Розвиток міжнародної регіональної торговельно-економічної інтеграції

Робота виконана на кафедрі міжнародного менеджменту Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м.Київ

Науковий керівник:- доктор економічних наук, професор Лук'яненко Дмитро Григорович Київський національний економічний університет, завідувач кафедри міжнародного менеджменту

Офіційні опоненти:- доктор економічних наук, професор Рокоча Віра Володимирівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародної економіки

виявлені і систематизовані політичні, економічні та соціальні фактори, що визначають тенденції і перспективи розвитку регіональної торговельної інтеграції в умовах глобалізації, а також фактори локальної та міжнародної дезінтеграції, умови й особливості повної, часткової та розширеної реінтеграції;

виокремлено етапи розвитку інтеграційного процесу із врахуванням: історичних умов і особливостей національного розвитку, особливостей інтернаціоналізації, зовнішніх викликів і впливів; показано, що участь країн у міжнародних регіональних інтеграційних угрупованнях доцільна при забезпеченні стратегічних пріоритетів національного розвитку, випереджаючому економічному зростанні у порівнянні із доінтеграційним станом, прагненні до взаємної економічної і соціальної цілісності;

проведено порівняльний аналіз форм регіональної торговельно-економічної інтеграції (зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів) як у теоретичному плані (генерація статичних та динамічних ефектів, оцінка позитивних і можливих негативних впливів на національний та міжнародний розвиток), так і з точки зору особливостей їх формування та еволюційного розвитку;

показано, що процесу лібералізації міжнародної торгівлі, який стимулює і регламентує Світова організація торгівлі, притаманні нові кількісні та якісні ознаки глобалізаційного характеру; суттєвий вплив на масштаби і динаміку лібералізації спричиняє торговельний регіоналізм, котрий, з одного боку, їй сприяє у певному колі країн, а з іншого -- може породжувати нові колективні бар'єри для торговельного обміну з "третіми країнами", формуючи підґрунтя для регіонального протекціонізму;

на основі авторського аналізу структури міжнародного ринку послуг, ретроспективи і перспективи його розвитку поглиблено аналіз механізмів та інструментів регулювання міжнародного обміну послугами під егідою СОТ у контексті прийняття і реалізації Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) та в межах регіональних торговельно-економічних угруповань;

доведено, що і в новій геоекономічній ситуації євроінтеграційна спрямованість України є пріоритетною, оскільки вона сприяє реалізації стратегії забезпечення реальної конкурентоспроможності національної економіки, в першу чергу через позитивні впливи на структуру і динаміку зовнішньої торгівлі товарами і послугами, адаптацію українських експортерів до умов і стандартів європейського ринку;

виявлено сучасні особливості торговельної політики Євросоюзу стосовно країн не членів (селективний підхід, лібералізація відносин з “країнами-новими сусідами”, чітка детермінація термінів вступу), що вкрай важливо для обґрунтування ефективних форм співробітництва України з ЄС, основою якого має стати зона вільної торгівлі;

оцінено потенціал позитивного впливу розширення Євросоюзу на розвиток зовнішньої торгівлі України через аналіз відносин з його країнами-учасниками та країнами-кандидатами в умовах поширення на останніх спільної торговельної політики ЄС, а також рекомендовано заходи з нейтралізації можливих негативних впливів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертаційної роботи сприятимуть розвитку торговельно-економічних відносин України з Європейським Союзом, адаптації національної регуляторної політики у сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами до міжнародно уніфікованих принципів і правил у межах СОТ та ЄС. Узагальнення та окремі пропозиції автора сприятимуть посиленню обґрунтованості прийняття рішень стосовно участі у регіональних інтеграційних угрупованнях з різним рівнем наднаціонального регулювання.

