Роль ООН у процесі забезпечення міжнародної інформаційної безпеки

2) нерозуміння природи інформації, наслідків інформаційної інтеграції та системних зв'язків інформаційної складової з іншими військовими, політичними, економічними, соціальними складовими, що утворюють міць держави і суспільства;

3) усвідомлення у США та інших інформаційно розвинутих країнах стратегічної ролі міжнародної інформаційної безпеки та непередбачуваних наслідків застосування інформаційних озброєнь для існування цивілізації [13, с. 117].

Модель В - створення значної переваги держави - потенційного ініціатора інформаційної війни в наступальних видах озброєнь, у знешкодженні систем захисту держави-противника засобами інформаційного впливу, координація дій із союзними державами з використаннями визначених засобів інформаційної зброї для ідентифікації будь-яких джерел і типів інформаційних загроз. Практичне втілення другої моделі спостерігалося в перебігу інформаційної операції "Союзницька сила" (1999 р.), яку США та країни-члени НАТО здійснили проти Союзної Республіки Югославії. Більшість експертів, що аналізували конфліктну ситуацію, підкреслюють формування безпрецедентної за масштабами системи управління інформаційними потоками для проведення військових операцій (спроможність надавати розвідувальну інформацію безпосередньо кожному з учасників бойових дій), масованих пропагандистських кампаній з широким спектром інформаційних методик (від технологій PR для формування сприятливої світової громадської думки, вибіркового інформування із заданим ефектом сприйняття контенту до всебічної дискредитації політики противника, і навіть відвертої дезінформації світової громадськості), спрямованого інформаційно-психологічного впливу (основні завдання психологічних операцій здійснювали спецпідрозділи армії США, які брали участь у всіх міжнародних інформаційних операціях останньої чверті ХХ століття), потужного використання Internet та комп'ютерного протиборства для модифікації національного інформаційного простору і контролю за інфоінфраструктурою Югославії. Нові стратегії і тактика проведення інформаційних операцій, продемонстровані США та їх союзниками по НАТО на Балканах, засвідчили як могутність інформаційних озброєнь розвинутих країн, так і необхідність міжнародного вирішення проблеми інформаційної безпеки.

Модель С - наявність кількох країн - інфолідерів та потенційного протиборства між ними, визначення фактору стримування експансії інформаційних загроз, забезпечення в перспективі домінування однієї з держав у сфері міжнародної інформаційної безпеки з можливостями значного впливу на глобальну інфосферу та переважного права вирішення проблем глобального світопорядку. Дослідження ЦРУ 90-х років визначали як основні джерела загроз в кіберпросторі для США тільки дві країни - Росію і Китай. У новій військовій доктрині збройних сил США (Концепція Force ХХІ, 1996 р.), де було запропоновано дві складові театру воєнних дій - традиційний простір і кіберпростір, основними об'єктами впливу, крім відомих у теорії війн, стали інформаційна інфраструктура і психологічна сфера (human network) потенційного противника. На сучасному етапі експерти США відзначають, що стратегію різних видів інформаційних операцій, спрямованих проти країни, планують і здійснюють більше 20 країн світу, а конфронтуючі зі США держави включають інформаційну війну у свої воєнні доктрини. Тому стратегія "Force ХХІ" як фактор стримування експансії в міжнародному інформаційному просторі виступає інструментом інформаційної переваги США в потенційному глобальному протиборстві [10, с. 17].

Модель D - всі конфліктуючі сторони використовують транспарентність інформації для формування ситуативних альянсів, для досягнення переваг локальних рішень, які спроможні заблокувати технологічне лідерство, для використання можливостей інфоінфраструктури на окремих територіях з метою організації внутрішнього конфлікту між опозиційними силами (політичні, сепаратистські, міжнаціональні конфлікти) для проведення міжнародних антитерористичних інформаційних операцій. Завершення доби "холодної війни" та постхолодного миру і початок нової тривалої доби цивілізаційного стримування впливає на трансформацію традиційної конструкції міжнародної безпеки, що полягає у превентивних інформаційно-силових стратегіях, у посиленні контролю над глобальними фінансовими потоками у зміні структури союзників, а також в інформаційно-психологічному впливі на політичні еліти учасників конфлікту. На стратегічному рівні мета сучасних інформаційних операцій - це формування нової системи міжнародних відносин і запобігання ефективному використанню інформаційних систем у процесах прийняття військових рішень та координації воєнних дій. Театр інформаційних операцій в умовах постхолодного миру включає різнорівневий вплив на системи забезпечення учасників конфлікту: блокування рахунків та руху платежів у міжнародних банківських інститутах, вплив на регіональні та локальні системи управління військового призначення, системи енергопостачання, системи формування громадської думки, психологічний вплив на моральний стан суспільства.

