Платіжний баланс, його роль в економіці держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Факультет мененджменту

РЕФЕРАТ

з дисципліни

«Основи зовнішньоекономічної діяльності»

на тему:

«Платіжний баланс, його роль в економіці держави»

Виконав

Студент - 4 курсу

Групи -41

Київ-2011

Зміст

1. Визначення та значення платіжного балансу

2. Класифікація та структурні компоненти платіжного балансу

3. Основні методи регулювання платіжного балансу

Список використаної літератури

1. Визначення та значення платіжного балансу

Економічний зміст платіжного балансу та методологія складання. Платіжний баланс (balance of payments) - це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Платіжний баланс - це агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду часу.

Платіжний баланс - статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які із дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної й іноземної валюти в цей момент і він є одним із факторів формування валютного курсу.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників при здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерського погляду, платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.

В платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, кожна операція має дві сторони - дебет і кредит. У відповідності з цією обліковою системою загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті.

Кредит - це відплив за кордон вартостей, за які мають надійти платежі у певну країну (збільшення пасивів, зменшення активів) (приносять іноземну валюту).

Дебет - це приплив вартостей із-за кордону до даної країни, за які її резиденти мають платити за кордон (збільшення активів, зменшення зобов'язань) (пов'язані з витратами іноземної валюти). 

Складання, вивчення й аналіз платіжного балансу - необхідні дії уряду будь-якої країни, тому що саме за даними платіжного балансу можна наочно визначити, в якому стані знаходиться той чи інший пункт дуже важливих для кожної країни зовнішньоекономічних відносин.

Таблиця 1.

Прибуткові статті (+) (Джерела грошових коштів)	Витратні статті (-) (Способи використання грошових коштів)
Експорт товарів та послуг	Імпорт товарів та послуг
Приток капіталу	Вивіз капіталу
Приватні та державні дари із-за кордону	Дари за кордон
Транспортні послуги, що надані нерезидентам	Використання транспорту інших держав
Витрати іноземних туристів в даній країні	Витрати на туризм за рубежем
Військові витрати інших держав	Військові витрати за кордоном
Проценти та дивіденди, отримані із-за кордону	Проценти та дивіденди, що виплачуються нерезидентам
Продаж активів даної країни нерезидентам	Придбання іноземних активів (наприклад, акцій, облігації та нерухомості)
Депозити нерезидентів в депозитних установах даної країни	Депозити в іноземних депозитних установах
Продаж золота нерезидентам	Придбання золота за кордоном
Ё     Продаж національної валюти нерезидентам	Ё     Купівля іноземної валюти

Варто відмітити, що перші спроби підведення підсумків зовнішньоекономічної діяльності держави починалися ще в середні віки, а сам термін "платіжний баланс" увів в обіг у XVIII ст. англій-ський економіст Дж. Стюарт, що вбачав джерело багатства країни в її активному торговому балансі.

У сучасному світі не існує цілком закритих економік. Кожна країна тисячами ниток економічних відносин зв'язана з іншими країнами світового співтовариства, хоча ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство неоднаковий. Уся сукупність міжнародних економічних відносин даної країни зі світовим співтовариством знаходить висвітлення в її платіжному балансі. Платіжний баланс являє собою статистичний запис підсумку операцій між резидентами даної країни й іншого світу за певний період (зазвичай квартал або рік). Він дає кількісну й якісну характеристику зовнішньоекономічній діяльності країни, її участі в світовому господарстві. Платіжний баланс виступає джерелом інформації, що розкриває особливості участі країни в між-народному обміні товарами, послугами та капіталом. Не випадково проблеми платіжного балансу, активного чи пасивного сальдо торгового балансу викликають активний суспільний інтерес і позначаються на прийнятті політичних рішень.

У платіжному балансі держави наводиться систематизований перелік усіх операцій з коштами, що опосередковують зовнішньое-кономічні зв'язки. В ньому відображаються підсумки зовнішньое-кономічної діяльності країни. На його основі можна проводити аналіз цієї діяльності, давати оцінку валютно-фінансовому становищу країни, визначати, чи ефективно господарює та чи інша країна з погляду її зовнішньоекономічних зв'язків.

У ході складання платіжного балансу велика кількість міжна-родних угод, які укладаються різними економічними агентами, пе-вним чином класифікується та зводиться воедино в окремі статті. Отже, платіжний баланс відбиває не індивідуальні, а агреговані мі-жнародні угоди, в результаті яких право власності на активи, в якій би формі вони не існували, переходить від резидентів даної країни до резидентів інших країн.

Міжнародні угоди зазвичай припускають обмін: торгівля товарами та послугами, бартер, обмін одних фінансових активів на інші. Однак до них відносяться й однобічні переводи. Прикладом можуть виступати гуманітарна допомога чи переоцінка валютних резервів країни в зв'язку зі зміною валютного курсу.

Момент здійснення угоди фіксується таким чином, щоб факт переходу власності на активи знаходив висвітлення в національно-му рахівництві. Ним може бути, наприклад, момент укладення контракту, відвантаження товару, проходження митних процедур та ін.

При оцінці зовнішньоекономічних угод пріоритет віддається ринковим цінам чи їх еквівалентам.

Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як "статистичний запис усіх економічних угод протягом дано-го періоду між резидентами країн, які надають звітність".

