Україна і Європейські організації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Формування ідеї запрошення України до загальноєвропейських організацій

1.1 Особливості приєднання України до Ради Європи

2. Особливості співпраці з НАТО

2.1 Національна система координації співробітництва України з НАТО

2.2 Розвиток і нинішній стан відносин Україна-НАТО

2.3 Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО

2.4 Інша атмосфера

3. Основні етапи та співпраця України з ЄС

3.1 Проблеми у відносинах України і ЄС

Висновки

україна європейський союз нато



Вступ

Однією з найважливіших зовнішньополітичних цілей після проголошення незалежності Україна визначила входження до європейських міжнародних організацій. Курс на інтеграцію в європейські структури - Раду Європи, Європейський Союз, НАТО й інші міждержавні організації, що є основою політичної архітектури Європи, чітко визначився з перших етапів зовнішньої політики суверенної держави. Процес інтеграції України в європейський політичний, правовий, військовий і економічний простір відбувався (і здійснюється на сьогодні) з певними труднощами, сповільнювався внутрішніми і зовнішніми ускладненнями перехідного періоду. Для України, яка, за оцінками міжнародних експертів, за рівнем визнання міжнародних документів і прав людини в середині 80-х років XX ст. посідала 62 місце серед країн -членів ООН, інтеграція в міжнародні європейські організації не могла відбуватися швидко і легко.

Зміцненню міжнародного становища України і процесу її демократизації сприяв вступ до Ради Європи (РЄ) - найстарішої і найбільшої регіональної міжнародної організації. Основними завданнями, заснованої в грудні 1949 р. Ради Європи, є: захист прав людини і парламентської демократії, забезпечення принципу верховенства закону, прийняття угод, які сприяють єдності європейських країн, їх економічному і соціальному прогресу, спільної політики у соціальній і правовій сферах, забезпечують міжнародну співпрацю в організації колективної безпеки, ліквідації регіональних конфліктівПитання про вступ України до РЄ виникло з перших днів її незалежності. Участь у цій міжнародній організації - свідчення не лише європейського вибору в зовнішній політиці, а й показник курсу на демократизацію внутрішньополітичного й економічного життя країни.

Упродовж наступних двох років Верховна Рада України розпочала повільно приводити національне законодавство у відповідність до міжнародних норм і стандартів, зокрема до конвенцій і угод РЄ Взаємини України з РЄ з квітня 1994 р. вирізнялися пожвавленням і ефективністю. В Страсбурзі розпочала діяльність місія політичного спостерігача України при РЄ, набувала темпів робота з приведення українського законодавства у відповідність до загальноєвропейських стандартів. Офіційний вступ України до РЄ відбувся в Страсбурзі 9 листопада 1995 р. Україна стала 37-м членом РЄ. Це був один із перших зовнішньополітичних успіхів незалежної України, що засвідчив її демократичний вибір здійснювати розбудову держави з орієнтацією на європейський досвід.

Процес входження до Ради Європи для молодої Української держави міг реально розпочатися лише після 1 грудня 1991 року. Ще с самого початку свого самостійного існування вона намагалася самостійно формувати свій зовнішньополітичний курс. Лише підписавши Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі (лютий 1992 року), Паризьку хартію для нової Європи (червень 1992 року) і Декларацією Гельсінської зустрічі на вищому рівні "Виклик часові перемін" (липень 1992 року), Україна стала 52 повноправним членом Гельсінської родини, підтвердивши цим самим намір брати участь у загальноєвропейських інтегруючих процесах. Вже з перших років свого незалежного існування наша держава зробила рішучі кроки на зближення з європейською сім`єю.

Стосунки України з Органiзацiєю Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО) почали розвиватися невдовзі після отримання країною незалежності в рамках багатостороннього форуму для консультацiй i спiвробiтництва з полiтичних питань та питань безпеки, яким є Рада євроатлантичного партнерства (до 30 травня 1997 року - РПАС), бiльш iндивiдуалiзованого партнерства у сферi оборони, вiйськового спiвробiтництва та операцiй на пiдтримання миру - програми "Партнерство заради миру" (з травня 1997 року здiйснюється пiд егiдою РЄАП), а також вiдносин особливого партнерства Україна-НАТО у форматi "19+1" (до середини 1998 року "16+1"), формалiзованих в Хартiї про особливе партнерство мiж Україною та НАТО. Цi стосунки визначаються необхiднiстю налагодження конструктивного спiвробiтництва України з НАТО як провiдною структурою, що має тенденцiї i перспективи стати осередком нової загальноєвропейської системи безпеки, зокрема в контекстi розширення на Схiд.

Нацiональнi iнтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору вiдiграє у пiдтриманнi мiжнародного миру, стабiльностi i безпеки, сприяннi покращенню загального клiмату довiри в Євроатлантичному регiонi, створеннi нової системи регiональної безпеки в Європi, виробленнi пiдходiв до проблем роззброєння i контролю над озброєннями та запобiгання розповсюдженню зброї масового знищення.

Важливе значення для просування на шляху до європейської інтеграції є співробітництво з Європейським Союзом (ЄС). У 1992 р. Україна долучилась до співробітництва з європейськими фінансовими організаціями, зокрема, ставши членом Європейського банку реконструкції і розвитку, який був створений для допомоги країнам Східної Європи подолати комуністичне минуле. Тоді ж і почалось співробітництво з ЄС. Українське керівництво проголосило стратегічною метою вступ до цієї впливової міжнародної організації. У 1994 p. було підписано, а в 1998 р. набуло чинності закону Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. У документі проголошувалися такі цілі співробітництва: розвиток політичного діалогу; сприяння розвитку торгівлі, інвестицій; створення умов для взаємовигідного співробітництва в усіх галузях; підтримання зусиль України по зміцненню демократії, розвитку її економічного потенціалу та завершенню переходу до ринкової економіки. Загальну стратегію ЄС щодо України було затверджено у 1999 р.

