Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КОНОПЛЬОВ СЕРГІЙ ЛЕОНІДОВИЧ

УДК: 327.7(53)”19”

МІЛІТАРИЗАЦІЯ БЛИЗЬКОСХІДНОГО РЕГІОНУ В 70-90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: Доктор історичних наук, професор

КОППЕЛЬ Олена Арнольдівна‚ Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка‚ кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики, професор

Офіційні опоненти: Доктор філософських наук, професор

ПАРАХОНСЬКИЙ Борис Олександрович‚ Національний інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України, завідувач відділу глобальної та європейської безпеки

Кандидат історичних наук

ПРОРОЧЕНКО Наталія Олександрівна‚

Київський лінгвістичний університет, кафедра історії України та зарубіжних країн, старший викладач.

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень‚ м. Київ.

Захист відбудеться 16 лютого 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119‚ м. Київ‚ вул. Мельникова‚ 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ‚ вул. Володимирська‚ 58‚ к. 10.

Автореферат розісланий 15.01. 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.С.Каменецький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Для забезпечення міжнародної безпеки, виживання людства необхідним є комплекс науково обґрунтованих ідей, які спроможні допомогти в боротьбі з різними формами неадекватного використання військової сили, особливо з війнами, збройними конфліктами, терористичними актами як національного, так і регіонального та глобального характеру. Загальному миру загрожують не тільки війни, але й зростання їх матеріально-технічної та соціальної бази, мілітаризація. Мир не може бути міцним та непорушним в умовах мілітаризації, коли відбувається гонка озброєнь, розширюється торгівля озброєнням. Існує тісний зв'язок і між мілітаризацією та тероризмом, який на межі тисячоліть стає однією з основних причин стурбованості у сфері безпеки.

Мир є неподільним, він не може бути привілеєм одного регіону (наприклад Європи), або країни, а є можливим лише на основі рівної безпеки всіх держав, незалежно від їх розмірів та регіональної приналежності. Посилення напруженості в одному з регіонів в умовах взаємозалежності здійснює негативний вплив на ситуацію у сфері безпеки в цілому. Це пов'язано з процесами глобалізації, посиленням взаємозв'язків між всіма частинами світового співтовариства.

Після подій 11 вересня 2001 року виникла нова ситуація у сфері безпеки. Хоча ці теракти не мали однозначної політичної мотивації, але не викликає сумніву, що вони безпосередньо пов'язані з розвитком подій у близькосхідному регіоні, зокрема в сфері мілітаризації. Ці події стали свідченням розмивання кордонів між внутрішнім та міжнародним порядком.

Мілітаризація близькосхідного регіону та її вплив на ситуацію на Близькому та Середньому Сході, а також на загальний стан міжнародних відносин є однією з найважливіших міжнародних проблем, дослідження якої має до того ж безперечний інтерес для політичної практики України. Проблеми регіональної стратегії мають особливе значення для України, оскільки вона активно розвиває стосунки з іншими державами, зокрема з країнами близькосхідного регіону.

Напруженість на Близькому та Середньому Сході торкається національних інтересів України, адже одним з її зовнішньополітичних пріоритетів є розвиток відносин з країнами цього регіону. Зацікавленість України в збереженні миру та стабільності в близькосхідному регіоні як у регіональному масштабі, так і на рівні окремих країн, носить довгостроковий характер. Значення вказаного напрямку в системі зовнішньополітичних пріоритетів України зростатиме з розширенням відносин та співробітництва з усіма країнами регіону, насамперед у сфері постачання енергоресурсів, збройового експорту тощо.

В Україні відбувається пошук оптимальних шляхів здійснення державних функцій, пов'язаних з управлінням специфічними суспільними відносинами у сфері міжнародного військово-технічного співробітництва, продажем за кордоном, зокрема державам Близького Сходу, товарів військового та спеціального призначення. Реалізація політики щодо збройового експорту, залежно від конкретної ситуації в тій чи іншій країні або регіоні, в деяких випадках сприяє укріпленню регіональної стабільності та безпеки, в інших - викликає посилення напруженості та дестабілізації, підвищує небезпеку виникнення воєнного конфлікту або надає наявним конфліктам більш тривалого та гострого характеру.

Завоювання свого місця на ринку озброєнь вимагає ретельного аналізу традиційних регіональних економічних та політичних зв'язків, раціонального підбору іноземних партнерів та визначення векторів перспективного розвитку військово-технічного співробітництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відображає один із напрямів комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 019U015204), програми Інституту міжнародних відносин “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325).

Наукова проблема, яку вирішує автор, полягає в визначенні особливостей, динаміки та наслідків мілітаризації близькосхідного регіону, аналізі впливу на неї внутрішніх та зовнішніх чинників.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в політологічному аналізі проблеми мілітаризації на трьох рівнях (теоретико-концептуальному, доктринальному та практико-політичному) та в двох вимірах - просторовому ( в межах близькосхідної регіональної системи) та часовому, обмеженому хронологічними рамками дослідження.

Відповідно до сформульованої мети вирішувалися такі конкретні завдання:

У теоретико-концептуальному плані:

- розширення та вдосконалення категорійно-понятійного наукового апарата проблеми, що досліджується;

У доктринальному плані:

- аналіз концептуально-теоретичних поглядів з питань місця та ролі мілітаризації в міжнародних відносинах, зокрема в близькосхідному регіоні; означення найбільш впливових теорій та концепцій, які безпосередньо або опосередковано впливають на процес мілітаризації регіону;

- аналіз теоретичних засад стратегії гарантування безпеки державами регіону, виявлення їх характерних особливостей та національної специфіки;

У практико-політичному плані:

- дослідження особливостей, історичних умов формування мілітаризму в близькосхідному регіоні, зовнішніх та внутрішніх чинників та факторів його мілітаризації;

визначення впливу центросилової динаміки на Близькому Сході на процес його мілітаризації;

дослідження впливу мілітаризації на зовнішню та внутрішню політику країн близькосхідного регіону;

виявлення шляхів подолання мілітаризації та особливостей проведення конверсії.

