Соціально-економічні системи розвинутих країн: основи типологізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук україни

інститут світової економіки і міжнародних відносин

УДК 330.342.146

Соціально-економічні системи розвинутих країн: основи типологізації

08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

СТОГНІЙ Олена Євгенівна

Київ - 2002



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки факультету міжнародних відносин Інституту економіки та права "КРОК"

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Татаренко Наталія Олексіївна, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор Чухно Анатолій Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

кандидат економічних наук Март'янов Олексій Іванович, Українська академія зовнішньої торгівлі

Провідна установа - Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра міжнародної економіки

Захист відбудеться 11.06. 2002 року о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 10.05.2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.М.Хахлюк



АНОТАЦІЯ

Стогній О.Є. Соціально-економічні системи розвинутих країн: основи типологізації - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю - 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини. - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ - 2002.

В дисертації досліджуються основні принципи типологізації соціально-економічних систем. Доводиться, що традиційні критерії такої типологізації, що базуються на порівнянні економічних індикаторів розвитку, обмежують характеристику соціально-економічних систем, у той час, як показниками їхніх успіхів є стійкість системи щодо глобального середовища, відновлюваність, стабільність.

Спираючись на національно-цивілізаційний метод дослідження, автор разробляє нові підходи до типологізації соціально-економічних систем, що базуються на ідентифікації конституюючих соціального середовища суспільного розвитку. На прикладі Німеччини і Швеції в диссертації показано, яким чином специфічна національно-комунітарна генетика відбилась на конфігурації їхньої соціальної сфери, визначила тип їхнього економічного устрою, наділивши перевагами, які забезпечують двом цим системам стійкість та стабільність у глобальному просторі.

Сформульовані шляхи трансформації суспільного ладу України, що базуються на формуванні адекватної національному менталітету соціальної сфери. менталітет соціальний економічний

Ключові слова: порівняння економічних систем, економічна система, економічна структура, конкурентні переваги, суспільна система, інституціональні конституюючі, соціо-національні визначальні розвитку, конституюючі соціальної сфери, показники соціальної ефективності.



АННОТАЦИЯ

Стогний Е.Е. Социально-экономические системы развитых стран: основы типологизации - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 - мировое хозяйство и международные экономические отношения. - Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев - 2002.

В диссертации исследуются основные принципы типологизации социально-экономических систем, параметры их эффективности, инструменты целенаправленного формирования моделей общественного развития. Доказывается, что традиционные, общепринятые критерии такой типологизации, основывающиеся на сравнении экономических индикаторов развития, ограничивают характеристику социально-экономических систем, сводят ее до уровня результативности национальных хозяйств. В то время, как показателями успехов развития государств являются устойчивость системы по отношению к глобальной среде, возобновляемость, стабильность.

Опираясь на национально-цивилизационный метод исследования, автор разрабатывает новые подходы к типологизации социально-экономических систем, которые основываются на идентификации конституирующих социальной среды общественного развития. Среди ее определяющих - комунитарная цель развития, которая отражена в структуре социальной сферы общества.

На примере двух развитых стран - Германии и Швеции - в диссертации показано, каким образом специфическая национально-комунитарная генетика отразилась на конфигурации социальной сферы, определила тип их экономического строя, наделив преимуществами, которые обеспечивают устойчивость и стабильность двум этим системам в глобальном пространстве.

Определены основные принципы формирования социальной политики как инструмента социально-экономического развития государств.

Исходя из проанализированного международного опыта, сформулированы пути трансформации общественного строя Украины, основывающиеся на формировании адекватной национальному менталитету социальной сферы.

Ключевые слова: экономическая система, экономическая структура, конкурентные преимущества, общественная система, институциональные конституирующие, социо-национальные определяющие развития, конституирующие социальной сферы, показатели социальной эффективности.



ANNOTATION

Stognyi O. Socio-economic systems of developed countries: the fundamentals of typologization. - Manuscript

Dissertation for the scientific degree of candidate of economic sciences in the speciality 08.05.01 - World Economy and International Economic Relations. Institute of World Economy and International Relations, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.

In the dissertation the main principles of typologization of socio-economic systems are considered. It is proved that traditional criteria of such typologization which are based on the comparison of economic development indicators provide some limitation of the characteristics of socio-economic, while the real indicators of their success are their sustainability in global environment, renewalability and stability.

Using the national-civilizational method of research the author developed new approaches to typologization of socio-economic systems which are based on identification of the elements which constitute the social development. In the dissertation using the example of Germany and Sweden it is shown how the specific national and community genetics was reflected in the configuration of social sphere of these countries, identified the type of their economic model and provided them with the advantages which guaranteed the sustainability and stability of their systems in global environment.

The ways of transformation of Ukraine's social system were formulated. They require the development of social sphere which should be adequate to national mentality.