Актуальність дослідження цієї теми зумовлена тим, що Україна споконвіку споріднена із Заходом, "повертається в Європу" передусім політично-правовими кроками, а також через повноцінне включення свого минулого у всеєвропейську історіографічну парадигму. Більше того, відповідність євростандартам стала ключовим і визначальним критерієм будь-яких українських варіантів політичної реформи (1995-1996, 2000, 2003-2004 рр.). Порівняно стабільний розвиток незалежної України можна вважати одним з найбільших здобутків у звільненні постбіполярної Європи від розмежувальних ліній. Державотворчі процеси, що розгорнулися в Україні з початку 1990-х років, супроводжувалися значним зростанням у суспільстві зацікавлення до формування зовнішньополітичного курсу, до набуття Україною власної європейської ідентичності.

Мета і завдання курсового дослідження полягає у формуванні сучасної історичної концепції інтеграції України до всіх європейських та євроатлантичних структур наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.

Об'єктом дослідження є еволюція зовнішньої політики України протягом 1991-2004 рр.

Предметом дослідження є трансформація діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування України, українських політичних партій та громадських організацій щодо втілення європейського та євроатлантичного вектору зовнішньої політики України.

Структура курсової роботи зумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається з вступу,трьох основних розділів,висновків,джерел та літератури.Загальний обсяг роботи 36 ст.



1. Формування ідеї запрошення України до загальноєвропейських організацій

Для України, як і всіх держав Центральної та Східної Європи, важливим геополітичним чинником є загальноєвропейський процес, входження до європейського і світового загалу на засадах цінностей західної демократії. Цьому підпорядковані зовнішньополітичні пріоритети, налагодження принципово нових дво- та багатосторонніх відносин, а також відповідна внутрішня трансформація. Стрижнем цього процесу є положення Підсумкового акта про відсутність територіальних претензій один до одного всіх учасників Організації безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), про непорушність кордонів, Що склалися історично. На відміну від деяких інших країн, Україна не висуває територіальних претензій до своїх сусідів.

Принципово важливим новим виміром геополітичного становища в Центральній і Східній Європі стало добровільно взяте Україною і виконане нею зобовґязання про безґядерний статус держави. Вивезення і знищення в 1996 р. третього за розмірами ядерного арсеналу світу, Успадкованого від СРСР, значно підвищило межу безпеки країн континенту. Це безпрецедентне явище світової практики є внеском України в безпеку кожної держави, людськоїспільноти. У середині 90-х років XX ст. значно зріс рівень загальної безпеки на Європейському континенті, але певну напругу спричиняли локальні конфлікти, які різною мірою зачіпали інтереси багатьох держав світу. Подолання конфронтації "комунізм -- капіталізм" змінилося локальним протистоянням політичних сил, міжнаціональним суперництвом і етнічною напруженістю в регіонах Європи: на Сході й Півдні ці процеси мають загрозливий характер, на Заході кидають виклик європейській економічній і політичній інтеграції.

Війни, що спалахнули в колишній Югославії та на теренах колишнього СРСР, -- прояв антидемократичної, антизахідної ідеології, заперечення її цінностей. Тому інтересам прискорення перехідного періоду повинен прислужитися, власне, демократичний характер розвитку. Збільшення числа субґєктів зовнішньополітичної діяльності в Центральній та Східній Європі ускладнює взаємодію держав. Це разом з іншими чинниками спричинило порушення балансу сил в регіоні, зміцнило позиції провідних держав Заходу. Не дивно, що загальною спрямованістю більшості країн, які постали на руїнах східного блоку, є прагнення до взаємодії з Європейським Союзом, намагання якомога швидше прикритися "парасолькою НАТО".

Держави Заходу схвалюють бажання східноєвропейських країн брати участь у європейських інтеграційних процесах, але підтримують не пряму участь, а перехідні форми. Так, спеціальна угода про асоціацію з ЄЄ 1991 р. передбачала пільги Польщі, Угорщині й тодішній Чехо-Словаччині в торгівлі. Згодом такий статус отримали Болгарія, Румунія та інші країни. В 1994 р. було підписано угоду про співробітництво з Україною. Хоча ця угода й не надає статусу асоційованого членства, вона сприяє розширенню взаємодії обох сторін.

Для сучасної України особливо важливим є регіон Центральної та Східної Європи, відповідні обґєднання країн цієї частини континенту. Вона докладає чимало зусиль для розширення відносин у межах Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ). Важливим зрушенням у цьому напрямі стало набуття нею 1996 р. статусу повноправного члена ЦЄІ, що є відчутним кроком до реалізації стратегічної мети -- вступу до ЄС, інтегрування в європейський економічний простір.

Останніми роками стала чіткою позиція України щодо СНД. Суттєвим для самої Співдружності та Європи загалом є те, що Україна заперечує надання СНД статусу субґєкта міжнародного права. Це, як відомо, не влаштовує Москву. Однак такий підхід, власне, і вирізняє позицію Києва.

За останні роки еволюціонували відносини країн молодої демократії з НАТО, який одночасно з розширенням на схід у пошуку нової моделі встановлює тісні відносини з Росією. За останні роки Північноатлантичний альянс зосередився на запобіганні конфліктам і врегулюванні криз, а не на підготовці можливих широкомасштабних воєнних операцій. Відчутнішою стала його політична роль у сфері збереження безпеки і стабільності.

