Регіональна асиметрія в Європейському Союзі та механізми її регулювання

Спеціальність 08.05.01 - світове господарство

і міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економіки та підприємництва Луцького державного технічного університету, Міністерство освіти і науки України, м. Луцьк.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Чужиков Віктор Іванович, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, професор кафедри міжнародної економіки.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Мокій Анатолій Іванович, Львівська комерційна академія проректор з міжнародних зв'язків, професор кафедри міжнародних економічних відносин, кандидат економічних наук Поліщук Ліна Сергіївна, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, викладач кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин.

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, відділ зовнішньоекономічних досліджень (м. Київ).

Захист відбудеться “ 20 ” квітня 2006 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.06 у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “ 20 ” березня 2006 року.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор І.С. Каленюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

європейський економічний регіональний асиметрія

Актуальність теми. Нерівномірність соціально-економічного розвитку країн світу найбільш рельєфно проявила себе при переході більшості з них від неокейнсіанської до неоліберальної моделі. Гіперконцентрація ділової активності у найбільших містах світу та столицях, створення локалізованих інноваційно-інвестиційних центрів швидкого зростання зумовлювали посилення асиметрії у соціально-економічному розвиткові територій, як на міжкраїновому, так і на внутрішньорегіональному рівні. До числа депресивних наприкінці ХХ ст. стали відносити ті регіони, які ще донедавна вважалися локомотивами національної економіки. На зламі тисячоліть практично всі старопромислові регіони країн-лідерів виявилися неспроможними конкурувати з локальними інноваційними моделями і стрімко занепадали. Процес поляризації регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку в межах певної країни почали називати локальною (регіональною) асиметрією, яка у багатьох випадках загрожувала територіальній цілісності держави. Назрілою стала проблема регулювання диспропорцій в постіндустріальних державах світу через відбір та використання найбільш ефективних механізмів та інструментів регіонального розвитку з метою створення такого гомогенного економічного простору, в якому існуючі зараз асиметрії не будуть призводити до руйнації регіональної структури господарства та гіпертрофованого руху капіталу і робочої сили. Беззаперечним лідером регулювання регіональних асиметрій в глобальній економіці останнім часом став Європейський Союз.

Безпрецедентне розширення Євросоюзу відразу на десять країн (травень 2004 р.) створює хороші умови для подальшого зближення держав Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) у першу чергу на регіональному рівні, асиметрія на якому є доволі великою. Проте значні кошти, які виділив ЄС через свої структурні фонди та Фонд Згуртування, а також фінансування цілого ряду європейських ініціатив на “дорозширення” та “построзширення” суттєво впливатимуть на стабілізацію регіонального розвитку держав ЦСЄ та їх поступовий перехід до інноваційного способу відтворення. Потребує суттєвих змін, виходячи з європейських і світових тенденцій розвитку регіонів, також вітчизняна регіональна модель, насамперед з погляду на позитивний досвід Європейського Союзу щодо регулювання регіональних асиметрій, розробки різнорівневих стратегій регіонального розвитку, селектування європейських механізмів та інструментів конвергенції, забезпечення високої надійності системи регіональної безпеки.

Теоретичні аспекти регіоналізації в умовах глобалізації світового господарства, а також особливості європейської економічної інтеграції достатньо глибоко досліджувалися в працях вітчизняних вчених, зокрема О.Білоруса, І.Бураковського, В.Будкіна, В.Геєця, В.Герасимчука, Б.Губського, Д.Лук'яненка, В.Новицького, О.Мозгового, А.Мокія, Ю.Макогона, Є.Панченка, Ю.Пахомова, Л.Поліщук, А.Поручника, В.Рокочої, А.Рум'янцева, В.Сіденка, С.Сіденко, С.Соколенка, А.Філіпенка, В.Чужикова, І.Школи і багатьох інших. Різні аспекти дослідження регіональної асиметрії і можливості їх регулювання в межах Європейського Союзу та створюваного ним спільного європейського економічного простору знайшли своє відображення в працях зарубіжних вчених: Ю.Ваннопа, Б.Йохансона, М.Кітінга, М.МакДжиніса, М.Портера, А.Родрігеса-Посе, В.Салета, М.Сторпера, Р.Хадсона, С.Харді, М.Харта. Вагомий внесок в розвиток сучасного регіонального аналізу був зроблений також представниками “регіональної школи” як вітчизняної, так і зарубіжної, зокрема Е.Алаєвим, З.Варналієм, Дж.Лессінджером, О.Гранбергом, Б.Данилишиним, М.Долішнім, Р.Кларком, І.Івановим, Б.Лавровським, Н.Мікулою, В.Пилою, С.Романюком, В.Симоненком та цілим рядом інших науковців.

Разом з тим, як у науковій літературі минулих років, так і в працях сучасних вчених не знайшли достатньо обґрунтованого і всебічного аналізу дослідження сучасних моделей регулювання асиметрій та методики їх ідентифікації, причин та наслідків маргіналізації регіонів в межах інтеграційного угруповання, особливостей регіональної адаптації нових членів ЄС, переваг та прорахунків політики регіональної конвергенції в ЄС та пов'язаного з цим регулювання різнорівневих асиметрій, етапності регіональної динаміки в Україні, дослідження зовнішньоекономічної у т.ч. транскордонної асиметрії України та ЄС, а також розробки ефективних механізмів та інструментів регіональної безпеки, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Автором в рамках дисертаційної роботи, що виконувалась на кафедрі економіки та підприємництва Луцького державного технічного університету за темою “Організаційно-економічні засади регіонального енергозбереження” (0104U000533), розроблені рекомендації щодо оптимізації транскордонного співробітництва та розвитку трансферту електроенергії в межах спільного україно-польського енергетичного простору. Здобувачем особисто підготовлено підрозділ “Енергетична безпека у транскордонному співробітництві”. Також дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри міжнародної економіки Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана в рамках міжкафедральної теми “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0101U002948), де автором підготовлено підрозділ “Шляхи та напрями регіонального зближення України та ЄС”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження механізмів і інструментів регулювання регіональних асиметрій в Європейському Союзі через необхідність імплементації найбільш ефективних з них в існуючу зараз в Україні регіональну модель.