Key words: comparison of the economic systems, economic system, economic structure, competitive advantages, social system, institutional basic elements, socio-national indicators of development, basic elemnts of social sphere, indicators of social effectiveness.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема ідентифікації узгоджених з ментальністю нації шляхів соціально-економічного розвитку має непересічне значення в контексті свідомого формування наперед визначених моделей суспільств. Особливо актуальною вона є для України, країни, що проголосила прагнення побудувати соціально-ринкове господарство, проте й досі не визначилась зі стратегією свідомого формування нової цивілізаційної моделі національного розвитку.

Сучасний суспільно-економічний лад більшості розвинених країн асоціюється із соціальною орієнтованістю. Проте національні форми прояву такої орієнтованості різняться в залежності від того, якою є загальна, комунітарна мета розвитку суспільства, чиї інтереси вона відбиває, які умови склалися для її досягнення, яке місце посідає країна у глобальному просторі тощо.

Мало хто з вітчизняних науковців піддає сумніву ту тезу, що в Україні повинне бути збудоване саме соціально-ринкове господарство, водночас серйозний науковий аналіз конфігурації конституюючих такого ладу, що налічує велику кількість національних різновидів, та їхньої адаптивності до українських умов, майже не проводився. Концептуальні засади сучасних вітчизняних економічних та інституціональних реформ вирізняються своєю компілятивністю, вступають у протиріччя з декларованою метою, оскільки всупереч їй здійснюються на базі обмеженого розуміння монетаристських цінностей. Вони є несистемними, не відповідають уявленням про соціальну орієнтованість економіки.

Тому пошук власної моделі розвитку та шляхів її впровадження, відповідно до вітчизняних реалій, триває. Причому відповідна теоретична база реформ повинна відбивати не лише політичні прагнення, але й узагальнювати відповідний світовий досвід, враховувати можливості його адаптування до національного підґрунтя.

Надзвичайно актуальним, у такому контексті, є дослідження витоків і конфігурації інституціональних складових соціально-орієнтованих суспільних систем, які довели свою соціальну та економічну ефективність, залишаючись протягом тривалого часу стабільними та стійкими щодо зовнішнього, світового середовища.

У зарубіжній економічні літературі порівнянню інституціональної структури та особливостей соціально-ринкового за типом господарства цих країн приділяється значна увага. Серед сучасних авторів, що зосереджуються на аналізі витоків їхньої економічної ефективності - С.Вільярті, Р.Дагрендорф, Д.Дорфман, Д.Ейгель, М.Портер, Д.Родрік, Д.Сакс, П.Свенсон, Д.Сорос, А.Трумпенаарс, Л.Туроу, Л.Хамптен-Турнер, М.Шніцер, А.Шюллер та інші. В їхніх працях йдеться про раціональність економічної будови суспільств та наводяться показники соціально-економічної ефективності.

Різноманітні аспекти цих проблем висвітлюються у працях вітчизняних вчених - О.Білоруса, В.Бодрова, В.Вергуна, Д.Лук'яненка, В.Новицького, Ю.Пахомова, О.Плотнікова, А.Поручника, А.Румянцева, В.Рокочої, В.Степаненка, В.Сіденка, А.Філіпенка, А.Чухно. В них всебічно аналізуються інституціональні витоки сталого розвитку та конкурентоздатності економічних систем у глобальному просторі.

Усі названі автори зазначають, що неабияку роль у функціонуванні економічних систем відіграє соціальне середовище, проте, за деяким виключенням, не вдаються до аналізу такого впливу. Тоді, як очевидно, що типологізація суспільств лише за параметрами та наслідками функціонування економічних систем, особливо, коли йдеться про їхню соціальну орієнтованість, не дає відповідей на весь комплекс питань макроекономічної та соціальної політики.

Тому, питання про вплив соціальної структури, зокрема, будови соціальної сфери на економічний розвиток, а відтак, на успіхи суспільної системи, все частіше стає предметом сучасних дискусій, у них бере участь все ширше коло дослідників у галузі соціології та економічної теорії. Серед відомих авторів - П.Балдвін, Р.Ваубель, Г.Вільгеродт, Р.Гудін, І.Гуг, Р.Графштейн, Д.Даннінг, Д.Дорфман, Д.Еспінг-Андерсон, Д.Камерон, С.Кларк, М.Портер, Г.Ріттер, П.Ругман, Ф.Фукуяма та ін. Усі вони стикаються з необхідністю висвітлення таких аспектів проблеми, як національна зумовленість конфігурації соціальної сфери, меж соціалізації суспільства. У їхніх дослідженнях акцентується увага на тій обставині, що проблема впливу цивілізаційних особливостей на формування економічної політики окремих держав традиційно займала і посідає одне з центральних місць в економічній теорії.

Серед країн з активною соціально-економічною політикою ними називаються Німеччина і Швеція. Вивчення і узагальнення їхнього досвіду становить величезний теоретичний і практичний інтерес для формування концептуальної бази трансформування суспільної системи України.

Отже, віддаючи належне авторам наукових досліджень, їхнім розробкам та внеску в економічну теорію, а також спираючись на їхні досягнення, необхідно зосередитись на тих аспектах проблеми, висвітлення яких допоможе визначити можливі шляхи використання досвіду країн, що демонструють стабільність розвитку та стійкість соціально-економічного устрою.