Таке формулювання потребує деяких роз'яснень. По-перше, розгляду поняття "резидент". Дипломата, військові, туриста, навіть якщо вони знаходяться поза територією своєї країни, виступають резидентами тієї держави, громадянами якої вони є. Це відноситься і до фірми. Вона виступає резидентом тієї держави, де вона зареєстрована (доміцильована), але не тієї, де вона виконує свої операції. Статус "резидента" залежить від факту реєстрації його постійного місця перебування чи проживания.

Виключення становлять міжнародні організації (ООН, МВФ, Генеральна угода про тарифи і торгівлю й ін.), які не є резидентами тієї країни, де вони розташовані.

По-друге, чітко визначимо, що мається на увазі під поняттям "угода". "Угода" - це будь-який обмін, у якому товар, економічна послуга чи право власності на активи переходять від резидента од-нієї країни до резидента іншої.

Слід зазначити, що платіжний баланс відбиває фактичний стан платежів. Поряд з ним складається розрахунковий баланс, де відо-бражають не лише фактичні платежі, а й неоплачувані в даний момент вимоги та зобов'язання даної країни незалежно від термінів настання платежів.

Облік платежів по всіх зовнішньоекономічних операціях здій-снюється протягом певного періоду (місяць, квартал, рік). Він ве-деться в платіжному балансі за принципом подвійної бухгалтере'. Кошти, що надходять у країну за рахунок експорту товарів і послуг, дарунків, припливу капіталу, оприбутковуються в кредитових стат-тях платіжного балансу зі знаком "+”; імпорт же товару чи закор-донні інвестиції, позики та кредити, що спрямовуються за кордон, дарунки та пенсії, переказані іноземцями - в дебетових статтях балансу зі знаком "-".

Різниця між сумарними підсумками кредитових і дебетових статей є сальдо платіжного балансу. Ця різниця може бути позитивною, коли надходження перевищують платежі, та негативною - у протилежному варіанті. В останньому випадку країна має дефіцит платіжного балансу.

Платіжний баланс складається з трьох великих розділів. Це - рахунок або баланс поточних операцій, рахунок або баланс поточ-них операцій з капіталом і розділ, який відбиває розрахунки по офіційних міжнародних резервах. У свою чергу, дані розділи міс-тять підрозділи й окремі статті.

2.Класифікація та структурні компоненти платіжного балансу

баланс платіжний теорія кейнсіанський

Статистика платіжного балансу повинна мати певну узгоджену структуру, якомога більше пристосовану для реалізації цілей макроекономічної політики (в тому числі і формування напрямів її розвитку). За своїм призначенням та методологією складання платіжний баланс має збалансовувати обсяги зовнішньоторговельної діяльності країни за видами з обсягами розрахунків.

Платіжний баланс складається з:

поточного рахунку, в якому відображаються потоки товарів,

послуг, прибутків і поточних трансфертів;

рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій, в якому

відображаються капітальні трансферти і придбання/розміщення нематеріальних, нефінансових активів, а також фінансових активів і пасивів.

У загальному вигляді структуру платіжного балансу можна представити таким чином:

І. Поточний рахунок:

товари,

послуги,

доходи

поточні трансферти.

ІІ. Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій:

А. Рахунок операцій із капіталом

капітальні трансферти

Б. Рахунок фінансових операцій

прямі інвестиції,

портфельні інвестиції,

інші інвестиції,

резервні активи:

монетарне золото,

спеціальні права запозичення,

резервна позиція в МВФ,

інші зарубіжні активи.

І. Поточний рахунок. На цьому рахунку відображається рух реальних цінностей через державний кордон. Від'ємне сальдо на поточному рахунку є ознакою того, що імпорт реальних цінностей перевищує їх експорт, тобто країна потребує зовнішнього фінансування та є споживачем іноземного капіталу.

Питання, в якій формі надходить цей капітал - у формі зростання міждержавної заборгованості, обсягів іноземного кредитування чи притоку іноземних інвестицій, вирішується на основі аналізу стану рахунку операцій із капіталом та фінансових операцій. Сальдо на рахунку показує чистий приріст чи зменшення національного доходу внаслідок зовнішньоекономічних відносин даної країни з іншими державами. Сальдо поточного рахунку та сальдо рахунку операцій із капіталом та фінансових операцій, власне, і складають сальдо платіжного балансу.

Розглянемо окремі статті поточного рахунку платіжного балансу.

Стаття «Товари» охоплює більшість операцій поточного рахунку, що відображають перехід права власності на товари (експорт і імпорт) від нерезидента до резидента і в зворотному напрямі. Наголосимо, що під час обліку операцій за цією статтею поточного рахунку необхідно мати на увазі такі її особливості:

Енергоносії - виділяються окремим кодом.

Товари для перероблення - це товари, які перетинають кордон

із метою їх перероблення, після чого повертаються до країни - власника товару. Категорія товарів для перероблення не передбачає переходу права власності. Ці товари враховуються на валовій основі (повна вартість товарів до та після перероблення). Якщо ж мають місце платежі саме за перероблення товарів, вони враховуються за категорією інших ділових послуг.

Ремонт товарів - вартість ремонту пересувного обладнання,

який виконується нерезидентом або для нерезидента. До цієї статті не належать інші види ремонту: ремонт будівель та споруд (бу дівельні послуги), ремонт комп'ютерної техніки (комп'ютерні та інформаційні послуги) та технічне обслуговування транспортного обладнання в морських та повітряних портах (інші послуги на тран спорті).

Товари, придбані у портах транспортними організаціями -

пальне, продовольство, матеріальні запаси, допоміжні матеріали. Надання супутніх послуг (технічне обслуговування транспортних засобів, лоцманські послуги тощо) не належать до цієї статті.

