Характеристика зовнішніх економічних зв'язків України та Туреччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра економіки

Реферат

з міжнародної економічної діяльності України на тему :

"Характеристика зовнішніх економічних зв'язків України та Туреччини"

Виконала:

Студентка ІI курсу, 204 групи

юридичного факультету

денної форми навчання

Кіріка Маргарита Юріївна

Науковий керівник:

доц. Гальперіна Л.П

Київ - 2013



План

Вступ

1. Передумови розвитку та співробітництва України та Туреччини

2. Торгівельно-економічне співробітництво

3. Співробітництво в виробничій та культурній сферах

4. Співробітництво в галузі туризму

5. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічних відносин України та Туреччини

Висновок

Джерела
Додатки

торгівельна співпраця культура туризм Туреччина



Вступ

Україна і Туреччина є близькими сусідами і стратегічними партнерами в багатьох галузях промисловості, торгівлі, економіки взагалі. У цей час українсько-турецькі відносини можуть бути прикладом для інших країн. Турецька Республіка є одним з найбільших торговельних партнерів України, а товарообіг між двома країнами має стабільну тенденцію до збільшення. Основною складовою зовнішніх зв'язків України і Туреччини є зовнішньоекономічні зв'язки.Зовнішні економічні зв'язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці.

Зовнішньоекономічні зв'язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Форми зовнішньоекономічних зв'язків України різноманітні:

- зовнішня торгівля;

- міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

- експорт та імпорт капіталів і робочої сили;

- надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортно- чи імпортно посередницьких, юридичних);

- міжнародне спільне підприємництво, спільне будівництво підприємств, науково-технічне співробітництво;

- кредитування та інвестування;

- проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо.

За географічною ознакою сучасні зовнішньоекономічні зв'язки України доцільно поділяти на:

- відносини з країнами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР;

- відносини з іншими зарубіжними державами

Економічне співробітництво між двома країнами має значний потенціал, інтерес до України турецькихінвесторів постійно підвищується. Турецькі компанії активні в секторі виробництва хімічних товарів і миючих засобів (компанія "Олівія-Бета"). Крім того, турецькіінвестори виявляють цікавість до виробництва харчових продуктів, зокрема пива. Із залученням турецьких інвестицій побудовані пивзаводи в Одесі, Харкові. Прикладами міжнародного економічного співробітництва є спільний проект DCC і компанії Turkcell - підприємство DCC-GSM.

Туреччина є другим найбільшим партнером України за обсягами експортних поставок.

Аналізуючи взаємовідносини України і Туреччини слід зазначити, що протягом останніх років державними структурами двох країн були створені сприятливі умови для подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва в широкому спектрі напрямків. Найважливішими напрямками спільної діяльності є співробітництво в економічній, науковій галузі і сфері високих технологій.

Однією з основних статей турецького експорту в Україну є легка промисловість. Виробництво і експорт текстилю й одягу має для Туреччини життєво важливе значення. Ця індустрія стала однією з найбільш прибуткових для бюджету Туреччини, формуючи 10% ВВП, становлячи 17,5% промислового виробництва і більше 20% всієї робочої сили. На малюнку 2 наведені дані про основні країни виробниках легкої промисловості, представлені на ринку України.

Туреччина є головним світовим постачальником товарів легкої промисловості і займає провідне місце серед присутніх на українському ринку країн-імпортерів. Вона випереджає за показниками Китай, країни Східної й Західної Європи. Основною проблемою української промисловості продовжує залишатися різке збільшення поставок імпортних товарів на українські ринки.

Розвиток двостороннього співробітництва між Україною і Туреччиною в науково-технічній сфері є також одним з механізмів рішення актуальної для нашої держави проблеми підтримки і розвитку національного науково-технічного комплексу. У наш час Туреччина направляє значні зусилля для розвитку і модернізації стратегічно важливих високотехнологічних галузей, зокрема аерокосмічної сфери, а також розширення власної науково-технологічної бази. Тому Україна, що володіє відповідним науково-технологічним потенціалом, може вважати Туреччину перспективним партнером і ринком збуту наукомісткої продукції. Сьогодні на базі науково-дослідного "Мармара-центру" в Туреччині працює спільна українсько-турецька науково-дослідна лабораторія.

