Міжнародне правонаступництво держав у практиці співдружності незалежних держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК. 341.218.3

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Міжнародне правонаступництво держав у практиці співдружності незалежних держав

Галан Вікторія Олександрівна

Харків-2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Тарасов Олег Володимирович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Шемякін Олександр Миколайович, Одеська національна морська академія, декан факультету морського права.

кандидат юридичних наук, доцент Білорус Ірина Олегівна, Українська Академія зовнішньої торгівлі, проректор з наукової роботи та міжнародних зв'язків.

Провідна установа - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка, кафедра міжнародного права (м. Київ), Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться „28” лютого 2007 року о 10-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано „25” січня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Рум'янцев В.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Територіальні зміни, що відбулися на геополітичній арені за останні два десятиріччя (об'єднання ФРН і НДР, двох Єменських республік, відокремлення Еритреї від Ефіопії, розпад ЧРСР, СФРЮ, СРСР та ін.), стали поштовхом для активізації наукових досліджень у сфері правонаступництва. Пильну увагу привернули до себе як загальновідомі питання, що потребують вирішення при правонаступництві держав (правонаступництво щодо договорів, державної власності, державних боргів, громадянства), так і якісно нові, необхідність урегулювання яких наука відчула вперше (правонаступництво щодо членства в Раді Безпеки ООН, щодо ядерного озброєння).

Відсутність ефективних механізмів по вирішенню питань міжнародного правонаступництва призвело до того, що до процесу їх урегулювання окрім держав - безпосередніх учасників долучаються також треті країни, постійно діючі міжнародні організації, спеціально створені тимчасові міждержавні інституції тощо.

Першою до цього процесу долучилась ООН, чия практика вирішення питань щодо членства країн - учасників правонаступництва стала предметом багатьох досліджень у цій царині: слід відзначити вагомий внесок у проблему правонаступництва, яким стала кодифікаційна робота Комісії міжнародного права ООН, що завершилася прийняттям 2-х Віденських конвенцій про правонаступництво щодо (а) міжнародних договорів 1978 р. і (б) державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Надалі окремі питання міжнародного правонаступництва стають предметом розгляду й інших міжнародних організацій та інституцій, у тому числі спеціально створених (Арбітражна комісія Міжнародної конференції з колишньої Югославії). Із розпадом СРСР і створенням на його теренах СНД питання участі міжнародних організацій набуло іншого виміру: СНД стала першою міжнародною організацією з компетенцією у сфері правонаступництва, створеною самими учасниками правонаступництва. Доволі часто витає теза, що СНД - це організація цивілізованого розлучення СРСР.

З огляду на це виникла нагальна потреба у дослідженні практики СНД щодо врегулювання питань міжнародного правонаступництва, які постали у зв'язку з розпадом Союзу. Отже актуальність дослідження зумовлена наступним. По-перше, на сьогодні у вітчизняній міжнародно-правовій науці немає жодної комплексної наукової роботи, присвяченої ролі СНД у врегулювання питань правонаступництва, які постали перед колишніми республіками через розпад СРСР. Проведення такого дослідження має сприяти подальшому вивченню діяльності міжнародних організацій у царині міжнародного правонаступництва. По-друге, поглиблене вивчення діяльності СНД у вирішенні окремих питань правонаступництва й оцінка ефективності проведеної в її рамках роботи дозволять окреслити основні проблеми, з якими можуть зіткнутись учасники правонаступництва в майбутньому, і сформулювати шляхи їх подолання. По-третє, аналіз діяльності СНД має і практичне значення, оскільки багато проблем, пов'язаних з правонаступництвом у зв'язку з розпадом СРСР, для України не врегульовано й досі. До них належать поділ Чорноморського флоту, делімітація Азовського моря й Керченської протоки, питання щодо Золотого й Алмазного фондів тощо. Останнім часом робота по цих напрямках дещо активізувалась: уряд України неодноразово ініціював цей процес, однак остаточного вирішення зазначених питань на сьогодні не існує. Доводиться констатувати, що участь СНД у врегулюванні проблем правонаступництва й донині не знайшла належного висвітлення у вітчизняній літературі, що й визначило актуальність даного дисертаційного дослідження. Деякі аспекти порушених питань розглядалися в роботах таких вітчизняних учених, як М.О. Баймуратов, М.В. Буроменський, В.Г. Буткевич, В.Н. Денисов, А.І. Дмитрієв, В.І. Євінтов, А.Я. Мельник, О.О. Мережко, В.В. Мицик, В.Г. Муравйов, Ю.О. Ноговіцина, О.Ю. Перевезенцев, Ю. Рілач, В. Святун, Л.Д. Тимченко, О.О. Чалий та ін. Значний інтерес до цієї тематики спостерігається в роботах таких сучасних науковців-міжнародників, як Л.В. Власова, Л.Г. Гусейнов, А.М. Залінян, Н.В. Корнієнко, А. Расулов, В.В. Цибуков, С.В. Черниченко, Т.Є. Ушакова та ін. Окремі питання правонаступництва країн - учасниць СНД порушувалися й зарубіжними вченими, серед яких З.Є. Блум, А. Гойя, М. Коскенніємі, П.М. Ейсман, М.Т. Камінга, П. Жуїлард, М. Крейвен, Р.А. Мюллерсон, Т.-Ч. Чін, М.Н. Шоу, Б. Штерн, В. Фідлер та ін.

