Наслідки глобалізації для України

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

ОБОВ'ЯЗКОВЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

З МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Суми



План

1. Міжнародний ринок прямих іноземних інвестицій. Роль МПІ в економіці України

2. Глобалізація економічного розвитку: суть, переваги та негативні наслідки. Наслідки глобалізації для України

3. Практична частина



1. Міжнародний ринок прямих іноземних інвестицій. Роль МПІ в економіці України

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку.

Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно - матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери патенти, ліцензії тощо). Інвестиції - це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому.

Одна частина інвестицій - це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина - це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі). Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату.

Це може бути пов'язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів.

Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав. Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки.

В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги.

Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно.

Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення.

При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

Форми іноземних інвестицій. Міжнародні інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій:- прямі іноземні інвестиції;- портфельні іноземні інвестиції. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) - капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об'єктом розміщення капіталу і відповідний доход.

Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій - змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на :

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельні інвестиції - вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобовязання; інструменти грошового ринку та інші.

Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає.

Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох країн. Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грошовими ресурсами й широкою інформацією про стан світового ринку цінних паперів (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фінансові установи), а з іншого - тим, що портфельні вкладення часто використовують не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високомонополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.

Слід розрізняти поняття “ввезення капіталу” та “іноземні інвестиції”. Ввезення капіталу - періодичний приплив іноземного капіталу; іноземні інвестиції - загальна сума накопиченого іноземного капіталу в національній економіці за певний період. Ця сума може зростати незалежно від того, ввозиться новий капітал чи ні. В першу чергу це стосується прямих інвестицій.

Інвестування може здійснюватися різними методами: - через розвиток контрактних форм співробітництва- злиття і придбання підприємств;- створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.

Іноземні інвестиції в економіці України.

Інвестиційні кредити становлять незначну частку в кредитному портфелі банківської системи внаслідок небажання комерційних банків нести ризики через недосконалість заканодавчо-нормативної та податкової політики, високої податкової політики, високої відсоткової ставки за кредити. Попиту суб'єктів господарювання на інвестиційні кредити через високі ставна практично немає, в той час як у розвинутих країнах кредити обслуговують до ѕ капітальних вкладень.

Фондовий ринок поки, що не забезпечує вагомого зростання обсягу інвестицій і структурну перебудову народного господарства через недоскональність законодавчої бази про цінні папери, а також механізмів їх реєстрації, відсутність відповідної інфраструктури ринку цінних паперів.

Для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними пріоритетними завданнями, які покликані розв'язати іноземні інвестиції, є: ? структурна реформа економіки; ? технологічне оновлення виробництва; ? виробництво товарів широкого споживання; ? подолання залежності країни від імпорту.

Але слід зазначити, що цілі інвесторів, які з'являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку.

Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал. Інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ПІІ доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними.

Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Крім того, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх українських партнерів.

Формування галузевої структури іноземних інвестицій пов'язана з особливостями інвестиційного клімату України.

Зацікавленість інвесторів викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу, з віддачею найближчим часом (харчова промисловість, внутрішня торгівля), а також на стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості. З огляду на динамізм розвитку, статистичні дані інвестиційного процесу швидко “старіють”. Тому повноцінний економічний аналіз інвестиційної діяльності є утрудненим. Але можна відзначити формування певних тенденцій, що якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україну:

*переважання за розмірами інвестицій партнерів з промислово? розвинутих країн і за кількістю - з країн, які розвиваються, а також поступове збільшення частки країн СНД;

*орієнтація спільних підприємств на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, та на сферу послуг;

*реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;

*обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, зумовлена? відсутністю надійних гарантій щодо їх захисту, нерозробленістю стратегії та тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;

*активність малих іноземних фірм, орієнтованих на швидке обертання? невеликого капіталу або на вигоду від разових операцій (нерідко суто посередницьких);

*нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами України, їх зосередження у промислових центрах України;

*велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних? обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування. Склад іноземних інвесторів в Україні формується за рахунок: ? транснаціональних корпорацій; ? компаній-аутсайдерів, які не витримали конкуренції в свої країнах; ? компанії з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидкий успіх.

