Зарубіжні інвестиції в системі факторів економічної модернізації України

УДК 339.54(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

зарубіжні інвестиції в системі факторів економічної модернізації України

Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження зумовлюється тим, що обрана модель модернізації економіки України за роки її втілення у життя виявила свою невідповідність викликам і вимогам часу, коли світові процеси суспільних трансформацій розвиваються в напрямку постіндустріалізму, нових цінностей. Модель, яка реально формується в Україні - це модель “нової реіндустріалізації”, яка віддаляє нас від формування основ постіндустріального суспільства і по своїй суті є наздоганяльною.

Саме життя, реальна практика диктують необхідність ще раз всебічно переосмислити стратегію післякризового розвитку, логіку подальших економічних перетворень. Важливо виробити таку політику, яка б стала логічним продовженням започаткованого і водночас повною мірою враховувала б попередні прорахунки та недоліки. Більше того, необхідно врахувати великий історичний досвід, набутий в ході першої індустріальної модернізації соціально-економічного життя України на рубежі ХІХ-ХХ століть. Ця обставина обумовлює необхідність порівняльного аналізу об'єктивних умов, завдань і механізмів здійснення модернізаційних процесів індустріальної і постіндустріальної доби.

Необхідність порівняльного аналізу різних за часом, але однорідних за змістом соціально-економічних процесів має не лише академічний інтерес. Теорія модернізації базується на узагальненні історичного досвіду минулих трансформацій різних країн з різним рівнем економічного розвитку, на основі якого викристалізовуються положення і висновки, які є науковим підґрунтям модернізаційної моделі тієї чи іншої країни з врахуванням національної специфіки та її економічної політики. Результативність цієї політики визначається її глибоким науковим підгрунтям.

Оскільки ефективна економічна політика, її реалізація можлива лише за наявності ресурсної бази і, перш за все, інвестиційних ресурсів (як внутрішніх, так і зовнішніх), то саме динамічність інвестиційного процесу розглядається автором як основа успішної модернізації національного господарства.

З метою більш ефективного використання інвестиційних ресурсів та створення ефективної стратегії, спрямованої на формування елементів і цінностей постіндустріальної моделі розвитку, необхідно врахувати комплексність, системність поняття “модернізація”, яке має не лише економічний, але й соціокультурний і політичний зрізи.

Це принципово важливо, оскільки сьогодні найскладніші і водночас найвідповідальніші проблеми системної модернізації перебувають за межами економіки. Йдеться, насамперед, про перебудову політичної системи суспільства, соціальної сфери і сфери духовної. Саме під таким кутом зору і розглядаються модернізаційні процеси столітньої давності і нинішні.

Автор віддає належне тим ученим, хто присвятив себе аналізу минулих і сучасних модернізаційних процесів, висновки і узагальнення яких дозволяють більш чітко і всебічно побачити закономірності і тенденції історичного поступу людської цивілізації, враховувати їх в практичній діяльності при вирішенні тактичних і стратегічних завдань суспільної трансформації до більш вищих рівнів соціально-економічного розвитку.

Теоретико-методологічне надбання в галузі дослідження модернізаційних процесів представлене такими зарубіжними вченими, як: М.Вебер, О.Конт, Дж.С.Мілль, А.Маршалл, К.Маркс, К.Кларк, Дж.Кейнс, Ж.Фурастьє, Д.Рисмен, А. Кмарасвами, К.Томінагі, У.Ростоу, Й.Масуда, М.Порат, Ф. Махлуп, О.Тоффлер, Р.Арон, Т.Стоуньєр, П.Дракер, Ж.Бодрійяр, Т.Веблен, Й.Шумпетер, Д.Бернхейм, А.Етціоні, С.Хантінгтон, Д.Белл, Дж.К.Гелбрейт, Р. Інглегарт, Ф.Фукуяма, М. Кастельс, П.Сорокін, Л.Туроу, А.Турен, Донелла і Денніс Мідоузи, Р.Райх, Ш. Ейзенштадт, Т.Сакайя та ін.

Вагомий внесок в дослідження модернізаційних процесів зробили представники російської суспільствознавчої науки. Перш за все це: Бердяєв М., Богомолов О., Булгаков С., Ахієзер А., Глазьєв С., Тутник В., Ельянов А., Іноземцев В., Клепач А., Красільщиков В., Кантор К., Кірєєв А., Куліков А., Мельденсон Л., Ломакін В., Пантін І., Плімак Е., Рибалкін В., Федотов Г., Фамінський І. та ін.

Особливо слід виокремити цілу плеяду видатних громадських та політичних діячів, викладачів ВУЗів, відомих науковців та економістів-практиків, які творили на теренах України переважно в останню третину ХІХ ст.: С. Подолинського, М. Зіберта, І. Франка , М. Драгоманова, І.Вернадського, Д.Струкова, Г. Цехановецького, К.Гаттенбергера, М.Коссовського, О.Русова, Т.Осадчого, Т.Рильського, А.Антоновича, М. Бунге та багатьох інших. Багатий і складний спектр суспільно-економічних уявлень про модернізацію представлений такими видатними економістами кінця ХІХ - початку ХХ ст., як Р.Орженцький, М.Туган-Барановський, О.Білімович, Є.Слуцький, П.Лященко, В.Косинський, В.Левитський та інші.