Практика останніх десяти років свідчить про зацікавленість Північноатлантичного союзу в співробітництві з Росією, Україною та іншими державами пострадянського простору, що знайшло свій вияв у спеціальній програмі "Партнерство заради миру". У руслі цього співробітництва 7 травня 1997 p. y Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО -- перший такий центр у країні, що не входить до альянсу. Його завдання -- оперативне інформування про справи в НАТО. Відповідно почалася структуризація відносин по лінії Київ -- Брюссель, які офіційні особи називають особливим партнерством, що визнає міжнародну значущість України та її безперечний потенціал у європейській безпеці. 29 травня 1997 р. в Сінтрі (Португалія) парафовано Хартію про особливе партнерство НАТО з Україною. Президент України та глави держав урядів блоку підписали Хартію про особливе партнерство на саміті НАТО в Мадриді. В липні 1997 р. Хартія Україна--НАТО набула чинності. Показово, що НАТО обстоює принципи стабільності й недоторканності кордонів держав-учасниць, гарантує їм територіальну цілісність. Такі засади альянсу дуже вагомі для нашої країни. Адже окремі політичні сили сусідніх держав неодноразово висували певні територіальні претензії до України. Натомість НАТО визнає територіальну цілісність, кордони України та її демократичний вибір.

Україна впевнено розвиває відносини з пострадянськими державами. Водночас Київ послідовно виступає проти перетворення СНД на конфедерацію чи федерацію нового типу, розглядаючи її як міждержавний форум для активного дво- та багатостороннього співробітництва, передусім економічного. Україна виходить з історичних звґязків, що склалися в колишньому Радянському Союзі, вважає за доцільне переводити їх на належну політико-правову основу.

Україна, будучи відкритою для інтеграції до Європи, вона, на відміну від інших країн Центральної та Східної Європи, змушена долати дві лінії поділу континенту, які виникли після Другої світової війни. Перша -- межа, що розмивається і зникає, -- між країнами колишнього Варшавського Договору й рештою Європи. Друга -- західний кордон колишнього СРСР, що часом сприймається як межа дуже неоднорідної та аморфної СНД, яка віддаляє Україну від її природних партнерів у Центральній та Східній Європі.

Україна, послідовно інтегруючись до загальноєвропейської спільноти, розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, утвердження нового геополітичного простору, що відповідатиме вимогам XXI століття. Із прийняттям її до Ради Європи, ЦЄІ та співпраці з іншими європейськими обґєднаннями зґявилися принципово нові можливості для застосування багатовікового досвіду демократичних держав Європи в практиці державного будівництва, сходження до цивілізаційного рівня розвитку. Україна зміцнила співробітництво і з такими впливовими міжнародними інституціями, як Міжнародний Валютний Фонд, Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції та розвитку. Ініціатива НАТО "Партнерство заради миру" дала змогу Україні гнучко підійти до розвитку співробітництва з Північноатлантичним альянсом, маючи з ним такий рівень співпраці, який відповідає її індивідуальним вимогам і можливостям.

Аналіз конкретного геополітичного становища України та зовнішньополітичних кроків свідчить про нарощування зусиль до утвердження нашої держави в лоні європейських народів, у світовому співтоваристві. Помітні й здобутки української дипломатії, що позначається на зростанні обсягів та якості відносин з близькими сусідами і з країнами інших регіонів. Хоч і повільно, але зростають іноземні інвестиції. Провідні місця в цій сфері посідають капітали США, ФРН і Великобританії, чому сприяли політичні та економічні чинники.

Долаючи труднощі, Україна продовжує процес розширення своєї дипломатичної присутності у світі, поступово стаючи впливовою європейською та світовою державою, дедалі більше перетворюючись на реального та активного субґєкта міжнародних відносин, який має свої національні інтереси і вирішує їх в колі європейських народів.

1.1 Особливості приєднання України до Ради Європи

Однією з найважливіших зовнішньополітичних цілей після проголошення незалежності Україна визначила входження до європейських міжнародних організацій. Курс на інтеграцію в європейські структури - Раду Європи, Європейський Союз, НАТО й інші міждержавні організації, що є основою політичної архітектури Європи, чітко визначився з перших етапів зовнішньої політики суверенної держави. Процес інтеграції України в європейський політичний, правовий, військовий і економічний простір відбувався (і здійснюється на сьогодні) з певними труднощами, сповільнювався внутрішніми і зовнішніми ускладненнями перехідного періоду. Для України, яка, за оцінками міжнародних експертів, за рівнем визнання міжнародних документів і прав людини в середині 80-х років XX ст. посідала 62 місце серед країн -членів ООН, інтеграція в міжнародні європейські організації не могла відбуватися швидко і легко.

Зміцненню міжнародного становища України і процесу її демократизації сприяв вступ до Ради Європи (РЄ) - найстарішої і найбільшої регіональної міжнародної організації. Основними завданнями, заснованої в грудні 1949 р. Ради Європи, є: захист прав людини і парламентської демократії, забезпечення принципу верховенства закону, прийняття угод, які сприяють єдності європейських країн, їх економічному і соціальному прогресу, спільної політики у соціальній і правовій сферах, забезпечують міжнародну співпрацю в організації колективної безпеки, ліквідації регіональних конфліктів. РЄ виробляє рекомендації урядам, що визначають основні принципи діяльності у правничих справах, освіті, охороні здоров'я і культурі.

Питання про вступ України до РЄ виникло з перших днів її незалежності. Участь у цій міжнародній організації - свідчення не лише європейського вибору в зовнішній політиці, а й показник курсу на демократизацію внутрішньополітичного й економічного життя країни.

Вже через два тижні після проведення референдуму 1 грудня 1991 р. Міністерство зовнішніх справ України звернулося до Генерального секретаря РЄ з пропозицією про співпрацю. Відповіддю РЄ було запрошення делегації Верховної Ради України на спеціальну сесію Парламентської Асамблеї у лютому 1992 p., де офіційно розпочалися переговори про вступ до РЄ. Ще одним кроком у розвитку контактів з РЄ став візит у квітні 1992 р. у штаб-квартиру організації в Страсбурзі української делегації юристів. У підготовленому документі "Відносини з Україною" подано рекомендації Комітету Міністрів РЄ розглянути питання про приєднання України до цілого пакету конвенцій.

