Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Введение

1. Формування українсько-американських відносин на початку 90 роках

1.1 Відносини Україна-США за президентства Джорджа Буша-старшого

1.2 Перші кроки адміністрації Білла Клінтона

2. Українсько - американське «Стратегічне партнерство»

2.1 Шлях до встановлення "стратегічного партнерства" та визнання України стратегічним партнером

2.2 Політика США щодо партнерства з Україною

3. Упущення та здобутки українсько-американських відносин

3.1 Упущення та здобутки українсько - американських відносин у військовій сфері

3.2 Українсько-американські зовнішньо - політичні відносини

3.3 Проблеми та перспективи українсько-американських відносин у економічній сфері

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Введение

Актуальність теми даної научної роботи зумовлена тим, що незалежна Україна посідала різне місце у політиці адміністрації президентів США. Бачення ними молодої держави змінювалося, еволюціонувало в залежності від подій та становища на міжнародній арені, внутрішнього життя України та власне від особливостей підходу американських адміністрацій. Часто визначальним фактором місця України в зовнішньополітичній стратегії США було те, наскільки Україна „ вписувалася ” чи не „ вписувалася ” в неї.

Аналізуючи стан наукової роботи з даної теми слід зазначити, що на даний момент, нажаль, приділяється не досить уваги відносно наукового вивчення даної теми та не існує комплексного дослідження основних напрямів та аспектів українсько-американських відносин.

Основну групу наукових доробок, які охоплюють аспекти українсько-американських відносин складають матеріали наукових теоретичних та практичних конференцій, які присвячені розвитку діалогу України і США

Поодиноку групу наукового дослідження складають монографічні видання, які приділяють увагу концепціям українсько-американських гуманітарних відносин та процесам на міжнародному рівні.

Вагомої уваги при дослідженні даної теми заслуговують статі в періодичній пресі публіцистів, науковців та політичних та громадських діячів. Але не зважаючи на те, що в них містяться оперативне висвітлення подій, їх первинний аналіз, вони не часто мають повну об'єктивність висвітлення проблем українсько-американських відносин відносин.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі джерел та літератури, маючи широке і різнохарактерне коло фактів, здійснювати комплексну оцінку найважливіших складових українсько-американських відносин у різних сферах. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі завдання:

- дослідити становлення українсько-американського партнерства на початку 90 рр. ХХ ст.;

- дослідити українсько-американське “стратегічне партнерство”;

- підсумувати упущення та здобутки українсько-американських відносин.

Об'єктом дослідження є основні напрями та форми українсько-американських відносин у 1991 - 1999 рр.

Предметом дослідження в курсовій праці є україно- американські відносини в 90 рр. ХХ ст.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, трьох основних розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

1. Формування українсько-американських відносин на початку 90 родах

1.1 Відносини Україна-США за президентства Джорджа Буша-старшого

Розпад Радянського Союзу та утворення на його теренах п'ятнадцяти незалежних республік припав на час президентства Джорджа Буша-старшого.

Радянська "перебудова" принесла потепління у відносинах між США та Радянським Союзом. Вдалося налагодити добрі, якщо не дружні стосунки з Михайлом Горбачовим. З'явилася надія, що ослаблений та реформований, колишній суперник відмовиться від реалізації комуністичної ідеології. Тоді США могло б вважати себе переможцем у "холодній війні". Відцентрові тенденції в СРСР, що чітко проявлялися на той час, могли стати цьому на заваді. Адже у разі їх остаточної перемоги США опинялися перед необхідністю мати справу із 15 незалежними новоствореними державами з їх численними внутрішніми проблемами, новим керівництвом та відсутністю власної державності у дорадянський період у багатьох з них взагалі. Більш того, велику роль у формуванні підходу президентської адміністрації США у 1990-1991 році відіграв той факт, що деякі з них, в тому числі і Україна, здобували свою незалежність разом із значним арсеналом ядерної зброї, що розташовувалася на їх території.

Першопочатково переважна більшість американських урядовців дивилася на українську декларацію суверенітету та наступні кроки України по відокремленню від СРСР із острахом. Президент США Дж.Буш до останнього намагався підтримувати М.Горбачова у його зусиллях зберегти СРСР, що розвалювався на очах. Звідси - промова американського президента про небезпеку "самовбивчого націоналізму" під час його перебування у Києві, що ввійшла в історію під назвою "Chicken Kiev Speech" ("слабкодуха", "полохлива"). Вже після референдуму в Україні 1 грудня 1991 року, під час якого український народ підтвердив своє бажання розбудовувати власну державність, США висували ряд вимог для визнання

України як незалежної держави. Ультимативною була вимога до України з боку США позбутися ядерної зброї, що перебувала на її території. Лише коли стало остаточно ясно, що СРСР політично та юридично припиняв своє існування, США визнали Україну (25 грудня 1991 року) разом з рядом інших колишніх радянських республік. Дипломатичні відносини було встановлено 3 січня 1992 року. [1,ст. 22-25].Тривалий час після розпаду СРСР адміністрація президента США перебувала на "доктринальному роздоріжжі" у виробленні своєї зовнішньополітичної стратегії щодо України. У питанні про можливу політику США щодо неї існувало два основні напрями, що сперечалися: "русоцентристи" (здебільшого ліберали та прихильники ідеї єдиного блоку пострадянських держав, що збиралися б навколо Росії) і "реалісти" (переважно консерватори та представники школи "політичного реалізму"). На різних етапах розвитку дискусії у США між ними ініціатива переходила від одного напрямку до іншого. Визначальним у виробленні Сполученими Штатами "нової української політики" був той факт, що після розпаду СРСР Україна успадкувала третє в світі за потужністю угруповання наступальної стратегічної ядерної зброї, націлене на Захід. Як поведеться керівництво нової держави, який курс обере, було невідомо. Тому вирішення питання про долю української ядерної зброї на даному етапі відносин стало пріоритетним для США. [2,ст.12-15].Ще у тексті "Декларації про державний суверенітет" 1990 року Верховна Рада України проголосила нейтральний та без'ядерний статус України. Саме з цим були пов'язані очікування Києвом моральної та матеріальної підтримки з боку Заходу, якої не послідувало. Великою мірою це було обумовлено невпевненістю та хитанням позиції Києва стосовно майбутнього ядерної зброї на території України. Вирішити українську ядерну та інші проблеми Сполучені Штати намагалися за посередництва Росії. На першому, умовно виділеному нами, етапі розвитку україно-американських відносин виразно домінував підхід "Росія насамперед" ("Russia first"), або й навіть "Росія виключно" ("Russia only"). Вашингтон робив ставку на

