Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (139 найменувань) та додатків. Зміст дисертації викладено на 152 сторінках друкованого тексту, включаючи 27 таблиць, 5 рисунків та 9 додатків.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Прямі іноземні інвестиції як фактор розвитку економіки України” розкриваються теоретичні та практичні аспекти ПІІ, основні елементи, структура і регіональні особливості інвестиційного клімату та напрями формування інституційного забезпечення процесів ПІІ в Україні.

Однією з рушійних сил сучасного процесу глобалізації виступають інвестиційні ресурси, обсяги яких постійно зростають. Важливою складовою світового інвестиційного ринку є ПІІ. Проведений в дисертаційній роботі аналіз особливостей прямого іноземного інвестування, дозволяє зробити висновок, що рішення інвестора щодо того, де розмістити свої закордонні активи залежить як від сильних сторін компанії, так і від політики приймаючих країн щодо підприємств з іноземними інвестиціями.

Автором показано, що країни, які намагаються залучити ПІІ, не можуть впливати на фактори, що властиві фірмам-інвесторам, але мають реальний вплив на фактори, які характеризують місцевий ринок та політику уряду щодо активізації процесів ПІІ. У дисертації доведено, що серед факторів, які впливають на схильність фірм до інвестування, виділяються: зрілість, досвід фірми у міжнародному бізнесі; стратегія фірми; організаційно-управлінська структура; галузева специфіка.

На початкових етапах свого розвитку компанії проявляють більший інтерес до створення СП, ніж в період “зрілості”. Фірми з високим рівнем диверсифікації діяльності характеризуються бажанням брати участь у створенні СП, на відміну від фірм з низьким рівнем диверсифікації, які намагаються утримати лідерство вже на освоєному ринку. Компанії зі складною організаційною структурою потребують контролю над підрозділами, тому схильні уникати участі у створенні СП. В олігополістичних галузях СП більш поширені, ніж в галузях, де рівень конкуренції значно вищий. Фірми, що зайняті в масових виробництвах зі стабільною технологією, більшою мірою готові створювати СП. Але останнім часом виразно простежується така тенденція: компанії, що функціонують в передових галузях, проявляють схильність до створення СП у зв'язку з тим, що при проведенні науково-дослідних робіт стають володарями побічних технологій, які освоюють в межах СП.

У дисертації наголошується, що СП є основною формою залучення ПІІ в економіку України, тому оцінці тенденцій їх розвитку та результатів діяльності приділяється значна увага у світлі вирішення проблем залучення та ефективного використання ПІІ. Однак, на теперішній час для підприємств з участю іноземного капіталу властива низка негативних характеристик: невеликий статутний фонд; можливість швидкого згортання діяльності; диверсифікація за видами діяльності, кількістю партнерів і розподілом по регіонах; орієнтація на внутрішній ринок та виробництво низькотехнологічних товарів і сферу послуг; обережність інвесторів щодо інвестування значних обсягів капіталу. В основному вітчизняні СП - це малі і середні підприємства, що орієнтуються на швидке повернення капіталу.

Автором зазначено, що істотний вплив на те, яке саме за своєю сутністю буде СП, має такий фактор, як тип іноземного інвестора. Найбільш придатний для України “наймасовіший” тип інвестора орієнтується на випуск промислових та споживчих товарів з використанням місцевих переваг. Створені цими інвесторами СП організовані на звичних засадах і залежать від системи захисту прав власності, дотримання умов контракту, митного законодавства, рівня державного втручання та ін. Отже, негативний вплив цих факторів в Україні і спричиняє неефективність функціонування СП.

В дисертаційному дослідженні розглянуто теоретичні аспекти ПІІ. Теорія монополістичної переваги ґрунтується на тому, що компанія-інвестор має певні факторні переваги (в інтелектуальному та економічному потенціалі), що надає інвестору конкурентноздатності у здійсненні своєї діяльності та можливості керувати дочірньою компанією за кордоном ефективніше, ніж місцевим конкурентам. У роботі розкрито, що ця теорія пояснює, які фірми та галузі найбільш привабливі для інвестування і з яких причин, але не дає відповіді, чому в Україні незначна кількість транснаціональних корпорацій розмістили своє виробництво. Теорія монополістичної переваги не спрацьовує в Україні, оскільки іноземні інвестори розглядають країну, перш за все, як ринок збуту.

