Близькосхідна політика Ізраїлю в контексті стратегії розвитку ізраїльського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327(569.4)

БЛИЗЬКОСХІДНА ПОЛІТИКА ІЗРАЇЛЮ

В КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ІЗРАЇЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Федченко Євген Миколайович

Київ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі Азії і Африки інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, завідувач відділом Азії та Африки ІСЕМВ НАН України Гура Віктор Костянтинович

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, професор політології, директор Інституту політичного лідерства та лінгвістики (Міжрегіональна академія управління персоналом) Хижняк Ігор Антонович

кандидат історичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Скороход Юрій Степанович

Провідна установа: Інститут соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Захист відбудеться “ 9 ” грудня 2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою : 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою : 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий “ 5 ” листопада 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук Сушко О.В.

АНОТАЦІЇ

Федченко Євген Миколайович. Близькосхідна політика Ізраїлю в контексті стратегії розвитку ізраїльського суспільства.--Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку.-- Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2003. регіональний політика палестинець ізраїль

Дисертацію присвячено розгляду процесу та умов становлення і розвитку регіональної політики Ізраїлю, в першу чергу щодо палестинців, визначенню її суть, спрямованості, теоретичних засад та основних доктрин, а також основних механізмів її реалізації як в історичній ретроспективі, так і зараз. Цей процес розглянуто в умовах постійних трансформацій як в самому Ізраїлі та на Близькому Сході, так і у контексті трансформацій у світовій системі в цілому, що перейшла від біполярного протистояння до пост-біполярного стану. Також з'ясовано характер та природу змін у сприйнятті імперативів близькосхідної політики в Ізраїлі як під впливом внутрішньо регіональних чинників (змін у вибудові стратегії розвитку ізраїльського суспільства -- від заснування Держави Ізраїль на основі сіонізму як панівної ідеології - до сьогоднішнього дня), так і під впливом чинників зовнішніх. Досліджено ступінь залежності основних прерогатив ізраїльської політики щодо свого оточення від контексту та еволюції позарегіональних інтересів на Близькому Сході, зокрема американських, появи нових глобальних викликів, що постали перед людством, в т.ч. розгортання глобальної антитерористичної кампанії після 11 вересня 2001 року.

Ключові слова: Ізраїль, Близький Схід, Палестина, сіонізм, регіональна політика, регіональний мир, безпека, ЦАХАЛ, мирний процес, тероризм, антитерористична кампанія.

Федченко Евгений Николаевич. Ближневосточная политика Израиля в контексте стратегии развития израильского общества.--Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - Политические проблемы международных систем и глобального развития.- Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена рассмотрения процесса и условий становления и развития региональной политики Израиля, в первую очередь относительно палестинцев, определению ее сути, направленности, теоретических основ и основных доктрин, а также основных механизмов ее реализации как в исторической ретроспективе, так и в на нынешнем этапе. Этот процесс рассмотрен в условиях постоянных трансформаций как в самом Израиле и на Ближнем Востоке, так и в контексте трансформаций в мировой системе в целом, которая перешла от условий биполярного противостояния к пост-биполярному состоянию. Также в диссертации исследуется характер и природа изменений в восприятии императивов ближневосточной политики в Израиле как под влиянием внутренне региональных факторов (изменений стратегии развития израильского общества -- от основания Государства Израиль на основе сионизма как государственной идеологии - до сегодняшнего дня), так и под влиянием факторов внешних. Исследована степень зависимости основных прерогатив израильской политики относительно своего окружения от контекста и эволюции внерегиональных интересов на Ближнем Востоке, в частности американских, появления новых глобальных вызовов, которые появились перед человечеством, в т.ч. развертывание глобальной антитеррористической кампании после 11 сентября 2001 года.

Ключевые слова: Израиль, Ближний восток, Палестина, сионизм, региональная политика, региональный мир, безопасность, ЦАХАЛ, мирный процесс, терроризм, антитеррористическая кампания.

Yevgen Fedchenko. Israel Middle East Policy in the context of development strategy of Israeli society.-- Manuscript.