Вагомий внесок в проблематику модернізаційних процесів сучасності, в дослідження процесів залучення іноземного капіталу, розвитку теорії і практики економічної інтеграції, міжнародного виробництва ТНК зробили вітчизняні економісти, соціологи, політологи: Білорус О., Будкін В., Бураковський І., Вергун В., Видрін Д., Гальчинський А., Геєць В., Губський Б., Горбатенко В., Гуцал А., Дудченко М., Єщенко П., Кістерський Л., Климко Г., Клочко В., Кредісов А., Мозговий О., Пасхавер О., Пахомов Ю., Рогач О., Румянцев А., Троненко В., Удовик С., Філіпенко А., Шнирков О. та інші.

Незважаючи на велику кількість змістовних і оригінальних праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених з досліджуваної проблематики, слід визнати, що практично не існує праць, де здійснювався б ґрунтовний системний порівняльний аналіз історичного досвіду вітчизняних модернізацій індустріального типу в контексті світових модернізацій, співставлення цього історичного досвіду з нинішніми завданнями і механізмами перехідної економіки, зокрема, досвіду залучення іноземних інвестицій як важливої складової модернізаційного процесу.

Саме ця обставина і зумовила вибір теми дисертаційного дослідження, його структуру, завдання, мету, об'єкт і предмет.

Особливістю дисертаційного дослідження є спроба автора дослідити шляхи впливу процесу інвестування (внутрішнього і зовнішнього) на складний комплекс перетворень, пов'язаних з вирішенням протиріч перехідного періоду: “індустріальна - постіндустріальна модель розвитку”, “система відчуження людини - система, що гарантує вільний розвиток особистості”, “тоталітарне - демократичне суспільство”, “закрите - відкрите суспільство” з метою створення сучасного цивілізованого суспільства, яке базується на трьох основних принципах: у політичній сфері - громадянське суспільство; в економічній - соціально орієнтоване ринкове господарство з елементами постіндустріальності; у соціальній сфері - соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних і духовних благ та досягнення на цій основі національної і соціальної злагоди.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. дисертаційна робота виконана в рамках наукової теми кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Механізм комплексного забезпечення зовнішньоекономічних аспектів суверенітету України” (№ 97134), яка є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави” (№ 97128).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному порівняльному аналізі вітчизняних індустріальних модернізацій в контексті світових модернізацій, механізмів залучення іноземного капіталу для вирішення завдань трансформаційних процесів. Для реалізації цієї мети були поставлені та вирішувалися такі завдання:

дослідити теоретичні засади, об'єктивні передумови та еволюцію світових модернізацій;

відокремити загальне, часткове і одиничне в модернізаційних процесах країн першого, другого та третього ешелонів індустріальної модернізації;

розкрити основні чинники модернізації України в індустріальну добу;

визначити ті елементи механізму іноземного інвестування в процесі індустріальної модернізації економіки України першої хвилі, які можуть бути використані в процесі структурної перебудови економіки України на нинішньому етапі;

виявити соціально-економічні та соціокультурні наслідки іноземного інвестування в українську економіку індустріальної доби;

проаналізувати і виявити специфіку нинішніх модернізаційних процесів в Україні;

дослідити динаміку та вплив іноземних інвестицій на структурні зрушення в економіці України, що модернізується;

дати оцінку інвестиційному клімату і інвестиційному середовищу України і визначити можливі шляхи піднесення інвестиційного іміджу України в світовій економіці.

Об`єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що формувалися в процесі ранньоіндустріальної модернізації економіки України в складі Російської імперії кінця ХІХ - початку ХХ століття і формуються в ході нинішньої модернізації економіки суверенної України в контексті світових модернізацій.

Предметом дослідження виступають теоретичні та практичні аспекти залучення іноземних інвестицій в окреслені історичні періоди модернізації економіки України.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є структурно-функціональний підхід до пізнання явищ та процесів у сучасній світовій економіці. В процесі роботи були використані методи порівняльного аналізу (розділи 1,2), наукової абстракції (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3), аналізу і синтезу, індукції і дедукції ( у всіх розділах роботи), історизму (розділи 1, 2), гіпотези (підрозділ 3.3), графічний і табличний методи (підрозділ 2.2, 3.1, 3.2, 3.3).

