Удосконалення інноваційної інфраструктури України в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

УДОСКОНАЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Макогон Юрій Володимирович, Донецький національний університет, завідувач кафедри міжнародної економіки.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Чернега Оксана Богданівна, Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського, завідувач кафедри міжнародної економіки;

кандидат економічних наук Дідченко Оксана Іванівна, ВАТ “Азовмаш”, заступник начальника планово-економічного відділу.

Провідна установа - Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра міжнародної економіки.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83005, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 5 травня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.П.Калініна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Глобалізація змінила характер міжнародних економічних відносин, які стають одним з визначальних факторів економічного зростання, що потребує реформування внутрішньої економіки з урахуванням тенденцій світогосподарського розвитку.

Сучасний етап ринкової трансформації економіки України передбачає, насамперед, розбудову таких елементів економічної системи, які, з одного боку, здатні забезпечувати сприятливі умови для здійснення господарської діяльності, а з іншого - слугують інструментами впливу на загальну конкурентоспроможність держави.

В умовах НТП, що прискорюється, інтернаціоналізації економічних зв'язків, економічної інтеграції, що поглиблюється, особливого значення набувають процеси удосконалення інноваційної інфраструктури держав як основи реалізації стратегії інноваційного розвитку.

Формування сталих довгострокових переваг, заснованих на науково-технічних досягненнях та інноваціях, виступає головним чинником підвищення конкурентоспроможності окремих організацій, галузей та національних економік у світовій економічній системі. Саме тому подальший розвиток та модернізація державних інноваційних систем, у тому числі технопарків, стає найважливішим народногосподарським завданням .

В економічній літературі велика увага приділяється розгляду проблем інноваційного розвитку і функціонування інноваційної інфраструктури. Вагомий внесок у дослідження інноваційних процесів на рівні окремих організацій і держав внесли такі вітчизняні і зарубіжні вчені, як М.Туган-Барановский, В.Амітан, А.Батура, В.Гончаров, В.Гусєв, І.Галиця, В.Денисюк, А.Дагаєв, О.Дідченко, А.Земляникін, Ю.Макогон, Н.Пікуліна, В.Рубан, І.Рудакова, В.Семиноженко, О.Чернега, Г.Кассель, М.Кондратьєв, К.Маркс, Д.Робертсон, А.Шпітгоф, Й.Шумпетер.

У багатьох дослідженнях аналізується роль і функції інноваційної інфраструктури як найважливішого чинника інноваційного розвитку, однак розгляд питань, пов'язаних з удосконаленням діяльності відповідних суб'єктів науково-господарської діяльності, зокрема технопарків, що забезпечують інтеграцію науково-технічної сфери з виробництвом, носить фрагментарний характер і полягає в аналізі окремих аспектів їх діяльності.

У той же час формування інноваційної моделі розвитку України, що передбачає модернізацію системи управління високотехнологічними секторами національного господарства, забезпечення високої ефективності суспільного виробництва з метою виходу на світові ринки, вимагає удосконалення інноваційної інфраструктури з використанням різноманітних інструментів державного регулювання, що й обумовлює актуальність даної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків науково-дослідної роботи кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету за держбюджетними темами: “Методологічні питання регулювання зовнішньоекономічної діяльності на рівні регіону і розробка рекомендацій щодо її активізації” (номер теми Г-96/93, номер державної реєстрації - 0196 U 021119), у рамках якої запропоновано алгоритм розвитку національної інноваційної інфраструктури та обґрунтовано напрямки й етапи удосконалення регіональної політики в сфері створення і розвитку технопарків; “Конкурентоспроможність підприємств Донецького регіону на міжнародних ринках і пошук шляхів її підвищення” (номер теми Г-01/3, номер державної реєстрації - 0101 U 005723) - автором визначено вплив державного регулювання інноваційної діяльності на рівень конкурентоспроможності підприємств на міжнародних ринках.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в поглибленні теоретичних положень, розробці методичних основ і практичних рекомендацій щодо формування організаційно-економічних умов удосконалення інноваційної структури України для забезпечення сталого економічного розвитку в умовах глобалізації.

Відповідно до поставленої мети в дисертаційній роботі поставлено і вирішено такі задачі:

здійснити аналіз теоретичних основ інноваційного розвитку світової економіки в умовах глобалізації;

дослідити сутність, організаційно-економічні форми й особливості інноваційної інфраструктури в умовах глобалізації;

дослідити тенденції розвитку інноваційних процесів у світовій економіці;

встановити особливості функціонування і розвитку технопарків як елементу інноваційної інфраструктури;

проаналізувати особливості розвитку технопарків в Україні;

визначити роль держави у формуванні умов інтенсифікації діяльності технопарків в Україні;

обґрунтувати напрямки удосконалення державної політики щодо створення технопарків в Україні;

розробити методичний підхід до оцінки ефективності діяльності технопарків.

Об'єктом дослідження є процеси інноваційного розвитку держави в умовах глобалізації.

Предметом дослідження є організаційно-економічні засади розвитку інноваційної інфраструктури, методичні і практичні аспекти функціонування технопарків як елементу інноваційної інфраструктури.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційної роботи виступають положення сучасної економічної теорії, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених в області дослідження проблем інноваційного розвитку і функціонування інноваційної інфраструктури.

