Міжнародна енергетична безпека

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Механізми реалізації концепції енергетичної безпеки на глобальному рівні

2. Проблеми енергетичної безпеки в діяльності регіональних союзів

3. Основні методи зміцнення глобальної енергетичної безпеки

Висновок

Список джерел

Вступ

Енергоресурси мають критично важливе значення для покращення якості життя та розширення можливостей, що відкриваються перед громадянами країн світу - як розвинених, так і розвиваються. Тому забезпечення ефективного, надійного та екологічно безпечного енергопостачання, що відображає фундаментальні принципи ринкової економіки, являє собою виклик для окремих країн і всього людства.

Можна сказати, що на даний момент не вироблено єдине розуміння самого поняття енергетичної безпеки, а в ряді випадків значення, які країни вкладають у це поняття прямо протилежні один одному. Але в контексті розуміння цього поняття як глобального, енергетична безпека означає не лише запобігання конфліктів за енергетичні ресурси між постачальниками і споживачами, всередині групи країн-постачальників і всередині групи країн-споживачів, але і розширення доступу до енергетичних ресурсів. Неможливість розвитку економіки без енергетики означає також неможливість подолання проблем, які давно визнані світовим співтовариством як глобальні: бідність, епідемії, низький рівень освіти, загрози екології та ін.. З цього випливає висновок, що енергетична безпека не може не бути складовою частиною глобальної системи безпеки.

На даний момент у світовому співтоваристві існує розуміння того, що вуглеводневі ресурси, що є на даний момент базовими, можуть бути вичерпані через певний час. Відповідно країни-постачальники, так само, як і всі інші, будуть поступово приходити до необхідності зміни структури свого паливно-енергетичного балансу, приділяючи все більше уваги альтернативним джерелам енергії.

Збереження ситуації, при якій 2 млрд. людей не мають доступу до енергетичних ресурсів, загрожує гуманітарними катастрофами, зростанням напруженості в світі, появою нових конфліктів і посилюванням наявних глобальних проблем. І саме в рамках міжнародного механізму по забезпеченню енергетичної безпеки можливий вихід за межі виключно торгово-фінансових енергетичних взаємин окремих країн, і створення системи стійкого забезпечення енергетичними ресурсами всіх країн.

Основною сферою діяльності даної інстанції має стати забезпечення глобальної енергетичної безпеки шляхом запобігання та вирішення конфліктів у даній сфері, а також шляхом управління глобальним збалансованим енергетичним потенціалом. Для цього необхідно досягнути максимально широкої згоди країн, які на даний момент виступають в якості постачальників або споживачів, мають стійкий доступ до енергетичних ресурсів. Ключовою метою управління глобальним енергетичним потенціалом має стати, як підтримання енергетичної ресурсної бази планети, так і її справедливий розподіл. Найближчим часом на перший план у цьому напрямі вийде задача забезпечення енергетичними ресурсами тих країн, які поки не мають до них стійкого доступу і позбавлені можливості забезпечити це за рахунок слабкості економіки чи інших факторів.

Міжнародний механізм глобальної енергетичної безпеки міг би стати тією інстанцією, яка б від імені міжнародної спільноти управляла б як подібними міжнародними енергетичними центрами, так і іншими організаціями або формами, націленими на створення глобального збалансованого енергетичного потенціалу. [1]

1. Механізми реалізації концепції енергетичної безпеки на глобальному рівні

Згідно наявними прогнозами, світове енергоспоживання може зрости на третину за найближчі 15 років, і приблизно на 45% - в майбутньому двадцятиріччя. Світовий попит на нафту, по тим же оцінками, зможе зрости до 2025 р. на 35 млн. барелів в день (42%); газу - на 1,7 трлн. куб. м на рік (60%). енергетичний глобальний нафтопереробний економіка

Ситуація на світовому ринку характеризується наступними чотирма найважливішими обставинами:

1. Різке зростання потреби розвиваються азіатських країн в енергоресурсах (до 45% перспективного приросту світового попиту на нафту);

2. Збільшення розриву між обсягами споживання і обсягами виробництва газу в розвинених економічних країнах (так, до 2020 р. від 60% до 70% газопостачання Європи буде забезпечуватися за рахунок імпорту);

3. Недолік нафтопереробних і транспортних потужностей і обмеженість додаткових потужностей з видобутку нафти;

4. Недостатня інформаційна транспарентність світової торгівлі нафтою.

Всі ці обставини висунули на передній план проблему енергетичної безпеки. У свою чергу, процеси глобалізації, з якими світова спільнота зіткнулася ще в XX столітті, безпосередньо зачіпають сферу світової енергетики. [15]

Росія, з урахуванням власного конкурентного позиціонування на глобальному ринку, розуміє проблему енергетичної безпеки як, в першу чергу, надійність забезпечення всіх країн і всього населення планети енергоресурсами.

Досягненню глобальної енергетичної безпеки буде сприяти реалізація всім світовим співтовариством системи заходів за трьома основними напрямками:

надійне забезпечення світової економіки традиційними видами енергоресурсів;

зростання ефективності використання енергетичних ресурсів і захист навколишнього середовища;

розробка і використання нових джерел енергії.

Свій внесок у вирішення проблеми глобальної енергетичної безпеки Росія вносить як безпосередньо в процесі розвитку паливно-енергетичного комплексу країни, так і в ході розширення міжнародного співробітництва. [16]

Незважаючи на всю різницю в підходах провідних держав, існують і очевидні точки зближення в розумінні енергетичної безпеки. По суті, можливо виділити основні принципи, які в тій чи іншій мірі поділяють усі держави.