Немонетарне золото - золото як засіб накопичення та золото

промислового призначення, яке не включається в резервні активи органів грошово-кредитного регулювання.

Стаття «Послуги» відображає рух коштів, пов'язаних з наданням як традиційних послуг, наприклад організація поїздок і перевезень, так і нових- комунікаційні, фінансові і комп'ютерні послуги, забезпечення авторських і ліцензійних прав, різного роду ділові послуги тощо. Роль нових послуг у міжнародній торгівлі зростає. Мандрівник (споживач послуг) потребує товарів і послуг країни, що приймає (постачальника послуг).

Основні види послуг:

Транспортні послуги - вантажні та пасажирські перевезення всіма видами транспорту та супутні послуги. За пунктом «інше» відображаються допоміжні послуги, у тому числі оренда транспортних засобів разом з екіпажами, а також складування, навантажування, розвантажування, технічне обслуговування транспортних засобів, лоцманські послуги, комісійні виплати, агентські послуги, пов'язані з пасажирськими та вантажними перевезеннями. Використання терміну «інший транспорт» потребує конкретного уточнення виду транспорту.

Послуги за статтею «Подорожі» відображають вартість усіх видів товарів та послуг, придбаних приїжджими. За цією категорією послуг враховуються платежі за туристичні путівки, за проживання в готелі, придбання товарів особистого користування, а також приватні перекази з-за кордону на користь нерезидентів (у тому числі іноземних студентів), готівкова валюта, продана на відрядження, тощо.

Комунікаційні послуги - послуги зв'язку, в тому числі телекомунікаційні, забезпечення телефонного, телексного, телеграфного зв'язку, радіомовлення, електронної пошти, супутникового, факсимільного та телевізійного зв'язку, поштові послуги.

Будівельні послуги - будівництво об'єктів, монтаж обладнання, ремонт будівель та споруд за межами економічної території.

Страхові послуги - охоплюють різні види страхування, що здійснюються страховими компаніями-резидентами для нерезидентів, і навпаки (наприклад, страхування зовнішньоторговельних вантажів). Фінансові послуги - це послуги фінансових посередників (наприклад, у зв'язку з відкриттям кредитних ліній), виплата чи стягнення комісійних за операції з акредитивами, банківськими акцептами, фінансовим лізингом. Як фінансові послуги кваліфікуються також виплата чи стягнення комісійних за проведення операцій з цінними паперами, за управління активами, за обслуговування кореспондентських рахунків та ін.

Комп 'ютерні та інформаційні послуги - оброблення баз даних, упровадження програмного забезпечення, включаючи розроблення і програмування конкретних систем замовника, управління обчислювальними комплексами, консультації у сфері обчислювальної техніки, експлуатація та ремонт обчислювальної техніки, послуги інформаційних агентств, пряма (індивідуальна) передплата на періодичні видання.

Роялті та ліцензійні послуги - офіційно дозволене використання нематеріальних активів (патенти, ліцензії, авторські права, торговельні знаки, технології). Проте придбання та продаж таких активів належать до операцій із капіталом (капітальні трансферти).

Послуги приватним особам та послуги у сфері культури і відпочинку - створення художніх фільмів, радіо- і телевізійних програм, проведення спортивних, культурних та оздоровлювальних програм, послуги, пов'язані з навчанням чи лікуванням за кордоном.

Урядові послуги - зовнішньоторговельні операції посольств, консульств, військових представництв, які вони проводять із резидентами тієї країни, де розташовані.

Інші ділові послуги - різноманітні види ділових, професійних, технічних та пов'язаних із науково-дослідною діяльністю послуг, які не увійшли до наведених вище категорій послуг. Це, зокрема:

перероблення давальницької сировини;

операційний лізинг - оренда обладнання без персоналу, здавання в

оренду (чартер) морських і повітряних суден та іншого транспортного обладнання без команди та екіпажу;

послуги з підготовки документів, консалтинг у сфері бухгалтерського

обліку, аудиту й податкового законодавства, надання оперативної допомоги фірмам

послуги в галузі реклами та маркетингу, проведення виставок та

торговельних ярмарків;

наукові дослідження та дослідно-конструкторські розроблення,

виконані резидентами для нерезидентів, і навпаки;

архітектурні, інженерні та інші технічні послуги, геологіч

на розвідка, перевірка та сертифікація якості продукції, технічний контроль;

послуги в галузі сільського господарства, видобування корис

них копалин, перероблення на місцях тієї продукції, яка надійшла за імпортом і не підлягає реекспорту, і навпаки (наприклад, перероблення ядерних відходів);

послуги з добору кадрів (наприклад, екіпажів суден), письмового та

усного перекладу, оплата будівельних матеріалів компаніями-не-резидентами, що ведуть будівельні роботи на території даної країни.

агентські послуги - оплата компаніями послуг їхніх закордонних

агентів, у тому числі представництв.

До статті «Доходи» поточного рахунку входять компенсації працівникам, доходи від інвестицій (доходи від прямих інвестицій та інші дивіденди і проценти). Ця стаття відображає взаємозв'язок між доходами і капітальним рахунком, а також між платіжним балансом і балансом зарубіжних інвестицій.

Основні види доходів, що відображаються на поточному рахунку:

Оплата праці - заробітна плата та інші виплати, отримані робітниками та службовцями за межами країни, резидентами якої вони є.

Доходи від прямих інвестицій:

дохід від пайової участі в капіталі компаній - дивіденди, роз

поділений та нерозподілений прибуток закордонних відділень, реін- вестований прибуток

проценти за борговими зобов'язаннями - це проценти, які сплачує

прямому інвестору підприємство прямого інвестування, і навпаки.