Об'єктом дослідження є міжнародні відносини в близькосхідному регіоні.

Предмет дослідження - генеза, динаміка, особливості мілітаризації близькосхідного регіону, її вплив на ситуацію в регіоні, на зовнішню та внутрішню політику країн Близького Сходу.

Методи дослідження визначили основна мета і завдання. Методологічну основу роботи складають загальнонаукові принципи дослідження. Застосовувалися загальнонаукові методи - системний, функціональний, логіко-аналітичний, з притаманним їм аналізом, синтезом, індукцією та дедукцією.

Дослідження здійснено на загальних принципах системного аналізу із застосуванням методів геополітики та геоекономіки. Виходячи із специфіки об'єкту дослідження, автор обирає в якості основних методів аналізу системний, проблемно-історичний, нормативний та емпіричний.

Застосування наукових принципів системної теорії створює основу для аналізу процесу формування близькосхідної регіональної системи, з'ясування функціональних зв'язків її структурних елементів, висвітлені внутрішнього та зовнішнього середовища, у якому відбувається процес мілітаризації.

Для рішення поставлених у дисертації завдань автор використовував такі основні методологічні принципи, як об'єктивність і історизм ,що дають можливість розглядати мілітаризацію регіону на тлі реальних подій, їхнього розвитку і кінцевих результатів.

Завдяки використанню принципу історизму процес мілітаризації показано у динаміці. Застосовувалися принципи детермінізму, взаємодії внутрішнього та зовнішнього, об'єктивного та суб'єктивного, що сприяло визначенню внутрішніх та зовнішніх взаємозв'язків і причинної зумовленості, всебічному аналізу комплексу геополітичних та регіональних, політичних, економічних, військових та інших чинників, які впливали на мілітаризацію регіону. Використання проблемно-історичного підходу дозволило визначити та охарактеризувати основні етапи процесу мілітаризації близькосхідного регіону.

Застосування емпіричних методів виступає певною запорукою наукової об'єктивності та достовірності результатів дослідження.

В цілому при дослідженні мілітаризації близькосхідного регіону використовувався кожен з наведених методологічних підходів, тому що лише їх комплексне застосування може забезпечити всебічний та цілісний аналіз цієї актуальної з наукової та практичної точки зору проблеми.

Хронологічні рамки дослідження обмежені 70-90-ми рр. ХХ століття. Поняття “мілітаризація” має конкретно-історичний характер. Виділення цього періоду обумовлене такими чинниками: він характеризується суттєвою трансформацією регіональної системи міжнародних відносин, що мало вирішальний вплив на проблему досягнення безпеки регіону. Нижня хронологічна межа дослідження визначається тим, що на початку 70-х років завершується процес формування близькосхідної системи міжнародних відносин. Вирішальне місце в цих процесах посідала проблема формування умов регіональної безпеки.

Верхня межа дослідження - 2000 рік, в якому за усталеною практикою підбиваються підсумки результатів діяльності за попередній рік та десятиліття в цілому.

Наукова новизна. В процесі дослідження феномену мілітаризації необхідно з'ясувати не тільки його загальні риси, традиційні ознаки, але й специфічні форми прояву в тій чи іншій історичній епосі, в тому чи іншому регіону, тобто його просторово-часові характеристики. Виходячи з цього, наукова новизна дисертації визначається розробкою авторської концепції причин, особливостей, характеру, динаміки та наслідків мілітаризації близькосхідного регіону, що дає змогу надати практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України з цього питання.

В ній вперше в українській історіографії розглядається процес мілітаризації близькосхідного регіону в геополітичних умовах сучасності, його причини, генеза, динаміка, особливості та наслідки, що дало автору змогу виявити найважливіші тенденції її розвитку.

Доведено, що формування близькосхідної регіональної підсистеми міжнародних відносин проходило на протязі ХХ століття і остаточно завершилось в 70-х роках ХХ століття. Близькосхідна регіональна система остаточно виокремилась як самостійна частка глобальної міжнародної системи.

З самого початку формування ця система мала гетерогенний характер. Гетерогенність системи, яка знайшла відображення в її складній структурі, стала головним внутрішнім чинником мілітаризації регіону.

Визначено, що головними зовнішніми чинниками є визначна роль зовнішнього фактору в міжнародних відносинах в близькосхідному регіоні та її вплив на регіональну підсистему міжнародних відносин.

Зроблено науково обґрунтований прогноз розвитку дестабілізуючих тенденцій на усіх структурних рівнях регіону.

Здійснено спробу систематизації та класифікації існуючих у сучасній історіографії поглядів, концепцій та теорій стосовно можливості розв'язання даної проблеми.

На оригінальній джерельній базі (англомовні документальні матеріали, частина яких вперше введена автором у науковий обіг) визначені теоретичні засади, виявлені характерні особливості й національна специфіка позицій як країн регіону, так і зовнірегіональних держав з даної проблеми.

У контексті компаративного переосмислення джерел визначено ступінь впливу мілітаризації на національні, регіональні, міжнародні механізми забезпечення безпеки регіону, залежність цього процесу від діяльності провідних країн світу.

Дістало подальший розвиток осмислення інтересів України в досягненні стабільності і безпеки в близькосхідному регіоні, надані практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України з цього питання.

Наукове та практичне значення одержаних результатів.

Наукове та практичне значення дослідження визначається як його політичною актуальністю, так і науковою новизною.

Основні положення та висновки дисертації можуть використовуватись при викладанні вузівських навчальних дисциплін “Міжнародні відносини та світова політика”, “Зовнішня політика країн Азії”, “Зовнішня політика арабських країн”, “Міжнародні відносини на Близькому Сході”, “ Релігійний фактор в міжнародних відносинах”, “Проблеми конверсії в міжнародних відносинах”.