Перше, енергетична безпека - це взаємна відповідальність споживача і постачальника енергетичних ресурсів. Це визнають усі, проте проблеми починаються там, де споживач і постачальник починають вимагати один від одного гарантій поставок або оплати цих поставок. До прикладу, в помірному варіанті, вимога гарантій поставок може призводити до вимоги споживача допустити представників його економічних інтересів до розробки та транспортування енергетичних ресурсів на території країни-постачальника. Це варіант вимоги ЄС до Росії, на що, як зазначено, вона відповідає аналогічним вимогам доступу до систем безпосереднього розподілу ресурсів до кінцевого споживача. Тобто це вимоги відкриття економічних кордонів.

В радикальному варіанті гарантування поставок може виражатися в прямому політичному та економічному диктаті країнам-постачальникам, аж до проведення проти них військових операцій. Це, з деякими застереженнями, стратегія США.

Однак є і третій варіант, представлений азіатськими країнами. Це готовність гарантувати поставки за рахунок, з одного боку, участі компаній, що представляють економічні інтереси споживача в розробці енергетичних ресурсів на території країни-постачальника, з іншого - граючи за правилами країни-постачальника і вкладаючи значні кошти в інфраструктуру видобутку і транспортування. У даному випадку мова йде не про просту схему товар-оплата, а про більш складні інвестиційні, страхові та інші договірні відносини. Споживач забезпечує собі гарантії поставок за рахунок вкладень в інфраструктуру постачальника, таким чином, також оптимізуючи систему поставок, роблячи її більш сучасною, менш затратною і т.д., а постачальник, допускаючи споживача до проектів на своїй території отримує не тільки гарантований і стабільний ринок збуту, але й стратегічного інвестора.

Таким чином, мова йде про принцип відповідальності взаємозалежності споживача і постачальника. [14]

Далі, незважаючи на обмежене число країн, які виступають в якості постачальників енергетичних ресурсів, розвиток подій показує, що між ними існує конкуренція, більш того, сама обмеженість числа постачальників деколи може посилювати цю конкуренцію. Одним із прикладів є ситуація, що складається на пострадянському просторі.

Причому фактором, який стимулює конкуренцію постачальників, є згода споживачів навколо ще одного принципу енергетичної безпеки, який вони формулюють як диверсифікація поставок. У той же час, слід зазначити, що даний принцип також не може бути чужий і країнам-постачальникам. Звісно, на даний момент у світовому співтоваристві існує розуміння того, що вуглеводневі ресурси, які є на даний момент базовими, можуть бути вичерпані через певний час. Відповідно країни-постачальники, так само, як і всі інші, будуть поступово приходити до необхідності зміни структури свого паливно-енергетичного балансу, приділяючи все більше уваги альтернативним джерелам енергії.

Тим паче, на даний момент існує конкуренція між постачальниками енергетичних ресурсів і вона також повинна бути вбудована в систему глобальної енергетичної безпеки. Найважливішою умовою для цього є деполітизація енергетичної безпеки. Таким чином, конкуренція, побудована на економічних принципах, конкуренція за споживача є логічним і зрозумілим явищем. Однак будь-яке використання енергетичних ресурсів в політичних цілях в сформованій ситуації випереджаючого попиту веде до конфліктів, розвиток яких може бути непередбачуваним. Сама спроба зробити з енергетики, як необхідної умови економічного зростання, предмет політичного протистояння є викликом глобальній системі енергетичної безпеки.

Таким чином, принципами енергетичної безпеки також є деполітизація і чесна конкуренція. При цьому якщо можна уявити конкуренцію між постачальниками, то більш серйозним явищем є конкуренція між споживачами. По суті, враховуючи те, що енергетика - необхідна умова економічного зростання, дана конкуренція не повинна бути присутньою. Більш того, враховуючи наведені дані про те, що третина населення планети не має доступу до енергетичних ресурсів, стає також очевидним глобальний соціальний аспект енергетичної безпеки.

Енергетична безпека повинна означати не тільки запобігання конфліктів за енергетичні ресурси між постачальниками і споживачами, всередині групи країн-постачальників і всередині групи країн-споживачів, але і розширення доступу до енергетичних ресурсів. Неможливість розвитку економіки без енергетики означає також неможливість подолання проблем, які давно визнані світовим співтовариством як глобальні: бідність, епідемії, низький рівень освіти, загрози екології та ін.. У даному контексті не слід забувати, що енергетична безпека не може не бути складовою частиною глобальної системи безпеки.

Одним з прикладів роботи в напрямку забезпечення рівного доступу всіх країн енергетичними ресурсами є пропозиція Росії про створення міжнародних ядерних центрів, на це ж, по всій видимості, буде спрямована спільна російсько-американська ініціатива у сфері ядерного нерозповсюдження, про початок роботи над якою було заявлено на саміті в АТЕС в листопаді 2006 р. [11] Отже, можна виділити ще два принципи енергетичної безпеки: глобальність і соціальна спрямованість. В цілому ж, ці принципи виглядають наступним чином:

1. Відповідальність взаємозалежності

2. Диверсифікація поставок і джерел енергетичних ресурсів

3. Деполітизація

4. Чесна конкуренція

5. Глобальність

6. Соціальна спрямованість

Однак для політичної практики недостатньо простої констатації принципів, які можуть бути покладені в основу вирішення тієї чи іншої проблеми. Необхідна також вироблення механізму цього рішення, побудованого на відповідних принципах.

При цьому проведений вище аналіз показує, що на даний момент ситуація знаходиться на ще більш ранньому етапі - не вироблено навіть єдине розуміння самого поняття енергетичної безпеки, а в ряді випадків значення, які країни вкладають у це поняття прямо протилежні один одному.

Проте, ті країни, включаючи Росію, які намагаються запропонувати максимально широкий, що враховує різні інтереси, підхід, в принципі, погоджуються з тим, що на даний момент поняття енергетичної безпеки не можна вживати в відриві від процесу глобалізації.

Виходить, що глобалізація енергетичних проблем та енергетичної безпеки як системи, націленої на їх рішення, означає необхідність не тільки вироблення єдиного підходу на базі всіма визнаних принципів, але й створення міжнародного механізму, який би враховував саме глобальний аспект енергетичного виміру.