Автором також зазначено, що синтез сучасних теорій, що побудовані на недосконалості ринку, а саме теорії монополістичних переваг та еклектичної парадигми придатний для обґрунтування та розробки державної та регіональної політики у сфері ПІІ. Тут йдеться про поєднання монополістичних переваг фірми- інвестора і вигідності для неї присутності за кордоном, а також урахування специфіки приймаючої країни (природні ресурси, робоча сила, інфраструктура, інвестиційний клімат).

Відповідно до завдань дисертаційного дослідження в роботі розкривається сутність інвестиційного клімату як комплексу матеріально-уречевлених та інституційних умов. Інвестиційний “клімат” складається з об'єктивних можливостей країни або регіону (інвестиційний потенціал) та умов діяльності інвестора (інвестиційний ризик). Слід розрізняти номінальний та реальний інвестиційний потенціал, під останнім розуміється реальна здатність країни або регіону до освоєння інвестиційних ресурсів. іноземний інвестиція міжнародний економічний

У роботі наголошується, що найважливішим складником інвестиційного “клімату” є законодавство, яке впливає не тільки на ступінь інвестиційного ризику, але й здатне регулювати можливості інвестування в ті чи інші сфери або галузі, визначати порядок використання окремих факторів - складових інвестиційного потенціалу.

Як випливає із аналізу законодавчих актів та нормативно-розпорядчих документів, проведеного в дисертації, інвестиційний “клімат” в Україні розвивався в умовах значних законодавчих змін. У правовому забезпеченні іноземної інвестиційної діяльності в Україні вітчизняні вчені розрізняють чотири етапи: перший етап - використання законодавчих актів, що регулювали процеси створення та функціонування СП на території СРСР протягом 1987-1989рр.; другий етап - впровадження нових актів одночасно на союзному та республіканському рівнях протягом 1990-1991 рр.; третій етап - створення і законодавче закріплення Верховною Радою України нормативно-правових регуляторів зовнішньоекономічної діяльності та спільного підприємництва протягом 1991-1992 рр.; четвертий етап - перегляд законодавчих основ режиму іноземного інвестування декретами Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 року та у 1993-1996рр. Вони достатньою мірою відображають особливості законодавчого регулювання іноземної інвестиційної діяльності на території України, проте, в сучасних умовах слід виділити ще один - п'ятий етап, який характеризується встановленням національного режиму інвестиційної діяльності для всіх підприємств з іноземними інвестиціями із одночасним збереженням значних преференцій для іноземних інвестицій в окремих галузях.

Несприятливий інвестиційний клімат (нестабільна економічна ситуація в країні, уповільнення економічних реформ, високий рівень оподаткування підприємств, ріст злочинів в економічній сфері, низький рівень розвитку інфраструктури, нестабільність законодавства, корупція, низька купівельна спроможність населення, високий рівень ризику) є основною перешкодою у залученні вагомих інвестицій. Результати експертних оцінок свідчать про досить низьку привабливість України як приймаючої країни, оскільки в різних рейтингах вона посідає досить низькі позиції.

Особливу увагу звернено та той факт, що регіони України значно відрізняються за ступенем інвестиційної привабливості, за цим критерієм вони поділяються на чотири групи: регіони пріоритетної, високої, середньої та низької привабливості. В роботі наголошується на важливості проведення регіональних досліджень інвестиційної привабливості в межах країни з метою виявлення регіонів, що потребують додаткових зусиль для покращання інвестиційної привабливості. Загалом, найбільш інвестиційно привабливими є області з потужною промисловістю, науковим потенціалом і розвиненою інфраструктурою. З огляду на такий підхід, найбільшим потенціалом володіють місто Київ, Дніпропетровська та Донецька області. Харківська та Львівська області визнаються найменш ризикованими для інвестування.

Крім того, за ступенем інвестиційної привабливості галузі економіки також істотно відрізняються. До групи високої привабливості належать паливна та харчова промисловість, машинобудування та металообробка, електроенергетика; до групи середньої привабливості - чорна металургія, виробництво будівельних матеріалів; до групи низької привабливості - деревообробна та целюлозна, хімічна та нафтова, легка промисловість.