Матеріали, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані в діяльності зовнішньополітичних та військових відомств України, науково-дослідних інститутів та центрів.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи пройшли апробацію і були оприлюднені у виступах на міжнародних і республіканських наукових конференціях. Результати дисертаційного дослідження знайшли практичне застосування в діяльності автора в якості віце-директора Програми “Національна безпека України” Школи державного управління ім. Дж. Кеннеді Гарвардського університету. Ця програма мала на меті допомогти Україні, об'єднавши керівників відомств та інституцій, які мають відношення до української безпеки, та їх партнерів у Сполучених Штатах, політиків, фахівців із стратегічних досліджень, науковців з Гарвардського університету.

Основні положення дисертаційної роботи були обговорені на засіданні кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на щорічних наукових конференціях КНУ, міжнародних конференціях Національного інституту стратегічних досліджень “Реформування збройних сил України” (К., 14--15.02.2000 р.), конференціях Колумбійського університету “Українська безпека та зовнішня політика” (Нью-Йорк, 12-15.04.2000 р.), університету м.Оттава “Геополітичні імперативи України” (Оттава, 27-28.2000 р.), Центру міжнародних та стратегічних досліджень “Виклики безпеці Чорноморського регіону” (Вашингтон, 8 травня 2002 р.), Міжнародного Інституту стратегічних досліджень “Антитерористична політика” (Лондон, 15.01.2003 р.), Українського Національного інституту проблем міжнародної безпеки “Україна та Грузія в процесі створення нової міжнародної системи безпеки” (К., 23 квітня 2003 р.), Міжнародного Інституту стратегічних досліджень “Війна в Іраку і регіональна безпека Чорноморського регіону” (Лондон, 9 травня 2003 р.) .

Публікації. Основні положення дисертаційної проблематики знайшли відображення у п'яти публікаціях автора.

Структура дисертації. Складність проблем, що підлягають дослідженню, зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація загальним обсягом 226 сторінок складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури ( 371 найменування) українською, російською, англійською, французькою та арабською мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується наукова актуальність теми, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, встановлюється зв'язок з науковими програмами і планами ІМВ , висвітлюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, а також апробація висновків дисертації і наукові публікації, у яких викладені результати дослідження.

Перший розділ “Джерельно-документальна та концептуально-методологічна база дослідження. Історіографія проблеми” присвячено висвітленню методології та методів дослідження, мілітаризації як наукової категорії та об'єкту наукового аналізу. Доведено, що проблема мілітаризації - один з найменш розроблених об'єктів наукового аналізу, що вимагає особливої уваги до вибору вірної методології дослідження.

На підставі аналізу поглядів в світовій міжнародно-політичній науці до проблеми мілітаризації автор виокремлює та характеризує три головних підходи : плюралістичний; обмежено плюралістичний та моністичний.

Автор доводить, що причини мілітаризації мають ієрархічний характер, в межах цієї ієрархічності на тих чи інших стадіях змінюється співвідношення між ними.

Доведено, що на протязі довгого періоду часу тенденція до мілітаризації суспільства постійно зростала. В ХХ столітті сталися зміни у її масштабах, глибині впливу на суспільство та політику. Це відбувалося не тільки під час війн, зокрема світових, але й у мирні часи, що й визначає відмінності від попереднього періоду. Мілітаризм виступає як система, яка починає охоплювати все суспільне та приватне життя суспільства..

Автор виокремлює і аналізує існуючі в сучасній історіографії підходи до проблеми мілітаризації країн, що визволилися. З точки однієї групи вчених, в країнах, що визволилися, немає місця мілітаризації, участь у процесі гонки озброєнь, військові перевороти та перебування у владі військових неможливо розглядати в якості доказів мілітаризації тих чи інших держав, поняття “мілітаризм” є неприйнятним для країн, що визволилися, і може використовуватись тільки відносно розвинутих країн.

З точки зору представників іншого напряму, мілітаризм як явище існував починаючи з стародавніх мілітаристських держав, таких, як Ассирія або Римська імперія. В сучасному світі мілітаризм не обмежується лише розвинутими країнами. Однак лише участь країни у процесі гонки озброєнь не може бути свідченням її мілітаризації. Адже країна може мати сучасне озброєння, могутній військовий потенціал і в той же час не мати експансіоністських намірів. В той же час інша країна може володіти відносно незначною кількістю сучасних озброєнь, але здійснювати при цьому агресивний курс. Отже, прямого зв'язку між створенням військового потенціалу та мілітаристською політикою не існує..

Автором доведено, що мілітаризм - це перш за все соціально-політичне, суспільне явище, тому при визначенні його масштабів повинна мати місце, на відміну від оцінки ступеню мілітаризації економіки, категорії не тільки кількісні, а в першу чергу якісні. Це перш за все вплив військової ідеології на суспільство та політичний механізм, ступінь підкорення зовнішньої політики ідеології агресії і військово-політичним доктринам, розміри та форми унії політичної верхівки з військово-промисловим комплексом, історичні і політичні традиції минулого, рівні соціально-економічного розвитку та особливості правових інститутів. Саме це дає реальну уяву про особливості мілітаризму. На підставі цього в роботі запропоновані критерії оцінки рівня мілітаризації суспільства.

