Міжнародні економічні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економіки і менеджменту

Контрольна робота з дисципліни

«Міжнародні економічні відносини»

Варіант №5

Виконав Железнов І.М.

студент групи МП- 09-08

III курсу заочного відділення

залікова книжка № 410025

Перевірив Табачкова Н.А.

Красноармійськ - 2011



ЗМІСТ

Вступ

Сутність міжнародних економічних відносин

Форми міжнародних економічних відносин, їх характеристика та взаємозв'язок

Практичне завдання

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм, міжнародної торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім'ями і племенами. Об'єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва. Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну призначалися переважно предмети розкоші та окремі види сировини.

Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля х виникненням капіталізму, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці ХІХ ст. До монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Об'єктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. Великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася інтернаціоналізація господарський відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними зав'язалася гостра боротьба за ринки збуту, джерела сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу. Національне виробництво стало інтернаціональним і набуло багатьох міжнаціональних і міжнародних ознак. Характерною для нього є активізація спільної підприємницької діяльності з широким залученням до країни іноземного капіталу, формування міжнародних господарських комплексів та виникнення міжнародної власності. Економічні відносини між країнами набули глобального характеру, стали міжнародними. У другій половині ХХ ст. Міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та украплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв'язки пронизують більшість національних економік, сприяючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

МЕВ відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.



1. Сутність міжнародних економічних відносин

Економічні взаємозв'язки світового господарства як єдиної системи грунтуються на розвитку міжнародних економічних відносин (МЕВ), які є матеріальною основою мирного співіснування, спілкування і взаємопереплетення інтересів різних держав. МЕВ - це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної орієнтації країн та інших чинників.

Об'єктивні потреби еволюції продуктивних сил втілюються у світових господарських відносинах. Натурально-матеріальний зміст МЕВ (частка товарів, капіталів, послуг, робочої сили, що здійснюють обіг поза національними рамками, валютні зв'язки, науково-технічний обмін тощо) відбивається у міжнародних виробничих відносинах усіх чотирьох фаз (виробництво, розподіл, обмін і споживання) єдиного процесу відтворення.

МЕВ, пов'язані з фазами розподілу, обміну і споживання, є непервинними, такими, що походять від виробничих відносин фази виробництва. З розвитком процесів інтернаціоналізації господарського життя, неоіндустріальних продуктивних сил і виробничого кооперування на міжнародному рівні МЕВ поступово перетворюються на первинні виробничі відносини.

Характер сукупності МЕВ, що відбиває всі фази суспільного виробництва, визначається характером виробничих відносин усередині того чи іншого суспільства. Тому МЕВ є похідними, перенесеними на міжнародну, міждержавну арену економічними відносинами певного суспільства. Взаємовідносини між різними націями складаються залежно від рівня розвитку продуктивних сил, поділу праці та внутрішніх відносин.

Отже, МЕВ мають два аспекти. По-перше, кількісну характеристику, яка віддзеркалюється у показниках об'єктів зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій, курсів валют тощо. По-друге, - це якісна характеристика, яка відбивається в соціально-економічній природі зовнішньоекономічних зв'язків як міжнародних виробничих відносин. МЕВ - це внутрішні виробничі відносини, винесені за національні межі. Сьогодні в світі налічують три різновиди їх: між країнами з розвиненими ринковими відносинами; між країнами, що розвиваються, та між країнами з перехідною економікою. До перехідних МЕВ належать зв'язки між країнами розвиненої ринкової економіки та країнами, що розвиваються; між першими та країнами перехідної економіки; між останніми та країнами, що розвиваються.

МЕВ як глобальні відносини втілюються в життя через три рівні: макро, мето та мікро.

Макрорівень виявляється у міждержавних економічних відносинах, які визначають і забезпечують в сьогоднішньому світі загальні умови розвитку МЕВ на всіх рівнях.

Меторівень - це економічні зв'язки між регіонами, містами тощо окремих країн та на міжгалузевому рівні.