Відповідно до поставленої мети дисертаційної роботи визначено такі конкретні завдання:

– розкрити суть та основні чинники посилення регіональних асиметрій в світовій економіці та моделі їх регулювання в провідних постіндустріальних державах світу;

– проаналізувати основні методичні підходи до ідентифікації регіональних асиметрій в глобальній економіці в цілому та в європейській зокрема;

– оцінити стан, динаміку та перспективи регіональної конвергенції в Європейському Союзі та з'ясувати особливості регіональної трансформації нових учасників ЄС та аплікантів на вступ;

– виявити за допомогою селективних індикаторів особливості регіональної динаміки в Україні та особливості трансформації її регіональної моделі в умовах входження до спільного європейського економічного простору;

– визначити рівні зовнішньоекономічної у т.ч. транскордонної асиметрії регіонів України та основні напрями їх регулювання за допомогою адаптованих європейських механізмів та інструментів конвергенції;

– обґрунтувати комплекс організаційних заходів, скерованих на підвищення ефективності регіональної безпеки в умовах посилення відкритості національної економіки, глобалізації світового господарства та імплементації європейської моделі регулювання регіональних асиметрій.

Об'єкт дослідження - процес регулювання регіональних асиметрій на локальному, національному та наднаціональному рівнях в межах мегарегіонального економічного союзу.

Предмет дослідження - сутність та особливості механізму регулювання регіональних асиметрій в Європейському Союзі і напрями конвергенції регіонів різного ієрархічного рівня у форматі спільного європейського економічного простору.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, які розкривають сутність та характер регулювання регіональних асиметрій в умовах глобалізації світового господарства взагалі та європейської економічної інтеграції зокрема.

У дисертації застосовані діалектичний, історико-логічний і системний підходи до аналізу економічних явищ, а також кількісно-якісний аналіз. Метод порівняльного аналізу був використаний автором при визначенні асиметричних складових сучасних регіональних теорій; гравітаційний метод - при розробці селективних моделей дослідження регіональної динаміки; система статистичних методів (середнього лінійного відхилення, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнту асиметричності, коефіцієнту варіації) для визначення асиметричності у рівнях доходах населення та прогнозування розвитку регіонів у першому та третьому розділах; метод економіко-математичного моделювання був застосований при дослідженні зовнішньоекономічних відмінностей у розвиткові регіонів та виявлені їх швидкісної асиметрії; прогнозний метод застосовувався при розробці механізмів та інструментів регіональної безпеки (розділ 3) та при визначенні конвергентної динаміки регіонів рівня NUTS-2 у Європейському Союзі (розділ 2). Принцип єдності теорії та практики покладено в основу розробки основних заходів щодо трансформації регіональні моделі України та її конвергенції з аналогічною в ЄС в межах спільного європейського економічного простору.

Джерельною та статистичною базою дисертації є закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки України, Держкомстату України, офіційні публікації Європейської Комісії, МВФ, Світового банку, Представництва Європейської Комісії в Україні, Центру документації ЄС, Українсько-Європейського консультативного центру (UEPLAC), Інституту “Єврорегіо”, монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців.

Використання різноманітних методів та прийомів дослідження, розробка та практичне застосування новітніх аналітичних моделей, використання методичного апарату ряду соціально-економічних наук дозволили дійти адекватних висновків та розробити рекомендації, що мають високий рівень вірогідності та обґрунтованості.

Наукова новизна одержаних результатів:

Уперше:

- визначено сучасну диспозицію внутрішніх регіонів України в рамках спільного європейського економічного простору, що характеризується високою зовнішньою відкритістю внутрішніх таксономічних одиниць, самостійним виходом їх на світові ринки, приєднанням до багатьох трансконтинентальних проектів, початком імплементації європейських механізмів та інструментів регулювання асиметрій; основними чинниками таких змін є: неефективна радянська модель розподілу та перерозподілу суспільних благ, відсутність дієвого механізму та інструментарію вирівнювання, невизначеність індикативної моделі сучасного стану та динаміки розвитку регіонів, швидка деформації регіонально-галузевої структури виробництва, низька якість виробничої інфраструктури, системне лобіювання регіональних інтересів тощо;

– розроблено найбільш ймовірні прогнози (децентралізації управління регіональним розвитком; подальшої конвергенції регіональних моделей в ЄС; маргіналізації депресивних територій) зовнішньоекономічного розвитку регіонів України на основі розрахунків нового системного індикатора - коефіцієнту швидкісної асиметрії, який являє собою співвідношення між змінами у співставленній валовій доданій вартості до змін у чисельності населення та аналогічного співвідношення прямих іноземних інвестицій, які надходили в економіку регіону рівня NUTS-2 упродовж стандартизованого (за відношенням до ЄС) часового лагу у сім років, що дало можливість визначити правосторонню і лівосторонню асиметрії регіонального розвитку України, а відтак передбачити можливі рівні конвергенції моноспеціалізованих металургійних регіонів та Києва з іншими областями, варіації макроекономічних показників в яких є незначними; визначено шляхом розрахунку внутрішнього міграційного потенціалу демоекономічні кластери під якими розуміються погрупування регіонів України в залежності від диференціації у рівнях доходів регіонів, геометричної відстані від регіону - абсолютного лідера та оцінки сукупної робочої сили, внаслідок чого виявлені, регіональні рівні “столичного тяжіння”; спрогнозовано, що найближчим часом (3-5 років) матиме місце переорієнтація зовнішньої міграції українців з країн СНД (передусім Росії) на ринок робочої сили Європейського Союзу, при цьому існуючий обсяг легальної та нелегальної міграції має зрости в 1,5-1,7 разів;