Росію з надією на те, що політичні та економічні реформи, що розпочалися в ній, будуть мати швидкий успіх. Панувала думка, що результат трансформації Росії майже автоматично визначатиме успіх (або ж провал) перехідного періоду і в інших пост-радянських державах, включаючи Україну.

Виходячи із власних інтересів, які об'єктивно збігалися, хоч і не були тотожними, США та Росія посилили тиск на Україну з метою примусити її ліквідувати арсенали ядерної зброї. Це змусило Україну в свою чергу міцно вхопитися за неї, адже саме з наявністю ядерної зброї на її території українська держава пов'язувала свої надії на збереження власної суверенності та незалежності від Російської Федерації. [8,ст1-3]

1.2 Перші кроки адміністрації Білла Клінтона

Прийшовши до влади у 1992 році, новий Президент США Білл Клінтон деякий час продовжував "жорсткий" курс свого попередника. Усвідомлення його безперспективності з'явилося не відразу.

Лише у 1993 році підхід американської адміністрації до України почав змінюватися. В українсько-американських відносинах намітилося потепління. Частково воно було викликано посиленням антидемократичних тенденцій в Росії ("розстріл" парламенту президентом Росії Б. Єльциним, відчутна перемога лівих сил та Ліберально-демократичної партії В. Жириновського на виборах до Державної думи). Перспектива тісного співробітництва з нею для США ставала все більш примарною. РФ перейшла до більш жорсткої та наполегливої політики самоутвердження в якості лідера в пострадянському регіоні з претензією на відродження колишньої міри впливу на світові події. Партнерство США та Росії виявилося нетривалим і таким, що базувалося на короткочасному збігові інтересів. Надалі адміністрація Президента США Білла Клінтона все частіше розглядала Росію як потенційну чи й реальну загрозу національним інтересам США.

Б.Клінтон та його команда з більшим розумінням, ніж їх попередники, поставилися до проблем України. Прийшло усвідомлення того, що україно-російські непорозуміння навряд чи вдасться вирішити без втручання третьої сторони. Було вирішено розширити участь України в ініційованих США переговорах з розв'язання економічних, політичних, питань безпеки, які б призвели у свою чергу до вирішення ядерного питання. Провісником зміни підходу став візит у травні 1993 року американського представника Строуба Телбота, в ході якого обговорювалася ціла низка питань американо-українських відносин, на відміну від попередніх, які майже виключно концентувалися на питанні української ядерної зброї. США намагалися створити основу для подальшого розвитку відносин з Україною, які б встановилися після вирішення ядерного питання. Наступним став візит міністра оборони Леса Аспіна, який привіз до Києва американські пропозиції щодо забезпечення міжнародного нагляду за процесом демонтування, переміщення та подальшого розподілу боєголовок. До приїзду державного секретаря Уоррена Крістофера до України у жовтні 1993 року україно-американський міждержавний діалог було повністю відновлено.

До кінця 1993 року нова політика США стосовно України та налагодження двосторонніх та тристоронніх переговорів заклали основу для порозуміння між двома державами. Врешті-решт вона призвела до підписання президентами

Б. Клінтоном, Л.Кравчуком та Б. Єльциним 14 січня 1994 року у Москві тристоронньої угоди, згідно з якою Україна зобов'язувалася знищити всю ядерну зброю, розташовану на її території, протягом 7 років. Ядерні боєголовки перевозилися до Росії, де вони мали бути деактивовані протягом 10 місяців.

Згідно з Угодою, Україна повинна була приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, як без'ядерна держава, що вона і зробила у жовтні 1994 року. Значення Угоди полягало в тому, що окрім "ядерних положень" вона налагоджувала тристоронню основу для вирішення й інших питань, зокрема економічних та питань безпеки. До того ж вона легітимізувала можливість США брати участь у вирішенні російсько-українських проблем. Для України це означало можливість більш впевнено відстоювати свої позиції у її стосунках із економічно могутнішою Росією, подвоєння американських коштів у вигляді економічної допомоги для вирішення її проблем та надання їй гарантій безпеки з боку США, Великобританії, а також Росії. Таким чином, українське "ядерне питання" було знято з порядку денного українсько-американських відносин, що дало можливість обом державам налагоджувати стосунки одна з одною більш зважено та широко. Тривалий час кредит довіри, наданий державами одна одній в процесі переговорів та породжений успішним їх завершенням, надалі дозволяв україно-американським відносинам рухатися за інерцією, пожинаючи плоди минулих досягень. [4,ст.3-5]

2. Українсько - американське «Стратегічне партнерство»

2.1 Шлях до встановлення "стратегічного партнерства" та визнання України стратегічним партнером

Другий етап україно-американських відносин розпочався проголошенням США 1994 року "роком України". Саме з цього часу потепління у ставленні до України з боку США, що намітилося у 1993 році, стало очевидним. Адміністрація Білла Клінтона розпочала вести політику активного залучення України до світового співтовариства та його інститутів, а також активної задіяності у процесі її демократизації та здійсненні ринкових реформ.