Крім того, у роботі використані і інші методи теоретичного та емпіричного пізнання: творчо-критичний та описово-аналітичний, метод мікро-макроекономічного аналізу, статистичний, метод секторального та покраїнного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів та особистий доробок автора полягає в наступному:

розкрито процес становлення і розвитку теорії модернізації від її витоків до сучасних доктрин постіндустріалізму та концепцій постмодернізму. Зокрема, здійснено синтез технологічного і культурологічного детермінізму в підходах до розкриття сутності сучасних модернізаційних процесів. Поняття "модернізація" розглядається як складна, синтетична категорія, яка охоплює всі сторони суспільного життя в їхньому взаємозв'язку і взаємообумовленості і фіксує рух до вищих, більш розвинених форм соціально-економічного розвитку. Такий методологічний підхід робить неправомірним зведення сучасних системних перетворень українського суспільства лише до ринкової трансформації як центральної ідеї розвитку України;

з використанням порівняльного методу аналізу вітчизняних модернізацій індустріального та постіндустріального типу обґрунтовано висновок про те, що з низки завдань, напрямів і способів здійснення вони мають спільні риси, але з погляду інституційно-політичної спроможності та за соціально-економічними наслідками - мають суттєві особливості і відмінності.

Якщо модернізацію кінця ХІХ - початку ХХ ст. характеризує поняття "розвиток", рух до вищих форм організації суспільного виробництва, то нинішню капіталізацію України характеризує поняття “реіндустріалізація”, тобто фактична спроба реанімувати ринок зразка кінця ХІХ - початку ХХ століття. Об'єктивно назрілим перетворенням не знайдено адекватних історично прогресивних форм втілення. Політика стала домінуючим фактором перетворень, а їхнім змістом - перерозподіл власності та економічної влади;

обгрунтовано положення про те, що різні країни втягуються в процес світової модернізації в різноманітних формах, з неоднаковою швидкістю руху в просторі і часі, що дозволяє виокремити три ешелони модернізації. Україна кінця ХІХ - початку ХХ ст. та сучасна суверенна держава належала і належить до країн другого ешелону модернізаційного процесу, для якого характерним є:

неорганічний (екзогенний) характер цього процесу (потреба в реформах формується раніше, ніж країна об'єктивно визріває для кардинальних перетворень);

головним суб'єктом процесу виступає держава та її еліта ( а не всі прошарки суспільства, які дозріли до розуміння необхідності перетворень);

центральна мета модернізаційного процесу - створення сильної у військово-технічному відношенні держави, а не всебічне піднесення всіх сторін і сфер суспільного життя у різноманітних його проявах;

доведено, що реалізація моделі модернізації першої хвилі на теренах України об`єктивно приводила до розвитку всіх сторін життя і, перш за все, економіки (продуктивних сил і виробничих відносин, промисловості і сільського господарства, засобів виробництва і предметів споживання, робочої сили і форм організації виробництва на основі концентрації і централізації капіталу вітчизняного і, особливо, іноземного). Капіталізм виступав як цивілізаційна сила, що підносила Україну над всім рутинним і патріархальним минулим. Драматична руйнація усталеного укладу життя була виправдана розвитком економіки і суспільно-історичним поступом. Розвиток модернізаційних процесів здійснювався цілеспрямовано, але суперечливо, нерівномірно і спричинив формування внутрішнього ринку, як основи капіталістичної економіки;

зіставлено досвід моделі модернізації першої хвилі з нинішньою модернізацією економіки суверенної України, зроблено висновок про значне співпадання цілей, напрямів і способів їх здійснення. Зокрема, в політичній сфері головна мета полягала в утвердженні незалежної суверенної держави, забезпечення її економічної безпеки; в економічній - структурна перебудова економіки відповідно до світових тенденцій розвитку цивілізації на конкретному відрізку історичного часу з вкрай необхідною потребою залучення зовнішніх джерел інвестування в пріоритетні галузі економіки; в соціальній сфері - трансформація основних цінностей нації, реструктуризація соціальних відносин у суспільстві;

показано вплив іноземних інвестицій на модернізаційні процеси, зокрема на динаміку і структуру виробництва, зроблено загальний висновок про необхідність глибокого переосмислення існуючої моделі ринкових перетворень, зміну механізму залучення прямих іноземних інвестицій на основі зростаючої регулюючої ролі держави у цьому процесі, виходячи з пріоритетів економічної політики в цілому;

запропонована система заходів, інституційно-економічних механізмів і інструментів поліпшення інвестиційного клімату в Україні, нарощування елементів позитивного сприйняття України як ефективного партнера, здатного діяти на взаємовигідних умовах.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що її основні положення, узагальнення і висновки можуть бути використані при розробці нової концепції трансформаційних перетворень в післякризовий період, спрямованої на подолання протиріч перехідного періоду, зокрема, протиріччя - “індустріальна - постіндустріальна модель розвитку”, а також при розробці нової промислової політики, яка відповідає викликам і вимогам нових постіндустріальних цінностей.

Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення нормативно-правової бази регулювання іноземних інвестицій, визначення пріоритетних напрямків, галузей, способів та методів залучення іноземних інвестицій, формування власної методики оцінки інвестиційного середовища та інших аспектів вдосконалення інвестиційного процесу.