Thesis for a Ph.D. degree in political science by the specialty 23.00.04 - Political problems of international systems and global development.- Institute of World economy and International Relations of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2003

This thesis examines the process of emergence and development of regional policy of Israel, mainly towards Palestinians, researches it's nature, the historical conditions, main directions, leading theoretical approaches and dominating doctrines, as well as analyses the main mechanisms of the implementation of this regional policy both through historical retrospective and through analysis of the present conditions in the region. The process of formation of regional policy imperatives in Israel is analyzed through the framework of permanent transformations in Israel, in the Middle East and in the world system in general, that changed from bipolar confrontation to monopolar world order. The author also studies the nature and mechanisms of changes in the perception of imperatives of regional policy in Israel trough the research of the influence of internal factors (changes inside Israel from the creation of State of Israel with Zionism as founding ideology to the present day) that includes the assessment of major changes in the Israeli perception of it's need for security caused by War of Independence, Six Days War, Yom Kippur War. Starting with War of Independence Zionist leaders of new country constructed the vision of national security ideology on the basis of leading concept of Zionism which proclaimed the necessity to create Jewish unity (State of Israel) to defend Jews against common enemy (which was Arab surrounding) and after that they always see the military power as a sole instrument of state-building and this policy will dominate the political agenda of next generations of Israeli leadership who look at their neighbors only through the Iron Wall of military power. Another state-founding myths of Israel were the concept of cultural Western-style bastion in the barbaric Middle East, the superiority of Israeli values over values of their neighbors, and finally the myth of invincible army of few who struggle against many (David vs Goliath) that prescribed the IDF the central role in state- and nation-building and made it the most important institution in Israel on which the survival of state completely depended.

One of the most important moments for Israeli relations with it's neighbors was Six Days War which not only glorified the Army, but also created new political and geopolitical situation in the Middle East, added new territories to Israeli state and revived the idea of creating Greater Israel which now encompasses the territories of surrounding countries with the local population and newly constructed Jewish settlements as one of the most important elements of occupation and nationalistic conciseness cultivated in Israel. Other turning moments for transformation of Israeli approach to Iron Wall were Yom Kippur War and Intifada of 1987, peace process initiated by Prime Minister Rabin and culminated in Oslo Agreements under which Israel could balance first in her history the need for peace and need for security. But the rationality of the new approaches of Rabin and Peres to relations with Arabs within New Middle East concept was shared by few in Israel and the majority believed that Israel can survive as a state only if she continues to rely on military power as a main component of relations with Arabs. Death of Rabin, the outbreak of al-Aqsa Intifada and the desire of new Israeli right-wing leadership to maintain the idea of Greater Israel as a leading ideology ruined the peace process and made the hawks on the both sides the leading players. The need for security again dominates over the need for regional peace. The dissertation also analyses external factors that forced Israel to change the main prerogatives of it's Mideast policy. Among them was American policy towards Middle East and the evolution of American interests in the region, especially after the beginning of global anti-terrorism war in the wake of terrorist attacks on September 11, 2001. Under that new conditions when the struggle against terrorists is dominating in American political agenda the interests of USA and Israel as only American permanent ally and the only Western-style political regime in the region coincide. Israel again starts positioning Palestinian leadership and it' struggle as acts of terrorism and can receive the full support of it's military actions against Palestinians. Under these circumstances the process of diplomatic negotiations becomes the secondary element of Israeli regional policy compared to military rhetoric and actions. But at the same time this kind of logic of the Israeli right wing ruins the US-sponsored Road map peace initiative the final aim of which among other is creation of a vital Palestinian State.

Key words: Israel, Middle East, Palestine, Zionism, regional policy, regional peace, security, IDF, peace process, terrorism, anti-terrorism campaign.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Виходячи з потреби створення нової парадигми міжнародних відносин, що має базуватися на відмові від силових методів розв'язання конфліктів та пошук нових, несилових форм гарантування міжнародної безпеки, важко переоцінити важливість розв'язання конфлікту на Близькому Сході. Одним із ключових факторів для виникнення та розвитку цього конфлікту була і є політика Ізраїлю щодо палестинців, і розв'язання цієї проблеми виступає в якості одного з основних ключів до появи перспективи миру та зміни парадигми розвитку регіону. Тому саме ця проблема виступає як в ролі ключової проблеми регіональної політики Ізраїлю, так і основною проблемою національної безпеки цієї країни.