Дохід від портфельних інвестицій являє собою рух коштів між резидентами і нерезидентами, що виникає внаслідок володіння акціями, облігаціями, довгостроковими цінними паперами, інструментами грошового ринку. До нього належать:

дохід від пайової участі в капіталі компаній (дивіденди);

дохід за борговими зобов'язаннями (проценти).

Дохід від інших інвестицій:

а) проценти за довгостроковими кредитами (гарантованими або негарантованими);

б) інший дохід від інших інвестицій - проценти за іншими фінансовими вимогами/зобов'язаннями (міжбанківськими кредитами, позиками, депозитами, за користування залишками коштів на кор рахунку та ін.).

Стаття «Поточні трансферти» відображає операції, проведені на безоплатних засадах. Ця група операцій збільшує доходи та споживання країни-одержувача за рахунок доходів та споживання краї-ни-постачальника. Поточні трансферти включають грошові трансферти урядам для фінансування видатків, гуманітарної допомоги, щорічних або регулярних внесків у міжнародні організації, оплати урядом або міжнародними організаціями витрат (у тому числі і заробітної плати співробітникам) на надання технічної допомоги.

Сектор державного управління - гуманітарна допомога, внески державних органів до фондів міжнародних організацій, податки і штрафи, сплачені нерезидентами державним органам України.

Інші сектори:

а) грошові перекази осіб, які працюють за кордоном, - безоп латні грошові перекази сім'ям;

б) інші трансферти - дарування, спадок; аліменти та інші ви плати на утримання дітей; пенсії та інші виплати в межах програм соціального забезпечення, що виплачуються недержавними організаціями; приватні перекази, що надходять резидентам від нерезидентів, або навпаки; періодичні відрахування (включаючи членські внески) в благодійні, релігійні, наукові і культурні організації; сплата мита і штрафів, якщо вона проводиться резидентами України на користь державних органів інших країн.

II. Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій

Цей рахунок поділяється на рахунок операцій із капіталом та рахунок фінансових операцій.

У рахунку операцій із капіталом відображаються всі виплати за капітальними трансфертами і за придбання/розміщення нематеріальних, нефінансових активів. Капітальні трансферти можуть бути в грошовій і матеріальній формах. Грошові капітальні трансферти призначені для придбання/розміщення основних фондів. Капітальні

трансферти в матеріальній формі є відображенням зміни права власності на основні фонди, списання дебіторської заборгованості.

У рахунку фінансових операцій показуються всі операції, пов'язані зі зміною права власності на іноземні фінансові активи або пасиви країни. Насамперед це операції, що полягають у пред'явленні та погашенні фінансових вимог однієї країни до інших країн, і навпаки.

Основним компонентом рахунків операцій з капіталами та фінансових операцій є капітальні трансферти. Трансферт вважається капітальним, коли має місце передача права власності на основний капітал або анулювання боргу кредитором, коли одна із сторін не отримує вартісного еквівалента.

Капітальні трансферти сектора державного управління - це " державні трансферти на інвестиційні цілі, тобто капітальні трансферти державних органів на користь організацій-нерезидентів. Вони призначені для повного або часткового покриття видатків на придбання основного капіталу (наприклад на фінансування великомасштабних будівельних проектів). Формою капітальних трансфертів сектора державного управління є також податок на спадок.

Капітальні трансферти інших секторів - це інвестиційні субсидії, передача права власності на основний капітал, спадок на користь некомерційних організацій-нерезидентів з метою фінансування валового накопичення основного капіталу (наприклад, на будівництво приміщення бібліотеки); грошові перекази мігрантів (перекази у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання); податки на спадок у формі капітальних трансфертів інших секторів.

Придбання/реалізація нефінансових активів - придбання/реалізація землі та її надр, а також активів нематеріального характеру (патентів, авторських прав, ліцензій, торгових знаків).

До статті «Прямі інвестиції» належать операції з придбання інвестором контрольного пакета акцій, з тим щоб мати вирішальний голос в управлінні підприємством, розташованим за межами країни-інвестора. Зауважимо, однак, що інвестор може бути й одноосібним власником підприємства.

Капітал у формі прямих інвестицій - це: 1) капітал, вкладений прямим інвестором у зарубіжне підприємство прямого інвестування; 2) капітал, отриманий прямим інвестором від такого підприємства.

Облік прямих інвестицій провадиться за принципом їх спрямованості (інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку).

Прямі інвестиції можуть набувати таких форм. Акціонерний капітал капітал відділень, акції дочірніх та асоційованих підприємств, крім «неголосуючих» привілейованих акцій, а також інші капіталовкладення (capital contributions) прямого інвестора, що збільшують статутний фонд підприємства прямого інвестування.

Реінвестований прибуток являє собою ту частину прибутку підприємств прямого інвестування, що належить прямому інвестору і не підлягає розподілу. Цей прибуток збільшує розмір іноземних активів держави, резидентом якої є прямий інвестор.

Інший капітал у формі прямих інвестицій («міжфірмовий борг») охоплює всі операції із залучення коштів і кредитних ресурсів, що мають місце між прямим інвестором і підприємствами прямого інвестування. За цією позицією також враховуються «неголосуючі» привілейовані акції дочірніх і асоційованих підприємств, що не дають права на участь у додаткових прибутках. Вкладення коштів у нерухоме майно приватними особами (наприклад, у будівництво дачних та інших будівель для власного використання та здавання в оренду) теж належить до цієї категорії.