Матеріали і результати дослідження впроваджено в навчальний процес Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема при викладанні курсів: “Світова економіка”, “Міжнародні економічні відносини”, “Економічний розвиток сучасної цивілізації”, спецкурсу “Проблеми інтеграції України в ЄС”; запропоновано висновки та рекомендації щодо галузей економіки України в розрізі окремих товарних позицій і груп, спроможних зміцнити конкурентні позиції як на внутрішньому так і зовнішньому ринках (Львівська торгово-промислова палата. Довідка № 19-08-3/344 від 7 березня 2002 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Результати дослідження доповідалися на міжнародних науковотеоретичних конференціях, зокрема: "Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України)” (Київ, 19-20 листопада 1998), “Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України)” (Київ, 25-26 листопада 1999р.), “Економічна безпека в стратегії ринкових реформ (приклад України)” (Київ, 25-26 жовтня 2000 р.), “Формування торговельних режимів в перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)”(Київ, 25-26 жовтня 2001 р.). Доповіді та тези виступів на конференціях опубліковані.

Структура і обсяг дисертації. Відповідно до логіки дослідження, а також характеру розробки наукової проблеми, обсягу та особливостей емпіричного матеріалу, дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 166 сторінок друкованого тексту. Дисертація містить 8 таблиць, 6 рисунків. Два додатки містять 8 таблиць і 6 рисунків. Список використаної літератури налічує 263 джерела.

Основний зміст дисертації

зарубіжна інвестиція економічна модернізація

У вступі міститься загальна характеристика проблеми, обгрунтовується її актуальність та рівень наукової розробки, визначається предмет, об'єкт, мета та завдання дослідження, формулюються основні результати дослідження, які несуть в собі елементи наукової новизни і які виносяться на захист, а також зазначається апробація отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи розвитку модернізаційних процесів індустріальної доби” модернізація розглядається як явище загальноцивілізаційного масштабу і характеру. Не менш важливим є бачення багатомірності і специфічних особливостей проявів модернізаційних процесів, їх місця і ролі не лише у планетарно-історичному масштабі, а й в історії кожної окремої країни. Україна не є винятком як з огляду на її минулий, переважно залежний політико-економічний розвиток, так і з огляду на потреби її майбутнього поступу як незалежної держави.

Наукове розуміння модернізації є далеким від одностайно-усталеного щодо суті, критеріїв, параметрів і наслідків цього процесу.

Під “модернізацією”, яка в загальноісторичному сенсі базується на ідеї внутрішньої здатності суспільства до якісної еволюції, в дисертації розуміється: сукупність різного роду економічних, політичних, державно-правових, психологічних, культурологічних зрушень та перетворень конкретного суспільства у напрямі його осучаснення і постійного вдосконалення; наближення соціальних і політичних систем та їхніх фрагментів до максимально можливого рівня розвиненості.

Розуміння модернізації як процесу переходу від традиційного суспільства до сучасного, оновлення його в дусі вимог сьогодення, тобто безперервного руху від простих до більш складних форм організації суспільно-політичного життя, одержало подальший розвиток в дисертаційному дослідженні.

На рівні конкретних інтерпретацій цього поняття спостерігається множина модифікацій тлумачень його змісту в залежності від методологічних уподобань та завдань, які ставлять перед собою дослідники. Саме ця обставина і породжує неоднозначність, розмитість і суперечливість наукових підходів до аналізу процесів модернізації і тлумачення його змісту.

В роботі виокремлено декілька груп визначень модернізаційного процесу (історичні, дихотономічні, інституційно-технологічні, ментальні (психологічні), культурологічні, цивілізаційні). На думку автора, всі ці кластери визначень поняття “модернізація” відображають його зміст з різних точок зору, під різними кутами бачення сутнісних ознак і характеристик цього складного процесу, значно розширюють і збагачують його розуміння, дають імпульси до нових досліджень, збагачуючи теорію модернізації.

Співставлення і аналіз названих кластерів визначень дозволяє виокремити такі характерні ознаки модернізаційного процесу:

модернізація - революційний процес, оскільки перехід від “традиційності” до “сучасності” супроводжується радикальними всеохоплюючими трансформаціями моделей людського існування і діяльності;

модернізація - системний процес: зміни у одній із сфер діяльності неминуче позначаються і на інших сферах;

модернізація - комплексний процес, який не можна звести до якого-небудь одного фактору, аспекту, виміру. Вона повинна включати індустріалізацію, урбанізацію, диференціацію, секуляризацію, розповсюдження ЗМІ, грамотності і освіти, зростання політичної активності тощо;

модернізація - процес глобальний, загальносвітове явище, обумовлене дифузією сучасних ідей і технологій з центру до периферії світового господарства, з одного боку, і з іншого - ендогенним розвитком інших спільнот;

модернізація - довготривалий, а не одномоментний процес, який має динамічний характер по масштабності змін, але при цьому він є еволюційним по швидкості їх здійснення;

модернізація - стадіальний процес, в якому можливе виділення рівнів або фаз зрілості, через які повинно пройти суспільство. Суспільства можна порівнювати між собою і ранжувати у відповідності зі ступенем їхнього просування по шляху від “традиційності” до “сучасності”;

модернізація є процесом гомогенізації суспільства. Існує багато типів традиційних суспільств, які докорінно відрізняються одне від одного і спільним для них є лише одне - відсутність “сучасності”. Модернізовані суспільства, навпаки, мають багато спільних рис. Модернізація, таким чином, стимулює тенденції до конвергенції спільнот;

модернізація - процес незворотний. Розпочавшись, він не може бути зупиненим. Він може сильно варіювати стосовно різних країн ступенем змін, але не самим напрямком цих змін;

модернізація - загалом прогресивний процес. Модернізовані суспільства мають значно більші можливості порівняно з традиційними. Матеріальний і культурний добробут сучасного суспільства є значно вищим у порівнянні з традиційним.