Актуальність проблеми, її наукове значення і малорозробленість обумовили вибір теми дисертації, визначили її структуру, мету і завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах завдань, що були поставлені перед відділом глобальних проблем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, при розробці тематики державного замовлення: "Мотиваційно-цінністні аспекти цивілізаційного процесу" (1999-2000 рр., державний реєстраційний номер 0199V000990); "Цивілізаційні аспекти світових трансформацій" (2001-2002 рр., державний реєстраційний номер 0101V005101).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в системному аналізі глибинних чинників формування і генезису національно-визначених конфігурацій соціальної політики Швеції та Німеччини, їхнього порівняння, і на цій основі - у визначенні новітніх принципів типологізації соціально-ринкових систем. Як у теоретичному, так і в практичному плані дисертаційне дослідження орієнтоване, насамперед, на вирішення найбільш актуальної проблеми - формування в Україні національно-адекватної системи соціально-ринкового господарства.

Відповідно до основної цільової орієнтації роботи формулювався наступний комплекс завдань:

на основі критичного порівняльного аналізу визначити переваги застосування національно-цивілізаційного методу дослідження для характеристики конституюючих суспільних систем та їхньої типологізації;

встановити межі застосування критеріїв економічної ефективності, як показників стійкості і стабільності розвитку соціально-економічних систем, показати їхню невідповідність сучасним вимогам аналізу соціально-орієнтованої відкритої економіки;

визначити особливості конфігурації конституюючих господарського порядку ринкових економік Німеччини та Швеції та показати їхню ідентичність;

встановити інституціональні елементи соціально-економічних систем двох країн, які визначають національні відмінності способів та наслідків функціонування економічної сфери;

сформулювати критерії ефективності розвитку соціо-економічних систем;

довести на прикладі Німеччини та Швеції, що економічна та соціальна ефективність функціонування систем узалежнюється від комунітарної мети розвитку суспільств, яка відбивається у принципах будови соціальної сфери та конфігурації її складових, від рівню її адекватності національному менталітетові, і на цій основі показати, що конфігурація соціальної сфери може слугувати основою типологізації суспільних систем, їхньої ідентифікації, як соціально-орієнтованих;

визначити основні принципи формування соціальної політики, як важеля соціально-економічного розвитку національних держав;

показати можливі шляхи трансформації суспільної системи в Україні у контексті перебудови соціальної сфери.

Об'єктом дослідження є національні, інституціональні за суттю, соціально-економічні системи Німеччини та Швеції, які слугують прикладом свідомої побудови соціально-справедливого суспільства.

Предметом дослідження є національно особливі конфігурації складових економічної та соціальної сфери в Німеччині та Швеції, а також параметри їхньої ефективності; витоки та наслідки політики свідомого формування моделей суспільного розвитку, роль соціальної політики і її вплив на усі сфери суспільного життя, що дає змогу прийняти її за основу типологізації соціально-ринкових систем.

Методологічною базою дослідження є критично осмислене поєднання досягнень зарубіжних і вітчизняних теоретиків у галузі економічної та соціальної теорії. Особливе значення надавалось пошукові стрижневої теоретичної концепції, що відповідала б, з одного боку, реальним світогосподарським процесам, а з іншого - сучасним теоретичним підходам до визначення ефективної національної стратегії розвитку. Це зумовило застосування історико-цивілізаційного методу дослідження, соціально-економічної парадигми розвитку на базі національно-історичних, комунітарних чинників суспільного розвитку.

В основу дослідження було покладено ключову гіпотезу про необхідність врахування цивілізаційної специфіки розвитку країни та їхнього впливу на формування особливих підходів до свідомої побудови комунітарної спільноти.

Метод дослідження є, також, полісистемним і міждисциплінарним. Дослідження базувалось на системному загальнотеоретичному, історико-еволюційному осмисленні умов і особливостей розвитку соціосистем.

Фактологічна база дисертаційного дослідження. Для обґрунтування методологічних засад аналізу, ілюстрації окремих положень, формулювання висновків роботи використовувалася вітчизняна і зарубіжна монографічна, довідкова та періодична література, статистичні дані вітчизняних та зарубіжних інформаційних джерел.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ході дослідження:

сформульовано та застосовано новий національно-цивілізаційний метод дослідження, який за своєю сутністю є полісистемним, оскільки базується на тезі про полідермінованість соціально-економічного розвитку і не обмежується характеристикою лише економічної детермінанти;

доведена обмеженість неокласичних методів дослідження розвитку соціально-економічних систем, як таких, що для характеристики соціально-економічного розвитку передбачають застосування обмеженого кола критеріїв ефективності;

визначено, на базі аналізу конфігурації конституюючих та способів взаємодії між ними, сутність і відмінності економічних та соціально-економічних систем Німеччини та Швеції;

визначено критерії ефективності суспільно-економічного розвитку, що включають низку індикаторів економічної та соціальної ефективності, зокрема, конкурентоздатність та стійкість у глобальному середовищі розглядається як прямий наслідок соціально-орієнтованої конфігурації складових національних суспільно-економічних моделей розвитку;

доведено, що основою типологізації сучасних соціально-економічних систем, як соціально-ринкових, може слугувати показник рівня комунітарності суспільств, який відбивається у загальносуспільній меті розвитку та конкретизується у конфігурації конституюючих соціальної сфери;

вперше доведено необхідність врахування національно-цивілізаційних підходів до формування соціальної політики у межах соціально-ринкових систем, і показано визначальну роль соціальної сфери як основи формування соціально-орієнтованих суспільств.