Пропозиції автора щодо визначення впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на формування експортної стратегії України, цільової селекції зовнішніх ринків використано: при розробці “Концепції щодо створення системи надання міжнародної технічної допомоги Україною за кордоном для забезпечення інтересів України на зовнішніх ринках” (довідка № 13/-14-02 від 07.02.2002 р.). Окремі матеріали щодо сучасних правил регулювання міжнародної торгівлі послугами використано при підготовці української позиції на переговорах з країнами-членами Робочої групи з питань розгляду заявки про вступ України до СОТ, а також у практичній діяльності Української зовнішньоекономічної корпорації з іноземного туризму(довідка № 258 від 17.04. 2003 р.)

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладенні та методичному забезпеченні дисциплін “Міжнародна економіка”, “Економічна інтеграція та глобальні проблеми сучасності” , а також спецкурсу “Європейська інтеграція та Україна” (довідка від 14.05.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною роботою. Основні наукові положення, розробки, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідались на міжнародних наукових конференціях: “Актуальні проблеми розвитку відкритої економіки України”, м. Київ, ІСЕМВ НАН України, 2002 р.; “Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку”, м. Київ, ІСЕМВ НАН України, 2003 р.; Круглих столах: “Європейські регіони”, м. Маастрихт, Нідерланди, 2001 р.; “Розширення ЄС на Схід”, м. Брюссель, Бельгія, 2001 р. Вони також були представлені і обговорені на засіданнях кафедри міжнародного менеджменту Київського національного економічного університету у 2000--2003 рр.

Публікації. За результатами дисертаційного засідання опубліковано 7 наукових праць загальним обсягом 5,59 друкованого аркуша, із яких п'ять робіт загальним обсягом 4,2 д.а. -- у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Текст дисертації викладений на 162 сторінках і, крім того, містить 2 таблиці на 2 сторінках, 3 рисунки на 3 сторінках, 4 додатки на 4 сторінках, список використаних джерел із 176 найменувань на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність дослідження, розкривається його мета й задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження, визначається наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

У розділі І “Теоретичні основи міжнародної торговельно-економічної інтеграції” досліджено еволюцію теорій міжнародної економічної інтеграції, сучасні форми торговельної взаємодії країн.

У сучасному розумінні міжнародну регіональну економічну інтеграцію визначають як процес стирання відмінностей в умовах діяльності економічних суб'єктів -- представниками різних держав. Залежно від конкретної форми інтеграції (зона вільної торгівлі, митний та економічний союзи, спільний ринок) досягається певний рівень недискримінації іноземних суб'єктів у торговельно-економічних відносинах за рахунок узгодження національних політик у межах регіону (субрегіону).

В теоретичному плані сповна очевидними є переваги вільної торгівлі, що слугує науковим підґрунтям створення зон (асоціацій, угод) преференційної та вільної торгівлі. Однак теорія міжнародної регіональної економічної інтеграції базується, насамперед, на теорії митного союзу, яка пояснює виникнення відповідних статичних (ближніх) та динамічних (дальніх) ефектів, по-перше, від усунення взаємних тарифів між країнами-учасницями, а по-друге -- від використання спільного тарифу у відносинах із “третіми країнами”. Важливим є розуміння як сприятливих наслідків функціонування митного союзу для національних економік (позитив зростаючої конкуренції, переваги економії на масштабах, стимулювання інвестиційного обміну тощо), так і негативних (деформація ринкових торговельно-економічних відносин внаслідок відсутності тарифних і нетарифних обмежень всередині союзу та їх збереженні у торгівлі з іншими країнами). Загалом утворення зон асоціацій вільної торгівлі та митних союзів залежно від конкретних кількісних і якісних умов може сприяти або зростанню добробуту тих чи інших країн учасниць та інших країн, або зниженню.