– наведено сутнісну характеристику регіонального компонента національної моделі економічної безпеки, яка передбачає виокремлення в них енергетичної, продовольчої, фінансової, транспортної, екологічної, демографічної та інших видів безпеки, а також обґрунтовано необхідність розробки нової системної моделі розвитку регіонів рівня NUTS-2, зовнішньоекономічний блок якої включає модернізацію інфраструктури із залученням на спільні дії коштів ЄС, що випливає із прикордонного статусу України, створення умов для диверсифікації господарської бази окремих регіонів на новій технологічній основі, розвитку людського потенціалу, внутрішньої та зовнішньої кооперації регіонів та поступового переходу до їх інноваційно-інвестиційної моделі розвитку.

Отримали подальший розвиток:

– аргументація еволюції системи регіонального регулювання в Європейському Союзі, яка являє собою, з одного боку, процес стандартизації соціально-економічних показників розвитку регіонів рівнів NUTS-1, NUTS-2, NUTS-3 з метою ідентифікації їх активності (депресивності), з іншого - уніфікацію цілей, спрямованих на конвергенцію різних за ієрархією територій та розробку ефективних механізмів та інструментів регіонального зближення. Регулювання асиметрій в ЄС має прояв насамперед у співфінансуванні регіональних грантів, програм, компенсації відсоткових ставок, дотацій на створення нових робочих місць, а також численних європейських ініціатив через системну дію структурних фондів ЄС і Фонду Згуртування; спрогнозовано, що упродовж наступних семи років (2007-2013 рр.) будуть переглянуті концептуальні підходи до компліментарної моделі трансрегіональної кооперації, уникнення споживацького відношення регіонів нових членів ЄС до використання фінансових ресурсів з консолідованого бюджету;

– припущення щодо існування в ЄС маргінальних та маргіналізованих регіонів в Південній Італії, Північній Греції, а також в Іспанії, Португалії, заморських департаментах Франції, а з 2004 р. - у більшості країн ЦСЄ, в яких системна дія національних та наднаціональних структур не тільки не призвела до вирівнювання економічної ситуації в них, а у деяких випадках навіть погіршила їх стан, що викликало дистанціювання за основними індикаторами з іншими регіонами NUTS-2 Євросоюзу при наявності позитивної в цілому конвергентної динаміки ЄС, яка свідчить про значний успіх європейської регіональної політики;

– напрями посилення процесу регіональної трансформації країн Центральної та Східної Європи, що включають: адміністративно-територіальну реформу, яка мала на меті зміну територіального устрою країн у відповідності до європейської системи NUTS; запровадження європейських індикаторів регіональної динаміки; інституціювання регіональних реформ, внаслідок чого з'явилися агенції регіонального розвитку, ради структурної політики, а у деяких країнах - навіть Міністерства регіонального розвитку (Польща, Чехія, Латвія); новий розподіл “регіональних” повноважень серед міністерств та відомств, що зумовив перехід від командної до регулятивної функції державного менеджменту; імплементацію цілей, механізмів та інструментів регулювання в ЄС, максимальну допомогу малому і середньому бізнесу в регіонах; фінансову підтримку процесу коінтеграції з боку наднаціональних структур.

Удосконалено:

– дефініцію “регіон”, яку слід розуміти з двох позицій: зовнішній регіон, що являє собою мега- та метарегіони, транскордонні території, які мають національні, а в деяких випадках і наднаціональні структури управління та спільні інструменти та механізми регулювання пропорцій з метою підвищення їх глобальної конкурентоспроможності. До внутрішніх регіонів відносяться локальні утворення, мікро-, мезо- та макрорегіони, що мають спільне географічне положення, територіальну єдність, подібну економічну і соціальну інфраструктуру і відповідну організаційно-управлінську різнорівневу таксономічну модель регулювання пропорцій в межах певної держави. Також визначено суть регіональної асиметрії, яка являє собою процес диференціації локальних та глобальних таксономічних одиниць, що відбувається під впливом посилення нерівномірності руху факторів виробництва, конкуренції місцевих фірм і ТНК та реалізації компліментарної різнорівневої (локальної, регіональної, національної та наднаціональної) політики долання диспропорційності соціально-економічного розвитку та забезпечення його сталості.

Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в реальних можливостях їх використання в Україні та державах Центральної та Східної Європи для оцінки теоретичних та практичних аспектів регіонального регулювання в умовах посилення глобалізації світового господарства взагалі та європейської економічної інтеграції зокрема, що врешті-решт сприятиме зменшенню регіональних асиметрій в межах спільного європейського економічного простору, посиленню гомогенності у розвиткові активних та депресивних територій у середньо- та довготерміновій перспективі. Узагальнення та окремі пропозиції автора сприятимуть кращій ідентифікації регіональних диспропорцій з метою попередження національних конфліктів та створення дієвих механізмів блокування негативних наслідків глобалізації світового господарства.