У статтю «Портфельні інвестиції» входять операції з тими акціями та іншими борговими цінними паперами, що не належать до прямих інвестицій і перетинають кордон країни.

Стаття портфельні інвестиції рахунку фінансових операцій включає операції з акціями, іншими цінними паперами та похідними фінансовими інструментами, за винятком тих випадків, коли ці операції належать до прямих інвестицій чи резервних активів. Характерною рисою цих інструментів є те, що вони можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.

Операції з портфельними інвестиціями можна розділити на дві групи: операції з фінансовими активами (зарубіжні цінні папери) та з фінансовими зобов'язаннями (вітчизняні цінні папери).

За видом фінансового інструмента розрізняють такі операції з портфельними інвестиціями:

· операції з цінними паперами, які дають право на участь у капіталі, тобто

· операції з акціями різних типів, сертифікатами участі, які замінюють акції, всіма видами капіталовкладень у довірчі товариства та інвестиційні фонди.

· операції з борговими цінними паперами:

1) з облігаціями та

іншими довгостроковими або безстроковими борговими зобов'язаннями;

2) з інструментами грошового ринку (борговими цінними па перами, термін погашення яких з моменту їх випуску становить рік або менше року - казначейські зобов'язання, векселі, банківські акцепти, короткострокові депозитні сертифікати);

3) з похідними фінансовими інструментами (опціони, варранти).

Стаття «Інші інвестиції» охоплює операції, що стосуються різних видів інвестицій, таких як торговельний кредит, інші види зовнішніх позик, валюта й депозити, використання кредиту МВФ тощо.

«Інші інвестиції» - це категорія фінансових операцій, які не ввійшли до статей «Прямі інвестиції», «Портфельні інвестиції» та «Резервні активи».

Як і портфельні інвестиції, інші інвестиції розподіляються на «інші інвестиції - активи» та «інші інвестиції - пасиви» відповідно до їхньої належності до фінансових активів чи фінансових зобов'язань країни.

За видом фінансового інструмента операції з іншими інвестиціями класифікуються так.

Торговельні (комерційні) кредити - це вимоги та зобов'язання, що виникають внаслідок того, що продавець надає кредит безпосередньо покупцю товарів, або покупець здійснює попередню оплату (банківські позики на фінансування зовнішньоторговельних операцій до цієї категорії не належать, вони враховуються разом з позиками).

Позики - це пряме надання кредитором боржнику певної суми коштів; крім того, до категорії позик входять платежі за угодами РЕПО (Repurchase agreement), виплата основної суми боргу за фінансовим лізингом. Залежно від початкового терміну погашення позики поділяються на довгострокові та короткострокові.

Довгострокові позики - це кредити МВФ та інших міжнародних організацій, гарантовані або негарантовані державні кредити, довгострокові кредити, що надходять за прямими кредитними лініями, інші позики, початковий термін погашення яких становить понад рік.

Короткострокові позики - банківські кредити, в тому числі на фінансування зовнішньоторговельних операцій, платежі за угодами РЕПО, інші види позик та авансів (включаючи іпотечні кредити), що передбачають початковий термін погашення менший за один рік або виплачуються за першою вимогою.

Депозити - ліквідні депозити (депозити до запитання) та інші види депозитів, кошти за трастовими угодами, депозити в кредитних спілках, будівельних товариствах тощо.

Інші активи (пасиви) - інші інвестиції, що не ввійшли до трьох зазначених вище категорій.

Резервні активи - це іноземні фінансові активи, які фактично належать органам грошово-кредитного регулювання, перебувають у розпорядженні цих органів та можуть бути реально використані, якщо в цьому з'явиться потреба. Ці фінансові активи контролюються монетарною владою і призначені для фінансування і регулювання дефіциту платіжного балансу та для інших чітко обумовлених цілей. Основні складові резервних активів: монетарне золото, спеціальні права запозичення (SDR), резервна позиція в МВФ, іноземна валюта, інші фінансові вимоги. Зміна стану резервних активів означає, що проводяться фінансування дефіциту платіжного балансу, офіційна інтервенція на валютному ринку, метою якої є вплив на курс національної валюти та інші операції.

У платіжному балансі відбиваються зміни міжнародних резервів протягом певного періоду. Зміни мають місце, якщо провідні грошово-кредитні інститути продають або купують іноземні ліквідні активи чи певні ліквідні зобов'язання.

3. Основні методи регулювання платіжного балансу

В дусі теоретичних концепцій класичної теорії вирівнювання платіжного балансу пояснювалося рухом грошових активів. Економісти класичної школи припускали, що вільний рух золота і гнучкі ціни самостійно (і оперативно) відновлюють рівновагу доходу на «природному» рівні та вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна корекція рівнів цін і заробітної плати попереджувала виникнення значних платіжних дисбалансів. Простір для доречного державного втручання обмежувався чіткими правилами золотого стандарту: визначення золотого вмісту грошової одиниці, зобов'язання центрального банку або державної скарбниці купувати без обмежень золото згідно із визначеним паритетним курсом, скасування буд-яких обмежень на рух монетарного золота. Досягнення рівноваги платіжного балансу передбачало узгоджене використання трьох засадних припущень:

Фінансування торговельних дисбалансів наявними грошовими активами.

Щільний причинно-наслідковий зв'язок між пропозицією грошової маси та рівнем цін.

Залежність експорту-імпорту від порівняльних цін у міжнародній торгівлі.

Дефіцит платіжного балансу супроводжується втратою грошових активів, а відповідно - зменшенням пропозиції грошової маси. Навпаки, додатне сальдо платіжного балансу означає приплив грошових активів та збільшення пропозиції грошової маси.