Теоретична значимість та практична цінність дисертації. Практичне значення дисертації є багатоаспектним. Отримані наукові результати можуть використовуватись в процесі формування стратегії соціально-економічної політики України як при визначенні соціально-ринкових пріоритетів, так і, з суто прагматичної точки зору: формування механізмів інституціонального управління суспільством.

Теоретичні висновки дисертації можуть бути використані для викладання навчальних курсів з економіки зарубіжних країн, спецкурсів з теорії міжнародної економіки, при підготовці навчальних та методичних посібників, у науково-дослідній роботі.

Особистий внесок автора визначається самостійністю проведеного дисертаційного дослідження. Публікації здійснено без участі співавторів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданні відділу глобальних проблем сучасної цивілізації Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України в ході роботи над темою.

Автор брала участь у науково-практичній конференції "Міжнародна економіка: проблеми, перспективи, майбутнє"(м. Київ, КНУ ім. т.шевченко, 29 листопада 1999 р.) та міжнародній науково-методичній конференції "Еволюція економічного розвитку та економічних теорій" (м. Київ, КНЕУ, 26-27 квітня 2000 р.).

Окремі висновки та положення роботи використовувалися при розробці наукових тем в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 7-ми наукових публікаціях, загальним обсягом 3,7 др.арк. (в т.ч. - у фахових наукових виданнях - 2,7 др.арк.).

Структура роботи визначена сформульованою метою та завданнями дослідження і включає: вступ, два розділи, висновки, список використаних вітчизняних та зарубіжних літературних джерел (247 найменувань), додатки (28 таблиць, 32 рисунки). Основний зміст викладено на 184 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступній частині обґрунтовано актуальність теми дослідження, його мета, завдання, охарактеризована структура дисертації, сформульовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, їхній зв'язок з науковими розробками.

Перший розділ роботи присвячено дослідженню різних аспектів типологізації соціально-економічних систем. Показано, що провідні критерії, які вкоренилися в економічній теорії і зумовлюють стереотипність методології досліджень, породжені, як правило, одним рівнем аналізу - нормативним, який передбачає порівняльну характеристику ефективності економічних систем, як визначальних складових та бази суспільного розвитку. Тому ідентифікація суспільних систем завжди локалізується навколо співставлення їхнього реального економічного стану, наприклад, структури економіки, її індикаторів - темпів економічного росту чи інших показників результативності, їхніх потенційних економічних можливостей. І лише на когнітивному рівні дається оцінка інших аспектів функціонування суспільного ладу, які прийнято визначати як побічні чинники розвитку: соціальні процеси, які протікають поряд з економічними.

Та сама методологія застосовується щодо порівняння суспільно-економічних систем як виразу певних концептуальних системних структур. Об'єктами порівняння можуть виступати як суспільний господарський механізм у цілому, так і окремі складові економічної структури, зокрема, форми власності та їхній вплив на параметри економічної ефективності.

Завдання, що ставилось у першому розділі, торкалось формулювання засадних принципів порівняння суспільно-економічних систем, як продукту національного цивілізаційного розвитку, і на цій основі, визначення конституюючих форм певних суспільно-економічних систем, оптимальної конфігурації інституціональних чинників, що забезпечують переваги системі, а, також, встановлення можливостей їхнього комбінування та параметрів їхньої сумісності. На цій базі визначено параметри свідомого формування середовища стійкого та динамічного розвитку національних за сутністю соціосистем.

З метою отримання найбільш достовірних результатів, аналіз здійснювався в межах одного типу господарських систем - соціально-ринкового господарства, на прикладі розвинених країн - Німеччини та Швеції.

Побудовані за подібними національно-визначеними ринковими принципами шведська та німецька соціально-ринкові системи різняться між собою саме за базовими інституціональними ознаками організації та функціонування соціальної сфери. Хоча у переважній більшості зарубіжних та вітчизняних науково-літературних джерел панує точка зору щодо ідентичності соціально-ринкових економік Швеції та Німеччини, в основі цих систем лежить власне розуміння суспільства як комунітарної спільноти: у цих суспільствах провідну роль відіграють однакові економічні, але різні соціальні чинники. За загальною конфігурацією вони не взаємозамінні, не адаптивні до умов розвитку інших суспільств, хоча їхні конституюючі часто співпадають. Виявлення витоків такої адаптивності дозволило б побудувати вітчизняну теоретичну модель соціально-ринкового ладу, розробити стратегію суспільних трансформацій.