Географічна структура іноземного інвестування в економіку України формується під впливом двох взаємопов'язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв'язків з традиційними партнерами (країни СНД, де домінує Росія, окремі східноєвропейські та західні країни), з другого - потрібність диверсифікації, в першу чергу міжнародної інвестиційної діяльності.

Характерними рисами є: - переважання двосторонніх міждержавних договорів, в яких практично? не пропрацьовано механізми участі в багатосторонніх міждержавних структурах (ГАТТ/ВТО, МАГАТЕ, конвенції по передачі передових технологій, авторських прав тощо); - вузька орієнтація в міжнародних фінансових відношеннях (в основному МВФ та Всесвітній банк); - орієнтація на незрілі інтеграційні регіональні та субрегіональні групування, наприклад Чорноморське економічне співтовариство.

Галузева структура іноземних інвестицій формується в основному за рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування, металообробки та фінансових послуг. Серед інших галузей відносне значення мають наука, охорона здоров'я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля, будівництво, хімічна промисловість.

Структура іноземного інвестування по регіонам України характеризується традиційним залученням іноземних інвестицій в економіки Києва, Одеської, Дніпропетровської, Донецької, Львівської областей, Автономної Республіки Крим. Взагалі ж аналіз прямого іноземного інвестування в європейські країни з перехідною економікою дозволяє зробити головний висновок про те, що реально ПІІ мають значний вплив на національні економіки таких країн, як Польща, Чехія, Словакія, а також Естонія та Латвія. Стосовно ж інших країн з перехідною економікою, в тому числі й України, цей вплив є більш психологічним, тому що питома вага прямих іноземних інвестицій дуже мала у порівнянні з їх потребою в капітальних вкладеннях.

Для стимулювання вкладання іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки парламент України прийняв Програму заохочення іноземних інвестицій в Україні. Нею визначено пріоритетні сфери для іноземного інвестування, в яких іноземні інвестори можуть отримати додаткові податкові, митні, кредитні пільги та страхові гарантії.

Таких пріоритетних сфер 30, серед них:

- агропромисловий, паливно-енергетичний та лісопромисловий комплекси;

- машинобудування, металургія, виробництво матеріалів;

- легка, медична, хімічна і нафтохімічна промисловість;

- зв'язок, транспорт, соціальна інфраструктура.

Позитивними моментами у залученні іноземних інвестицій в Україну виступають: вигідне географічне розташування, потенційно великий ринок, висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна; низький курс національної валюти; правове забезпечення сприятливого інвестиційного клімату; захист інвестицій; можливість вивезення прибутку; система компенсації збитків тощо.

Несприятливі фактори для інвестицій в українську економіку: зав'язаність економіки на колишні республіки СРСР; незбалансованість економіки; нерозвинена інфраструктура; застаріла банківсько-фінансова система; недостатньо гнучка податкова система; низька культура праці; невідповідність організаційних управлінських форм світовим; економічна і політична нестабільність.

Головні чинники, що стримують створення СП (особливо виробничої орієнтації) та приплив іноземних інвестицій в Україну, є такі:

-відсутність надійного законодавства, яке б захищало права приватних інвесторів;

- відсутність механізму реалізації наявних нормативних актів;

-неточність податкового регулювання і його непередбачуваність навіть протягом року;

- відсутність ефективної інфраструктури для іноземного підприємництва.

В Україні інвестиції можуть здійснюватись шляхом:

- створення підприємств з пайовою участю іноземного капіталу (спільних підприємств);

- створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, їх філіалів;

- придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комплексів, будівель, споруд, паїв участі в підприємствах, акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а також інших майнових прав;

- надання позик, кредитів, майна та майнових прав і т. ін.

Україна дуже зацікавлена у притоці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом ка­піталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду.

Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України.

Необхідно зазначити, що у багатьох західних інвесторів, відповідно даних проекту, український ринок не викликає оптимізму. Головними перешкодами розвитку інвестиційної діяльності вважаються макроекономічні проблеми.

