Союз арабського Магрибу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

«Кафедра міжнародної економіки»

РЕФЕРАТ

на тему: «Союз арабського Магрибу»

Київ - 2014

План

Вступ

1. Історія утворення Союзу Арабського Магрибу.

2. Структура організації, її діяльність.

Висновок

Вступ

Найважливішою рисою сучасності є зростання взаємозалежності економіки різних країн, зростання міжнародного руху товарів та факторів виробництва, розвиток інтеграційних процесів на макро- і мікрорівнях, інтенсивний перехід розвинутих країн від замкнених національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу. Один з важливих напрямів політико-економічного розвитку світової економіки в теперішні часи -- поступове зростання їх взаємозалежності, тому і була створена ідея єдності Арабського Магрибу, яка сформувалася на початку XX ст.

1. Історія утворення Союзу Арабського Магрибу

Ідея єдності Арабського Магрибу сформувалася на початку XX ст. та у процесі еволюції наповнювалась новим змістом. До завоювання країнами регіону політичної незалежності ідея об'єднання Магрибу була безпосередньо пов'язана з національно-визвольною боротьбою, про що свідчить проголошення в 1945 р. лідерами марокканської партії "Істікляль" та туніської "Новий Дустур" Магрибинської хартії та утворення в Каїрі Комітету звільнення Арабського Магрибу представниками політичних сил трьох країн.

Після проголошення незалежності Марокко та Тунісу першу серйозну спробу реалізації ідеї єдності Магрибу було зроблено у квітні 1958 р. на конференції представників провідних політичних партій Магрибу у Танжирі (Марокко), яка прийняла рішення про створення Консультативної Асамблеї Арабського Магрибу та Постійного секретаріату для реалізації ухвалених рішень конференції. У 1961 р. відбулася зустріч короля Марокко Хасана II, президента Тунісу Х.Бургіди та голови Тимчасового уряду Алжирської Республіки Ф.Аббаса, предметом якої стало обговорення планів створення єдиного Магрибу.

У 1964 р. (після завоювання незалежності Алжиром) було прийнято рішення (на рівні експертів) про налагодження міжмагрибинських економічних зв'язків. У 1966 р. створюються Постійний консультативний комітет Магрибу, Рада міністрів економіки, секретаріат, спеціалізовані економічні комісії та комітети. Співробітництво країн Магрибу охопило такі сфери, як торгівля, промисловість, транспорт, телекомунікації та туризм.

Однак ідея магрибинської єдності не була реалізована у період 60-х - кінця 70-х рр. через посилення відцентрових тенденцій у міжрегіональних відносинах, що було пов'язано з цілим комплексом причин:

· існування відмін у державному та суспільно-політичному устрої держав (Марокко - монархія, Туніс - республіка, Алжир - республіка, яка дтала на шлях соціалістичної орієнтації), в їх зовнішньополітичних орієнтаціях та шляху соціальнр-економічного розвитку;

· боротьба за лідерство у регіоні; амбіційність марокканських, туніських та алжирських політичних керівників, що проявлялося у підходах до концепції об'єднання Магрибу;

· домінанта у деяких випадках ідеологічних моментів у концепціях низки країн щодо розгортання та напрямку інтеграційних процесів (наприклад, сформульована у 1976 р. в Національній хартії алжирська концепція "Магрибу народів" передбачала соціальне звільнення народів, що викликало необхідність заміни політичних режимів сусідніх держав);

· невирішеність територіальних проблем, що призводило до загострення відносин та виникнення конфліктів (у тому числі й збройних) між країнами регіону;

· полярність підходів деяких країн регіону (зокрема, Тунісу та Марокко, з одного боку, та Алжиру та Лівії - з іншого) до розв'язання проблеми Західної Сахари, яка виникла в середині 70-х рр. і призвела до розриву дипломатичних відносин між Алжиром та Марокко в лютому 1976 р.