Емпірично доведено, що динамічні ефекти у 5--6 разів перевищують статичні, хоча країна-учасниця митного союзу може мати позитивні наслідки від статичних ефектів (підписавши відповідну угоду) і негативні від ефектів динамічних (в процесі подальшої реалізації угоди) за рахунок: відпливу ресурсів із менш розвинених країн (регіонів) до більш розвинених; можливих олігопольних та монопольних зговорів; зростання “бюрократичних” втрат на мікро- та макрорівнях; стратегічних обмежень ефективного національного розвитку з боку наднаціональних органів тощо.

На розвиток процесів міжнародної регіональної економічної інтеграції діє багато факторів -- політичних, економічних, науково-технологічних, соціокультурних, глобальних (рис. 1). Проінтеграційний вплив економічних факторів зумовлений, в першу чергу, розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу обмежених ресурсів, бажанням держав і корпорацій найбільш ефективного їх використання у власних цілях. Серед новітніх факторів -- глобальна “уніфікація” економічного розвитку за рахунок, насамперед, спрямованої на відкриття національних економік масштабної діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК) та міжнародних економічних організацій.

Всезростаючий вплив на розвиток міжнародної економічної інтеграції справляють науково-технічні фактори, особливо розвиток транспортних та інформаційно-комунікаційних мереж, що призвело до різкого “скорочення відстаней”. Вагоме, а іноді й вирішальне значення мають політичні інтеграційні фактори, безпосередньо пов'язані з факторами економічними, науково-технологічними, соціокультурними.

Сучасним процесам міжнародної регіональної економічної інтеграції притаманні: динамізм, зумовлений як дією об'єктивних факторів, так і “ланцюговою” реакцією країн світу на розвиток окремих інтеграційних угруповань; нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу; розвиток поряд з інтеграційними -- дезінтеграційних процесів (локального чи міжнародного характеру) та процесів повної, часткової чи розширеної реінтеграції.

У разі повної реінтеграції відновлюються ті чи інші інтеграційні угруповання в попередньому складі на тих самих політико-економічних засадах. Часткова реінтеграція спостерігається, коли об'єднуються окремі учасники інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники, але на якісно нових засадах. Розширена реінтеграція характеризується включенням у відновлювані інтеграційні об'єднання нових учасників на тих чи інших засадах. Зрозуміло, що проблематика реінтеграції особливо актуалізується стосовно формування і розвитку взаємовідносин пострадянських та постсоціалістичних країн. В сучасній інтеграційній практиці є приклади майже кожного з видів реінтеграції (СНД, Балтійський союз, ЦЄЗВТ, ОЧЕС, ГУУАМ тощо). Гіпотетично можна говорити і про дезінтеграцію глобальну, коли дезінтеграційні фактори переважать проінтеграційні.

Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлює логіку і наступність у становленні та розвитку форм регіональної торговельної інтеграції. Світогосподарський досвід показує, що суб'єктивно форсоване утворення міжнародних регіональних об'єднань з більш глибокою інтеграцією при недостатній розвиненості попередніх очікуваного результату не дає. Це, зокрема, наочно підтверджує практика “забігання вперед” у СНД, коли лише документальними залишаються декларовані інтеграційні цілі митних союзів.

Маючи яскраво виражену регіональну специфіку, економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися різними шляхами, однак, щоб інтеграційний процес розвивався послідовно необхідні певні цілеспрямовані дії на всіх етапах, які детермінуються історичними умовами, традиціями і особливостями розвитку країн, що інтегруються, та досягнутим на передінтеграційному етапі рівнем їх взаємодії, а також зовнішніми викликами і впливами (рис. 2). Останні все більше набувають рис глобальності, що активізує інтеграційні процеси і надає їй якісно нових рис та безпрецедентної масштабності.

Розділ 2 “СОТ в регулюванні регіональної торговельної інтеграції” присвячено дослідженню процесу лібералізації міжнародної торгівлі, сучасній політиці СОТ щодо регіональних торговельних блоків, виявленню особливостей регулювання міжнародного обміну послугами.