Це насамперед стосується застарілого законодавства, що регулює підприємництво, бюрократизму, постійних переслідувань інвестиційних інспекторів та аудиторів, криміналізації економіки, а також багаточисельних проблем, які виникають під час створення компаній. Звертається увага і на низький рівень володіння англійською та німецькою мовами. Потенційно Україна може бути однією з провідних країн прикладення прямих та портфельних іноземних інвестицій.

Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої.

Проте притоку в інвестиційну сферу приватного національного та іноземного капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення.

Взаємопов'язаність цих проблем посилює їх негативний вплив на інвестиційну ситуацію. Особливого значення для посилення інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. Закон про іноземні інвестиції гарантує їх від примусових вилучень (націоналізації, реквізиції або конфіскації), окрім передбачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в суспільних інтересах.

Проте механізми реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьовані. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами інших країн.

Конвенція передбачає можливість звернення іноземних інвесторів до юрисдикції Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів. Законодавство України, що присвячене регулюванню інвестиційної діяльності, на жаль, важко назвати стабільним. Проте, відсутність такої стабільності свідчить, скоріш за все, про його розвиток, за винятком поодиноких випадків.

Основним документом, який регулює питання щодо іноземного інвестування в Україні, є Закон України “Про режим іноземного інвестування” від19.03.96 р. № 93/96-ВР.

У цьому законі у окремій статті вказані види іноземного інвестування, тобто уточнюється перелік, який було наведено у ст.1 Закону України “Про іноземні інвестиції”. У окремому випадку, іноземні інвестиції в Україні можуть здійснюватись у вигляді: Іноземної валюти, яка визнається конвертованою Національним банком України; Валюти України - при реінвестиціях у об`єкти первісного інвестування чи у інші об`єкти інвестування згідно до законодавства України при умові виплати податку на прибуток;

Любого рухомого та нерухомого майна та зв`язаних з ним майнових прав;

Акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на долю (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного згідно до законодавства України або законодавства інших держав), які виражені у конвертованій валюті;

Грошових вимог та прав на вимоги виконання договірних зобов`язань, які гарантуються першокласними банками та виражені у конвертованій валюті, підтвердженої згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;

Любих прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно законам (процедурам) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв, а також експертної оцінки в Україні, включаючи легалізовані в Україні авторські права, права на винахід, корисні моделі, товарні знаки, “know-how” та ін.;

Іноземці вклали в економіку України сущі крихти. Українським чиновникам потрібно осягати мистецтво привабливості. За експертними оцінками, Україна зможе досягти рівня ВВП 1990 року не раніше 2020 року. І це за умови, що промисловий ріст збереже хоча б існуючі темпи. Поки що, в порівнянні з минулим роком, ці темпи упали в три рази -- українська промисловість почала видихатися. Західні експерти вважають, що для нормального розвитку українській економіці необхідно $80-100 млрд. протягом 10 років, тобто по $8-10 млрд. у рік. Скільки в нас вклали:

За одинадцять років Україна залучила прямих іноземних інвестицій на суму $4745,2 млн. Цифра більш ніж скромна -- Чехія за цей час одержала більш $20 млрд. Щорічні інвестиції в Польщу складають $4-5 млрд., у той час як в Україну -- біля $0,5 млрд.

По обсязі іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії і Казахстану. Згідно даним американської дослідницької організації “Economist Group”, Україна по інвестиційній привабливості знаходиться в сьомому десятку країн світу. За даними офіційної статистики, щорічний приріст надходжень іноземного капіталу в країну складає близько 15%, але це без обліку грошей, вивезених іноземцями назад.

Наприклад, у першому півріччі нинішнього року іноземці “упорснули” у нашу економіку $425,5 млн., а вивезли --$186,7 млн. Настільки сумна статистика свідчить, що зі світових інвестиційних засобів наша промисловість поки відщипує жалюгідні крихти.

