Інституційне регулювання процесів системної трансформації економіки України в контексті міжнародного досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

інститут світової економіки і міжнародних відносин

Прокоп'єва Аліна Анатоліївна

УДК 339.972 + 338.242.4 (477)

ІНСТИТУЦІЙНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ СИСТЕМНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ

Спеціальність 08.05.01 - Світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Науковий керівник: Новицький Валерій Євгенович, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Офіційні опоненти: Панченко Євген Григорович, доктор економічних наук, професор кафедри міжнародного менеджменту Київського національного економічного університету

Вітер Ірина Ігорівна, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник відділу глобалістики, геополітики і геоекономіки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Провідна установа: Українська академія зовнішньої торгівлі, кафедра міжнародного менеджменту та маркетингу.

Захист відбудеться 14 вересня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 по захисту дисертацій в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5

Автореферат розісланий 11 серпня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.М. Хахлюк.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ключовою умовою динамічного розвитку національної економіки, а також блокових об'єднань держав за сучасних умов постає інституційна політика як структуроформуючий фактор постіндустріального розвитку.

Це передбачає максимально повне використання потенціалу економічної науки, можливостей виявлення пріоритетних цілей та параметрів розвитку, застосування свідомого вибору доцільних методів та інструментів управління та господарського регулювання на базі об'єктивної оцінки суспільних цінностей та світогосподарських тенденцій. Особливо актуальним сказане є для соціально-економічної системи держави на перехідному етапі розвитку, зокрема для України, яку характеризують вкрай нераціональне й неефективне використання виробничого потенціалу, деградація кадрового корпусу, відсутність виваженої стратегії реформ, нераціональне споживання ресурсів, несприятливі показники матеріало- та енерговитратності виробництва, надзвичайно несприятливі екологічні умови.

Попри поширену „нігілістичну” ілюзію про те, що спочатку слід зруйнувати стару репродуктивну та управлінсько-адміністративну модель, у вітчизняних умовах нагальними та невідкладними завданнями є перехід на програмно-цільові підходи до стимулювання розвитку економіки, галузей, регіонів та виробництв, забезпечення динамізму суспільних механізмів господарських систем, окремих комерційних структур та їхньої конкурентоспроможності на регіональному та глобальному рівнях.

Інституційному розвитку протягом останніх років у світовій та вітчизняній науці присвячується дедалі більше наукових праць. Методологічно важливою при дослідженні інституційної політики та структурних трансформацій є теорія постіндустріального розвитку, основи якої були закладені на Заході на початку ХХ століття (А.Пенті). Пізніше вона була розвинута Д.Белом, Е.Тоффлером та ін. Значимість даної теорії для проблем структурної трансформації полягає у вивченні питання про межу ринкових відносин (Б.Гейтсон, П.Дракер, Л.Хайнц). У Росії його плідно досліджують В.Іноземцев, О.Некіпєлов, В.Нечипоренко, В.Смірнов, Ф.Шамхалов та ін., в Україні - О.Білорус, В.Будкін, О.Власюк, М.Дудченко, Я.Жаліло, А.Кредісов, Д.Лук'яненко, І.Луніна, В.Новицький, В.Оніщенко, Ю.Пахомов, О.Плотніков, А.Поручник, С.Сіденко, Н.Татаренко, А.Філіпенко та інші.

Але за питанням про необхідність впровадження інституційної моделі соціально-економічного розвитку стоїть магістральний напрям подальшого розвитку економічної науки, що зумовлює дефіцит знань по ряду значущих наукових напрямів, зокрема щодо узгодження цілей національного інституційного регулювання та лібералізації господарських взаємин в умовах глобалізації, виявлення методик впровадження інноваційного та випереджаючого технологічного розвитку тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у відповідності до планової тематики дослідження відділу зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема при розробці наступних тем: “Світовий досвід ринкової та структурної трансформації і реалії України” (№ держреєстрації 0109U002311); “Геоекономічна політика України в контексті світових інтеграційних процесів” (№ держреєстрації 0103U006310).

Мета і задачі дослідження полягають у дослідженні теоретичних і практичних аспектів формування інституційної моделі розвитку сучасної відкритої економіки з урахуванням сучасних тенденцій глобалізації, регіональної інтеграції та трансформаційних реалій.

Для досягнення зазначеної принципової мети у роботі були поставлені і вирішені такі задачі теоретико-методологічного та прикладного характеру:

§ виявити особливості переходу до моделі активної інституційної політики в державі, зважаючи на сучасну специфіку макроекономічного регулювання та еволюцію останнього;

§ вивчити механізми реалізації національних економічних інтересів і відповідне формулювання пріоритетів становлення ефективної відкритої економіки України;

§ дослідити міжнародний досвід державної структурно-інституційної політики з метою критичного аналізу застосовуваних інструментів та вироблення пропозицій щодо їх застосування в умовах України;

§ проаналізувати макроекономічну структуру національної економіки України з метою вироблення пропозицій щодо подолання структурних диспропорцій промислового комплексу;

§ визначити характер та наслідки поширення інформаційних технологій в контексті задач економічного росту;

§ виявити оптимальні методи, критерії та інституційні інструменти для прискорення науково-технологічного, інноваційного розвитку.