Найповніше це виявилося під час золотого стандарту (1870-1914), коли пропозиція грошової маси повністю визначалася готівкою в обігу. Подібним чином зменшення (збільшення) пропозиції грошової маси відбувається за умов фіксованого обмінного курсу в економіках із сучасною банківською системою, хоча у такому разі зв'язок між припливом-відпливом капіталу і пропозицією грошової маси стає складнішим.

Зменшення пропозиції грошової маси обумовлює зниження рівня цін (дефляцію), що поліпшує цінові співвідношення у зовнішній торгівлі. Відповідно зменшується імпорт і збільшується експорт. При цьому номінальний обмінний курс залишається незмінним. Ціновий ефект визначається цілком достатнім для вирівнювання платіжного балансу. Поєднання руху грошових активів та зміни внутрішніх цін створює підстави для визначення даного механізму вирівнювання платіжного балансу як грошово-цінового. Необхідною умовою функціонування зазначеного механізму вирівнювання платіжного балансу є абсолютна впевненість економічних агентів у дотриманні визначених «правил гри». Варто зауважити, що у 1870-х роках золотий стандарт виник цілком неформально, коли більшість тодішніх країн самостійно визначали золотий вміст власних грошових одиниць і почали дотримуватись низки згаданих вище правил. Золотий стандарт не передбачав міжнародних зобов'язань і не запроваджувався офіційними письмовими угодами.

Золотий стандарт передбачав максимально можливу монетарну дисципліну. Незалежно від валютних резервів, будьяке збільшення грошової маси нейтралізувалося втратою золотого запасу, що з необхідністю передбачало дефляцію для поліпшення платіжного балансу. У світовому масштабі пропозиція грошової маси визначалася видобутком золота. Ця риса найчастіше критикувалася опонентами золотого стандарту з позиції недостатньої пропозиції золота для забезпечення потреб динамічно зростаючої світової економіки.

Практично у вирівнюванні платіжного балансу теоретичні аргументи класичної теорії заперечували логіку меркантилізму, хоча використовувався спільний наголос на монетарних ефектах платіжного балансу. Меркантилісти вважали, що економічне зростання вирішальною мірою залежить від додатного торговельного платіжного балансу. Приплив грошових активів (золота і срібла) та супутнє підвищення рівня цін розглядалися дієвими чинниками стимулювання національного виробництва. Навпаки, збільшення імпорту вважалося небажаним, оскільки вело до зменшення валютних резервів. Інтенсивне державне втручання мало на меті підтримання додатного сальдо платіжного балансу. Не враховувалося, що підвищення рівня цін внаслідок тривалої монетизації валютних резервів замість стимулювання виробництва може істотно погіршити цінову конкурентоспроможність товарів національної економіки, а відповідно мати протилежні до очікуваних наслідки - погіршення торговельного балансу і спад виробництва.

Принциповий характер вирівнювання платіжного балансу здійснюється через корекцію пропозиції грошової маси та рівня цін. Абсолютна довіра до !правил гри», включно з визначеним золотим вмістом грошової одиниці, розглядалася необхідною передумовою оперативного вирівнювання платіжного балансу.

Перейдемо до характеристики Кейнсіанської теорії вирівнювання платіжного балансу. Під час «великої депресії» (1929-33 рр.) тривалий спад виробництва та брак очікуваної гнучкості цін створював аргументи на користь кейнсіанського пояснення причин порушення зовнішньої і внутрішньої рівноваги, яке передбачало корекцію доходу. Погіршення сальдо платіжного балансу зменшує сукупний попит. Відповідно зменшується дохід, що обмежує попит на імпорт. Таким чином зміни доходу самостійно вирівнюють платіжний баланс.

Ціновий чинник не відіграє  помітного значення у кейнсіанській традиції, оскільки заперечується можливість гнучкого ціноутворення. Тобто визнається ідеальною цінова еластичність сукупної пропозиції. Також у перших кейнсіанських моделях не враховувалася пропозиція грошової маси. Натомість підвищену увагу отримали:

а)   вплив зовнішньої торгівлі на мультиплікатор доходу;

б)   умови реалізації плаваючого обмінного курсу;

в)   вплив умов торгівлі на функцію приватного споживання.

Акцептування ролі доходу під час вирівнювання платіжного балансу краще пояснювало перебіг великої депресії, коли ціни виявляли набагато нижчу гнучкість, ніж це передбачалося економістами класичної школи. Іншими характеристиками міжвоєнного періоду були: запровадження грошових одиниць без золотого забезпечення, торговельний протекціонізм, валютний контроль, непоодинокі кризи платіжного балансу, які досить часто супроводжувалися відмовою від обслуговування зовнішніх зобов'язань - дефолтом. У пізніших кейнсіанських моделях механізм вирівнювання платіжного балансу визначався змінами доходу і грошової маси. Кейнсіанська теорія передбачала активне втручання держави в економіку. Взаємопов'язаними цілями такого втручання були рівновага доходу і платіжного балансу, однак пріоритетним вважалося забезпечення повної зайнятості. Інакше кажучи, міркування доходу мали підвищену вагу порівняно з підтриманням рівноваги платіжного балансу. Обмеження платіжного балансу розглядалися щонайбільше перешкодою для збільшення доходу.

Автоматична адаптація - це саморегуляційний процес вирівнювання платіжного балансу і стабілізації доходу на деякому рівноважному (або «природному») рівні YN, що здійснюється через зміни у рівнях цін, заробітної плати, процентної ставки, а також пропозиції грошової маси (фіксований обмінний курс) або номінального обмінного курсу (плаваючий обмінний курс). Автоматична адаптація поєднує окремі елементи кейнсіанської і класичної традиції.