Піддано аналізу джерела та література з проблематики роботи, з'ясовано стан наукової розробки теми. Джерельно-документальну базу дисертації складають:

- дослідження та публікації науково-дослідних центрів, що мають не стільки академічний, скільки рекомендаційно-прикладний характер і справляють значний вплив на розробку та здійснення політики країн в галузі безпеки в цьому регіоні. Особливе значення мали матеріали Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру. Вивчення цих матеріалів дало можливість проаналізувати особливості та динаміку мілітаризації близькосхідного регіону;

- матеріали і рішення Організації Об'єднаних Націй, резолюції Ради Безпеки ООН;

документи зовнішньополітичних відомств країн близькосхідного регіону, договори, угоди, декларації, комюніке, офіційні заяви представників правлячих кіл цих країн;

документи міжрегіональних, регіональних та субрегіональних організацій - Організації Ісламська Конференція (ОІК), Ліги арабських держав (ЛАД), Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ);

документи зовнішньополітичних відомств інших країн ,офіційні публікації законодавчих органів країн-експортерів озброєнь в близькосхідний регіон, перш за все США, протоколи засідань обох палат конгресу, слухання комісій та підкомісій, публікації держдепартаменту США, збірники виступів президентів, виступи державних секретарів, інших представників американських правлячих кіл;

статистичні матеріали окремих країн, зокрема країн Близького Сходу, України, США та інших держав;

документи політичних партій та рухів країн близькосхідного регіону;

збірники виступів, статті, книги та мемуари політичних діячів, які виконували чи виконують функцію теоретиків та ідеологів при формулюванні основ політики їх країн з проблеми безпеки, зокрема Г.Кіссінджера, З.Бжезинського, Лі Гамільтона, Дж.Нойеса, С.Хантінгтона, Р.Хомейні, А.А.Хашемі-Рафсанджані, А.-А.Велаяті. А.Малекі, С.Хусейна, Тарика Азіза, представників інших країн.

Протягом періоду, що досліджується, проблема мілітаризації близькосхідного регіону, яка має особливе значення внаслідок, перш за все, причин геоекономічного та геополітичного характеру, привертала увагу представників міжнародно-політичної науки. Їх праці засновані на методологічних підходах, опрацьованих представниками всіх головних напрямів сучасних теорій міжнародних відносин. Цими проблемами займалися представники всіх основних течій в сучасній науці про міжнародні відносини - політичного реалізму (Г.Кіссінджер, Р.Такер), політичного ідеалізму (З.Бжезинський), транснаціоналізму (Дж.Най), неомарксизму (Ф.Холлідей), модернізму (Я.Рошандел), неореалізму (М.Мозаффарі) та біхевіоризму (С.Ренсон, С.Уейн), теорії міжнародних акторів (Богат Корані), теорії взаємодії в межах міжнародних систем (Самір Амін).

В сучасній історіографії проблеми мілітаризації головна увага приділялась дослідженню її політологічного аспекту, тобто її аналізу з врахуванням тих політичних курсів, що проводили правлячі кола держав. Зростання уваги до цієї проблеми в період, що досліджується, було обумовлено тенденціями міжнародного розвитку як на глобальному, так і на регіональному рівнях.

В сучасній історіографії проблеми мілітаризації автором виокремлюються декілька основних об'єктів дослідження: визначення її причин, динаміка гонки озброєнь, торгівля зброєю, засоби, форми та шляхи виявлення, класифікації, систематизації та оцінки загроз стабільності; форми протидії цим загрозам.

Після кувейтської кризи 1990-1991 рр. в західній політології виникають нові підходи до проблеми мілітаризації. В найбільш повному вигляді вони знайшли відображення в концепціях “загальної безпеки”, та “нового інтервенціонізму”. Вони обґрунтовували необхідність обмеження поняття національного суверенітету та право міжнародного співтовариства на активні дії з забезпечення міжнародної безпеки та припинення дій тієї чи іншої держави, що її порушує. Водночас деякі автори відстоювали точку зору, що така концепція визнає право на втручання у внутрішні справи інших держав і є ідеологічним обґрунтуванням для спроб виправдати свої гегемоністські прагнення.

Характеризуючи проблемно-наукові монографічні праці з питань розвитку міжнародних відносин в близькосхідному регіоні , слід зазначити відсутність цілісного і комплексного дослідження з проблеми його мілітаризації протягом всього періоду, що досліджується. В працях західних авторів розроблялись лише окремі аспекти вказаної проблематики.

В арабській історіографії дослідження з цієї проблематики ведуться в спеціальних науково-дослідних центрах Ель-Кувейта, Каїра, Аммана, Бейрута. Вона представлена працями таких вчених, як Абдалла аль-Нафісі (провідний кувейтський політолог), М.Рушейх, Яхья Хельмі Раджаб, М. Румейхі (головний редактор журналу аль-Арабі, радник міністра закордонних справ Кувейту), Ю.Ас-Сабах, Зукар Шукейр.

Ідеї регіоналізму, в тому числі регіональної безпеки, отримали розвиток в іранській історіографії через систему конференцій за участю широкого кола політиків та вчених з різних країн. Важливе місце в концептуальній діяльності належить конференціям з проблем регіональної безпеки, що проходили в Тегерані, на яких розглядалися різні пропозиції з забезпечення безпеки. Різні за своїм складом та конкретною проблематикою, вони сприяли розробці елементів регіональної системи безпеки.

В сучасній українській історіографії з`явилося чимало досліджень, в яких аналізуються проблеми міжнародної безпеки, національної безпеки України. Цими проблемами плідно займаються українські вчені В.С.Бруз, М.М.Білоусов, Л.В.Губерський, С.П.Галака, Є.Є.Камінський, О.А.Коппель, В.А.Манжола, Б.О.Парахонський, О.В.Потєхін, Г.М.Перепелиця та інші.

Українська історична наука має давні сходознавчі традиції. Особливе значення мають праці Г.М.Цвєткова, Б.М.Гончара, В.К.Гури, П.Ф.Кірпенка, О.А. Коппель, І.Д.Коміренка, М.А.Кулініча, Н.О. Пророченко, Ю.С. та Л.І. Скороходів.