Упродовж наступних двох років Верховна Рада України розпочала повільно приводити національне законодавство у відповідність до міжнародних норм і стандартів, зокрема до конвенцій і угод РЄ. В перші роки незалежності, долаючи наслідки тоталітарної ментальності, Верховна Рада прийняла після гострих політичних дискусій понад 50 законів і велику кількість постанов стосовно прав людини, які сприяли демократизації суспільства. Серед них - закони "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", "Про свободу совісті і релігійних організацій", "Про громадянство України", "Про національні меншини", які відповідали кодексу європейської демократії. Україна на практиці демонструвала намір стати учасницею конвенцій РЄ, приєднатися до міжнародних угод.

Взаємини України з РЄ з квітня 1994 р. вирізнялися пожвавленням і ефективністю. В Страсбурзі розпочала діяльність місія політичного спостерігача України при РЄ, набувала темпів робота з приведення українського законодавства у відповідність до загальноєвропейських стандартів. Офіційний вступ України до РЄ відбувся в Страсбурзі 9 листопада 1995 р. Україна стала 37-м членом РЄ. Це був один із перших зовнішньополітичних успіхів незалежної України, що засвідчив її демократичний вибір здійснювати розбудову держави з орієнтацією на європейський досвід.

Членство в РЄ покладає на Україну відповідальність у міжнародному масштабі. Прилучення до загальновизнаних європейських стандартів демократичних свобод і прав людини вимагає не лише великих зусиль у подоланні наслідків тоталітарного минулого, а й врахування нових реалій. Прийняття Конституції У країни мало особливе значення у розбудові демократичних інститутів європейського зразка. РЄ неодноразово висловлювала задоволення першими підсумками участі України в низці програм, практичною роботою українських парламентарів у комітетах та комісіях, але водночас висловлювала претензії стосовно проведення демократизації й дотримання прав людини. Під час інспекційних поїздок по Україні з метою вивчення питання про реалізацію законів і конвенцій представники РЄ зазначають певні труднощі та відхилення від європейських стандартів.

На сучасному етапі Верховна Рада й Уряд України, долаючи окремі труднощі, забезпечують курс на подальшу демократизацію суспільно-політичного життя і зміцнення співпраці в межах РЄ. При підготовці пакетів законів уряд і Верховна Рада особливу увагу звертають на їх відповідність конвенціям та угодам Ради Європи.



2. Особливості співпраці з НАТО

Підтверджуючи спільну мету у застосуванні широкого спектру питань для консультацій та співробітництва, Україна та НАТО зобов'язуються розвивати та зміцнювати свої консультації та співробітництво у сферах, наведених нижче. В цьому контексті Україна та НАТО підтверджують своє зобов'язання повною мірою розвивати РЄАП та розширену і поглиблену ПЗМ. Це включає участь України в операціях, включаючи миротворчі операції, в кожному конкретному випадку, за повноваженнями Ради Безпеки ООН, або за відповідальністю ОБСЄ, а також у разі залучення до таких операцій Об'єднаних загальновійськових тактичних сил (ОЗТС), участь у них України на початковому етапі, що в кожному конкретному випадку є предметом рішень Північно-Атлантичної Ради щодо окремих операцій.

· Консультації між Україною та НАТО стосуватимуться питань, які становлять спільний інтерес, зокрема:

- політичних питань та питань, що стосуються безпеки, зокрема розвитку євроатлантичної безпеки та стабільності, включаючи безпеку України;

- запобігання конфліктам, управління кризами, підтримання миру, врегулювання конфліктів та гуманітарних операцій, беручи до уваги роль ООН та ОБСЄ у цій галузі;

- політичних та оборонних аспектів нерозповсюдження ядерної біологічної та хімічної зброї;

- контролю над озброєннями та роззброєння, включаючи питання, що стосуються Договору про звичайні збройні сили в Європі (Договору про ЗЗСЄ), Договору про відкрите небо та заходів зміцнення довіри і безпеки за Віденським Документом 1994 р.;

- експорту озброєнь та передачі супутніх технологій;

- боротьби з контрабандою наркотиків та тероризмом.

· Сфери консультацій та співробітництва, зокрема, шляхом спільних семінарів, спільних робочих груп та інших програм співробітництва, включатимуть широке коло тем, таких як:

- цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій та катастроф;

- цивільно-військові відносини та демократичний контроль над збройними силами, а також військова реформа в Україні;

- оборонне планування, бюджет, політичні питання, питання стратегії та концепції національної безпеки;

- оборонна конверсія;

- військове співробітництво між Україною та НАТО і взаємосумісність;

- економічні аспекти безпеки;

- науково-технологічні питання;

- аспекти безпеки у сфері довкілля, включаючи ядерну безпеку;

- дослідження і розробки з питань використання космічного та повітряного простору, через Дорадчу Групу з аерокосмічних досліджень та розвитку (ДГАДР).

· Окрім того, Україна та НАТО якомога ширше пророблять можливості співробітництва у наступних сферах:

- у сфері озброєнь (поза межами діалогу в рамках Конференції керівників національних органів держав-членів НАТО у галузі озброєнь);

- військова підготовка, в тому числі проведення навчань в рамках ПЗМ на території України і сприяння з боку НАТО українсько-польському миротворчому батальйону;

- сприяння співробітництву у галузі оборони між Україною та її сусідами.

· До цього можуть бути додані інші сфери консультацій та співробітництва за обопільною домовленістю на основі

надбаного досвіду.

· Враховуючи важливість інформаційної діяльності для покращення обопільної обізнаності та розуміння, НАТО заснувала центр інформації та документації в Україні. Українська сторона забезпечить повну підтримку діяльності Центру у відповідності з Меморандумом про взаєморозуміння між урядом України та НАТО, підписаним у Києві 7 травня 1997 р.