Глобальний аспект стосується підходу до енергетичних ресурсів не тільки як до засобу торгівлі і отримання прибутку окремими гравцями, але і як до однієї з основ економічного і ширшого, гуманітарного розвитку світу, в цілому. Одним з підсумків активних дискусій останнього часу навколо проблеми енергетичної безпеки стало зростаюче усвідомлення того, що енергетика, так само як екологія, є глобальним виміром - це сфера, проблеми і завдання якої стосуються умов життя кожної людини в кожній країні.

При цьому нескладно зрозуміти, що саме міжнародний механізм глобальної енергетичної безпеки міг би забезпечити легітимний і авторитетний арбітраж як різних підходів до енергетичних проблем, так і кожних конкретних спірних випадків в енергетичній сфері. Мова йде не про втручання у внутрішні справи або двосторонні політичні чи торгово-економічні відносини, а, приміром, про блокування тих випадків, коли окрема країна втручається, причому не на базі існуючих міжнародно-правових принципів, а на основі міркувань політичної доцільності або внутрішнього законодавства в сферу енергетичної безпеки інших країн. Зокрема, саме такими можуть бути наслідки прийняття в США Акту "Про енергетичну дипломатію і безпеку", що передбачає забезпечення енергетичних інтересів за рахунок надання політичного тиску на інші країни.

Далі, при розумінні енергетики, яке не виходить за рамки торгових операцій і отримання прибутку, тобто виключно фінансового аспекту, складно уявити можливість виділення постачальниками або споживачами певних ресурсів для забезпечення енергетичних потреб слабких в економічному відношенні країн. Подібна енергетична благодійність не вписується в існуючі моделі економічних відносин і, за великим рахунком, не має чітких правових підстав.

Однак, як вже сказано, глобалізація енергетичної безпеки пов'язана не в останню чергу з гуманітарних виміром. Збереження ситуації, при якій 2 млрд. людей не мають доступу до енергетичних ресурсів загрожує гуманітарними катастрофами, зростанням напруженості в світі, появою нових конфліктів і посилюванням наявних глобальних проблем. І саме в рамках міжнародного механізму по забезпеченню енергетичної безпеки можливий вихід за межі виключно торгово-фінансових енергетичних відносин окремих країн, і створення системи стійкого забезпечення енергетичними ресурсами всіх країн.

2. Проблеми енергетичної безпеки в діяльності регіональних союзів

Азіатський напрям невипадково стає одним з пріоритетних напрямів енергетичної політики Росії. З огляду на брак власних енергетичних можливостей, вони украй зацікавлені у створенні системи енергетичної безпеки, яка б гарантувала їм поставки, своєю чергою, що є гарантією подальшого економічного зростання.

У цьому напрямі країни Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) приймають дедалі активніші дії, спрямовані на отримання доступу до нових джерел енергопостачання. Більшість їх (Китай, Індія, Японія, Республіка Корея, В'єтнам та інших.) націлені на взаємодію з Росією, передусім, в нафто - і газовидобувних проектах у Східному Сибіру та Далекому Сході. У цьому ця тенденція може посилюватися в міру наростання проблем на Близькому Сході, де до дедалі більшого домінування прагнуть США. З огляду на те, що до сих пір азіатські країни активно використовували саме поставки з Близького Сходу, нині їм доведеться поволі шукати альтернативи цього напряму.

Дуже характерним прикладом є Китай, багато хто вважає новим претендентом на світове лідерство, проте сам заявляє, що найближчим часом його основне завданням є розвиток власної економіки. У 2006 р. голова КНР пан Ху Цзіньтао зробив тривалий вояж, під час якого відвідав більшість країн - від Близького Сходу до Південної Америки, - із якими У Китаю є енергетичні відносини, і спробував створити базу їхнього розширення. Китай з метою підвищення постачання з Венесуели і прискорення руху нафто-танкерів, свідчить приклад з референдуму в Панамі наприкінці 2006 р., у якому компаніям з капіталом, близькими до уряду КНР було дозволено провести розширення Панамського каналу.

Іншим прикладом є Японія, чиї компанії "Mitsui" і "Mitsubishi" цілеспрямовано займали лояльну позицію стосовно до влади Росії у ході розгорнутого у 2006 р. конфлікту навколо "Сахалин-2" з компанією "Shell". Ця стратегія продиктована демонстрацією готовності грати за правилами, запропонованими країною постачальником енергетичних ресурсів у обмін на гарантії самих поставок.

Отже, диверсифікація поставок один із провідних принципів в енергетичній безпеці для країн АТР. З іншого боку, важливою складовою їх розуміння енергетичної безпеки є відповідальність постачальника за стабільність поставок. Натомість, як і готовність споживачів гарантувати свою відповідальність суттєвими політичними і економічними вкладеннями для створення можливостей розвитку інфраструктури поставок. [11]

Принципово іншим є підхід до конструювання системи енергетичної безпеки з боку США. Якщо азіатські країни готові приймати політичні й економічні правила гри країни-постачальниці за наявності гарантій поставок, то США прагнуть гарантувати ці поставки, створюючи політичні й економічні умови у країнах-постачальниках, чи висуваючи їм відповідні умови.

Основні зусилля у цьому разі останнім часом було сконцентровано на напрямі "Великий Близькій Схід", який, власне, означає саме створення політичних умов (поширення демократії) у регіоні для стабільності постачання енергоресурсів США. Нерідко, коли є додаткові обставини, країна готова забезпечити енергетичну безпеку військовими методами. Такі обставини, на кшталт боротьби з терористичними режимами, запобігання використання зброї масового знищення знайшлися стосовно Афганістану та Іраку і не виключено, можуть торкнутись Ірану, аналогічні обставини можуть очікувати Венесуелу.