Об'єктом дослідження є інституційні механізми економічної політики та суспільного регулювання відтворювальних систем, які визначають сучасні особливості розвитку відкритих економік та тенденції міжнародних економічних відносин.

Предметом дослідження виступають інструменти та моделі системної трансформації соціально-економічних механізмів національного рівня з урахуванням новітніх цілей та підходів макроекономічного регулювання.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження виступає комплекс підходів та наукових інструментів, які застосовувалися у відповідності до загальної мети та задач окремих структурних частин роботи.

В процесі дослідження інституційної моделі регулювання в контексті сучасних процесів інтернаціоналізації застосовувався метод критичної оцінки теоретичних висновків та експертних розробок щодо концептуальних основ вироблення інституційної моделі економічного розвитку, системний аналіз, методи індукції та дедукції, діалектичний метод пізнання сучасних інтеграційних процесів та моделей формування національних конкурентних економічних комплексів та ефективних інституційних систем.

В першому розділі використані методи системного аналізу інтеграційних явищ, а також методи історизму, покраїнового аналізу, адаптації міжнародного регулятивного досвіду. В другому розділі - методи міжнародного компаративного аналізу, здійснювалися покраїнові оцінки, використовувався принцип взаємного зв'язку між загальним, особливим та індивідуальним, вивчалися та аналізувалися експертні розробки. Третій розділ ґрунтується на методах функціонального, галузево-секторального аналізу і на основі методик екстраполяції вивчених тенденцій.

Наукова новизна дисертації полягає у визначенні сучасних критеріїв та тенденцій інституційного регулювання в їхній системній цілісності та з урахуванням особливостей глобалізації та регіоналізації, суперечливих виявів транснаціоналізації виробництва.

Інші найбільш суттєві теоретичні здобутки, які характеризують наукову новизну результатів дослідження та розкривають особистий внесок автора у розробку проблеми, що досліджується, пов'язані з тим, що в дисертації було:

§ доведено необхідність переходу до моделі активної інституційної політики в державі, яка виступає необхідним доповненням, інтегральним елементом сучасної моделі макроекономічного регулювання та навіть його частковою функціональною альтернативою;

§ показано, яким чином сучасні інституційні форми державного регулювання в умовах перехідної економіки витискують примітивні інститути адміністративно-командної системи, а також заповнюють регулятивний вакуум, який утворився внаслідок поширення хибної макроекономічної концепції, згідно якої утворилося домінування ліберальної парадигми;

§ обгрунтовано, що термін „знання” має постати ключовим поняттям нової економіки, глобальної гіперконкуренції та оновленої системи управління, що пов'язано із тим, що поширення сучасних інформаційних систем на сферу управління економікою, на механізм прийняття комерційних рішень постає іманентною складовою як міжнародного менеджменту, так і регулювання відкритої відтворювальної системи;

§ виявлено методи та інструменти, використовуючи які держава має забезпечувати ефективність втручання в інноваційний процес. Так, показано, що завдяки продуманому застосуванню не тільки організаційно-адміністративних важелів, але й фінансових інструментів, кредитних механізмів, грошової політики, можна реально забезпечувати передумови технологічного лідерства по окремих напрямах НТП;

§ вперше досліджено найбільш ефективні методики інституційної політики, що має на меті прискорення науково-технологічного і інноваційного розвитку, зокрема виявлено задачі матеріально-технічного забезпечення пріоритетів у сфері науки, технологій та інновацій, критерії оптимізації законодавчої бази, кадрової політики; показано напрями стимулювання “венчурного підприємництва” як особливої форми фінансового, ризикового капіталу з метою акумуляції вільних грошових коштів для вкладення їх через венчурні фірми в обрані проекти та реального створення новітніх технологій на базі венчурних підприємств, які здійснюють дослідження, освоєння й комерціалізацію нововведень;

§ удосконалено вимоги забезпечення національної конкурентоспроможності в умовах економічної відкритості, які пов'язані зі створенням відповідних економічних механізмів та включають ряд функціональних підсистем, зокрема формування економічної політики, спрямованої на поширення новітніх технологій, вироблення пріоритетів політики інформатизації засобами централізованого фінансування, спрямування зовнішніх і внутрішніх інвестицій, коштів банківської й фінансової систем та інших джерел фінансових ресурсів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що аналітичні матеріали роботи, її положення та висновки використовувались у практиці інституційного регулювання, в діяльності державних органів та на мікроекономічному рівні, в практиці комерційних агентів.

Виявлено напрями використання міжнародної інвестиційної, науково-технічної допомоги для формування корпусу професійних спеціалістів, підвищення їхньої кваліфікації, що є важливим фактором підвищення конкурентоздатності як окремих підприємницьких структур, так і економіки України в цілому.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі наукові результати та висновки виконаної дисертації отримані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення і висновки, які містяться в дисертаційній роботі, апробовані автором у виступах на наукових конференціях.

Зокрема вони доповідалися на міжнародних конференціях, які проводилися в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України: “Актуальні проблеми розвитку відкритої економіки України” 12 лютого 2002 р. та “Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації” 4 липня 2002 р.