Мікрорівень МЕВ являє собою зовнішньоекономічну діяльність підприємств, фірм. При цьому важливим суб'єктом МЕВ стали транснаціональні корпорації (ТНК), що поєднують у своїй діяльності завдяки їхній організаційно-економічній структурі усі рівні МЕВ. Нині у світі існує понад 40 тис. ТНК, діяльність яких охоплює переважну частину світової економіки.

Функціонування світового господарства відтінює дві основні тенденції: а) цілісності світових економічних відносин; б) їх суперечливості.

Тенденція цілісності світових економічних відносин гостро ставить питання трансформації, перебудови МЕВ, які не можуть надалі функціонувати на нерівноправній основі. Об'єктивною основою цілісності світового господарства є загальнолюдські інтереси, в широкій палітрі яких виділяють основний цивілізаційний економічний інтерес - збереження і стабільність земної цивілізації на грунті соціально-економічного прогресу.

Економічні інтереси не тільки визначаються системою виробничих відносин, а й виступають первинною, внутрішньо властивою їм формою виявлення. Цивілізацій™ економічні інтереси (створення економічної бази для розв'язання таких глобальних проблем, як екологічні, досягнення економічної безпеки тощо) зумовлюють певні МЕВ, які є передумовою і водночас результатом процесів цілісності у світових продуктивних силах.

Реально в економіці будь-якої країни виробничі відносини певного типу в чистому вигляді не існують. Більше того, новий ступінь розвитку визначається сьогодні як ступінь поліструктурних, паралельних соціальних форм. На терені економічної взаємозалежності держав набуває подальшого розвитку потреба в міжнародному регулюванні світових господарських зв'язків. Ця потреба покладена в основу тенденції до активізації зусиль різних країн (або їх угруповань) щодо узгодженого вирішення проблем міжнародних економічних відносин.

Близькість економічних інтересів при одній і тій самій формі господарювання характеризується їх системною приналежністю. З урахуванням спадкоємності суспільного розвитку можна стверджувати: деякі риси, властивості економічних інтересів, характерні для однієї форми господарювання, можуть виявлятися в економічних інтересах за іншої форми, тобто також бути спорідненими. Наприклад, спорідненість може грунтуватися на загальних закономірностях розвитку товарно-грошових відносин і сучасних формах організації виробництва. Вона може позначатись також на економічних інтересах працівників в умовах різних технологічних способів виробництва. Ця об'єктивність викристалізовується в потребі працівників у професійних знаннях.

Формування і розвиток названих вище інтересів і потреб багато в чому суперечливі і трактуються різними країнами неоднаково. Виробити загальну платформу, яка була б прийнятною для всіх учасників міжнародного економічного співробітництва, непросто. Проте завдання розробки концептуальної програми розвитку світових господарських зв'язків як одного з імперативів взаємозалежності держав дуже важливе. Так, для України особливо цінним є досвід взаємного пов'язування інтересів, накопичений іншими країнами, оскільки цей досвід грунтується на терені політико-економічних інструментаріїв, а не на терені директивно-командних методів.

2. Форми МЕВ, їх характеристика та взаємозв'язок

Міжнародна торгівля. Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв'язків між різними народами і країнами.

Сьогодні міжнародна торгівля - одна із сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю товарами на світовому ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах значної частки ВНП. Так, на початок 90-х років частка вартості поставлених на зовнішній ринок товарів у ВНП країни становила: в Нідерландах - 45 відсотків, Канаді - 28, Великобританії - 23, Італії - 16, Франції - 17 відсотків. Інші країни, такі як США, Китай, Росія, мають багату і широко диверсифіковану ресурсну базу та ємкий внутрішній ринок й тому менш залежні від міжнародної торгівлі.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання "чому країни торгують?" знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.

Наприклад, Японія володіє великою і добре освіченою робочою силою; кваліфікована праця відносно дешевша, оскільки мається у достатній кількості. У зв'язку з цим Японія має змогу ефективно виробляти (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікованої праці. Фото- і кінокамери, радіоприймачі, відеомагнітофони, годинники, автомашини - це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Проте Австралія, володіючи великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами і капіталом, може дешево виробляти такі товари, як пшениця, вовна, м'ясо тощо.