В світовому модернізаційному процесі виділяють три головні фази (три модернізації). Перша модернізація в країнах Заходу (ХУІ - ХУІІ ст.) здійснила перехід від природних продуктивних сил, коли переважало індивідуальне аграрне і ремісниче виробництво, до суспільних - таким, які, по-перше, могли використовуватися людьми лише спільно, що передбачало кооперацію і поділ функцій в процесі праці, по-друге, являли собою результат самого суспільного розвитку (мануфактура). Цю модернізацію називають доіндустріальною, або протоіндустріальною. В соціальному плані в процесі першої модернізації на зміну відносинам особистої залежності прийшли “вільні” ринкові відносини.

Другою модернізацією в історії Заходу було перетворення самих суспільних продуктивних сил - перехід від мануфактури до машинного або фабрично-заводського виробництва (промисловий переворот або ранньоіндустріальна модернізація). Її вихідний пункт - перетворення знаряддя праці з ручного в механічне, поява машин, що супроводжувалося розшаруванням суспільства на буржуа і пролетарів і розвитком класової боротьби. Відчуження людини від праці і власності призвело до виникнення радикальних проектів перебудови суспільства, один із яких - марксистсько-ленінський - був здійснений у колишньому Радянському Союзі.

В західних суспільствах вирішення гострих соціальних конфліктів ранньоіндустріального суспільства було здійснено на шляхах проведення третьої модернізації - пізньоіндустріальної (США, 1900-1929 рр.); Західна Європа, 1930-1950 рр.; Японія, 1950-1960 рр. Її вихідний пункт у технологічному відношенні - перетворення процесу праці на основі наукової інженерної організації. Виникає поточно-конвеєрне виробництво, орієнтоване на масовий випуск стандартної продукції. Пізньоіндустріальна модель дозволила помітно перебороти відчуження трудящих від засобів існування, згладила класові протиріччя ранньоіндустріального капіталізму, перетворивши їх в основу поступального розвитку західного суспільства в 1930-1970 рр. Пізньоіндустріальна модернізація привела до першого етапу НТР - поєднання продуктивної праці з науковим знанням.

Виходячи з завдань дослідження, головна увага в першому розділі надана аналізу і характеристиці першої і другої модернізацій. В контексті цього аналізу виділені три ешелони модернізації. До числа країн першого ешелону модернізації відносяться країни, в яких модернізація була органічною, спонтанно витікала із самого ходу повсякденного життя суспільства. Під впливом Відродження і Реформації в суспільстві утверджувалися нові ідеали і цінності, людьми все більше оволодівають матеріальні, земні інтереси, розвивається індивідуалізм. Протестантська релігія і етика сприяли становленню і зміцненню капіталістичної системи господарювання, яка базується на підприємництві і отриманні прибутку. Саме в цей час закладалися основи для сучасної моделі економічного зростання. В другій половині ХУІІІ ст. у Великій Британії почалася індустріальна революція, в результаті якої зародилася “сучасна” велика машинна промисловість, яка значно прискорила процес переходу від традиційного до сучасного суспільства. Протягом ХІХ століття індустріальна система здійснила світове завоювання континентальної Західної Європи і Північної Америки. Становлення “індустріальної цивілізації” супроводжувалося інституційною перебудовою, соціальною мобілізацією, прискореною урбанізацією, трансформацією способу життя.

У цих країнах всі сторони суспільства - повсякденне життя, економіка, політика, духовна сфера тощо - розвивалися більш-менш рівномірно, доповнюючи однa одну, що, однак, не виключало гострих соціальних конфліктів і навіть “розривів органічності” (наприклад, війна між Північчю та Півднем у США). Саме ці країни і утворили “ядро” світової модернізації, центр світової системи капіталізму.

У країнах другого ешелону модернізації внутрішні (в тому числі і соціокультурні) передумови капіталізму не могли, або не встигли скластися. Однак на них так чи інакше впливав розвиток країн Заходу. Він і стимулював процеси модернізації, активізував внутрішні передумови капіталістичного розвитку, якщо такі існували хоча б у зародковому стані. Слабкість чи навіть відсутність внутрішніх передумов капіталізму робили модернізації в країнах другого ешелону неорганічними (екзогенними). Це були головним чином вимушені модернізації. Країни другого ешелону капіталізму завжди були і залишалися політично незалежними. Основним суб'єктом модернізації, ініціатором і організатором перетворень в них була держава. А це означає, що в політичному визначенні модернізації у країнах другого ешелону мали внутрішні імпульси (екзогенно-ендогенна, тобто неорганічно-органічна модернізація).