Багатостороння торговельна лібералізація у період після Другої світової війни відбувалася під егідою ГАТТ/СОТ паралельно із процесом інтеграції через регіональні угоди.

За оцінками СОТ, на сьогодні у всіх регіонах світу превалює торговельна інтеграція -- зони вільної торгівлі та митні союзи. За кількістю зони вільної торгівлі значно перевищують митні союзи і становлять майже 90 % усіх регіональних торговельних угод (рис. 3).

У якісному плані лише незначна кількість РТУ забезпечує повну елімінацію всіх тарифів та нетарифних обмежень між сторонами, а у більшості ж застосовуються різноманітні винятки. Митні союзи забезпечують, як правило, поетапне встановлення спільного зовнішнього тарифу.

В умовах глобалізації відбуваються як кількісні, так і якісні трансформації процесу регіональної інтеграції, серед яких слід виділити: застосування широкого кола заходів, які виходять далеко за межі традиційної торгової політики і часто мають політичний характер переходу від “закритого” регіоналізму до більш відкритої його моделі, коли міжнародна торгівля більш стимулюється, ніж контролюється; прагнення до рівноправності в РТУ між більш і менш розвиненими країнами. У контексті становлення глобальної торговельної системи слід зазначити, що: хоча РТУ є винятками із режиму найбільшого сприяння, регіональні торговельні угоди завжди співіснували разом з принципом недискримінації за правилами ГАТТ та продовжують узгоджуватися у межах СОТ; СОТ уніфікує правила торгівлі з більш широким колом країн, ніж будь-яка РТУ; після Уругвайського раунду зобов'язання країн-членів СОТ по товарах, послугах та захисту прав інтелектуальної власності загалом сягають далеко за межі лібералізації, що міститься у більшості РТУ.

Сучасна політика СОТ щодо регіональної торговельної інтеграції орієнтована на стимулювання РТУ досягти “створення торгівлі” та запобігти “відхилення торгівлі” як у інтересах країн-членів, так і задля мінімізації збитків країн, що не охоплені угодою шляхом встановлення мінімального зовнішнього тарифу; сприяння “глибокій інтеграції” між країнами-членами; зберігання ефектів від попередньої лібералізації та забезпечення довіри до будь-яких заходів з лібералізації з боку РТУ; підтримання лібералізаційної динаміки серед країн-членів та у світовій торговельній системі загалом.

Таким чином РТУ та багатосторонні угоди у межах СОТ на сьогодні слід розглядати не як альтернативи, а як взаємодоповнюючі компоненти глобалізації торговельних потоків.

Економічна глобалізація, яка додатково посилюється політикою лібералізації у межах СОТ та РТУ, обумовила стійке зростання обсягів міжнародної торгівлі як товарами, так і, особливо, послугами. Їх частка на сьогодні становить близько 70% валового світового продукту, що віддзеркалює тенденцію постіндустріалізації економічного розвитку, а у світовій торгівлі послуги становлять близько 30%. У 1991--2001 рр. обсяг світового експорту комерційних послуг збільшився у 1,76, а імпорту -- в 1,7 раза. При певних змінах його географічної структури (збільшення питомої ваги країн Азії дали зменшення питомої ваги європейських країн при збереженні позицій країн Північної Америки) та видової структури (превалювання транспортних та туристичних послуг при зростанні інших послуг).

Незважаючи на об'єктивні труднощі регулювання послуг, результом Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів було прийняття Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС), яка стала одним із трьох основних компонентів сучасної світової торговельної системи поряд з ГАТТ та Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. ГАТС сформувалася як рамкова комплексна угода із головними правилами щодо всіх видів послуг, додатками щодо специфічних послуг і секторів, схемами специфічних зобов'язань для кожного члена. Навіть за умов збереження значних обмежень у торгівлі послугами, які відображені в зобов'язаннях країн, ГАТС підвищує прозорість національних режимів у сфері послуг, а подальші переговори, вочевидь, сприятимуть лібералізації торгівлі всіма видами послуг.