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту і імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів - за нормальних умов країна купує товари, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купуються вироби з меншими витратами,, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Розмір економії суспільної праці, що досягається народним господарством країни безпосередньо внаслідок зовнішньої торгівлі, можна визначити, якщо відрахувати від загальної суми можливих витрат на виробництво товарів, від яких звільняється країна у зв'язку з імпортом цих товарів, величину витрат, пов'язаних з експортом продукції, на валютну виручку від якої придбається імпорт. Це означає, що при. кількісному вимірі ефективності зовнішньої торгівлі слід співставити економію праці, одержану внаслідок використання зовнішньої торгівлі, з витратами, пов'язаними з виробництвом експортних товарів та здійсненням комерційних операцій.

Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислюється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношенні експорту та імпорту. Для України характерний стійкий пасив торгового балансу насамперед у зв'язку з імпортом енергоносіїв. Розв'язання цієї проблеми знаходиться на шляху структурної трансформації економіки та її державного регулювання.

Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приводить до його транснаціоналізації. Він зумовлює безпосереднє переплетення господарських структур різних країн, переміщення між ними прогресивної технології, ноу-хау, передового досвіду в організації та управлінні виробництвом. А все це є суттєвим щаблем до спеціалізації та кооперування виробництва як стратегічної форми МЕВ.

Вивіз капіталу - це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватись фірмами, що стають ТНК, або державою чи міжнародними фінансовими організаціями на багатогранній основі у вигляді позик СБ, МВФ та інших, де домінують головні розвинені країни, передусім США. Головна мета експорту капіталу ТНК полягає в більш ефективному його використанні для отримання більш високого доходу. Щодо експорту капіталу державою, то це, як правило, вивіз капіталу з розвинених країн ринкової економіки для утворення умов для стабільного розвитку ринкових підприємницьких відносин, широкого доступу капіталу ТНК, зміцнення позицій на зовнішніх ринках тощо. Подібна мета надання кредитів країнам, що розвиваються та переходять до ринку через СБ, МВФ та ін.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Специфічною функціональною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-технічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій. Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій тощо, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ним.

Позичковий капітал експортується у вигляді коротко- чи довгострокових кредитів урядам або підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо.

Експорт капіталу приносить його власникам доход у вигляді промислового чи торгового прибутку, відсотка, дивіденду - залежно від форми вкладання. Капітал в підприємницькій формі (підприємницький капітал) приносить його власнику доход переважно у вигляді прибутку, а капітал у позичковій формі (позичковий капітал) - у вигляді відсотка по вкладах, позичках і кредитах. До того ж вивіз капіталу у позичковій формі може бути "зв'язаним", тобто кредити надаються під закупки певних товарів у фірм, які вказуються кредитором. Це досить розповсюджене явище у світовому кредитуванні, в тому числі й при наданні позичок Україні, наприклад СБ, країнами ЄС, США, Японією та іншими країнами.

Міжнародна міграція робочої сили - це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. До чинників, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, належать: безробіття, низький життєвий рівень, різниця в соціально-економічних умовах, високий ступінь відносного перенаселення в країнах з уповільненими темпами розвитку та нагромадження капіталу, з одного боку, та наявності потреби в додатковій дешевій робочій силі в країнах з більш інтенсивними темпами нагромадження капіталу, з другого боку. Останні намагаються залучити, по-перше, висококваліфікованих фахівців, а по-друге, працівників для важких, непрестижних робіт (некваліфікована трудомістка і шкідлива для здоров'я праця на фабриках і заводах, прибиральники, мийники, сезонні працівники на сільськогосподарських роботах та ін.). Як перші, так і другі залучаються за умов оплати набагато нижчих за власних працівників. При цьому тенденція така, що в період економічного піднесення, появи нових робочих місць імміграція іноземних робітників, фахівців зростає, а в періоди криз та спадів іммігранти поповнюють армію безробітних, в'їзд їх в країну різко обмежується, приймаються та вступають в дію відповідні заходи державного регулювання.