Отже, в сучасній науці про міжнародні відносини важливе місце посідають проблема мілітаризації . Ця проблема стала об'єктом наукового аналізу в працях представників всіх напрямів та течій сучасної політологічної науки, викликала значні дискусії та суперечності. Ставлення до цієї проблематики було одним з головних критеріїв їх розмежування. Представники політичного реалізму, розглядаючи стан миру як стан рівноваги між державами, вбачали єдиним реалістичним засобом забезпечення безпеки створення балансу сил на регіональному рівні. Представники політичного ідеалізму виходили з того, що головними засобами досягнення безпеки є демілітаризація, правове регулювання та демократизація міжнародних відносин. Представники неореалізму вважали, що демілітаризація близькосхідного регіону фактично не залежить від зусиль держав регіону, а повинна стати наслідком взаємодії провідних держав світу.

В розділі другому “Чинники та фактори мілітаризації близькосхідного регіону” аналізується формування близькосхідної системи міжнародних відносин, генеза процесу її мілітаризації, вплив на цей процес регіональних конфліктів.

Специфіка високого рівня мілітаризації регіону пов'язана з історично обумовленим комбінованим характером регіональної системи, наявністю антагонізму між арабськими державами, єврейською державою Ізраїль та неарабською державою Іран, а також рядом факторів, що традиційно пов'язані з центросиловою орієнтацією регіональної політики близькосхідних країн.

Додатковими історичними чинниками, що обумовили високі темпи мілітаризації є також традиції пріоритетності підвищення оборонного потенціалу як гаранта національної безпеки, а також загальна нестабільність військово-політичної ситуації, спричинена, в першу чергу, рядом неврегульованих протиріч та конфліктів, які мають релігійне, територіальне, національно-етнічне забарвлення. Гонка озброєнь, спричинена вищезгаданими військово-політичними та суспільно-історичними особливостями розвитку регіону, а також наявністю цілого ряду збройних конфліктів у період, що розглядається, викликали подальше підвищення темпів гонки озброєнь, що знайшло відображення у зростанні військових витрат, збільшенні особового складу збройних сил, нарощуванні військової інфраструктури, імпорту та експорту озброєнь, та, в деяких країнах, створенні національної військової промисловості, мотивоване міркуваннями забезпечення обороноздатності або центросиловою спрямованістю зовнішньої політики, що сприяло розв'язанню нових або підвищенню активності в межах існуючих збройних конфліктів, яке, відповідно, спричиняло до нового витку гонки озброєнь.

Автор приходить до висновку, що близькосхідний регіон посідає важливе місце серед регіонів світу, де особливо гостро постає проблема безпеки На мілітаризацію регіону справляли вплив фактори геополітичного, економічного, історичного та іншого характеру. Автор позначає ряд періодів в мілітаризації регіону.

Доведено, що врегулювання військово-політичної ситуації у регіоні, досягнення її стабілізації та утворення надійної системи регіональної безпеки певною мірою визначатимуть процеси демілітаризації, забезпечення безпеки та стабільності як на регіональному, так і на глобальному рівні.

В розділі третьому “Процес мілітаризації близькосхідного регіону” піддано науковому аналізу його особливості та динаміку.

В кожному з регіонів мілітаризація має свої особливості, там існують свої джерела загроз та фактори забезпечення безпеки. В той же час існують і спільні моменти. Мілітаризація окремих регіонів виступає як похідна від мілітаризації всього світового співтовариства Комплексний підхід до проблеми мілітаризації охоплює не тільки військові, але й економічні, політичні, етнокультурні, екологічні, технічні, інформаційні чинники.

Формування військового потенціалу близькосхідних країн та особливості мілітаризації невідривно пов'язані з динамікою гонки озброєнь у період, що розглядається, та торгівлею зброєю. В концентрованому вигляді мілітаризм знаходить своє найбільш повне відображення в процесі гонки озброєнь. Доводиться, що органічний зв'язок між мілітаризмом, гонкою озброєнь та соціально-економічним розвитком найбільш повно проявляється на регіональному рівні, зокрема в близькосхідному регіоні.

У період, що розглядається, мілітаризація регіону була безпосередньо обумовлена динамікою гонки озброєнь, а також була пов'язана із торгівлею зброєю. На підставі наведених в цьому розділі даних автором виділено періоди, які характеризуються різною динамікою гонки озброєнь.

У межах першого періоду - нарощування темпів гонки озброєнь і збільшення їх кількісних показників та формування тенденцій поступової стабілізації темпів гонки озброєнь (1970-1987) відбувається інтенсифікація, а потім поступова стабілізація темпів гонки озброєнь у близькосхідному регіоні.

В межах другого - періоду стійкої стабілізації темпів гонки озброєнь, поступового зниження кількісних показників та підвищення значущості якісного (технологічного) аспекту (1987- сер.90-х рр.) у динаміці гонки озброєнь відбулися значні зміни. Спостерігається відносно тривала тенденція до стабілізації кількісних показників при поступовому зростанні значення якісного (технологічного) аспекту гонки озброєнь, зокрема збільшення імпорту зброї, виробленої на базі складних сучасних технологій.

З другої половини 90-х років спостерігається тенденція до зростання як якісних, так і кількісних показників мілітаризації.

В цілому динаміка гонки озброєнь як на регіональному рівні, так і на рівні країн Близького Сходу, включає в себе якісні структурні параметри, а саме: склад країн, залучених до цього процесу, співвідношення джерел надходження озброєнь, технологічний рівень озброєнь, а також такі кількісні параметри, як масштаби та темпи гонки озброєнь.

Доведено, що торгівля зброєю на Близькому Сході, у структурі якої імпорт традиційно перевищує експорт (та реекспорт), також пов'язана з динамікою гонки озброєнь. Проте, якщо зміни характеристик імпорту відповідають загальним тенденціям, які визначають динаміку гонки озброєнь, то відповідні характеристики експорту лише в цілому відображають згадану динаміку у зв'язку з обмеженістю власне експортерів зброї в рамках близькосхідного регіону.