Висновки і окремі рекомендації дисертації використано у своїй практичній діяльності Волинською обласною державною адміністрацією для удосконалення механізмів та інструментів регіональної безпеки, оптимізації міграційного потенціалу Волинської області; аналізу наслідків транскордонної асиметрії України та ЄС, у т.ч. в єврорегіоні “Буг” (довідка № 3545/12/2005 від 24.10.05 р.), Інститутом Європейської інтеграції при розрахунках регіональної асиметрії районів та міст області і проведенні їх порівняльного аналізу між Волинською областю та Підкарпатським воєводством (довідка № 1225/05 від 20 жовтня 2005 р.); Фондом ім. Ф.Еберта (ФРН) при аналізі екстремальних параметрів розвитку регіонів рівня NUTS-2 в Європейському Союзі; особливостей досвіду країн Центральної та Східної Європи щодо імплементації регіональної моделі ЄС - під час проведення тренінгів з державними службовцями (довідка № 2005-10 від 2 листопада 2005 р.). Матеріали дослідження використовуються також у навчальному процесі Луцького державного технічного університету (довідка № 2801/І-10 від 25.10.05) та Волинського державного університету ім. Лесі Українки (довідка № 015341 від 24 жовтня 2005 р.) при викладанні дисциплін “Міжнародна економіка”, “Міжнародна економічна діяльність України” студентам, що навчаються на факультеті міжнародних відносин.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до регулювання регіональних асиметрій в умовах посилення європейської інтеграції.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і теоретичні висновки дисертації обговорювалися на 4 міжнародних конференціях, зокрема: науково-практичній “Європейський Союз та Україна” (17 червня 2004 р., м. Київ, Київський національний економічний університет, Товариство “InWent” (ФРН)); науковій “Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації” (9 лютого 2005 р., м. Київ, Національний авіаційний університет); науковій “Разом в Європі: маркетингові стратегії регіонального розвитку” (13-15 травня 2005 р., м. Тернопіль, Тернопільський інститут соціальних та інформаційних технологій, Університет Щецина (Польща)); а також на науковій конференції “Міжнародна інтеграція та інформаційне суспільство” (20 жовтня 2005 р., м. Київ, Науково-дослідний інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 4,2 др.арк., у т.ч. 7 у провідних фахових виданнях - 3,75 др.арк., з яких 3,25 др.арк. належать особисто автору.

Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 189 сторінок. У дисертації розміщено 20 таблиць на 10 сторінках, 6 рисунків на 4 сторінках, 6 додатків на 6 сторінках. Список використаних джерел налічує 173 найменування.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано предмет, об'єкт, мету та завдання дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Методологія дослідження регіональних асиметрій в глобальній економіці” розкривається суть регіональних асиметрій і чинники їх посилення наприкінці ХХ - поч. ХХІ ст., виявляються особливості їх регулювання в різних типах країн. Автором виділяється п'ять площин дослідження суті регіональної асиметрії, яка ідентифікується на: глобальному, наднаціональному, країновому, локальному, інтеграційному рівнях.

В умовах посилення глобалізації світового господарства регіони будь-якої країни перестали бути закритими економічними системами, а увійшли до складу більш ємких поліструктурних таксонів, що характеризуються високим ступенем самоорганізації, який пов'язаний з дією екзогенних та ендогенних факторів розвитку та високою динамікою руху капіталу. Таким чином з позиції нового глобально-локального тлумачення поняття “регіон” можна розглядати як окрему дефініцію, якій притаманні такі властивості: конгруентність, ієрархічність, динамічність, системність, відкритість, циклічність.

Зміни в регіональній динаміці, що мали місце упродовж останніх двадцяти п'яти років, суттєво змінили уявлення науковців про суть та основні напрямки сучасного регіонального аналізу, який зараз охоплює не тільки внутрішні таксономічні одиниці (табл. 1).

Таким чином, з позиції теорії сучасної міжнародної економіки регіональна асиметрія являє собою процес диференціації локальних та глобальних територіальних таксономічних одиниць, який відбувається під впливом посилення нерівномірності руху факторів виробництва, конкуренції місцевих фірм і ТНК та реалізації компліментарної різнорівневої (локальної, регіональної, національної, наднаціональної) політики зниження диспропорційності соціально-економічного розвитку та забезпечення його сталості. У авторському баченні основними чинниками посилення регіональних асиметрій в глобальній економіці виступають: перехід більшості країн світу від неокейнсіанської моделі розвитку до неоліберальної, активний вплив ендогенних факторів на структуру господарства регіонів, збільшення обсягів та динаміки руху капіталу, скорочення тривалості економічного циклу з 70-75 років до 10-15, виникнення та стрімкий розвиток локалізованих інноваційно-інвестиційних форм економічного зростання (кластери, технопарки, технополіси, іннотехи), імплементація принципів субсидіарності та компліментарності в регіональні моделі зростання, що призвело до виникнення наднаціональних систем регулювання диспропорцій, маргіоналізації глобальної периферії та деяких внутрішніх регіонів країн-лідерів.

Таблиця 1. Класифікація сучасних регіональних теорій

У дисертації зроблений висновок про те, що методика ідентифікації регіональних асиметрій, що використовується зараз у багатьох країнах світу зазнала значних змін. Зокрема потребують корекції локальна складова моделі Гаррода-Домара та кумулятивної причинності Мюрдаля. Поруч з цим доведено, що найбільшого значення набуватимуть дослідницькі моделі міжпредметного застосування, зокрема - гравітаційна, яка в умовах інтеграційного угруповання може визначити характер динаміки руху робочої сили як реакцію на рух інвестицій і зумовленої цим різниці в заробітній платні. Втім найбільш інформативними в сучасній системі міжнародного регіонального аналізу виступають коефіцієнт асиметричності Б.Лавровського, коефіцієнт Джині та система статистичних індикаторів: середнього лінійного відхилення, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнту асиметрії, коефіцієнту варіації, що були використані дисертантом для аналізу показника валового регіонального продукту (ВРП).