У процесі дослідження використано діалектичний метод наукового пізнання, а також загальнонаукові методи пізнання: методи теоретичного узагальнення, системного аналізу, синтезу (для дослідження сутності та закономірностей міжнародного інноваційного процесу, а також організаційно-економічних засад розвитку технопарків в Україні); методи статистичного та математичного аналізу (для дослідження стану інноваційних процесів та діяльності технопарків в Україні); методи порівняльного аналізу (для встановлення особливостей інноваційного процесу в США, Японії, ЄС, СНД та інших державах); методи економіко-математичного моделювання (для оцінки ефективності діяльності технопарків).

У ході дослідження використано Закони України та нормативні документи інших держав, Постанови Кабінету Міністрів України. Інформаційну основу дослідження становлять статистичні дані Державного комітету статистики України, офіційні звіти та аналітичні публікації провідних міжнародних економічних організацій, результати власних досліджень автора.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в поглибленні існуючих теоретичних положень щодо умов і механізмів розвитку інноваційної інфраструктури і розробці науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення діяльності технопарків як елементу інноваційної інфраструктури. Основні результати, які мають наукову новизну, полягають у такому:

удосконалено класифікацію елементів інноваційної інфраструктури держави за основними ознаками, серед яких: форма власності, форма інтеграції учасників інноваційного процесу, організаційні особливості інноваційних структур, форми і напрями діяльності, об'єкти обслуговування, що дозволяє зробити висновки щодо наявності потенціалу та можливостей здійснення міжнародної інноваційної взаємодії в умовах глобалізації;

вперше надано визначення інноваційної інфрасистеми як системи, що включає в себе комплекс підсистем організаційно-структурних, економічних, нормативно-правових інститутів управління і обслуговування інноваційних процесів, закономірно пов'язаних у єдине ціле, що утворює сферу обслуговування інноваційної діяльності;

набула подальшого розвитку класифікація технопарків за допомогою їх диференціації за такими ознаками: національна приналежність учасників, галузева спрямованість, специфіка діяльності, види досліджень, що проводяться, особливості контролю і розвитку. Використання зазначеної класифікації буде сприяти створенню цілісної науково-технічної системи для вирішення завдань науково-технічного і економічного розвитку держави в умовах глобалізації;

запропоновано алгоритм розвитку національної інноваційної інфраструктури, який передбачає визначення пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку і домінуючих сегментів національної інноваційної системи; створення механізмів і бази ресурсного забезпечення; побудову організаційно-управлінських і інформаційно-комунікаційних схем; стимулювання коопераційних зв'язків науково-дослідних і промислових організацій; побудову національної конфігурації інфраструктурних інститутів, а також розвиток комплексу законодавчо-правових, адміністративних, моніторингових і організаційних підсистем, що надасть можливість здійснювати прогноз розвитку інноваційної сфери держави за умови взаємодії елементів зовнішнього і внутрішнього середовища і адміністративних важелів;

запропоновано механізм організації безперервного відтворення інноваційного процесу з використанням технопарків, що передбачає взаємодію технопарку з іншими секторами національної інноваційної системи, взаємозв'язок з інноваційним ринком, банківсько-фінансовим сегментом, виробничим сектором при всебічній державній підтримці й урахуванні міжнародних факторів і сприяє реформуванню української економіки й активізації її участі в міжнародних інноваційних процесах;

запропоновано концептуальну модель удосконалення діяльності паркових структур України, що базується на розвитку функцій національної інноваційної системи; удосконаленні процедур моніторингу інноваційного розвитку, прогно-зування та індикативного планування НТР; посиленні кооперації наукового та фінансового секторів на основі формування нових паркових структур; урахуванні галузевих особливостей технопарків; розвитку венчурного підприємництва та виступає базисом створення інноваційно-промислових кластерів;

запропоновано напрями удосконалення методів державної підтримки інноваційної діяльності залежно від категорії пріоритетності останньої із зазначенням юридичної основи, джерел фінансування, системи законодавчих пільг і організаційно-адміністративних заходів активізації інноваційної діяльності, що буде сприяти реалізації єдиної інноваційної політики держави та проведенню цілеспрямованої діяльності щодо генерації інноваційного процесу.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці науково-практичних положень і рекомендацій щодо удосконалення розвитку інноваційної інфраструктури на рівні регіону і держави, формування організаційно-економічного алгоритму управління технопарками.

Результати дослідження використано Донецькою торгово-промисловою палатою (довідка № 1201/01 від 04.01.2005 р.) - розроблені автором рекомендації щодо удосконалення моніторингу інноваційних процесів у Донецькому регіоні; Управлінням зовнішніх зв'язків та зовнішньоекономічної діяльності Донецької облдержадміністрації (довідка № 165/73 - 04 від 29.12.2004 р.) - концептуальна модель розвитку паркових структур в Україні, Донецьким регіональним відділенням академії технологічних наук України (довідка №53-04/05 від 04.01.2005 р.) - алгоритм створення технопарку, узгодження його діяльності з планом регіонального соціально-економічного та технологічного розвитку, концептуальна модель удосконалення діяльності паркових структур України; ВАТ “Торезтвердосплав” - рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності менеджменту технопарків використовуються в співробітництві з технопарками Донецького регіону (довідка №425/16-12 від 28.12.2004 р.).