Одним з найважливіших етапів трансформації ізраїльської регіональної політики стають 90-ті роки ХХ століття, коли в Ізраїлі з'являються певні сили, здатні на відхід від засадничих положень сіонізму, які й обумовлювали конфліктний характер регіональної політики Ізраїлю. Угода Осло могла стати проривом у відносинах між євреями та палестинцями, а також Ізраїлем і регіональним оточенням. Для палестинців це був шанс наблизитися до питання щодо статусу та контурів майбутнього територіально-адміністративного утворення, для Ізраїлю - можливість покласти край колоніальному пануванню над палестинцями та покращити відносини з оточенням. Втім, сторони мали лише загальне бачення суми тактичних кроків, а угоди приховували у собі і небезпеку подальшої ескалації конфлікту. Інтифада аль-Акса (внутрішній чинник трансформації ізраїльської регіональної політики на цьому етапі) та теракти 11 вересня 2001 року і антитерористична кампанія США після них (це зовнішній чинник) призводять до трансформації національних інтересів Ізраїлю, коли національна безпека країни знову виключає можливість регіонального миру. Отже, актуальність дослідження зумовлена: необхідністю пошуку шляхів припинення конфлікту на Близькому Сході, вирішальним впливом Ізраїлю на ситуація в цьому регіоні, новою парадигмою близькосхідної політики США в контексті глобалізації та антитерористичної кампанії внаслідок подій 11 вересня 2001 року, недостатністю вивченості цієї проблеми в українській політичній науці.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах планової тематики Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема, наукової теми відділу Азії й Африки за 1999-2000 роки “Взаємовплив внутрішньої і зовнішньої політики афро-азіатських країн у подоланні соціальних криз і регіональних конфліктів”, номер державної реєстрації 0199U000997.

Об'єктом дослідження є міжнародні відносини на Близькому Сході у період від виникнення Держави Ізраїль і до моменту зміни парадигми політики на Близькому Сході та щодо нього у результаті антитерористичної кампанії США у регіоні ( війни в Іраку 2003 року).

Предметом дослідження є ізраїльська регіональна політика, внутрішні і зовнішні фактори, що вплинули на її формування на різних етапах.

Мета і завдання дослідження. Метою є з'ясувати як і які внутрішні та зовнішні чинники впливали на зміст, характер та зміни у ізраїльській регіональній політиці шляхом вивчення передумов виникнення конфлікту між палестинцями та ізраїльтянами, а також шляхом встановлення його характеру на різних етапах протистояння; встановлення ступеня впливу на нього позарегіональних держав. Відповідно до мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на їх досягнення:

з'ясувати характер впливу офіційної ідеології Ізраїлю - сіонізму - на формування політики Тель-Авіву щодо оточення та дослідити залежність між регіональною політикою Ізраїлю та сприйняттям імперативів національної безпеки цієї держави

проаналізувати вплив внутрішніх політичних процесів на зміну концептуальної парадигми близькосхідної політики Ізраїлю та з'ясувати дихотомічні відмінності у ставленні різних партій та груп, а також окремих політиків в Ізраїлі до мирного врегулювання

проаналізувати вплив насилля з боку палестинців під час інтифад на зміни у процесі прийняття рішень в Ізраїлі

всебічно дослідити вплив зовнішніх чинників на ізраїльську політику - в першу чергу позиції США у контексті незаперечної підтримки Тель-Авіву, його позиціонування як форпосту західної цивілізації на Близькому Сході та просування глобалізації у регіоні

з'ясувати вплив подій 11 вересня 2001 року та антитерористичної кампанії на формування нових умов на Близькому сході, а також на формування нової системи позарегіональних впливів на регіон в умовах пост-іракської світової системи

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальнонаукові методи дослідження суспільних процесів, зокрема в галузі міжнародних відносин: емпіричний, аналітичний, компаративістський, історичний, дескриптивний.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше в українській політичній науці було досліджено у комплексі вплив внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливали у різні періоди на формування та імплементацію ізраїльської близькосхідної політики на різних стадіях - від часів заснування Держави Ізраїль і до антитерористичної кампанії, що розпочалася після терактів 11 вересня 2001 року, що і визначає нижню та верхню хронологічні межі даного дослідження. Також новизна полягає у тому, що основна частина дослідження концентруватиметься навколо останнього етапу зовнішньої політики Ізраїлю. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

визначено основні внутрішні та зовнішні чинники, що впливали на процес формування ізраїльської регіональної політики та виокремлено основні етапи її формування

дано всебічний аналіз угод Осло та їх неоднозначний вплив на стосунки з палестинцями та ізраїльським оточенням

з нових позицій проаналізовано причини та наслідки інтифади 2000 року як точки відкату відносин Ізраїлю з оточенням до стану, що передував підписанню угод Осло

вперше в українській політичній науці досліджено вплив подій 11 вересня 20001 року на ситуацію на Близькому Сході та показано зв'язок наслідків цих терактів та зміни парадигми американської політики у регіоні, в тому числі й в руслі підтримки Ізраїлю з боку США

доведено, що курс на нормалізацію відносин Ізраїлю з оточенням є залежною величиною від американських прерогатив у регіоні, які є набагато ширшими за інтереси самого Ізраїлю і первинними щодо них