Аналіз наукових праць вітчизняних ї зарубіжних правознавців стосовно врегулювання міжнародного правонаступництва свідчить, що дослідження точилися здебільшого навколо (а) обсягу прав та обов'язків, яким належить перейти до наступників; (б) підстав та обґрунтування таких переходів; (в) сфер (категорій, об'єктів) правонаступництва, права й обов'язки в яких пов'язані з передачею, та ін. Про це говорять також останні вітчизняні наукові роботи, присвячені вивченню міжнародного правонаступництва, таких авторів, як А.Я. Мельник, Ю.О. Ноговіцина, О.Ю. Перевезенцев. Проте на сьогодні немає комплексного дослідження, присвяченого визначенню ролі міжнародних організацій у процесі врегулювання питань правонаступництва держав, комплексного вивчення особливостей практики СНД як координатора держав - правонаступниць колишнього СРСР та визначення змісту роботи проведеної в рамках цієї організації у процесі вирішення питань пов'язаних з розпадом СРСР.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми „Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Основне. Пріоритетне)” (державна реєстрація - № 0186.0.070868).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення, дослідження й оцінка участі міжнародних органів та організацій у врегулюванні проблем правонаступництва держав на сучасному етапі розвитку інституту міжнародного правонаступництва, з'ясування ролі, яку відіграла СНД у процесі вирішення питань, що постали у зв'язку з розпадом СРСР, оцінка практики правонаступництва України і з'ясування чинників, що зумовили ступінь реалізацію її міжнародно-правової позиції у процесі врегулювання правонаступництва в рамках СНД. Для досягнення поставлених цілей були поставлені такі завдання:

1. Розкрити доктринальні погляди на проблему врегулювання міжнародного правонаступництва держав та окреслити основні засоби (інструменти), за допомогою яких вона вирішується на сучасному етапі розвитку. міжнародний правонаступництво держава розпад

2. Визначити місце договору серед засобів (інструментів) урегулювання питань міжнародного правонаступництва.

3. Виявити ступінь участі міжнародних органів та організацій у вирішенні проблеми правонаступництва держав на сучасному стані розвитку інституту міжнародного правонаступництва і з'ясувати, чи передбачалося застосування СНД як координатора в питаннях правонаступництва.

4. Дослідити практику правонаступництва країн-учасниць СНД стосовно визначення ролі Співдружності в урегулюванні проблеми правонаступництва і встановити чинники, що вплинули на ступінь реалізації її ролі як координатора держав - учасниць правонаступництва.

5. Узагальнити практику правонаступництва України в рамках СНД.

6. Окреслити основні чинники, що вплинули на ступінь реалізації Україною своєї міжнародно-правової позиції у сфері правонаступництва.

Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини з урегулювання наслідків міжнародного правонаступництва держав.

Предметом даної наукової роботи є діяльність СНД у царині правонаступництва й рівень її впливу на вирішення питань, що постали у зв'язку з розпадом СРСР у відповідних сферах (договори, активи й пасиви, громадянство тощо).

Методами дослідження є сукупність прийомів і способів наукового пізнання, за допомогою яких досягається всебічне, об'єктивне й повне вивчення правових явищ, єдність наукових розробок і практики. У процесі роботи над дисертацією були застосовані загальновизнані в юридичній доктрині методи конкретно-наукових досліджень: загальнонауковий діалектичний - використовувався при формулюванні проблем сучасного правового регулювання міжнародного правонаступництва; історико-правовий - для проведення аналізу сучасного стану розвитку інституту правонаступництва держав; формально-юридичний і нормативний - у ході аналізу існуючих міжнародних договорів, спрямованих на врегулювання розглядуваних сфер правонаступництва; структурно-системний і системно-функціональний - при розгляді практики участі міжнародних органів та організацій у вирішенні проблем правонаступництва держав на сучасному стані розвитку інституту, у досліджені місця договору серед засобів (інструментів) урегулювання зазначених питань, а також при визначенні в цьому ролі СНД.

Наукова новизна одержаних результатів. Подана до захисту дисертація є першим у міжнародно-правовій літературі України комплексним монографічним дослідженням, у якому пропонується аналіз ролі СНД у врегулюванні питань правонаступництва у зв'язку з розпадом СРСР. Найсуттєвіші наукові результати роботи, що характеризують її наукову новизну, були отримані автором особисто і полягають у наступному:

1. На підставі огляду доктринальних підходів до міжнародного правонаступництва на різних історичних етапах отримала подальший розвиток теза, відповідно до якої основними чинниками, що зумовлюють виникнення й розвиток наукових концепції міжнародного правонаступництва, є домінуючі сьогодні інтереси міжнародного співтовариства.

2. Уперше проведено комплексне дослідження сучасних засобів - міжнародно-правових інструментів, за допомогою яких держави-учасниці врегульовують питання, що постають щодо правонаступництва, і наводиться їх класифікація: (а) односторонні акти; (б) міжнародні договори та (в) рішення міжнародних судів та арбітражних органів.

3. Виявлено два аспекти застосування міжнародного договору як засобу врегулювання правонаступництва держав: (а) використання договору як установчого (конституційного) документа, що регламентує загальний підхід до факту правонаступництва (розпад, об'єднання та ін.) і до вирішення проблем правонаступництва, викликаних цим фактом; (б) застосування договору як результату домовленості заінтересованих держав між собою і з третіми країнами по конкретних питаннях правонаступництва.

4. Уперше у вітчизняній літературі окреслена спрямованість діяльності міжнародних організацій у вирішенні питань міжнародного правонаступництва, яка полягає у таких напрямках роботи, як (а) розв'язання організацією проблеми правонаступництва свого членства для держав - учасниць останнього; (б) проведення роботи по кодифікації сталих звичаєвих норм міжнародного правонаступництва; (в) розробка й видання рекомендаційних актів щодо окремих проблем правонаступництва; (г) винесення рішень з питань правонаступництва судовими й арбітражними органами.