Хто вкладає:

По обсягах інвестицій в Україну на першому місці знаходяться США, на другому затвердився Кіпр. Однак більшість іноземних експертів вважають, що основним інвестором в економіку України все-таки є Росія, хоча офіційно вона займає п'яте місце. Якщо додати до російських інвестицій надходження з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських Віргінських островів (відкіля переважно течуть гроші російських і українських ФПГ), то обсяги російського капіталу в Україні з лишком перекриють американські.

У російській експансії немає нічого дивного -- на відміну від західних капіталістів, росіян інвестиційний клімат в Україні не лякає (у них з цим справи йдуть не набагато краще). Агресивність російського капіталу на українському ринку порозумівається ще і тим, що політичний вплив Росії на владу України набагато сильніше, ніж міжнародних фінансових організацій типу МВФ чи Світового банку.

Портфельних інвестицій в Україні практично немає -- за весь час їх обсяги не перевищили $250 млн., з яких третина надійшла до нас з офшорів.

Серед іноземних інвесторів переважають великі компанії, дрібний і середній інвестор поки ще не ризикує “пастися” у суворих степах українського інвестпростору.

Іноземці відверто заявляють, що для нормальної роботи в Україні бажано мати серйозні зв'язки в кабінетах посадових осіб, а це “під силу лише забезпеченій людині”.

Звідси і типовий образ, що сформувався в Україні, іноземного інвестора - могутня транснаціональна корпорація з великими лобістськими можливостями. Саме ці інвестори (типу “Coca-Cola”) уклали найбільше великі засоби в нашу економіку, інші -- так, по дріб'язку.

Які перспективи:

Більш за все можуть інвестувати в Україну, звичайно, росіяни. Вони приходять всерйоз і надовго, хоча нерідко і зі скандалами. Західні інвестори не особливо цікавляться нашим ринком. Підтвердження тому -- чергове відмовлення США надати нам статус країни з ринковою економікою. До речі, відбулося це почасти через скарги американських інвесторів, що працюють в Україні...

Без істотного “потепління” інвестиційного клімату нові інвестори, швидше за все , до нас не прийдуть. По-перше, усі привабливі галузі вже “забиті” конкурентами, як західними, так і місцевими. Нема рації будувати в Україні, скажімо, нову тютюнову фабрику. По-друге, внутрішній споживчий ринок досить обмежений. Час недорогих інвестиційних проектів, мабуть, вже скінчився. Вкладати ж гроші в “мутне” болото нашої економіки бажаючих не так вже й багато.

Більшість вітчизняних підприємців усе-таки хотіли б бачити портфельного інвестора, щоб зберегти за собою контроль над підприємством. Але він ще довго буде обходити наш ринок стороною.

В уряду у “загашнику” залишилося усього декілька ласих шматочків -- приватизація “Укртелекому” і що залишилися обленерго. Другий цікавий для іноземців проект -- приватизація й обслуговування газотранспортної системи. Але отримані від іноземців гроші підуть у “скарбницю”, вони для бізнесу малоцікаві.

Україна в черговий раз з інвестиціями, швидше за все, “пролетить”, незважаючи на “геополітичне положення і самі родючі чорноземи”.

Підводячи підсумки потрібно відзначити: Державна інвестиційна політика в Україні консервувала неефективну, здеформовану структуру економіки, що є однією з головних причин погіршення економічної ситуації. При структурній перебудові національної економіки неможливо уникнути того, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної діяльності, засновані на державному замовленні, державному постачанні й державному фінансуванні, опиняться за бортом, збанкрутують. Страх перед такою перспективою для багатьох державних підприємств важкої індустрії є одним з головних чинників, які гальмують структурну перебудову економіки, консервують її нинішню деформовану структуру.

Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак - і ефективності. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання.

Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення ПІІ є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним.

Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх. Це пов'язано з тим, що закони і постанови мають нерідко декларативний характер.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у тій же сфері діяльності.

Як показав досвід, такий захід майже не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове оподаткування.

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб надати їм гроші на здійснення інвестицій. Українському приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.