показано сутність палестино-ізраїльського конфлікту як одного з багатьох периферійних конфліктів, чия пост-колоніальна ґенеза та майбутнє вирішення лежать цілком поза самим регіоном

Практичне значення одержаних результатів. Висновки дисертації можуть бути враховані та використані українськими зовнішньополітичними установами при виробленні стратегії зовнішньої політики України для Близького Сходу, що враховувала би динамічність змін у регіоні, різні інтереси різних країн Близького Сходу та позарегіональні впливи в регіоні. Також результати цих досліджень були використані у підготовці навчального курсу “Вступ до міжнародних відносин” для кафедри політології Національного Університету “Києво-Могилянська академія”, а також можуть бути використані для розробки та викладання аналогічних курсів у інших вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданні відділу Азії і Африки інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, були оприлюднені у доповіді на науковій конференції “Екстремізм та націоналізм у період після 11 вересня 2001 року”, зорганізованій Національним університетом “Києво-Могилянська Академія” у жовтні 2002 року, у доповіді “Альтернативні підходи до визначення майбутнього Близького Сходу після війни у Іраку” на “круглому столі”, організованому газетою “Деловая неделя” (Київ, лютий 2003 року).

Структура дисертаційної роботи зумовлена поставленими завданнями та методологією дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів та восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел (247 найменувань українською, російською та англійською мовами, що займають 13 сторінок). Загальний обсяг дисертації - 184 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначено актуальність теми, мету, головні завдання, предмет та об'єкт дослідження, стан наукової розробки теми, показано наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, зазначено методологію проведеного дослідження, з'ясовано хронологічні рамки дисертації, а також зазначено шляхи апробації дисертаційної роботи.

У першому розділі - “Джерельна база та стан наукової розробки проблеми” - проаналізовано джерела та літературу, використані під час дослідження, сформульовано концептуальні засади обраної методології. У ході написання дисертації автором досліджено надзвичайно широкий спектр джерел, які умовно можна поділити на наступні категорії: джерела ізраїльські, джерела арабські, американські джерела, джерела французького та британського походження, а також праці українських та російських сходознавців.

Важливими для роботи над дисертацією були архівні матеріали, а також матеріали досліджень провідних ізраїльських, палестинських, йорданських та американських політологів, з якими дисертант мав змогу познайомитися під час відвідання цих країн. Серед ізраїльських джерел варто виокремити документи, на основі яких будується регіональна політика Ізраїлю та політика щодо палестинців. Важливе місце посідають офіційні заяви, повідомлення та прес-релізи органів ізраїльської влади. Для вивчення поставленої проблеми неабияке значення мали і мемуарні праці колишніх і нинішніх керівників ізраїльських урядів - Бен-Гуріона, М. Бегіна, Г. Меір, І. Рабіна, Ш. Переса, Б. Нетаньяху, А. Шарона.

Велике значення для написання дисертації мали матеріали експертного характеру, підготовлені ізраїльськими науковцями. Їх можна умовно розподілити на дві категорії--тих, хто сповідує класичний підхід до розгляду проблеми ізраїльської регіональної політики - через імператив національної безпеки в умовах однозначно ворожого оточення, і на тих, хто належить до пост-класичної школи оцінки історії та політики Ізраїлю по відношенню до сусідів, а також вбачає вихід у відмові від сіонізму як засадничої ідеології ізраїльського державотворення -- це постсіоністи. До першої категорії науковців, можна віднести таких фахівців, як Б. Рубін, М. Бар-Он, Й. Пері, Е. Шпрінцак. До другої категорії можна віднести таких фахівців як І. Паппе, Б. Кіммерлінг, Б. Морріс, Й. Хазоні, З. Штернхель. Практичне значення під час роботи також мали матеріали, що з'явилися у ізраїльських наукових журналах, матеріали з ізраїльської преси. Це доробки провідного військового оглядача З. Шіффа, істориків Т. Сегева та Т. Райнхардт, А. Хасс, оглядачів Г. Леві та А. Орена, А. Шавіта, Д. Маркуса, У. Бензімана, М. Бенвеністі.