Положення роботи були використані при підготовці матеріалів Інституту світової економіки і міжнародних відносин “До питання про відповідність системи стандартів України критеріям ЄС та доцільність їх дотримання”, які було надіслано до Адміністрації Президента України.

Положення та методичні матеріали, що містяться в дисертації, використовувались при викладанні курсів “Міжнародні економічні відносини”, “Макроекономіка” в Національному авіаційному університеті та в Міжрегіональній академії управління персоналом.

Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження було викладено в наукових публікаціях автора, зокрема у статтях у фахових та інших виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 1,8 д.а.

Структуру дисертації складають вступ, три розділи (дев'ять параграфів), висновки, список використаних літературних джерел, який нараховує 152 найменування, а також додатки. Основний текст дисертації викладено на 179 сторінках. Дисертаційне дослідження містить 8 аналітичних таблиць, 1 рисунок та 5 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі до дисертації обґрунтовується актуальність теми, визначаються її мета, завдання та структура, формулюються наукова новизна та практичне значення отриманих результатів дослідження, їх зв'язок з іншими науковими розробками.

В першому розділі дисертації “Інституційна модель регулювання ринкової економіки в контексті сучасних процесів інтернаціоналізації” розглядається інституційна модель регулювання ринкової економіки в контексті сучасних процесів інтернаціоналізації, як з точки зору концептуальних основ інституційної моделі економічного розвитку, геоекономічних факторів структурного регулювання відкритої економіки, так і зважаючи на завдання забезпечення сталого розвитку та економічної безпеки в сучасній інституційній політиці.

Проведення виваженої інституційної політики є фактором динамічного соціально-економічного розвитку, гарантом незалежності країни, умовою стабільності та ефективної життєдіяльності суспільства, досягнення успіху в глобальній конкурентній боротьбі, у спробах протистояти можливим зовнішнім та внутрішнім загрозам, екологічним негараздам. Держава визначає необхідність та конкретні параметри структурної політики, інституційні контури відтворювальної системи тому, що тільки вона наділена суверенною владою і володіє здатністю реалізувати свою волю в правових актах, регулюючих інвестиційні потоки, пріоритетному фінансуванні і т.ін. Тому забезпечення виваженої економічної інституційної стратегії та тактики належить до найважливіших національних пріоритетів держави, успіху структурної політики.

Світовий досвід наочно переконує в тому, що державне регулювання слугує тим суспільним механізмом, який направляє процеси оптимізації відтворювального механізму, перехід до ринку і покращує параметри його функціонування. Як у ті часи, коли застосовувалися інші визначення розглядуваного предмету, так і зараз, коли поширилася термінологія “технологічного інституціоналізму”, різні країни застосовували саме інституційно-регулятивні підойми подолання структурних диспропорцій, виведення економік на передові конкурентні позиції.

Так, США за допомогою інституціоналізму не тільки подолали наслідки кризи 1929-1933 років, але й здійснили заходи зонально-інституційного плану (активна реалізація програми створення мережі технопарків в 70-х), інформаційний “стрибок” 90-х та на початку нового століття. Аналогічне твердження є справедливим стосовно Японії й Німеччини, інших країн Європи, які не тільки подолали повоєнну розруху, але й реалізували масштабні проекти розвитку технопарків, міжнародно кооперованого виробництва. Інституціоналізм постав фактором успіху країн Південно-Східної Азії, які здійснили індустріальний стрибок у 70-ті.

Взагалі, в умовах глобальної конкуренції, навіть таким розвинутим в науково-технічному відношенні потугам, як США, Японія, країни ЄС, неможливо самостійно, виключно власними силами, без застосування інституційних систем сприяння торгівлі, міжнародній кооперації, вирішувати всі проблеми, пов'язані з розробкою і впровадженням нових продуктів і технологій, не кажучи про країни, менш могутні технологічно.

Сучасні інститути міжнародного економічного регулювання мають широкий спектр відповідальності. Так, у міжнародно-інвестиційній сфері інституційні підходи сприяють розвитку нових сфер співробітництва, створенню сприятливого ділового та інвестиційного клімату.

Інституційна політика включає цілі забезпечення колективної спроможності протистояти новим загрозам безпеці, зокрема міжнародному тероризмові, організованій злочинності, нелегальній міграції, масштабним екологічним лихам та ін. Як показує світовий досвід, економічна безпека - гарантія незалежності країни, умова стабільності та ефективності життєдіяльності суспільства. Тому розв'язання відповідних задач належить до числа найважливіших національних пріоритетів. Економічна безпека держави повинна забезпечуватись інституціональною політикою, що націлена на покращення функціонування самої економіки, тобто, поряд із захисними заходами, які здійснюються державою, вона повинна захищати сама себе на основі високої продуктивності праці, якості продукції тощо.

У другому розділі - “Міжнародний досвід структурної політики: реалії сталих та трансформаційних систем” досліджуються міжнародний досвід структурно-інституційної політики, зокрема в контексті валютно-фінансового регулювання, та цілі застосування управлінських інформаційних систем.

