.

3. Відділ ООН з наркотичних засобів надає Генеральному секретарю ООН допомогу у виконанні обов'язків, покладених на нього договорами в частині боротьби з наркоманією. Відділ є частиною Секретаріату ООН і підпорядковується безпосередньо Генеральному секретарю. Він концентрує свою увагу на зборі та обробці професійних і технічних даних, що стосуються контролю за наркотичними засобами.

Відділ ООН посідає особливе місце в боротьбі з наркоманією, тому що є "в системі ООН центральним банком професійної і технічної інформації". Розглядаючи боротьбу з наркоманією як виключно складну та соціально гостру комплексну проблему, пов'язану не тільки зі здоров'ям населення, але й зі злочинністю, "відділ надає урядам консультативну допомогу з правових та адміністративних питань боротьби з наркоманією" [1].

Великі можливості в діяльності Відділу ООН з наркотичних засобів випливають із масштабності його прав та обов'язків. Тут концентруються тексти всіх законів та нормативних актів, прийнятих урядами світу на виконання положень антинаркотичних конвенцій. Відділ виконує функції не тільки інформаційного центру з питань боротьби зі зловживанням наркотиками. Основна сфера його діяльності - законотворчість у сфері контролю за наркотичними засобами. Відділ готує доповіді з проблем боротьби з наркоманією для Генерального секретаря, Економічної і Соціальної рад та Комісії з наркотичних засобів.

4. Міжнародний комітет з контролю за наркотиками (МККН) створений відповідно до міжнародних договорів, є незалежним квазисудовим органом з контролю за виконанням міжнародних договорів про контроль за наркотиками. Він є послідовником ряду організацій, заснований згідно з попередніми договорами про контроль за наркотиками ще за часів Ліги Націй. З 2 березня 1968 року Комітет виконує функції Постійного центрального комітету по наркотичних засобах і Контрольного органу по наркотичних засобах [2].

Виконуючи свої функції відповідно до Конвенції ООН 1988 року, МККН неодноразово відмічав важливість утворення систем сприяння налагодженню практичного співробітництва між урядами, а також урядами і Комітетом, і підкреслював, що першим слід докладати узгоджених зусиль з тим, щоб торгівці наркотиками не могли використовувати в якості місць здійснення витоку країни і території [3] з недостатньо ефективними на сьогодні механізмами контролю. Для попередження витоку наркозасобів із міжнародної торгівлі та з внутрішніх каналів важливе значення має збір даних про законні перевезення [4] як міжнародні, так і внутрішні.

Комітет відіграє ключову роль у моніторингу здійснення міжнародних договорів з контролю над наркотиками [5] та докладає зусиль щодо контролю за виконанням резолюцій Економічної і Соціальної рад [6].

5. Всесвітня організація охорони здоров'я є компетентним міжнародним органом охорони здоров'я, який очолює і координує роботу по всіх аспектах медико-санітарної допомоги, вкючаючи профілактичні заходи та санітарну освіту. Повною мірою ця діяльність розповсюджується й на боротьбу з наркотизмом. Більше того, чинні антинаркотичні конвенції встановлюють конкретні обов'язки ВООЗ в боротьбі з наркоманією.

6. ЮНЕСКО консультує уряди про способи і засоби боротьби з наркоманіями, проводить наукові дослідження з цих питань, поширює антинаркотичні знання і сприяє в їх реалізації.

7. Міжнародна організація праці надає консультативну допомогу урядам у розробці політики і стратегії в галузі соціальної реабілітації осіб, що страждають на наркотичну залежність; допомагає у підготовці персоналу та в організації служб професійної підготовки, працевлаштуванні і наступному спостереженні за такими особами.

8. Фонд ООН по боротьбі зі зловживанням наркотичними засобами створений на основі добровільних внесків, надає урядам і міжнародним організаціям фінансову допомогу для планування і здійснення конкретних програм боротьби з наркоманією.

Активну участь у боротьбі з наркоманією беруть регіональні міжнародні організаційні структури (Асоціація держав Південно-Східної Азії, План "Коломбо", Європейська рада, Арабська міжнародна організація захисту від злочинів, Угода країн Південної Америки про наркотичні засоби і психотропні речовини, неурядові організації з консультативним статусом при ВООЗ та ін.). Вагомий внесок в цю діяльність здійснюють й міжнародні організації по боротьбі з пияцтвом та алкоголізмом.