2. Глобалізація економічного розвитку: суть, переваги та негативні наслідки

Наслідки глобалізації для України.

Глобалізація є безпосереднім наслідком процесів інтернаціоналізації, які охоплюють усі сфери буття людини та суспільства (економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку) й закладають її матеріальну, інституційну та політичну основу.

Як процес глобалізація означає складний комплекс трансграничних взаємодій між економічними суб'єктами, що виявляється в інтенсифікації потоків товарів, послуг, технологій і фінансових коштів, у посиленні впливу міжнародних інститутів, у поширенні діяльності транснаціональних і багатонаціональних корпорацій, у зростанні масштабів трансграничних комунікаційних й інформаційних обмінів тощо.

Як комплексне геоекономічне, геополітичне й геогуманітарне явище, глобалізація в цілому характеризується:

- комплексною інтеграцією світових ринків, регіональних економічних систем, усіх сфер людської діяльності; поступовим перетворенням світового економічного простору в цілісну структуру, де безперешкодно переміщуються капітали, товари, послуги, де вільно поширюються ідеї й пересуваються їхні носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів і вдосконалюючи механізми їхньої взаємодії;

- інтенсифікацією регіональних інтеграційних процесів, що призводить, з одного боку, до виникнення єдиного економічного простору та отримання відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого,

- до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення відносно замкнених торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань;

- розширенням сфери діяльності транснаціональних компаній, створенням системи транснаціональної економічної дипломатії; - зростаючим значенням інтелектуально-інформаційних та комп'ютерно-комунікаційних складових економічного розвитку; - прискореними темпами фінансової та інвестиційної централізації; - поступовим "розмиванням" економічних кордонів країн тощо.

Глобальна економіка може бути визначена як економіка, ключові елементи якої мають інституційну, організаційну і технологічну можливість працювати як єдине ціле у реальному часі в планетарному масштабі. Це економіка, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва, розподілу, обміну та споживання валового глобального продукту.

Джерела економічної глобалізації:

- науково-технологічний прогрес;

- поширення форм економічної лібералізації;

- феномен транснаціоналізації;

- формування "однорідних" засобів масової культури та глобальної ідеології.

Переваги економічної глобалізації:

- розширення ринків;

- зростання економії на масштабах виробництва;

- збільшення виграшу від торгівлі на взаємовигідній основі; - підвищення продуктивності праці. Відносні негативи:

- нерівномірність розподілу переваг глобалізації;

- збільшення розриву в рівнях доходів;

- перенесення виробничих потужностей у країни, що розвиваються;

- посилення навантаження на світову екосистему.

Характерні для економічної глобалізації усунення бар'єрів у міжнародній міграції виробничих факторів, універсалізація методик підприємницької практики, уніфікація споживчих переваг, формування глобального інформаційного простору обумовили стрімке поширення кризових явищ на всі сфери міжнародної економіки.

Гіпертрофоване зростання фінансового сектору, надзвичайна мобільність капіталу, орієнтованість інвесторів на короткострокові високоприбуткові проекти, з одного боку, стимулювали розвиток інноваційних секторів реального виробництва, характерною ознакою яких є короткостроковість виробничого періоду та високий рівень прибутковості.

Але, з іншого боку, вони викликали зростання частки спекулятивних угод, інтенсифікували міжнародні фінансові потоки, визначивши пріоритет фінансової сфери над реальною економікою, поставивши останню в критичну залежність від локальної інвестиційної привабливості й стану світових фондових ринків. Асинхронність темпів зростання реального виробництва й фінансових ринків, властива сучасній глобальній економіці, сприяє зростанню майнової диференціації в суспільстві, знижує цінність праці в реальному секторі економіки, забезпечує формування нестабільних економічних моделей, вкрай залежних від негативних екстерналій.

Боротьба з наслідками глобальної кризи ґрунтується на активізації ролі держави в економіці, а також спільних зусиль світової спільноти, про що свідчать самміти групи країн С-20.Позитиви та негативи глобалізації в Україні.

Протягом тривалого часу глобалізація вважалась умовою майбутнього процвітання нації.