Визначення орієнтирів розвитку суспільства, забезпечення стійких темпів економічного зростання можливо на базі оновлення форм і методів впливу держави на економіку. Оперування виключно обмеженими макроекономічними критеріями та нехтування інституційними підходами, активною структурною політикою ведуть до економічної, фінансової й валютної нестабільності, соціального розшарування, переважанню поточних цілей над перспективними та навіть втратою останніх.

Міжнародний досвід свідчить про необхідність врахування інформаційно-інноваційної природи сучасного розвитку. Тому сучасна структурна перебудова національної економіки в якості стратегічної мети повинна переслідувати не модель індустріального типу суспільства, а постіндустріального, що потребує принципово нового підходу до формування макроекономічної динаміки господарської системи.

Задачі досягнення цієї мети вирішуються різними країнами по-різному, у відповідності до характеру інституційної трансформації.

Перша модель трансформації властива традиціоналістським, директивно-адміністративним (незрілим) економічним системам. Відповідно, такі перехідні моделі можна трактувати як трансформацію системного характеру, яка передбачає динамічні зміни форм власності та механізмів їхньої реалізації. Такі зміни супроводжуються докорінними перетвореннями в соціальному, політичному і духовному житті суспільства, в системі зовнішньоекономічних відносин. Це відбувається як у випадку вираженої регулятивної ролі держави, яка поступово набирає ознак спрямованої на розв'язання науково-технічних та інноваційних задач інституційної політики (Китай, меншою мірою - В'єтнам), так і в умовах лібералізації. Причому в останньому випадку успіх лібералізаційних моделей супроводжувався й успіхом при вирішенні геоекономічних завдань та переходом на сталі інституційні регулятивні засади (Польща, Угорщина та їх “підключення” до інститутів ЄС), а невдалі спроби побудувати ліберальну ринкову модель супроводжувалися глибокою дезінтеграцією та затримкою формування інституційних систем (Росія, Україна).

Транзитивні за природою тенденції модифікуються у тенденції стабілізації перехідної економіки по мірі її перетворення в ринкову: відбуваються ріст інвестицій, структурні перетворення, інтеграція у світове господарство. Нарешті, можна констатувати й соціальні тенденції розвитку нової ринкової економіки: підвищення продуктивності праці, збільшення числа робочих місць, соціалізація виробництва, підвищення життєвого рівня населення.

Друга модель інституційної трансформації пов'язана із прагненнями до зміни параметрів ефективності в рамках наявної системи суспільних відносин і детермінується традиційними для ринку формами власності. Останні засобами зворотного зв'язку управляють перетвореннями, еволюцією соціально-економічних систем, плюралізацією організаційних та інституційних моделей, навіть відносинами соціалізації і гуманізації особистості.

Критерієм структурної успішності фінансового регулювання на макрорівні є стабільний, збалансований розвиток фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, розрахункової, інвестиційної та фондової систем країни, а також створення механізму ціноутворення, який характеризується стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Взагалі, кредитно-монетарні механізми, їх оптимізацію можна розглядати як елементи та засоби інституційної стратегії держави. Причому деякі країни, регіони світу досягли успіху в інституційній стратегії завдячуючи послідовному дотриманню жорстких критеріїв монетарної політики. Це стосується ряду країн АТР, які у 80-90-х роках забезпечили високий по світових критеріях економічний ріст в умовах проведення в більшості країн регіону жорсткої кредитно-грошової політики.

В умовах формування змішаної економіки набуває значення підтримка фінансових інститутів різних секторів економіки - державного та недержавного, причому необхідно враховувати національні, регіональні, субрегіональні, колективні, індивідуальні, а також глобальні фінансові інтереси. Як показує міжнародна практика, основним внутрішнім викликом фінансовій стабільності держави в трансформаційних умовах залишається правова, організаційна, інституційна незавершеність реформування фінансово-кредитної сфери.

Вимоги щодо фінансової стабільності та навіть забезпечення своєрідного “резерву міцності” валютно-фінансового сектору зумовлюються небезпекою цілеспрямованого тиску на Україну. До активних негативних зовнішніх факторів, що можуть значно ускладнити інституційну політику української держави, належать також:

§ спроби отримати найбільші прибутки з фінансових, торговельно-економічних і науково-технічних зв'язків з Україною за рахунок методів недобросовісної конкуренції, підкупу державних службовців тощо;

§ можливість використання зовнішньої заборгованості як засобу політичного тиску на Україну.

Нова модель світогосподарської системи та навіть мікроекономічні поведінкові конструкції будуються на знаннях: знання управляє можливостями підприємства, інтелектуальні активи сьогодні інколи коштують вище за матеріальні.

Знання повинні переборювати корпоративні кордони, а діяльність оцінюватись економічною і ринковою додатковою вартістю, а не одномірними формальними економічними (як макроекономічними, так і мікроекономічними) показниками. Інформаційні технології є важливим „про-інноваційним” фактором і сприяють чисельним нововведенням у сфері виробництва продуктів і послуг.