2. Державні органи для боротьби з наркотиками в Україні

В Україні наявна певна структура державних органів для боротьби з незаконним обігом наркотиків та з проблемою наркоманії.

Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України покликана координувати діяльність усієї системи профілактики наркотизму в Україні [7].

Основними завданнями Координаційної ради є: розробка заходів щодо забезпечення реалізації державної політики та контролю за вживанням наркотиків в Україні; координація діяльності зацікавлених міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади та громадських організацій з питань протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу; організація підготовки та виконання програм запобігання незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, вживання яких перебуває під міжнародним та національним контролем; вироблення на основі міжурядових та міжвідомчих угод і домовленостей пропозицій про участь представників України в міжнародних організаціях, симпозіумах, конференціях та здійснення заходів щодо міжнародного співробітництва з питань контролю за вживанням наркотиків; організація підготовки та внесення у встановленому порядку пропозицій про вдосконалення законодавчих та інших нормативних актів, спрямованих на протидію зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу; подання звітів Уряду України і відповідним міжнародним організаціям про стан обігу наркотичних засобів в Україні та здійснення заходів, спрямованих на припинення зловживань наркотичними засобами та їх незаконного обігу.

Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України [8] у межах своїх повноважень безпосередньо забезпечує розкриття тяжких злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків; проведення у повному обсязі оперативно-розшукових заходів для виявлення злочинів у сфері обігу наркотиків; контролює виконання органами внутрішніх справ законодавства України, нормативно-правових актів МВС у даному напрямі діяльності; розробляє і реалізує комплексні програми заходів боротьби з незаконним обігом наркотиків; аналізує причини й умови, які сприяють розповсюдженню зазначеного явища; бере участь у міжнародному співробітництві з проблем поширення наркоманії; організовує і проводить антинаркоманійну пропаганду через ЗМІ; розробляє проекти законодавчих актів України, відомчих нормативно-правових актів; взаємодіє з органами виконавчої влади, до компетенції яких входить протидія наркоманії.

Україна, разом з іншими країнами, спрямовує свої зусилля на те, щоб наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори використовувалися лише за призначенням і здійснює заходи щодо контролю за цим процесом. З цією метою відповідно до рішення Ради національної безпеки України [9] та наказу Міністра охорони здоров'я України створено Комітет з контролю за наркотиками, що визнано та зареєстровано Міжнародним комітетом з контролю за наркотиками як компетентний національний орган, уповноважений здійснювати на території нашої держави контрольно-експертні функції у сфері виробництва, зберігання, імпорту та реалізації наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів [10].

3. Аналіз міжнародного законодавства в галузі боротьби з нелегальним обігом наркотиків та їх вживанням

наркотик боротьба нелегальний міжнародній

Нелегальні наркотики завжди обгрунтовано вважалися серйозним соціальним лихом минулого століття і є підстави стверджувати, що це зло притаманне сьогоденню.

Швидко зростає як кількість злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами, так і кількість осіб, які вживають наркотики та психотропні речовини. Наявність взаємозв'язку між наркотизмом і злочинністю сьогодні не викликає сумнівів. Потрапляючи до наркотичної залежності при постійно зростаючих цінах на наркотики, наркоман перебуває у стані підвищеної готовності щодо вчинення злочину з метою відшукання коштів на їх придбання [11].

Спільні дії з розв'язання проблеми боротьби з незаконним обігом наркотиків у світовому масштабі є загальною відповідальністю, що вимагає комплексного і збалансованого підходу.

Аналіз міжнародних правових норм свідчить про тенденцію до встановлення міжнародним співтовариством більш жорстких заходів для подолання наркотизму - від встановлення міжнародного контролю за правомірним розподілом і використанням наркотичних засобів до постійного контролю за їх незаконним обігом і "відмиванням" коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин [12].

Чітко простежується збільшення кількості та різноманітності заходів, що розробляються міжнародними організаціями для протидії розповсюдженню наркотизму.

Про різноманітність подібних заходів можна вести розмову з огляду на те, що на Міжнародній конференції з наркоманії, яка відбулася у Відні у червні 1987 р., було представлено всеохоплюючий план діяльності з попередження розповсюдження наркоманії, який нараховує понад 400 статей і пунктів, що містять рекомендації урядам і організаціям, які розробляють заходи боротьби з цим негативним явищем, у тому числі про міжнародне співробітництво держав у боротьбі з наркоманією.