5. Уперше проаналізовано заснування, організацію та функції СНД, як міжнародної організації, однією з основних функцій якої є вирішення питань правонаступництва, і визначено їх специфіку порівняно з іншими прикладами діяльності міжнародної організації в царині правонаступництва.

6. Установлено, що існує взаємозалежність між ступнем впливу СНД на процес правонаступництва щодо міжнародних договорів, з одного боку, і характером договорів, стосовно яких розглядалося питання правонаступництва, та принципом невтручання, з другого.

7. По-новому, у розрізі висвітлення ролі СНД, проаналізовано практику міжнародного правонаступництва у зв'язку з розпадом СРСР і виявлено вплив цієї міжнародної організації на процес урегулювання наслідків правонаступництва в окремих сферах (щодо державних договорів, власності й боргів, громадянства держави-попередниці).

8. На підставі дослідження міжнародно-правової позиції України з питань правонаступництва, робиться висновок: межі її участі в діяльності СНД по врегулюванню окремих питань правонаступництва зумовлюються політичним правовим ставленням України до зазначеної організації.

9. Виявлена необхідність опрацювання чи, принаймні, окреслення єдиного механізму (порядку, регламенту) діяльності депозитаріїв міжнародних багатосторонніх договорів щодо оформлення участі держав-правонаступниць (з урахуванням позиції заінтересованої держави).

10. Виявлені нові сфери діяльності міжнародних організацій у царині правонаступництва, до яких віднесено: (а) участь міжнародних організацій у координації діяльності депозитаріїв щодо одностайного оформлення участі держав - учасниць міжнародного правонаступництва у відповідних багатосторонніх договорах і (б) координація переговорів між державою-правонаступницею і відповідними контрагентами щодо долі двосторонніх угод держави-попередниці.

11. На підставі аналізу практики правонаступництва України виявлено зовнішні чинники, що вплинули на ступінь реалізації Україною своєї міжнародно-правової позиції у сфері правонаступництва в рамках СНД і зроблено висновок, що їх наявність викликає суттєві розбіжності між позицію держави-правонаступниці і фактичною її реалізацією.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження. Викладені у дисертації положення можуть бути використані: а) у науково-дослідній роботі - як підґрунтя для подальшого дослідження участі міжнародних організацій у вирішенні питань міжнародного правонаступництва; б) у правотворчій і правозастосовчій діяльності - в роботі державних органів зовнішніх зносин при подальшому розв'язанні проблем правонаступництва України й відповідними її державними органами, до компетенції яких належать питання підготовки законодавчих та інших нормативних актів у певних сферах правовідносин; в) у науково-освітньому процесі - в ході викладання студентам вищих навчальних закладів курсу „Міжнародне публічне право” та окремих спецкурсів („Право міжнародних організацій”, „Міжнародний захист прав людини”), при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників та методичних вказівок.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення, отримані при дослідженні теми викладені в наукових публікаціях автора, а також доповідалися й обговорювались на наукових конференціях та політологічних читаннях: 1)„Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (до Міжнародного дня науки за мир і розвиток)” (м. Харків, 25-26 груд. 2002 р.); 2) „Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 26-27 груд. 2003 р); 3) „Особистість в умовах сучасних політичних відносин” (м. Харків, 2003 р.).

Робота обговорена й рецензована на кафедрі міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Дослідження використовувалося автором у навчальному процесі під час проведення занять з міжнародного права, зокрема, за темами „Міжнародне правонаступництво держав”, „Суб'єкти міжнародного права”, „Право міжнародних організацій”.

Публікації. Отримані наукові результати й висновки дисертаційної роботи викладені у 3-х наукових статтях, надрукованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, а також 3-х тезах доповідей на наукових конференціях у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, що містять 12 підрозділів, висновків і переліку використаних джерел, що нараховує 429 позицій і займає 45 сторінок. Загальний обсяг роботи складає - 224 сторінки, з них основного тексту - 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі аргументується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, зв'язок з науково-дослідними роботами, програмами та планами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, визначаються мета й завдання, об'єкт і предмет, методологічна основа роботи, сформульовані положення, що виносяться на захист і становлять наукову новизну, продемонстровано теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ „Питання правонаступництва держав у сучасній теорії та практиці” складається з 4-х підрозділів і висновків за даним розділом.

У першому підрозділі „Доктринальні погляди на міжнародне правонаступництва держав” проаналізовано питання появи й розвитку концепцій правової природи міжнародного правонаступництва держав, розкрито вплив римського приватного права на основні положення інституту міжнародного правонаступництва. Проведено огляд різних теорій міжнародного правонаступництва - універсальної, континуїтету, автоматичного правонаступництва зобов'язань певної категорії, негативної, tabula rasa, теорії права на період часу для міркування, права вибору договорів тощо і фактичних подій, що викликали їх появу і вплинули на розвиток і модифікування. Констатується, що кожна з розглянутих теорій завдячує своєю появою рівню розвитку міжнародного співтовариства й політичним попитом у певний історичний етап.

Другий підрозділ „Засоби врегулювання питань міжнародного правонаступництва держав” присвячено виявленню засобів - міжнародно-правових інструментів, застосування яких державами-учасницями демонструє конкретні вирішення питань правонаступництва. Огляд практики цих держав дав змогу окреслити основні засоби (інструменти) врегулювання питань міжнародного правонаступництва на сучасному етапі розвитку цього інституту. Визначено, що домінуючим серед них є міжнародний договір. Аналіз досвіду укладення міжнародних договорів у сфері правонаступництва (на прикладах розпаду Чехословаччини та СФРЮ, возз'єднання ФРН та НДР, об'єднання двох єменських республік) дав змогу окреслити 2 аспекти його застосування.