Водночас, на макрорівні проблематика інформаційної політики вирішується як на рівні законодавчо-регулятивному (в умовах України - Закони та Постанови, що приймаються Верховною Радою, відповідна документація від Президента України, Кабінету Міністрів України, компетентних міністерств та відомств), так і в процесах участі держави в міжнародних організаціях, приєднання до міжнародних угод (зрозуміло, що відповідні рішення також приймаються вищими та компетентними органами у державі). Так, у 2003 р. Україна приєдналася до Стандарту розповсюдження спеціальних даних (Special data dissemination standart) (СРСД).

У третьому розділі - “Структурно-інституційне регулювання як фактор підвищення міжнародної конкурентоспроможності економіки України” - досліджується структурно-інституційне регулювання як фактор підвищення міжнародної конкурентоспроможності економіки України з урахуванням міжнародних інтеграційних аспектів структурного та інституційного регулювання та інформаційно-інноваційних, технологічних чинників національної спеціалізації.

З метою забезпечення національної конкурентоспроможності на урядовому рівні слід визначати головні науково-технічні, міжгалузеві й галузеві пріоритети, більш активно регулювати діяльність державних і приватних підприємств, фінансувати фундаментальні дослідження та дослідно-конструкторські розробки. Промислова політика, зокрема й засобами використання правових, нормативних актів, має інтегрувати й задачі оптимізації процесів накопичення основного капіталу як головної умови розвитку виробництва, забезпечення переливу капіталу в пріоритетні сфери виробництва з метою підтримки вітчизняних і закордонних інвестицій у структуроутворюючі галузі. Отже, роль державної промислової політики сьогодні полягає в тому, щоб додати структурним процесам керований характер. Наявні фінансові ресурси варто направити на прискорений розвиток галузей із швидким обігом капіталу, а також селективно обраних наукомістких галузей промисловості, прийняти зважені заходи для протекціоністського захисту окремих сфер національної економіки. Потрібно активніше проводити реструктуризацію нежиттєздатних підприємств і організацій, прискорити конверсію виробництв, що втратили оборонне значення і попит на світовому ринку. Слід відтворити передумови для завоювання зовнішніх ринків в областях, де Україна нагромадила передовий технологічний і потужний виробничий потенціал (зокрема, в освоєнні космосу, літако- і кораблебудуванні, матеріалознавстві тощо).

У практичному плані, пріоритетом повинно постати вироблення довгострокової концепції структурної політики. Така концепція має бути розрахована на періоди та підперіоди різної тривалості й передбачати становлення на основі науково-технологічного розвитку високоефективної, спроможної до саморозвитку соціально орієнтованої економічної системи ринкового типу.

Важливим аспектом інституційного регулювання в Україні є багатоаспектне співробітництво з міжнародними інституціями сприяння. ЄС надає Україні підтримку платіжного балансу, різноманітні форми технічної допомоги. Європейська Комісія співпрацює з українським урядом, а також з іншими організаціями з метою визначення ключових секторів для фінансування в рамках програми Тасіс. Такі пріоритети відображаються у грантах для проектів модернізації державного управління та політики, сприяння розвитку приватних підприємств, відновлення енергетичного сектору та захисту навколишнього середовища.

Предметами особливої уваги з боку Тасіс є реструктуризація підприємств і розвиток приватного сектору, допомога Фонду держмайна у приватизації державних підприємств, а також постприватизаційна підтримка.

Наукові та дослідницькі програми INTAS і COPERNICUS пов'язують вчених ЄС та України у сферах фізики, астрономії, математики, телекомунікацій, інформаційних технологій, суспільних наук, навколишнього середовища та енергетики. Ведеться робота з підтримки підприємств у рамках Програми підвищення ефективності менеджменту, Європейської мережі експертної служби, співробітництва між торговими палатами.

Окрім співпраці з ЄС, активно розвиваються науково-технічні відносини між Україною та США через американські міжнародні фонди, зокрема Фонд цивільних досліджень і розвитку США.

Україна, маючи значний науково-технологічний потенціал, може пропонувати міжнародній спільноті співробітництво в галузі авіакосмічних технологій (проект „Морський старт”, європейський проект Galileo, російський проект Glonass, спільне виробництво літаків АН-140, АН-70, супутникові носії „Зенит-3SL” тощо), ресурсо- і енергозбереження (економічні тепло-енергогенеруючі технології), розробки нових матеріалів (матеріали, що запам'ятовують форми, біосумісні матеріали, матеріали з керівними функціональними якостями), захисту природних екосистем і покращення умов життя населення (технології очищення питної води, технології переробки сільськогосподарських відходів) тощо.

Основна ціль науково-технічної та інноваційної діяльності в умовах становлення та трансформаційного розвитку ринкових відносин - відновлення та створення сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності виробництва. Хоча протягом останніх років в Україні і спостерігається помітне зростання, поки що кардинальних змін у галузевій структурі ВВП не відбулося.

У цьому зв'язку функціонально значущим є наслідування пріоритетним напрямам науково-технічного розвитку, підтримка фундаментальної науки, насамперед розробок вітчизняних наукових шкіл, що мають світове визнання, розвиток базових прикладних досліджень і технологій, в яких Україна нагромадила значний науковий та виробничій потенціал, що здатні забезпечити стратегічний вихід вітчизняної продукції на світовий ринок, розроблення технологій збереження і захисту здоров'я людини, забезпечення населення медичною технікою, впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій, формування „точок зростання” - наукоємних виробничих процесів, державна підтримка створення та функціонування інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо), технологгічне і технічне оновлення базових галузей економіки країни, створення високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може дати якнайшвидшу віддачу й започаткує прогресивні зміни у структурі виробництва і тенденціях його розвитку.