Отже, різні форми відносного перенаселення, безробіття - не єдина причина міжнародної міграції робочої сили. Серйозною причиною є різниця в національних рівнях заробітної плати. Так, за даними ЮНІДО, розрив у погодинній оплаті праці між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, перевищив у машинобудуванні, харчовій промисловості - 7, а в текстильній - майже 9 разів. У виробництві напівпровідників, наприклад, цей розрив між США і Сінгапуром досяг майже 12, а між Німеччиною і Пакистаном на бавовнопрядильних фабриках - близько 30 разів. Не менший розрив в оплаті працівників країн розвинутої економіки та перехідних до ринку.

За терміном переміщення всі види трудових міграцій населення поділяють на: безповоротну, тобто зміну місця проживання назавжди; діимчасову, тобто зміну місця проживання на визначений, але тривалий строк; сезонну, пов'язану, наприклад, із сільськогосподарськими роботами; маятникову, човникову, міграцію, тобто регулярні, постійні поїздки для заробітку. Міграція тісно пов'язана з розвитком та переміщенням усіх складових продуктивних сил, виробничих ресурсів, характером виробничих відносин, відтворенням робочої сили, її розподілом та перерозподілом.

Науково-технічні зв'язки як форма МЕВ знаходять вираження у обміні патентами, ноу-хау, в лізингу, інжинірингу, консалтінгу тощо. Ця форма стає все більш важливою й ефективною в умовах прискорення НТП, коли жодна країна, яким би значним потенціалом в галузі науки і техніки вона не володіла, неспроможна повністю задовольнити свої потреби у передовій науці і технології, випускати усю широку номенклатуру наукоємної продукції, що постійно вдосконалюється та розширюється. Не випадково обмін науково-технічними знаннями, досягненнями цієї продукції є найважливішим сектором сучасних МЕВ, що сприяє розвиткові спеціалізації і кооперування виробництва.

Міжнародні валютні відносини. На основі різноманітних форм міжнародних економічних відносин у світовій системі господарства складаються й розвиваються валютні відносини, що обслуговують світові ринки товарів, послуг, капіталів, робочої сили, науково-технічних, досягнень. Їх еволюція пов'язана із зростанням міжнародного поділу праці, обсягів світового виробництва і обміну, а також із змінами у внутрішніх фінансово-грошових системах провідних країн світового ринкового господарства.

У своєму розвитку світова валютна система пройшла ряд етапів, серед яких основними є три.

Завершення становлення першого етапу безпосередньо пов'язане з утворенням світового господарства. Наприкінці XIX - на початку XX ст. основою міжнародної валютної системи був золотий стандарт, що забезпечував необмежений обмін національних валют, здійснення багатосторонніх розрахунків, вільний перелив капіталів між країнами, міжнародні платежі, стійкість грошового обігу.

Розвиток світового ринкового господарства і зростання його суперечностей призвели до відміни (спочатку в період після першої світової війни, а потім остаточно в середині 30-х років XX ст.) золотого стандарту, який не міг уже повною мірою обслуговувати світогосподарські зв'язки. Проте золото, продовжуючи виконувати функції міри вартості, засобу утворення скарбів та світових грошей, залишалося головним засобом кінцевого врегулювання взаємних грошових вимог і зобов'язань різних країн. Для міжнародних розрахунків і як резерви платіжних коштів поряд із золотом почали використовувати деякі паперові національні валюти, головним чином долари США і англійські фунти стерлінгів. Цю систему називають золотовалютним стандартом, формування якого було завершено на основі Бреттон-Вудської угоди 1944 р., за якою долар США було прирівняно до золота у функції світових грошей.

Нині відповідно до Ямайської (Кінгстонської) угоди 1976 р. формується нова міжнародна валютна система - валютний стандарт - на основі "демонетизації" золота, відміни золотих паритетів і офіційної ціни золота. Хоч формально основою валютної системи були визначені спеціально записані права (SDR), що гарантуються МВФ, але на практиці долар США все ще залишається основою паритетів і валютних курсів, міжнародним платіжним засобом.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн, формально він встановлюється через визначення паритетів - співвідношень між грошовими одиницями різних країн - офіційними органами (національними банками чи іншими виділеними для цього фінансовими установами). Реально на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним валютним курсом, а за валютним курсом, який відхиляється від паритету залежно від дійсних попиту і пропозиції на певну валюту.