Результати досліджень, що містяться в дисертації, також використані в навчальному процесі кафедри “Міжнародна економіка” Донецького національного університету при створенні науково-методичних комплексів та викладанні дисциплін “Сучасні технології”, “Інтеграція України до світового господарства”, “Моделювання в міжнародному бізнесі”, “Регіональні економічні зв'язки та спеціальні економічні зони”(довідка № 390/01-26/6.9.0 від 05.01.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі результати, викладені в дисертаційній роботі, отримані здобувачем самостійно і знайшли відображення в опублікованих працях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідались і отримали схвалення на міжнародних і всеукраїнських конференціях і семінарах: “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (м. Донецьк - м. Слов'яногірськ, 2002 р., 2003 р., 2004 р.), “Розвиток науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: Україна і світовий досвід” (м. Львів, 2003 р.), “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), “Інноваційні стратегії сталого розвитку” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.).

Публікації результатів дослідження. За темою дослідження опубліковано 11 наукових робіт загальним обсягом 4,7 д.а., з яких особисто автору належить 4,7 д.а., у тому числі у наукових фахових виданнях 9 робіт загальним обсягом 4,0 д.а., з яких особисто автору належить 4,0 д.а.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури зі 156 найменувань, додатків. Зміст дисертації викладено на 161 сторінках друкованого тексту, включаючи 16 таблиць на 8 сторінках, 24 рисунка на 15 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі дослідження, його об'єкт і предмет, наукову новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі “Теоретичні основи інноваційно-інформаційного розвитку світової економічної системи” досліджено міжнародні теорії інноваційного розвитку, особливості побудови і функціонування інноваційної інфраструктури в умовах глобалізації, встановлено особливості розвитку технопарків як основи інноваційного розвитку економіки і запропоновано їх класифікацію.

Інноваційні перетворення в останні десятиріччя забезпечують прискорений розвиток світової економіки. Внесок наукових досягнень у зростання ВВП окремих країн перевищує 50%. Дослідження таких економічних теорій і напрямів, як неокласицизм, кейнсіанство, посткейнсіанство, інституціонально-соціологічний напрям, неоінституціоналізм та інші, дозволяють встановити, що чинник удосконалення “технічних умов” є основною причиною розширення обсягів і зниження витрат суспільного виробництва, збільшення прибутку; спостерігається чіткий взаємозв'язок між інноваційними досягненнями і темпами економічного зростання; розвиток економічної системи прямо пов'язаний з поновлюваним характером інноваційного процесу; вирішальну роль у становленні інноваційної моделі розвитку держави відіграє державна інноваційна політика. НТП веде до подолання соціальних суперечностей і є засобом, що забезпечує стале підвищення якості життя. Відповідно до теорій постіндустріального й інформаційного суспільств вирішальну роль в економічному розвитку держави відіграють комплексні і своєчасні перетворення “техноструктури”, особливо інформаційного характеру, що підтверджується, наприклад, досвідом США, де частка інформаційних технологій у ВВП складає 10%. За оцінками експертів, у США на 1 долар, вкладений у НІОКР, припадає 9 доларів зростання ВВП.

Інновації перетворилися в найважливіший фактор конкурентоспроможності і прискореного економічного розвитку не тільки окремих організацій, але і держав. Під впливом зовнішніх глобальних факторів виникають нові риси і форми організації інноваційного процесу (нові механізми й інститути взаємодії сегментів національної інноваційної системи (НІС). Інтенсифікація інноваційної діяльності вимагає відповідного розвитку інноваційно-організаційних структур. Однією з найважливіших складових сучасних НІС є інноваційна інфраструктура, що є комплексом організаційно-економічних форм та інституціональних структур, які обслуговують інноваційні процеси і забезпечують інтеграцію науково-дослідного і промислового секторів.

Світова практика формування і розвитку інноваційної інфраструктури свідчить про значне різноманіття її організаційних форм, національні особливості інституціональних умов функціонування НІС і різну роль держави в цьому процесі.

Аналіз особливостей розвитку багатьох країн світу показує, що інноваційна інфраструктура забезпечує фінансування інноваційних процесів, формування конкурентного середовища в інноваційному секторі економіки, розвиток і підтримку інноваційного підприємництва, мотивацію економічних суб'єктів до інновацій, захист прав інтелектуальної власності, індивідуальний підхід до інноваційних фірм та інноваційних проектів промислових підприємств, відтворення інноваційного процесу (інноваційний конвеєр).

Дослідження різноманітних організацій, що обслуговують і здійснюють інноваційну діяльність, дозволило встановити основні складові елементи інноваційної інфраструктури.

Про масштаби розвитку інноваційної інфраструктури в умовах глобалізації свідчить стрімке збільшення кількості організацій, що обслуговують інноваційні процеси, в усьому світі. Так, наприклад, на початку 90-х років ХХ століття нараховувалося майже 200 науково-технологічних інкубаторів, на даний момент їх нараховується близько 3000. Світові інноваційні процеси забезпечують більше ніж 500 технопарків.