Трохи менш виражена енергетична складова дій США на пострадянському просторі, тут звісно активніша Європа. Проте перспективні технології, зокрема, використання СПГ, може дозволити США розпочати реалізацію дій, які вони називають захистом власних інтересів.

Слід зазначити, що у 2006 р. США спробували розробити законодавчу базу зазначеної стратегії у сфері енергетичної безпеки. Під керуванням екс-голови комітету сенату щодо закордонних справ (нині - заступник. голови) пана Річарда Лугара створили Акт "Про енергетичну дипломатію та безпеку". Причому у січні 2007 р., цей законопроект був відразу поданий у Сенат, і його співавтором виступив вже новий голова сенатського комітету пан Джозеф Байден.

Законопроектом прямо відзначається, що енергетичні ресурси нині сконцентровано у невеличкому числі країн, які отримують унікальну можливість істотно нарощувати свої доходи, і навіть надавати доступ до цих ресурсів, з політичних міркувань, це може спричинити до конфліктів і загрожує глобальній безпеці. Для боротьби з цим, пропонується, зокрема, підтримувати демократію у країнах, географічно близько розташованих до монополістів енергетичних ресурсів. З іншого боку, пропонується ряд більш формальних ініціатив, на кшталт запровадження в Держдепартаменті посади координатора з питань міжнародної енергетики, створення міжнародного механізму реагування на енергетичні кризи тощо. [13] Те, що законопроект підготовлений сенаторами, багато в чому визначаючи роль США у протистоянні "російській загрозі" дає можливість припустити, що й законопроект приймуть, але пряма антиросійська спрямованість потім із нього зникне. Проте сама ідеологія законопроекту доволі реально відбиває вже наявну і реалізовану стратегію дій США у сфері енергетичної безпеки.

Для США на цей час енергетична безпека означає залучення спектра методів політичного, економічного й військової тиску на країни-постачальники енергетичних ресурсів з метою створення умов безперебійних і максимально доступних (як у інфраструктурному та фінансовому відношенні) поставок у США. [11]

Енергетичне співробітництво Росії із Європейським Союзом виділилося на самостійне направлення у кінці 2000 року, коли під час чергового саміту Росія -ЄС було вирішено запуск експертної фази енергодіалогу. За останні сім років вдалося досить багато, істотно змінилися і збільшилися кількісні параметри співробітництва. Це було пов'язано з істотними експортними поставками нафти, газу, зі зміною географії і підвищення надійності цих поставок. Надійність і безпека енергозабезпечення у межах взаємовідносин Росії та Європи завжди вважалися пріоритетними. Підвищення надійності енергозабезпечення, отже, і енергобезпеки Європи йшло з допомогою зміни географії поставок, з допомогою створення нових інфраструктурних потужностей. Зокрема, створення Балтійської трубопровідної системи, потужність якої дійшла своєї максимальної позначки 60 млн., створення першої черги газопроводу Ямал - Європа, потужність якого дійшла 30 млрд. кубічних метрів на рік; запуску в роботу Каспійського трубопровідного консорціуму; збільшення потужностей прокачування по "Дружбі"; створення нових й розширення існуючих терміналів на Чорноморському узбережжі. У цьому були "розшиті" і найвужчі місця у ролі взаємин у рамках досить активної дискусії з приводу характеру і статусу довгострокових контрактів постачання газу, роботою з ядерними матеріалами та цілою низкою інших напрямів.

Енергодіалог Росія-Європа дозволив значною мірою в порядку денному глобального енергетичного партнерства увібрати у собі, як традиційні питання вуглеводневих ресурсів, так і залучити до цієї сфери розгляд проблематики нових джерел енергії, інфраструктури, і навіть питання, пов'язані з базою покриття довгострокових ризиків таких взаємовідносин. [2]

Особливий наголос спільними зусиллями ЄС-Росія у сфері енергетики робився та робиться по питаннях, що пов'язані з сталістю, надійністю і безперервністю виробництва, розподілу, транспортування і перспективи використання енергії, включаючи енергетичну ефективність, енергозбереження, екологічну безпеку продукції та використання відновлювальних джерел енергії.

Нині відповідно до рішення Уряду розробляється проект Північноєвропейського газопроводу. Реалізація цього проекту допоможе покінчити з проблемою диверсифікації експортних потоків газу і можливості маневрування ними; сприятиме розширенню газопостачання країн Західної Європи - й виконання зобов'язань по нинішнім і майбутнім довгостроковим контрактам постачання газу; власне, дозволить безпосередньо зв'язати російську газотранспортну систему з загальноєвропейською газової мережею.

Тривають роботи з подальшого зближення енергетичних стратегій і енергосистем країн-учасниць діалогу, для розробки створення техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) можливості синхронного об'єднання електроенергетичних мереж західноєвропейського Союзу координації передавання електроенергії (UCTE), Єдиної енергосистеми Росії та країн СНД.

Збільшення світового попиту на нафту і природні нафтопродукти вимагатиме об'єднання зусиль країн-експортерів і імпортерів вуглеводнів з вироблення механізмів стабілізації і передбачуваності ринку. У цьому розвивається співробітництво по таким напрямам, як моніторинг та прогнозування поведінки енергетичного ринку, обміну інформацією про механізми управління резервами, оподаткуванням і споживанням енергоресурсів. [3]

У межах енергодіалога Росія-ЄС створено ефективний механізм консультацій державних утворень та інститутів бізнесу, як спеціальних тематичних робочих груп по найважливішим питанням енергетичної політики Росії та Євросоюзу: торгівлі, інфраструктурі, інвестиціям і енергоефективності. Ці групи займатимуться як аналізом проблем, особливо важливих енергетичних напрямів Росії та ЄС, а й активно використовуватимуть потенціал діалогу бізнес-влада у системі прийняття рішень при реалізації масштабних комерційних проектів Росії та ЄС. [5]

Росія займає перше місце світі у міжнародній торгівлі природним газом, і друге місце, як експортер нафти (і нафтопродуктів).