Одним з перспективних напрямків співробітництва України і Туреччини є військово-промисловий комплекс. Для України Туреччина становить великий інтерес як ринок збуту продукції національного ВПК. Щорічно Анкара витрачає більше 4, 5% ВВП (близько 8 млрд. доларів з 2002 року) на глибоку модернізацію своїх збройних сил. Причина цих витрат, у першу чергу, це зобов'язання перед НАТО, членом якого є Туреччина. Представники українського ВПК беруть участь у перспективних тендерах на поставку танків і озброєння.

Економічні зв'язки України і Туреччини обумовлені не тільки близьким розташуванням держав, але і партнерськими відносинами в ряді напрямків. За обсягами експорту Туреччина є другою країною-партнером України, а основними статтями українського експорту є металопродукція, сільське господарство та інші. Товари турецької текстильної промисловості і готовий одяг на українському ринку досягли лідируючої позиції і займають 32% ринку аналогічних закордонних товарів. Міністерство економіки України відзначило, що сприятиме розвитку двосторонніх взаємовигідних торгово-економічних відносин і готове до тісного співробітництва з Турецькою Республікою для досягнення позитивних результатів.



1.Передумови розвитку та співробітництва України та Туреччини

Як відомо, Україна і Туреччина не мають сухопутного кордону, однак урядовці двох держав неоднаразово стверджували, що Чорне море не розділяє, а поєднує ці дві країни. 2 січня 1922 року між Турецькою Республікою та Українською Соціалістичною Радянською Республікою було підписано договір про дружбу та братство. Всупереч створенню Радянського Союзу, українські та турецькі дипломатичні місії продовжували свою діяльність майже до вересня 1930 року. Становлення українсько-турецьких відносин „конструктивного партнерства” відбувалося в три етапи. Перший почався з офіційного візиту до Києва 13-14 березня 1991 р. Президента Турецької Республіки Т.Озала (щоправда, в рамках його перебування у колишньому СРСР) й підписання Декларації про принципи та цілі відносин між УРСР та Турецькою Республікою, міжурядових Угоди про торговельне, економічне і науково-технічне співробітництво, Угоди про культурне співробітництво і Протоколу про наміри щодо співробітництва в галузі телекомунікацій. А кульмінаційним пунктом початкового періоду напрацювання договірної бази українсько-турецького партнерства став перший в історії двосторонніх відносин офіційний візит Президента України Л.Кравчука до Турецької Республіки 3-4 травня 1992 р., в ході котрого було підписано Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою. Другий етап поглиблення українсько-турецького партнерства, що тривав від офіційного візиту Президента України Л.Кучми до Туреччини 26-28 листопада 1996 р. й до початку ХХІ ст., позначився практичною реалізацією нової концепції міжнародної політики України, яка випливала з принципів “економізації зовнішньої політики” та надання, в системі принципів захисту національної безпеки України, першочергового пріоритету відстоюванню економічних інтересів по всім азимутам зовнішньополітичної діяльності держави. Водночас активно відбувалося договірно-правове наповнення військової складової двосторонньої співпраці.

Навіть тимчасова пауза 2001-2002 рр. у зустрічах на вищому рівні, зумовлена „касетним” і „кольчужним” скандалами в Україні, не загальмувала процес розширення договірно-правової бази українсько-турецького співробітництва. Третій етап його формалізації позначений підписанням, передусім, Угоди про створення Чорноморської групи військово-морського співробітництва (2 квітня 2001 р., за участю Болгарії, Грузії, Румунії, Росії, Туреччини й України) і Спільного плану дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва (Київ, 2 квітня 2004 р.).

Важливим кроком в розвитку Україно-Турецьких зовнішньоекономічних відносин став договір про дружбу і співробітництво між Україною й Турецькою Республікою в лютому 1992 року та новий статут Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) був підписаний 5 червня 1998 р. під час Ялтинського Саміту Глав держав та Урядів країн-членів ЧЕС, а 1 травня 1999 р. він набув чинності. Тим самим ОЧЕС трансформувалася з міжурядового механізму співробітництва у повноцінну міжурядову регіональну організацію.

Членами Організації є 12 країн: Туреччина та Україна, Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія. Створені та активно діють інституції ОЧЕС: Парламентська Асамблея (ПАЧЕС), Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), Ділова рада (ДР ЧЕС) та Міжнародний центр чорноморських досліджень (МЦЧД). Ці органи діють згідно з принципами, викладеними у Стамбульській Декларації та Статуті ОЧЕС, і виконують свої функції відповідно до власних статутних документів. З метою налагодження більш тісної співпраці в рамках системи органів ОЧЕС проводяться періодичні координаційні наради за участю головуючої в Організації країни та керівників секретаріатів згаданих структур.