У 1973 р. більшість лідерів держав Магрибу виступили з ініціативами об'єднання зусиль як регіональних, так і деяких африканських держав. Алжир мав намір вести переговори щодо об'єднання з Тунісом, Марокко, Мавританією та Нігером; Марокко - з Алжиром, Мавританією та Тунісом; Туніс - з Алжиром,,Лівією та Мавританією (концепція Х.Бургіби створення Сполучених Штатів Магрибу). Однак, усі спроби реалізувати на практиці вищезгадані ідеї не мали успіху. Досягнення міждержавних угод про інтеграцію на двосторонній основі (наприклад, договір 1974 р. про союз Тунісу та Лівії, який передбачав створення єдиної держави - Мусульманської арабської республіки) або про створення військово-політичних союзів (наприклад, угода між Лівією та Алжиром в 1975 р. про формування політичного, економічного та військового союзу тощо) носило кон'юнктурний характер, що зумовило їх недовготривалість та нежиттєздатність. Результатом загострення протиріч між країнами регіону стало й те, що на сьомій і останній конференції міністрів економіки, що проходила в Алжирі в 1975 р., проект магрибин-ського договору був відкладений на невизначений час.

На початку 80-х рр. між лідерами держав регіону активізувалися контакти, у ході яких обговорювались перспективи двостороннього співробітництва у таких сферах, як промисловість, сільське господарство, фінанси, будівництво, транспорт, зв'язок, освіта, охорона здоров'я тощо. Недивлячись на існуючі протиріччя між країнами Магрибу, розвиток двосторонніх відносин між ними свідчив про наявність політичних та економічних факторів, що стимулювали інтеграційні процеси. У березні 1983 р. між Алжиром та Тунісом було підписано Договір про братерство та згоду, до якого у грудні 1983 р. приєдналася Мавританія. Підписання такого Договору значною мірою стало можливим завдяки переходу Алжиру до нової регіональної політики, в основу якої було покладено концепцію "позитивного добросусідства", що базувалася на принципах визнання та поваги існуючих кордонів і в межах якої алжирське керівництво вжило низку заходів з демаркації державних кордонів із сусідніми країнами (у 1983 р. підписано відповідні угоди: з Нігером - у січні, з Тунісом -- у березні, з Малі - у травні, з Мавританією - у грудні).

У серпні 1984 р. було підписано договір про "Арабо-афри-канський союз" між Лівією та Марокко, який мав привести до створення лівійсько-марокканської конфедерації. Полярність соціально-політичних систем обох країн виключала можливість їх реального об'єднання, що свідчило про те, що підписання договору було лише реакцією на зближення Алжиру та Тунісу і не мало реальних шансів на успіх. Після денонсації договору з боку Марокко (1986) активізувався процес зближення Лівії та Алжиру; лідери останніх у 1987 р. підготували Хартію єдності, в якій передбачалось створення федерації зі спільними столицею, гімном, грошовою одиницею, законодавством, зовнішньою політикою, армією. Однак радикалізм М.Каддафі призвів до того, що проект не перейшов до стадії практичної реалізації.

Алжирське керівництво прийшло до розуміння неефективності розгортання інтеграційного процесу на базі утворення двосторонніх союзів і виступило у підтримку проведення загальномагрибин-ської зустрічі у верхах. У червні 1988 р. в Алжирі вперше в історії зібрались разом з метою обговорення проблеми досягнення єдності у регіоні лідери Алжиру, Марокко, Лівії, Тунісу та Мавританії. Цьому форуму передувало відновлення в травні 1988 р. дипломатичних відносин між Алжиром та Марокко. Було створено велику магрибинську комісію та п'ять підкомісій, які мали вивчити економічні, фінансово-митні, соціальні та культурні питання на предмет створення у регіоні організації на кшталт європейського Спільного ринку та виробити відповідні рекомендації.

16-17 лютого 1989 р. під час другої зустрічі у Марракеші керівників п'яти ^держав Північної Африки - Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко, Тунісу -- було підписано три документи: Угода про створення Союзу Арабського Магрибу (САМ), Декларація про заснування САМ та Резолюція за підсумками роботи великої магрибин-ської комісії, що знаменувало собою започаткування нової регіональної організації - Союзу Арабського Магрибу.

Члени організації. До складу Союзу Арабського Магрибу входить п'ять держав: Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс.

Мета САМ. Згідно з Угодою цілі Союзу полягали у:

1. зміцненні братніх зв'язків країн-членів;

2. досягненні прогресу та процвітання їх суспільств,

3. збереженні миру, який грунтується на справедливості та праві;

4. поетапному здійсненні свободи пересування громадян, товарів та капіталів між країнами САМ;

5. формуванні спільної політики у різних сферах, яка має на меті досягти:

· на міжнародній арені - забезпечення та встановлення дипломатичного співробітництва між ними на засадах діалогу; у сфері оборони - збереження незалежності кожної держави-члена;

· в економічній сфері - забезпечення промислового, сільськогосподарського та соціального розвитку держав-членів; наголошено на важливості створення спільних проектів; у сфері культури - співробітництво у галузі освіти, збереженні духовних та творчих цінностей, які спираються на іслам, збереження національної арабської сутності.