Новий президент Л.Кучма, хоч і обраний за рахунок проросійської риторики та пропагування ідеї "євразійства", проголосив курс на проведення ліберальних економічних реформ одразу після приходу до влади восени 1994 року. У США з ним пов'язувалися надії на те, що Україна швидко та порівняно безболісно подолає перехідний період та незабаром стане форпостом західного, передусім американського, впливу на сусідню Росію. Саме за часів президентства Білла Клінтона популярними стали концепції Збігнева Бжезінського та Шермана Гарнетта про геостратегічну важливість України на пострадянських теренах для забезпечення національного інтересу США та безпеки в регіоні. [3,ст.7-10]

Починаючи ще з 1991 року, Україна орієнтувала себе на "стратегічний курс приєднання до Європи". Українська державність наполегливо визначала себе саме європейськими, а не євразійськими термінами. Проте на півночі Україна мала такого сусіда, як Росія, який ніколи повністю не відмовлявся від своїх геополітичних претензій та часто використовував економічну залежність України у політичних цілях. Тому Україна не могла дозволити собі провадити прозахідну політику та здійснювати свій "європейський вибір" так, як цього хотілося б Заходу.

Відповідно, у 1994 році був прийнятий "багатовекторний" курс української зовнішньої політики. Він базувався на наступній концепції: Україна не буде в безпеці доти, доки Росія не вирішить для себе, що незалежність України та її прозахідна орієнтація відповідають російським національним інтересам. Необхідною умовою української багатовекторної політики та "стратегічного партнерства" з Росією таким чином ставали дружні стосунки між Росією та Заходом.

2.2 Політика США щодо партнерства з Україною

І все ж таки великою мірою українська "багатовекторність" концентрувалася на україно-американських відносинах. Ще під час державного візиту до США Президента України Л.Кучми, в листопаді 1994 року, було підписано один із основоположних документів двосторонніх відносин - Хартію українсько-американського партнерства, дружби та співробітництва. [10,ст.2-5]

Важливим кроком в процесі укріплення двосторонніх відносин був державний візит в Україну Президента США Б.Клінтона 11-12 травня 1995 року. Результатом візиту стало підписання спільної заяви, в якій була відмічена підтримка Сполученими Штатами демократичних та ринкових перетворень в Україні, її політичного суверенітету та териториальної цілісності, а також процесу інтеграції України до європейської та світової спільноти. Візит Л.Кучми до США у лютому 1996 року проходив у дружній атмосфері. Здавалося, що сторони врешті-решт порозумілися та знайшли спільну мову. В ході зустрічей на різних рівнях американська сторона повсякчас наголошувала на "стратегічній пріоритетності України у Європі", на важливості її незалежності. Україна називалася "ідеальним партнером [США] у Центральній Європі". Леонід Кучма зі свого боку пообіцяв, що Україна буде залучена до СНД та її воєнних, політичних та економічних структур лише до певної міри. [13,ст.22-27]

Варто зазначити, що така посилена увага до України та зацікавленість у її розвитку з боку Заходу з'явилася не на пустому місці. За рахунок матеріальної допомоги ззовні, інвестицій та позик від Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та інших західних фінансових інституцій Україна нарешті змогла дещо призупинити розгортання внутрішньої економічної кризи.

Увага до пост'ядерної України з боку адміністрації Б. Клінтона вилилася у створення 19 вересня 1996 року США та Україною міждержавної комісії на чолі з Альбертом Гором та Леонідом Кучмою. Комісія включала чотири комітети, які займалися питаннями зовнішньої політики, безпеки, торгівлі та інвестицій, стабільного економічного співробітництва тощо. Під час візиту міністра закордонних справ України Г. Удовенка до Вашингтона у жовтні 1996 року Україна та США визначили власні відносини як “стратегічне партнерство”. І хоч надалі реалії українсько-американських відносин не завжди відповідали умовам “стратегічного партнерства”, рішення про його започаткування було важливим досягненням обох сторін. . Невдовзі Україна посіла третє місце за кількістю виділеної іноземним країнам допомоги від Конгресу США після Ізраїля та Єгипту. Протягом 1990-2001 рр. Україна отримала від США допомоги на суму близько 2 млрд. доларів. [13,ст.56-57]

Однак, з часом бачення геостратегічної важливості місця України на Заході, й особливо у США, почало змінюватись. У мериканської сторони на зміну самодостатнього сприйняття потенційного впливу, який Україна могла б чинити на убезпечення регіону, прийшло усвідомлення того, що без внутрішнього зміцнення держави, її потенціал не можна використати. Тривалий час, вкладаючи значні кошти у реформування свого “стратегічного партнера”, США були роздратовані тим, що позитивні зрушення відбувалися надто повільно. США прагнули якнайскоріше вийти зі стадії надання матеріальної допомоги Україні та перейти до стадії, коли б економічні відносини між двома державами відбувалися за рахунок природного інтересу американського приватного капіталу. Відтепер в Україні все частіше вбачали типову державу СНД із багатьма, різного типу, проблемами.