У розділі 3 “Регіональні євроінтеграційні пріоритети України” здійснено обґрунтування пріоритетності європейської складової геоекономічного визначення України, поглиблено дослідження спільної торговельної політики ЄС у відносинах з 3 “третіми країнами”, оцінено можливі позитивні та негативні наслідки розширення ЄС у контексті зовнішньоторговельних інтересів України.

Світовий досвід реалізації національних стратегій міжнародної регіональної економічної інтеграції показує, що їх основу має складати безперечний пріоритет національно-державних інтересів із гарантуванням економічної безпеки, дієвим захистом національного бізнесу. При цьому головним критерієм ефективності участі України в РТУ має бути їх вплив на національну конкурентоспроможність.

Загалом, доцільно визначити такі акценти сучасних інтеграційних орієнтирів України: реалізація європейського напряму моделі відкритої економіки з урахуванням особливостей новітньої політики ЄС; розвиток взаємовигідних зовнішньоторговельних програм з країнами СНД, в першу чергу з Росією, на двосторонній основі та на багатосторонній основі у межах угод про вільну торгівлю; динамізація торговельних зв'язків з країнами Балтії (Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Словенією) у контексті політики розширення ЄС; налагодження співробітництва з країнами Північної Америки на основі статусу України як країни з режимом найбільшого сприяння торгівлі, перш за все, із США; максимальне розширення контактів у товарообмінній сфері з країнами Близького Сходу і Перської Затоки, Східної Азії, враховуючи потенціал українського експорту, імпортні потреби і можливості цих країн.

Стосунки між Євросоюзом та Україною на першому етапі регулювались Угодою про партнерство та співробітництво (УПС) 1994 р., з їх динамізацією після саммітів 1997--1998 рр., коли було офіційно оголошено пріоритетність набуття Україною асоційованого, а згодом і повного членства в ЄС. Однак в подальшому політика ЄС щодо України суттєво коригується і на сьогодні її потрібно розглядати у форматі домовленостей 2003 р. щодо розширення ЄС у 2004 р. (Естонія, Кіпр, Литва, Латвія, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія) та у пізніші терміни (Румунія, Болгарія).

Можливі впливи розширення ЄС на торговельно-економічні позиції України оцінено через аналіз:

відносин ЄС і країн-кандидатів. Входження окремих країн до ЄС не повинно однозначно призвести до згортання їх торгівлі з Україною, а втрати можливі у високотехнологічному українському експорті та у сегментах євроринку, де українські експортери конкурують з фірмами країн кандидатів (електричне обладнання, енергетичні машини й обладнання, одяг та аксесуари, меблі та, особливо, чорна металургія);

відносини України і країн- кандидатів. При незначних впливах розширення ЄС на сільськогосподарську галузь, Україна може скористатись перевагами сусідства з його новими членами для розробки ефективної аграрної експортної політики. Можливі експортні втрати України стосуються переважно продукції чорної металургії, оскільки передбачається посилення спроб з боку ЄС обмежити доступ України на ринки чорних металів, з ініціативи нових країн-членів (більш жорсткі квоти, антидемпінгові та спеціальні розслідування, “добровільні” обмеження експорту тощо). З моменту розширення ЄС зобов'язання України, що випливають з Угоди про партнерство та співробітництво, будуть торкатися й нових країн-членів, зокрема, у питаннях торгівлі товарами та транскордонними послугами. Таким чином виникне необхідність у переведенні регулювання всієї системи взаємовідносин з новими членами ЄС на засади, визначені рамками УПС України з Євросоюзом;