У розділі 2 “Компліментарна модель подолання регіональних асиметрій в ЄС” досліджуються особливості ідентифікації регіональних асиметрій, шляхи та напрями регіональної трансформації в нових членах ЄС та аплікатах на вступ а також механізми та інструменти наднаціональних і регіональних моделей.

У дисертації доведено, що основними рівнями ідентифікації регіонів в Європейському Союзі виступає система NUTS (номенклатурно-територіальних одиниць для статистики), яка у наднаціональній моделі регулювання включає NUTS-1(приклад - землі ФРН), NUTS-2(воєводства в Польщі), NUTS-3(сільські регіони, що у 2-3 рази більше за українських). Проте, в деяких країнах існують території, що є нижчими за NUTS-3 (NUTS-4; NUTS-5 тощо). При цьому найважливішими результатами діяльності регіонів виступають ВВП регіону на одного жителя за паритетом купівельного стандарту; структура зайнятості по секторах економіки, рівень безробіття (загальний, довготерміновий, серед жінок та молоді), демографічна структура населення та рівень його освіти. Проте надання статусу депресивної території відбувається за умов того, що показник ВВП регіону повинен бути меншим за 75% середнього по ЄС-15 рівня станом на кінець базового року (зараз це 1999р., наступним має стати 2006р.) Автором виявлено, що лідерами європейської економіки є Великий Лондон, Брюссель, Люксембург, Гамбург, Іль-де-Франс(Париж) означений показник яких перевищує середній по ЄС індикатор в 1,8-2,8 разів. Разом з цим, значна частина регіонів NUTS-2 нових учасників ЄС, а також Португалії, Іспанії, Греції мають статус депресивних відстаючи від середнього по Євросоюзу індикатора в 1,5-2 рази. Виходячи з цього, автором робиться прогноз щодо необхідності розробки нових уніфікованих індикаторів соціально-економічного розвитку регіонів ЄС, які мають замінити існуючі зараз. Швидше за все одним з них має стати соціальний кластер, який на інтегральній основі об'єднує: темпи економічного зростання, ВВП регіону, питому вагу зайнятих в аграрному секторі, а також у промисловості та сервісних галузях.

У дисертації доведено, що в основі політики регіональної конвергенції в ЄС лежить п'ять основних принципів: субсидіарності, компліментарності, програмованості, прозорості, конкурентності, партнерства. Конкретизовані у 1999 році на самміті в Берліні цілі європейської структурної політики (Agenda - 2000) реалізуються через відпрацьовані фінансові механізми Європейського Соціального Фонду, Європейського фонду регіонального розвитку, Фінансового механізму розвитку рибальства, Європейського фонду з управління та надання гарантій для сільськогосподарського виробництва, а також Фонду Згуртування. Інструментами реалізації названої вище політики виступають інвестиційний грант (найбільший за обсягами фінансування); субсидіювання відсоткових ставок; податкові пільги; податкова знижка на амортизацію; субсидії, пов'язані з використанням робочої сили; транспортні пільги тощо. Ця допомога з боку наднаціональних структур в ЄС диференціюється від 75% компенсації з боку названих вище фондів вартості регіонального проекту для Греції, Ірландії, Португалії та десяти нових країн ЄС до 25% для Бельгії, Данії, Люксембургу, Нідерландів. Проаналізована автором регіональна динаміка по депресивних регіонах ЄС (1988 та 1998 рр.) дозволяє стверджувати, що процес конвергенції є домінуючим в Євросоюзі і реально має місце зближення регіонів по всіх макроекономічних позиціях. Виключення при цьому складають деякі регіони Греції (їх виявлено п'ять), Італії, Іспанії та Португалії (по одному). Так, станом на кінець 1999 року найвищий в ЄС рівень безробіття мали Калабрія в Італії - 28,7%, та Андалусія в Іспанії - 26,8%, найнижчий - Акланд в Фінляндії - 2,1% та Беркшир у Великобританії - 2,2%. Також автором на прикладі Франції і ФРН виявлена національна специфіка регулювання регіональних відносин та встановлені конкретні джерела наповнення місцевих бюджетів в них.

Комплексне дослідження процесу регіональної трансформації в нових (з травня 2004 р.) членах ЄС виявило систему заходів щодо імплементації регіональної моделі Євросоюзу, а саме: територіально-адміністративну реформу, метою якої була чітка ідентифікація рівнів NUTS, запровадження європейських індикаторів регіональної динаміки, інституціювання регіональних реформ, розподіл “регіональних” повноважень серед міністерств та відомств, імплементація цілей, механізмів та інструментів регіонального регулювання, максимальна підтримка малого та середнього бізнесу, фінансова підтримка процесу конвергенції з боку різних структур ЄС (на це впродовж 2000-2006р.р. витрачено 74 млрд. євро). Автором виявлено особливості нагромадження капіталу в головних мегаполісах і зумовленого цим високого рівня ділової активності в столицях країн ЦСЄ, питома вага яких у ПІІ, що надійшли в держави цього мегарегіону становила (2002) у Празі - 47%, Бухаресті - 48%, Будапешті - 60%, Талліні - 81% сумарного національного показника. Доведено, що столиця України (34%) ще не пройшла піку ділової активності, а після його досягнення у 2010-2012 рр. і відповідного перевищення середнього по ЄС рівня регіонального ВВП відбудеться процес “розтікання” інвестицій та формування регіональних екстремумів ділової активності як це має місце зараз у Польщі.