У роботі доведено, що важливе значення для ПІІ має інституційне забезпечення інвестиційної діяльності. На сучасному етапі в Україні в ньому виділяють три групи - вітчизняні державні, вітчизняні недержавні та зарубіжні суб'єкти інституційного середовища. Пріоритетність інвестиційного забезпечення обумовлюється тим, що одним з основних факторів, що перешкоджають залученню іноземних інвестицій в Україну, є значні трансакційні витрати (витрати часу та ресурсів на пошук інформації; на здійснення розрахунків щодо оцінки якості інвестиційних проектів; витрати, пов'язані із порушенням українською стороною договірних зобов'язань та із захистом прав власності).

У другому розділі “Дослідження впливу прямого іноземного інвестування на соціально-економічний розвиток регіонів” відповідно до завдань дисертаційного дослідження аналізуються регіональні особливості процесу іноземного інвестування в Україні, вплив ПІІ та діяльності СП на соціально-економічний розвиток України, окремих регіонів.

Автором підкреслюється, що значна частина залучених ПІІ концентрується лише в кількох регіонах. На початок 2001р. найбільший обсяг ПІІ надійшов до м. Києва (33,8% від загального обсягу), Київської (8,8%), Донецької (7,8%), Запорізької (5,7%), Полтавської (5,6%), Одеської (5,4%), Дніпропетровської (4,8%) областей. На інші регіони припадає тільки 28,1% загального обсягу ПІІ.

Показник ПІІ на одного мешканця в Україні є найнижчим серед країн Центральної та Східної Європи (77,7 дол. США). Проведений аналіз свідчить, що у п'яти регіонах обсяг інвестицій на одного мешканця перевищує середній показник по Україні, у дев'яти - складає від 50 до 100% від нього, а в інших тринадцяти - менше 50% від середнього по Україні.

Обсяг ПІІ в одне підприємство в середньому по Україні складає 495,9 тис. дол. США, проте, у таких областях як Чернівецька та Львівська він навіть не досягає 200 тис. дол. США. Це дозволяє зробити висновок, що в цих областях високу активність проявляють дрібні інвестори з прикордонних областей сусідніх з Україною держав.

Автором зазначено, що обсяги залучених ПІІ в певні регіони загалом адекватно відображають рівень інвестиційної привабливості регіонів. На групу областей, визначених українськими економістами як регіони пріоритетної інвестиційної привабливості, припадає 69,1% загального обсягу ПІІ в Україні. У той час у роботі виявлені певні розбіжності, коли середній розмір ПІІ на одного мешканця Черкаської області чи АР Крим, визначених як регіони середньої інвестиційної привабливості, вищий, ніж у Харківській чи Дніпропетровській, які належать до регіонів пріоритетної привабливості. Львівська, Сумська та Луганська області разом входять до групи регіонів високої привабливості, однак останні отримали у розрахунку на одну особу значно нижчі обсяги ПІІ, ніж Львівщина (таб. 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика ПІІ в окремих регіонах України станом на 1 січня 2001 р.

У роботі показано, що обсяги ПІІ у галузевому розрізі також корелюють зі ступенем інвестиційної привабливості. У галузі високої привабливості - харчову, паливну промисловість, машинобудування і металообробку надійшло відповідно 21,1%, 5,9% та 9,0% загального обсягу ПІІ. У галузі середньої привабливості: чорна металургія - 3,9%, виробництво будівельних матеріалів - 1,5%; у галузі низької привабливості: деревообробна -2,1%, легка - 1,1%.

Аналіз характерних особливостей процесу іноземного інвестування дозволяє зробити висновок, що на сучасному етапі в структурі іноземних капіталів в Україні можна виділити наступні потоки: великий капітал транснаціональних корпорацій, реімпорт капіталу (повернення українських капіталів з офшорних зон), дрібний та середній капітал (особисті зв'язки партнерів по СП) тощо. Запропонована автором класифікація відбиває сучасні тенденції ПІІ і стратегії іноземної та української сторони.

Автором підкреслюється, що дослідження соціально-економічних наслідків ПІІ має важливе значення для України та її окремих регіонів, оскільки для багатьох країн, що здійснили системну трансформацію, вже проведені детальні економетричні дослідження. Досвід Польщі свідчить, що іноземні інвестиції впливають як на покращання кількісних ефектів у національній економіці (збільшення експорту, зниження рівня інфляції, зростання внутрішніх інвестицій), так і на виникнення на підприємствах ряду якісних ефектів (підвищення кваліфікації, рівня менеджменту, знання іноземних мов тощо). В нашому аналізі впливу ПІІ на показники соціально-економічного розвитку України використовуємо статистичну функцію “LINEST”.