Дослідження особливостей складових інноваційної інфраструктури, їх переваг і недоліків, факторів, які впливають на національну специфіку і функціонування інноваційної сфери, дозволило класифікувати елементи інноваційної інфраструктури за формами власності: державна (інноваційні асоціації, державні інститути (експертна, інформаційна інфраструктура та ін.), змішана (інноваційні банки, венчурні інноваційні фонди, технополіси, технопарки, інкубатори та ін.), приватна (венчурні інноваційні фонди, інноваційні центри, консалтингові фірми, дослідницькі центри та ін.); за формами інтеграції (інкубатори та інші окремі підприємства, паркові структури, “містоутворювальні” структури); за організаційними особливостями (зонтичні структури: бізнес-інкубатори, інноваційні центри, технопарки та ін., окремі організації: інноваційні фонди, венчурні фонди, консалтингові фірми, інноваційні банки та ін.); за формами і напрямами діяльності (фінансово-кредитні інститути й організаційно-економічні центри); за об'єктами обслуговування (обслуговування тільки дрібних і середніх організацій, тільки великих організацій, обслуговування всіх суб'єктів інноваційної діяльності).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Усі вищеперераховані організаційно-структурні, економічні, нормативно-правові інститути перебувають у тісній взаємозалежності й утворюють єдину систему обслуговування інноваційного процесу - інфрасистему, яка являє собою систему, що включає в себе комплекс підсистем організаційно-структурних, економічних, нормативно-правових інститутів управління і обслуговування інноваційних процесів, закономірно пов'язаних у єдине ціле, що утворює сферу обслуговування інноваційної діяльності.

Найважливішим елементом інноваційної інфраструктури в умовах глобалізації виступають технологічні парки, головною метою яких є діяльність з виконання інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого впровадження наукомістких розробок, створення високих технологій і забезпечення конкурентоспроможності продукції на світових ринках.

Аналіз особливостей створення і функціонування технопарків дозволив запропонувати класифікацію технопарків за такими ознаками: за національними (міжнародні, національні), за галузевими (моногалузеві і багатогалузеві), за специфікою діяльності (науково-виробничі і дослідні), за дослідженнями, що проводяться (прикладні і фундаментальні), за особливостями контролю і розвитку (з централізованим і децентралізованим управлінням).

Основними факторами успішного розвитку технопарків, як свідчить світовий досвід, виступають зручне географічне розташування, високорозвинені системи комунікацій, наявність ефективної системи управління, включення в мережу інноваційних і промислових вузлів, збалансований набір науково-промислових організацій, навчальних закладів, дослідницьких інститутів, фінансово-кредитних установ, а також державна підтримка інноваційної діяльності.

У другому розділі “Порівняльний аналіз інноваційних процесів у різних державах світу в умовах глобалізації” досліджено інноваційний процес у США, Японії, ЄС, державах з перехідною економікою і країнах, що розвиваються, проаналізовано особливості інноваційного розвитку України і діяльність національних технопарків.

В умовах глобалізації механізми інноваційного розвитку в різних країнах уніфікуються. Однак існують організаційно-економічні особливості протікання інноваційних процесів у розвинутих країнах, країнах, що розвиваються, і державах з перехідною економікою.

Основою інноваційного процесу в США є ризикове венчурне підприємництво. Венчурний бізнес забезпечує близько 50% всіх інновацій в економіці США і є невід'ємною частиною паркових інноваційних структур у США. На сьогоднішній день з 25 найбільших університетів США 23 мають наукові парки, на базі яких функціонують сотні компаній. Більшість технопарків включають у свою структуру бізнес-інкубатори.

Модель інноваційного процесу в Японії заснована на тісній кооперації наукового і виробничого секторів в умовах значного державного втручання. Паркові структури в цій країні створюються у вигляді технополісів з огляду на особливості регіональної політики. Основною умовою створення технополісу є наявність технопарку. Усі державні програми розвитку технопарків в Японії спрямовані на забезпечення їх ефективності і самофінансування.

У країнах Західної Європи існують значні розходження в організації інноваційного процесу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Основою інтенсифікації науково-технічного розвитку в європейських країнах виступає міжнародна міжфірмова кооперація. Узгодження поточної інноваційної політики в рамках регіональної інтеграції країн Західної Європи виражається в створенні відповідних структур - технопарків. Цей напрямок здобуває усе більшого значення в регулюванні інноваційного розвитку, в інноваційній стратегії ЄС. У даний час в ЄС функціонує близько 1,5 тис. різноманітних інноваційних центрів, у тому числі більше 260 науково-технологічних паркових структур.

Стрімко розвиваються паркові інноваційні структури в Китаї, де створено 53 національних парки, 50 провінційних паркових структур і 30 технопарків при університетах.

У Росії, Казахстані, Республіці Білорусь та інших країнах СНД активно формуються технологічні парки у рамках загальнодержавних стратегій інноваційного розвитку. Однак механізми державного регулювання процесів розвитку інноваційної інфраструктури є недостатньо ефективними в силу обмеженого фінансування, розпилення коштів за багатьма напрямками, слабкої взаємодії держави і приватного сектора, низького рівня розвитку ринку інноваційної продукції.