Першим реальним негативним проявом глобалізації стала хвиля південноазіатської фінансової кризи наприкінці 90-х pp. Одні з найбільш швидко зростаючих економік світу, що будували свою стратегію на взаємній кооперації з іншими країнами та активно розвивали внутрішні фінансові ринки, опинились на межі краху в лічені дні.Аналіз такої ситуації доводить, що економіки постраждалих країн були дійсно достатньо інтегрованими у світову економічну систему, але розвиток внутрішніх фінансових ринків та механізмів їх захисту був дуже слабким.

Крім того, кожна країна має свої темпи розвитку, свій шлях до стабілізації та свої національні особливості, які необхідно враховувати при формуванні фінансової та економічної системи. Застосовувати тут досвід західних розвинутих країн є недоречним, що може мати фатальні наслідки для приймаючих економік. Так і сталося з південноазіатськими країнами.

Негативні наслідки глобалізації зумовили розробку нової теорії, відповідно до якої існує так званий поріг у фінансовому розвитку країни, після проходження якого загроза негативних наслідків від відкриття своєї економіки значно знижується. Доцільність інтегруватися до світового господарства має місце тільки для тих країн, які перебувають у групі середнього доходу на душу населення і мають достатню ступінь розвитку внутрішньої фінансової системи до виходу на світові ринки. Суттєвими передумовами глобальної інтеграції є формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного.

Країнам, які не відповідають зазначеним показникам, вихід на світові ринки не є закритим, але вони стикаються з загрозою отримання негативних наслідків глобалізації [3, c. 372-373].

Враховуючи вищезазначене, ситуація в Україні виглядає не досить оптимістично, її позитивне зрушення до економічного зростання є лише початковою стадією "відлиги" після затяжної кризи. У світовому рейтингу конкурентоспроможності 2004 р. Україна посіла 84-е місце, підвищивши рейтинг на шість позицій. Але сусідами по рейтингу зверху є Кенія, Уганда, Сенегал, а знизу - Еквадор, Нігерія і Замбія.

Це свідчить про відносність економічної стабілізації в Україні. У рейтингу глобалізації, серед 162-х країн світу Україна посіла 43-є місце. При рейтингу враховувались чотири основні параметри. По-перше, економічна інтеграція - обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій. По-друге, персональні контакти - міжнародні поїздки, туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів.

По-третє, технологія - кількість користувачів Інтернет, кількість інтернет-серверів. І по-четверте, втягнення до міжнародної політики - членство держав у міжнародних організаціях, кількість посольств.

Для України дуже важливим є врахування негативних наслідків глобалізації та кризи азіатських країн. Необхідним є розробка власної обґрунтованої стратегії розвитку, а не перенесення досвіду розвинутих країн на українську економіку.

Прикладом такої практики є успіх китайської економіки, реформування якої здійснювалось всупереч рекомендаціям міжнародних організацій. Сьогодні Китай є лідером за темпами розвитку та обсягом залучених іноземних інвестицій[4, c. 77-78].

Адаптація України до світового співтовариства вимагає проведення реформування правової системи, яка забезпечить відповідність національного законодавства міжнародним вимогам.

Необхідним є дотримання ринкових умов господарювання, спрямування на інтенсивний розвиток, зниження податкового тиску, скорочення внутрішньої та зовнішньої заборгованості, проведення соціальної політики. Для виходу на світову арену країна повинна створити потужний національний ринок, який дозволить їй визначити та закріпити пріоритетні ніші на міжнародних ринках. Усі ці умови сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності України та покращанню інвестиційного клімату.

Для входження у світовий економічний простір Україна має дотримуватись принципів вільної торгівлі та відкритості економіки, створивши при цьому відповідні механізми захисту внутрішньої економіки від можливих потрясінь на світових фінансових ринках.

Аналізуючи вектори сучасних міжнародних процесів, розвиток економіки, можна передбачити, що ТНК і глобальна еліта спершу за допомогою міжнародних організацій, держав-глобалізаторів підпорядкують собі нації-держави (зокрема, через скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу -- США, Японію, Китай, Францію, Великобританію.