На основі порівняння іманентних складових соціально-ринкового господарства двох країн було встановлено, що, не зважаючи на подібність економічної структури, ці господарства є різними за конфігурацією, формою та способом функціонування. Встановлення причин такої розбіжності, їхньої національної визначеності, специфіки культивування особливої форми ринкового господарства у межах певної економічної системи ставило перед необхідністю дослідження генетики економічних систем (як з точки зору стійкості конституюючих структурних елементів, так і чинників, що зумовлюють певну їхню конфігурацію). Це, в свою чергу, зумовило вибір національно-цивілізаційного методу дослідження.

Застосування цього методу в ході аналізу економічних систем дало змогу дійти висновку, що конфігурація економічної структури повинна досліджуватися з огляду на середовище економічної діяльності, до якого належать, серед інших чинників: демографічний (наприклад, співвідношення між активним і неактивним населенням, спричинене різними факторами); соціальний (наприклад, плюралістичне чи уніфіковане дане суспільство, атомістичне, чи молекулярне, збалансоване, чи розбалансоване); інституційна інфраструктура (наприклад, розподіл політичних повноважень, відносини між гілками влади); ментальний ("національний характер": його "розмитість" чи цільність, його параметри) тощо.

Очевидно, що між стійкими структурними елементами і змінними встановлюються певні взаємовідносини, які визначають рівень їхньої сумісності, що мають вирішальне значення для економічного зростання.

До переваг методу, по-перше, відноситься те, що завдяки йому характеристики суспільних (національних) економік не зводяться до критерію одновимірності, розглядаються, як полідетерміновані та специфічні (що добре для однієї економіки не обов'язково добре для іншої). Таким чином, цей метод дозволяє уникати "механістичності" перенесення переваг моделі з одного національного підґрунтя на інше, вимагає урахування національної адаптивності структурних елементів.

По-друге, він вимагає уваги до основних, конституюючих елементів економічної системи з тим, щоб на основі їх аналізу можна було виявити їхні переваги (знову ж таки у контексті національного середовища) та використати їх для свідомого трансформування національного економічного простору.

По-третє, його використання у контексті аналізу економічних систем може бути спрямованим лише на те, щоб виявляти витоки конкурентних переваг однієї економіки щодо іншої у міжнародному середовищі. Водночас, завдання виявлення таких переваг робить необхідним дослідження взаємозв'язку між економічними, політичними і соціальними конституюючими суспільного життя, оскільки їхня певна комбінація відбиває сутність суспільного ладу. Тому очевидно, що показники ефективності економічних систем не можуть зводитись лише до індикаторів результативності їхнього функціонування: у їхнє коло мають бути включені й інші показники, такі як стабільність та самовідновлюваність економічної системи, стійкість щодо глобального економічного простору (асоціюється з національною економічною безпекою), економічна конкурентоспроможність і вже потім - показники економічної динаміки.

Водночас, розширення кола показників ефективності соціально-економічної системи ставить перед необхідністю ідентифікації національних чинників, що наділяють систему перевагами і забезпечують їй стійкість в глобальному середовищі, тобто вимагає дослідження національної форми суспільно-економічної організації.

Саме у такому контексті у межах першого розділу було здійснено аналіз економічних систем Швеції та Німеччини. Його результатом став висновок про те, що провідною, системоформуючою складовою суспільної будови є національно-визначена комунітарна мета розвитку, яка конкретизується в конфігурації соціальної сфери.

Це проявляється у спрямованості економічної політики: у Швеції вона базується на активізації внутрішнього потенціалу, - у Німеччині - на використанні глобального; у постановці загально-соціальних цілей (хоча в обох випадках йдеться про загальний добробут, але у Швеції він розглядається, як основа розвитку, а в Німеччині - як його наслідок); у шляхах досягнення цих цілей (у Швеції - через циклічну стабільність, у Німеччині - мобілізаційний розвиток).

Тому економічна система Німеччини може бути ідентифікована, як експансивна та мобілізаційна, а шведська, як інтравертна і функціональна.

Другий розділ дисертаційного дослідження присвячений визначенню напрямків впливу соціальних процесів на формування соціально-економічної системи суспільства. Об'єктом такого дослідження стають парадигми інституціональної будови соціальної сфери в Німеччині та Швеції, історично обумовлені та сталі за конфігурацією конституюючих.

Необхідність виявлення генетичного, стійкого, конституюючого та національно-визначеного в суспільних структурах пов'язана з порівняльним аналізом ідентично організованих та таких, що знаходяться на однаковому рівні розвитку (в історично-культурному та економічному плані), систем, таких як системи суспільного устрою Швеції та Німеччини.

В роботі доводиться, що соціально-економічним моделям, які застосовуються у різних країнах, властива яскраво виражена специфіка організації соціальної сфери: узалежнена від досягнутого рівню розвитку, історичного шляху, вона виконує не лише розподільчу функцію та функцію соціального захисту, а й суспільно-оранізуючу. Її прояви завжди носять відбиток національного, і, з точки зору запозичення досвіду формування такої моделі, саме ця обставина має важливе значення.