Заходи подолання наркотизму, здійснювані під егідою ООН Комісією з наркотичних засобів Економічної і Соціальної ради ООН, Міжнародним комітетом з контролю за наркотиками ООН та іншими міжнародними організаціями, за їх направленістю можна класифікувати за групами: інформаційно-аналітичні, організаційні, навчально-освітні, науково-дослідні, технічні, медичні, економічні, фінансові, міжнародно-правові, попереджувальні, контрольні, правотворчі та ін.

Враховуючи зазначене, можна дійти до висновку, що сьогодні міжнародна політика визначається наведеними угодами, що впливають на національну політику держав у цій галузі. Зважаючи на те, що наркобізнес є міжнародною проблемою, а також враховуючи швидкі інтеграційні процеси, руйнування ідеологічних перешкод, відкритість кордонів, необхідність міжнародного співробітництва і взаємодії країн у боротьбі з нелегальним обігом наркотичних засобів не викликає сумніву. Сполучені Штати Америки, наприклад, у своїх програмах по боротьбі з наркоманією проблему наркотиків відносять до питань зовнішньої політики. Але міжнародне співробітництво не буде ефективним без визначених загальних принципів, яких мають дотримуватися всі учасники. Тому положення міжнародних документів враховуються національними законодавствами країн, що підписали Конвенції.

Аналіз міжнародних документів дозволяє виділити два основні напрями політики попередження поширення наркотиків:

1. Рішуча, жорстка боротьба з незаконним розповсюдженням наркотиків та їх нелегальним ринком.

2. Гуманізація ставлення до осіб, що страждають на наркоманію [13].

Уявлення про деякі підходи до рішення проблеми, що розглядається, дають національні законодавства окремих країн.

Відмінною рисою законодавчого регулювання суспільних відносин у багатьох країнах є те, що відповідні законодавчі норми містяться в нормативних актах, які відносяться до різних галузей права: норм кримінальних кодексів; норм кодексів охорони здоров'я; спеціальних законів, що регулюють застосування всіх або окремих видів наркотичних засобів; професійних кодексів або інструкцій, які регулюють поведінку певних груп фахівців (лікарів, фармацевтів та ін.); інструкцій з оптової або роздрібної торгівлі наркотичними засобами; промислових інструкцій (в області хімічної та фармацевтичної промисловості); транспортних інструкцій (перевезення наркотиків); митних кодексів та інструкцій.

Законодавства багатьох держав світу розглядають пристрасть до наркотиків скоріше за патологічне явище, ніж злочин, проте наслідки незаконного вживання наркотиків трактуються по-різному - від добровільного лікування до примусового лікування або покарання з лікуванням чи без такого. Міжнародні конвенції залишили на розгляд сторін питання про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності за вживання наркотиків.

Окремі країни по-різному вирішують цю проблему.

Суворість санкцій за злочини з наркотиками є різною. Так, у Великобританії строк позбавлення волі, що призначається за виробництво наркотиків, коливається у межах від 5 до 14 років, у США - від 1 до 15 років; у Німеччині верхня межа позбавлення волі за цей самий злочин - 4 роки, а за альтернативу передбачено штраф [14].

У кримінальних законодавствах країн Західної Європи існує система заохочення до лікування правопорушників-наркоманів, яким як альтернатива кримінальному покаранню може бути призначене лікування. Такий порядок є чинним в Данії, Іспанії. Але досить часто, наприклад, у Бельгії, Греції, Ірландії, Люксембурзі, Португалії, Великобританії, Нідерландах, лікування застосовується як альтернатива по відношенню до реального виконання покарання, у той час як засудження визначається умовним; але у разі недотримання хворим режиму лікування вирок виконується. Таким чином, наркомани, зобов'язані лікуватися, можуть уникнути суворості покарання і пройти курс лікування.

Сьогодні основні напрями політики стосовно наркотичних засобів у деяких країнах відображено не стільки у законодавстві, скільки у національних програмах попередження зловживання наркотиками та їх розповсюдження.

Значення подібних програм полягає у концептуальному осмисленні проблеми, методів і можливостей її вирішення, у розробці і комплексному проведенні заходів вирішення двох спільних завдань: зниження пропозиції наркотиків і зменшення рівня потреби в них.