У арабській складовій джерельної бази варто відзначити виступи, офіційні заяви та інтерв'ю лідера Палестинської автономії Я. Арафата, інших визначних діячів ПА - М. Аббаса, Ф. Каддумі, Ф. Хуссейні, А. Бішара, С. Ереката, Х. Ашраві, Н. Шаата, Я. Раббо, М. аль-Масрі, М. Баргуті, а також лідерів країн арабо-ісламського світу - єгипетського президента Мубарака, духовного лідера Ірану Хаменеї, колишнього віце-прем'єра Іраку Азіза. Також важливими джерелами є доробки відомих палестинських та арабських вчених: Едварда Саїда, Е. Санбара, А. аль-Махді, М. Хейкаля, З. Абу-Заййа, А. Абуніма, С. Абуріш. Проаналізувавши арабські джерела, автор дисертації прийшов до висновку про те, що хоча питання миру на Близькому Сході представляє безумовний інтерес для цих країн та їх наукового та інтелектуального співтовариства, все ж не існує консолідованої і неупередженої арабської точки зору на цю проблему.

До цього дослідження також залучено велику кількість джерел американського походження. Це, зокрема, документи - заяви Білого Дому, Держдепартаменту США. Вагомий теоретичний внесок зробили книги, монографії та статті таких фахівців, як Ш. Теламі, М. Тесслер, М. Аронофф, І. Ластік, Н. Чомськи, З. Локман і Д. Бейнін, Н. Шафран, І. Уоллерстайн, Д. Еспозіто, Д. Пайпс, В. Лакер, оглядачів Т. Фрідмана, Р. Каплана, Д. Муравчика. Надзвичайно важливими для аналізу нової парадигми політики США на Близькому Сході були аналітичні доробки американських “мозкових центрів” (think tanks).

В четвертій категорії авторів варто відзначити внесок українських, російських авторів. Цей регіон став об'єктом дослідження таких українських вчених, як І.Ф. Черніков, В.К. Гура, Ю.С. Скороход, О.А. Коппель, О.П. Дергачов та інші. Серед російських науковців варто відзначити таких фахівців, як Пирлін Є.Д., Воробйов В.П., Гасратян С.М., Карасова Т.А, Сатановський Є.Я. та Федорченко А.В. Втім, враховуючи довгі традиції більш тісних зв'язків Радянського Союзу, а потім Росії саме з арабськими країнами та відповідно певний період негативного ставлення до ізраїльської політики та існування Держави Ізраїль, неважко помітити певну проекцію цієї тенденції політики та дипломатії на стан наукової розробки теми арабо-ізраїльських взаємин.

Серед європейських дослідників цієї тематики варто відзначити дослідників з тих країн, які традиційно мали вплив на ситуацію в регіоні та політичні й економічні інтереси на Близькому Сході - французів Д. Відала, А. Греса, Ж.-Ф. Леграна, Ж. Шальяна, Ж. Лакутюра, британців М. Йаппа, Б. Мілтон-Едвардс, К. Круза О'Брайена, Р. Фіска, Д. Прайс-Джонса. Отже, до теоретичної розробки цієї теми було долучено найновіші джерела, що дозволило зсередини та з позицій плюралістичного сприйняття існуючих реалій та фактів подивитися на процеси, які впливали на трансформацію парадигми ізраїльської близькосхідної політики під впливом різноманітних чинників.

У другому розділі - “Регіональна політика Ізраїлю в умовах зіткнення етно-конфесійних ідеологій” - міститься дослідження теоретико-ретроспективного характеру, що визначає передумови формування сіонізму та разом з ним самої проблеми дефініювання регіональної політики Ізраїлю, її імперативів та пріоритетів. На цьому етапі основною рушійною силою конфлікту виступає націоналізм, який створює підґрунтя для виникнення та подальшої трансформації концепції національної безпеки та регіональної політики Ізраїлю на першому етапі державного розвитку (1948-1972). Тоді сторони конфлікту зводять націоналізм на рівень державної політики, зміцнюють на неформальному рівні ідеологію конфесійної солідарності та адаптуються до клієнталістських схем навколо двох полюсів планетарного впливу. На початку цього етапу Сполучені Штати внаслідок Суецької кризи приходять на зміну Британії та Франції, які свого часу відігравали провідну роль у регіоні. Держави та рухи у регіоні групуються навколо двох принципових гравців холодної війни, це відбувається за ідеологічною ознакою та підігрівається політичною та фінансовою підтримкою одного з двох полюсів, які в обмін на цю підтримку отримують значний політичний вплив на ситуацію у регіоні, в тому числі й на перебіг конфліктів.