В розділі четвертому “Вплив мілітаризації на зовнішню та внутрішню політику держав регіону” розглянуто особливості формування зовнішньополітичного курсу держав близькосхідного регіону в умовах його мілітаризації, показані наслідки мілітаризації для їх політичного, економічного та соціального розвитку , вплив мілітаризації на військово-промисловий розвиток країн цього регіону. Відзначено, що особливості мілітаризації в значній мірі відбилися на загальнополітичному та соціально-економічному житті країн Близького Сходу.

Виходячи з того, що в межах періоду, який розглядається, вирізняються етапи, для яких характерною є різна динаміка гонки озброєнь, підкреслюється, що політичні та соціально-економічні наслідки цього процесу в рамках цих етапів відзначалися різним ступенем прояву.

Нарощування гонки озброєнь у період початку 1970-х - середини 1980_х рр. супроводжувало подальшу дестабілізацію військово-політичної ситуації, загострення усіх видів міждержавних протиріч та ескалацію збройного протистояння між країнами регіону, безпосередньо залученими до тривалих військових конфліктів, найбільш визначними серед яких були ірано-іракська війна та арабо-ізраїльський конфлікт, й такими, що були посередньо залучені до процесу гонки озброєнь. У період кінця 1980_х - середини1990 рр. відбувається стабілізація темпів гонки озброєнь одночасно з переглядом загальнорегіонального підходу до концепції забезпечення військової безпеки, започаткуванням політичного діалогу щодо врегулювання конфліктних ситуацій у регіоні на противагу військово-силовим методам їх вирішення. Відбувається пошук нових методів військово-політичного співробітництва між країнами Близького Сходу в межах створення колективної оборонної стратегії.

Характерною рисою є різний ступінь впливу й масштаби наслідків мілітаризації в межах регіону, що дозволило за цими ознаками віднести країни, що розглядаються, до трьох умовних груп: 1) країни, що мають розвинену військову промисловість та відшкодовують частку військових витрат за рахунок експорту озброєнь; 2) нафтодобувні країни Перської затоки, які фінансують значні обсяги військових витрат за рахунок прибутків від експорту нафти та вуглеводневої сировини; 3) країни, що не мають розвиненої військової промисловості, значних природних ресурсів та інших джерел відшкодування витрат на військові цілі. Для цих країн негативні наслідки мілітаризації були найбільш вагомими.

Серед особливостей впливу мілітаризації на економічний розвиток в межах близькосхідного регіону відзначено, що надзвичайно високі витрати на військові цілі сукупно з рядом суто економічних факторів, а саме зниженням світових цін на нафту та нафтопродукти, проведенням реструктуризації економіки у ряді країн та ін., спричинили до гальмування темпів економічного зростання регіону загалом та окремих країн в його межах.

До посередніх наслідків мілітаризації на Близькому Сході відносимо й такі, що проявилися у соціальній сфері, виходячи з того, що значні бюджетні кошти спрямовувалися на військові цілі, а не для розвитку соціального сектору.

ВИСНОВКИ

В проведеному дослідженні автором піддано науковому аналізу проблему мілітаризації на трьох рівнях (теоретико-концептуальному, доктринальному та практико-політичному) та в двох вимірах - просторовому (в межах близькосхідної регіональної системи) та часовому, обмеженому хронологічними рамками дисертаційного дослідження - 70-90 рр. ХХ століття. Автором виокремлюється два виміри сучасного мілітаризму - вертикальний, тобто якісний, та горизонтальний. Під горизонтальним виміром мілітаризму автор розуміє втягування в орбіту мілітаризму все більшої кількості держав та регіонів світу.

На підставі системного аналізу автор приходить до висновку, що мілітаризм являє собою систему, яка охоплює все суспільство внаслідок наявності мілітаристських або напівмілітаристських установ, виступає як система насичення всього суспільного та приватного життя мілітаристським духом, призводить до мілітаризації як внутрішнього життя країни, конкретного регіону або субрегіону, так і міжнародного життя в цілому.

Мілітаризм поділяється автором на внутрішній (спрямований на внутрішнє життя суспільства, який має забезпечити внутрішньополітичну стабільність існуючих режимів), та зовнішній.

Нарешті, автором аналізується три рівні мілітаризму - політичний, військовий та економічний. Політичний рівень генерує ідеї зовнішньої політики та визначає зовнішньополітичний курс держави, в тому числі його силовий компонент. Доведено, що найбільш гнучким є політичний мілітаризм, найбільш консервативним - мілітаризм військовий.

На підставі проведеного дослідження автором виокремлюються три головних підходи до пояснення причин мілітаризації: плюралістичний; обмежено плюралістичний та моністичний. Моністичний підхід заснований на виокремленні одного з факторів - від класового характеру суспільства та приватної власності в радянській історіографії до протиріч мів Сушею та Морем або глобальної дихотомії Схід-Захід. Плюралістичний підхід визнає фактично необмежену кількість причин, перелік яких постійно поповнюється. Обмежено плюралістичний підхід віддає перевагу певній групі причин.

Мілітаризм притаманний всім етапам розвитку людської цивілізації. В той же час кожен з різновидів мілітаризму несе на собі відбиток відповідної історичної епохи, головних її рис та особливостей, регіональні характеристики. Тому в процесі дослідження цього феномену автором з'ясовувалися не тільки його загальні риси, традиційні ознаки, але й специфічні форми прояву в тій чи іншій історичній епосі (зокрема в 70-90-х рр. ХХ століття), в тому чи іншому регіону, в даному контексті близькосхідному, тобто його просторово-часові характеристики.

В міжнародно-політичній науці в мілітаризмі другої половини ХХ століття виокремлюються як загальні риси, зокрема формування і розвиток військово-промислового комплексу; зростання масштабів та форм мілітаризації; те, що він виступає як система, яка починає охоплювати все суспільне та приватне життя суспільства; поява зброї масового знищення, так і національні та регіональні особливості. Автором доводиться, що на протязі періоду, що досліджується, мала місце мілітаризація близькосхідного регіону Близькосхідний мілітаризм поруч з загальними рисами має і національне забарвлення, що пояснюється історичними умовами його формування. На протязі довгого періоду часу тенденція до мілітаризації близькосхідного регіону постійно зростала.