Третій підрозділ „Участь міжнародних організацій у вирішенні питань правонаступництва держав” присвячено дослідженню прикладів урегулювання наслідків правонаступництва з боку міжнародних органів та організацій і окресленню тенденції розвитку їх діяльності й меж впливу в досліджуваній сфері. Робиться висновок, що вплив міжнародних організацій на процес вирішення питань правонаступництва щодалі зростає: поступово збільшується перелік сфер правонаступництва, у регулюванні яких беруть участь міжнародні організації, наводяться приклади створення тимчасових органів, покликаних вирішувати проблеми правонаступництва. Окреслено напрямки діяльності міжнародних організацій та органів на сучасному етапі розвитку досліджуваного інституту.

У четвертому підрозділі „Роль Співдружності Незалежних Держав у врегулюванні питань правонаступництва” досліджується процес заснування СНД, її цілі, компетенція і структура як організації, однією з функцій якої є вирішення питань правонаступництва. Проаналізовано норми установчих документів СНД, що прямо або опосередковано покладають на створену організацію повноваження щодо правонаступництва. Розглянута компетенцію існуючих органів та інститутів СНД (Рада Глав держав та урядів, Рада міністрів закордонних справ, Координаційно-консультаційна рада та її Секретаріат, Міжпарламентська асамблея) і тих, створення яких передбачалося в установчих документах СНД, зокрема, Комісія з прав людини. Констатовано, що кожен з них був наділений відповідним обсягом повноважень, які тією чи іншою мірою стосувалися питань правонаступництва.

Виявлено, що компетенція СНД у сфері правонаступництва закладалася з моменту заснування організації, а не стала побічним результатом здійснення основних повноважень. Установлено, що напрямок діяльності СНД у царині міжнародного правонаступництва держав має (а) організаційний характер - створення робочих і допоміжних органів на постійній або тимчасовій основі і (б) загальнокоординаційний - у нормотворчій діяльності держав-учасниць, що є проявом нової сфери діяльності міжнародної організації в царині правонаступництва, відмінної від 4-х означених у попередньому підрозділі.

Особливу увагу приділено формуванню у структурі СНД нової інституції - Економічного Суду СНД. Проведений аналіз установчих документів і практики цього Суду надав можливість стверджувати, що до юрисдикції останнього включалися й спори, що виникали у сфері міжнародного правонаступництва. Зроблено висновок, що створення Економічного Суду з такою компетенцією стало першим випадком у міжнародній практиці досліджуваного інституту.

Другий розділ „Практика вирішення питань міжнародного правонаступництва держав в рамках СНД” присвячено аналізу ролі й меж впливу СНД на процес вирішення питань правонаступництва у зв'язку з розпадом СРСР між колишніми радянськими республіками.

У першому підрозділі „Практика СНД щодо правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР” проаналізовано міжнародно-правові документи, укладені державами - учасницями СНД стосовно вирішення питання правонаступництва радянських договорів. Розглянуто процес правонаступництва щодо міжнародних договорів у рамках СНД та односторонні дії держав-учасниць щодо цього питання. Окрему увагу приділено договорам, які містять найбільш важливі міжнародні зобов'язання (установчі акти міжнародних організацій, договори у сфері міжнародної безпеки, угоди щодо захисту прав людини). Аналіз практики СНД стосовно правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР дозволив визначити, що вплив СНД на цей процес обмежувався принципом невтручання. В окремих випадках (договори у сфері озброєння, в тому числі ядерного) СНД виступила координатором у прийнятті рішень та/або дій з боку тих її держав-учасниць, до яких ці договори застосовуються. У питанні правонаступництва договорів, які є установчими актами міжнародних організацій, вимір діяльності СНД обмежувався винятковою компетенцією відповідних організацій по вирішенню питання членства. Діяльність СНД щодо універсальних правозахисних договорів мала суперечливий характер: з одного боку, в рамках організації провадиться значна нормотворча робота, спрямована на прискорення процесу правонаступництва договорів у сфері прав людини, а з другого - створюється регіональна правозахисна база, участь у якій може виключити з порядку денного питання про необхідність прийняття державами-учасницями зобов'язань за універсальними договорами. Зроблено висновок, що ступінь впливу СНД у зазначеній царині визначається характером договорів, стосовно яких розглядалося питання правонаступництва, і принципом невтручання.

У другому підрозділі „Особливості правонаступництва щодо державної власності колишнього СРСР” узагальнено практику країн - правонаступниць СРСР по розподілу державної власності. Цей процес щодо закордонної власності було розпочато ще до офіційного розпаду СРСР укладенням Договору про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу й активів СРСР (1991 р.). Створення СНД зумовило подальшу спільну діяльність держав-правонаступниць у згаданій сфері у 2-х рівнобіжних напрямках - серед учасників Договору 1991 р. і в рамках СНД між її учасницями, з наступною інтеграцією в рамках СНД. Розглянуто роботу фахових інституцій, створених учасницями розподілу зовнішніх активів: Міждержавної ради з нагляду за обслуговуванням боргу й використанням активів, Міждержавної комісії з опрацювання критеріїв і принципів щодо розподілу всієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном та Комісії з розгляду комплексу питань, пов'язаних із правонаступництвом щодо договорів, що становлять взаємний інтерес, державної власності, архівів, боргів та активів колишнього СРСР. Зроблено висновок, що результати проведеної в рамках СНД організаційної й нормотворчої роботи по розподілу власності колишнього СРСР за кордоном послужили підставою для подальшого вирішення питання на двосторонній основі з РФ.