Вона володіє одним з великих у світі потенціалів паливно-енергетичних ресурсів. Енергетичний комплекс Росії є невід'ємною частиною світового енергетичного ринку. І, нарешті, вона бере активну участь у формуванні міжнародної торгівлі енергетичними ресурсами.

Географічне становище Росії визначає її особливу роль в транзиті енергоресурсів на євразійському континенті, забезпечуючи найбільш ефективну конфігурацію енергетичної інфраструктури, як в напрямі "захід-схід", так і "південь-північ", "південь-північ-захід". Зазначений вимір енергетики Росії важливий, як для російської економіки, так і процесу розвитку зовнішніх енергетичних ринків, а отже, загалом, світової економіки.

Безумовно, конкурентні переваги економіки мають працювати (і працюють) на інтереси та потреби нашого народу, нашої держави. Але від цього, наскільки динамічно розвивається і стійко функціонує паливно-енергетичний комплекс Росії, як швидко освоюються нові, і ефективно експлуатуються діючі нафтогазові родовища, залежить якість і надійність експортних поставок. На кінці-кінців, економічне зростання і добробут країн-імпортерів.

Пріоритети державної енергетичної політики сформульовані в Енергетичній стратегії Росії на період до 2020 року. Кількісні орієнтири можуть уточнюватися, але довгострокова енергетична політика Росії є сталою та передбачуваною. [4]

Політика виходить з:

вдосконалення принципів надрокористування,

розвитку внутрішніх паливно-енергетичних ресурсів та формуванні раціонального паливно-енергетичного балансу країни,

збільшення обсягів й диверсифікації напрямів експорту енергоресурсів при безумовному задоволенні внутрішнього попиту.

Впродовж минулих років внесок Росії у забезпечення енергобезпеки істотно зріс. З 2000 по 2004 рік Росія забезпечила найвищий приріст видобутку серед великих країн-постачальників нафти у світі.

Горизонти розвитку нафтогазового комплексу Росії характеризуються наступним:

З сьогоднішніх оцінок, до 2015 року видобування нафти в Росії може становити 530 млн. т., та її експорт - 310 млн. т. Головною нафтової базою країни в аналізований період залишиться Західносибірська нафтогазоносна провінція. Видобуток нафти в регіоні зростатиме до 2015 р. У Волго-Уральській провінції і північному Кавказі видобування нафти падатиме, що пов'язане з вичерпанням сировинної бази. Будуть сформовані нові центри нафтової промисловості, у Східному Сибіру і Республіці Саха (Якутія) - видобуток до 50 млн. тонн на 2015 р.; на шельфі острова Сахалін (25-26 млн. т), у Баренцовому морі та російському секторах Каспійського морів. Збільшиться видобуток нафти в Тімано-Печорській провінції. [7]

Забезпечення намічених рівнів видобування нафти й підвищення ефективності нафтовидобутку ґрунтуватимуться на науково-технічному прогресі у галузі, вдосконаленні методів буріння, на пласт, збільшенні глибини вилучення запасів і запровадження нових прогресивних технологій видобутку нафти, які дозволять зробити економічно виправданим використання важко-добувних ресурсів.

Відбудеться диверсифікація експортних потоків нафти. Європейський ринок залишиться основним для Росії, в той самий час частка країн азійсько-тихоокеанського регіону в експорті виросте з 3% до 15% -18% в 2015 р.

Конкретно транспортна інфраструктура нафтового комплексу Росії буде виглядати так: потужності магістральних нафтопроводів і морських терміналів для експорту і транзиту нафти із Росії в межах СНД зможуть зрости до 2015 рр. відповідно 1,5 разу проти того рівня, який існує сьогодні. Це дозволить до 2015 р. реалізувати перспективні обсяги експорту нафти на далекому зарубіжжі: приблизно на 70 млн. т. по Західному та Північно-Західному напрямам; приблизно 130 млн. т. по Чорноморсько-каспійському напрямку (з урахуванням можливого розширення КТК); близько 80 млн. т. Східному напрямку; до 25 млн. т. з Північного напрямку.

Натомість до 2015 р. видобуток газу Росії може сягнути 740 млрд. куб. м, а експорт - 290 млрд. куб. м. Добування газу у Західному Сибіру в аналізований період стабілізується, тому весь приріст видобутку буде забезпечено за допомогою входження у експлуатацію нових родовищ Східного Сибіру і Далекого Сходу, шельфу Північних і Далекосхідних морів.

Сьогодні особливо необхідний комплексний, системний підхід до розробки та реалізації проектів з розвідки, видобутку й транспортування енергоресурсів з урахуванням пріоритетів і орієнтирів Енергетичної стратегії Росії. Цей підхід, зокрема, ввозяться Програмі створення Східного Сибіру і Далекому Сході єдиної системи видобутку, транспортування газу та газопостачання з урахуванням можливого експорту до ринків Китаю та інших країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону, і навіть для будівництва нафтопровідної системи "Східний Сибір - Тихий океан" (ССТО), пов'язаний з Програмою геологічного вивчення та умов надання у користування вуглеводневих родовищ Східного Сибіру і Далекого Сходу.

Значні запаси й перспективні ресурси газу Східного Сибіру і Далекого Сходу дозволяють сформувати у цьому регіоні нові центри газовидобутку, щоб забезпечити, як внутрішні потреби ринку, так і можливість експортних поставок російського газу.

Очікувані обсяги власного видобутку газу в регіоні вже безпосередньо до 2015 р. зможуть зрости більш ніж в 10 раз; до 2020 р. - в 15 раз проти теперішнього рівня.