Показано, що перш, ніж тиражувати форми соціальної політики, спираючись на тезу про її раціональність (у тім розумінні, що така політика забезпечує формування національних економічних переваг у глобальному просторі), необхідно проаналізувати спільне та відмінне в конституюючих формах суспільного життя (суспільної структури), які мають історично-визначений, національний характер, та встановити адекватність таких форм іншому національному просторові. Такий аналіз повинен здійснюватись з точки зору причин та наслідків формування певної конфігурації соціальної сфери за наступними критеріями: національно-історична (ментальна) спричиненість даної конфігурації конституюючих соціальної сфери; інституціональна інфраструктура та її ефективність; адекватність меті розвитку (відповідність національній ментальності, ступеню комунітарності); соціальні наслідки функціонування (рівень зайнятості, рівень доходів, рівень гуманітарного розвитку, рівень розвитку соціальної інфраструктури, рівень соціальної стабільності, взаємовідносини між прошарками населення тощо); рівень та якість впливу на показники ефективності динаміки економічної структури (стійкість та стабільність системи, конкурентоспроможність у глобальному середовищі, доходність тощо); вплив на рівень адаптивності до сучасних глобалізаційних процесів (з точки зору способу включення у глобальний простір: наприклад, за монетаристською схемою, чи власною, національною).

У другому розділі дисертації аналізується не лише те, яким чином специфічна національно-комунітарна генетика відбивається на конфігурації соціальної сфери, визначає тип економічного ладу, використовується у якості регулятора суспільних процесів, наділяє перевагами, які забезпечують стійкість і стабільність двом системам - німецькій та шведській, у глобальному просторі, але й те, як характеризуються національно-цивілізаційні параметри конфігурації соціальної сфери українського суспільства. В роботі формулюються висновки щодо шляхів реструктуризації соціально-економічної системи на основі трансформації соціальної сфери.

Типологізація двох соціосистем на базі аналізу досвіду Німеччини та Швеції є функціонально значущою для України, в якій є політична воля до побудови соціально-справедливого, економічно потужного суспільства.

В основі вимірювання параметрів ефективності соціально-економічних систем двох країн лежать однакові критерії:

соціальні наслідки функціонування (рівень зайнятості, рівень доходів, рівень гуманітарного розвитку, рівень розвитку соціальної інфраструктури, рівень соціальної стабільності, взаємовідносини між прошарками населення, тощо);

рівень та якість впливу на показники ефективності динаміки економічної структури (стійкість та стабільність економічної системи, конкурентоспроможність у глобальному середовищі, доходність, тощо)

вплив на рівень адаптивності до сучасних глобалізаційних процесів (з точки зору способу включення у глобальний простір: за монетаристською схемою, чи власною, національною).

Модель соціальної сфери в Німеччині, а отже й загальносуспільна модель, яка визначається формою соціалізації, що в свою чергу відбиває загальносуспільну мету розвитку, носить мобілізаційний характер і орієнтована на економічне зростання. Тому в уточненому, національно-цивілізаційному контексті, цей тип суспільства можна ідентифікувати, як соціально-ринкова модель економічного зростання.

Роль держави у межах шведської моделі не вичерпується гарантуванням законності процесів перерозподілу: вона, разом із провідними суспільно-політичними силами, є активним агентом соціальної сфери, її субсидантом, організатором та координатором. Забезпечуючи стабільність конфігурації конституюючих цієї сфери, держава (разом з іншими учасниками солідарного процесу) отримує право регулюючого втручання в економіку та суспільне життя.

Застосування неадекватних інструментів при перебудові суспільного устрою в Україні, яка триває протягом останнього десятиліття, має своїм наслідком не лише внутрішню дестабілізацію, а й поступову втрату економічних та політичних позицій у світовому просторі. Це - висока ціна, яку платить суспільство за відхід від декларованої мети - побудови соціально-орієнтованого суспільства на базі ринкового господарства, це наслідок формування індивідуалістичного господарського порядку за монетаристськими рецептами.

Соціально-економічна політика уряду потребує корегування, приведення у відповідність до реалій сучасного світу. Завдання полягає в тім, щоб основним наслідком її реалізації стало формування соціального ладу, стійкого до руйнівного зовнішнього впливу, з конкурентноздатною економікою, всебічно стабільного та адекватного тим тенденціям, які притаманні сучасним процесам глобальних трансформацій.