Процес розподілу власності колишнього СРСР, яка розташовувалась на території колишніх радянських республік, також проходив у рамках СНД. Реалізація Співдружністю своєї компетенції з координування переговорного процесу стала передумовою укладення низки відповідних вузько спрямованих угод між учасницями СНД.

У третьому підрозділі „Врегулювання правонаступництва щодо державного боргу колишнього СРСР” розглядається процес розподілу зовнішнього і внутрішнього державного боргу СРСР. Робота по розподілу зовнішніх радянських пасивів розпочалась у жовтні 1991 р. на трьохсторонній основі (СРСР, радянські республіки та країни-кредитори) і була прив'язана до розподілу закордонних активів, тому більшість документів вирішували обидва питання. Ця діяльність також проходила у двох рівнобіжних напрямках - серед учасників Договору 1991 р. і в рамках СНД. Окреслюються спільні риси зазначених процесів (нормотворча робота, створення спеціалізованих органів та інституцій), виявлені позитивні здобутки кожного з них (вироблення єдиного агрегованого показника розподілу, процесуальний порядок прийняття рішень у створених органах). Визначено, що СНД виступила консолідуючим осередком у злитті двох процесів, окреслені позитивні й негативні наслідки цього. Зроблено висновок, що робота, проведена у рамках СНД, стала підґрунтям остаточного вирішення цього питання для десяти з одинадцяти її учасників.

Відповідну увагу приділено розподілу внутрішнього державного боргу СРСР між державами-правонаступницями, який проводився в рамках постійної структури органів СНД та у спеціально створених робочих групах. Однак, укладені стосовно цього угоди спрямовувалися на окреслення загального напрямку спільної діяльності з цих питань і не містили конкретного механізму такого розподілу. Констатовано, що фактичне володіння більшістю активів з боку Росії (найбільші ощадні банки колишнього СРСР були введені нею під свою юрисдикцію в односторонньому порядку) мало вирішальний характер для кінцевого результату проведеної роботи, оскільки надало останній значну перевагу в переговорному процесі. Вирішення питання обслуговування внутрішнього боргу Союзу РСР ставилося Росією в залежність від низки умов. Відтак фактичний розподіл активів і пасивів радянських ощадних банків було унеможливлено неконструктивною позицією й діями з її реалізації з боку РФ.

У четвертому підрозділі „Міжнародне правонаступництво щодо громадянства колишнього СРСР” розглядається міжнародно-правове й національно-правове регулювання питань громадянства, які виникли внаслідок розпаду СРСР. Встановлено, що СНД у вирішенні питань правонаступництва щодо радянського громадянства здебільшого відігравала роль координатора багатосторонніх консультацій і переговорів. Ступінь реалізації цієї ролі визначається обсягом договірної бази, спрямованої на вирішення таких питань, як (а) визначення правового статусу громадян однієї сторони договору, які мешкають на території іншої, (б) спрощений порядок набуття громадянства громадянами однієї держави, які прибувають на постійне проживання на територію іншої, (в) подвійне громадянство тощо.

У третьому розділі „Міжнародно-правова позиція України у питаннях правонаступництва та їх практична реалізація” досліджується практика правонаступництва України у аспекті вияву політичної правової позиції держави-правонаступниці та з'ясування чинників, що вплинули на реалізацію цієї позиції.

У першому підрозділі „Правонаступництво України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР” розглядається практика правонаступництва України щодо багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів колишнього СРСР. Відзначено, що у певних випадках участь України оформлювалась відповідними депозитаріями з урахування її позиції як держави-правонаступниці. В інших випадках обов'язковість положень багатосторонніх договорів оформлювалася через приєднання України як нової держави-учасниці. Огляд практики її правонаступництва щодо багатосторонніх радянських договорів виявив відсутність однакового оформлення з боку депозитаріїв участі у відповідних договорах щодо однієї країни - учасниці міжнародного правонаступництва. Це, у свою чергу, окреслює потребу у вироблені однакового підходу з боку депозитаріїв до оформлення участі у багатосторонніх договорах стосовно конкретної держави (держав) - учасниці (учасниць) правонаступництва. Правонаступництво щодо двосторонніх договорів СРСР загалом здійснювалось Україною відповідно до настанов Віденської конвенції про правонаступництво щодо договорів (1978 р.). Водночас вирішення їх долі здебільшого було предметом переговорів з відповідною державою-контрагентом. На підставі цього позначається доцільність ініціювання й координування переговорів між державою-правонаступницею та її контрагентами по двосторонніх договорах з боку СНД. Таким чином, окреслюються нові сфери діяльності міжнародних організацій у врегулюванні наслідків міжнародного правонаступництва, потреба в яких випливає з огляду практики правонаступництва України щодо радянських договорів.