На рис. 2 представлено запропонований механізм організації безперервного відтворення інноваційного процесу, одне з головних місць в якому посідає технопарк.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Механізм організації безперервного відтворення інноваційного процесу

В Україні створено основні державні інститути і законодавчо-правове забезпечення, необхідне для реалізації інноваційної моделі розвитку. Законодавча база інноваційної діяльності включає близько 70 документів, однак усі вони потребують удосконалення. У 2002 р. 90,4% підприємств опановували виробництво нових видів продукції; 23,5% - впроваджували нові технологічні процеси; 13,9% - здійснювали комплексну механізацію й автоматизацію виробництва.

Однак за останнє десятиріччя значно знизилася частка ВВП, що спрямовується на фінансування науки і НІОКР, яка у 1991 р. складала 2,47%, у 2002 р. - 1,18%, 2003 р. - 1,3 (Швеція - 3,7% від ВВП; США - 2,8; Німеччина - 2,4%). Система державної фінансової підтримки інноваційної діяльності в Україні не відповідає сучасним вимогам і відрізняється значною кількістю пріоритетів. Лише 3-4% підприємств упроваджують нові технологічні процеси, здійснюють механізацію та автоматизацію виробництва, що не дозволяє докорінним чином модернізувати промислове виробництво (рис. 3).

Відсутність комплексного підходу до реалізації інновацій стримує економічний розвиток. У цьому зв'язку принципово важливим є підвищення ступеня інтеграції науки, техніки і виробництва.

В Україні активно розвиваються різні інноваційні структури (функціонує 151 фонд підтримки підприємництва, 299 бізнесів-центрів, 71 бізнес-інкубатор, 850 кредитних спілок і 170 лізингових центрів, 1240 консультаційно-інформаційних установ). Однак діяльність цих структур є недостатньо ефективною через велику кількість інституціональних перешкод і структурно-функціональних проблем.

Однією з основних умов інтенсифікації національного інноваційного процесу є створення і ефективне функціонування технопарків, що є дієвим інструментом стимулювання науково-технічного розвитку. Основні проблеми розвитку інноваційних територіальних структур пов'язані з недостатньою інноваційною активністю підприємств, невідпрацьованістю адміністративних, нормативно-правових, фінансово-економічних механізмів розвитку інноваційної діяльності і т.д.

На цей момент згідно із Законом “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” в Україні функціонують 8 технологічних парків: “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектронна і сенсорна техніка”, “Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона”, “Інститут монокристалів”, “Вуглемаш” (2001 р.), “Інститут технічної теплофізики” (2002 р.), “Укрінфотех” (2002 р.), “Київська політехніка” (2002 р.), “Інтелектуальні інформаційні технології” (2002 р.). Однак реально функціонують на сьогоднішній день перші сім парків, з яких найбільш активні перші чотири. При цьому кожен технопарк має свої особливості і пріоритетні напрямки діяльності. З моменту створення до початку 2004 р. технопарки у сукупності випустили інноваційної продукції на 1 382 396 млн. грн. Технологічними парками України реалізується 66 проектів, з яких 59 - інноваційних і 7 - інвестиційних. З 2000 по 2002 р. технопарками “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка”, “Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона”, “Інститут монокристалів”, “Вуглемаш” виконано 140 інвестиційно-інноваційних проектів і вироблено 106 видів інноваційної продукції. Однак технопарки, які діють на даний час, вносять різний вклад у розвиток національної економіки, частка продукції “Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона” у загальному обсязі інноваційної продукції становить 64%, “Інституту монокристалів” - 34%, інших - 2%.

Досвід функціонування технопарків в Україні свідчить про необхідність удосконалення системи стимулювання і підтримки діяльності технопарків з боку держави і підвищення ефективності управління ними.

У третьому розділі “Удосконалення інноваційної інфраструктури в Україні” запропоновано напрямки державного стимулювання розвитку інноваційної інфраструктури, формування регіональної політики щодо створення технопарків в Україні та методику оцінки ефективності діяльності технопарків.

Реалізація інноваційної моделі розвитку України передбачає удосконалення діяльності всіх складових елементів інноваційної інфраструктури на основі розвитку механізму державної підтримки інноваційної діяльності, посилення ролі регіонів у створенні територіальних інноваційних структур, розвитку системи законодавчого і нормативно-правового забезпечення функціонування всіх елементів НІС, стимулювання міжрегіональних зв'язків інноваційних структур та інноваційно-промислових вузлів, удосконалення процедур регулювання інтелектуальної власності. Найважливішим завданням державного стимулювання інноваційної діяльності є створення умов для формування нових паркових структур.

На рис. 4 подано концептуальну модель удосконалення механізмів державного стимулювання розвитку інноваційної інфраструктури, в тому числі технопарків, в Україні.