Відповідно до Статуту країни-члени співпрацюють на таких напрямках: торгівля та економічний розвиток, фінанси та банківська діяльність, зв'язок, енергетика, транспорт, сільське господарство, охорона здоров'я i фармацевтика, охорона навколишнього середовища, туризм, наука i технології, співробітництво у сфері культури, обмін статистичними даними та економічною інформацією, співробітництво між митними органами, гуманітарні контакти, боротьба з організованою злочинністю тощо.

Чорноморський регіон - це географічна спільність держав і народів, що створила свою певну історичну культуру і зблизила їх інтереси. Причорномор'я з найдавніших часів було справжньою колискою унікальних цивілізацій, що суттєво збагатили скарбницю світової культури, жвавим перехрестям між Європою і Азією, де впродовж віків відбувалося змішання рас і етносів, взаємопереплетіння багатьох культур, систем господарювання і економічного життя та традицій. Але тільки в останньому десятиріччі XX століття були зроблені практичні кроки до посилення співробітництва держав у Чорноморському регіоні на багатосторонній основі. Цьому передували глобальні події, що відбулися у світі. Розпад тоталітарної системи в країнах Центральної та Східної Європи, припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), Варшавського Договору (ВД) і самого СРСР - ініціатора і засновника цих союзів, докорінно змінили геополітичну ситуацію в Чорноморському регіоні та економічних стасунках між Україною та Туреччиною.

Таким чином, перед державами постала дуже важка проблема: як в період глобалізації співробітництва найефективніше використати такі неповторні, унікальні характеристики своїх країн, як географічна та історична близькість, культурні і господарські зв'язки, взаємодоповнюваність національних економік в міжнародному розподілі праці (МРП), можливість вирішення екологічних проблем Чорного моря, що набули загрозливих масштабів, і т.ін. Ось чому лідери чорноморських держав схвально зустріли запропонований турецьким президентом Т.Озалом ще в 1990 році проект, який передбачав регіональне згуртування чорноморських країн.

Українсько-турецький чинник регіонального співробітництва - виокремлено дуже важливий фактор згуртування чорноморських держав, а саме: українсько-турецьке багатогранне партнерство.

Відносини між Україною і Туреччиною грунтуються на взаємній зацікавленості обох країн. Про повномірне відтворення українсько-турецьких відносин на сучасному етапі, як показує здійснений дворівневий аналіз, можна говорити лише після проголошення незалежності України. Дипломатичні відносини між обома державами були відновлені в лютому 1992 року. Туреччина була однією з перших країн, які визнали незалежну Україну. Такий розвиток подій поклав початок якісно новому етапу у взаєминах України з Туреччиною. Становлення й розвиток українсько-турецьких відносин характеризується поступовим посиленням двостороннього політичного діалогу, розширенням і зміцненням економічного та культурного співробітництва. Цьому сприяють зустрічі Президентів, інших вищих посадових осіб, проведення двосторонніх консультацій, більш інтенсивні контакти міністерств та відомств, ділових кіл обох країн.

Договір про дружбу і співробітництво між Україною й Турецькою Республікою створив надійну основу для всебічного плідного та взаємовигідного двостороннього співробітництва. Особлива увага у Договорі приділяється Чорноморському економічному співробітництву, зокрема, наголошується на важливості цієї організації у справі всебічного економічного співробітництва чорноморських країн, перетворенні басейну Чорного моря в зону миру, стабільності і процвітання.

ОЧЕС забезпечує широкі можливості для інтенсифікації українсько-турецьких двосторонніх відносин. Досить символічним є той факт, що саме Туреччина і Україна стали ініціаторами двох найважливіших подій у житті цієї організації: підписання у Стамбулі в 1992р. Декларації ЧЕС (Туреччина) та остаточна інституціалізація ЧЕС як міжнародної організації, що відбулася на Ялтинському саміті глав держав або урядів у червні 1998 року (Україна).

Незважаючи на певні невизначеності і декларативність, розвиток стратегічних партнерських відносин двох держав всебічно поглиблюється. Це позитивно позначається на перебігу багатосторонніх відносин у Чорноморському регіоні і, передусім в розвитку економічних відносин між Україною та Туреччиною. Сьогодні стратегічні партнери Україна і Туреччина співпрацюють не тільки на державному рівні. Співробітництво між адміністративними одиницями двох держав є надзвичайно розвиненим. Серед найактивніших контактів між містами-побратимами виділяють Одесу і Стамбул, Київ та Анкару, Суми й Муглу.