У третьому розділі - “Спроби перегляду засад регіональної політики Ізраїлю під тиском реалій однополюсного світу 90-х років” - розглядається проблема відповідності принципів регіональної політики ізраїльського керівництва забезпеченню її ефективності, що коливається між перевагами миротворчого реалізму і традиціями силового примусу. Цей етап характеризується припиненням холодної війни в якості загального геополітичного тла і підпорядкуванням вирішення конфлікту полюсу-переможцю - США, котрі підходили до розв'язання проблеми переважно з позицій інтересів Ізраїлю. З'являються передумови для діалогу між Ізраїлем та арабами: поява Нового світоустрою, деідеологізація світової політики, глобалізація світової економіки, еволюція арабського націоналізму та інтегризму. Це започатковує феномен переговорів між ізраїльтянами та палестинцями в рамках процесу Осло (на тлі інтифади 1987 року), який як сума певних тактичних успіхів породжує перспективу мирного врегулювання конфлікту. Усе це знаходить втілення у концепції “нового Близького Сходу” Шимона Переса, де йдеться про можливість економічних переваг для усіх близькосхідних країн у разі встановлення миру у регіоні та об'єднання їх зусиль на регіональному рівні. Цьому сприяв і “атлантичний” цивілізаційний розрахунок про зверхність економічних інтересів над особливостями культурно-історичного розвитку та етнокультурними розбіжностями. З переведенням проблеми з площини міжсистемного протистояння на рівень внутрішньосистемних розбіжностей перспектива врегулювання конфлікту розчинилася в процесах формування “нового світового устрою”, коли регіональна політика Ізраїлю тісно вплітається в контекст стратегії встановлення Pax Americana на Близькому Сході і при цьому відбувається синхронізація цілей і засобів забезпечення ізраїльських національних інтересів в контексті американських національних інтересів в регіоні. Результатом цього стає радикалізація засад політичної діяльності ізраїльського керівництва на рубежі сторіч, коли національна безпека виступає в якості антитези регіонального миру.

У четвертому розділі - “Глобальні тенденції розвитку міжнародної ситуації на початку ХХІ століття та їх вплив на перспективу трансформації арабо-ізраїльського конфлікту” - присвячено розгляду позарегіональних впливів не лише на мирний процес, а на усю складність сприйняття Близького Сходу з боку Заходу, зокрема США. Американський вплив зазнав надзвичайних трансформацій і динаміки у період після 11 вересня 2001 року, коли американська політика у регіоні отримує нові обриси. У дослідженні відстежується історична ретроспектива змін позицій Вашингтона, які за певного розвитку обставин могли зробити додатковий внесок у припинення майже піввікової війни між євреями та арабами. Втім, позарегіональні впливи на мирний процес інколи були малоефективними, а частіше їх політика в дусі Realpolitik взагалі мала зворотній ефект. Це було продемонстровано не лише через призму палестино-ізраїльського конфлікту, а й конфлікту навколо Іраку, що набув конфігурації “хрестового походу”, обумовленого необхідністю пошуку нової парадигми для визначення світоустрою та перерозподілу ролей у цій схемі. В цей період на різних рівнях ізраїльського політикуму і усього суспільства активно культивується образ палестинців як терористів, які визнають лише силовий тиск і це активно використовується ізраїльською пропагандою для лобіювання своїх інтересів на міжнародній арені в рамках американських зусиль по приборканню терористів в усьому світі, таким чином вплітаючи в нього і палестинців, і політичне керівництво ПА. Стан і перспективи регіональної політики Ізраїлю потрапляють у цілковиту залежність від практики американської збройної експансії у мусульманському світі, так само, як і перспективи імплементації спонсорованої США “Дорожньої карти” як одного з магістральних шляхів мирного врегулювання на умовах появи Палестинської державності.

ВИСНОВКИ

У відповідності до мети та завдань дослідження автор робить такі висновки:

1. Ґенеза палестино-ізраїльського конфлікту як ключового моменту регіональної політики Ізраїлю була обумовлена домінуючою на той час теорією розбудови “залізної стіни” військової сили, через яку араби не зможуть проникнути, а застосування сіоністами сили як головного важелю вирішення проблеми державотворення в регіональному вимірі стає не тільки домінуючою, але й безальтернативною практикою.

2. Насильство починає генерувати нову реальність, в якій формувалися нові покоління теоретиків подальшого розвитку Ізраїлю, котрі вже виходили з базової передумови про перманентну ворожість навколишнього оточення. Тому, увійшовши в “державницький” етап історії сіонізму, його провідні діячі вбачають тотожність між стратегією національного розвитку Ізраїлю та проблемою його національної безпеки, підпорядковуючи при цьому першу другій.