Особливе значення для розвитку всіх елементів інноваційної інфраструктури, у тому числі технопарків, має державна політика в інноваційній сфері, спрямована на стимулювання інноваційної активності. Дослідження теоретичних джерел, вітчизняного законодавства і практики державного регулювання інноваційної діяльності в розвинутих державах світу дозволило виділити категорії пріоритетності інноваційної діяльності і визначити відповідні методи державної підтримки інноваційних пріоритетів (див. табл. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Модель удосконалення механізмів державного стимулювання інноваційної інфраструктури

Таблиця 1 Розподіл методів державної підтримки за категоріями пріоритетності інноваційної діяльності

Категорія пріоритетності	Юридична підтримка	Джерела фінансування	Система пільг	Організаційно-адміністративні заходи
Категорія А	Закріплення в Законі України “Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні”	Державний бюджет	Звільнення від сплати збору в Українську державну інноваційну компанію Податок на прибуток, ПДВ залишаються в розпорядженні інноваційної структури Звільнення від сплати мита й акцизного збору на матеріали, які використовуються для реалізації інноваційних проектів Пільгове кредитування державними кредитно-фінансовими організаціями	Створення ВЕЗ і ТПР
Категорії А, В	Закріплення в Законі України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”	Українська державна інноваційна компанія		Створення інкубаторів, технопарків, інноваційно-технологічних центрів і т.д.
Категорії А, В, С	Створення державних програм реалізації	Регіональне відділення Української державної інноваційної компанії; місцеві бюджети
Категорії А, В, С, D	Закріплення в регіональних інноваційних програмах	Кошти приватних фізичних та юридичних осіб; міжнародні гранти; власні кошти інноваційних структур; позичені кошти інноваційних структур	Пільгове кредитування комунальними кредитно-фінансовими організаціями	Надання земельних ділянок, майна державних науково-дослідних та вищих навчальних закладів

Інноваційна політика регіону є одним з найважливіших інструментів реалізації державної промислової політики і служить ланкою між державною науково-технічною і промисловою політикою.

При формуванні регіональної інноваційної інфраструктури необхідним є всебічне вивчення доцільності і можливостей її створення. Розв'язання цього завдання можливе шляхом створення ініціативної групи з числа співробітників організацій, зацікавлених у формуванні технопарку (представників наукових центрів, університетів, підприємств, НДІ і КБ, регіональних і місцевих органів управління).

Завданнями ініціативної групи є:

- вивчення інноваційного і підприємницького потенціалу можливих організацій-засновників, інноваційного потенціалу міста, регіону, в якому планується створювати технопарк;

- вивчення проблем території, визначення пріоритетів її соціально-економічного і технологічного розвитку через сектор малого і середнього підприємництва; динаміки розвитку існуючої підприємницької активності в організаціях-засновниках і на території, її відповідності пріоритетам розвитку; інноваційний інфраструктура глобалізація

- виявлення факторів, що стримують розвиток підприємництва в сфері науки і наукового обслуговування, наукомісткого бізнесу, факторів, що перешкоджають успішній передачі технологій з науки у виробництво на територіальному рівні; потреб потенційних підприємств наукомісткого бізнесу, їх найбільш гострих проблем, очікувань;

- визначення основних напрямів діяльності технопарку згідно з інтересами організацій-засновників і території; визначення найбільш важливої номенклатури послуг для підприємців наукомісткого бізнесу, які починають діяльність, можливих джерел формування служб колективного користування технопарку;

- визначення можливих джерел фінансування технопарку і малих наукомістких фірм, що діють у його складі, і підприємців, що починають свою діяльність; підбір можливого місця розташування технопарку, виходячи з мінімізації витрат на його організацію і розгортання.

Ефективність державної і регіональної інноваційної політики доцільно оцінювати за рівнем ефективності менеджменту інноваційної інфраструктури.

Ефективність діяльності технопарку, шо визначається рівнем менеджменту, запропоновано визначати за формулою

, (1)

де N_S - відношення кількості підприємств, які вийшли з інкубатора бізнесу технопарку, до загальної кількості щойно організованих наукомістких підприємств;

N_ST - відношення кількості підприємств, що розвиваються і діють у складі технопарку, до загальної кількості щойно організованих наукомістких підприємств;

N_F - відношення кількості підприємств, які вийшли з технопарку і функціонують на даній території, до загальної кількості щойно організованих наукомістких підприємств;

N_A - відношення кількості фірм, залучених на територію технопарку з інших регіонів і з-за кордону за допомогою технопарку, до загальної кількості щойно організованих наукомістких підприємств.

Корегування менеджменту технопарку доцільно здійснювати на основі моніторингу, що передбачає наступну сертифікацію створеної інноваційної структурної одиниці суспільними, регіональними і державними інститутами. Сертифікація технопарків дозволить також оперативно вносити зміни до державної і регіональної політики підтримки інноваційних підприємств.

Висновки

В дисертаційній роботі вирішено важливу наукову задачу теоретичного обґрунтування і розробки науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення інноваційної інфраструктури України в умовах сучасних глобалізаційних процесів.

У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки.

Особливістю сучасного етапу розвитку світової економіки є якісне і кількісне зростання інноваційних перетворень. В умовах глобалізації інновації перетворились у найважливіший чинник міжнародної конкурентоспроможності, формуючи структуру національних виробничих систем, регулюючи попит і пропозицію, створюючи конкурентні переваги в рамках окремих підприємств, держав і регіонів.

Найважливішою складовою національної інноваційної системи є інноваційна інфраструктура як сукупність організаційно-економічних елементів, що обслуговують інноваційні процеси і забезпечують інтеграцію науково-дослідного і промислового секторів, які автор класифікує за такими основними ознаками: форма власності, форма інтеграції учасників інноваційного процесу, організаційні особливості інноваційних структур, форми і напрями діяльності, об'єкти обслуговування і надає визначення інноваційної інфрасистеми як системи, що включає в себе комплекс підсистем організаційно-структурних, економічних, нормативно-правових інститутів управління й обслуговування інноваційних процесів, закономірно пов'язаних в єдине ціле, що утворює сферу обслуговування інноваційної діяльності.