До другого ешелону належали країни Східної і Південно-Східної Європи, Японія, Туреччина і Росія. Правлячу еліту чи політичні групи спонукали до модернізації різні причини: загострення конкуренції на світових ринках, загроза незалежності (Японія, Росія в ХІХ ст.) і навіть поразка у війні. Щодо Росії, то реформи Олександра ІІ стали прямим наслідком військово-політичної поразки Росії в Кримській війні.

Для країн другого ешелону модернізації було характерним дуже швидке, форсоване проходження того шляху соціально-економічного і технічного розвитку, який країни першого ешелону проходили за десятиліття і навіть століття. Це було можливим, перш за все, завдяки чужому досвіду, запозиченню багатьох форм виробництва і соціальної організації у більш розвинутих країн. Нерідко таке запозичення виявлялося чисто зовнішнім, без відповідних змін в культурі і соціальних інститутах, і тоді ефект від нього різко знижувався, або і зовсім приводив до негативних результатів. І все-таки, не дивлячись на труднощі і навіть відкочування назад, більшість країн другого ешелону модернізації виходили на той же шлях розвитку, яким йшли країни першого ешелону, - шлях індустріального зростання, розвитку науки, техніки і масової освіти, політичної демократизації і верховенства закону, визнання самоцінності людської особистості.

В другому підрозділі першого розділу проаналізовані внутрішні і зовнішні спонукальні імпульси до здійснення модернізації економіки України в умовах залежного розвитку. Детально проаналізовані характерні ознаки імперської моделі модернізаційних перетворень, рушійні сили, цілі, завдання, способи здійснення і протиріччя на тлі і в контексті світових модернізацій того періоду.

Другий розділ “Роль іноземних інвестицій в індустріальній модернізації економіки України” присвячений аналізу ранньоіндустріальної модернізації економіки України в контексті імперської моделі цього процесу, а також механізму залучення іноземного капіталу, його ролі і місця у вирішенні завдань даного етапу модернізації.

Складність аналізу полягає в тому, що територіально і політично окремі частини України входили до складу двох імперій ( Росії і Австро-Угорщини), які належали до другого ешелону модернізаційного процесу. Але така модель модернізації економіки має загальні, чітко виражені характерні ознаки, які за своїм глибинним змістом дозволяють розглядати модернізаційні процеси в обох частинах поділеної України як якісно однорідний процес. Ця однорідність простежується у передумовах і суб'єктах модернізації, її меті, завданнях і способах вирішення, позитивних і негативних сторонах, протиріччях і соціально-економічних наслідках. Однак, були відмінності принципового характеру. В роботі обґрунтовується теза про те, що модернізаційні процеси в Східній Україні були органічною ланкою розвитку єдиного господарського комплексу Російської імперії і у багатьох випадках відбувалися значно динамічніше і послідовніше, ніж у цілому по Росії (Україна в 1870-х та 1890-х роках стала одним із головних, провідних регіонів російської капіталістичної системи) .

Значне місце в аналізі займає розгляд тогочасної економічної політики, яку слід визнати далекоглядною, діалектично виваженою в деталях і яка проводилася людьми фахово підготовленими, з твердою політичною волею, жорстко, цілеспрямовано і неухильно. В роботі розглянута глибокоешелована система заходів, спрямована на підтримку вітчизняного виробника у стратегічних, з погляду завдань імперської моделі модернізації, галузях виробництва (гірничої, металургійної, хімічної, машинобудування, залізничного транспорту тощо). Продуманою і ефективною слід визнати і зовнішньоекономічну політику, зокрема, політику залучення іноземних інвестицій для вирішення модернізаційних завдань.

Високу ефективність мала здійснена грошова реформа (1897 р.). Тверда валюта давала можливість уряду здійснити масштабні економічні та кредитно-фінансові заходи, спрямовані на розвиток важкої промисловості, проводити протекціоністську імпортну політику, що переорієнтовувала імпортерів з вивозу товарів на вивіз капіталів з забезпеченням високої прибутковості залученого іноземного капіталу і надання твердих гарантій свободи використання отриманих прибутків, пільгових умов для їхнього реінвестування в стратегічні галузі. Важливою складовою економічної політики було ефективне спрямування іноземного капіталу у пріоритетні галузі відповідно до завдань імперської моделі модернізації. Вже у 1900 році 45% усіх капіталовкладень в імперську промисловість мали іноземне походження. На теренах України за участю іноземного капіталу розвивалися металургійна, гірничорудна, машинобудівна, хімічна, залізнична галузі промисловості, банківська справа (іноземний капітал контролював 90% доменного виробництва, 90% коксохімічних підприємств, 80% копалень, 75% банківського капіталу імперії).