3. Формування державної ідеології в Ізраїлі на початковому етапі державності відбувалося на засадах базових і нових сіоністських постулатів про досягнення громадської єдності перед лицем спільного ворога, про зверхність культурно-моральних цінностей єврейської спільноти над аналогами оточуючого неєврейського середовища, про геополітичну унікальність ізраїльського соціуму як бастіону демократії в арабському світі, про культ армії як головного елементу забезпечення життєспроможності суспільства та його інтегруючого засобу, про відродження великого Ізраїлю в його давньо-історичних кордонах за рахунок території сусідніх арабських країн. Відчуття небезпеки держави, теоретично створеної для того, аби відвернути повторення трагедії Голокосту, зумовило і процес вироблення систем регіональної політики та національної безпеки, яка мала перетворити біблійний народ-жертву у сучасний народ-переможець за допомогою військових важелів. Таким чином було закріплено дихотомічний підхід “свій-чужий”, який носив релігійно-міфологічний та геополітично-військовий характер.

4. Розвиток відносин Ізраїлю та оточення відбувався не шляхом усвідомлення існуючих розбіжностей у відносинах Ізраїлю з сусідніми країнами та усунення зовнішньої загрози, а шляхом зведення цієї реальності до крайніх ступенів військового напруження, завдяки яким базова теза сіоністської ідеології про ворожість до євреїв оточуючого неєврейського середовища набула абсолютної відповідності дійсності - як відповідь на ворожість Ізраїлю. Регіональна політика Ізраїлю в 1948-1972 рр. була спробою встановити однополюсне регіональне домінування, безальтернативність якого остаточно закріпилася в результаті Шестиденної війни 1967 року.

5. Після війни 1967 року на рівень національних пріоритетів було зведено завдання освоєння завойованого життєвого простору шляхом побудови єврейських поселень на окупованих територіях. Як нове спрямування зусиль суспільства, воно вкорінювалося у громадську свідомість у вигляді неодмінної складової життєздатності ізраїльської держави, а спротив арабського населення цих територій трактувався у якості “вимушеного зла”, котре слід подолати.

6. В 70-х роках поштовхом для еволюції концепції національної безпеки та перспектив утримання контролю за регіональною ситуацією стала війни Йом Кіппур, яка спричиняє посилення націоналістичного компоненту в концепції гарантування регіональної безпеки та запровадження нових моделей протистояння та силових методів гарантування поточних інтересів національної безпеки.

7. Інтифада 1987 року призвела до появи нових реалій, коли Рабін починає усвідомлювати безперспективність військового протистояння народному повстанню, яке можна контролювати, але не можна зупинити. Рабін намагається змінити ситуацію на краще (для самого Ізраїлю), не ставлячи при цьому під загрозу національних інтересів країни, тобто розпочинає мирний процес з огляду на ті ж націоналістичні міркування, наслідком реалізації яких у військовій та політичній площині й стала інтифада. Єдиний спосіб дій, у який Ізраїль знову зміг би оволодіти стратегічною ініціативою і в справі національної безпеки, і в справі досягнення регіональної рівноваги, полягав у масштабних мирних ініціативах. Перспектива досягнення національної безпеки та регіонального миру на звичайних засадах міжнародного права так і не була зреалізована остаточно в рамках процесу, започаткованого Угодами Осло, оскільки вони входили у глибокий конфлікт з свідомістю більшості ізраїльського населення. Для нього беззаперечна істина полягала в тому, що всі успіхи в становленні, затвердженні та самозбереженні Ізраїльської держави були пов'язані із силовою практикою відносин з оточенням. Іншого історичного досвіду ізраїльське суспільство просто не мало. Поява нових підходів до творення регіональної політики Ізраїлю бачилася багатьом як відкриття дороги до повного руйнування життєздатності ізраїльської державності.

8. В уряді Шарона логіка пошуку приводів для дискредитації ідеї порозуміння і злагоди з палестинцями та наближення таким чином до міцного регіонального миру повністю витісняє логіку пошуку шляхів до цього миру. Ізраїль вдається до політичного інфантилізму, інтерпретуючи об'єктивні перепони на шляху досягнення взаємодії з керівництвом ОВП як головний доказ на користь силового варіанта забезпечення національної безпеки. Ізраїльська влада провокує екстремістські палестинські формування до проявів ворожості та терористичної діяльності, на підставі чого звинувачує лідерів ОВП в потуранні тероризмові, чим ставить останніх у безвихідь вимушеного призупинення пошуку взаємопорозуміння з самою ізраїльською владою.

9. По мірі відмови від переговорів, основний наголос Шароном робився на військове придушення палестинського повстання, а основною інституцією, що відповідає за проведення політики щодо палестинців, стають Сили Оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ). Втім, як і під час попередньої інтифади, армія не в змозі лише силовим шляхом ефективно вирішувати “палестинську” проблему і вести несиметричну військову кампанію проти палестинського руху спротиву. Військове керівництво, об'єднавшись з “яструбами” з уряду, все більш активно втручається у процес переговорів з палестинцями, фактично зриваючи його і тим самим знову повертаючись до старих, допереговорних імперативів силової регіональної політики.