Можна стверджувати, що соціально-економічний розвиток в Україні відбувався по двох, незалежних один від одного напрямках:

по-перше, відбувалось руйнування усталеної конфігурації соціальної сфери, яка формувалась протягом багатьох років і була адекватною солідаристському менталітету нації, сформованому протягом останнього століття (його коріння сягає у общинний спосіб життя, який культивувався в Україні, як частині російської імперії). Новосформована соціальна інфраструктура, що включає цілу низку конституюючих, характерних для соціально-орієнтованих суспільств, не має власної національно-визначеної конфігурації та не відповідає декларованій меті розвитку, що конкретизується у соціальному вирівнюванні, і, за таких умов, не може бути ідентифікована як чинник соціалізації суспільства;

по-друге, трансформація господарського порядку що відбувалась в Україні протягом останнього десятиліття, здійснювалась поза контекстом соціальної сфери та на засадах первісного капіталізму. Вона не відповідала важливим вимогам (і ознаці) соціально-ринкового господарства - комунітарно-національній орієнтованості процесів. У ході цих трансформацій держава не була провідником загальносуспільної мети, не виконувала патерналістської та протекціоністської функції щодо загальносуспільних (національних) інтересів.

Це дає можливість ідентифікувати суспільний лад, що складається в Україні, як приватно-ринковий, а не соціально-ринковий, а, тим більше, соціально-орієнтований.



ВИСНОВКИ

Типологізація суспільно-економічних систем неодмінно включає елемент аналізу та порівняння їхньої ефективності, що як правило вичерпується характеристикою економічних показників їхніх успіхів. Наукове дослідження систем, що традиційно віднесені до типу соціально-орієнтованих, дало змогу зробити низку узагальнюючих висновків, які спростовують усталені основи таких підходів до типологізації:

1. Порівняння економічних систем соціально-ринкового типу - Німеччини та Швеції, яким обмежується методологія типологізації, дає підстави стверджувати: спільними для них є структура ринкового господарського ладу, який базується на однакових конституюючих (індивідуалізм, товарно-грошові відносини, приватна власність, і засадних принципах функціонування - конкурентності та прибутковості). Проте ці економічні системи різняться між собою за характером взаємодії конституюючих та за їхньою конфігурацією, за цільовою спрямованістю, за принципами взаємодії із зовнішнім, глобальним світом. Зокрема :

* за способом виробництва - це ринкові системи, але Німецька її модель передбачає співіснування різних форм власності на ринкових засадах, тоді як шведська - солідаристський спосіб функціонування приватної власності; * за способом розподілу - соціально орієнтовані, але в межах німецької моделі перерозподіл, як засіб забезпечення соціальної справедливості, здійснюється за принципом субсидарності, у шведській - солідарності; * за рівнем впливу позаекономічних елементів на конфігурацію складових економічних систем, провідником якого є держава - німецька модель економічної системи передбачає мобілітарну, патерналістську та протекціоністську функції держави, а шведська, крім означених - функціональне втручання в економіку; * відносини між економічними та позаекономічними конституюючими у Німеччині врегульовуються законодавством, у Швеції - солідарними рішеннями провідних політичних сил; * економічні моделі суспільного розвитку подібні за будовою, різняться за ступінню та способом взаємодії ринкових і суспільних конституюючих: в німецькій економічній системі ця взаємодія спрямовується у напрямку стимулювання розвитку соціально-ринкового господарства, у Швеції - є засобом корегування економіки держави загального добробуту.

Дані принципові розбіжності свідчать про обмежені можливості неокласичного методу визначення економічного типу системи і необхідність застосування полісистемного.

2. Різниця у конфігурації конституюючих у межах двох економічних систем відбиває національну специфіку соціального середовища, яке впливає на формування особливих рис цих моделей: * обидві моделі функціонують у комунітарному середовищі (індивідуальні інтереси підпорядковуються загальносуспільним, виразником яких виступає держава, що проявляється у її впливі на параметри та конфігурацію економічної системи, відносну замкнутість, чітко визначеній меті розвитку і, головне, національній ідентичності). Проте, ступінь комунітарності двох суспільств різна, що відбивається у формулюванні суспільної мети розвитку: для німецького суспільства - це високий рівень добробуту, досягнутий завдяки поєднанню індивідуалістичних устремлінь суб'єктів господарської діяльності, для шведського - завдяки об'єднаним зусиллям суспільства; * різниця у формах вияву комунітаризму зумовлена національно-історичними та цивілізаційними чинниками розвитку суспільств, які дозволяють визначати німецьку ментальність через єдність солідаризму та субсидарності, а шведську - через солідаризм. Ці чинники відіграють визначальну роль щодо формування типологічних напрямів розвитку (як соціоукладних, так і надкраїнних), і це відбивається у національній соціальній та економічній теорії, політиці та практиці, у формах взаємодії та взаємовпливу складових економічної сфери та середовища її розвитку, у ролі та функціях держави.

Таким чином, соціально-ринкове господарство є категорією надекономічною, і вимагає визначення сутності різновидів комунітарних, соціально-орієнтованих суспільств з урахуванням історичних особливостей розвитку, національно-цивілізаційного і соціоментального підґрунтя (тобто, за національно-цивілізаційною методологією).

3. Функції держави у межах комунітарної моделі всеохватні: вона забезпечує проринковість, керованість, мобілітивність або функціональність, соціальне вирівнювання, відносну незалежність у міжнаціональному економічному та соціальному просторі. Тобто, ці функції торкаються усіх форм суспільного життя, і основою його соціалізації. Ефективність розвитку такого суспільства має визначатись за критеріями, які враховують взаємозалежність та взаємообумовленість наслідків функціонування усіх конституюючих суспільної (а не лише економічної) моделі.