поширення спільного торговельного режиму ЄС на нові країни-члени. Розширення ЄС приведе до ефекту чистого розширення торгівлі з країнами-нечленами -- оскільки експортно-імпортні операції країн-кандидатів з нинішніми членами Євросоюзу вже здійснюються на основі вільної торгівлі, а спільний зовнішній митний тариф, до якого приєднаються нові члени Союзу, є в середньому нижчим, ніж існуючі на сьогодні національні митні рівні. Разом з тим, у ряді випадків матиме місце збільшення рівня тарифного захисту, що стосується країн Балтії, з якими Україна має угоди про вільну торгівлю, котрі втратять чинність після приєднання цих країн до ЄС. Митні процедури в торгівлі між Україною і новими членами ЄС регулюватимуться Митним Кодексом ЄС. В процесі підготовки до вступу країни-кандидати вже значною мірою перейшли на митні процедури ЄС, тому можна вважати, що українські експортери вже адаптовані до нових правил митного оформлення. Приведення національних зовнішньоторговельних режимів у відповідність до Спільної торговельної політики ЄС означатиме і приєднання до Генеральної системи преференцій Євросоюзу, надасть нові можливості виходу України на ринки нових країн-членів. Разом з тим, ситуація для українських експортерів потенційно може і ускладнитися за умов користування країнами, що розвиваються, більшими можливостями в рамках згаданої Генеральної системи преференцій у порівнянні з Україною.

Очевидно, що розширення ЄС супроводжуватиметься активізацією його дій у напрямку просування своїх виробників на ринки “третіх країн”, зокрема України, що означатиме посилення тиску стосовно відкриття українського ринку. Водночас, можна очікувати поліпшення доступу на ринок ЄС внаслідок імплементації Європейським Союзом відповідних зобов'язань, що випливають із домовленостей Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів ГАТТ і наступних домовленостей у рамках СОТ.

Дуже чутливою сферою у євроінтеграційному аспекті є стандартизація, оскільки -- за інших рівних умов, перспективи виходу українських експортерів на ринок ЄС (включаючи нових членів Союзу) переважно визначатимуться технічним рівнем і якістю товарів. У цьому контексті запровадження новими країнами-членами європейських норм і процедур технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного характеру, а також правил захисту прав споживачів може істотно обмежити можливості українського експорту -- враховуючи відставання за технологічним рівнем і рівнем якості в ряді галузей економіки, що характеризуються найбільшим динамізмом міжнародної торгівлі. Невідповідність у цілому низки секторів українських стандартів і норм європейським стандартам, невизнання українських сертифікаційних процедур у ЄС вже зараз є суттєвим бар'єром на шляху співробітництва з Євросоюзом, а з його розширенням - може перетворитися на масштабну проблему. Слід зауважити, що з 2001 р. в Україні формуються законодавчі передумови для гармонізації українських стандартів з нормами ГАТТ/СОТ.

Загалом членство України в СОТ є необхідною передумовою лібералізації торгівлі та збільшення її масштабів між Україною та ЄС.

Внаслідок інтеграції країн Центральної Європи та Балтії до ЄС та ізоляції України за умови її неприєднання до СОТ вартісні показники зменшення українського експорту товарів оцінюються експертами у 700--900 млн дол. США. За умови якнайшвидшого вступу України до СОТ відкриваються можливості для укладання угод про вільну торгівлю з країнами Центральної та Східної Європи, в тому числі з тими, що є асоційованими членами ЄС, а також подовження їх дії при набутті асоційованими членами повноправного членства в ЄС.