Фіксований обмінний курс. Найкращим ілюстративним прикладом може розглядатися золотий стандарт. Рух золота або грошових активів самостійно вирівнював короткочасні дисбаланси - без необхідності коригування основних макроекономічних показників. Для подолання тривалих платіжних дисбалансів вимагалися зміни рівнів цін, заробітної плати і доходу. Пояснення економістів класичної школи передбачали, що згодом доход повертається до «природного» рівня.

Послідовність вирівнювання платіжного балансу для фіксованого обмінного курсу характеризується Безпосереднім наслідком 1) перевищення обсягів імпорту над експортом або 2) відпливу капіталу стає збільшення попиту на іноземну валюту. Для підтримання фіксованого обмінного курсу центральний банк продає валютні резерви. Наступне стиснення грошової маси підвищує процентні ставки. Це стимулює залучення іноземного капіталу і зменшує сукупний попит, що обмежує обсяги імпорту. Водночас зниження цін і заробітної плати поліпшує цінові співвідношення у зовнішній торгівлі. Амплітуда зазначених змін залежить від структурних характеристик національної економіки та способу прикріплення грошової одиниці.

Наведену схему легко поширити на випадок використання процентної ставки для підтримання фіксованого валютного курсу та оптимальної пропозиції грошової маси.

Можливість підтримати фіксований обмінний курс за допомогою змін процентної ставки вперше було помічено наприкінці ХІХ століття у Великобританії часів золотого стандарту. Тенденція до знецінення грошової одиниці вимагала підвищення процентної ставки, тоді  як її надмірне зміцнення - зниження процентної ставки. Відповідно виникала можливість регулювати пропозицію грошової маси.

Зв'язок між обмінним курсом та процентною ставкою посилювали механізми форвардного хеджування у банківській сфері. Різниця між поточним і форвардним обмінними курсами пояснювалася відмінностями у рівнях процентної ставки у даній країні та закордоном.

Плаваючий обмінний курс. Безпосереднім наслідком від'ємного сальдо платіжного балансу є зниження обмінного курсу грошової одиниці внаслідок перевищення попиту над пропозицією іноземної валюти. Зміни RER зменшують імпорт і збільшують експорт. Оскільки знецінення грошової одиниці збільшує сукупний попит, задля попередження «перегріву» економіки його необхідно доповнити низкою заходів щодо обмеження сукупного попиту: фіскальних і монетарних. У кейнсіанському дусі фіскальна політика є найбільш ефективною для підтримання рівноважного рівня доходу; відповідно підвищення податків або видатків бюджету зменшують доход. Ефект доходу обмежує попит на імпорт, що поліпшує поточний рахунок.

Обмеження пропозиції грошової маси теж зменшує доход: як безпосередньо, так і через підвищення процентної ставки. З іншого боку, підвищення процентної ставки поліпшує рахунок капіталу і фінансових операцій. Варто зауважити, що фіскальні заходи щодо обмеження сукупного попиту ймовірно знизять процентну ставку.

Поєднання трьох ефектів - цінового, доходу і процентної ставки - для плаваючого обмінного курсу не відрізняється від фіксованого обмінного курсу, проте відмінною є їх послідовність під час вирівнювання платіжного балансу. Найголовніше, що для плаваючого обмінного курсу автоматична адаптація розпочинається ціновим ефектом, тоді як для фіксованого обмінного курсу - ним завершується.

Політика адаптації передбачає зміни засадних макроекономічних показників (доход, процентна ставка, грошова маса, обмінний курс) з метою вирівнювання платіжного балансу. Це може відбуватися в режимі автоматичної адаптації або за допомогою цілеспрямованої економічної політики. Реакція на порушення рівноваги платіжного балансу може обмежитися змінами у фіскальній і монетарній політиці або містити структурні заходи. В дусі класичної традиції автоматична адаптація має переваги, оскільки стабілізаційна політика розглядається здебільшого дестабілізуючим чинником, що перешкоджає поверненню до рівноважного значення доходу. Навпаки, у кейнсіанській традиції державне втручання засобами стабілізаційної економічної політики вважається дієвим чинником запобігання зниженню доходу.

Політика акомодації передбачає внутрішнє (валютні резерви) або зовнішнє фінансування платіжних дисбалансів (зрозуміло, що йдеться про від'ємне сальдо поточного рахунку) - без радикальних змін в економічній політиці. Такий вибір є обґрунтованим для випадків, коли відхилення від рівноваги платіжного балансу є тимчасовими і важливо забезпечити стабільність доходу

При погіршенні сальдо поточного рахунку вибір між політикою адаптації і акомодації передбачає аналіз двох взаємопов'язаних питань:

· характер макроекономічного шоку - тимчасовий чи перманентний;

· параметри самодостатності від'ємного сальдо поточного рахунку.

Тимчасові макроекономічні шоки дозволяють обмежитися політикою акомодації, адже першопричини платіжного балансу зникають протягом короткого часу і головним завданням економічної політики стає запобігання зниженню доходу. Під час перманентних шоків фінансування платіжного дисбалансу послаблює нестабільність доходу, але цього недостатньо для вирівнювання платіжного балансу. Зрозуміло, що ідентифікація причин погіршення платіжного балансу та можливостей його вирівнювання залежить від оцінки самодостатності від'ємного сальдо поточного рахунку в розумінні безперешкодного обслуговування зовнішнього боргу, що створюється необхідними зовнішніми запозиченнями для фінансування платіжного балансу.

