Арабська весна та її вплив на систему міжнародних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

«Арабська весна» - це серія масових вуличних протестів, революцій та внутрішніх військових конфліктів у низці арабських країн Північної Африки, що почалися наприкінці 2010 року в Тунісі й тривають у деяких країнах по нині. На території декількох держав революції розгорнулись навіть до масштабів громадянської війни (Сирія, Лівія). Загалом, ця багатозначна подія охопила усі арабські країни, та жодну не минула участь зміни політичної парадигми. Причини цього повномасштабного процесу досить різноманітні: соціальні, політичні, економічні, глобалізаційні. Посол РФ у Йемені, Лівії та Тунисі Веніамін Попов виказав і таку думку, що «арабська весна» здійснилася під натиском часу («велением времени»). Зрозуміло, що політичні лідери сучасної епохи цілковито повинні прислуховуватись до свого населення, захищати права людини, боротись із корупцією, адже світ зменшився у зв'язку із поширення таких досягнень, супроводжуючих процес глобалізації, як Інтернет, телебачення, мобільні телефони. Тому вважаємо доцільним спочатку освітити роль впливу засобів масової інформації на ситуацію в арабських країнах.

Філіп Сеіб, директор Центру публічної дипломатії університету Південної Каліфорнії стверджує, що основними ЗМІ, які сприяли поширенню інформації серед населення та закликали до масових повстань, були не соціальні мережі, а телебачення. Підтверджуючи свою думку, він зазначив у одному з інтерв'ю, що тільки 5% населення арабських країн користуються Фейсбуком, 80% же отримали інформацію про вуличні протести через ТБ. Однак в Єгипті близько 80 тисяч користувачів соціальною мережею Фейсбук підписались під подією 25 січня 2011 року через смерть 28-річного чоловіка на ім'я Халед Саїд. Не зважаючи на те, що мобільний зв'язок та Інтернет були відключені протягом кількох днів, протести тривали, поки Хосні Мубарек не залишив свою посаду президента Єгипту.

Хвиля арабських революцій розповсюджувалася із надмірною швидкістю завдяки ЗМІ, а почалася вона з події у Тунісі 17 грудня 2010 року. Багато версій існує, що пояснюють причини вчиненого вуличним торговцем самоспалення, але наслідки очевидні. Туніський народ спровокував так званий «ефект доміно», охопивши інші країни арабського світу. Масові виступи проти влади, вуличні протести, самоспалення спричинили зміни політичних устроїв у деяких країнах Близького Сходу та Північної Африки.

Чому ж населення так віддано захопилося ідеєю піти проти влади?

Зрозуміло, що без благодатного ґрунту ростки людського незадоволення так швидко на проросли б і не сягнули таких висот, потягнувши за собою велику кількість населення, і врешті-решт не домоглися б такого результату. Що саме стало ґрунтом для формування радикальних настроїв місцевого люду нам і належить з'ясувати.

По-перше, внутрішні чинники зіграли особисту роль у формуванні суспільної думки. Серед них можна назвати соціальні проблеми, які вважаються наслідками сучасного капіталізму: збільшення нерівності між найбагатшими та найбіднішими, великий рівень бідноти, низька заробітна плата, зниження проценту середнього класу серед населення, безробіття та погані житлові умови. У економічному плані причинами спалахнувших повстань були: зростання цін на продукцію першої необхідності, диспропорція в економіці країн. Найбільших страждань зазнала молодь, що не мала можливостей реалізувати себе. Зростав рівень смертності, а показник рівня повсякденного життя навпаки знижувався. Водночас з цим малочисельна частина суспільства - політична еліта - користувалася усіма благами, загрузнувши у корупції та безвідповідальності.

З політичної точки зору протести були спричинені дефіцитом реальної демократії. У арабських країнах державні голови упродовж десятиріч залишались при владі, передаючи керівництво країною своїм наслідникам. Таким чином, один сімейний клан міг знаходитись на верхівці протягом близько п'ятдесяти років. Такі авторитарні режими передбачували високий рівень корупції, відсутність свободи слова, зростання розриву між багатим і бідним населенням країн, що в свою чергу стало поштовхом до масових незадоволень. Протестуючий народ мав на меті саме усунути від владних структур сімейні клани, які на думку більшості населення гальмували розвиток демократії в арабському суспільстві.

Такими є внутрішні чинники початку «арабської весни» у країнах Близького Сходу та Північної Африки. Економічні, політичні та соціальні проблеми сприяли розповсюдженню радикальних настроїв населення, спрямованих проти керівництв, що знаходились при владі у 2010-2011 рр.

Стосовно зовнішніх чинників, що здійснили вплив на хід арабських революцій, зокрема на початок цих подій та характер їх розповсюдження, зазначимо глобалізаційні процеси, що торкнулися усього світу і не могли не зачепити і арабських країн. Відкрито світове суспільство заявляє про роль Сполучених Штатів Америки та Європейського Союзу в організації переворотів.

Дійсно, якщо проаналізувати характер арабських революцій 2010-2011 рр., помітимо деякі суперечні моменти. У першу чергу належить зосередити увагу на відсутності чіткої ідеології у протестуючих. Повстанські рухи не мають рівноцінної альтернативи для політичної програми. «Гнів населення має персоніфікований характер», протестуючі діють не намагаючись змінити саму політичну систему. Також немає і лідерів цього революційного руху - ні особистостей, ні організацій. Підозріло виглядає надмірна швидкість розповсюдження «ефекту доміно» та вибірковість країн для здійснення переворотів. Також неможливо ігнорувати наявність фінансової підтримки даних переворотів, бо жоден рух проти влади матиме успіх без фінансування ззовні. Відомо, що «лідер єгипетських революціонерів М. Аль-Барадей є членом аналітичного центру США «Міжнародна кризисна група» та отримує спонсорську підтримку з боку «Відкритого товариства» Джорджа Сороса, Chevron, Shell, Morgan Stanley, Deutsche Bank та ін. Такі факти вказують якраз на штучне походження даних революцій, з цього приводу виникає питання. арабський революція військовий дестабілізація

Навіщо Західним силам організовувати «арабську весну»?

Серед причин, які могли б зацікавити Захід у використанні арабських держав Близького Сходу та Північної Африки у якості плацдарму для організації революцій із метою звергнути авторитарних лідерів, можемо зазначити наступні. Це і бажання розповсюдити західну ідеологію та нав'язати свій спосіб життя усім країнам, які піддаються впливу з боку розвинутих держав. Це і чіткий намір укріпити своє положення на світовій арені у часи, коли базовими є глобалізаційні процеси. Відомо, що вчені (Робертсон, Фукуяма, Ритцер) прогнозують одним із сценаріїв розвитку глобалізації - об'єднання усіх держав світу під егідою спільного Світового керівництва. Лідерами якраз-таки визначаються саме ЄС та США.

Промисловість країн Магрибу слабо розвинена, але з недавніх часів на території цих країн ведеться добування нафти та природного газу. Згідно із оцінками експертів Інституту нафтогазової геології Сибірського відділення РАН, запаси нафти й газу тільки збільшуватимуться протягом наступних кількох років. Великий наплив інвестицій у нафтодобувну сферу промисловості з боку західних країн доводить їх гостру зацікавленість в контролі над цим регіоном. Таким чином, бачимо безсумнівно один з найважливіших чинників, який міг змусити країни США та ЄС звернути увагу на ситуацію в арабських державах Близького Сходу та Північної Африки.

Размещено на Allbest.ru