У розділі 3 “Механізми та інструменти регулювання регіональних асиметрій в Україні” проведено аналіз особливостей регіональної динаміки в Україні за роки її незалежності, виявлена за допомогою авторської методики зовнішньоекономічна та транскордонна асиметрія розвитку регіонів, розроблені механізми та інструменти регіональної безпеки.

У дисертації виявлені фактори деформованої регіональної динаміки України впродовж 1991-2005рр.: неефективність радянської моделі розподілу і перерозподілу суспільних благ, відсутність ефективного механізму та інструментарію долання регіональних диспропорцій, невизначеність індикативної моделі розвитку регіонів, швидка деформація регіонально-галузевої структури виробництва та сфери послуг внаслідок їх низької конкурентоспроможності, розвал системи внутрішньорегіональних та міжрегіональних відносин, “бунт багатьох регіонів проти бідних”, низька якість виробничої інфраструктури та недосконалість ринкової, лобіювання регіональних інтересів тощо.

Проведене автором дослідження рівнів асиметричності середньомісячної заробітної плати в регіонах України довело, що упродовж періоду 1995-2003р.р. різниця між максимальним її показником в м.Києві та мінімальним в західних регіонах України постійно зростала і сягнула піку у 2003 році. Розрахований дисертантом коефіцієнт асиметрії також вказує на суттєве зміщення цього індикатора від умовної лінії симетрії (1995-1,126; 2000-1,253; 2002-1,256; 2003-1,254). Така регіональна різниця у доходах громадян призвела до посилення внутрішньої і зовнішньої динаміки міграції трудових ресурсів.

У роботі чітко обґрунтовуються етапи трансформації регіональної моделі, в основу чого покладено критерії історичності, послідовності, програмованості та математичної об'єктивізації: І-“стрімкого економічного занепаду” (1991-1995р.р.) Його основними наслідками стали: зубожіння частини населення; стрімке нарощування суперечностей між різними територіями; криза машинобудування в регіонах; переважання бартерних відносин в товарно-грошовому обміні; ІІ-“ідентифікації регіонів” (1996-2000р.р.): рішуче відстоювання регіональних інтересів, посилення централізації в управлінні таксонами різного ієрархічного рівня; конвергенція між експортоорієнтованими металургійними регіонами; посилення ролі та значення столиці України; розуміння у суспільстві необхідності застосування ринкових механізмів та інструментів регулювання регіональної асиметрії; ІІІ - “інституалізації процесу регіонального регулювання” (2001-2005р.р.): уповільнення, а потім і припинення соціально-економічного занепаду регіонів; імплементація по суті європейських механізмів та інструментів макроекономічного регулювання; розвиток єврорегіонів, поляризація економічних, соціальних та ментальних інтересів. Часовий лаг у сім років, (він є основним зараз в ЄС) як етапний момент був використаний автором при розрахунках трансформаційних змін у структурі валової доданої вартості (ВДВ) для регіонів обласного рангу, а також Києва та Севастополя. Для порівняння бралися 1996 та 2002 роки. Виявлено, що найбільш швидко зростала різниця у ВДВ на душу населення у порівняних цінах у м.Києві (1115 грн.), Запорізькій (527 грн.), Луганській (486 грн.) та Харківській (393 грн.) областях. Найменші “трансформаційні” показники мали Рівненська (42 грн.), Вінницька (26 грн.) та Черкаська області (27 грн.).

Подібне до цього дослідження дисертанта щодо асиметрії ПІІ на душу населення з використанням даних за 1998 та 2004 роки виявило деякі відмінності з попередніми результатами: м.Київ (572 дол.США), Запорізька (207,9), Київська (155,2 дол. США); процес відпливу інвестицій був характерним для Чернівецької (11,3 дол.США) та Черкаської (20,3 дол. США) областей. Генералізація отриманих даних зумовила необхідність поєднання цих двох досліджень та формування нової дослідницької моделі, що отримала назву - коефіцієнт швидкісної асиметрії, який показує співвідношення між якісними і кількісними змінами, що відбулися в обсягах ВДВ (у грн.) та ПІІ (дол. США) вітчизняних регіонів за період у сім років, співставлений з чисельністю населення в них. Середньостатистичний рівень за період 1996-2004р.р. дорівнював 3,15грн/дол.США, що може вважатися умовною лінією симетрії. Області, які мають показник асиметрії менший (після вирахування від пересічного по Україні) зміщені ліворуч. Натомість правосторонню асиметрію мають регіони-лідери та м. Київ, що свідчить про посилення дивергентних тенденцій у регіональній динаміці. Разом з тим, вихід столиці на світові рубежі може забезпечити у подальшому не просто її швидкий розвиток, а й “розтікання” ПІІ у період після 2010року до периферії (до цього періоду швидше за все матиме місце зворотній процес).

Автором проаналізовані також особливості транскордонних асиметрій України і дана їх експертна оцінка. Так, три прикордонні з ЄС області - Львівська, Волинська та Закарпатська мали показник ВРП на душу населення (ПКС) в 2000-му році в межах 12-16%% середнього по ЄС - 25, у той час як аналогічний індикатор угорських регіонів, що виходять на кордон України становив 32-33%%, словацьких - 39-42%%, польських - 27-28%%. Таким чином диспропорція, а в даному випадку транскордонна асиметрія знаходиться в межах від 1:1,8 до 1:3,5. Створення єврорегіонів на західних кордонах України має велике значення для гармонізації економічних відносин з ЄС, проте відсутність консолідованого бюджету в них є значним стримуючим чинником.