Емпіричні дослідження показують, що у промислових країнах вирівнювання платіжного балансу розпочинається після перевищення від'ємним сальдо поточного рахунку деякого критичного значення на рівні 5% від ВВП і триває у часі 3-4 роки. При цьому спостерігаються як сповільнення темпу зростання доходу, так і зниження RER. Зміни сальдо поточного рахунку значною мірою повторюють цикл ділової активності.

Погіршення сальдо поточного рахунку супроводжується зменшенням чистої інвестиційної позиції. Якщо монетарна політика згладжує процес вирівнювання платіжного балансу, то зміни у сальдо бюджету діють у протилежному напрямі. Вирівнювання платіжного балансу позначається деяким прискоренням інфляції. Для країн, що розвиваються, вважається загрозливим від'ємне сальдо поточного рахунку, що перевищує 2-3% від ВВП. Різноманітні особливості платіжних дисбалансів можна підсумувати таким чином:

Ймовірність критичного погіршення платіжного балансу підвищується тривалим підтримання від'ємного сальдо поточного рахунку, невисокими валютними резервами та несприятливими умовами торгівлі. Менш ризиковими є країни зі значною зовнішньою допомогою та переважно приватним зовнішнім боргом.

Поновлення економічного зростання відбувається швидше у відкритіших економіках та країнах з меншим  початковим завищенням RER.

Погіршення платіжного балансу не завжди супроводжується виникненням валютної кризи. Тобто , девальвація грошової одиниці та платіжний дисбаланс є порівняно самостійними явищами.

У країнах, що розвиваються, немає зв'язку між сальдо поточного рахунку і доходом. Рівновага платіжного балансу відчутніше залежить від потоків капіталу та інших зовнішніх чинників, як умови торгівлі чи настрої іноземних інвесторів. Повертаючись до інструментів політики адаптації, у випадку погіршення сальдо платіжного балансу варіанти реакції національних урядів передбачають: а)заміщення імпорту, б) стимулювання експорту, в) рестрикцій ні зміни у фіскальній і монетарній політиці, г) зовнішнє фінансування.

Заміщення імпорту виглядає привабливо для країн з порівняно розвиненою промисловістю, однак можливості такої політики не варто перебільшувати. Виробництво в імпортозамінних галузях може бути дорогим і спотворювати розподіл ресурсів. Навіть якщо немає залежності від імпорту сировини  та матеріалів, у довгостроковій перспективі чималі труднощі створюватиме залежність від імпорту обладнання і технологій. Сучасні прихильники структуралізму далі пропонують для вирівнювання платіжного балансу інструменти заміщення імпорту: торговельний протекціонізм і промислову політику. З погляду структуралізму використання обмежень зовнішньої торгівлі поліпшує сальдо експорту-імпорту і запобігає  зниженню «природного» рівня доходу. Зростання доходу з надлишком компенсує можливі витрати від торговельного протекціонізму. Ефективне використання обмежень зовнішньої торгівлі сприяє розвитку технологій, створенню порівняльних переваг та підвищенню заробітної плати. Окрім зміни порівняльних цін, збільшення експорту може бути наслідком цілеспрямованих структурних заходів (політика адаптації). Сучасні прихильники структуралізму не заперечують субсидування технологічних галузей і маркетингову підтримку експортерів як елементів промислової політики.

Використання фіскальної і монетарної політики для вирівнювання платіжного балансу відбиває здебільше логіку політики адаптації, коли головним стає створення передумов для довгострокової рівноваги рахунків платіжного балансу і доходу. У типовому випадку промислової країни процентна ставка зростає на 2 процентних пункти протягом 3-х років, коли відбувається погіршення поточного рахунку, а потім знижується на 3 пункти у перші три роки після початку вирівнювання платіжного балансу. Хоча бракує переконливих свідчень, що дефіцит бюджету погіршує поточний рахунок, наступне вирівнювання цього показника супроводжується поліпшенням сальдо бюджету.

Зовнішні запозичення уособлюють політику акомодації. У широкому контексті зовнішні запозичення можуть компенсувати брак внутрішніх заощаджень, проте з часом брак можливостей обслуговування зовнішнього боргу істотно погіршує економічну ситуацію. У «пастку запозичень» потрапляють не лише країни з хронічним торговельним дефіцитом, але й ті, що зазнали істотного поліпшення зовнішньоекономічних показників.

Практично політика акомодації передбачає не лише ідентифікацію макроекономічного шоку як тимчасової події, але й врахування можливостей ефективного використання зовнішніх запозичень. Якщо приплив капіталу використовується не ефективно (надмірне споживання у приватному і державному секторах, збиткові інвестиції), доцільніше відмовитися від політики акомодації. Варто зауважити, що зазвичай зовнішні запозичення підтримують експансій ну економічну політику. Для випадку фінансування від'ємного сальдо поточного рахунку це може поглибити платіжний дисбаланс.

Список використаної літератури

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2012.

2. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. - Ч.II. Международная макроекономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учебное пособие для вузов. - М.: Междунар. Отношения, 2011.

3. Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи, 2010.

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч.посібн.для студентів економічних спеціальностей. Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”, 2012.

5. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. К., 2012.

6. Овчиников Г.П. Международная економика: Учеб.пособие - Спб: Из-во Михайлова В.А. ” Полиус ”, 2012.

7. Ткаченко А.М., Воронкова В.Г., Ткаченко М.О. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. - Київ: ”Професіонал”, 2010.

Размещено на Allbest.ru