Проведений в дисертації економіко-математичний аналіз впливу ПІІ на показники соціально-економічного розвитку України за 1994-2000рр. виявив, що на даному етапі ще не простежується достатній позитивний вплив ПІІ на такі показники, як обсяги промислового виробництва, середній рівень заробітної плати, обсяги валового внутрішнього продукту, обсяги експорту та імпорту товарів і послуг, чисельність зайнятих.

У роботі робиться висновок, що однією з причин такого стану справ є незадовільний якісний склад залучених в економіку країни іноземних інвестицій, інвестори не виявляють інтересу до розвитку високотехнологічних виробництв, головним мотивом інвестування є розширення ринків збуту, використання морально застарілої техніки. Інвестиційна активність концентрується переважно у харчовій промисловості, яка характеризується низькотехнологічним виробництвом і орієнтується на внутрішній ринок, та у торгово-посередницькій діяльності.

Аналіз практики функціонування СП в окремих регіонах України показує, що такі підприємства у кожному регіоні мають специфічний вплив на господарський комплекс приймаючої території. Так, в Одеській області СП контролюють експорт та імпорт в області таких стратегічних товарів, як чорні метали та нафтопродукти. В Автономній Республіці Крим СП орієнтовані на завершальне збирання готової продукції, яка реалізується на внутрішньому ринку, та використання місцевої сировини, енергетичних і трудових ресурсів, іноземного обладнання та комплектуючих.

Проведене детальне дослідження особливостей діяльності СП на території Львівської області протягом 1990-2000рр. дозволило виявити як позитивні, так і негативні аспекти функціонування цих підприємств у регіоні. Зокрема, спостерігається значний ріст кількості зареєстрованих СП, на сьогодні їх налічується понад 1300 в області. Кількість працюючих на цих підприємствах постійно зростає, однак, протягом десяти років їх частка у загальній чисельності зайнятого населення в області не перевищує 2 %. У зовнішньоторговельному обороті СП простежується тенденція переважання імпорту над експортом. Хоча, якщо у 1990 році обсяг їх імпорту перевищував обсяг експорту у 6,7 рази, то у 2000 - вже у 1,2 рази.

Результати проведеного економіко-математичного аналізу впливу ПІІ на показники соціально-економічного розвитку Львівської області загалом кореспондують з отриманими результатами по Україні. Хоча водночас виявлено і позитивний вплив іноземних капіталовкладень на такі важливі характеристики, як обсяги промислового виробництва та середній рівень заробітної плати. Крім того, позитивні наслідки прямого іноземного інвестування виявлено і в інших регіонах: в Донецькій області (на заробітну плату), у м. Києві (на промислове виробництво, заробітну плату). Отже, на регіональному рівні вплив іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої території проявляється більш конкретно, а регіони, що характеризуються наявністю ПІІ, здатні отримувати від цього переваги.

У третьому розділі “Пріоритети та напрями формування сприятливого інвестиційного клімату на регіональному рівні для залучення іноземних капіталовкладень” запропоновано методичні підходи та визначено критерії щодо здійснення оцінки рівнів економічного розвитку регіонів України на сучасному етапі; розкрита сутність, особливості та перспективи формування сприятливого інвестиційного клімату на регіональному рівні; розроблена система організаційно-економічних заходів щодо покращання умов залучення і раціонального використання іноземних інвестицій та ефективної діяльності СП.

У роботі встановлено, що соціально-економічна диференціація досить яскраво проявилась в економіці нашої країни на сучасному етапі її розвитку. Половина обсягів промислового виробництва у країні концентрується в чотирьох областях (Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Харківській). Розрив між максимальним і мінімальним середнім рівнем номінальної заробітної плати в регіонах становить 2,9 рази (між м.Києвом та Тернопільською областю), між надходженнями податків в місцеві бюджети - 11 разів (між Донецькою та Чернівецькою областями). Найнижчі рівні безробіття зареєстровані в АР Крим та м.Києві (8,6% та 8,8% відповідно), а найвищі у Миколаївській - 14,5% та Чернівецькій - 17,9%.

В роботі підкреслюється, що ефективність регіонального господарювання залежить від багатьох факторів і пов'язана з рівнями економічного та соціального розвитку. В економічній літературі показник рівнів економічного розвитку вимірюється кількісно сукупністю суспільного продукту або національного доходу в середньому на одну особу.