У стратегічному плані слід враховувати базові положення новітньої (2003 р.) Концепції розвитку відносин ЄС зі східними та південними сусідами на чітко визначені 10 років, де для України (а також Молдови та Білорусі) не визначено очевидних євроінтеграційних перспектив. Разом з тим, для всіх сусідів ЄС декларовано певні напрямки щодо розвитку торгівлі: розширення внутрішнього ринку та регулятивних структур; преферанційні відносини та відкриття ринків; підтримка інтеграції у глобальну торгівельну систему (вступу до СОТ). Загалом, євроінтеграція для України є складним і тривалим процесом, коли на кожному з послідовних етапів поглиблення співробітництва слід домагатися все більш пільгового режиму та вигідних умов торгівлі. У цьому контексті вкрай важливим є розуміння механізмів дії та знання інструментів спільної торговельної політики Євросоюзу, динамізація переговорів щодо угоди про вільну торгівлю.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення й подано нове вирішення наукової проблеми торговельної взаємодії країн в сучасних умовах економічного розвитку, що характеризуються, з одного боку, глобалізацією світової регулятивної системи під егідою СОТ, а з іншого -- посиленням тенденцій регіоналізації. Дослідження дозволило сформулювати висновки теоретичного та практичного спрямування:

1. Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції характеризується розумінням її як об'єктивної тенденції світогосподарського розвитку із очевидними ефектами внаслідок: усунення дискримінації та бар'єрів між країнами-учасницями інтеграційних угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва; стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері; динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва; забезпечення достатнього рівня конкуренції тощо. Разом з тим як зарубіжні, так і внутрішні дослідники поки що не дають однозначної відповіді стосовно конкретних переваг країн, що є членами угруповання, над країнами поза інтеграційним об'єднанням, особливо якщо вони мають несамодостатню “урядову” національну економіку.

2. Особливістю розвитку регіональної торговельно-економічної інтеграції є не тільки очевидна кількісна і якісна динаміка, але й наявність дезінтеграційних проявів локального, міжнародного і глобального масштабів. Разом з тим, дія економічних, політичних і соціальних проінтеграційних факторів сприяє посиленню інтеграційних та реінтеграційних тенденцій, якими охоплені практично всі країни світу, в першу чергу, постсоціалістичні та пострадянські.

3. Домінуючою тенденцією розвитку сучасних торговельно-економічних відносин країн є їх лібералізація, чому сприяли як двох- та багатосторонні угоди у межах регіональних інтеграційних угруповань, так і угоди в межах ГАТТ/СОТ. Останні, через механізми “режимів найбільшого сприяння”, обумовили постійне і значне зниження тарифів та нетарифних обмежень. Невирішеним і до останнього часу дискусійним є питання: регіоналізація сприяє чи перешкоджає формуванню глобальної торговельної системи, адже, з одного боку, усуваються бар'єри між країнами-учасницями регіональних інтеграційних угруповань, а з іншого -- виникають суперечності з “неблоковими” країнами і стимулюється жорсткий регіональний протекціонізм.

4. Якщо традиційно ГАТТ не могла втручатись у внутрішню політику країн-членів, то компетенція СОТ сягає значно далі: країни-члени мають підписатися під фактично всіма правилами, хоча і за умови діяльності у консенсусі. Проблема узгодження параметрів регіональних торговельних угод з принципами і нормами глобальної торговельної системи, які уособлює СОТ, особливо актуальні для країн не членів цієї організації. Разом з тим, світогосподарська практика свідчить, що, по-перше, масштаби і глибина інтеграції у межах СОТ в цілому перевищують відповідні рівні регіональних угод, а по-друге -- на сьогодні існують дієві механізми гармонізації регіональних і багатосторонніх взаємовідносин країн.

5. Міжнародна торгівля комерційними послугами є індикатором конкурентоспроможності економік багатьох країн: на сьогодні сфера послуг разом із товарами, текстилем, інтелектуальною власністю та охороною зовнішнього середовища підпадає під дію лібералізаційних заходів СОТ у межах ГАТС. Зростаюча постіндустріальна значимість та випереджаючі темпи розвитку міжнародної торгівлі послугами обумовлюють зацікавленість більшості країн у створенні багатосторонньої системи її регулювання.

6. В новій геоекономічній ситуації євроінтеграційна спрямованість України є пріоритетною, оскільки вона сприяє реалізації стратегії забезпечення реальної конкурентоспроможності національної економіки, завдяки позитивним впливам на структуру та динаміку зовнішньої торгівлі товарами та послугами і не суперечить ефективному співробітництву з традиційними партнерами у межах СНД, ОЧЕС, ЄЕП.