2.1 Національна система координації співробітництва україни з НАТО

1. Згідно з Конституцією України (ст. 106), Президент України, серед іншого, забезпечує національну безпеку держави та здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави. З огляду на це, саме Президент України визначає політику України, зокрема щодо набуття членства в НАТО, та приймає необхідні рішення щодо її реалізації.

2. Президент України відіграє свою роль у цій сфері і через Раду національної безпеки і оборони України. Стратегічні питання реалізації національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у контексті співробітництва України з НАТО належать до компетенції Ради національної безпеки і оборони України і розглядаються на її засіданнях.

3. Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, а також спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 27 грудня 2005 року №1861/2005 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року "Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)", забезпечення реалізації державної політики щодо співробітництва України з НАТО, в тому числі досягнення критеріїв членства України в НАТО, є одним із пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України.

4. Указ Президента України від 13 березня 2006 року № 215/2006 "Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору" визначив, що "Національну систему координації співробітництва України з НАТО складають органи виконавчої влади України, інші державні органи, спеціально уповноважені особи, діяльність яких пов'язана або спрямована на реалізацію державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції".

Цим Указом запроваджено інститут національних координаторів співробітництва України з НАТО (перші заступники або заступники керівників центральних органів виконавчої влади) та утворено Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО на чолі з першим заступником Міністра закордонних справ України А.Д.Бутейком.

Указом Президента України від 22 травня 2006 року затверджено Положення про Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО, згідно з яким Комісія є консультативно-дорадчим органом при Президентові України, а її Голова доповідає Президентові України про результати роботи Комісії.

5. Важливе місце в Національній системі координації співробітництва України з НАТО посідає Міністерство закордонних справ України. Пункт 1 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 12 липня 2006 р. N 960 визначає, що "Міністерство закордонних справ України (МЗС) як центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації відповідних заходів, зокрема тих, що спрямовані на досягнення стратегічних цілей зовнішньої політики України щодо забезпечення входження України в європейський простір і створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі (ЄС), Організації Північноатлантичного договору (НАТО)".

6. Важливим елементом національної системи координації співробітництва України з НАТО є Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України, який, згідно зі статтею 3 Указу Президента України від 27 грудня 2005 року №1861/2005 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року "Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)", перетворений на дорадчий орган при Президентові України.

2.2 Розвиток і нинішній стан відносин Україна-НАТО

У березні 1992 р. Україна стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС). У 1997 р. Україна стає спів засновницею та учасником наступниці РПАС - Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка на сьогодні налічує 28 держав-членів НАТО та 23 країни-партнера.

Починаючи з 1994 р., наша держава бере активну участь у програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном.

Україна пройшла шлях від Хартії про особливе партнерство, підписаної 09.07.1997 р. в Мадриді, через План дій, схвалений 22.11.2002 р. у Празі, в рамках якого реалізується щорічний Цільовий план Україна - НАТО, до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ, який було започатковано 21.04.2005 р. у Вільнюсі. Процес Інтенсифікованого діалогу, започаткований на виконання рішень Мадридського саміту НАТО 1997 р., пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами Альянсу, і є першим етапом офіційного процесу підготовки країн-аспірантів до членства в НАТО. Цільовий план Україна - НАТО на 2006 р. за своєю філософією та структурою побудовано за схемою Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Виконання ПДЧ є останнім етапом на шляху до отримання країною-претендентом запрошення приєднатися до Альянсу.

З квітня 1999 р., згідно з положеннями Хартії, формат відносин переведено у площину спільного форуму - Комісії Україна-НАТО (КУН). Поряд з цим консультативним механізмом співробітництва, Україна використовує також й такі механізми, як спільні робочі групиУкраїна-НАТО з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, з питань науки і захисту довкілля, а також регулярні засідання Україна-НАТО на рівні політичного, політико-військового керівного, військового, економічного та спеціального комітетів.

Значного прогресу у відносинах України з НАТО було досягнуто у 2005 р. У лютому 2005 р. на саміті КУН в Брюсселі Президент України В.Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом. Цей сигнал України був позитивно сприйнятий у Брюсселі, і вже в квітні на засіданні КУН на рівні міністрів закордонних справ було ініційовано Інтенсифікований діалог з питань членства та відповідних реформ.

Практичне обговорення підходів України та НАТО в рамках запровадження Інтенсифікованого діалогу відбулося під час візиту делегації Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО в Україну 18-20 жовтня 2005 р. на чолі з Генеральним секретарем Альянсу, в рамках якого було проведене чергове засідання КУН за участю міністрів закордонних справ та оборони України, а також здійснені поїздки членів делегації НАТО в регіони України в інформаційно-роз'яснювальних цілях. Вперше в історії відносин Україна-НАТО відбулося спільне засідання РНБО України та ПАР НАТО під головуванням Президента України В.Ющенка за участі Генсекретаря НАТО Я.Схеффера.

В грудні 2005 р. за підсумками засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ було прийнято спільну заяву, в якій вперше у документах Україна-НАТО йде мова не лише про відкритість "дверей НАТО", а й про конкретні перспективи залучення України до Плану дій щодо членства.

Під час засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ 28 квітня 2006 р. в Софії (Болгарія) держави-члени НАТО високо оцінилипроведення вільних та справедливих парламентських виборів в Україні у відповідності із загальновизнаними демократичними стандартами. На підсумковій прес-конференції за результатами засідання Генсекретар НАТО Я.Схеффер відзначив позитивне ставлення всередині Альянсу до питання стосовно запрошення України до ПДЧ, наголосивши у цьому зв'язку на очікуванні формування нового українського уряду та підтвердження ним євроатлантичного курсу країни. За день до цього, підсумовуючи результати зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів НАТО 27 квітня 2006 р., Генсек НАТО також відзначив, що країни, які прагнуть членства в Альянсі, отримають під час осіннього саміту НАТО в Ризі певного роду сигнал про підтримку їхніх зусиль, наповнення якого залежатиме від реальних досягнень країн-аспірантів у цій сфері. Це стосується як країн, які вже виконують ПДЧ (Албанія, Македонія, Хорватія), так і України та Грузії.