У другому підрозділі „Правонаступництво України щодо державної власності колишнього СРСР” досліджується процес документального закріплення за Україною права на власність колишнього СРСР за кордоном та на територіях колишніх республік. Визначено, що її права на відповідну частку власності за кордоном закріплені на багатосторонньому рівні між державами-правонаступницями, не набули фактичної реалізації, передумовою чого був перехід процесу переговорів у двосторонню площину - з РФ. Основою першого етапу взаємин стало вирішення зазначених питань взаємозаліком („нульовим варіантом”), яке коливалося від тимчасового делегування повноважень з управління часткою України в активах колишнього СРСР за кордоном до повної передачі прав власності на зазначену частку на користь РФ. Відмова України від ратифікації Угоди про „нульовий варіант” перемістила переговори в іншу площину - фактичну реалізація права на належну їй частку. Проте досягненню серйозних результатів завадило різне ставлення держав до свого статусу - держава-правонаступниця СРСР (Україна) та держава-континуатор СРСР (РФ) та відповідні дії останньої з реалізації зазначеної позиції. На підставі цього зроблено висновок, що односторонні дії держави-контрагента в переговорах є зовнішнім чинником, що впливає на ступінь реалізації правової позиції держави-правонаступниці.

Окрему увагу отримало дослідження оформлення права власності на об'єкти, розташовані на території колишніх республік. Позиція України щодо цих питань цілком відповідала нормам Віденської конвенції про правонаступництво щодо державної власності, державних архівів та державних боргів 1983 р. Водночас, у деяких питаннях реалізація цієї позиції залежала від наявності взаємних претензій між колишніми республіками щодо окремих об'єктів власності. В інших випадках (Алмазний, Золотовалютний фонди СРСР) здійсненню вихідних засад, закріплених у цій Конвенції завадила позиція РФ, з боку якої не було надано жодних відомостей про склад і кількість активів СРСР, що знаходились у її віданні, та відмова останньої від переговорів.

У третьому підрозділі „Правонаступництво України щодо державного боргу колишнього СРСР” розглядаються процес розподілу зовнішнього та внутрішнього державних боргів СРСР, його результати й чинники, що вплинули на його перебіг. Процес розподілу зовнішнього боргу СРСР вівся Україною у двох напрямках: (а) багатосторонні переговори з державами - правонаступницями СРСР і в рамках СНД; (б) двосторонні переговори з РФ. Активні дії Росії ї з реалізації позиції держави-континуатора, а саме введення під свою юрисдикцію активів і пасивів банку, відповідального за нарахування й виплату зовнішніх боргів, кваліфіковано як такі, що значно (якщо не визначально) вплинули на результати переговорів. Зроблено висновок, що позиція та її реалізація з боку держави-контрагента є значним важелем у спрямуванні таких переговорів і, відповідно, обмеженням вільної реалізації прав іншої сторони у сфері правонаступництва.

Питання правонаступництва внутрішніх боргів колишнього СРСР з початку 1992 р. Україна була вимушена вирішувати шляхом двосторонніх переговорів з РФ, що ставилося Росією в залежність від низки умов (зокрема, відмови України від своєї частки у власності СРСР за кордоном). Передумовою цього стало фактичне володіння РФ активами ощадних банків Союзу. Остаточного вирішення отримало лише питання повернення валютних вкладів фізичних осіб у Зовнішекономбанку СРСР.

Четвертий підрозділ „Міжнародне правонаступництво України стосовно громадянства СРСР” присвячено аналізу правового регулювання наслідків для громадянства у зв'язку з міжнародним правонаступництвом. Вирішення зазначеного питання проходило здебільшого шляхом прийняття відповідних актів у національному законодавстві України та закріплення відповідних прав на двосторонній основі з державами-правонаступницями.

У міжнародно-договірній координації врегулювання проблем правонаступництва стосовно громадянства в рамках СНД Україна брала обмежену участь. Це зумовлено тим, що перебуваючи у складі СРСР, вона була учасником багатьох універсальних міжнародних договорів, які покладали на неї відповідні зобов'язання у сфері громадянства. Тому продовження несення зобов'язань за універсальними договорами знівелювало потребу участі України в регіональній нормотворчій діяльності з цього питання. На підставі цього зроблено висновок, що статус України як держави - продовжувачки УРСР став передумовою її обмеженої участі в регіональній (у рамках СНД) нормотворчій діяльності у сфері правонаступництва щодо громадянства колишнього СРСР.

ВИСНОВКИ

Уперше отримано нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності вирішують наукове завдання, що виявляється в комплексному науковому дослідженні участі міжнародних органів та організацій у врегулюванні наслідків міжнародного правонаступництва держав, розкритті практики СНД у вирішенні питань правонаступництва, що постали у зв'язку з розпадом СРСР, названі основні чинники, що вплинули на ступінь реалізації Україною своєї міжнародно-правової позиції у сфері правонаступництва. Отже, висновками до поданої на захист дисертації є наступні положення.

Прогрес міжнародних взаємозв'язків, поява й галузеве розширення міждержавних відносин є однією з причин зміни сукупності міжнародних норм, що регулюють підстави, процес і наслідки державного правонаступництва. Він викликає зміну наукових поглядів на міжнародне правонаступництво, появу доктринальних обґрунтувань практики міжнародного співтовариства, що спричиняє появу нових теорій правонаступництва держав, їх модифікування. Тому різноманіття теорій правонаступництва зумовлене динамікою міжнародних взаємовідносин, новими міжнародними інтересами й потребами держав у їх задоволенні.

Окреслено основні засоби - міжнародно-правові інструменти, за допомогою яких державами вирішуються питання міжнародного правонаступництва на сучасному етапі розвитку досліджуваного інституту. До таких віднесено: (а) односторонні акти держав - учасниць міжнародного правонаступництва; (б) міжнародні договори, укладені між учасниками правонаступництва та з третіми країнами; (в) рішення міжнародних судів й арбітражних органів по справах, сторонами у яких є держави - учасниці міжнародного правонаступництва.