7. У своїй спільній торговельній політиці країни Євросоюзу використовують селективний підхід у відносинах з країнами нечленами, відокремлюючи певні напрямки зовнішньої торгівлі залежно від своїх цілей, що вкрай важливо для впровадження ефективних форм співробітництва України з ЄС, перш за все, у торговельно-економічній сфері. Незважаючи на сьогоденну несумісність експорту України із структурними пріоритетами ЄС, українські виробники товарів і, особливо, послуг мають очевидний потенціал розвитку у євроінтеграційному напрямку.

8. Членство у Європейському Союзі протягом останніх років не створювало істотних перешкод для розвитку торговельно-економічних зв'язків з іншими країнами, тому немає підстав вважати, що вступ країн до ЄС призведе до згортання їх торгових відносин з Україною. Переорієнтація країн-кандидатів на розвиток торговельно-економічних зв'язків з країнами ЄС переважною мірою вже відбулась, що робить не очевидними радикальні зміни пропорцій у географічній структурі експорту та імпорту нових країн-членів. Разом з тим, з метою мінімізації можливих негативних наслідків у торговельно-економічній сфері, пов'язаних з розширенням ЄС, слід вжити низку упереджувальних заходів, організаційно оформлених у зоні вільної торгівлі -- необхідної реальної умови розвитку подальшої інтеграції.

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

у наукових фахових виданнях:

1. Приходько В. В. Спільна торговельна політика країн ЄС // Економіка України. -- 2002. -- № 3. -- С. 84--88 -- 0,54 д.а.

2. Приходько В. В. Сучасні правила міжнародної торгівлі послугами (ГАТС)//Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Кер. авт. кол. і наук. ред. Т. М. Циганкова. -- К.: КНЕУ, 2003. -- С. 271--325 -- 3,13 д.а.

3. Лук'яненко Д. Г., Лахно С. С., Приходько В. В. Розширення Європейського Союзу у контексті економічних інтересів України // Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д. Г. Лук'яненка. -- К.: КНЕУ, 2001. -- С. 283--307 -- 1,0 д.а. / 0,33 д.а. особистий внесок автора: стан: і проблеми торговельних відносин України з ЄС в умовах його розширення.

4. Приходько В. В., Загороднй І. П. Використання ВЕЗ в розвитку міжнародної економічної діяльності України// Проблемы развития внешнеэкономических связей и иностранных инвестиций: региональный аспект: Збірник наук. праць з економіки Донецького національного університету. -- Донецьк: ДонНУ, 2001. -- Ч. ІІ-- С. 352--254 -- 0,2 д.а./0,1 д.а. особистий внесок автора: оцінка можливостей використання ВЕЗ в активізації зовнішньої торгівлі.

5. Лук'яненко Д. Г., Приходько В. В. Фактори Євроінтеграційної стратегії України // Проблемы развития внешнеэкономических связей и иностранных инвестиций: региональный аспект: Збірник наук. праць з економіки Донецького національного університету. -- Донецьк: ДонНУ, 2002. -- Ч. І. -- С. 32--34 -- 0,2 д.а./0,1 д.а. особистий внесок автора: виявлення впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на євроінтеграційну стратегію України.

В інших виданнях:

6. Приходько В. В. Спільна торговельна політика країн ЄС // у навчальному посібнику Європейська інтеграція та Україна.-- К., Товариство Карла Дуйсберга (ФРН), 2002. -- С. 110--127 -- 1,29 д.а.

7. Приходько В. В. Проблеми трансформації структури зовнішньої торгівлі України // Регіональний збірник наукових праць з економіки Донецького економіко-гуманітарного інституту № 2(№) 2000. -- С. 186--191. -- 0,1 д.а.

Размещено на Allbest.ru