3. Упущення та здобутки українсько-американських відносин

3.1 Упущення та здобутки українсько - американських відносин у військовій сфері

Для американської адміністрації була властива інерція сприйняття українсько-американських відносин головним чином крізь призму інтересів Росії та характеру двосторонніх відносин між Україною і Росією. Вагомим чинником, який суттєво стримував і гальмував розвиток двосторонніх відносин, стало надмірне акцентування США своєї уваги на проблемі ядерного роззброєння України. В цьому питанні проявилася тенденція Вашингтона до застосування стандартних методів силового тиску на інші держави, дії і позиції яких не відповідають так званим "національним інтересам" США та їх зовнішньополітичній стратегії. Американське керівництво не усвідомлювало того, що поведінка Української держави не вписується в наявні стереотипи поведінки інших республік колишнього СРСР. [14,ст. 12-17].Проросійські кола у Вашингтоні сприймали Україну як потенційну загрозу безпеці США. Такого підходу американська сторона дотримувалася протягом перших років розвитку України, вважаючи її явищем тимчасовим і перехідним. США відверто блокували політичні та економічні контакти з Україною до ратифікації нею Договору про СНО-1, Лісабонського протоколу та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Президентами держав

Л. Кравчуком і Дж. Бушем. Незадоволення Вашингтона викликало рішення Верховної Ради України від 18 листопада 1993 р. ратифікувати Договір про СНО-1 та Лісабонський протокол з певними застереженнями. Подвійні стандарти в американській політиці виявились у розбіжності заяв про необхідність вирішувати проблеми безпеки України і про відмову Україні в праві на забезпечення відповідних гарантій. Певні труднощі виникли з остаточним погодженням проекту Хартії про партнерство, дружбу і співробітництво, до якого США не хотіли вносити положення про гарантії національної безпеки України. Подоланням кризового стану відносин стали результати тристоронньої зустрічі в Москві 14 січня 1994 р. Президентів США, Росії і України з питань ядерного роззброєння, яка завершилася підписанням Тристоронньої заяви. Україна взяла на себе зобов'язання здійснити ядерне роззброєння шляхом вивезення ядерних боєзарядів у Росію, а США і Росія -- надати Україні гарантії її національної безпеки, поважати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, утримуватися від здійснення економічного тиску, забезпечити технічну й фінансову допомогу Україні в демонтажі ядерної зброї та компенсацію за вартість ядерних компонентів боєзарядів. В результаті 3 лютого 1994 р. Верховна Рада України відповідним рішенням зняла попередні застереження щодо ст. 5 Лісабонського протоколу й доручила Кабінету Міністрів здійснити обмін грамотами про ратифікацію Договору про СНО-1. Після ратифікації Верховною Радою України ДНЯЗ розширилось співробітництво з Міжнародним валютним фондом, Міжнародною фінансовою корпорацією, Європейським банком реконструкції і розвитку, Європейським Союзом. [16, ст.45-47]

Отже, позитивними наслідками глобальних рішень України щодо ядерної зброї стала розбудова українсько-американських відносин. Сторони досягли згоди про поширення на Україну дії Генеральної системи преференцій, підтримку (в тому числі надання технічної допомоги) вступу України до ГАТТ/COT, а також допомогу у створенні в Україні системи національного контролю за експортом. З боку США було розширено фінансування приватних інвестицій та безпечного і надійного демонтажу стратегічної ядерної зброї, збільшено технічну й гуманітарну допомогу для полегшення соціальних наслідків перехідного періоду на шляху до ринкової економіки. Візит Президента Л. Кравчука до США 3--7 березня 1994 р. і підписання пакету міждержавних документів, що визначили основні принципи і напрями відносин на найближчу перспективу в політичній, економічній, науково-технічній і культурній сферах, було логічним завершенням важливого етапу розбудови двосторонніх українсько-американських відносин. У 1994-- 1995 pp. США збільшили фінансову допомогу Україні на ядерне роззброєння та здійснення економічних реформ, довівши загальну суму до 700 млн. доларів. Водночас, підписавши низку двосторонніх документів, США лише парафували Хартію українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва (узагальнюючий документ, який визначає основні напрями і принципи відносин), обумовивши її підписання приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерної держави.

Протягом останніх років США, хоча й відчувають, за їхніми заявками, "щирі почуття" до України, в якій певною мірою вбачають противагу Росії, однак проводять щодо неї рефлекторну політику, оцінюючи її становище в системі українсько-російських відносин як залежне. Про важливість незалежної України для демократизації всієї Європи, передусім Росії, говорив відомий політичний діяч, колишній помічник Президента США з національної безпеки Бжезінський. На його думку, без України, Росія не зможе бути імперією, а як імперська держава Росія є небезпечною. Стабільність Європи багато в чому залежить і від незалежності України. На переконання політолога, Україна може бути чинником континентального значення. [6, ст..78-79] стратегічний партнерство економічний відносини

Оскільки Україна зацікавлена в альтернативному російському шляху постачання сирої нафти, йшлося і про конкретні проекти, зокрема про завершення будівництва нафтопроводу за маршрутом Одеса -- Броди до Гданська, а далі -- розбудова газопроводу на Захід. У відповідь Україна готова знизити податки інвесторам і надати певну підтримку. Обговорювались і проекти щодо створення газового консорціуму, який би отримував паливо з Туркменістану. Водночас американський Президент запропонував спільно працювати у сфері протиракетної оборони. Свого часу США цікавилися можливостями вітчизняних ракетних технологій зі створення і вдосконалення міжконтинентальних балістичних ракет. Є перспективи щодо використання українських ракетних технологій для створення національної ПРО США. Україна, скориставшись такими пропозиціями, могла б забезпечити свої оборонні підприємства західними замовленнями та збільшити шанси на приєднання до Північноатлантичного альянсу. Нагадаємо, що за радянських часів основні розробники та виробники міжконтинентальних балістичних ракет розміщувалися на території України. За часи незалежності в Україні було виготовлено 70 ракетоносіїв, що вивели на орбіту 150 супутників. Нині Дослідницьке конструкторське бюро "Південне" і Виробниче об'єднання "Південмаш" зберегли потенціал із виробництва й розробок у галузі оборонного ракетного будування. Вони беруть участь в обслуговуванні російських ракетних військ стратегічного призначення. Українськими розробками оперативно-тактичного ракетного комплексу зацікавилися й інші країни. [17, ст..34-37]