Установлені два аспекти застосування міжнародного договору як засобу (інструменту) врегулювання правонаступництва: (а) як установчого (конституційного) документа, що регламентує загальний підхід до факту правонаступництва й вирішення проблем, викликаних цим фактом; (б) як результат домовленості заінтересованих держав між собою і з третіми країнами по конкретних питаннях правонаступництва.

Виокремлено декілька напрямків діяльності міжнародних організацій та органів (як постійно діючих, так і створених на тимчасових засадах) у процесі врегулювання питань правонаступництва (як окремих, так й загальних): (1) вирішення організацією проблеми правонаступництва її членства для держав - учасниць правонаступництва; (2) проведення роботи з кодифікації сталих звичаєвих норм міжнародного правонаступництва; (3) розробка й видання рекомендаційних актів щодо окремих питань правонаступництва; (4) вирішення спорів по питаннях правонаступництва судовими й арбітражними органами.

Специфіка СНД як міжнародної організації, що займається вирішенням питань міжнародного правонаступництва, полягає у наступному: (1) СНД, як міжнародна організація з функціями у сфері правонаступництва, створена безпосередньо учасниками правонаступництва; (2) відповідна компетенція СНД закладалася з моменту її заснування; (3) характер діяльності СНД у царині міжнародного правонаступництва є новим порівняно з означеними вище чотирма напрямками, притаманними діяльності міжнародних організацій у сфері правонаступництва (організаційний і загально координаційний); (4) структура СНД має судовий орган - Економічний суд СНД, якому підвідомчі спори в царині правонаступництва. Це кваліфіковано як прецедент у розвитку участі міжнародних організацій у врегулюванні питань правонаступництва.

Зроблено висновок, що роль СНД у сфері правонаступництва щодо міжнародних договорів СРСР полягала в координації держав-учасниць щодо вироблення й закріплення загального підходу до зазначеної проблеми. Окреслені основні чинники, що вплинули на обсяг і напрямки діяльності СНД в зазначеній царині правонаступництва.

Обґрунтовано позицію, що ступінь впливу СНД на процес правонаступництва щодо міжнародних договорів визначається характером останніх і принципом невтручання. Пропонується визначати цю взаємозалежність як тенденцію, притаманну будь-чиїй діяльності в урегулюванні наслідків правонаступництва для міжнародних договорів (у тому числі й міжнародних органів та організацій, до компетенції яких буде включена сфера такої діяльності).

На підставі узагальнення практики держав - правонаступниць СРСР щодо розподілу зовнішніх радянських активів і пасивів зроблено висновок, що саме результати роботи, проведеної в рамках СНД, стали підґрунтям остаточного вирішення цього питання для десяти з одинадцяти її учасників.

Установлено, що роль СНД у процесі розподілу внутрішньодержавної власності й боргів СРСР обмежувалася координуванням переговорного процесу між заінтересованими державами й окресленням загального напрямку спільної діяльності по цих питаннях.

Визначено, що державами-правонаступницями питання правонаступництва щодо радянського громадянства вирішувалося шляхом як прийняття відповідних національних норм, так і укладенням міжнародних угод. СНД при цьому здебільшого відігравала роль координатора багатосторонніх консультацій і переговорів у дво- та багатосторонніх відносинах між державами-учасницями. Ступінь реалізації ролі СНД у досліджуваній площині визначається значним обсягом укладених договорів.

Зроблено висновок, що заснування СНД та її подальша діяльність значно вплинули на організацію процесу врегулювання питань правонаступництва, які постали у зв'язку з розпадом СРСР. Вирішення переважної більшості з них колишніми республіками проходило в рамках СНД, та є результатом її діяльності.

Виявлено основні чинники, що вплинули на реалізацію Україною правонаступництва стосовно міжнародних договорів СРСР, якими є її позиція як держави-правонаступниці, з одного боку, та дії депозитаріїв щодо багатосторонніх міжнародних договорів і позиція держав-контрагентів стосовно двосторонніх договорів - з другого. Зокрема, аналіз суперечної практики депозитаріїв щодо оформлення участі України у багатосторонніх договорах СРСР окреслив потребу в координації діяльності депозитаріїв стосовно одноманітного оформлення участі держав - учасниць міжнародного правонаступництва у відповідних договорах. Зроблено висновок, що ініціюючим суб'єктом означеної діяльності могла виступити СНД.

За результатами аналізу процесу правонаступництва України щодо двосторонніх угод колишнього СРСР окреслено потребу в координації переговорів між відповідним контрагентом, з одного боку, і державами-правонаступницями - з другого. Ініціатором цього могла й мала виступити СНД. Координування діяльності депозитаріїв щодо одностайного оформлення правонаступництва у відповідних багатосторонніх договорах і координування переговорів держави-правонаступниці з відповідними контрагентами стосовно двосторонніх угод держави-попередниці кваліфіковані як нові сфери діяльності міжнародних організацій у царині правонаступництва.

Виявлено чинники, які вплинули на ступінь реалізації Україною міжнародно-правової позиції у сфері правонаступництва. Такими є: (а) активні дії РФ як держави-континуатора; (б) наявність взаємних претензій між колишніми республіками щодо окремих об'єктів радянської власності; (в) наявність в України міжнародних зобов'язань стосовно певних питань як держави - продовжувачки УРСР, що зумовило недоцільність її участі в регіональній (в рамках СНД) нормотворчій діяльності з цих питань.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Галан В.О. Міжнародне правонаступництво України стосовно громадянства колишнього СРСР // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - Вип. 65. - С. 174-179.

2. Галан В.О. Практика врегулювання проблем державного боргу колишнього СРСР // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 64. - С. 206-212.