Економічна політика імперського уряду була спрямована на підтримку великого капіталу (митний протекціонізм, казенні замовлення, державні кредити і субсидії, залізничні тарифи і експортні премії, підтримка монополій, акціонерних товариств тощо). Сутнісною ознакою імперської моделі модернізації було зрощення фінансового капіталу з державним бюрократичним апаратом і швидке зростання галузей ВПК, які розвивалися за рахунок державних замовлень. Саме держава була головним суб'єктом модернізації в Росії і саме тут склався певний симбіоз державної бюрократії, іноземних капіталістів і вітчизняних підприємців.

В роботі зроблено загальний висновок про те, що в ім'я вирішення завдань імперської модернізації (створення могутньої у військовому відношенні держави і можливості реалізації політики експансії) імперія свідомо йшла на посилення своєї економічної залежності від іноземного капіталу. Але альтернативи розвитку за іншим сценарієм, за іншою моделлю за тих історичних умов не було. Ресурс часу був вкрай обмеженим: “Велика країна не може чекати”, - зазначив з цього приводу С.Ю.Вітте.

В дослідженні особлива увага зосереджена на протиріччях імперської моделі модернізації, її економічній, соціальній і культурній ціні, наслідках.

В заключній частині розділу зроблені узагальнення і висновки. Зокрема, модернізація суспільного життя і економіки, перш за все, того історичного періоду може характеризуватись як позитивний процес, що підпадає під поняття “розвиток”. Розвиток всіх сторін і сфер економічного життя: продуктивних сил і виробничих відносин, промисловості, сільського господарства, засобів виробництва і предметів споживання, робочої сили, форм організації виробництва, концентрації і централізації капіталу тощо. Капіталізм виступав як цивілізаційна сила, що підносила Україну над всім рутинним і патріархальним минулим. Драматична руйнація усталених форм життя була виправдана розвитком економіки і суспільно-історичним прогресом. Розвиток модернізаційних процесів здійснювався системно, синхронно, цілеспрямовано. Результуючим наслідком цих процесів було зміцнення внутрішнього ринку як основи економічного піднесення і економіки в цілому. Цей процес здійснювався на основі широкого, масштабного залучення іноземного капіталу, який відігравав в процесах модернізації провідну роль, посилюючи динамізм внутрішніх перетворень.

Третій розділ “Залучення іноземних інвестицій в процесі ринкової модернізації економіки України” присвячений виявленню специфіки сучасних модернізаційних процесів, впливові іноземних інвестицій на структурні зрушення в економіці України, характеристиці інвестиційного клімату в Україні і шляхів його поліпшення.

Автором грунтовно проаналізовані так звані “провали” модернізації українського суспільства в цілому і економіки, зокрема. Підкреслено, що причини цих “провалів”, механізми їх розвитку були вже описані теорією модернізації (Ейзенштадт Ш.), але які не бралися до уваги при здійсненні ринкових перетворень в Україні. Проблеми і труднощі, низька ефективність модернізаційних зусиль автором вбачаються перш за все в тому, що Україна виявилася не готовою ні організаційно, ні інтелектуально, ні ідейно до незалежного розвитку. Не маючи на старті реформ чіткої програми дій, логіки ринкової трансформації, реформатори змушені були покластися на принцип запозичення. В роботі проаналізований хибний досвід практики реалізації моделі розвитку за “вашингтонським консенсусом”, який зорієнтував Україну лише на ринкові перетворення, які до того ж не завжди відповідали її національним інтересам. За форматом модернізаційних перетворень залишилися промислова, аграрна, науково-технічна, регіональна, соціальна політика. Звідси надмірна соціальна ціна нав'язаної нам моделі перетворень, їхня однобокість, неефективність. Спроби впровадження ринкових реформ без адекватних перетворень у політичній, інституційній, культурологічній сферах, у суспільній свідомості обумовлюють необхідність синхронізації цих процесів у просторі і часі. Відтак головна спрямованість економічної модернізації полягає в диверсифікації напрямів, форм і засобів економічної політики, у наданні процесу модернізації всеохоплюючого, комплексного, системного характеру

Важливо точно визначити пріоритетні напрями і форми економічної модернізації. Вони не можуть обиратися довільно, ситуативно, на основі інтуїції або суб'єктивних уподобань і рішень будь-якого рівня виконавчої чи законодавчої влади.

Досвід останніх століть показує, що лідируючі позиції у світовій економіці займали ті країни, які у своєму економічному піднесенні спиралися в першу чергу на власні порівняльні, конкурентні та набуті переваги. Тому, визначаючи пріоритети економічної модернізації в Україні, слід визначити і науково обґрунтувати об'єктивно існуючі в нашій економіці галузі виробництва, окремі товарні позиції і групи, спроможні забезпечити міцні конкурентні позиції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Потенційно до таких слід віднести високотехнологічні галузі (ракетно-космічна техніка, літако- і моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, біотехнологія, окремі виробництва ВПК).

Другий блок складають галузі АПК, які мають унікальні природні основи і глибокі традиції культивування й експорту різноманітних продуктів харчування високої якості, яка визнана світом.