арабський магриб туніс незалежність

2. Структура організації, її діяльність

До складу керівних органів Ради входять:

1. Президентська Рада.

2. Рада міністрів закордонних справ держав-членів.

3. Консультативна Рада.

4. Генеральний секретаріат.

5. Судовий орган.

Президентська Рада, до складу якої входять керівники держав-членів, є вищим керівним органом САМ. Головування у Раді відбувається за принципом почерговості. Сесії скликаються кожні шість місяців. При необхідності скликаються надзвичайні сесії. Рішення Президентської Ради приймаються за загальною згодою всіх її членів. Компетенція Президентської Ради:

· приймає рішення з усіх питань щодо розвитку співробітництва;

· створює та визначає завдання спеціалізованих міністерських комісій;

· визначає місцезнаходження та бюджет Судового органа.

Рада міністрів закордонних справ держав - членів САМ є робочим органом, який проводить свої засідання раз на місяць місяці. До коло її обов'язків входить:

· підготовка сесій Президентської Ради;

· розгляд питань Комісії нагляду за виконанням рішень та спеціалізованих міністерських комісій.

Консультативна Рада, яка складається із 20 представників від кожної держави (до 1990р., відповідно, із 10), надає висновок щодо проектів резолюцій Президентської Ради і розробляє для необхідні рекомендації. Чергові сесії Консультативної Ради проводяться щорічно, а на вимогу Президентської Ради скликаються позачергові сесії. Рада розробляє свій статут, який має бути затверджений Президентською Радою.

Генеральний секретаріат САМ. До складу цього органу входить по одному представнику від кожної держави-члена. Генеральний секретаріат виконує під керівництвом голови сесії покладені на нього відповідні функції у тій державі, що головує на сесії Президентської ради. На державу, де проходить сесія, покладені витрати на потреби Генерального секретаріату.

Судовий орган. До складу цього органу входять по двоє суддів від кожної держави-члена, які призначаються терміном на шість років. Кожні три роки Судовий орган має поновлювати половину свого складу. Рішення цього органу носять обов'язковий та остаточний характер. Судовий орган має свій статут, який є складовою частиною Договору.

Компетенція Судового органу. На Судовий орган покладені функції:

· розбору суперечок, які можуть виникнути внаслідок тлумачення та застосування Договору та угод, досягнутих у межах Союзу;

· висловлювання дорадчої думки з юридичних питань, які передані на його розгляд Президентською Радою.

Комісія з нагляду за справами Союзу формується шляхом призначення та делегування представників від кожної держави - члена САМ. Комісія з нагляду за справами Союзу доповідає про результати своєї діяльності Раді міністрів іноземних справ.

Відповідно до Марракешського договору та рішення першої сесії Президентської Ради САМ (Туніс, січень 1990 р.) були засновані чотири спеціалізовані міністерські комісії:

1. Комісія з економіки та фінансів.

2. Комісія з продовольчих проблем.

3. Комісія з інфраструктури.

4. Комісія з людських ресурсів.

Також було створено 14 міністерських рад, які підрозділяються на робочі групи.

До компетенції комісій та груп відносяться заходи:

· зі створення спільного Магрибинського ринку та єдиного митного союзу;

· із розв'язання продовольчої проблеми;

· із забезпечення економічної взаємодоповнюваності;

· із зміцнення зв'язків з іншими регіональними угрупованнями (перш за все з ЄС);

· з налагодження єдиних залізничних та повітряних транспортних систем;

· з введенню єдиних для всіх магрибинців паспортів або посвідчень особи.

Висновок

Міжнародні економічні інтеграції -- це високий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, за яких процес господарсько-політичного об'єднання країн відбувається на основі міжнародного поділу праці та здійсненні узгодженої міждержавної торгівельно-економічної політики.

Інтеграційні процеси в останні роки охопили практично всі континенти і субконтиненти та призвели до утворення багаточисельних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків.

Міжнародна економічна інтеграція має декілька форм: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз. Найпростішою формою економічної інтеграції є зона вільної торгівлі, а найскладнішою - економічний і валютний союз.

Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими так і несприятливими для національної економіки. Але найчастіше у країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються такі сприятливі зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Размещено на Allbest.ru