конкурентоспроможність економіка україна інтернаціоналізація

Висновки

Інституційне регулювання в контексті сучасного глобального та інформаційно-технологічного розвитку, задач забезпечення національної конкурентоспроможності та соціальної політики виступає в єдності із соціально-економічною стратегією та тактикою. Воно спрямовано на поліпшення соціально-економічного положення в суспільстві в цілому, в той час як покращення параметрів гуманітарного розвитку постає умовою розв'язання ряду задач системного характеру, які пов'язані з особливостями сучасного інноваційного та конкурентного розвитку. Такий функціональний зв'язок зумовлює не просто єдність цілей та, відповідно, практичних регулятивних задач, але й парадигму сучасного розвитку національних управлінських, регулятивних систем. Напрями втілення настанов та підходів, які органічно витікають з даної парадигми, можна вбачати в реалізації наступних висновків.

1. Стратегія покращення міжнародно-конкурентних позицій окремої держави має базуватися на принципах випереджального розвитку, наслідування і впровадження передових технологій та наукомісткого виробництва, оскільки альтернативне даному підходу валове нарощування технологій вчорашнього дня, “індустріальної доби” може лише закріпити технологічне відставання від інших країн та спричинити до примітивізації економіки, її перетворення на сировинний придаток, місце розміщення брудних та неефективних виробництв.

2. Важливим компонентом конкурентної стратегії є політика, що націлена на підвищення рівня життя, соціальної захищеності громадян, добробуту нації. Вирішення цих завдань забезпечить кращі факторні умови економічного зростання, пріоритетний розвиток інтелектомістких видів виробництва, сприятиме підвищенню купівельної спроможності, розширенню внутрішнього ринку, зростанню інвестиційної активності з боку населення, створенню сприятливого інвестиційного клімату.

3. На міжнародному рівні зростання ролі інститутів, передусім у зв'язку з диверсифікацією та поглибленням глобальних інтеграційних систем та міжнародного кооперування, співробітництва в інформаційно містких технологічних процесах з метою розвитку нових сфер співробітництва, відбувається у формах прийняття спільних стандартів, технологічних, екологічних нормативів та показників. Йдеться про організаційну надбудову, у формі створення регулятивних структур і органів. Біполярна структура, що базувалася на суперництві двох наддержав, відійшла в минуле, а нова, мультиполярна, модель формується під впливом прагнення Китаю, країн АСЕАН та інших держав до геоекономічного лідерства, а також намагань Росії відтворити міжнародні інститути забезпечення лідерства в регіональних інтеграційних процесах.

Водночас інституціоналізм в міжнародних економічних відносинах може відображати й логіку ізоляціонізму, оскільки регіоналізм можна розглядати як спосіб відокремлення певного угруповання держав від інших держав та блоків, що необхідно враховувати при формуванні національної геоекономічної моделі. Окрім того, для трансформаційних країн важливо враховувати міжнародні інституційні механізми. Зокрема для України має значення багатоаспектне співробітництво з міжнародними інституціями сприяння, передусім програмою Тасіс, ініціативою Європейського Союзу, з метою забезпечення грантів, надходження ноу-хау та сприяння становленню ефективної ринкової економіки, реструктуризації підприємств і розвитку приватного сектору.

4. Інституційні перетворення в трансформаційних умовах, які передусім націлені на зниження питомої ваги підприємств недержавної форми власності у випуску товарів та послуг і в обсязі основних виробничих фондів, на покращення показників ефективності виробництва за формами власності, передбачають створення інституційно-законодавчих рамок комерційної діяльності, бюджетні витрати на підтримку підприємництва. При цьому форми держрегулювання, за допомогою яких адміністративно-командна система трансформується в перехідну економіку, не можуть зводитися до якоїсь єдиної моделі або єдиного алгоритму, а повинні інтегрувати кейнсіанські методи антикризового регулювання, мобілізації фінансових та інвестиційних ресурсів, монетаристські методи антиінфляційної фінансової, грошово-кредитної політики, а також і адміністративні методи у промисловості, аграрній, структурній політиці, в області формування інфраструктури національного ринку, в експортній та технологічній політиці.

5. Інституційна політика в сукупності її найважливіших показників передбачає визначення шляхів реалізації інтеграційних задач та зміцнення національної економічної безпеки, формування „дружньої” системи міжнародних економічних відносин. Державна стратегія сталого розвитку й економічної безпеки повинна бути прив'язана до реального часу (розбита на етапи, які передбачають хронологічні орієнтири 1-3, 5-10, 15-20 років) і стати орієнтиром при прийнятті найважливіших господарських рішень.