Рішення першого етапу іншого системного проекту, будівництва нафтопровідної системи Східна Сибір - Тихий океан, що завершено у 2008 року, вже прийняте. Його потужність - 30 млн. тонн. Цей обсяг буде забезпечено частково західносибірською нафтою. У цьому 2008 році споруджено термінал на узбережжі моря. Завершення будівництва цієї системи, загальної потужністю до 80 млн. тонн дозволить виходити на узбережжя моря. Функції замовника проектування й будівництва трубопроводу покладено на компанію "Транснафта". Екологічна безпека ПЕК є цінністю кожного з російського відомства, кожної компанії, як і для будь-якої незалежної громадської організації. [8]

3. Основні методи зміцнення глобальної енергетичної безпеки

Наявність вільних, конкурентних і великих відкритих ринків має життєво важливе значення для ефективного функціонування глобальної енергетичної системи. Зусилля на підвищення прозорості, сприяє посиленню та розширенню верховенства закону, створенню й зміцненню передбачуваних, ефективних режимів оподаткування нафтопереробки і регулювання, проведенню відповідальної політики щодо попиту й пропозиції - усе це грає істотну роль у забезпеченні глобальної енергетичної безпеки. Знижуючи рівень невизначеності, сприяють кращому розумінню енергетичного ринку, отже - прийняттю більш зважених інвестиційних рішень та підвищенню конкурентоспроможності. Для безперебійного функціонування світових енергетичних ринків необхідний також регулярний і своєчасний обмін надійної інформацією поміж усіма ринковими учасниками. Формуванню ефективних енергетичних ринків сприяє прозорість і передбачуваність енергетичної політики і режимів регулювання лише на рівні окремих держав.

Почалася реалізація Спільної ініціативи зі створення нафтового банку даних (JODI) здійснюються подальші дії з удосконалення й поширенню всіма країнами статистичних даних про стан ринків нафти та інших енергоресурсів, зокрема завдяки розробці єдиних стандартів звітності про запаси нафти та інших енергоносіїв. У цьому МЕФ запропоновано вжити заходів із розширенню складу країн-учасниць (JODI) та продовжити підвищувати якість і своєчасність надання статистичної інформації.

Будуть прикладатися подальші зусилля по підвищенню прозорості використання державних доходів від енергоресурсів, зокрема у межах Ініціативи щодо забезпечення прозорості в видобувних галузях (EITI) та допомоги МВФ, щодо забезпечення прозорості доходів від природних ресурсів (GRRT), вважаючи це однією з найважливіших інструментів боротьби з корупцією.

Суттєвий внесок у глобальну енергетичну безпеку вносить прозорість, стабільність і передбачуваність національних систем регулювання. Їх вдосконаленню могли б сприяти відповідні міжнародні угоди, такі, як Енергетична хартія й зусилля її країн-учасниць у зміцненні міжнародного співробітництва у сфері енергетики.

У разі кризових ситуацій з постачанням енергоресурсів життєво важливого значення набуває узгодженість дій виробників і споживачів. Робляться кроки під егідою Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) з розповсюдження передового міжнародного досвіду у сфері реагування на надзвичайні ситуації, зокрема що пов'язані з створенням, координацією та використанням стратегічних запасів, там, де це доцільно, і навіть заходами щодо стримування від попиту й зміні видів палива. У відповідь на напружену ситуацію, що виникла останнім часом на ринку, країни-виробники роблять конструктивні кроки щодо збільшення нафтовидобутку. [6]

Задля більш адекватного енергопостачання у світовому масштабі необхідно за період до 2030 р. вкласти трильйон доларів в усі ланки енергетичного ланцюга, причому значна частини цієї суми має піти на потреби країн. Створюватимуться і умови щодо залучення цих засобів у енергетичний сектор формуванням конкурентних, відкритих, справедливих і прозорих ринків. Найважливіше значення після ухвалення інвестиційних рішень надається енергетичній політиці та політиці у сфері охорони навколишнього середовища тієї чи іншої держави. Відповідно, в країнах-виробниках, країнах-споживачах і транзитних державах з часом передбачуються режими регулювання, зокрема стабільні, засновані на ринкових засадах, законодавстві у галузі інвестицій, може бути також розробка середньострокових і довгострокових прогнозів попиту на енергоресурси, чітких і послідовних систем оподаткування, буде усунуто невиправдані адміністративні бар'єри, буде ухвалено своєчасні й ефективні заходи по обов'язковому виконанню контрактних зобов'язань та доступу до ефективних процедур з вирішення спорів. [10]

Будуть прийматися заходи, як на національному, так і міжнародному рівні, які забезпечать залучення інвестицій в усі ланки глобальної виробничо-збутової енергетичної галузі у цілях:

- подальшого енергозбереження з допомогою заходів на попит, і навіть впровадження передових енергоефективних технологій;

- впровадження більш екологічних і найефективніших технологій і методів, зокрема зі зв'язування і збереження вуглекислого газу;

- заохочення ширшого використання поновлюваних і альтернативних джерел енергії;

- нарощування обсягу доведених запасів вуглеводнів темпами, випереджаючими їх виснаження, і підвищення віддачі родовищ;

- підвищення ефективності нафто- і газовидобутку, і навіть розробки родовищ континентального шельфу;

- створення, збільшення і підвищення ефективності потужностей у нафто- і газопереробці і нафтохімії;

- розвиток глобального ринку скрапленого газу (СПГ);

- створення, або модернізації інфраструктури транспортуванню і збереження енергоносіїв;

- розвитку ефективних генеруючих потужностей у електроенергетиці; і

- розширення й підвищення ефективності, безпеки й надійності електропередавальних потужностей та енергомереж, і навіть можливості їх з'єднання та перетворення в єдину мережу з системами інших держав, зокрема, тими що розвиваються, коли це доцільно.

З метою підвищення гнучкості і загальної стабільності енергетичних ринків споруджуватимуться нові та розвиватися потужності з переробки вуглеводнів, і навіть, там, де це виправдано з економічного погляду, розширюватиметься торгівля продуктами переробки вуглеводнів. Будуть, разом з усіма зацікавленими сторонами, вдосконалюватися режими регулювання в енергетичній сфері, зокрема з допомогою гармонізації технічних стандартів.