У рамках міжнародної антитерористичної операції "Помста" (Афганістан, 2001 р.) мета спеціалізованих центрів США, відповідальних за проведення інформаційних операцій, полягала у плануванні психологічних кампаній, реагуванні на зміну ситуації, у підтримці інформаційних ресурсів та безпеки військових сил і цивільного населення. «США мають намір нейтралізувати і знищити всю терористичну мережу, яка загрожує Америці і решті цивілізованого світу, - заявив на прес-конференції для міжнародних мас-медіа держсекретар США К. Пауелл. Мета операції "Помста" полягає не тільки у знищенні самого тероризму, а й у переконанні певних режимів, що підтримують політику тероризму в тому, що така стратегія не відповідає їх власним інтересам. США задоволені реакцією світової спільноти та політичних лідерів більшості країн на пропозиції щодо глобальної боротьби з тероризмом».

Так, Північний Альянс вперше в історії застосував статтю 5 Статуту НАТО, яка спрямована на забезпечення загального захисту країн Організації перед викликами зовнішніх загроз; держави ЄС підтвердили підтримку дій США в акції "Помста"; країни-учасниці ГУУАМ засвідчили підтримку дій США і консолідацію зусиль міжнародного співтовариства у протиборстві з міжнародним тероризмом у спільній заяві та меморандумі дій; політичний лідер Росії В. Путін запропонував розробити нову систему глобальної безпеки, враховуючи, що тероризм і його різновиди медіа та кібертероризм стали глобальною загрозою ХХІ століття.

За теорією інформаційних війн, індустріальні чи навіть аграрні суспільства передбачають наявність електронних навігаційних систем, електронних рахунків у зарубіжних банках, використання сучасних телекомунікаційних засобів, функціонування національних або зарубіжних засобів масової комунікації. Так, "USA Today" подає модель інформаційної війни проти режиму Талібан, яка включає проведення психологічної операції в інформаційному просторі Афганістану з одночасним блокуванням національних радіостанцій, поширенням пропагандистських матеріалів з уривками з Корану, розрахованих на протидію закликів до джихаду та формування у суспільній свідомості відчуття невідворотної перемоги антитерористичного альянсу в ході операції "Помста". [3] "Ми наближаємося до такого ступеня розвитку, коли всі є учасниками бойових дій. Завдання полягає не в знищенні живої сили, а в руйнації цілей, поглядів і світогляду населення, суто соціуму", - заявив керівник Виконавчої ради з інформаційних війн при Міністерстві оборони США Д. Уайт.

Враховуючи високу здатність інформаційних озброєнь до інтеграції з іншими традиційними і технологічно новими видами військових засобів, потенційні наслідки безконтрольного застосування багатошарового страту можуть виявитися катастрофічними для існування людства. Тому тільки широке багатостороннє співробітництво може гарантувати світові вирішення нових складних проблем інформаційної доби і забезпечити реальну міжнародну інформаційну безпеку.

2.3 Рада Безпеки ООН як основний орган забезпечення миру

Роль ООН, і зокрема Ради Безпеки, у підтриманні миру та забезпеченні міжнародної безпеки зводиться до здійснення наступних чотирьох заходів.

1. Превентивна дипломатія - це дії, спрямовані на попередження виникнення спорів між сторонами, недопущення переростання існуючих спорів у конфлікти й обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення. Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї А / Ле5/47/120 А від 18 грудня 1992 превентивна дипломатія може зажадати таких заходів, як зміцнення довіри, раннє попередження, встановлення фактів і інші заходи, при здійсненні яких слід належним чином поєднувати консультації з державами - членами, тактовність, конфіденційність, об'єктивність і транспарентність.

2. Миротворча діяльність - це дії, спрямовані на те, щоб схилити ворогуючі сторони до угоди, головним чином за допомогою таких мирних засобів, які передбачені в главі VI Статуту ООН.