2. Торгівельно-економічне співробітництво

Розпад СРСР і відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року визначили сучасний етап розвитку дружніх і добросусідських відносин між Україною та Турецькою Республікою.

У січні 1992 року було відкрито Посольство Турецької Республіки в Києві, і в січні 1993 Посольство України розпочало свою діяльність в Туреччині.

Зараз Україна і Туреччина переживають період нової інтенсивної співпраці без будь-яких політичних проблем. Важливою умовою, що вносить свій вагомий внесок у подальший розвиток стосунків між Україною і Туреччиною є Чорне море, яке не розділяє, а поєднує обидві держави з практично подібними стратегічними цілями, які в основному зорієнтовані на інтеграцію в Європейські та Євроатлантичні структури.

Обидві країни мають велику користь від взаємної співпраці. Одним із найважливіших результатів співробітництва за дванадцятирічний період стало те, що українсько-турецькі стосунки виведені на рівень конструктивного партнерства.

Динамічно розвивається політичний діалог між Україною й Туреччиною. У листопаді 2000 року Президент України Леонід Кучма перебував з офіційним візитом в Туреччині, в ході якого президенти обох держав домовилися запровадити механізм регулярних політичних консультацій на найвищому рівні. У червні 2003 року відбувся державний візит Президента Туреччини Ахмета Недждета Сезера до України, що відкрив новий етап конструктивної взаємодії між нашими державами в сучасних геополітичних умовах. У грудні 2003 року та квітні 2004 року Глави Урядів України й Туреччини обмінялися взаємними візитами. Під час офіційного візиту Прем'єр-міністра Туреччини Реджепа Тайипа Ердогана до України 1-3 квітня 2004 року був підписаний Спільний план дій між Кабінетом Міністрів України й Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва, що визначає основні напрямки українсько-турецької практичної співпраці на наступні роки.

Двосторонні торговельні відносини постійно розвиваються по висхідній. Наприклад, якщо обсяги взаємної торгівлі в 1992 році був лише близько 126 млн. доларів США, то вже в 2003 році вони зросли майже у 14 разів і досягли позначки 1,7 млрд. доларів США[13, c. 46-47].

Рушійна сила розвитку українсько-турецьких відносин - торговельно-економічне співробітництво, основою якого є промисловий, сільськогосподарський і науково-технічний потенціал. Проте за останнє десятиріччя цей потенціал катастрофічно знизився. Україна втратила значну частину зовнішніх ринків, а внутрішній заповнився імпортним "ширпотребом". За індексом людського розвитку, визначеного ООН, Україна опустилася на 102 місце серед 175 держав-членів ООН. Врахування цього фактору необхідне для правильного розуміння динаміки розвитку українсько-турецьких відносин на сучасному етапі.

На сьогоднішній день Туреччина є третім за обсягом споживачем українських експортних товарів після Росії та Німеччини.

Проте існуючий рівень торговельних стосунків все ще не повністю відповідає потенціалу України й Туреччини. Існує велика потреба в диверсифікації двосторонньої співпраці та реалізації широкомасштабних спільних проектів у сфері високих технологій, спільного виходу на ринки третіх країн, а також заохочення зростання потоку взаємних інвестицій.

Торговельно-економічне співробітництво двох країн є важливим чинником їх відносин. Туреччина є потенційно великим торговельним партнером України, враховуючи близькість кордонів та відносну дешевизну шляхів транспортування товарів. За підсумками 1999 р. Туреччина посіла п'яте місце серед країн - торговельних партнерів України. Зовнішній торговельний обіг між двома державами склав майже 876 млн.дол. (за турецькими даними, він перевищив 1 млрд. дол.) при позитивному сальдо для України в 500 млн.дол. Стратегічним завданням на перспективу, як його визначила турецька сторона, є доведення двостороннього річного товарообігу до 2 млрд.дол.2

Експорт з України в Туреччину - це, в першу чергу, прокат чорних металів, залізо, чавун, сталь, металовироби, а також олія, спирт, добрива, хімічна продукція, вугілля тощо. Постачання з Туреччини в основному складаються з продуктів харчування, цитрусових, одягу, тканин, шкіряних виробів тощо.

Обидві сторони шукають взаємовигідні шляхи розширення співробітництва. Серед проблемних питань - певний дисбаланс у двосторонній торгівлі, запровадження турецьким урядом квотування для деяких видів металургійної продукції походженням із держав не членів ЄС та Європейської угоди про вільну торгівлю, підвищення митних ставок на імпорт гарячого і холодного прокату, що обмежує експорт до Туреччини металу з України.