В Україні валютний курс встановлюється НБУ. Найважливішою валютною проблемою в країні та однією з найгостріших проблем в цілому, що постали перед молодою державою, є розвиток національної валютної системи, яка має відповідати інтересам як розвитку національної економіки, так і участі її в МЕВ.

Спеціалізація і кооперування безпосередньо виробництва. Розвиток спеціалізації та кооперування виробництва є визначальним чинником інтернаціоналізації господарського життя. Інтернаціоналізація виробництва і всієї економіки як наслідок інтернаціоналізації продуктивних сил та економічних виробничих відносин - закономірна передумова економічної інтеграції як синтезованої форми сукупності економічних зв'язків, у центрі яких стоять відносини спеціалізації та кооперування.

Міжнародна спеціалізація виробництва - це відокремлення певних його процесів та їх стадій в різних країнах. Вона полягає у все більшому розвитку його поділу на різних економічних рівнях: макро, мето і мікро. На макрорівні йде спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів товарів і послуг. Її фундаментом є спеціалізація на мето- і мікрорівнях. На меторівні розвивається процес міжгалузевої міждержавної спеціалізації, а найгрунтовніші процеси спеціалізації відбуваються на мікрорівні, які доходять до внутрішньогалузевої та внутрішньофірмової спеціалізації між окремими країнами. Остання є підґрунтям усього процесу міжнародної спеціалізації виробництва в сучасних умовах.

Міжнародна кооперація виробництва невід'ємна від його спеціалізації і має ті самі рівні свого прояву. Це відносини зв'язку між спеціалізованими учасниками виробництва з різних країн, їх обміну різними видами діяльності і продукції у світовому господарстві. Взаємопов'язаність міжнародної спеціалізації і міжнародного кооперування виробництва й забезпечує єдність світового виробничого процесу на всіх його стадіях відповідно до рівня розвитку продуктивних сил і характеру економічних відносин.

Різновиди міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва визначаються розвитком міжнародного поділу праці від міжгалузевого до внутрішньофірмового, який саме і є основою стратегічної інвестиційно-виробничої форми МЕВ.

Структурні форми міжнародного поділу праці визначають, виходячи з класифікації родів виробництва, про що вже йшлося раніше, та за галузевою ознакою. За цією ознакою міжнародний поділ праці може проявлятися як між- і як внутрішньогалузева спеціалізація окремих країн.

Практичне завдання

Задача 1.

Затрати праці (у год.) на виробництво шинки і пива в Україні такі:

	Україна	Чехія
Шинка (кг/год)	10	2
Пиво (л/год)	2	6

А. У виробництві якого товару Україна має абсолютну перевагу? У виробництві якого товару Чехія має абсолютну перевагу? Чому?

Б. Підрахуйте виграші від торгівлі відповідно України та Чехії, якщо вони обміняють 10 кг шинки на 6 л пива.

В. Підрахуйте виграші від торгівлі відповідно України та Чехії, якщо вони обміняють 10 кг шинки на 12 л пива.

Розв'язання

А. Україна має абсолютну перевагу у виробництві шинки, оскільки за 1 год. вона продукує 10 кг шинки, тоді як Чехія - тільки 2 кг. Чехія має абсолютну перевагу у виробництві пива, оскільки за 1 год. вона продукує 6 л пива, тоді як Україна - тільки 2 л пива.

Б. В умовах відсутності торгівлі Україна може обміняти 10 кг шинки тільки на 2 л вітчизняного пива. Якщо ж вона торгує з Чехією, то ті ж 10 кг шинки вона зможе обміняти вже на 6 л пива. Тим самим виграш України становить 6 - 2 = 4 л пива, або 4/2 = 2 год. праці.