У дисертації детально досліджено категорію регіональна “безпека”, яка на думку автора складається з енергетичної, продовольчої, фінансової, транспортної, екологічної, демографічної та інших видів складових. Спрогнозовано, що різниця в доходах населення може спровокувати значні ускладнення на ринку праці у першу чергу через відплив активної частини працездатного населення з депресивних регіонів до столиці та за кордон. Удосконалення формули Стюарта-Рейвенстайна дозволило не тільки розрахувати міграційний потенціал регіонів України, а й погрупувати регіони у міграційні демоекономічні кластери, що наявно демонструють ступені тяжіння до столиці (табл. 2)

Таблиця 2. Міграційні демоекономічні кластери

З метою імплементації досвіду Європейського Союзу в Україну автором запропоновано створення адаптованої для нашої країни системи механізмів та інструментів регулювання регіональних асиметрій. Головною інституцією при цьому має стати Український регіональний фонд, а цілі за виключенням “створення сучасної інфраструктури в Україні” мають бути тотожними до ЄС. Основними інструментами реалізації повинні бути інвестиційний грант; субсидії, що пов'язані з використанням робочої сили; транспортні пільги. Рівнем депресивності, виходячи з результатів проведеного дослідження, повинен стати показник у 50% (а не 75% як в ЄС) ВРП на душу населення.

Висновки

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо визначення механізмів регулювання регіональних асиметрій в Європейському Союзу за умов поглиблення процесу економічної інтеграції, адаптації регіональних політик нових членів ЄС та кандидатів на вступ до його поліструктурної моделі, а також основних напрямків регулювання диспропорцій регіонів в Україні. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. В умовах глобалізації світового господарства дефініція “регіон” зазнала суттєвих змін зумовлених як спробами ідентифікації її на місцевому, так і на наднаціональному рівнях. З позиції сьогодення регіон можна визначити таким чином: зовнішній регіон, являє собою мега- та метарегіони, транскордонні території, які мають національні, а в деяких випадках і наднаціональні структури управління та спільні інструменти та механізми регулювання пропорцій з метою підвищення їх глобальної конкурентоспроможності. До внутрішніх регіонів відносять локальні утворення, мікро-, мезо- та макрорегіони, яким притаманне спільне географічне положення, територіальна єдність, подібна економічна і соціальна інфраструктура і відповідна організаційно-управлінська різнорівнева таксономічна модель регулювання пропорцій в межах певної держави. В процесі посилення економічної інтеграції внутрішні та зовнішні регіони набувають діалектичної єдності та спільних якостей конгруентності, ієрархічності, динамічності, системності, відкритості та циклічності. Регіональна асиметрія являє собою процес диференціації локальних та глобальних територіальних таксономічних одиниць, який відбувається під впливом посилення нерівномірності руху факторів виробництва, конкуренції місцевих фірм і ТНК та реалізації компліментарної різнорівневої (локальної, регіональної, національної та наднаціональної) політики долання диспропорційності соціально-економічного розвитку та забезпечення його сталості.

2. Швидкий рух капіталу впродовж останньої чверті століття доволі рельєфно проявив себе на регіональному рівні, зумовивши формування нових моделей економічного зростання проте методика дослідження локально-глобальної динаміки практично залишилася без змін, що не відповідає як інтересам регіонів, які зацікавлені в отриманні інвестицій, такі наднаціональним структурам регулювання, головною метою яких є конвергенція всіх територій інтеграційного угруповання в межах створювального гомогенного економічного простору. Розроблені та апробовані в роботі показники: коефіцієнт швидкісної асиметрії, внутрішній міграційний потенціал та демоекономічні кластери можуть значною мірою полегшити процес регіональної ідентифікації, зробивши його більш доступним та інформативним.

3. Система регіонального регулювання в Європейському Союзі пройшла тривалий шлях еволюції, зумовлений загальним процесом конвергенції соціально-економічних країнових моделей, який в сучасних умовах включав з одного боку процес стандартизації соціально-економічних показників розвитку регіонів рівнів NUTS-1, NUTS-2, NUTS-3 з метою конкретизації їх активності (депресивності), з другого - уніфікацію цілей, спрямованих на конвергенцію різних за ієрархією територій та розробку ефективних механізмів та інструментів регіонального зближення. Поліструктурний характер європейського регіоналізму має прояв на місцевому рівні насамперед через співфінансування регіональних грантів, програм, компенсації відсоткових ставок, дотацій на створення нових робочих місць та багатьох інших європейських ініціатив через системну дію структурних фондів і Фонду Згуртування. Аналіз існуючих зараз в Євросоюзі тенденцій дозволив спрогнозувати на рівні наднаціональних структур, що упродовж наступних семи років (2007-2013 рр.) в ЄС будуть переглянуті концептуальні підходи до компліментарної моделі трансрегіональної кооперації, уникнення споживацького відношення деяких регіонів до використання фінансових ресурсів консолідованого бюджету. Поруч із заявленими успіхами європейської регіональної політики вона не позбавлена певних хибів і прорахунків, зумовлених наявністю в ЄС маргінальних та маргіналізованих регіонів в Південній Італії, Північній Греції, а також в Іспанії, Португалії, заморських департаментах Франції, а з 2004 р. - у більшості країн ЦСЄ, системна дія національних та наднаціональних структур в яких не тільки не призвела до вирівнювання економічної ситуації в них (рівень виробництва ВВП на душу населення, рівень безробіття), а й у деяких випадках навіть погіршила їх стан, що викликало дистанціювання у їх відносинах з іншими регіонами NUTS-2 при наявності позитивної в цілому конвергентної динаміки ЄС, яка свідчить про значний успіх європейської регіональної політики.