Отже, втрачається безпека розвитку націй-держав, вони «розмиваються», світ перетворюється в корпоративну імперію. Національні економіки в такій системі, як і національні кордони, руйнуються, нації-держави перетворюються в сегменти глобального ринку, де без обмежень панують ТНК. іноземний інвестор економіка глобалізація

Найпотужнішим є, звичайно, економічний вектор глобалізації, крім того, цей процес поширюється і в геополітичну, соціальну, екологічну, інформаційну, культурну сферу.

До позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, забезпечення суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість «підтягнути» в економічному плані країну до рівня високо розвинених, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом тощо.

Щоправда, вирівнювання економічного розвитку -- це тільки задекларований «позитив», на практиці відбувається збільшення економічної прірви між країнами внаслідок глобалізації[2, c. 94-95].

Які ж для України негативи глобалізму, його загрози?

По-перше, це вже згадане збільшення розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між Україною та країнами «золотого мільярда» -- за оцінками ООН, різниця між ВВП багатих і бідних країн становила у 1960 р. -- 1:30, у 1990 р. -- 1:60, у 1999 р. -- 1:90. Отже, цей процес прискорюється.

По-друге, зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деградація довкілля.

По-третє, економічне і політичне послаблення України, пригнічення внутрішнього національного ринку, національної економіки, що призведе до практичного усунення України з конкурентного середовища.

По-четверте, зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально-світової і вихід з-під контролю України як нації-держави. Загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції.

По-п'яте, конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними і економічними традиціями нашої держави (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що протиприродно для господаря-українця).

Слід зазначити, що глобалізм не є суб'єктивним процесом, витвором «світового уряду» чи ТНК. Це об'єктивний процес всесвітньої інтеграції, новий етап розвитку людства. Все ж, сучасний глобалізм має насильницький характер щодо України, для нього характерний неоімперіалізм та неоколоніалізм[1, c. 71-72].

Підводячи підсумки потрібно відзначити:

Для України основною вимогою сьогодення є спрямування глобалізму не лише на осмислення світових проблем і процесів, а, передусім, на наукове забезпечення управління сучасним світовим розвитком. Суперечливість і турбулентність цього розвитку вимагає активного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами в інтересах виживання людства.

Вже зрозуміло, що розвиток українського суспільства підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобалізації. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя українського суспільства проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання. Вплив нової реальності, що виникає під тиском глобалізації, має потужний, навіть шокуючий політичний ефект, оскільки вимагає визначити ставлення до засад і динаміки глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її парадоксів і викликів.

Отже, маємо надзвичайно складну ситуацію, коли разом з інтенсивними процесами світової інтеграції, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних та культурних асоціацій, відбувається не менш активний процес фрагментизації світу, зростання національної самосвідомості, посилення культурної диференціації, відродження етнічно-національних цінностей України. Бурхливий розвиток цивілізації (освоєння космосу, інформаційна революція, виникнення мікропроцесорної технології тощо) і, разом з тим, передчуття екологічної, а то й антропологічної кризи стимулюють усвідомлення єдності людства як планетарної спільноти.

Україна не повинна стояти осторонь від загальносвітових процесів. У цьому аспекті явище глобалізації набуває очевидного сенсу як об'єктивний процес реорганізації соціуму в планетарному масштабі.



3. Практична частина

Задача 1: У «Вітчизні» з використанням усіх ресурсів можуть виготовити 200 одиниць товару Х або 250 одиниць товару У. В «Закордоні» - 350 одиниць товару Х або 150 одиниць товару У. В умовах автаркії «Вітчизна» виробляє і споживає 100 одиниць товару Х і 125 одиниць товару У, «Закордон» - 175 одиниць товару Х і 75 одиниць товару У.