Відмінною рисою організації допомоги наркоманам у державах Західної Європи і США є максимальне підвищення ролі громадських ініціатив. Мала ефективність традиційних лікувальних програм, нестача уваги до адаптації наркоманів до умов нормального життя, необхідність надання допомоги в налагодженні розірваних соціальних зв'язків та інші проблеми, які незадовільно вирішувалися офіційними інститутами, спонукали громадськість шукати нові підходи до вирішення зазначених завдань, знаходити джерела фінансування.

Необхідно зауважити, що політика у галузі попередження розповсюдження наркотичних засобів і захворюваності на наркоманію має декілька загальних напрямів у різних країнах.

Традиційним напрямом є рішуча нестерпна боротьба з нелегальним розповсюдженням наркотичних засобів. Використовуються різні репресивні заходи, широко застосовуються оперативні акції, форми міжнародного співробітництва. Даний напрям політики забезпечується завдяки вкладанню значних матеріальних коштів і закріплюється кримінальним законодавством, яке передбачає широкий перелік заборон операцій з наркотиками (із суворим покаранням за їх порушення).

Новий напрям - суттєва зміна ставлення до осіб, які страждають на наркоманію. Вживаються заходи, спрямовані на подолання негативного уявлення про наркоманів у суспільстві.

У межах державних інститутів проводиться психологічна робота з хворими та їх сім'ями, велику увагу при цьому приділяють заходам щодо соціальної реабілітації. Даний напрям отримує фінансову підтримку з боку держави та закріплюється законодавством про охорону здоров'я і соціальним законодавством.

Активно реалізується принцип "лікування замість покарання", у зв'язку з чим кримінальні кодекси практично всіх європейських країн містять інститут заміни кримінального покарання на лікування.

Необхідно підкреслити, що сьогодні у всіх державах триває процес загострення проблем, пов'язаних з наркотиками, що, безперечно, загрожує не тільки здоров'ю людей, а й соціально-економічній стабільності. Злочинність, пов'язана з наркотиками, дестабілізує процес формування демократичних правових держав і більше проникає до різних сфер економічного та соціального життя держав [15].

Список використаних літературних джерел

1. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. - К.: Логос, 1998. - 323 с.

2. Селиванов М.П., Хруппа М.С. Антинаркотичне законодавство України. Історія, теорія, коментар. - К., Юрінком, 1997. - С. 351.

3. Бандурка С.А., Слинько С.В. Наркомафия: уголовно-правовые средства борьбы: Учеб. пособие. - Х.: РИФ "Арсис, ЛТД", 2001. - С. 319.

4. Drug abuse and Drug - Related Crimes: some unresolved legal problems by S.K. Chatterjee, Ph. D (London). Reader in Law. City of London Polytechnic. 1999. - 274 р.

5. Forbidden drugs. Understanding Drugs and Why People Take Them by Philip Robson. - N. Y.: Oxford University Press Inc., 1998. - 245 р.

6. Рішення "Про стан боротьби з розповсюдженням наркотиків в Україні": Рада національної безпеки України. - К.,1993.

7. Про Положення про Комітет з контролю за наркотиками: Пост. Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 72 // Збірн. Пост. Уряду України. - 1996. - № 5. - Ст. 177.

8. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1: Зб. док. - К., 1996. - С. 155-284.

9. Доповідь "Соціально-кримінальна характеристика "п'ятої влади", що підготовлена групою науковців у 1995 р. // Вечірній Київ. - 1996., 10 верес.

10. Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів на 2002-2010 роки: Схвалено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.01.02 № 26-р.

11. Рексов Б., Эдмонсон К., Хан И., Самсон Р. Дж. Руководство по контролю над наркотическими средствами и психотропными веществами в контексте международных договоров. - Женева, 1987. - С. 181.

12. Перечень наркотиков, находящихся под международным контролем: МККН. - Вена, 1996. - С. 1.

13. Прекурсоры и химические вещества, часто используемые при незаконном изготовлении наркотических средств и психотропных веществ: МККН.- Нью-Йорк, 1999. - С. 1.

14. Осуществление международных договоров о контроле над наркотикам: ООН, ЭиСС. - Вена, 1999. - С. 2.

15. Про Національну координаційну раду боротьби з наркоманією: Постанова Кабінету Міністрів України // Збірн. Пост. Уряду України. - 1993. - № 10. - С. 212.

Размещено на Allbest.ru