З метою створення цілісної науково-технічної системи для вирішення завдань науково-технічного і економічного розвитку держави в умовах глобалізації набула подальшого розвитку класифікація технопарків як особливого складового елементу інноваційної інфраструктури за допомогою їх диференціації за такими ознаками: національна приналежність учасників, галузева спрямованість, специфіка діяльності, види досліджень, що проводяться, особливості контролю і розвитку.

У сучасних умовах механізм інноваційного розвитку в різних країнах уніфікується, однак має деякі організаційно-економічні особливості. З метою здійснення прогнозу розвитку інноваційної сфери держави за умови взаємодії елементів зовнішнього і внутрішнього середовища і адміністративних важелів автором запропоновано алгоритм розвитку національної інноваційної інфраструктури, який передбачає визначення пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку і домінуючих сегментів національної інноваційної системи; створення механізмів і бази ресурсного забезпечення; побудову організаційно-управлінських і інформаційно-комунікаційних схем; стимулювання коопераційних зв'язків науково-дослідних і промислових організацій; побудову національної конфігурації інфраструктурних інститутів, а також розвиток комплексу законодавчо-правових, адміністративних, моніторингових і організаційних підсистем.

Одним з основних напрямків стимулювання національного інноваційного процесу є створення і державна підтримка діяльності технопарків в Україні. Автором запропоновано механізм організації безперервного відтворення інноваційного процесу з використанням технопарків, що передбачає взаємодію технопарку з іншими секторами національної інноваційної системи, взаємозв'язок з інноваційним ринком, банківсько-фінансовим сегментом, виробничим сектором при всебічній державній підтримці й урахуванні міжнародних факторів.

Державне регулювання і стимулювання діяльності інноваційних інфраструктурних організацій, у тому числі технопарків, доцільно здійснювати в трьох напрямках: безпосереднє регулювання (законодавчо-нормативна база, адміністративні заходи), управління державною власністю і державним сектором (наукова і матеріально-технічна база, будівлі, споруди і території), опосередкований вплив на інвестиційні процеси (активізація конкуренції в інноваційному секторі, посилення вимог до здійснення експертизи інноваційних проектів у рамках СЕЗ).

Автором запропоновано концептуальну модель удосконалення діяльності паркових структур України, що базується на розвитку функцій національної інноваційної системи; удосконаленні процедур моніторингу інноваційного розвитку, прогнозування та індикативного планування НТР, посиленні кооперації наукового та фінансового секторів на основі формування нових паркових структур, урахуванні галузевих особливостей технопарків, розвитку венчурного підприємництва та виступає базисом створення інноваційно-промислових кластерів.

Для оцінки ефективності діяльності технопарку розроблено чотири групи показників: структурно-організаційні параметри; науково-технічні параметри; параметри життєздатності і соціально-економічної значущості.

З метою сприяння реалізації єдиної інноваційної політики держави та проведенню цілеспрямованої діяльності щодо генерації інноваційного процесу в умовах глобалізації автором запропоновано напрями удосконалення методів державної підтримки інноваційної діяльності залежно від категорії пріоритетності останньої із зазначенням юридичної основи, джерел фінансування, системи законодавчих пільг і організаційно-адміністративних заходів активізації інноваційної діяльності.

Публікації автора за темою дисертації

1. Прозоров В.В. Некоторые аспекты внешнеэкономической деятельности на промышленном предприятии // Вісник Донецького університету.- Сер. В: Економіка і право.- 2000.- №2.- С. 147 - 150 (0,4 д.а.).

2. Прозоров В.В. Направления совершенствования инвестиционной политики Украины // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч. тр. - Донецк: ДонНУ. - 2002. - С. 175 - 1803.(0,4д.а)

3. Прозоров В.В. Технопарки как форма поддержки отечественной науки, наукоемкого производства и малого предпринимательства // Вісник Донецького університету. - Сер. В: Економіка і право. - 2002. - №1. - С.114 - 117 (0,4 д.а.).

4. Прозоров В.В. Перспективы развития инновационного потенциала Украины // Вісник Донецького університету. - Сер. В: Економіка і право. - 2002. - №2. - С. 175 - 180 (0,4 д.а.).

5. Прозоров В.В. Концептуальные вопросы развития инновационной деятельности в Украине // Старопромислові регіони Західної і Східної Европи в умовах інтеграції. - Донецьк: ДонНУ. - 2003. - С. 507 - 511(0,4д.а)

6. Прозоров В.В. Технологические парки Украины: особенности нацио-нального развития // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч. тр.- Донецк: ДонНУ. - 2003. - С. 653-656 (0,6 д.а.).

7. Прозоров В.В. Особенности построения и функционирования инновационной инфраструктуры // Економіка: проблеми теорії та практики: В 4 т. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004.- Вип. 196: С.508-511 (0,4 д.а.).