3. Галан В.О. Ядерний спадок колишнього СРСР: проблеми міжнародного правонаступництва // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. - Вип. 71. - С. 181-188.

4. Галан В.О. Проблеми визначення громадянства при правонаступництві //Особистість в умовах сучасних політичних відносин: Зб. наук. ст. (за матеріалами ХІV Харківських політологічних читань). - Х.: Право, 2003. - С. 30- 32.

5. Галан В.О. Значення міжнародного правонаступництва як інституту міжнародного публічного права // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повід. учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 25-26 груд. 2002 р.) / За ред. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - С. 52, 53.

6. Галан В.О. Інститут міжнародного правонаступництва та сучасний розвиток законодавства України // Нове законодавство України та питання його застосування: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів (м. Харків, 26-27 груд. 2003 р.) / За ред. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - С.7, 8.

АНОТАЦІЇ

Галан В.О. Міжнародне правонаступництво держав у практиці Співдружності Незалежних Держав. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2006.

В дисертації досліджується практика правонаступництва держав в рамках СНД в аспекті участі Співдружності у зазначеному процесі, визначення спрямування та меж її впливу на хід правонаступництва країнами-учасницями щодо міжнародно-правових зобов'язань, активів та пасивів колишнього СРСР, радянського громадянства.

У роботі розкриваються доктринальні погляди на правонаступництво держав, сучасні засоби (інструменти) правонаступництва, тенденцій розвитку участі міжнародних організацій у врегулюванні наслідків правонаступництва, правова природа СНД, як міжнародної організації, однією з функцій якої є вирішення питань правонаступництва держав. Особливу увагу приділено вітчизняній практиці у сфері правонаступництва та факторам, що вплинули на реалізацію Україною своєї політичної правової позиції стосовно таких сфер правонаступництва як міжнародні договори, державна власність та борги, громадянство тощо.

Ключові слова: міжнародне правонаступництво держав, теорії правонаступництва, континуїтет, засоби (інструменти) правонаступництва, міжнародна організація, Співдружність Незалежних Держав.

Галан В.А. Международное правопреемство государств в практике Содружества Независимых Государств. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11. - международное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2006.

В диссертации исследуется практика правопреемства государств в рамках СНГ в аспекте участия Содружества, как международной организации в указанном процессе. Определены направления и пределы влияния СНГ на ход правопреемства странами-участницами в отношении международно-правовых обязательств Союза, активов и пассивов бывшего СССР, советского гражданства.

В работе обобщены классические и современные доктринальные подходы к правопреемству государств, обстоятельства их появления, развития и модификации. В связи с этим определено, что существование разнообразных концепций международного правопреемства обусловлено динамикой международного сообщества, новыми международными интересами.

Охарактеризованы современные средства международного правопреемства - международно-правовые инструменты, с помощью которых государствами-участниками разрешаются вопросы правопреемства. В работе исследуется практика применения международного договора в качестве средства урегулирования проблем международного правопреемства.

Особое внимание уделено участию международных организаций в урегулировании последствий правопреемства государств, определены основные направления деятельности международных органов и организаций в исследуемых правоотношениях.

Исследована правовая природа СНГ, как международной организации, одной из функций которой является разрешение вопросов правопреемства государств, в частности, процесс создания СНГ, его цели, структура и компетенция в сфере правопреемства. Аргументируется специфика Содружества Независимых Государств, как организации, в компетенцию которой включено урегулирование вопросов правопреемства, возникших в связи с распадом Советского Союза.

Охарактеризованы пределы участия и основные результаты деятельности СНГ в процессе международного правопреемства в связи с распадом Советского Союза относительно советских международных договоров, государственной собственности (зарубежной и собственности, находящейся на территории бывших советских республик) и государственных долгов СССР (как внешних долгов, так и внутренних), советского гражданства. Анализ процесса, который проходил в рамках данной организации, дал возможность констатировать, что влияние Содружества на ход процесса стало определяющим фактором в урегулировании большинства вопросов правопреемства государствами-участниками.

Исследована отечественная практика в сфере правопреемства в отношении международных договоров бывшего СССР, государственной собственности и долгов, советского гражданства в разрезе реализации Украиной своей политической правовой позиции - как государства-правопреемника Советского Союза. Выявлены основные факторы, которые повлияли на степень реализации Украиной такой позиции в исследуемой сфере. На основании анализа практики правопреемства Украины в связи с распадом Союза ССР автором выделены новые сферы деятельности международных организаций в сфере международного правопреемства.

Ключевые слова: международное правопреемство, теории правопреемства, континуитет, средства (инструменты) правопреемства, международная организация, Содружество Независимых Государств.

Galan V.O. International Succession of States on Example of Community of Independent States. - Manuscript.

This dissertation is aimed to acquire the degree of candidate of science in law (speciality is international law 12.00.11). - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudriy. - Kharkiv 2006.

In this dissertation the practice of succession of states of CIS in the aspect of participation in this process of CIS as an international organization, trends and limits of its influence on the course of succession of the former USSR international obligations, assets, liabilities and citizenship between member states determination is examined.

In this work doctrinal view on succession of states, modern means of succession, development tendencies of international organizations participation in settling succession consequences, also CIS as an international organization legal character, one of the main functions of which is settling questions rising around succession of states is disclosed. Much attention is paid to national succession practice and to factors determined the realization of Ukraine's own political and legal position about such spheres of succession as international treaties, state property and debts, citizenship etc.

Key words: international succession of states, theories of succession, continuity, means of succession, international organization, Community of Independent States.

Размещено на Allbest.ru