Автор визначає причини мілітаризації близькосхідного регіону, доводить, що причини мілітаризації мають ієрархічний характер, в межах цієї ієрархічності на тих чи інших стадіях змінюється співвідношення між ними.

Мілітаризм - це перш за все соціально-політичне, суспільне явище, тому при визначенні його масштабів автором використовувалися , на відміну від оцінки ступеню мілітаризації економіки, категорії не тільки кількісні, а в першу чергу якісні. Це перш за все вплив військової ідеології на суспільство та політичний механізм, ступінь підкорення зовнішньої політики ідеології агресії і військово-політичним доктринам, розміри та форми унії політичної верхівки з військово-промисловим комплексом, історичні і політичні традиції минулого, рівні соціально-економічного розвитку та особливості правових інститутів. Саме це дає реальну уяву про особливості мілітаризму близькосхідного регіону.

Автором запроваджуються критерії оцінки мілітаризації близькосхідного регіону, які передбачають оцінку того, яку частку складають військові витрати стосовно валового національного продукту; кількість і науково-технічний рівень озброєнь і збройних сил; обсяг мобілізаційних ресурсів і підготовлених до війни людських резервів, ступінь воєнізації життя суспільства, інтенсивність використання військового насильства у внутрішній і зовнішній політиці.

З врахуванням даних критеріїв автор виокремлює декілька рівнів мілітаризованості держав близькосхідного регіону: позамежна ; наддостатня ( що перевищує в тій чи інший мірі оборонні потреби без підриву добробуту народу): в межах оборонної достатності (від максимальної до мінімальної); у межах підтримки внутрішньої стабільності .

В концентрованому вигляді мілітаризм знаходить своє найбільш повне відображення в процесі гонки озброєнь. Органічний зв'язок між мілітаризмом, гонкою озброєнь та соціально-економічним розвитком знаходить найбільш повний прояв на регіональному рівні, зокрема в близькосхідному регіоні. В 70-х - 80-х роках ХХ ст. у структурі світової геополітичної системи закінчився процес формування певних військово-політичних зон з високою концентрацією озброєнь. До їх числа належить близькосхідна регіональна системи.

Існує тісний взаємозв'язок між міжнародною безпекою, мілітаризацією та гонкою озброєнь як на регіональному, так і на локальному рівнях. Мілітаризація близькосхідного регіону в період, що розглядається, зумовлюється специфікою його історичного розвитку, а також низкою військово-політичних та економічних чинників.

Всупереч економічним та фінансовим складнощам, які переживає більшість держав близькосхідного регіону, жодна з них не має сумніву щодо пріоритетності зміцнення військового потенціалу саме у зв'язку з центросиловими тенденціями, що є основою міждержавних стосунків у регіоні.

Політична нестабільність та схильність до мілітаризації близькосхідного регіону визначається рядом історичних та військово-політичних чинників, пов'язаних з відносно недавнім переходом ряду країн регіону до незалежного політичного і економічного розвитку.

Розвиток країн близькосхідного регіону, бажання поширити свій регіональний та міжнародно-політичний вплив визначили орієнтацію на застосування військової сили з метою зміни, нейтралізації або покращання відносин з іншими державами. З усіх регіонів світу Близький Схід є одним з найбільш перевантажених зброєю, військово-політична ситуація в його межах характеризується значною нестабільністю.

У даному регіоні військові структури та військова влада відіграють значну роль у міждержавних відносинах. В історії Близького Сходу саме армія, ставши в авангарді модернізації та секуляризації, надала вирішального поштовху соціально-політичним змінам у житті більшості країн . За умов відсутності серйозної конкуренції з боку громадських інститутів та недостатнього національного військового досвіду, військові структури стали визначальною центральною політичною силою у державах регіону. Даний фактор став одним з чинників мілітаризації регіону. За ознакою високої мілітаризації та суттєвого впливу військових на розробку державної політики слід виділити такі країни регіону, як Сирія, Єгипет, Іран, Ірак, Ізраїль, Лівію. Значною є роль військових у політичному житті Саудівської Аравії, Оману та Йорданії.

Крім того, серед факторів, які є покажчиками інтенсивності мілітаризації, а також підсилення впливу військових у суспільно-політичному житті країн Близького Сходу, є значні обсяги чисельності особового складу їх збройних сил. Серед особливостей військової організації близькосхідних країн, які пов'язані з підвищенням мілітаризації, слід зазначити не тільки високу чисельність збройних сил, а й особливе місце армії в житті цих країн.

Поширення авторитарних режимів сприяло тому, що національна безпека займала підлегле місце відносно безпеки режиму, у зв'язку з чим використання військової сили у питаннях міждержавних відносин, супроводжуване гонкою озброєнь, здійснювалося не на основі раціонального та детального аналізу балансу сил та можливих наслідків, а ставало засобом досягнення вузькокорисливих інтересів посилення режимів.

У числі факторів , які мали значний вплив на розвиток мілітаризму в країнах регіону автор вважає за необхідне відзначити високу мілітаризацію та тривалість військових конфліктів, що зумовило, поряд з іншими факторами, особливе місце військових структур у державотворенні країн Близького Сходу.

Формування військового потенціалу країн Близького Сходу відбувалося в умовах складної військово-політичної, економічної, етнічної та релігійної ситуації в межах регіону, що зумовило центросилові тенденції у політиці цих країн та створило додаткові чинники для мілітаризації та гонки озброєнь.

Отже, мілітаризація близькосхідного регіону зумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми причинами, специфікою його історичного розвитку, а також низкою політичних, військово-політичних та економічних чинників. З усіх регіонів світу близькосхідний є одним з найбільш мілітаризованих та військово-політична ситуація в його межах характеризується постійною нестабільністю.