Чехія, зі свого боку, отримає від України 10 кг шинки, на вир-во якої їй довелося б витратити 5 год. Замість цього вона витрачає ці 5 год. на виробництво 5 30 л пива. Тим самим виграш Чехії від торгівлі з Україною становить 30 - 6 = 24 л, або 24/6 = 4 год. праці.

В. Україна виграє 12 - 2 = 10 л пива або 10/2 = 5 год. праці. Оскільки в Чехії 10 кг шинки дорівнюють за трудовитратами 30 л пива, а щоб отримати 10 кг шинки з України, Чехії необхідно віддати всього 12 л пива, виграш Чехії становить 30 - 12 = 18 л пива або 18/6 = 3 год. праці.

Задача 2.

Українська ферма продукує пшеницю та молоко, для чого максимально може використати 800 год. праці та 1200 га землі. Виробництво 1 т пшениці потребує 20 год. праці та використання 10 га землі. Виробництво 1 т молока потребує 8 год. праці та 16 га землі.

А. Які фактори виробництва відносно більш інтенсивно використовуються для виробництва пшениці? Які - для молока?

Б. Чи може ферма виробити 50 т молока та 90 т пшениці одночасно?

Розв'язання

А. Виробництво пшениці трудомістке, оскільки 20/10 = 2, що більше, ніж 8/16 = 0,5, для виробництва молока, яке потребує інтенсивного використання землі.

Б. Відповідно до наявної інформації 8 50 + 20 90 800 (400 + 1800 = 2200 800) та 16 50 + 10 90 1200 (800 + 900 = 1700 600), що не дотримується. Тому українська ферма не зможе за наявних ресурсів виробити таку кількість пшениці та молока (не вистачає обох факторів виробництва).

Задача 3.

Розрахувати рівень внутрішньогалузевої торгівлі, якщо країна А експортує та імпортує три групи товарів при збалансованій зовнішній торгівлі (зовнішньоторгове сальдо дорівнює нулю):

Товар	Експорт, дол. США	Імпорт, дол. США
І	250	200
II	350	300
III	400	500

світове господарство економічне внутрішньогалузеве

Розв'язання

При збалансованій зовнішній торгівлі індекс внутрішньогалузевої торгівлі розраховується за формулою:

де xi, mi -- відповідно абсолютні величини експорту та імпорту і-го товару (або товарної категорії).

Іt = 1 - ( 250 - 200 + 350 - 300 + 400 - 500 )/(250+200+350+300+400+500) =

= 1 - 200/2000 = 1 - 0,1 = 0,9.

Оскільки індекс наближається до 1, то зовнішня торгівля країни А характеризується високим рівнем внутрішньогалузевої торгівлі.



Задача 4.

Зовнішня торгівля України у 2000 р. характеризувалась та-кими даними (млн. дол. США):

Показник	Країни СНД та Балтії	Інші країни	Разом
Експорт товарів	8 841	6 706	?
Імпорт товарів	12 913	6 930	?

Розрахуйте щодо кожної групи країн:

А. Торгове сальдо.

Б. Торговий оборот.

В. Відносну частку країн СНД в українському експорті та імпорті.

Г. Відносну частку інших країн в українському експорті та імпорті.

Розв'язання

Показник	Країни СНД та Балтії	Інші країни	Разом
Експорт товарів	8 841	6 706	15547
Імпорт товарів	12 913	6 930	19843
Торгове сальдо	- 4072	- 224	- 4296
Торговий оборот	21754	13636	35390

А. Торгове сальдо - різниця вартісних обсягів експорту та імпорту:

Країни СНД: 8841 - 12913 = - 4072 млн. дол. США;

Інші країни: 6706 - 6930 = - 224 млн. дол. США.

Б. Торговий оборот - сума вартісних обсягів експорту та імпорту:

Країни СНД: 8841 + 12913 = 21754 млн. дол. США;

Інші країни: 6706 + 6930 = 13636 млн. дол. США.

В. Відносна частка країн СНД в укр. експорті: 8841/15547 100% = 56,9%.

Відносна частка країн СНД в укр. імпорті: 12913/19843 100% = 65%.