10. В світлі подій 11 вересня 2001 року, Ізраїль як стратегічний партнер США виявися єдиною регіональною силою, котра на основному проміжку своєї історії була втягнута у той рівень збройного протистояння з арабськими країнами, до якого США підходили тільки після 11 вересня 2001 року. А вогнище ізраїльсько- палестинського конфлікту створювало в нових умовах окремий конкретний привід для легітимізації проблеми зовнішнього силового підключення. Після 11 вересня 2001 року посилюється зв'язок між ізраїльською політикою на палестинських землях та її підтримкою з боку американської адміністрації, оскільки США неухильно підтримують більшість ізраїльських ініціатив і надають фінансову допомогу та військову техніку, що приймає участь у війні проти палестинців.

11. Після проголошення Вашингтоном “війни з тероризмом”, не можливо не помітити співпадіння інтересів США та Ізраїлю: задум Вашингтону щодо насадження в арабському світі проамериканської лояльності будь-якими засобами співпадати з довготерміновими інтересами “стратегічно лояльного” Ізраїлю. В умовах цього задуму палестинська боротьба за державність може підпасти під каральні міри як збройний прояв “антиамериканської нелояльності” і, природно, впишеться в схему придушення як окремий випадок “арабського тероризму”, що вже знайшло втілення в усуненні Арафата від переговорного процесу.

12. “Дилема безальтернативності” для Близького Сходу, ознакою котрої є “згода” або “незгода” з новою американською регіональною політикою, розповсюджується і на еволюцію арабо-ізраїльських (ізраїльсько-палестинських) відносин. Все, що в них суперечитиме узгодженій американсько-ізраїльській позиції в питанні досягнення арабо-ізраїльського врегулювання - підлягатиме усуненню. Непередбачуваність наслідків такої політики полягає в тому, що під її вплив підпадають, перш за все, урядові кола близькосхідних країн і вивільняється політична енергія чисельних організацій ісламського фундаменталізму, котрі виступають проти західних впливів в ісламському світі і проти своїх “вестернізованих” урядів. Отримавши останній могутній імпульс стосовно зовнішньої загрози, ці організації можуть вдатися до спротиву, адекватному своєму розумінню масштабів цієї загрози.

13. У випадку реалізації американських планів “збройного” наведення ладу в близькосхідному регіоні, найскладніші цілі досягнення арабо-ізраїльського врегулювання a priori здатні реалізуватися на ізраїльських умовах як побіжні, другорядні завдання американської експансії, що відповідає власним планам ізраїльських “яструбів” щодо стабілізації регіонального становища країни з позиції сили.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

14. Федченко Євген Миколайович. Інтифада нового зразка. Ізраїльсько-палестинський конфлікт у вимірі етно-конфесійних уявлень про політичну раціональність // Політка і Час.-2000.-№ 11-12.-С.25-38.

15. Федченко Євген Миколайович. Сіонізм проти постсіонізму // Політка і Час.-2001.- № 2.-С.43-48.

16. Федченко Євген Миколайович. Політика у погонах. Ізраїль: суспільство, влада, армія // Політка і Час.-2002.- № 2.-С.73-79.

17. Федченко Євген Миколайович. Ірак та Палестина: взаємозалежність двох військово-політичних кампаній в контексті загальносвітової антитерористичної боротьби // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зб. наук. праць.-- 2002.-- Випуск 33(частина 1).-С.73-78.

18. Федченко Євген Миколайович. Деконструкція Навуходоносора// Критика - Коментарі.- 11 грудня 2002.

19. Федченко Евгений Николаевич. Отрадный цвет восточного сапфира// Деловая неделя.- 30января - 3 февраля 2003.

20. Федченко Євген Миколайович. Шарон: Regno, Regnavi, Regnabo// Критика - Коментарі.- 6 лютого 2003.

21. Федченко Евгений Николаевич. Война в Ираке -- наша война?// Деловая неделя.- 27 февраля-5 марта 2003.

22. Федченко Евгений Николаевич. Украина после Саддама// Деловая неделя.- 6-12 марта 2003.

23. Федченко Євген Миколайович. Іслам як синдром// Критика(Рецензії. Есеї. Огляди).--2003--Число 1-2. --С.16-18.

24. Федченко Евгений Николаевич. Вечная война за вечный мир// Деловая неделя.- 13-19 марта 2003.

Размещено на Allbest.ru