Однією з проблем України, яку США назвали визначальною, була ядерна спадщина: Україні дістався третій за розмірами, після російського та американського, арсенал ядерної зброї -- 1,8 тис. ядерних боєголовок. Арсенал містив 176 стратегічних ядерних ракет (130 одиниць СС-19 і 46 одиниць СС-24) і близько 50 стратегічних бомбардувальників. Незважаючи на те, що в жовтні 1991 р. Верховна Рада України оголосила намір українського народу набути неядерний статус, політика України стосовно ядерної зброї, розміщеної на її території, була невизначеною. Офіційний Вашингтон використовував всілякі можливі засоби, щоб переконати Україну відмовитися від ядерної зброї. Крім того, тодішній американській політиці був властивий російськоцентризм, причина якого полягала в концептуальному вакуумі американської стратегії після зникнення ворога номер один -- СРСР. До того ж Росія в ті часи виступала безумовним лідером пострадянського простору, а українську владу Захід намагався звинуватити в націоналізмі й мілітаризмі. Протягом 1992--1993 pp. у США обговорювалася можливість уведення санкцій проти України в разі непоступливості її керівництва з ядерного питання. У квітні 1993 р. (під час візиту тодішнього прем'єр-міністра Л. Кучми до США) американська сторона висловила незадоволення позицією України з приводу процесу ліквідації ядерної зброї на українській території, і переговори на найвищому рівні не відбулися. Всі інші завдання співпраці з Україною були поставлені у пряму залежність від розв'язання ядерного питання. 1991 р. Конгрес США схвалив Програму Нанна-Лугара. Бюджет цієї програми спрямовувався на допомогу Росії, Україні та іншим республікам у транспортуванні, збереженні, знищенні ядерної, хімічної і біологічної зброї, запобіганні розповсюдженню зброї масового знищення. Тільки в 1991--1992 pp. Конгрес США надав 800 млн доларів. На переконання США Україна шукала можливості установити оперативний контроль за ядерною зброєю, що знаходилася на її території. Українські офіційні особи доводили, що вони лише намагалися установити адміністративний контроль за збройними силами, що базуються на її території. Офіційні особи в Росії висловлювали особливу стурбованість щодо бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю. Мінімальна дальність більшості радянських балістичних ракет занадто велика для того, щоб Україна використовувала їх проти Росії, однак Україна (за інформацією Росії) могла використовувати цю зброю у випадку збройного конфлікту з Росією. У ті роки в Україні тривали гострі дебати щодо її ядерного статусу. [21,ст..45-49]

Характеризуючи ситуацію, що склалася, привернемо увагу до здобутків США і Європи. Перші полягають у боротьбі зі світовою терористичною загрозою, а також протистоянні розповсюдженню ядерної зброї і виникненню нових ядерних держав. Водночас США посилили власну систему безпеки всередині країни і створили зовнішню систему протиракетної оборони. Це робить Америку практично невразливою для балістичних ракет, запущених із території арабських країн. Європа навряд чи отримає подібний захист від США, хоча й могла розраховувати на це. США продовжуватимуть боротьбу з розповсюдженням ядерної зброї, підсилюючи режим не розповсюдження. На порядок денний уже постало питання з роззброєнням Ірану. Європа добре пам'ятає досвід з Іраком, який фактично відштовхнув і розвів у різні боки потенційних союзників. Протистояння цього разу США з боку Європи може обернутися розривом трансатлантичних зв'язків, послабленням НАТО та ООН, розколом Західної і Східної Європи. Водночас Європа поки що не готова до відмови від військової підтримки США, не готова до створення власної системи оборони (а це не тільки моральні, а й значні матеріальні витрати).

Росія, навпаки, у ситуації, що склалася, віднайде більше дотикових точок, ніж ЄС. Хоча й перед нею постануть досить складні проблеми у зв'язку з американською політикою стосовно Ірану. Цілком можливо, що Росія буде поставлена перед вибором: прийняття присутності США на Кавказі й у Середній Азії.

Таким чином, бушівська доктрина недопущення на світову арену супердержави-конкурента стосується не тільки Китаю та Індії, а й Росії. Нинішні спроби російського керівництва, що скористалося тимчасовим послабленням американських позицій в Іраку і зайнятістю ЄС своїми проблемами, були спрямовані на інтеграцію України, Білорусі і країн Центральної Азії до "спільного простору". Хоча й наштовхнулися на жорсткий опір Вашингтона. США навряд чи погодяться на те, щоб Росія посилила контроль за глобальними магістралями транспортування енергоносіїв на Захід і в Азію. [19,ст..41-46]

Отже, у відносинах Україна -- США основна увага з українського боку сконцентрована на питаннях просування до членства в НАТО та торговельно-економічного співробітництва. Сторони мають намір подальшого співробітництва в сфері забезпечення міжнародної безпеки, регіональної стабільності, боротьби з тероризмом, нерозповсюдження зброї масового знищення. Президенти України і США у спільній заяві наголосили на "підтримці свободи в Білорусі і на Кубі", що зустріло критику офіційних кіл цих країн. У спеціальному комюніке зовнішньополітичного відомства Україна охарактеризувала свою позицію таким чином: питання дотримання прав і свобод людини як основа демократичного розвитку держави -- ключовий елемент як внутрішньої, так і зовнішньої політики України. Країна стала на незворотний шлях демократичних перетворень і активно підтримує загальнолюдські цінності і принципи демократії в своєму регіоні й у всіх куточках світу. При цьому мова йде про невід'ємні права і свободи людини, що закріплені в базових документах ООН, ОБСЄ, Ради Європи.