8. Прозоров В.В. Інноваційно - інформаційний розвиток світової економічної системи // Схід. - 2004. - №7 (65). - С. 19 - 22(0,6д.а)

9. Прозоров В.В. Технопарки - інноваційний шлях до суспільства високих технологій // Вісник Донецького універсітету.-Сер.В: Економіка і право.- 2004.-№2.-С.157-164 (0,4 д.а.).

10. Прозоров В.В. Механизмы активизации инновационного развития Украины // Донбасс-Инвест. - 2002.- № 3-4. - С.154-156 (0,4 д.а.).

11. Прозоров В.В. Реинжиниринг как способ коренного изменения управления технологическим парком // Друга міжнар. наук.-практ. конф. “Розвиток науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: Україна і світовий досвід”23-26 червея. -Львів: 2003. - С. 183-185 (0,3 д.а.).

Анотація

Прозоров В.В. Удосконалення інноваційної інфраструктури України в умовах глобалізації. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини. - Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2005.

Дисертацію присвячено розробці теоретичних і методичних положень щодо удосконалення інноваційної інфраструктури України в умовах глобалізації світового господарства.

У роботі досліджено міжнародні теорії інноваційного розвитку економіки, встановлено особливості побудови та функціонування інноваційної інфраструктури. Розглянуто види технопаркових структур, виконано їх класифікацію за запропонованими класифікаційними ознаками, досліджено різноманітні напрями розвитку технопарків.

Здійснено порівняльний аналіз інноваційних процесів у США, Японії, ЄС, СНД та інших країнах. На основі статистичних даних за останні роки виконано аналіз особливостей інноваційного розвитку України та діяльності національних технопарків.

Запропоновано напрямки державного стимулювання розвитку інноваційної інфраструктури, формування регіональної політики щодо створення технопарків в Україні та методику оцінки ефективності діяльності технопарків.

Запропоновано систему моніторингу і сертифікації інноваційних структурних одиниць, включаючи державну і регіональну сертифікацію, розроблено відповідні кількісні і якісні показники.

Аннотация

Прозоров В.В. Совершенствование инновационной инфраструктуры Украины в условиях глобализации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 - мировое хозяйство и международные экономические отношения. - Донецкий национальный университет Министерства образования и науки, Донецк, 2005.

Диссертация посвящена разработке теоретических и методических положений по совершенствованию инновационной инфраструктуры Украины в условиях глобализации мирового хозяйства.

В работе исследованы теории инновационного развития. Обосновано, что инновационный сектор в экономике развитых государств мира выступает главным источником повышения национальной конкурентоспособности. Проанализированы особенности построения и функционирования инновационной инфраструктуры, установлена роль государства в становлении инновационной модели развития экономики.

Предложена классификация технопарков по различным классификационным признакам: национальная принадлежность участников, отраслевая направленность, специфика деятельности, виды проводимых исследований, особенности контроля и развития, что позволяет установить преимущества и недостатки существующих структур и предложить методы совершенствования их деятельности.

Выполнен сравнительный анализ инновационного процесса в США, Японии, ЕС, СНГ и других государствах мира. Установлено, что основой инновационного процесса в США выступает венчурное предпринимательство, японская модель строится с использованием технополисов, в странах Западной Европы большое значение имеет межфирменная кооперация.

Анализ особенностей инновационного развития Украины и деятельности технопарков позволил выделить в качестве основных проблем, снижающих инновационную активность, такие как: недостаточное развитие инновационной инфраструктуры, слабую восприимчивость экономики к инновациям, недостаточность финансового обеспечения, низкий уровень коммерциализации нововведений.

Предложены направления совершенствования системы государственного регулирования инновационной деятельности, направленные на поддержку и стимулирование развития технопарков. Разработаны рекомендации по формированию региональной инновационной политики. Предложены методические подходы к оценке эффективности деятельности технопарков.

Показатели оценки деятельности технопарков сгруппированы в четыре группы: структурно-организационные, научно-технической активности, жизнеспособности и социально-экономической значимости. Предложена система мониторинга и сертификации инновационных структурных единиц, включая государственную и региональную сертификацию. Разработаны количественные и качественные показатели для проведения мониторинга и сертификации технопарков.

Annotation

Vadym V. Prozorov Improvement of Innovative Snfrastructure of Ukraine in Conditions of Globalization. - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of economic sciences on a speciality 08.05.01 - World Economy and International Economic Relations. - Donetsk National University, Donetsk, 2005.

The dissertation is devoted to creation of theoretical and practical question of perfection of innovative infrastructure of Ukraine in conditions of globalization of world economy.

In dissertation international theories of innovative development of economy are investigated, specialties of creation and functioning of an innovative infrastructure are analysed. Technical parks types structures was considered, classification of technoparks to various classification attributes was made, different direction of technoparks development was investigated.

The comparative analysis of innovative process in the USA, Japan, EU, CIS countries and other states of the world is executed. The analysis of features of innovative development of Ukraine and activity of technoparks has allowed to allocate as the basic problems lowering innovative activity.

Directions of state regulation system perfection of the innovative activity, directed on support and stimulation of technoparks development are offered. Recommendations on formation of the regional innovative policy are developed. Methodical approaches to an estimation of efficiency of activity of technoparks are offered.

Systems of monitoring and certification of innovative structural units, including the state and regional certification are offered. There are quantitative and quality indicators for carrying out of monitoring and certification of technoparks.

Размещено на Allbest.ru