Г. Відносна частка інших країн в укр. експорті: 6706/15547 100% = 43,1%.

Відносна частка інших країн в укр. імпорті: 6930/19843 100% = 35%.

Задача 5.

Магнітофони є відносно трудомістким товаром, вони вимагають для виробництва 30 год. праці та 6 га землі та продаються за 90 дол. США кожний. Авокадо - товар, що потребую відносно більших витрат землі. На виробництво 1 т авокадо необхідно 1,5 год. праці та 6 га землі, при цьому 1 т авокадо можна продати за 6 дол. США.

А. Якщо в США 180 млн. працівників та 300 млн. га землі, а в Мексиці - 60 млн. працівників та 75 млн. га землі, то в якому співвідношенні буде здійснюватись торгівля двома товарами між США та Мексикою?

Б. Чому спеціалізація в реальній торгівлі може бути цілком іншою, ніж випливає з теорії співвідношення факторів виробництва?

Розв'язання

А. Відповідно до теорії Хекшера - Оліна США виявляються краще наділеними землею, ніж Мексика (оскільки 300/180 75/60) і мають продукувати та експортувати авокадо - товар, що потребує відносного надлишку землі (6/1,5 6/30), тоді як Мексика краще, ніж США, забезпечена трудовими ресурсами (60/75 180/300) і має експортувати магнітофони - трудомісткий товар (30/6 1,5/6).

Умови торгівлі між США та Мексикою:

1 магнітофон - 90 дол. США;

1 т авокадо - 6 дол. США;

90/6 = 15; 1 магнітофон = 15 т авокадо.

Б. У реальному житті усе навпаки відповідно до парадокса В. Леонтьева. Однією з причин цього може бути помилкове об'єднання в одну категорію кваліфікованої та не кваліфікованої праці, яка має розглядатись як категорія капіталу.

Висновки

Сучасний зміст і характер МЕВ відбивають розвиток економічних зв'язків. Щодо змісту МЕВ, то його трансформація відбувається внаслідок змін, по-перше, у розвитку світових продуктивних сил, факторів виробництва, його ресурсів, а по-друге, у складових світової економіки при розвитку її до суперечливої цілісності. На зміну традиційним формам МЕВ, які охоплюють сферу обігу, приходять стратегічні, які охоплюють безпосередню сферу виробництва. Щодо характеру МЕВ, то тут конче потрібно розв'язати проблему трансформації традиційних відносин "панування і підкорення" до стратегічних, заснованих на "розподіленій відповідальності". Якщо до розпаду командно-адміністративної системи та утворення країн з перехідною до ринкової економіки стратегія сутності МЕВ прямувала до рівноправних, справедливих, взаємозалежних економічних зв'язків між обома групами країн ринкової економіки (розвинених держав та країн, що розвиваються), то нині постала проблема трансформації МЕВ між трьома сучасними складовими світової економіки (включаючи перехідні країни).

Отже, найхарактернішими рисами перетворення спеціалізації і кооперування в стратегічну виробничо-інвестиційну форму МЕВ є такі:

- здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування на стадії власне виробництва поряд із сферою обігу;

- здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва на основі усіх традиційних і перехідних до стратегічних форм світогосподарських зв'язків;

- розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва через ТНК, які своєю організаційно-економічною структурою охоплюють всі стадії виробництва, а не тільки сферу обігу;

- становлення міжнаціональних економічних об'єднань через міжнародні економічні організації, і насамперед регіональну економічну інтеграцію.



Список використаної літератури

1. Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: Навчальний посібник. -- К.: ЦУЛ, 2002. -- 172 с.

2. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, АртЕк, 2002. -- 436 с.

3. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник. -- К.: Знання-прес,2003. -- 406 с.

4. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К.: Знання-Прес, 2002. -- 384 с.

5. Кредісов А.І., Березовенко С.М., Биков Г.М. та ін. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. -- К.: ВІРА-Р, 2002. -- 552 с.

6. Лазебник Л.Л. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -- Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. -- 219 с.

Размещено на Allbest.ru