Вважається необхідним полегшити приплив капіталу у виробництво електроенергії, зокрема на будівництво нових, ефективніших, і можливість модернізації існуючих електростанцій, це дозволить ширше використовувати відновлювані джерела енергії. Також важливе спорудження ліній електропередач, розвиток міжрегіональної енергетичної інфраструктури полегшення обміну електроенергією, зокрема у межах транскордонних і транзитних схем. [11]

Динамічно розвиваючись торгівля СПГ поступово доповнює існуючі регіональні системи постачання газу трубопроводами. Щоб знизити дуже високі інвестиційні ризики та сприяти безперебійному функціонуванню несформованого глобального ринку СПГ, країни прагнуть до створення відповідних умов для інвестицій.

Задля більш надійних і стійких енергетичних потоків за умов високих і зростаючих інвестиційних ризиків потрібно забезпечити справедливий розподіл ризиків поміж усіма зацікавленими сторонами, задіяними в ланцюжку постачання енергоресурсів. Зниженню таких ризиків може призвести до економічно обґрунтованої диверсифікації, включаючи ті що базуються на ринкових засадах, довгострокові та спотові контракти, і навіть своєчасне прийняття рішень та належне дотримання контрактних угод і забезпечення їх виконання.

Будуть вжиті заходи скорочення бар'єрів по дорозі інвестицій і торгівлі в енергетичній сфері. На підвищення ефективності виробництва та споживання енергії в глобальному масштабі особливо важливо, щоб компанії з країн-постачальників і споживачів енергоресурсів мали змогу на взаємовигідній економічній основі інвестувати й одержувати енергетичні активи у сфері розвідування й видобутку, переробки нафти і збуту в інших країнах, дотримуючись правил конкурентної боротьби. Формування інвестиційних потоків між країнами з урахуванням ринкових механізмів також сприятиме зміцненню енергетичної безпеки за рахунок підвищення впевненості у доступі до ринків чи джерел поставок. [14]

Збереження енергоресурсів рівносильне їх виробництву, і часто саме воно є більш рентабельне і є екологічно відповідальним способом забезпечення зростання попиту на енергію. Зусилля підвищення енергоефективності і енергозбереження надзвичайно сприяють зниженню енергоємності економічного розвитку, зміцнюючи цим глобальну енергетичну безпеку. Підвищення енергоефективності і величина заощаджень дозволяють знизити навантаження на інфраструктуру, і сприяють оздоровленню довкілля з допомогою скорочення парникових газів і забруднюючих речовин.

Підвищуючи рівень енергозбереження і енергоефективності, приділятимуть більше уваги самому енергетичного сектора, що може внести значний внесок у це з допомогою скорочення втрат під час виробництва і транспортування енергоресурсів. Пріоритетні кроки у цій галузі містять у собі:

- підвищення рівня екологічності та ефективності переробки вуглеводнів;

- зниження до рівня спалювання попутного газу факелах і заохочення її використання;

- вдосконалення енергетичної інфраструктури, зокрема мінімізацію втрат нафти і нафтопродуктів при транспортуванні і витікання газу з систем газопостачання;

- утилізацію метану, що утворюється внаслідок видобутку вугілля, на смітниках й під час сільськогосподарської діяльності, який інакше виділяється у повітря.

Оскільки 2/3 світового споживання припадає на транспортний сектор, і споживання палива тут випереджає загальне енергоспоживання, цьому сегменту енергетичного попиту приділятимуть особливу увагу як чиннику, що впливає на попит. Щоб транспорт став більш енергоеффективним і екологічним, планується:

- налагодити обмін передовим досвідом підвищення енергоефективності у транспортному секторі;

- розробити програми, з урахуванням національних умов, зі створення стимулів, що спонукають споживачів користуватися ефективними транспортними засобами, зокрема з екологічно чистими дизельними і гібридними двигунами, і навіть наскільки можна впроваджувати в широких масштабах гібридні і/або екологічно чисті дизельні двигуни громадським транспортом;

- заохочувати диверсифікацію джерел енергії для транспортних засобів з урахуванням нових технологій, зокрема запровадження у значних масштабах різних видів біопалива для автотранспорту, і навіть ширше використання стиснутого і скрапленого газу, скрапленого попутного газу та різних видів синтетичного рідкого палива;

- заохочувати ширше застосовуються на традиційних транспортних засобах сучасних технологій, матеріалів і устаткування, дозволяють знизити вагу, поліпшити аеродинамічні характеристики і ККД двигунів та інших елементів - трансмісії, рульового керування, автопокришок та інших.;

- інтенсифікувати наукові дослідження і розробку транспортних засобів, працюючих на бензині (водному) паливі та водневих паливних елементах для сприяння створенню "водневої економіки";

- сприяти, там, де це доцільно, розвитку трансмодальних і транскордонних систем перевезень;

- продовжити аналіз впливу сектора повітряного транспорту на енергоспоживання і викиди парникових газів, особливо визначаючи роль міжнародного співробітництва за цим питанням. [10]

Висновок

Нині проблема енергетичної безпеки отримала визначне місце на світовому ринку енергетики. Росія, з урахуванням власного конкурентного позиціонування на глобальному ринку, визначає проблему енергетичної безпеки як, насамперед, надійність забезпечення всіх країн та населення планети енергоресурсами.

Досягненню глобальної енергетичної безпеки сприятиме реалізація всім світовим співтовариством системи заходів по трьом основним напрямам:

1. надійне забезпечення світової економіки традиційними видами енергоресурсів;

2. підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів і захист довкілля;

Для політичної практики недостатньо простої констатації принципів, які покладено в основу рішення тієї чи іншої проблеми. Необхідне також вироблення механізму цього заходу, побудованого на відповідних принципах.