3.2 Українсько-американські зовнішньо - політичні відносини

У своєму розвитку Україна орієнтується на провідні держави світу, в яких можна запозичити досвід побудови політичної, економічної і гуманітарної системи суспільства. І не тільки вивчати досвід, а й заручитися підтримкою, повагою і толерантністю у ставленні до міжнародної суб'єктності Української держави. Визначальним для стабільного світового і регіонального положення та поступального розвитку нашої країни можна розглядати стратегічне партнерство України зі Сполученими Штатами Америки. Зазначимо, що з моменту встановлення дипломатичних відносин між Україною і Сполученими Штатами Америки (3 січня 1992 р.) зв'язки між державами розвивалися суперечливо й нестабільно. Офіційно США визнали Україну в грудні 1991 р. Становленню українсько-американських відносин сприяв перший офіційний візит Президента України Л. Кравчука до США у травні 1992 p., яким розпочато створення договірно-правової основи двосторонніх відносин на засадах взаємної довіри, рівноправного демократичного партнерства. Водночас, незважаючи на досить інтенсивні двосторонні контакти протягом 1992 p., Сполучені Штати виявили недостатнє розуміння та усвідомлення нових політичних реалій, що виникли в Європі з розпадом Радянського Союз Певні зміни щодо сприйняття України внесли не американські політики, а законодавці -- конгресмени Палати представників Конгресу США (візит в Україну відбувся в квітні 1993 р.), на переконання яких Україну слід розглядати як окрему суверенну державу, прагнення якої до незалежності має бути підтримане з боку США. Обмін візитами, ознайомлення з Україною поступово змінили позицію США. Одним із перших прихильників перегляду американської концепції щодо України був спеціальний радник держсекретаря США зі зв'язків із новими незалежними державами

С. Телботт, на переконання якого у відносинах з Україною необхідно перенести центр ваги з проблем ядерного роззброєння на широке коло питань співробітництва і на розвиток відносин США -- Україна незалежно від відносин із Росією. [5,ст..67-69]

Зрушенням в українсько-американських відносинах стало схвалення Конгресом США (вересень 1993 р.) фінансової допомоги Україні в розмірі 330 млн. доларів у рамках закону про допомогу зарубіжним країнам (175 млн. -- на ядерне роззброєння, 155 -- на економічні реформи). Погоджуючись на розбудову торгово-економічних відносин, американське керівництво наголошувало, що значних фінансових інвестицій в Україну можна очікувати лише з приватного сектора США, для чого необхідно створити певні правові умови, забезпечити захисні гарантії. На всіх рівнях під час переговорів простежувалось намагання американської сторони ув'язати домовленості щодо співробітництва з ратифікацією Верховною Радою Договору про СНО-1 та іншими проблемами ядерного роззброєння України. Під час перебування в Києві (1993) державний секретар США У. Крістофер запропонував Україні долучитися до ініційованої США в рамках НАТО нової програми "Партнерство заради миру", яку можна розглядати тактичним засобом США для збереження цілісності НАТО і забезпечення безпеки країн Центральної і Східної Європи. Прямими угодами, що проклали шлях розвиткові двостороннього співробітництва, стали Угода про здійснення програми "Корпусу миру" в Україні та Угода про сприяння капіталовкладенням, укладені у травні 1992 р.

Позитивний напрям українсько-американських відносин означився наприкінці 1993 р. Пострадянські країни американські експерти почали розглядати як противагу російським устремлінням. Особливу роль у поліпшенні українського іміджу відіграла українська діаспора, яка надавала Україні моральну й матеріальну підтримку. Поступово на заміну російськоцентричності США прийшла доктрина геополітичного плюралізму Б. Клінтона. Вашингтонська і кремлівська адміністрації переконали радянські ядерні республіки відмовитися від ядерної зброї і підписати договір про ядерне нерозповсюдження. Була підписана тристороння американо-російсько-українська декларація (про що вже згадувалось вище), в якій було зафіксовано, що Україна переміщує всю ядерну зброю колишнього СРСР зі своєї території в Росію в обмін на гарантії безпеки.

Почався новий період потепління в українсько-американських відносинах. У 1994 р. Україна дістає підтримку США та інших західних країн: Україна була прийнята в Раду Європи, підписала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною. Президент США Б. Клінтон двічі відвідував Київ -- у 1994 і 1995 pp. У 1996 р. створена українсько-американська комісія (Кучма -- Гор). До початку 1997 р. відносини між Україною і США досягли такого рівня, що вже йшлося про можливе розгортання стратегічного партнерства. Водночас поза успішним розв'язанням ядерної проблеми, інші сфери економічного й політичного життя України були далекими від вимог демократизації і реформування. Україна була віднесена до числа країн, найбільше корумпованих у світі. Українській державі не вдалося довести свою значущість для США як стратегічного партнера. Критерії і стан двосторонніх відносин у майбутньому залежатимуть від внутрішньої політики у сфері економічних реформ, прав людини і проблем із корупцією.