За обсягами інвестицій в Україні Туреччина посідає 20 місце зі 114 зарубіжних країн. З 1998 р., коли набула чинності двостороння Угода про взаємне сприяння і захист інвестицій, рівень інвестицій з боку Туреччини в українську економіку помітно зріс і досяг 53,3 млн. доларів США. В основному вони перерозподіляються між промисловим сектором, сільським господарством та харчовою промисловістю, будівництвом та транспортними послугами.

3. Співробітництво в виробничій та культурній сферах

В Україні працюють 297 компаній з турецькими інвестиціями. Найвідоміші з них - “Евіяп-Україна”, “Пізель-Баті-одеса”, “Ютонг”, “Ербауер”, “Тур Укрейн”, “Амтек”, “Роше” тощо. Вони діють переважно в Одеській, Київській областях, Криму та на Донбасі.

Співробітництво між Україною і Туреччиною в цій сфері буде неодмінно зростати. В Україні значно покращилися умови для залучення іноземних інвестицій завдяки швидкому економічному зростанню. Міста в Україні розширюються, впроваджується велика кількість проектів реконструкцій. Саме тут турецькі будівельні компанії можуть успішно себе проявити.

Стратегічно важливим для України є співробітництво з Туреччиною в галузі енергетики. Геополітичне становище країн є передумовою для створення транспортних систем, які, за оцінками експертів, можуть потенційно забезпечити каспійськими та близькосхідними нафто- та газоресурсами європейський континент. Розроблюється рамкова міжурядова угода в цій сфері, зокрема, про можливість поставок української електроенергії в Туреччину кабелем по дну Чорного моря. Здійснюється реконструкція діючого газопроводу, по якому через територію України надходить газ в Туреччину і Балканські країни. Не виключається також і можливість в перспективі більш ніж удвічі скоротити шлях нафти із регіону Перської затоки в Європу через територію Туреччини і України з одного боку, і забезпечити надійне альтернативне джерело постачання енергоносіїв в Україну з іншого боку. З цього приводу обидві країни підписали міжурядову угоду про нафтопровідну систему Джейхан-Самсун, виконання якої сприятиме отриманню альтернативного джерела енергопостачання для нашої держави. Українську сторону цікавить посилення співробітництва у виробництві обладнання для переробки сільськогосподарської продукції, організація спільного виробництва медикаментів, обладнання для пакування харчових продуктів, виробництво високотехнологічного устаткування з використанням сучасних досягнень та маркетингових можливостей Туреччини у просуванні спільної продукції на світові ринки.

На даний час 20 турецьких будівельних компаній залучені до 41 проекту, загальна вартість яких складає близько 500 млн. доларів США. Київ, безперечно, займає перше місце за їхньою кількістю. Найвідоміші турецькі компанії в Україні у галузі будівництва - це “Тексер”, “Догуш”, “Айсель”, “Ербек” та деякі інші. Висока якість і низькі, порівняно з європейськими, ціни є основною перевагою турецьких компаній при укладенні контрактів в Україні. Як правило, турецькі підприємці задіяні до будівництва і модернізації промислових заводів, нафтохімічних комплексів та нафтопереробних заводів, бізнес-центрів, готелів, масштабних житлових проектів тощо.

Українські інвестиції в турецьку економіку на сьогодні є незначними і сягають близько 300 тис. доларів. Зараз в Туреччині існує лише чотири українських компанії, діяльність яких пов'язана з нерухомістю і транспортними перевезеннями Основною причиною низької присутності українського бізнесу на ринку Туреччини є брак вільного капіталу для інвестицій[18, c. 10-11].

Регіональне співробітництва між Україною й Туреччиною також відіграє важливу роль. Уряд України має намір надалі розвивати цю сферу регіонального співробітництва завдяки встановленню побратимських відносин між провінціями-областями та містами України й Турецької Республіки. Зараз вже існує десять партнерів в Україні та Туреччині. Серед найактивніших з них можна відзначити Київ та Анкару, Одесу та Стамбул, Суми та Муглу, Скадовськ та Зонгулдак, Подільський район міста Київ та Район Чанкая в Анкарі. Залучення до цієї співпраці всіх рівнів від місцевої влади до торгово-промислових палат та університетів сприяє розвиткові дружніх відносин між двома народами шляхом реалізації нових спільних проектів в усіх сферах, включаючи торгівлю, освіту, культуру.