6. Міжнародний досвід інституційної політики свідчить про експансіоністську логіку макроекономічного балансування в розрахунку на ресурсний потенціал решти світу, або принаймні прилеглих держав. Така інституційна модель, яку застосовують провідні країни, передбачає комплекс засобів впливу на репродуктивні системи та специфічних інструментів фінансово-монетарного регулювання, впливу на ринок робочої сили тощо. Найбільш успішні в конкурентному відношенні країни світу: США, ФРН, Франція, Велика Британія, Японія та ін. - дедалі більше доповнюють механізми саморегуляції економічної, соціально-економічної сфери дискреційним втручанням держави та інституційною політикою. Встановлюються пріоритети промислового, технологічного та соціального розвитку, визначаються техніко-екологічні нормативи. Регулятивним орієнтиром виступає інноваційно-інформаційне суспільство, яке історично наслідує моделі індустріального типу суспільства, що вже не сприяє оптимізації національної участі в міжнародному поділі праці.

7. Інституційна стратегія переросла функціональні рамки “альтернаттиви” та “доповнення” традиційного макроекономічного регулювання і тепер включає його в себе, передбачає застосування макроекономічних пропорцій фінансового та кредитно-монетарного обігу, оскільки тільки збалансовані доходи й витрати інституційних секторів економіки створюють умови для ефективного використання ресурсів і розширеного відтворювання виробництва ВВП.

8. Практика індустріально розвинутих та деяких трансформаційних країн свідчить про те, що держава засобами інституційної політики забезпечує інформаційно-інноваційні та технологічні пріоритети. Інституційно-функціональні підсистеми створюють постійні позитивні імпульси всім іншим підсистемам. Держрегулювання забезпечується за допомогою економічного прогнозування і макроекономічного програмування, теоретичного обгрунтування державної економічної політики та її інформаційних засад.

9. При забезпеченні міжнародної конкурентоздатності країн та в цілях динамізації росту використовуються управлінські інформаційні системи, які полегшують застосування управлінських алгоритмів та прийняття комерційних рішень, визначають параметри промислової діяльності, напрями еволюції репродуктивних систем на макро- та на мікроекономічному рівні. Відбувається мобілізація додаткових активів знання, використовується інструментарій накопичення та обробки інформації, який постає стимулом і підставою господарської активності.

У відповідності до світових тенденцій забезпечення міжнародної конкурентоспроможності Україні слід орієнтуватися на створення штучних конкурентних переваг, які випливають із попередніх суспільних витрат на науку, освіту, впровадження інновацій, із стратегії посилення соціальної орієнтації економіки.

10. Інституційний механізм структурної оптимізації міжнародного співробітництва України повинен диференціювати проникнення в Україну технологій, звужуючи простір для застарілих і малоефективних технологій, і стимулюючи притік прогресивних та найбільш ефективних “ноу-хау”, технологічних винаходів і розробок.

11. Інституційні резерви підвищення ефективності організації міжнародного бізнесу, оптимізації діяльності малих та середніх підприємств пов'язані із співробітництвом на рівні торгових палат.

12. Компонентом інституційної стратегії є раціоналізація державного споживання шляхом чіткішого цільового використання фінансових ресурсів, скорочення фінансування регулятивних структур, забезпечення кращої підготовки управлінських кадрів, кваліфікації управлінського апарату.

13. Сучасне державне регулювання в Україні повинно бути інноваційним, поетапним, системним процесом, який вирішальним чином впливає на трансформацію економіки, стан її міжнародної конкурентоспроможності. Головними функціональними цілями в процесах поглиблення міжнародної кооперації в інноваційній сфері для України є: підвищення ролі держави при реформуванні й динамізації науково-технологічної системи; створення інноваційної моделі розвитку національної економіки; оптимізація використання фінансово-капітальних ресурсів з метою більш ефективного створення новітніх технологій, матеріального стимулювання творчої праці науковців; краще законодавче забезпечення інтелектуальної власності; оптимізація територіальної політики, створення умов бізнесової діяльності не засобами необгрунтованих пільг, а за допомогою визначення та реального забезпечення технологічних пріоритетів розвитку регіонів. Придатною формою реалізації цих настанов є розвиток спеціалізованого та кооперованого виробництва, зокрема в галузі авіакосмічних технологій, ресурсо- і енергозбереження, розробки нових матеріалів, захисту природних екосистем і покращення умов життя населення тощо.

14. Посилення соціальної орієнтації економіки та екологічне оздоровлення є складовими інституційної стратегії та умовами оптимізації моделі економічного росту в Україні. Цілями інституційної політики є перехід на замкнуті технологічні цикли з виробництва кінцевої продукції, переорієнтування традиційних галузей машинобудування, металургійної й хімічної промисловості на повніше задоволення вимог споживачів, організацію безперервної переробки твердих та небезпечних відходів, стічних вод, розвиток законодавства про навколишнє середовище, підвищення духовно-інтелектуального рівня населення, оптимізацію параметрів участі в міжнародному економічному співробітництві.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Прокоп'єва А.А. Стан енергетичного сектору України: вплив російсько-українських відносин // Зб. наук. праць. Вип. 28. - К.: ІСЕМВ НАНУ, 2000. - С. 144-149.