Американські вимоги до України полягали в боротьбі з корупцією у верхніх ешелонах державної бюрократії, проведенні ефективних економічних реформ, демократичних президентських виборів восени 1999 р. Згідно зі спостереженнями радника американського Президента з національної безпеки Бжезинського, крім геополітичних центрів, які потенційно можуть загрожувати безпеці США (Китай, Росія, Німеччина, Індія і Франція), є й такі, чия незалежна політика може створити геополітичну стабільність (баланс). Це -- Азербайджан, Іран, Туреччина, Республіка Корея та Україна. Важлива роль, що відведена Україні, на думку Бжезинського, може бути пояснена кількома причинами. Після Росії Україна була однією з найзначніших частин економічної і військової системи СРСР. І тісне зближення цих двох країн могло б стати заявкою на відновлення могутньої геополітичної сили, що суперечить інтересам США. Крім того, нестабільна політична та економічна ситуація в Україні, невизначеність її майбутнього можуть значно вплинути на стабільність і безпеку в Європі, зокрема в Чорноморському регіоні. [22,ст..23-26]

У чотирикутнику ЄС -- США -- Україна -- Росія представлені досить різновагові політичні сили з протилежними уявленнями щодо свого призначення і ролей у світовій політиці. Саме від лідера супердержави багато в чому залежить, як складатиметься світовий порядок. Бушівська концепція світового порядку скоріше наближена до російських уявлень, аніж до європейських. Можна передбачити, що за такого розкладу сил Європа за своїми військовими можливостями, моральними уявленнями не зможе на рівних разом зі США виступати в боротьбі з тероризмом, а американське керівництво відводитиме їй, як і раніше, другорядну роль. Збільшуватиметься розрив між універсальними цінностями двох полюсів. Консерватизм і вузький патріотизм США ставатимуть дедалі віддаленішими від європейського лібералізму.

Партнерство України зі Сполученими Штатами Америки українська сторона розцінює як стратегічне. Україна бачить у США політичного партнера, який спроможний допомогти Українській державі стати на рейки європейського розвитку. Водночас постає питання: якого партнера бачать Сполучені Штати в Україні? Важливим кроком в українсько-американських відносинах можна розглядати факт надання Україні статусу країни з ринковою економікою, а також розширення економічного співробітництва в окремих, найвпливовіших галузях економіки. Це надасть можливість укладати документи про стратегічне партнерство і стверджувати про перехід українсько-американських відносин на якісно новий стратегічний рівень. [20, ст..16-20]

3.3 Проблеми та перспективи українсько-американських відносин у економічній сфері

Під час державного візиту Президента України Л. Кучми до США (19--23 листопада 1994 р.) американська сторона підтвердила захист суверенітету та територіальної цілісності України, а також зобов'язання США виконувати роль лідера в заохоченні міжнародної допомоги для здійснення економічних перетворень. Водночас США обіцяли надати гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням до ДНЯЗ шляхом підписання відповідного Меморандуму під час Будапештської зустрічі на найвищому рівні в рамках НБСЄ (5--6 грудня 1994 p.). США також надали Україні додаткову допомогу в розмірі 200 млн. доларів у 1995 р. Слід зазначити, що Україна за обсягом фінансової допомоги США у 1992--1994 pp. (392,1 млн. доларів) посіла третє місце після Росії (2278 млн. доларів) і Вірменії (444,7 млн. доларів), хоча на душу населення (7,5 долара) -- 11 місце. Для порівняння: Росія -- 15,2 долара, Вірменія -- 130,2, Грузія -- 65,9, Киргизстан -- 44,4, Таджикистан -- 18, Туркменістан -- 20, Білорусь -- 34,7, Узбекистан -- 2 долари. Важливим політичним результатом візиту стало підписання Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва, а також укладення 14 документів, зокрема Угоди про співробітництво в галузі досліджень та використання космічного простору в мирних цілях, у якій визнана роль і потенціал України в цій сфері та враховані її інтереси щодо комерційного використання космічних технологій. Особливістю розбудови відносин із США є встановлення і вміле підтримання балансу відносин за умов досить непростої ситуації, що складається в США в розподілі влади між її законодавчою і виконавчою гілками.

Нового імпульсу розвиткові українсько-американських взаємин було надано під час державного візиту в Україну Президента США [15,ст..42-49] Робота комітету стала поштовхом для макроекономічної стабілізації, роздержавлення та приватизації, розвитку приватного сектору на засадах конкуренції, реформування сільського господарства, енергетичної галузі, зокрема підвищення ефективності та надійності енергетичних і промислових підприємств, реформування системи соціального захисту населення України з підвищення її надійності, зниження бюджетних витрат на соціальний сектор. Комітет сприяв поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, брав участь у реалізації наступної американської ініціативи (попередньо передбачалася для Росії) -- "Партнерство заради свободи", яка на відміну від традиційної технічної допомоги стосувалась підтримки інвестиційних і торговельних проектів з метою розвитку малого бізнесу.

Поступово зростав товарообіг між країнами, який у 90-х роках в середньому становив понад 1 млрд. доларів. При цьому імпорт із США, як правило, перевищував український експорт. За сприяння українського уряду в Україні були реалізовані проекти американських компаній "Елайент -- Київ", "Монсанто", "Джон Дір", зокрема побудовано завод із переробки соняшнику в Донецькій області та елеватори в Одеській (компанія "Каргіл"). Компанії "Х'юз Нетворк Системз" було надано ліцензію на право користування радіочастотним спектром, а радіокомпанії "ГАЛА" видано регіональні ліцензії на ведення радіопередач. Компанія "Боїнг" поставила "Авіалініям України" два далеко магістральні літаки; фірма "Київ -- Атлантик" -- нафтопродукти та гербіциди. [18,ст..8-13]

В економічній сфері підписано Протокол про доступ на ринки товарів і послуг, надано Україні статус країни з ринковою економікою, скасовано Конгресом США поправку "Джексона -- Веніка" та ін. США зайняли активну позицію щодо використання нафтопроводу "Одеса -- Броди" та в намаганні посилити роль України у придністровському врегулюванні (українській митній службі передано оснащення -- спеціальні пристрої для боротьби з контрабандою).