22 жовтня 2007 р. Президент В.Ющенко на відкритті засідання Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи у Києві підтвердив незмінність курсу України на членство у НАТО та ЄС і закликав європейських партнерів підтримати нашу державу у її прагненні приєднатися до Плану дій щодо членства. „Рубіжною позицією в цьому питанні українська сторона розглядає наступний саміт Альянсу у Бухаресті у квітні 2008 року," - заявив Президент. Під час чергового засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ 7 грудня 2007 р. українська сторона офіційно звернулася до представників країн-членів НАТО з проханням підтримати намір України приєднатися до Плану дій щодо членства в ході Бухарестського саміту Альянсу 2-4 квітня 2008 р.

18 січня 2008 р. Міністр закордонних справ В.Огризко передав Генеральному секретарю НАТО Я.Схефферу листа за підписами Президента, Голови Верховної Ради та Прем'єр-міністра України, в якому висловлюється спільна позиція щодо необхідності та готовності України приєднатися до ПДЧ в ході саміту Організації в Бухаресті.

3 квітня 2008 р. у Бухаресті відбулося засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів, за результатами якого було прийнято Декларацію Бухарестського саміту.

Окремий параграф декларації присвячений зверненню України (та Грузії) стосовно запрошення до Плану дій щодо членства в НАТО.

16 червня 2008 р. відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на високому рівні у контексті Інтенсифікованого діалог. Комісія Україна-НАТО обмінялася думками щодо стану та перспектив відносин і співробітництва НАТО-Україна у контексті рішень Бухарестського саміту, включаючи заявку України стосовно Плану дій щодо членства (ПДЧ), викликів, що залишилися, та відповідних реформ.

2-3 грудня 2008 року в Брюсселі відбулось засідання Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО на рівні міністрів закордонних справ країн-членів Альянсу, в рамках якого 3 грудня ц.р. пройшло засідання Комісії Україна-НАТО за участю Міністра закордонних справ України В.С.Огризка.

Головним підсумком зустрічі стало підтвердження країнами-членами НАТО всіх рішень стосовно України, ухвалених у Бухаресті.

З метою активізації практичної взаємодії планується посилити інформаційний та контактний офіси НАТО в Україні. Практичним механізмом реалізації реформ стануть Річні національні програми, виконання яких щорічно оцінюватиметься союзниками.

15 січня 2009 року У штаб-квартирі НАТО, Брюссель, під головуванням Генерального секретаря Альянсу Я.Схеффера відбулось засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів. Засідання, що стало першим заходом у рамках політичного діалогу України з Альянсом у 2009 році, було присвячене обговоренню результатів засідань міністрів закордонних справ у грудні 2008 року.

Учасники засідання в цілому позитивно відзначили прогрес, досягнутий Україною у рамках Інтенсифікованого діалогу та процесу виконання Плану дій та щорічних цільових планів в його рамках

Реалізація ухвалених у 2008 р. щодо України рішень обговорювалася під час засідання Комісії Україна-НАТО 5 березня 2009 р. у Брюсселі у рамках неформальної зустрічі Північноатлантичної Ради на рівні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО. У підсумковій Декларації було підтверджено усі рішення щодо України, ухвалені минулого року на Бухарестському саміті та на грудневій зустрічі міністрів закордонних справ. Союзники високо оцінили внесок нашої держави у загальну безпеку, включаючи її участь у миротворчих операціях під проводом НАТО. Окремо було підкреслено, що політична стабільність в Україні є вкрай важливою для успішної реалізації політичних та економічних перетворень, а також реформ безпекового та оборонного секторів.

19 червня 2009 року у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі відбулося засідання Політичного комітету НАТО з Україною, в ході якого відбулися презентація проекту РНП та обговорення його з союзниками. Сторона НАТО загалом позитивно оцінила проведену Україною роботу.

7 серпня 2009 року Президентом України затверджена перша Річна національна програма на 2009 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору.

21 серпня 2009 р. на виконання рішення ПАР НАТО, ухваленого міністрами закордонних справ у грудні 2008 р., було підписано Декларацію про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, яка відобразила прогрес, досягнутий протягом останніх років у відносинах між Україною та НАТО, а також закріпила за КУН провідну роль у реалізації процесу, започаткованого на Бухарестському саміті Альянсу у 2008 р.

На засіданні ПАР НАТО на рівні міністрів закордонних справ 3-4 грудня 2009 р. у Брюсселі було оприлюднено оцінку виконання Україною її першої РНП, яка була в цілому позитивною. За підсумками засідань ПАР НАТО та КУН було підтверджено тверді зобов'язання союзників стосовно майбутнього членства України в НАТО, а також їх готовність максимально сприяти продовженню нашою країною відповідних реформ.

16 березня 2010 р. Відбулося засідання Комісії Україна-НАТО у штаб-квартирі Альянсу за участю Заступника Міністра закордонних справ України К.П.Єлісєєва та заступника Генерального секретаря НАТО К.Бізоньєро. Обговорено основні пріоритети зовнішньої політики України після обрання Президента України, а також розвиток політичного діалогу та практичного співробітництва між Україною та НАТО в рамках виконання Річної національної програми на 2010 рік.

18 березня 2010 р. Чергове засідання Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань воєнної реформи у форматі "ключової групи", під головуванням заступника (помічника) Генерального секретаря НАТО посла Іржі Шедіві у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Обговорено досвід і пріоритети залучення експертів країн-членів НАТО до підтримки реалізації завдань з реформування сектору безпеки і оборони України, оцінено стан виконання Програми Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань воєнної реформи з професійної підготовки цивільного персоналу оборонних і безпекових структур України.