Важливою ознакою соціально-орієнтованих суспільств є особливий, національно-визначений характер взаємозв'язку його економічних та позаекономічних конституюючих, що визначається метою соціального розвитку і конкретизується у конфігурації соціальної сфери, яка за компонентами та способом їхнього поєднання, за функцією, що на них покладається, є індивідуальною для кожної країни, адекватною цивілізаційній та етнонаціональній ментальності. Типологізація суспільного ладу, таким чином, повинна здійснюватись на основі урахування рівню соціалізації суспільств та національних форм її прояву.

5. Параметри соціалізації суспільного ладу можна встановити за критеріями, які визначають роль соціальної політики та соціальної сфери у суспільному житті: за місцем соціальної політики серед національних пріоритетів (як правило, мова йде про альтернативу між соціальним добробутом і економічним зростанням); за розподілом соціальних функцій між державою, цивільним суспільством і підприємницьким сектором; за масштабами державного сектора, що визначаються як обсягами ВВП, що перерозподіляється державою, так і часткою зайнятих у державному секторі; за особливостями соціальної політики; за наслідками соціальної політики, тобто за показниками соціальної ефективності, які набагато ємніші, ніж показники економічної, і, крім того, враховують вплив соціальної політики на підвищення ефективності функціонування економічної системи.

6. Приципи свідомого формування політики суспільних трансформацій, спрямованих на побудову соціально-орієнтованого суспільства, адекватної національно-цивілізаційним особливостям розвитку, мають зводитись до наступного: встановлення рівню адекватності декларованої мети розвитку національній ментальності, природному ступеню комунітарності суспільства; побудова інституціональної інфраструктури та створення відповідної декларованій меті конфігурації соціальної сфери, які б слугували базою суспільних трансформацій, забезпечуючи стабільність умов розвитку та функціонування соціального середовища. За таких умов конфігурація конституюючих соціальної сфери визначатиме напрямки трансформації та конфігурацію складових економічної структури.

7. Стратегія трансформації суспільної структури в Україні у контексті декларованої мети - побудови соціально-орієнтованого суспільства, вимагає корегування. Воно повязане з формування цілісної, національно-адекватної конфігурації складових соціальної сфери, як провідної конституюючої системи соціально-ринкового типу, що відповідатиме таким критеріям її ефективності: високий рівень зайнятості, високий рівень доходів, соціальне вирівнювання, рівень гуманітарного розвитку, рівень розвитку соціальної інфраструктури, рівень соціальної стабільності, солідаризм та субсидарність у взаємовідносинах між прошарками населення.

Це поставить суспільство перед необхідністю формування нової економічної системи, функціонування якої визначатиметься загальносуспільною метою, а показниками ефективності будуть стійкість та стабільність щодо глобального середовища, її конкурентоспроможність, і вже потім - темпи економічного зростання, доходність, тощо. Очевидно, що така модель буде мобілізаційною: передбачатиме входження у глобальний простір на умовах рівності, а не примусової відкритості.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Стогній О. Соціальна політика та її типологізація, як основа порівняння економічних систем / В зб. наукових праць - к.: ісемв, 2000. - 0,3 др.арк.

2. Стогній О. Типологізація соціально-економічних систем: Пошук нових критеріїв. - Тези доповідей науково-практичної конференції "Міжнародна економіка: проблеми, перспективи, майбутнє", 29 листопада, 1999 р.- К.: КНУ ім. Т.Шевченко, 1999. - 0,1 др.арк.

3. Стогній О. Соціалізація суспільного розвитку як умова ефективного функціонування ринкових систем. - Тези доповідей Міжнародної науково-методичної конференції "Еволюція економічного розвитку та економічних теорій", 26-27 квітня 2000 р. - К.: КНЕУ, 2000. - 0,1 др.арк.

4. Стогній О. Деякі аспекти порівняння ефективності соціально-економічних ринкових систем (на прикладі США, Швеції та Німеччини) // Економічний часопис. - 2001. - № 10. - Сс. 17-23. - 1,0 др.арк.

5. Стогній О. Інституціональна специфіка соціальних гарантій німецької держави загального добробуту. / В зб. наукових праць. - К.: ІСЕМВ НАН України, 2002. - №31. - Сс. 262-273. - 0,7 др.арк.

6. Стогній О. Деякі аспекти типологізації соціально-економічного ладу у межах ринкових економік. / В зб. наукових праць. - Тернопіль: Тернопільська фінансова академія, 2002. - Сс. 28-51. - 0,8 др.арк.

7. Стогній О. Інституціональна будова соціальної сфери, як визначальна складова суспільного ладу (на прикладі швеції та німеччини). / В Економічному віснику Дніпропетровського державного унівеситета- Дніпропетровськ: ДДУ, 2002. - Сс. 34-45. - 0,7 др.арк.

Размещено на Allbest.ru