Водночас в українсько-американських відносинах з'явилися ознаки певного невдоволення адміністрацією США інвестиційним кліматом в Україні і перебігом економічних реформ, що проявилось передусім у роздмухуванні антиукраїнської кампанії американськими засобами масової інформації. Серед причин цього явища можна назвати: прихід до законодавчої влади США республіканців, які традиційно займають ізоляціоністські позиції у зовнішній політиці, виступають проти надання широкої економічної допомоги зарубіжним країнам; збільшення американської допомоги Україні, за обсягами якої держава посіла третє місце після Ізраїлю і Єгипту; пошуки альтернативних важелів впливу американської адміністрації на Росію (зокрема через Україну); корупційні скандали в Україні; несанкціоновані США зовнішньоторговельні акції України; невиконання Україною умов донорів і кредиторів з програм, що підтримуються ресурсами МВФ і Світового банку, тощо. Ці фінансові структури унеможливлювали спекулятивні атаки на валютний курс гривні, які могли б призвести до виснаження валютного резерву Національного банку України і зруйнувати фінансову стабілізацію в країні. Слід зазначити, що американська сторона надає фінансову допомогу вибірково; на ядерне роззброєння, оборонну конверсію та демократизацію громадських інститутів. Обидві країни виконують умови правонаступництва митної угоди між колишнім СРСР і США та угоду про працевлаштування членів сімей персоналу дипломатичних представництв і консульських установ. [7,ст..43-46]

Висновки

Отже, можна сказати, що Україна займає важливе значення в зовнішній політиці Сполучених Штатів Америки. Особливі відносини з якою в 1994-1995 рр. почали розглядатися багатьма політиками і експертами в США як спосіб стримування неоімперської політики Росії.

Вважається, що велику роль в просуванні американської політики зіграв екс-міністр закордонних справ України, раніше посол України в НАТО і ЄС, Б. Тарасюк. Під час свого візиту у Вашингтон в 1994 р. він наголошував на прийняття США спеціальної стратегії по відношенню до України, згідно з якою, після підписання трьохстороннього договору по ядерному озброєнні українська проблематика відійшла на другий план.

Приводом до перегляду підходу США до України послужила переоцінка, пріоритетів російської зовнішньої політики, на перше місце серед яких було поставлено СНД. Суттєву роль зіграло і те, що в 1995р. адміністрація Клінтона піддавалась різній критиці за надмірну персональну зацікавленість в президенті Єльцині і „ русоцентризмі ”. Стали замітні ознаки відходу США від негласного договору про розподіл сфер впливу. Позиція США, підтримувана Великобританією, була направлена на недопущення більш тісної інтеграції України і СНД.

Зб. Бжежинським була сформульована свого роду нова доктрина стримування Росії.

Проте, що Україна, напевне, буде важливим пріоритетом для любої американської адміністрації в наступні 100 років, заявив представник держдепартаменту Н.Бернс. Колишній держсекретар США У. Крістофер, підкреслив, що для „ нового атлантичного співробітництва ціллю являється інтеграція України з Європою… Ми хочемо допомогти Україні закріпити свою незалежність подоланням жорстких економічних труднощів, з допомогою доступу на критично важливі ринки і шляхом розвитку посилених відносин з НАТО ”. Про особливе місце, котре займає Україна в політиці США, говорить той факт, що вона стала третім після Ізраїлю та Єгипту отримачем американської допомоги.

Список використаних джерел та літератури

1. К визиту в Украину Президента США: современное состояние украинско-американских отношений

2. Sherr, James. "Ukraine's New Time of Troubles"

3. Garnett, Sherman. "Does Ukraine Matter?"

4 . Див.: Sherr, James, "Ukraine's New Time of Troubles"

5. "Буш вивчив слово "Ukraine", 15.06.2001

6. Kahn, Joseph and O'Brien Timothy. Ukraine Leader Cancels U.S. Visit Over IMF Complaint. The New York Times, March 16, 2000.

7. Wines, Michael. "Struggling Ukraine Teeters Between East and West". The New York Times, Feb.26, 1999.

8. Гарань О. Розпад СРСР і українське питання в політиці США // Сучасність.-1995.-№4.-С.75

9. Щербак Ю. Позначені безпрецедентним динамізмом // Політика і час. - 1996. - №11.-С.4-5

10. Див.: Силина Т. Дружба счет любит // Зеркало недели.-2001.-№10(334).-8-16 Марта.

11. Голос України. - 2006. - 11 травня. - С.1

12. Урядовий кур'єр. - 2005. - 27 вересня. - С.З

13. Про «Основні напрями зовнішньої політики України» //Голос України.- 1993.- 12 липня. - C. 2-5

14. Асиметрія міжнародних відносин. - К., 2005. - С.111

15. Василенко С. Європейський вектор української геополітики // Людина і політика. - №2 (8). - 2000. - С. 57-61.

16. Гайдуков Л. Ф., Кремень В.Г. та ін. Міжнародні відносини та зовнішня політика. - К.: Либідь, 2001. - С. 624

17.Дубовик В. Політика США по відношенню до незалежної України (1991-1994 рр.) Аналіз концепцій американської політології // Автореферат дисертації на здобуття звання к.п.н. - Одеса, 1996.-С.8.

18. Pavliuk, Olexandr. "An Unfulfilling Partnership: Ukraine and the West, 1991-2001". Ненадрукований рукопис автора.

19. Excerpt from the Daily Press Briefing, February 22, 1996 concerning the visit of Ukrainian President Leonid Kuchma and the U.S.-Ukrainian Relations. Briefer: Nick Burns, Department Spokesman.

20.. Див.: Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України. - К., 1998.-С.534

Размещено на Allbest.ru