Аналіз політичної ситуації у близькосхідному регіоні в період, що досліджується, свідчить про наявність прямо пропорційної залежності між мілітаризацією та ескалацією збройного протистояння.

У період, що досліджується, мілітаризація регіону була обумовлена динамікою гонки озброєнь, процесами гонки озброєнь а також пов'язана з торгівлею зброєю. З динамікою гонки озброєнь пов'язана торгівля зброєю, що включає відповідні кількісні та якісні параметри. У структурі торгівлі зброєю у близькосхідному регіоні імпорт традиційно перевищує експорт, що зумовлене тим, що більшість країн не має розвиненої національної військової промисловості.

Особливості мілітаризації в значній мірі відбилися на загальнополітичному та соціально-економічному житті країн Близького Сходу.

Виходячи з того, що в межах періоду, який розглядається, вирізняються етапи, для яких характерною є різна динаміка гонки озброєнь, підкреслюється, що політичні та соціально-економічні наслідки цього процесу в рамках цих періодів відзначалися різним ступенем прояву.

Із завершенням "холодної війни", коли у міжнародних відносинах настав переломний етап, проблема мілітаризації набуває особливого значення. Все більш очевидною стає така важлива характерна риса сучасних міжнародних відносин, як розбіжність процесів, що відбуваються на глобальному та регіональному рівнях. На глобальному рівні - роззброєння, інтеграція, гармонізація процесів. На регіональному рівні гонка озброєнь, дезінтеграція, регіональні конфлікти. Ці конфлікти набувають тенденцій глобалізації, а розповсюдження зброї масового знищення у зонах нестабільності становить загрозу для міжнародної безпеки.

На сучасному етапі Близький Схід знаходиться на перехідному періоді своєї історії, коли усі традиційні основи суспільного життя змінюються швидко й фундаментально, що призводить у багатьох випадках до напруженості та конфліктів

Радикальним засобом забезпечення гарантованої військової безпеки для усього світового співтовариства й окремих регіонів та держав є демілітаризація. Без її рішення буде зберігатися матеріальна база світової війни, можливість загибелі в ній землян і самого життя на нашій планеті, прискореного виснаження природних ресурсів у малих війнах. Однак ця проблема залишається незрозумілою для правлячих кіл країн регіону. Більш того, багато хто, у тому числі фахівці, дивляться дуже песимістично на саму можливість її рішення .

Об'єктивна потреба як демілітаризації суспільства в цілому, так і окремих регіонів та країн зіштовхується з тенденцією до збереження і навіть посилення військової могутності держав, до поширення мілітаризму на нові простори.

Реалізація цілей демілітаризації -- самий надійний шлях до забезпечення справжньої глобальної і національної безпеки.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

Конопльов С.Л.Деякі питання генези мілітаризації Близькосхідного регіону // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 21 (частина 1). - К., 2000. - С.113-118.

Конопльов С.Л.Фактори та причини мілітаризації близькосхідного регіону // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 32 (частина 1). - К., 2002. - С.104-109.

Коноплев С.Л. ГУУАМ: время выбора. Материалы ІІ Международной научно-практической конференции // Национальный институт украинско-российских отношений. - Ялта, - 2000. - С.48-63.

Коноплев С.Л. Украинская внешняя политика и политика безопасности: теоретические и сравнительные перспективы. - Нью-Йорк. - 2002. - С.179-193. (под ред. Дж.Морони, Тараса Кузио, Михаила Молчанова) (на англ.яз.).

Коноплев С.Л. Пархомчук О.С. “Демілітаризація сучасного світу як чинник рішення глобальних проблем” // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 26 . - К., 2003. - С. 99-101.

мілітаризація близькосхідний безпека регіон

Анотації

Конопльов С.Л. Мілітаризація близькосхідного регіону в 70-ті - 90-ті рр. ХХ століття. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2003.

Дисертація присвячена аналізу проблеми мілітаризації на трьох рівнях (теоретико-концептуальному, доктринальному та практико-політичному) та в двох вимірах - просторовому ( в межах близькосхідної регіональної системи) та часовому, обмеженому хронологічними рамками дослідження .

Розглядаються генеза, особливості, динаміка та наслідки мілітаризації близькосхідного регіону, досліджується її вплив на ситуацію в регіоні, на зовнішню та внутрішню політику країн Близького Сходу. Визначений вплив центросилової динаміки на Близькому Сході на процес його мілітаризації.

У контексті компаративного переосмислення джерел визначено ступінь впливу мілітаризації на національні, регіональні, міжнародні механізми забезпечення безпеки регіону, залежність цього процесу від діяльності провідних країн світу.

Зроблено науково обґрунтований прогноз розвитку дестабілізуючих тенденцій на усіх структурних рівнях регіону. Визначено ступінь впливу мілітаризації на національні, регіональні, міжнародні механізми забезпечення безпеки регіону, залежність цього процесу від діяльності провідних країн світу. Виявлені шляхи подолання мілітаризації та особливості проведення конверсії.

Ключові слова: мілітаризація, Близькій Схід, регіональна безпека, гонка озброєнь, конверсія.

Коноплев С.Л. Милитаризация ближневосточного региона в 70-е - 90-е годы ХХ столетия. - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - Политические проблемы международных систем и глобального развития. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена анализу проблемы милитаризации на трех уровнях (теоретико-концептуальном, доктринальном и практико-политическом) и в трех измерениях - пространственном (в пределах ближневосточной региональной системы) и временном, ограниченном хронологическими рамками исследования.

Рассматриваются генезис, особенности, динамика и последствия милитаризации ближневосточного региона, исследуется ее влияние на ситуацию в регионе, на внешнюю и внутреннюю политику стран Ближнего Востока. Определено влияние центросиловой динамики на Ближнем Востоке на процесс его милитаризации.