4. Процес регіональної трансформації в країнах ЦСЄ у 90-ті роки ХХ ст. включав такі основні структурні заходи: адміністративно-територіальні реформи, що мали на меті зміну територіального устрою країн у відповідності до європейської системи NUTS з її ієрархічними таксонами; запровадження європейських індикаторів регіональної динаміки (ними стали - ВВП за паритетом купівельного стандарту, рівень безробіття у т.ч. серед жінок та молоді, рівень реальних доходів на душу населення); інституціювання регіональних реформ, внаслідок чого з'явилися агенції регіонального розвитку, ради структурної політики, а у деяких країнах - навіть Міністерства регіонального розвитку (Чехія, Латвія, Польща); новий розподіл “регіональних” повноважень серед міністерств та відомств, наслідком чого став перехід від командної до регулятивної функції державного менеджменту; імплементація цілей, механізмів та інструментів регулювання в ЄС; максимальна підтримка малого і середнього бізнесу в регіонах; фінансова підтримка процесу коінтеграції з боку фінансових структур ЄС. Процес нагромадження капіталу і зумовленого цим високого рівня ділової активності в столицях країн ЦСЄ є об'єктивним явищем, що випливає із особливостей європейської конкурентної динаміки, коли питома вага головного мегаполісу цих держав наближається, а інколи й перевищує 50% отриманих національною економікою ПІІ. В Угорщині, Естонії та ряді інших країн питома вага столиці значно перевищує п'ятидесятивідсоткову позначку, в Україні ж частка Києва становить 34%, що означає: країна ще не пройшла інвестиційний пік у розвиткові своєї столиці.

5. Вітчизняні регіони в межах спільного європейського економічного простору, формування якого є важливим завданням як для України, так і для ЄС в цілому у ХХІ ст. отримали нову диспозицію, що характеризується високою зовнішньою відкритістю внутрішніх таксономічних одиниць, самостійним виходом їх на світові ринки, приєднанням до багатьох трансконтинентальних проектів, початком імплементації європейських механізмів та інструментів регулювання асиметрій. Вона сформувалася під впливом таких чинників: неефективної радянської моделі розподілу та перерозподілу суспільних благ, відсутності ефективного механізму та інструментарію вирівнювання, долання регіональних диспропорцій, невизначеності індикативної моделі сучасного стану та динаміки розвитку регіонів, швидкої деформації регіонально-галузевої структури виробництва, низькою якістю виробничої інфраструктури, системного лобіювання регіональних інтересів, яка найбільш рельєфно проявила себе у ХХІ ст., що дозволило спираючись на критерії історичності, послідовності та математичної об'єктивізації виділити три етапи європейської трансформації регіональної моделі України: “стрімкий економічний занепад” (1991-1995 рр.), що характеризувався зубожінням значної частини населення, стрімким нарощуванням суперечностей у міжрегіональних відносинах, кризою машинобудування, переважанням бартерних відносин в регіонально-країновому обміні; “ідентифікація регіонів” (1996-2000 рр.), для якої притаманними стали рішуче відстоювання регіональних інтересів, конвергенція експортоорієнтованих регіонів та столиці України і дивергенція решти територій держави, відсутність ефективних механізмів та інструментів регулювання регіональних відносин та бажанням органів влади запозичити європейську модель управління територіями, на перешкоді чого стала висока централізація з рудиментарними формами держаного менеджменту; “інституалізація процесу регіонального регулювання” (2000-2005 рр.), основними рисами якого стали: припинення соціально-економічного занепаду, імплементація європейських механізмів та інструментів макроекономічного регулювання, створення перших єврорегіонів, поляризація економічних, соціальних та ментальних інтересів регіонів.

6. Встановлено, що використання новітніх синтетичних показників найбільш інформативно визначає характер внутрішньоукраїнської динаміки розвитку регіонів. Зокрема за розрахунок розробленого та розрахованого автором коефіцієнту швидкісної асиметрії, який являє собою співвідношення між змінами у співставленній валовій доданій вартості до змін у чисельності населення та аналогічного співвідношення прямих іноземних інвестицій, які надходили в економіку регіону NUTS-2 упродовж стандартизованого (за відношенням до ЄС) часового лагу у сім років, побудована графічна модель регіонального розвитку України та визначено її правосторонню і лівосторонню асиметрії, а відтак передбачені можливі рівні конвергенції моноспеціалізованих регіонів (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька області) та головного мегаполіса України - Києва, а також дивергенції решти регіональних коаліцій, варіації макроекономічних показників в яких є незначними.

7. Необхідною передумовою подальшого розвитку регіонів України має стати регіонально-національна модель економічної безпеки, що складається з ендогенної та екзогенної частин, передбачає виокремлення в них енергетичної, продовольчої, фінансової, транспортної, екологічної, демографічної та інших видів безпеки, а відтак необхідність розробки нової системної моделі розвитку регіону рівня NUTS-2, зовнішньоекономічний блок якої включає модернізацію інфраструктури із залученням на спільні дії коштів ЄС, що випливає із прикордонного статусу України, створення умов для диверсифікації господарської бази окремих регіонів на новій технологічній основі, розвитку людського потенціалу, внутрішньої та зовнішньої кооперації регіонів та поступового переходу до інноваційно-інвестиційної моделі. Механізмами і інструментами регіонального регулювання в Україні мають стати: інвестиційний грант, який за аналогією з ЄС повинен бути найбільшим за обсягом фінансування інструментом реалізації державної регіональної політики; субсидії, що пов'язані з використанням робочої сили, що напряму випливає з мети 2 (європейської, а з недавнього часу і української регіональної політики); транспортні пільги, які надаватимуться у першу чергу тим компаніям, що ведуть будівництво шляхів сполучення, магістральних трубопроводів, ЛЕП, міжнародних аеропортів.