Важливою формою співпраці є обмін дітьми. Щороку група у складі 80 дітей з міста Суми приїжджає у квітні до м. Мугла на свято Дітей, а турецькі школярі приїжджають до м. Суми на кілька тижнів під час літніх канікул. Стамбул і Зонгулдак теж організовують такий обмін.

Активно розвивається співпраця між Україною та Туреччиною в сфері культури. На постійній основі проводиться обмін творчими колективами, музикантами, драматичними групами, організовуються різноманітні конкурси молодих виконавців, виставки образотворчого мистецтва та фотографії. Крім того, українські та турецькі фольклорні групи беруть участь у міжнародних мистецьких фестивалях.

З метою подальшого наповнення двостороннього співробітництва у галузі культури розроблюють проекти щодо організації Днів культури, науки, Днів українського кіно в Туреччині і навпаки.

4.Співробітництво в галузі туризму

Відкриваються широкі перспективи співробітництва в галузі комунікацій і, особливо, в сфері міжнародного туризму. В Україні зацікавлені пропозицією турецьких компаній щодо розширення їх участі в розвитку туристичного та готельного секторів, інвестуванні коштів у розвиток інфраструктури великих міст, зокрема, Києва. Широке поле для взаємовигідного співробітництва у сфері туризму є також в Криму, де турецькі компанії можуть надати належну допомогу у створенні відповідної сучасної інфраструктури.

Міністр культури й туризму Туреччини Атилла Коч уважає реальної перспективу залучення в Крим 20 млрд. доларів інвестицій за десять років. Турецькі інвестори виявляють велику цікавість до свого найближчого сусіда по чорноморському узбережжю й готові взяти участь у реалізації великомасштабних програм по розвитку туристсько-рекреаційного комплексу кримської автономії.

Туризм - основний сектор турецької економіки, що приносить дохід. От чому він не випробовує недоліку в регулярних інвестиціях. Туреччина відносно дешева країна для відпочинку

Що стосується безпеки туристів у цій країні. По стандартах Міжнародної організації цивільної авіації (у тому числі враховуючої й безпека пасажирів) турецькі аеропорти відповідають першій міжнародній категорії. Не всі розвинені країни можуть похвастатися цим.

Значний потенціал має двостороння співпраця в сфері туризму, яка однак ще не досягла бажаного рівня. Численність українських туристів в Туреччині у десять разів перевищує кількість турецьких в Україні. Досягти рівноваги в цій галузі є одним з найважливіших завдань українсько-турецької взаємодії.

Туреччина є одним із найважливіших партнерів України у сфері туризму.

5. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічних відносин України та Туреччини

Важливою проблемою є взаємне визнання сертифікатів відповідності, які видаються для експорту та імпорту товарів. Вона є врегульованою, але доводиться при здійсненні експортно-імпортних операцій щоразу отримувати сертифікати у відповідних організаціях обох країн.

Для його розв'язання розпочато офіційні переговори. Можна констатувати, що є політична воля щодо підписання відповідної міжурядової угоди. Потребує вирішення проблема коригування стратегії розвитку іноземного підприємства з метою накопичення коштів за рахунок прибутку від торговельної діяльності для інвестування спорудження підприємств.

Удосконалення Державного страхування експорту охоплює не тільки більшу частину комерційних ризиків, але і багато видів політичних ризиків. Перелік страхуємих ризиків комерційного і політичного характеру нараховує сотні зобов'язань; у їхньому числі неотримання платежу від імпортера, затримка постачання товару, зміни валютного і ліцензійного контролю в країні-імпортері, експропріація власності, державні перевороти і т.д., тому подальший розвиток державного страхування експорту дуже важлива для розвитку Економічних відносин між Україною та Туреччиною.

Для подальшого розвитку торговельних відносин потрібно розширити можливості для фінансування. Турецький Ексімбанк готовий шляхом виділення кредитів і застосування страхових програм активніше підтримувати торгівлю між двома країнами. Для цього достатньо гарантій з боку уряду України.

Серед заходів, що сприятимуть створенню передумов для плідного співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зниження митних бар'єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі, створення багатосторонньої системи розрахунків з використанням спільного міждержавного банку відповідних країн, створення ряду прибережних спеціальних (вільних) локальних економічних зон.