Визначте:

1. відносні ціни на товари та спеціалізацію країн;

2. межі коливання світової ціни на товари;

3. виграш від спеціалізації та торгівлі для кожної країни та світової економіки в цілому, якщо на світовому ринку 150 одиниць товару Х обмінюється на 100 одиниць товару У;

4. точки внутрішнього споживання, досягнуті внаслідок спеціалізації та торгівлі, на основі побудови кривих виробничих та торговельних можливостей країн.

Розв'язання:

Відносна, або альтернативна, ціна товару є вираженням одиниці одного товару в одиницях іншого. Якщо у задачі наведені дані про обсяг виробництва двох товарів з використанням одиниці ресурсів, то альтернативні ціни товарів складають:

У Вітчизні:

Альтернативна вартість Х= = 1,25У

Альтернативна вартість У = = 0,8 Х

У Закордоні:

Альтернативна вартість Х= = 0,43У

Альтернативна вартість У =

Згідно з теорією відносних переваг Д. Рікардо, країна має спеціалізуватись на виробництві товару, який вона може виробляти з порівняно меншими витратами ресурсів. Таким чином "Вітчизна" має виробляти товар У, а країна "Закордон" -- товар Х.

Крива виробничих можливостей країни показує всі можливі комбінації максимальних випусків двох товарів.

За умови, що обидві країни мають тільки по одній одиниці ресурсів, криві виробничих можливостей для країн зображені на рис. 1.1

Рис. 1.1

2) межі коливання світов ціни на товари:

Х0,43; 1,25

У 0,8; 2,33

3) 150 Х = 100 У

Х = 0.67 У

У = 1,5 Х

Виграш Вітчизні:

Виграш Закордону:

До спеціалізації сумарний обсяг товару Х:

100 + 175 = 275 Х

Товару У: 125 + 75 = 200 У.

Після спеціалізації сумарний обсяг товару Х:

175 + 75 Ч 2,33 = 349,75

Товару У: 125 + 100 Ч 1,25 = 255 У.

Валовий приріст товару Х:

349,75 - 275 = 74,75 Х або

74,75 Ч 0,67 = 50,8 У

Валовий приріст товару У:

250 - 200 = 50 У або

50 Ч 1,5 = 75 Х

Виграш світової економіки в цілому

Задача 2:

Країна А може виробляти взуття більш ефективно, ніж країна Б. Однак країна А систематично імпортує взуття з країни Б.

Поясність, внаслідок чого утворюється така модель обміну.

Пояснення: Абсолютна перевага (у міжнародній торгівлі) - це здатність країни А виробляти взуття ефективніше (тобто більший обсяг випуску на одиницю фактора виробництва), ніж країна Б. Така абсолютна перевага не обов'язково означає, що країна А може успішно експортувати цей товар у країну Б. Країна Б може все ще мати порівняльну перевагу, що дає змогу експортувати взуття до країни А.



Список використаних джерел

1. Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Генеза, 1997. - 384 с.

2. Закон України “ Про інвестиційну діяльність” (1991р.)

3. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі К., 1998. 116 с.

4. Омельченко А. В. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні К., 1996. 231с.

5. І.Лукінов. Інвестиційна політика в стабільному економічному розвитку. Економіка України, 1999 №10

6. І.Ландарь. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну. Економіка України, 1998 №12

7. Волинський Г. Про конкурентні переваги в умовах глобалізації //Економіка України. 2006. - № 12. C. 68-72

8. Контурова С. М. Головні чинники і наслідки розвитку економіки України в умовах глобалізації //Актуальні проблеми економіки. 2006. - № 12. C. 91 - 97.

9. Лукьяненко Д. Международные стратегии экономического развития: Учеб. пособие / Юрий Владимирович Макогон (ред.). -- К.: Знання, 2007. -- 463с.

10. Руденко М. Глобалізація і Україна: Публіцистика //Дніпро. 2007. № 1-2. C. 75-85.

11. Савелко Т.В. Уточнення економічного змісту й особливостей глобалізації // Фінанси України. 2004. - № 7. С. 20-26.

12. Стукало Н.В. Глобалізація та розвиток фінансової системи України // Фінанси України. 2005. - № 5. С. 29-35.

Размещено на Allbest.ru