8 квітня 2010 р. Відбувся робочий візит в Україну Помічника (Заступника) Генерального секретаря НАТО з політичних питань та безпекової політики Д.Бренгельманна. В ході візиту стороні НАТО роз'яснено пріоритети нового керівництва України у внутрішній та зовнішній політиці. Візит засвідчив спільну готовність продовжити політичний діалог у рамках Комісії Україна-НАТО та практичну взаємодію, в тому числі в реалізації реформ шляхом виконання Річних національних програм. Д.Бренгельманн був прийнятий Міністріом закордонних справ України К.І.Грищенком.

8-9 квітня 2010 р. Візит до України делегації НАТО на чолі з Директором Міжнародного військового штабу НАТО генерал-лейтенантом Д.Годдеріжа, який був прийнятий Міністром оборони України М.Єжелєм та начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем ЗСУ І.Свидою. Обговорено перспективні напрями військового співробітництва між Україною і НАТО, питання спільної взаємодії і співпраці ЗСУ і підрозділів країн-членів НАТО, виконання домовленостей в рамках затверджених річних планів і продовження тісної співпраці з Альянсом тощо.

20 квітня 2010 р. Відбулося засідання Спільної робочої групи Україна - НАТО з питань воєнної реформи (СРГ ВР) у форматі "ключової групи", м.Брюссель. Розглянуто питання підготовки до засідання СРГ ВР високого рівня 26 травня у м.Київ.

25 травня 2010 р. Зустріч Міністра закордонних справ України К.І.Грищенка з Заступником Генерального секретаря НАТО з питань оборонної політики та планування І.Шедіви, м.Київ. Під час зустрічі сторонами було підтверджено прагнення продовжувати політичний діалог та взаємовигідне практичне співробітництво. Було також обговорено питання реалізації Україною РНП на 2010 р., спрямованої на здійснення широкомасштабних внутрішніх реформ.

26 травня 2010 р. Відбулося восьме Засідання Спільної робочої групи Україна - НАТО з питань воєнної реформи (СРГ ВР) високого рівня за участю Заступника Міністра закордонних справ України К.П.Єлісєєва. Засідання відбулося під головуванням Першого заступника Секретаря РНБОУ С.Гавриша та Заступника Генерального секретаря НАТО І.Шедіви. Ключовою темою засідання було обговорення поточного стану та перспектив подальшої реалізації проектів, започаткованих під егідою СРГ ВР.

2.3 Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору

Дата підписання: 09.07.1997

Дата набуття чинності: 09.07.1997

I. Розбудова розширених та поглиблених відносин

між Україною та НАТО

1. Україна та Організація Північно-Атлантичного договору

2. (НАТО) і її держави-члени, що іменуються надалі Україна та НАТО,

- базуючись на політичному зобов'язанні на найвищому рівні;

- визнаючи фундаментальні зміни у середовищі безпеки в Європі, які нерозривно пов'язали безпеку кожної держави до безпеки всіх інших, сповнені рішучості підсилити взаємну довіру та співробітництво, з метою зміцнення безпеки і стабільності, та співпрацювати у розбудові стабільної, мирної та неподільної Європи;

- підкреслюючи глибоку трансформацію НАТО, що відбулася з кінця "холодної війни", та її триваючу адаптацію до реалій євроатлантичної безпеки, що змінюються, включаючи підтримку з її боку, в кожному конкретному випадку, нових завдань в галузі миротворчих операцій, здійснюваних за повноваженнями Ради Безпеки ООН або за відповідальністю ОБСЄ;

- вітаючи прогрес, досягнутий Україною, та очікуючи на подальші кроки з метою розвитку її демократичних інституцій, реалізації радикальних економічних реформ, та з метою поглиблення процесу інтеграції до всієї низки європейських та євроатлантичних структур;

- відзначаючи позитивну роль НАТО у підтриманні миру і стабільності в Європі та у сприянні більшій довірі транспарентності у євроатлантичному регіоні, а також її відкритість для співробітництва з новими демократіями Центрально-Східної Європи, невід'ємною частиною якої є Україна;

- будучи переконаними, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому;

- беручи до уваги важливість міцних та сталих відносин між Україною та НАТО та визнаючи значний прогрес, досягнутий в різнобічних сферах діяльності з метою розвитку розширених, поглиблених і тісніших відносин між Україною та НАТО на засадах, створених Спільною Заявою для преси від 14 вересня 1995 р.;

- бажаючи і надалі розширювати та інтенсифікувати своє співробітництво в рамках Ради Євро-Атлантичного партнерства, включаючи розширену та поглиблену програму Партнерства заради миру;

- вітаючи їхнє практичне співробітництво в рамках Сил втілення (Стабілізаційних сил) та інших миротворчих операцій на території колишньої Югославії;

- поділяючи погляд, що відкритість Альянсу для нових членів, у відповідності до Статті 10 Вашингтонського Договору, спрямована на зміцнення стабільності в Європі та безпеки всіх держав в Європі без відновлення ліній розподілу беруть на себе зобов'язання, на основі цієї Хартії, у подальшому розширити та посилити своє співробітництво та розвивати особливе та ефективне партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі.

2.4 Інша атмосфера

Водночас директор Інституту світової політики Олена Гетьманчук в інтерв'ю Deutsche Welle зауважила, що у відносинах Києва та Брюсселя після зміни влади в Україні "спостерігається зниження довіри на вищому рівні". На її думку, після того як адміністрація Януковича відмовилася від курсу на вступ до НАТО і закріплення позаблокового статусу України, „серед представників влади у Києві та на місцях спостерігаються прояви натофобії, які додають напруженості відносинам між сторонами".