Розвиток двостороннього співробітництва між Україною і Туреччиною в науково-технічній сфері є також одним з механізмів рішення актуальної для нашої держави проблеми підтримки і розвитку національного науково-технічного комплексу. У наш час Туреччина направляє значні зусилля для розвитку і модернізації стратегічно важливих високотехнологічних галузей, зокрема аерокосмічної сфери, а також розширення власної науково-технологічної бази. Тому Україна, що володіє відповідним науково-технологічним потенціалом, може вважати Туреччину перспективним партнером і ринком збуту наукомісткої продукції. Сьогодні на базі науково-дослідного "Мармара-центру" в Туреччині працює спільна українсько-турецька науково-дослідна лабораторія.

Одним з перспективних напрямків співробітництва України і Туреччини є військово-промисловий комплекс. Для України Туреччина становить великий інтерес як ринок збуту продукції національного ВПК. Щорічно Анкара витрачає більше 4, 5% ВВП (близько 8 млрд. доларів з 2002 року) на глибоку модернізацію своїх збройних сил. Причина цих витрат, у першу чергу, це зобов'язання перед НАТО, членом якого є Туреччина. Представники українського ВПК беруть участь у перспективних тендерах на поставку танків і озброєння. Економічне співробітництво має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної структури. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промислового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами.



Висновки

Туреччина є потужним субрегіональним лідером із власною системою інтересів. За умов останніх структурних змін у посткомуністичному світі Туреччина у своїй зовнішній політиці опрацьовує новий геополітичний ракурс. Анкара не є вже повернутою обличчям до комуністичної загрози з Півночі та з Балкан, а у зв'язку із арабо-ізраїльським мирним процесом вона виступає як регіональний гравець і шукає впливову політику на більш віддаленій периферії. Після Другої світової війни зовнішньополітичний курс Туреччини був зорієнтований подвійно: політика розвитку індустрії та приєднання до ЄС, а з другого боку - у зв'язку зі східною та ісламською орієнтацією Туреччина шукає свою ідентифікацію з Середнім Сходом та Центральною Азією.

Особливе положення Туреччини стосовно Європи, з одного боку, стосовно ісламського Півдня - з другого, створює особливу геополітичну конфігурацію її національних інтересів. Європі важко сприйняти Туреччину як її невід'ємну частину, вона сприймається як щось чужорідне. Участь Туреччини в Північно-Атлантичному Альянсі є скоріше наслідком "холодної війни" та геостратегічних уподобань США, ніж усвідомлення спільних європейських інтересів. Тривалий конфлікт з більш "європейською" Грецією, Кіпрська проблема, особлива позиція в Боснійській кризі, у ставленні до курдів - все це не сприяє скорішому включенню Туреччини в інші європейські структури.

Протягом 15-ти річного періоду поновлення дипломатичних відносин сторонами було підписано 80 угод, які регулюють співробітництво між двома країнами з широкого спектру питань.

Відносини з Туреччиною характеризуються відсутністю політичних проблем, співпаданням поглядів у вирішенні багатьох питань сучасного міжнародного життя, що у свою чергу відкриває нові перспективи для розбудови діалогу і подальшого розвитку відносин не лише у двосторонньому форматі, а також у рамках міжнародних організацій. Наступний 2008 рік має стати знаковим у подальшому розвитку двосторонніх відносин. Предбачається здійснення візитів до України Президента А.Гюля, Голови турецького парламенту К.Топтана, Прем'єр-міністра Р.Т.Ердогана та Міністра закордонних справ А.Бабаджана.

Сьогодні українсько-турецькі відносини мають сталу динаміку розвитку у багатьох сферах взаємного інтересу, зокрема, енергетичній, військовій, військово-технічній, транспортні, науково-технологічній, культурно-гуманітарній, туристичній, консульській та ін.

Протягом поточного року відбулися візит Міністра енергетики та природних ресурсів Туреччини Х.Гюлера до України, засідання робочої групи з питань енергетики, в ході яких обговорено можливість реалізації спільних проектів у цій галузі, зокрема участі в реалізації проекту „Набукко”.

Триває плідний діалог між оборонними відомствами двох країни у напрямі співпраці між окремими видами збройних сил; участь у навчаннях; обмін досвідом з питань розвитку збройних сил; співробітництво у галузі військової освіти; мовна підготовка.

Обговорюються питання двостороннього військового співробітництва щодо спільної участі у миротворчих операціях, продовження співпраці в рамках „Blackseafor”, участі України в операції „Чорноморська гармонія”.