2. Прокоп'єва А.А. Стратегія формування економічної безпеки держави в контексті національних інтересів і загроз // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. Вип. 3. - К: КНЕУ, 2002. - С. 115-124.

3. Прокоп'єва А.А. Інноваційні аспекти міжнародної кооперації України на сучасному етапі світової економіки // Зб. наук. пр. Вип. 39. - К.: ІСЕМВ НАНУ, 2003. - С. 137-141.

Анотація

Прокоп'єва А.А. Інституційне регулювання процесів системної трансформації економіки України в контексті міжнародного досвіду. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю - 08.05.01 - „Світове господарство і міжнародні економічні відносини”. - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2004. У дисертації розкрито сутність проблем інституційного регулювання процесів системної трансформації економіки в Україні, досліджено міжнародну практику державної структурно-інституційної політики, виявлено задачі оптимізації діяльності інститутів економічного регулювання в Україні, з урахуванням міжнародних інтеграційних аспектів структурного, інституційного регулювання та інформаційно-інноваційних, технологічних чинників національної спеціалізації України.

Виявлено особливості переходу до моделі активної інституційної політики в державі, яка виступає необхідним доповненням, інтегральним елементом сучасної моделі макроекономічного регулювання та навіть його частковою функціональною альтернативою. Показано, що завдяки продуманому застосуванню не тільки організаційно-адміністративних важелів, але фінансових інструментів, кредитних механізмів, грошової політики, можна реально забезпечувати передумови технологічного лідерства по окремих напрямах НТП. Визначено характер та наслідки поширення інформаційних технологій в контексті задач економічного росту. Обгрунтовано оптимальні методи, критерії та інструменти інституційної політики, спрямованої на прискорення науково-технологічного та інноваційного розвитку.

Ключові слова: інституціоналізм, інституційна політика, інновація, глобалізація, регіоналізація, інформаційні системи, НТП, технологічна політика, міжнародна спеціалізація, відкрита економіка.

Аннотация

Прокопьева А.А. Институциональное регулирование процессов системной трансформации экономики Украины в контексте международного опыта. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 - “Мировое хозяйство и международные экономические отношения”. - Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2004.

В диссертации раскрыта сущность проблем институциональной регуляции процессов системной трансформации экономики в Украине, исследована международная практика государственной структурно-институциональной политики, выявлены задачи оптимизации деятельности институтов экономической регуляции в Украине, с учетом международных интеграционных аспектов структурной, институциональной регуляции и информационно-инновационных, технологических факторов Национальной специализации Украины.

Выявлены особенности перехода к модели активной институциональной политики в государстве, который выступает необходимым дополнением, интегральным элементом современной модели макроэкономической регуляции и даже его частичной функциональной альтернативой. Современные институциональные формы госрегулирования в условиях переходной экономики вытесняют примитивные институты административно-командной системы, а также заполняют регулятивный вакуум, который образовался в результате распространения порочной макроэкономической концепции, в результате которой стала доминировать либеральная парадигма.

Показано, что благодаря продуманному применению не только организационно-административных рычагов, но и финансовых инструментов, кредитных механизмов, денежной политики можно реально обеспечивать предпосылки технологического лидерства по отдельным направлениям НТП. Определен характер и последствия распространения информационных технологий в контексте задач экономического роста, формирование “экономики знаний”. Продемонстрировано, что термин “знание” является ключевым понятием новой экономики, глобальной гиперконкуренции и обновленной системы управления, что связано с тем, что перенесение современных информационных систем на сферу управления экономикой, на механизм принятия коммерческих решений становится имманентной составляющей как международного менеджмента, так и регуляции открытой воспроизводительной системы.

Обоснованы оптимальные методы, критерии и инструменты институциональной политики, направленной на ускорение научно-технологического и инновационного развития.

Ключевые слова: институционализм, институциональная политика, инновация, глобализация, регионализация, информационные системы, НТП, технологическая политика, международная специализация, открытая экономика.

Annotation

Prokopieva Alina. Institutional regulation of processes of system transformation of economics in Ukraine in the context of international experience. - Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of candidate of economic sciences in the speciality 08.05.01 - World Economy and International Economic Relations. Institute for World Economy and International Relations, the National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 2004.

The dissertation discloses the essence of the problem of institutional regulation of the processes of system economic transformation in Ukraine, as well as international practices of the state structural and institutional policies. The tasks of institutional economic regulation in Ukraine, considering the international integration aspects of structural and institutional as well as infarmational and innovation, technology factors on the national specialization of Ukraine are determined. The specifics of transition to the model of active institutional policies in the state being an essential supplementary component and an integral element of the modern macroeconomic regulation model, and also its partial functional alternative are determined. It is revealed that thanks to carefully thought out application of not only organizational-administrative levers, but also financial and credit instruments, money policies, it is really possible to provide pre-conditions of technological leadership in the certain directions of R&D. The character and the consequences of distribution of information technologies in the context of the tasks of economy growth is defined. Optimum methods, criteria and instruments of the institutional policy directed on acceleration of scientific-technological and innovative development, are grounded.

The keywords: institutionalism, institution policies, innovations, Globalization, regionalization, information systerms, R&D, technology policies, international specialization, open economy.

Размещено на Allbest.ur