В дисертації пропонується оцінювати загальний рівень економічного розвитку конкретних регіонів (Пзj) використовуючи аддитивний підхід, шляхом розрахунку середнього арифметичного співвідношень певних економічних показників на одного мешканця по досліджуваному регіону (a_ij) до відповідних середніх показників по Україні (b_i).

,

Де a_ij - показник і-того виду по j-регіону; і =1,К;

К- кількість показників

Для розрахунків, крім таких показників, як валова продукція промисловості, вартість основних промислово-виробничих фондів, промислово-виробничий персонал з розрахунку на 1000 мешканців, валова продукція сільського господарства, автором запропоновані наступні: обсяг виконаних науково-технічних робіт, обсяги валових внутрішніх та іноземних інвестицій, а також обсяги експорту.

Обґрунтована у роботі сукупність показників дозволяє повніше відобразити рівень розвитку регіону та його місце на загальноукраїнському тлі з урахуванням сучасних тенденцій економічного розвитку. За пропонованою методикою здійснені розрахунки рівнів економічного розвитку наступних регіонів України - репрезентантів різних груп регіонів інвестиційної привабливості (Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької, Чернігівської областей та АР Крим). Результати аналізу показують істотну диференціацію рівнів економічного розвитку досліджуваних регіонів - розрив між лідером та аутсайдером рейтингу (Запорізька та Чернівецька області) становить понад 70%. В роботі зазначено, що диференціація розвитку областей досягла значних розмірів, що є явищем вкрай негативним, оскільки за міжнародним стандартом розрив у рівнях економічного розвитку регіонів в межах однієї країни не повинен перевищувати 20%.

У дисертаційній роботі доведено, що одним з пріоритетних напрямів стимулювання розвитку регіонів є запровадження сприятливих умов для залучення і функціонування іноземних інвестицій в тих регіонах, які характеризуються найнижчими показниками соціально-економічного розвитку, з метою згладжування існуючих диспропорцій.

Як показує зарубіжний досвід, господарські потенціали регіонів Європи також характеризуються значними відмінностями. З урахуванням цього, одним з основних принципів сучасної регіональної політики країн ЄС є створення сприятливих умов для капіталовкладень у відсталих районах, що дозволяє корегувати обсяги іноземних інвестицій у відповідності до національних пріоритетів.

В роботі встановлено, що у сфері іноземного інвестування на сучасному етапі економічного розвитку регіон розглядається як об'єкт ринкових відносин, який місцеві органи влади повинні представляти на світовому ринку капіталів, оскільки типово сучасною проблемою є низька конкурентноздатність регіональної пропозиції. Діяльність регіональних органів влади повинна бути різнобічною і спрямовуватись як на проведення активної політики у сфері залучення іноземних інвестицій в економіку регіону, так і на усунення перешкод, що стримують процес залучення та раціонального використання іноземних капіталовкладень і задоволення вимог потенційних інвесторів.

У дисертаційному дослідженні виділено групи внутрішньо- та зовнішньоекономічних факторів, що істотно впливають на процес залучення та ефективного використання іноземних інвестицій на регіональному рівні. До внутрішньоекономічних факторів віднесені роль регіону та місце його промисловості у виробництві країни, рівень платоспроможного попиту населення, наявність та кваліфікація робочої сили, розвиток інфраструктури. До зовнішньоекономічних факторів належать рівень експортного потенціалу регіону та ступінь залежності місцевого виробництва від імпорту.

Слід зазначити, що важливими для інвесторів також є географічне розташування, наявність природних ресурсів, політична стабільність у регіоні, відношення місцевої адміністрації до іноземних інвестицій, рівень безробіття та відносини трудових колективів з управлінським персоналом, ступінь втручання органів державного управління в діяльність підприємств, фінансовий та податковий ризик. Автором наголошується, що залучення іноземного капіталу з огляду на розвиток регіону, повинно здійснюватись з урахуванням дії цих факторів.

У дисертації розкрито, що механізм залучення іноземного капіталу поділяється на три складові:

2) економічна передбачає створення сприятливих економічних умов щодо здійснення іноземних інвестицій, а саме запровадження гнучкої системи пільг та гарантій для інвестиційних проектів, що мають важливе значення для соціально-економічного розвитку регіону;