Перспективною може стати участь України в проектах прийнятого у 2000 році Туреччиною Плані модернізації збройних сил, відповідно до положень якого на період до 2025 року, за оцінками фахівців, передбачається витратити біля 150 млрд. дол. США.

Перспективним є розвиток відносин у транспортній сфері, зокрема, в галузі залізнично-поромного сполучення, авіаційних, автомобільних та морських пасажирських і вантажних перевезень.

Туреччина є важливим партнером України в науково-технологічній сфері по лінії. Функціонує спільна українсько-турецька лабораторія високих технологій, обговорюються питання співробітництва з реалізації спільних проектів в таких галузях: аерокосмічна сфера; електроніка; матеріалознавство, нано-технології та прикладна енергетика.

Українська сторона проявляє інтерес до досвіду Туреччини щодо будівництва соціального житла. Продовжується практика започаткування побратимських відносин між регіонами України та Туреччини. Підписано більше 20 угод між адміністративно-територіальними одиницями України та Туреччини. Найбільш продуктивно відбувається співробітництво між Одеським регіоном та Стамбулом, між якими укладено угоди про співробітництво як на рівні державних адміністрацій, так і муніципальних органів влади.

Розвивається співробітництво у галузі культури та туризму. В ході Третього засідання міжвідомчої комісії у березні 2007 року підписано план співпраці в галузях культури та туризму на 2007-2008 роки. Планується проведення днів України в Туреччині та днів Туреччини в Україні.

Здійснюються контакти в галузі освіти на міжуніверситетському рівні. Сотні студентів з обох країн отримують освіту в українських та турецьких вищих навчальних закладах. Проводиться робота з налагодження діалогу щодо взаємного визнання та еквівалентності документів про освіту і вчені звання.

Українсько-турецькі відносини існували протягом багатьох століть, не дивлячись на те, що в радянській історіографії цей факт замовчувався або перекручувався відповідно до тодішньої коньюктури.

Сьогодні відносини між двома сусідніми країнами відроджуються і мають всі можливості для реалізації їхнього потенціалу.



Джерела

1. Кныш В. «“Ятаган” для Анкары».//Обзор украинского рынка. 2005, №6.

2. Сірук М. «Турецький гамбіт». // День. 2007, №126.

3. www.kmu.gov.ua - Урядовий портал України.

4. www.ukrstat.gov.ua - Державний комітет статистики України.

5.Близькість не лише географічна: Українсько-турецькі відносини //Урядовий кур'єр. - 2003. - 4 грудня. - C. 3

6.Бочан І. Глобальна економіка / Ігор Бочан, Іван Михасюк,. - К. : Знання, 2007. - 401 с.

7.Шишкіна В. Сучасні українсько-турецькі відносини: здобутки і перспективи // Актуальні проблеми міжнародних відносин:: Зб. Наук. пр. - Вип. 42, частина І. - К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. - с.47-54.

8.Кузнецова Н.В. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине - Киев.: 1998г.

9.Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. Матеріали конференції. - Київ, 2000.

10.Україна і світове господарство

11.Дядечко Л. Економіка туристичного бізнесу: Навчальний посібник/ Лідія Дядечко,; Мін-во освіти і науки України, Донецький державний ун-т економіки і торгівлі ім. М.І.Туган-Барановського. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 223 с.

12.Експортна стратегія Туреччини //Діловий вісник. - 2004. - № 4. - C. 9

13.Історія екскурсійної діяльності в Україні: Навчальний посібник/ Володимир Фе-дорченко, Олена Костюкова, Тетяна Дьорова та ін.; Передм. В. А. Смолій; КУТЕП. - К.: Кондор, 2004. - 163 с.

14. Міжнародні ринки ресурсів: навчальний посібник / А. Б. Яценко, К. С. Мітюшкіна, Т. В. Марена; Ред. Ю. В. Макогон ; М-во освіти і науки України, Донецький нац. ун-т, Маріупальський держ. гуманітарний ун-т. - К. : Центр навчальної літератури, 2005.

15. Нікітіна М. До питання про державну політику Туреччини у зовнішньоекономічній сфері //Економіка України. - 2006. - № 4. - C. 88-93



Додаток 1



Додаток 2

Основні показники торгівлі між Україною та Туреччиною (млрд. дол. США)

Показники/Роки	2006 рік	2007 рік	зміни, %
Товарообіг	3,387	4,932	45
Експорт	2,39	3,65	52
Імпорт	0,769	0,972	26
Сальдо	+1,609	+2,687	67



Додаток 3

Географічна структура легкої промисловості України

Размещено на Allbest.ru