Глобальний аспект стосується підходів до енергетичних ресурсів як до засобу торгівлі, і одержання прибутку окремими державами, а й як до однієї з основ економічного та гуманітарного розвитку світу, загалом. Однією з підсумків активних дискусій навколо проблеми енергетичної безпеки стало усвідомлення, що енергетика, як і, приміром, екологія, має глобальний характер - це сфера, проблеми і завдання якої стосуються умов життя людини у країні.

Аби вирішити енергетичні проблеми, що стають дедалі більш гострими, можливе створення міжнародного механізму глобальної енергетичної безпеки. У основу цього механізму має бути покладено утворення єдиної міжнародної інстанції, за згодою усіх держав наділених повноваженнями у сфері глобальної енергетики. Ця інстанція має мати право втручання в двосторонні відносини у сфері енергетики, крім випадків, коли це зажадають самі учасники чи коли ці відносини набудуть характер загрози іншим державам (запобігання конфліктів).

Енергоресурси мають критично важливе значення підвищення якості життя і можливостей, відкритті громадянами країн світу - як розвинених, так і тих, що розвиваються. Тому забезпечення ефективного, надійного і екологічно безпечного енергопостачання за цінами, що відповідають фундаментальним принципам ринкової економіки, є викликом усім країнам сучасного світу.

На основі виконання цього багатостороннього завдання необхідно вирішити низку серйозних і взаємозалежних проблем:

- високі і несталі нафтові ціни;

- зростаючий попит на енергоресурси (за оцінками, до 2030 р. він збільшиться у півтора рази, причому приблизно 80% це збільшення попиту буде задовольнятися за допомогою викопного палива, запаси якого обмежені);

- зросла залежність багатьох країн від імпорту енергоносіїв;

- потреба у величезних інвестиціях в усі ланки енергетичної сфери;

- необхідність захисту довкілля і розв'язання проблеми кліматичних змін;

- вразливість життєво важливої енергетичної інфраструктури;

- політична нестабільність, природні катаклізми й інші загрози.

Ні глобальної енергетичної безпеки, ні цілей розвитку тисячоліття не вдасться досягти повною мірою без забезпечення сталого доступу 2,4 мільярдів людей до паливних ресурсів і 1,6 мільярди чоловік - до електроенергії у країнах, що на даний час позбавлені цих ресурсів. Ці проблеми не можна ігнорувати чи приділяти їм недостатню увагу.

Список джерел

1. Актуальність проблеми енергетичної безпеки Росії // Безпека. - 2005. -С.53-55.

2. Антонов О.П. Економічний стан вугільної галузі на сучасному розвитку ринкових відносин // Горн. информ. -аналит.бюл. /Моск. горн. ун-т. - 2005. -С.26-29.

3.Белоусенко І.В., Дильман М.Д., Попирин Л.С. Енергетична безпека Єдиної системи газопостачання Росії / Наук. ради з комплексних проблем енергетики РАН. - М.: Наука, 2006. - 307 з.

4. Бірюков С.В. Геополітичний потенціал розвитку енергетик Росії та проблеми її енергобезпеки / Ріс.акад. наук,Ин-тсоц. -політ.исслед. - М.: Компанія Супутник+, 2002. - 228 з.

5. Богатуров А.Д. Росія в системі глобального забезпечення енергетичної безпеки // Південний фланг СНД. Центральна Азія - Каспій - Кавказ: Енергетика і прозорого політика. - М., 2005. -Вип.2. -С.7-17.

6. Глобалізація та лібералізація світової економіки та енергетична безпека Росії / Н.І.Воропай, Н.І.Пяткова, В.І.Рабчук // Паливно-енергетичний комплекс. - 2002. -С.12-16.

7. Дьяков А.Ф. Тарифна політика та електроенергетична безпека Росії. - М.: Вид-воМЭИ, 2003. - 23 з.

8. Ільїн А.А. Роль малої енергетики у забезпеченні енергетичної безпеки Росії // ПЕК:Топлив. -енерг. комплекс. - 2003. -С.96-97.

9. Коржубаев О.Г. Закономірності глобального енергозабезпечення і нафтогазова політика Росії // ЕКО. - Новосибірськ, 2005. -С.140-150.

10. ЛяшокЯ.А., ЛяшокН.Ю., Вознесенський В.В. Реалізація концепції енергетичної й екологічної безпеки // Вид. Донецьк. горн. ін-та. - 2002. -С.13-16

11. Про найважливіший чинник забезпечення енергетичної безпеки країни й доцільності зниження його ролі /Н.І.Пяткова, В.І.Рабчук,С.М. Сендеров та інших. // Математичні і інформаційні технології енергетики, економіки, екології:Тр. Всерос. цук., Іркутськ, 2003. - Іркутськ, 2003. -Ч.1 -С.7-14.

12. Пляскина Н.І. Мінерально-сировинна безпека ПЕК й правове регулювання надрокористування // Прогнозування розвитку промисловості, у Росії:Сб.науч.тр. /Ин-т економіки таорг. пром.пр-ва ЗІ РАН. - Новосибірськ, 2005. -С.93-114.

13. ТелєгінаЕ.А. Міжнародний транзит енергоносіїв у системі енергетичної безпеки держави: Принципи орг. та митного регулювання /Е.А. Телегіна, М.А. Румянцева, С.В. Покровський; Підред. С.М. Богданчикова. - М.:Энергоатомиздат, 2004. - 287 з.

14.Филипченко А.М. До питання сутності, змісті і механізм забезпечення енергетичній безпеці держави // Фінанси і кредиту. - 2005. -С.55-68.

15. Енергетична стратегія Росії на період до 2020 року: Затверджено розпорядженням Уряди Російської Федерації від 28 серпня 2003 року. /М-во енергетики Ріс. Федерації. - М., 2003. - 136 з.

16. Енергетична стратегія Росії на період до 2020 року. // ПЕК: Паливно-енергетичний комплекс. - 2003. -С.5-37.

Размещено на Allbest.ru