Третій блок - це транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії, надання інших міжнародних послуг у сфері транспорту, зв'язку, телекомунікацій тощо.

Четвертий блок - це розгалужений рекреаційно-туристичний комплекс від Карпат до Азовського моря і від Чернігова до Криму й Одеси за відповідного інфраструктурного забезпечення може і повинен стати важливим каналом валютних надходжень, зростання місткості внутрішнього ринку.

Згадані галузі виробництва, товарні позиції при відповідних перевагах праце- і капіталоінтенсивності, що будуть трансформуватися в цінові та інші види конкурентних надбань, повинні стати головним об'єктом стимулювання засобами фінансової, грошово-кредитної, цінової, податкової політики.

Таке бачення модернізації структури економіки виключає її аморфність, фрагментарність національного господарства, орієнтує, насамперед, на власні ресурси і можливості, на існуючий природний і людський потенціал, на науково-технологічні ресурси країни. Місткий внутрішній ринок з розгалуженою системою поділу і кооперації праці між областями, регіонами, виробництвами є визначальним фактором економічної потужності держави.

Забезпечити ефективне функціонування національного господарського комплексу спроможний, насамперед, власний капітал, формування і диверсифікація якого не можуть обійтися без державної підтримки. Досвід нових індустріальних країн Південно-Східної Азії і деяких держав Латинської Америки показує, що чільні позиції національного капіталу в процесі економічної модернізації забезпечуються за активної участі держави в головних державних компаніях або за її активної координуючої ролі. Світовий досвід вказує два основні напрямки формування реального національного капіталу. У першому випадку створюються загальнодержавні компанії, ядро яких складають головні комерційні банки країни, промисловий, торговий і венчурний капітал із залученням відповідних індустріальних установ (Японія, Південна Корея).

В другому - головний наголос робиться на потенціал регіонів, що дозволяє концентрувати місцеві ресурси шляхом об'єднання різноманітних форм капіталу з наступним виходом цих структур на національний і міжнародний рівень (Німеччина, США).

Паралельно формуються економічні і правові умови для розгортання малого і середнього підприємництва, що потребує значно менших разових інвестицій та гнучко реагує на кон'юнктуру ринків. Така логіка формування національного капіталу дає можливість реалізувати імпортозамінну зовнішньоекономічну стратегію, збільшити бюджетні надходження всіх рівнів, збалансувати фінансові потоки, зрівноважити торговий і платіжний баланс, зміцнити національну грошову одиницю й економічну безпеку країни.

Ефективне функціонування економіки можливе лише за умови створення адекватної інфраструктури, конкурентного середовища, відповідних інституціональних форм, законодавчого забезпечення модернізаційних процесів. Насамперед, йдеться про формування адаптованих до умов економічної модернізації податкової, фінансової, банківської систем, адміністративно-правових структур на рівнях державного й економічного управління.

Економічна модернізація потребує виваженої кадрової політики, відповідної якості людського капіталу, як щодо професійно-кваліфікаційного рівня, так і його економічної культури, господарської ментальності, які б могли усвідомлювати значимість модернізаційних процесів, опановувати механізмами їх реалізації.

Модернізаційні заходи повинні враховувати національні історичні традиції і навички народу, його культуру і побут, самобутність і неповторність, які мають органічно вписуватись в модернізаційні процеси, підвищувати їхній внутрішній потенціал.

Все вищевикладене свідчить, що для реалізації моделі економічної модернізації потрібна значна концентрація різноманітних ресурсів. В цьому процесі одне з провідних місць належить політиці залучення зовнішніх джерел фінансування української економіки.

За пройдене десятиріччя, незважаючи на прийняття низки законів та інших нормативних актів стосовно забезпечення сприятливих умов для підприємств з іноземними інвестиціями, потенціал останніх практично не вдалося використати для усунення успадкованих і набутих диспропорцій. Це обумовлює нагальну потребу суттєвих змін у політиці держави у цій сфері.

В роботі проаналізовано проблеми залучення прямих і портфельних іноземних інвестицій в економіку України, роль та місце іноземних інвестицій в процесах модернізації економіки та їхній вплив на економічну динаміку.

Розглянуто складові інвестиційного клімату та основні перешкоди припливу іноземних інвестицій до української економіки, основні пріоритетні напрями переходу до взаємовигідної кооперації між вітчизняними та зарубіжними інвесторами. Обгрунтовано необхідність підпорядкування іноземних інвестицій потребам і завданням структурної перебудови і стійкого довгострокового економічного розвитку в Україні.

Схвалена в жовтні 2001 р. Кабінетом Міністрів стратегічна програма розвитку інвестиційної діяльності в Україні на 2002-2010 роки, яка передбачена відповідним Указом Президента України, сприятиме встановленню партнерських стосунків української держави із зарубіжними інвесторами, переведенню їх на засади економічного прагматизму та усвідомленої взаємоповаги економічних інвесторів, цінностей і пріоритетів.