3. Підтримка миру - це забезпечення присутності ООН в даному конкретному районі, яке пов'язане з розгортанням військового і (або) поліцейського персоналу ООН, а нерідко і цивільного персоналу.

4. Мировідновлення в постконфліктний період - це дії, спрямовані на запобігання спалаху насильства між країнами і народами після ліквідації конфлікту або конфліктної ситуації.

Коли Раді Безпеки повідомляють про виникнення загрози миру, вона просить сторони досягти згоди мирними засобами. Рада може виступити в ролі посередника або сформулювати принципи врегулювання спору. Вона може просити Генерального секретаря провести розслідування і представити доповідь про ситуацію, що склалася. У разі початку бойових дій Рада Безпеки вживає заходів до забезпечення припинення вогню. Вона може за згодою зацікавлених сторін направити в конфліктні райони місії з підтримання миру для ослаблення напруженості і розведення протиборчих сил. Рада Безпеки має право розмістити миротворчі сили для запобігання відновлення конфлікту. Він володіє повноваженнями примушувати до виконання своїх рішень шляхом введення економічних санкцій і прийняття рішення про застосування колективних військових заходів.

Правовий статус миротворчих сил ООН визначається угодою між ООН і державою, що приймає. Відповідно до цих угод після прийняття Радою Безпеки рішення про заснування операції з підтримки миру відповідні держави-члени зобов'язані сприяти здійсненню мандату цієї операції.

Згідно зі ст. 5 і 6 Статуту Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки може призупинити здійснення прав і привілеїв, які належать державі як члену організації, якщо проти нього Радою Безпеки були зроблені дії превентивного або примусового характеру. Держава - член ООН, що систематично порушує принципи, закріплені у Статуті, може бути виключена з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки [12, с. 10].

Рада Безпеки діє від імені всіх членів Організації. Відповідно до ст. 25 Статуту члени Організації погоджуються «підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх». [12, с. 21] Згідно зі ст. 43 вони зобов'язуються надавати в розпорядження Ради Безпеки на його вимогу і, у відповідності до особливої угоди чи угодами, необхідні для підтримання міжнародного миру і безпеки збройні сили, допомогу і відповідні засоби обслуговування, включаючи право проходу. Така угода або угоди визначають чисельність і рід військ, ступінь їхньої готовності і їхнє загальне розташування і характер наданих засобів обслуговування й допомоги [12, с. 29].

Статут ООН наділяє Раду Безпеки правом на застосування тимчасових і примусових заходів. Тимчасові заходи спрямовані на запобігання погіршення ситуації і не повинні завдавати шкоди правам або становищу зацікавлених сторін. Такі заходи можуть включати вимогу до сторін припинити збройні дії, відвести війська на певні рубежі, а також вдатися до тієї чи іншої процедури мирного врегулювання, включаючи вступ в безпосередні переговори, звернення до арбітражу, використання регіональних організацій і органів. Тимчасові заходи не носять примусового характеру. Вони не є юридично обов'язковими для сторін, але Рада Безпеки відповідно до ст. 40 Статуту ООН «належним чином враховує невиконання цих тимчасових заходів» [12, с. 28].

Примусові заходи поділяються на заходи, не пов'язані з використанням, і на дії з застосуванням, збройних сил (ст. 41і 22 Статуту). Застосування їх - виключна компетенція Ради Безпеки, складова однієї з найважливіших її повноважень.

Відповідно до ст. 41 Статуту примусові заходи, не пов'язані з використанням збройних сил, можуть включати повну або часткову перерва економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо та інших засобів сполучення, розрив дипломатичних відносин, а також інших заходів подібного характеру.

Рішення та постанови. Кожен член Ради Безпеки має один голос. Для вирішення питань по суті потрібна більшість у дев'ять голосів, але ця кількість повинна включати голоси всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки. У цьому полягає суть принципу одноголосності п'яти великих держав. Цей принцип має особливе значення для успішного функціонування всієї системи безпеки в рамках ООН. Він покладає на великі держави головну відповідальність за ефективність діяльності Організації. СРСР (а тепер Росія) і США досить часто використовували своє право вето.

Рада Безпеки на своїх засіданнях приймає рішення та рекомендації. У будь-якому випадку вони іменуються резолюціями, які є юридично обов'язковими (ст. 25, 48 та ін.).

Англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька мови є як офіційними, так і робочими мовами Ради Безпеки. Речі, виголошені на одній з шести мов, переводяться на інші п'ять мов.

Згідно зі ст. 29 Статуту Рада Безпеки може засновувати такі допоміжні органи, які вона знайде необхідними для виконання своїх функцій та обов'язків [12, с. 23].

Таким чином, проблема міжнародної інформаційної безпеки є вагомою складовою загальних проблем національної, регіональної та глобальної політики у сфері міжнародних інформаційних відносин і проявом тенденцій нових глобальних викликів і глибинних процесів глобалізації комунікацій, а отже, і роль ООН не тільки не зменшується, але безсумнівно посилюється на даному етапі. Вона об'єднує зусилля всіх країн, спрямовані на усунення міжнародних проблем у сфері інформаційної безпеки.

Висновки

Про діяльність ООН знають у найвіддаленіших куточках планети. Загальновідомі успіхи Організації Об'єднаних Націй у її діяльності у царині підтримки миру та гуманітарної допомоги. Однак існує цілий спектр інших галузей, де ООН і організації її системи сприяють поліпшенню становища в світі і тим самим впливають на хід нашого повсякденного життя. Діяльність Організації багатогранна і охоплює широке коло важливих проблем від сталого розвитку та боротьби з тероризмом, заохочення демократії та розвитку системи управління до охорони навколишнього середовища та розв'язання глобальних медичних проблем; від розмінування до забезпечення міжнародної інформаційної безпеки. Крім цього, робиться багато іншого в напрямку досягнення поставлених цілей і координації діяльності в інтересах глобальної безпеки і долі майбутніх поколінь.

Діяльність ООН здійснюється спільними зусиллями пов'язаних з нею численних організацій, агенцій, фондів, програм тощо, що складають Систему Організації Об'єднаних націй.

Визнання проблеми інформаційної безпеки на міжнародному рівні обумовлюється такими чинниками глобалізації комунікації як: у більшості індустріально розвинутих країн проводяться дослідження і розробки нової інформаційної зброї, що дозволяє здійснювати безпосередній контроль над інформаційними ресурсами потенційного противника, а в необхідних випадках прямо впливати на них.

Феномен міжнародної інформаційної безпеки обумовлюється стратегічною спрямованістю інформаційних озброєнь проти критично важливих структур життєдіяльності і функціонування міжнародного співтовариства, визнання інформаційної зброї як нового глобального виду зброї масового ураження, катастрофічного за наслідками свого застосування (деякі дослідники називають інформаційні озброєння "інформаційним апокаліпсисом"), необхідністю створення міжнародного механізму протидії і попередження глобальних інформаційних війн в рамках політичної компетенції ООН, регіональних міжнародних організацій з проблем безпеки та оборони, політичних рішень на національному рівні.

Список використаних джерел та літератури

1. Доктрина інформаційної безпеки Російської Федерації. Електронний ресурс. Режим доступу: www.rg.ru/oficial/doc/min_and_vedom/mim_bezop/doctr.shtmэ

2. Журнал ООН. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/journal.asp.

3. Інтернет-новини «USA Today». Електронний ресурс. Режим доступу: www.usatoday.comэ.

4. Інформаційні матеріали прес-служби МІС РФ. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.mid.ru.

5. Конвенція про забезпечення міжнародної інформаційної безпеки. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.mid.ru/bdomp/nsosn.doc.

6. «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні концепції в міжнародному праві». І. Забара. 2013. 11 с.

7. «Нерозподілена Європа. Нова логіка світу». Дж. Гудбі. 2000. 334 с.

8. «Про міжнародні інформаційну безпеку», А. В. Крутських, А. В. Федеров // Міжнародна життя. 2000. №2.

9. Публікації «Associated Press». Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.ap.org/.

10. Публікації Інституту Міжнародної Економіки. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.iie.com/publications/pubs.cfm. 2000.

11. «Становлення міжнародної нормативної системи», Р.Д. Дмитрієва, І.І. Лукашук. 1995. 205 с.

12. Статут Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня 1945. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/charter.

13. «Стратегія та сила планування інформації в Америці», Дж. Най, У. Оуенс. 1996. 117 с.

Размещено на Allbest.ru