Північноатлантичний альянс сприймає це як непорозуміння, вважає Гетьманчук. За її словами, в НАТО були здивовані припиненням консультацій з розробки стратегії нацбезпеки України, а також деякими аспектами того, що відбувається в країні. Гетьманчук також зазначила, що не відбулося жодних ліквідацій чи скорочень чинних програм співпраці. У проведенні спільних військових навчань та інших тактичних заходів „сторонам вдалося досягнути відчутного прогрессу



3. Основні етапи та співпраця Україна-ЄС

Основи економічного співробітництва між Україною і ЄС визначаються цілою низкою угод та інших документів, прийнятих як на двосторонньому рівні, так і кожною зі сторін окремо.

На Україну як республіку колишнього Радянського Союзу цілком поширювалися положення Угоди про торгівлю та співробітництво між ЄС і СРСР, підписаної у грудні 1989 р. Дану Угоду, термін дії якої становив 10 років, було зорієнтовано на розвиток взаємного співробітництва в цілому ряді галузей економіки, важливих і для українського народного господарства: вугільній промисловості, сільському господарстві, захисті довкілля, електроенергетиці, секторі послуг тощо. В Угоді підкреслювалося, що економічне співробітництво будуватиметься на принципах рівності, недискримінації та обопільності, і вона розглядалася як передумова не тільки розвитку торгівлі, а й надходження західних інвестицій та створення спільних підприємств на території СРСР. Після розпаду в 1991 р. СРСР цю Угоду було трансформовано у двосторонні угоди на основі обміну відповідними листами, які з часом замінено угодами про партнерство та співробітництво. У червні 1994 р. Україна і ЄС підписали Угоду про партнерство та співробітництво, яка набрала сили 1 березня 1998 р.1 Угода визначає 28 сфер, у яких ЄС та Україна прагнуть розширити взаємну співпрацю: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі; стандарти та оцінка відповідності (сертифікація); добувна промисловість та виробництво сировини; наука та технології; освіта та професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок та телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з "відмиванням" грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток, включаючи контакти на регіо¬нальному рівні; співпраця в соціальній сфері (охорона здоров'я та безпека, зайнятість та соціальний захист); туризм; малі та середні підприємства; інформація та зв'язок; захист споживачів; митна справа; статистика; економіка; боротьба з наркотиками; культура. Сторони Угоди надали одна одній режим найбільшого сприяння, причому такий режим може характеризуватися певними винятками, а саме: винятки, пов'язані з участю в митних союзах та зонах вільної торгівлі; привілеї, що надаються окремим країнам згідно з правилами COT, а також відповідно до міжнародних домовленостей на користь країн, що розвиваються. Сторони зобов'язалися забезпечити свободу транзиту через свою територію товарів, що надходять із митної території іншої сторони. Україна, зокрема, мала звільнити від податку на імпорт та імпортного мита товари, що вво¬зяться на її територію тимчасово. Передбачалося скасування кількісних обмежень імпорту з ЄС в Україну та з України в ЄС. Водночас ст. 22 застерегла можливість запровадження таких обмежень у трьох випадках, а саме: * за умови необхідності захистити власні економічні інтереси; * у торгівлі виробами з текстилю та одягом

* у торгівлі сталлю

Сторони взяли на себе зобов'язання не встановлювати податки та інші збори на товари, що імпортуються з території однієї сторони на територію іншої, у більшому розмірі, ніж на аналогічні вітчизняні вироби. Йдеться про поширення національного режиму на підприємців кожної зі сторін Угоди. Сторони зобов'язалися вести торгівлю на основі ринкових цін, усіляко забезпечувати реалізацію принципу ринкового ціноутворення у взаємних відносинах. Угода підтвердила право сторін застосовувати антидемпінгові та компенсаційні заходи згідно зі ст. VI ГАТТ та багатосторонніми угодами, що обговорювалися ще під час Токійського раунду багатосторонніх торговельних переговорів. Угода містить також перелік класичних (у контексті ГАТТ) винятків із режиму вільної торгівлі, які зумовлені міркуваннями захисту суспільної моралі, безпеки, збереження природних ресурсів, захисту національних скарбів тощо. Положення Угоди не поширюються на товари, які належать до розділів 50--63 Комбінованої товарної номенклатури (текстильні товари, одяг).

У межах положень, які регулюють співробітництво сторін у галузі взаємного створення умов для виробничо-комерційної діяльності та інвестицій для підприємців України і ЄС, Україна взяла на себе такі зобов'язання: а) щодо умов створення компаній ЄС на території України -- надавати національний режим або найсприятливіший режим серед тих, які надаються компаніям інших країн, причому надання такого режиму має передбачатися національним законодавством та іншими нормативними актами, які регулюють діяльність компаній;

б) щодо умов виробничо-комерційної діяльності філій та відділень компаній країн--членів ЄС -- надавати національний режим (або найсприятливіший серед чинних в Україні) філіям та відділенням, створеним починаючи з 1 березня 1998 р.

Ці зобов'язання не поширюються або поширюються частково на створення (але не функціонування) компаній, які надають фінансові та телекомунікаційні послуги, послуги у сфері операцій з нерухомим майном і природними ресурсами (включаючи земельні ресурси та сільське господарство, рибальство) та певні професійні послуги. Зобов'язання України не стосуються послуг повітряного та морського транспорту, внутрішнього водного транспорту (за певними винятками).

Угода зобов'язала Україну забезпечити можливість здійснення між резидентами України та ЄС будь-яких платежів у вільно конвертованій валюті, які пов'язані з передбаченим Угодою пересуванням товарів, осіб та наданням послуг. Україна також має забезпечити свободу руху капіталу, коли йдеться про прямі інвестиції в компанії, створені згідно з законами країни місцеперебування, та інвестиції, що здійснюються відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво.