Україна у геополітичних концепціях Європейського Союзу: динаміка "об’єкт-суб’єктних" відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний інститут стратегічних досліджень

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Спеціальність 21.01.01 - основи національної безпеки держави

Україна у геополітичних концепціях Європейського Союзу: динаміка “об'єкт-суб'єктних” відносин

Снігир Олена Валентинівна

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному інституті стратегічних досліджень при Президентові України

Науковий керівник: доктор філософських наук Хилько Микола Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
професор кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Андрущенко Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, ректор

доктор політичних наук, Барков Валерій Юрійович, Національний інститут стратегічних досліджень, завідувач відділу соціальних відносин та громадянського суспільства

Провідна установа - Національна академія державного управління при Президентові України, кафедра філософії і методології державного управління, м. Київ.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук В.Б. Фадєєв

Анотація

геополітичний держава співробітництво україна

Снігир О.В. Україна в геополітичних концепціях Європейського Союзу: динаміка “об'єкт-суб'єктних” відносин. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 - основи національної безпеки держави. - Національний інститут стратегічних досліджень. - Київ, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню об'єкт-суб'єктних відносин України і Європейського Союзу в контексті геополітичних стратегій сучасності. В роботі запропоновано понятійно-категоріальні, методологічні та концептуальні засади утвердження європейського вибору України. Проаналізовано етапність, шляхи та перспективи розвитку взаємних відносин України і ЄС. Особливу увагу звернено на концепцію “Розширена Європа. Нове сусідство” ЄС щодо України в контексті багатовекторності геополітичних інтересів України. Наголошено на значенні активної позиції України як суб'єкта геополітичних відносин для захисту національних інтересів та забезпечення національної безпеки держави.

Ключові слова: геополітика, Європейський Союз, Україна, суб'єкт геополітики, об'єкт геополітики, національна безпека, національні інтереси, європейська інтеграція.

Summary

Snigyr О.V. Ukraine in geopolitical conceptions of European Union States: dynamics of “object-subject” relations. - Manuscript.

Ph. D. thesis in Politics, speciality 21.01.01 - Basis of national security of state. - The National Institute for Strategic Studies. - Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to research object-subject relations of Ukraine and European Union in the context of modern geopolitical conceptions. There were proposed categorical, methodological and conceptual basics of confirming of Ukrainian European choice. And there are analyzed phases, ways and prospects of Ukraine-EU relations. The main attention was paid to the conception “The Enlarged Europe. New Neighborhood” as it concerns Ukraine, especially in the context of multi-vectorial geopolitical interests of Ukraine. There is emphasized the importance of active position of Ukraine as a subject of geopolitical relations for protection of national interests and ensuring of national security of state.

Key words: geopolitics, European Union, Ukraine, subject of geopolitical relations, object of geopolitical relations, national security, national interests, European integration.

Аннотация

Снигирь Е.В. Украина в геополитических концепциях Европейского Союза: динамика “объект-субъектних” отношений. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 21.01.01 - основы национальной безопасности государства. - Национальный институт стратегических исследований. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию объект-субъектных отношений Украины и Европейского Союза в контексте геополитических стратегий современности. В работе разработаны понятийно-категориальные, методологические и концептуальные основы утверждения европейского выбора Украины. Дано определение таким понятиям как “объект” и “субъект” геополитики. Субъектами геополитики являются образования, которые осуществляют активную деятельность в рамках определённого геополитического пространства, направленную на объекты геополитики. Субъектами геополитики могут быть отдельные народы, государства, международные блоки, объединения государств, транснациональные корпорации и т. п. Объектами геополитики, в свою очередь, является то, на что направлена активность субъектов геополитики, это, в первую очередь, - географические факторы: территория, ресурсы. Кроме того, к объектам геополитики можно отнести отдельные народы, государства, международные блоки, объединения государств, транснациональные корпорации и т. п. Степень принадлежности к той или иной категории определяется степенью геополитического влияния и активности государства.

Проанализировано этапность, пути и перспективы развития взаимоотношений Украины и ЕС. Отдельное внимание обращено на концепцию “Расширенная Европа. Новое соседство” ЕС по отношению к Украине в ситуации многовекторности геополитических интересов Украины. Сделан акцент на значении активной позиции Украины как субъекта геополитических отношений для защиты национальных интересов и обеспечения национальной безопасности страны.

Определено, что полноценное участие Украины в общеевропейском процессе возможно при условии её геополитической активности, т. е. деятельной субъектности, которая, в свою очередь, является основой для обеспечения и защиты национальных интересов государства.

Из осуществлённого анализа объект-субъектных геополитических отношений между Украиной и ЕС чётко прослеживается превалирующее пребывание Украины в качестве объекта геополитики европейских государств. Однако, в последний период наблюдаются качественные изменения статуса Украины в сторону увеличения её геополитической субъектности, что находит своё выражение в увеличении возможности государства противостоять внешнему давлению и вести самостоятельную политику по удовлетворению национальных интересов.

Ключевые слова: геополитика, Европейский Союз, Украина, субъект геополитики, объект геополитики, национальная безопасность, национальные интересы, европейская интеграция.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Становлення України суб'єктом міжнародних відносин не лише поставило перед українським народом нагальну потребу закріплення цього статусу та наступної самореалізації у даній іпостасі, але й певним чином вплинуло на систему міжнародних відносин, особливо у європейському регіоні.

Міжнародні відносини великою мірою ґрунтуються на зовнішньополiтичних стратегіях держав. Незважаючи на те, що географічний фактор завжди був складовою частиною зовнішньої політики держав, геополітика, як наука, яка базується на принципах географічного детермінізму, виникла нещодавно - в кінці ХІХ століття. Тим не менш, характерною рисою міжнародних відносини ХХ століття є використання геополітики у двох її площинах - теоретичній (гносеологічній) та практичній (державотворчій). Інакше кажучи, геополітичні концепції та стратегії є важливою ланкою всієї зовнішньополітичної діяльності держави та її зусиль по утвердженню свого місця у світі.

Задля успішної реалізації власної зовнішньополітичної стратегії та забезпечення національних інтересів, державі необхідно володіти інформацією не лише про перебіг подій на міжнародній арені, але й орієнтуватися у витоках та першопричинах тих чи інших зовнішньополітичних стратегій інших міжнародних акторів, тобто у геополітичних концепціях, які лежать в основі бачення тою чи іншою державою системи світового устрою та свого місця в ньому.

Таким чином, для України знання і врахування геополітичних концепцій та стратегій інших держав, а особливо держав власного регіону є життєво необхідним для формування власної зовнішньополітичної стратегії з метою задоволення національних інтересів, в першу чергу - забезпечення національної безпеки держави.

Пріоритетним напрямом зовнішньополітичної стратегії України та одним з основних факторів забезпечення національної безпеки було проголошено європейську інтеграцію. У цьому контексті постає необхідність у дослідженні геополітичної думки європейських країн. Зокрема тієї її частини, у якій мова йде безпосередньо про місце та роль України у системі міжнародних відносин в цілому та у європейському регіоні зокрема.

Необхідно також враховувати еволюцію геополітичних дискурсів у зв'язку зі змінами на міжнародній арені, особливо різницю між геополітичними підходами під час існування України у складі Російської імперії та СРСР і геополітичними дослідженнями, що розглядають світову систему з участю України як суб'єкта міжнародних відносин. Мова йде саме про динаміку “об'єкт-суб'єктних” відносин у геополітиці, оскільки поняття “суб'єкта” та “об'єкта” геополітики не є тотожними поняттям “суб'єкта” і “об'єкта” міжнародних відносин. У геополітиці ці поняття характеризують не міжнародно-правовий статус держави, а рівень її можливості задоволення національних інтересів шляхом здійснення зовнішньополітичної стратегії.

У сфері євроінтеграційної політики України статус її як об'єкта чи суб'єкта у геополітичних концепціях європейських країн означає рівень можливості успішної реалізації євроінтеграційного напрямку зовнішньополітичної стратегії.

Таким чином, актуальність даної теми випливає з потреби дослідження динаміки “об'єкт-суб'єктного” статусу України у геополітичних концепціях європейських країн, що може стати основою для вдосконалення та ефективного втілення відповідної зовнішньополітичної стратегії України, спрямованої на задоволення національних інтересів.

Ступінь дослідженості теми. Геополітична наука в Україні започаткувалася на початку ХХ століття у працях С. Рудницького, О. Донцова та Ю. Липи, проте аж до набуття Україною статусу суверенної держави геополітика, як і багато інших “заборонених” дисциплін, не розвивалася. Наразі українські геополітичні дослідження дістали змогу розвиватися на науковій основі. Тому ми можемо з певністю стверджувати, що українська геополiтична школа нині перебуває у періоді становлення. У сучасній українській науковій сфері відбуваються процеси осмислення та аналізу досягнень світової геополітичної думки та глибокі наукові спроби пошуків власне українських геополітичних концепцій та стратегій.

Геополітичні дослідження тісно пов'язані зі сферою міжнародних відносин та політологією, і нерідко отримують поштовх до розвитку саме з контексту цих наук. Загалом, дослідження у цій галузі можна поділити на наступні виміри: часовий (історичний), просторовий (дослідження України в системі сучасних міжнародних відносин), та концептуальний. Так, дослідження міжнародного положення України у часовому сегменті знаходить своє відображення у працях Л. Кравчука, Л. Кучми, І. Овсія, В. Манжоли, М. Білоусова, В. Бруза, Л. Гайдукова, І. Мінгазутдінова, В. Крушинського, А. Суботіна, Ф. Кирилюка, М. Хилька, П. Рудякова, В. Посельського, Ю. Пахомова та інших. Вчені зосереджують увагу на вивченні міжнародних відносин у історичному процесі, зокрема і місця України в цій системі.

Варто зазначити, що просторовий та концептуальний сегменти дослідження тісно взаємопов'язані. Саме тому, практично усі науковці, що досліджують місце України в сучасних міжнародних відносинах, узагальнюють і концептуальні аспекти геополітики. До таких дослідників належать С. Пирожков, О. Власюк, В. Князев, М. Степико, О. Литвиненко, Л. Губерський, С. Здіорук, В. Копійка, С. Василенко, О. Ковальова, Г. Перепелиця, В. Горбулін, І. Курас, В. Чумак, О. Гончаренко, Б. Парахонський, Е. Лисицин, Ю. Павленко, В. Кириченко, І. Бураковський, Ю. Бараш, О. Їжак, Б. Губський та інші.

Геополітичний напрямок наукових досліджень в Україні нині лише починає розвиватися, до невеликого кола науковців, які займаються цією проблематикою можна зарахувати А. Гальчинського, О. Дергачова, О. Левандовського, В. Андрущенка, Ф. Рудича, В. Баркова, М. Михальченка, М. Несука, В. Репринцева, Є. Камінського, М. Держалюка, С. Віднянського, В. Коваля, Л. Шкляра, О. Сушка та інших.

Варто зауважити, що геополітика є відносно молодою наукою з недостатньо розробленою методологічною базою та понятійно-категоріальним апаратом. Тому проблема даного дисертаційного дослідження - “об'єкт-суб'єктних” відносини України з ЄС спеціально не досліджувалася українськими науковцями, проте, досить часто згадувалася у їхніх працях. Так, про “об'єкт-суб'єктні” відносини України з іншими державами згадують В. Литвин, Л. Шкляр, В. Кремінь, Д. Табачник, Д. Ткаченко, В. Котигоренко та інші дослідники.

Проблемі геополітичного положення України приділяють пильні увагу також і зарубіжні вчені, як протягом ХХ століття, так і нині. До них насамперед можна віднести С. Хантінгтона, З. Бжезінського, С. Коена, Дж. Шерра, К. Гуічерд, Т. Гоулда, М. Емерсона, Ф. Гордона, М. Фуше, Дж. Льовенхарта, Р. Рьойбера, Г. Фолькерсдорфера, Дж. Баха, С. Петерса, Д. Нельсона, А. Барінга, Г. Дійкінка, Р. Хатсона, Ж. Леві, Дж. Мороні, а також Р. Челлена, Х Маккіндера, Ф. Наумана, К. Хаусхофера та інших.

Важливе місце у джерельній базі даного дослідження займають і сучасні дослідження вітчизняних та зарубіжних інститутів, зокрема - Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України, Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки та оборони України, Фонду Стефана Баторія, Німецького інституту міжнародних відносин та політики безпеки, Центру російських та східноєвропейських досліджень Бірмінгемського університету, Центру європейських та політичних досліджень (м. Брюссель), урядових установ європейських країн та інституцій ЄС та інших організацій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема і зміст дисертаційного дослідження входить складовою частиною в комплексну державну програму: “Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку”, в науково-дослідні проекти Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України: “Гуманiтарний розвиток України: стан і перспективи” та “Євроінтеграційний вибір України: проблеми та шляхи реалізації”; у комплексну наукову програму Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та науково-дослідної теми філософського факультету 01БФ041-1 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз геополітичних концепцій та стратегій ЄС і окремих держав-членів цього утворення щодо України, з'ясування особливостей та динаміки суб'єкт-об'єктних відносин взаємодіючих сторін.

Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

дослідити методологічні засади тлумачення понятійно-категоріального апарату геополітики в контексті концепцій та стратегій держав-членів ЄС;

окреслити головні напрямки розвитку геополітичної думки держав-членів ЄС та визначити основні концепції та стратегії, які лежать в основі зовнішньополітичної діяльності цих країн;

проаналізувати роль і місце України в основних геополітичних концепціях та стратегіях держав-членів ЄС;

здійснити огляд основ європейської інтеграції в геополітичних дискурсах держав-членів ЄС та визначити статус України в цивілізаційному, політичному та культурному європейському полі;

з'ясувати відповідність нормативно-правової бази реалізації євроінтеграційного напрямку зовнішньої політики України;

спрогнозувати можливості нових орієнтирів співробітництва України з ЄС у сучасних умовах у зв'язку з прийняттям стратегії “Розширена Європа. Нове сусідство”.

Об'єктом дослідження є Україна у геополітичних концепціях та стратегіях держав-членів ЄС як в історичному контексті, так і у сучасних умовах.

Предметом дослідження є динаміка розвитку об'єкт-суб'єктних відносин України з ЄС.

Методологічною основою дослідження є фундаментальні дослідницькі основи наукового аналізу - принципи історизму, об'єктивності, системності та цілісності, функціоналізму, причинності, прогнозування.

Застосування логіко-семантичного підходу до дослідження геополiтичного бачення України дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату геополітики.

Використання історіософського та історико-генетичного методів дозволило дослідити розвиток геополітичних пріоритетів держав-членів ЄС в історичному та просторовому аспектах.

Досить широко застосовується у дослідженні і компаративістський метод, який дозволив авторові зробити порівняльний аналіз еволюції геополітичних пріоритетів європейських дослідників та виявити беззаперечні переваги тих концепцій, які ґрунтуються на баченні цілісного європейського простору включно зі східноєвропейськими країнами - претендентами на членство в ЄС.

Для аналізу застосовувались методи структурного функціоналізму, які полягають: 1) в трактуванні предмета дослідження як системи з її структурними компонентами; 2) в аналізі взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників у формуванні геополітичних стратегій держав.

Дотриманню принципу об'єктивності сприяло використання автором наукових досліджень з проблеми геополітики, регіональних та міжнародних документів європейських інституцій, міждержавних угод, державних законодавчих актів, матеріалів наукових конференцій тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні цілісного аналізу місця та ролі України в геополітичних концепціях і стратегіях ЄС, базових чинників формування політики ЄС щодо України, можливостей становлення України повноцінним учасником ЄС.

У цьому контексті отримані такі основні результати даного доробку, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:

Визначено межі застосування геополітики як сфери освоєння людиною соціального світу у єдності основних її функцій: теоретико-пізнавальної, духовно-практичної та предметно-перетворюючої: у першому випадку мова йде про геополітику як напрямок науки, присвячений з'ясуванню ролі природних чинників у політичному устрої світу; у другому - про систему світоглядних переконань, цінностей та ідеалів, які визначають спрямованість суспільної свідомості на переустрій полiтичної реальності; у третьому випадку мова йде про конкретні діяльнісні заходи (економічні, військові, фінансові та інші) по реалізації геополiтичних інтересів країни (блоку країн). Встановлено, що історія геополiтичного пізнання є історією формування, розвитку і змін концептуальних схем геополітичної реальності і залежить безпосередньо від генези і розвитку геополітичних інтересів суб'єктів історичного процесу.

Виокремлено набір ознак за якими визначено геополітичне положення України як держави із значним геополітичним потенціалом, який робить її важливою одиницею геополітичних відносин навіть за умови пасивної участі. Показано, що Україна як один з геополітичних центрів світу (за З. Бжезінським), завдяки своєму розташуванню та наявному власному потенціалу для посилення ролі тих чи інших суб'єктів геополітики, відіграє важливу роль у взаємодії континентальної та морської, а також християнської та мусульманської цивілізацій. Завдяки цьому вона володіє можливостями стати повноцінним учасником сучасної геостратегічної “гри”, зокрема, трансформації ЄС у світового геополітичного лідера. Акцентується, що географічне становище України в узагальненнях європейських аналітиків є смислозначимим для розв'язання загальноєвропейських проблем.

Досліджено нові аспекти статусу України в цивілізаційному, політичному та культурному європейському полі, виходячи з нових обрисів європейської безпеки та єдності. Виявлено, що концепція безпеки розширилася та включає в себе невійськові аспекти, такі як екологія, економіка та соціальна сфера. Геополітична думка ЄС тяжіє до трансформованого тлумачення категорії держави як геополітичної реальності, переходячи від територіального підходу до часового: держави, розвиток яких не відповідає європейським (цивілізаційним) стандартам розглядаються як потенційні повноправні партнери лише у майбутньому, перебуваючи у нинішньому часі лише як можливі лакуни для впровадження цінностей ЄС.

Поглиблено аналіз базових елементів понятійно-категоріального апарату геополітики, зокрема “об'єкту” і “суб'єкту” геополітичних відносин і доведено, що суб'єктами геополітики є утворення (народи, держави, міжнародні об'єднання, блоки, транснаціональні корпорації тощо), які здійснюють активну діяльність в межах певного геополітичного простору. Об'єктами ж геополітики є те, на що спрямована активність суб'єктів (насамперед, це географічні чинники - територія, ресурси, навіть окремі народи і держави). Держави, як правило постають у двох іпостасях - і як суб'єкти, і як об'єкти геополітики, міра належності до яких залежить від геополітичного впливу держави.

З'ясована відповідність нормативно-правової бази реалізації євроінтеграційного напрямку зовнішньої політики України, послідовність практичних кроків європейської інтеграції, яка у все більшій мірі визначає принципи та основи наших внутрішніх перетворень. Показано, що головні проблеми в реалізації Україною євроінтеграційної стратегії полягають перш за все у площині не стільки кількісних, скільки якісних перетворень, українського суспільства.

Вперше здійснений системний прогноз можливості нових орієнтирів співробітництва України з ЄС у зв'язку з прийняттям стратегії “Розширена Європа. Нове сусідство”. На основі аналізу динаміки об'єкт-суб'єктного статусу України у її відносинах з ЄС показано переважаючу тенденцію перебування України у статусі об'єкта геополітики та часткове нарощування геополітичної суб'єктності. Доведено, що інтеграція України в Європейський Союз напряму залежить від її перебування у якості суб'єкта чи об'єкта геополітики. В свою чергу геополiтичний статус України взаємопов'язаний з внутрішніми та зовнішнiми факторами, такими як розвиток політико-правової бази трансформаційних процесів та зовнішньополітичної ситуації у регіоні.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в експлікації смислів базових понять та категорій геополітики, окресленні концептуальної геополітичної бази дослідження положення і статусу України у європейському геополітичному просторі та визначенні на основі отриманих даних перспектив становлення України як повноцінного суб'єкта європейської геополітики.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть розглядатися як складова теоретичного супроводу здійснення конкретних кроків по реалізації євроінтеграційної зовнішньополітичної стратегії України та державної політики в сфері забезпечення національної безпеки. Матеріали можуть використовуватися в просвітницькій роботі з формування стійкого переконання в українському суспільстві щодо переваг європейського вибору та у наступній науковій роботі як у сфері розвитку української геополітичної науки, так і для вивчення та прогнозування подальшого розвитку відносин України з ЄС. Результати дослідження також можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці спецкурсів для студентів та аспірантів у сфері національної безпеки, політології, теорії і практики міжнародних відносин.

Апробація результатів дослідження. Головні ідеї дисертації доповідались на наукових та науково-практичних конференціях та семінарах:

Дні науки. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, травень 2001 року, виступ на тему “Вплив національного інтересу західноєвропейських держав на перебіг інтеграційних процесів на початку ХХ століття”;

Всеукраїнська конференція “Політологічні читання”, “Смолоскип”, Київ, 15-16 травня 2002 року, виступ на тему “Україна у геополітичних концепціях держав Західної Європи та Північної Америки у другій половині ХХ століття”;

Міжнародна конференція “Університети - міжнародні відносини - ЮНЕСКО”, Інститут міжнародних відносин Київського національного унiверситету імені Тараса Шевченка, Київ, 5-6 грудня 2002 року;

Симпозіум “Україна - Франція - Європейський Союз: співробітництво заради безпеки і процвітання”, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, Київ, 21 лютого 2003 року;

Міжнародна наукова конференція “Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини”, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Центр українознавства, Національний інститут стратегічних досліджень при Президенті України, Київ, 29- 30 травня 2003 року. Виступ на тему “Європейський Союз і Україна: пошук консенсусу”.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у восьми статтях, п'ять з яких опубліковані у фахових виданнях з питань політології, дві у колективних монографіях Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України і одна у колективній монографії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких складається з трьох підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 178 сторінок, із них обсяг основного тексту - 164 сторінки, список використаних джерел включає 190 найменувань, обсягом 14 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовується актуальність дослідження динаміки розвитку “об'єкт-суб'єктних” відносин України з ЄС, розкривається об'єкт і предмет дослідження, дослідницькі завдання, наукова новизна та структура дисертації, апробація основних результатів у публікаціях та виступах на наукових заходах автора.

У першому розділі “Особливості концептуальної рефлексії України західноєвропейськими геополітиками” аналізуються вихідні теоретико-методологічні, світоглядні та політичні підстави дослідження, понятійно-категоріальний апарат та аксіологія проблеми, основні концептуальні та практичні підходи до геополітичного усталення України, окресленню підходів до реалізації ідеї європейської єдності у геополітиці країн-членів ЄС.

Дослідження розпочинається зверненням до парадигмальних підстав західної геополітики (підрозділ 1.1 “Аналіз основних геополітичних концепцій та стратегій держав трансатлантичного регіону”). Дисертант підкреслює, що соціальна динаміка та політичні колізії ХІХ-ХХ століть стали живильним ґрунтом для геополітики: з одного боку вона виступала концептуально-ідеологічним виправданням агресивно-експансіоністських намірів тих чи інших суб'єктів міжнародних відносин, з другого - обґрунтуванням політичного переділу світу, як явища, що здійснюється за природними законами. У цьому контексті особливу увагу звернено на базові засади “географічного детермінізму” Ф. Ратцеля та Р. Челлена, концепції “Середньої Європи” Ф. Наумана, “посибілізму” В. де ла Блаша, “іконографії та циркуляції простору” Ж. Готтмана і К. Шмідта, “протистояння морської та сухопутної цивілізацій” А. Мехена, Х. Макіндера та К. Шмідта, “великого простору та панрегіоналізму” К. Хаусхофера, “геостратегічних зон” С. Коена, “культурно-цивілізаційного протистояння” З. Бжезінського та С. Хантінгтона. Встановлено, що Україна як один з геополітичних центрів (за З. Бжезінським), завдяки своєму розташуванню та наявному власному потенціалу для посилення ролі тих чи інших суб'єктів геополітики, відіграє важливу роль у взаємодії континентальної та морської, а також християнської та мусульманської цивілізацій. Завдяки цьому вона володіє можливостями стати повноцінним учасником сучасної геостратегічної “гри”, зокрема, трансформації ЄС у світового геополітичного лідера. Акцентується, що географічне та політичне становище України в узагальненнях європейських аналiтиків є смислозначимими для розв'язання загальноєвропейських проблем.

Можна вважати доведеним, що практично в кожній західній геополітичній концепції присутня тема України. Це викликано її своєрідним статусом, потенційним ресурсом для посилення геополітичної ролі лідерів світового політичного простору (підрозділ 1.2 “Україна в основних геополітичних концепціях та стратегіях західних держав”). Дисертант експлікує “український зміст” традиційних та сучасних геополітичних підходів. Зокрема, мова йде про узагальнення А. Мехена, Н. Спікмена, Р. Челлена, Х. Макіндера, В. Черчілля, Ф. Наумана, С. Коена, С. Хантінгтона, З. Бжезінського та інших. Детермінантом такого ставлення до України є її реальний геополітичний статус і потенціал для прирощення впливу амбіційних сусідів. Практично у всіх доктринах Україна сприймається як об'єкт, а не суб'єкт геополітичних відносин. Характерною рисою було також віднесення території України до проміжної, буферної зони, яку, проте, не бажали віддавати під остаточний вплив Євразійського гегемона - Росії.

Новий рівень європейської геополітики постав у часи формування ЄС як механізму самоорганізації та саморозвитку європейської спільноти. Початковою потребою для повноцінної реалізації смислу існування і втілення в життя статусу ЄС стало визначення стратегій та пріоритетів геополітики ЄС (підрозділ 1.3 “Закономірності реалізації ідеї європейської єдності в геополітиці країн-членів ЄС”). Мова йде, зокрема, про: 1) потребу захистити ідентичність як європейської цивілізації, так і кожного з харизматичних етносів Заходу; 2) збереження і розвиток індексу людського розвитку країн-членів ЄС; 3) утвердження Європи і, насамперед, ЄС як одного з чільних геополітичних векторів світу - в економічній, політичній, культурній та інших площинах. Звернено увагу на особливу роль окремих країн - лідерів Європи: Франції, Німеччини, Великобританії. Визначено, що притаманною рисою кожної геополітичної концепції є набір основних критеріїв, за якими можна визначити місце кожної держави у світовій геополітичній системі. Відповідно до цих критеріїв Україна має великий геополітичний потенціал, який робить її важливою одиницею міжнародних відносин, навіть за умови пасивної участі. Тобто, контроль над українською територією давав значні переваги для суб'єктів геополітичних відносин у боротьбі за отримання впливу в Європі.

Другий розділ “Динаміка суб'єкт-об'єктних відносин України і ЄС: сучасність і перспективи” присвячено розкриттю сутності та перспектив відносин України з Європейським Союзом, з'ясуванню позиції кожної з сторін.

У підрозділі 2.1 (“Смислові виміри понять суб'єктних і об'єктних геополітичних відносин у геополітиці країн-членів ЄС”) здійснено категоріальний аналіз теоретичного знання і визначено зміст понять “об'єкт” і “суб'єкт” геополітики. Дисертант проаналізувала тлумачення відповідних понять в нормативних виданнях (етимологічних та тлумачних словниках, енциклопедіях та довідниках з різних галузей знань та ін.), спиралася на узагальнення провідних методологів та політологів (В. Баркова, А. Гальчинського, П. Копніна, В. Кременя, С. Кримського, В. Левандовського, В. Литвина, С. Пирожкова, М. Поповича, М. Степико, В. Ткаченка, В. Храмової, Л. Шкляра та інших). На цій основі робиться висновок про зміст понять “об'єкт” та “суб'єкт” в теорії пізнання, природничих науках, діяльності, міжнародних відносинах тощо. Зокрема, можна вичленувати три основні тлумачення поняття “об'єкт”: по-перше, для означення пізнаваної дійсності; по-друге, - явища, предмета, особи, на які спрямована певна діяльність, увага тощо; по-третє, - певної споруди чи утвору, господарського, оборонного, культурного чи якогось іншого значення. Зі свого боку, “суб'єкт” - це, насамперед, пізнаюча істота (індивідуальна чи сукупна), істота діяльна, активна сторона у процесі взаємодії, зрештою - сама людина чи її соціальні або політичні угрупування (включно з державою), - ініціатори цілеспрямованих зусиль та намірів. Поняття “суб'єкт” та “об'єкт” активно використовуються в політологічній думці: перше означає діючу особу, соціальну групу, організацію, які керуючись тими чи іншими інтересами реалізують себе у сфері політики; друге - це відповідні структури чи явища на які спрямовані діяльність і вплив політичних суб'єктів. Дуже часто об'єктами впливу виступають держави, чи, навіть, цілі групи держав. Далі робиться висновок, що категорії “суб'єкт” і “об'єкт” цілком чинні і в контексті геополітичних відносин. Суб'єктами геополітики є утворення, які здійснюють активну діяльність в межах певного геополітичного простору щодо інших утворень (держав), які при цьому виступають об'єктами впливу. Тому, наприклад, конкретна держава може бути водночас і суб'єктом геополітичних відносин і, через свої слабкі можливості, об'єктом геополітичного впливу, тобто поставати в міжнародному політичному просторі в різних іпостасях.

Наступний підрозділ (2.2 “Засоби подолання дефіциту нормативно-правової основи відносин України з ЄС”) концентрує увагу на русі України у своїх відносинах з ЄС від статусу об'єкта до статусу суб'єкта геополітики. Показано, що саме активна позиція нашої держави істотно сприяла прогресу у її відносинах з ЄС, формуванню вигідної для України позиції з боку країн - лідерів ЄС. Це сприяло прогресу у відносинах з Європейським Союзом в цілому.

Дисертант простежила динаміку розгортання відносин між ЄС та Україною на політико-правовому рівні і виділила основні етапи цього процесу. Європейська спрямованість була зафіксована вже в перших державотворчих актах (Постанова ВР УРСР від 25 грудня 1990 року “Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх відносин”). У 1993 році ця позиція дістала законодавче підтвердження (Постанова ВР від 2 липня 1993 року “Про основні напрямки зовнішньої політики”). А в 1994 році Л. Кучма, виступаючи на Парламентській Асамблеї Ради Європи чітко й однозначно заявив, що стратегічною метою України є повноправне членство в ЄС. Цілком закономірним стало відкриття у Києві Представництва Комісії Європейських Співтовариств (жовтень 1993 року) і, навзаєм, Представництва України у Брюсселі (липень 1995 року).

Наступними важливими кроками по зближенню України і ЄС стали: ратифікація і початок імплементації Угоди про партнерство і співробітництво; набуття Україною членства в Раді Європи та Організації з безпеки і співробітництва в Європі, участь у програмі “Партнерство заради миру”, підписання в Мадриді в липні 1997 року Хартії про особливе партнерство України з НАТО, ратифікація Україною Європейської Конвенції з прав людини, початок переговорів щодо вступу України в Світову організацію торгівлі. Важливість двосторонніх контактів підтвердило започаткування (вересень 1996 року) саммітів “Україна - ЄС”.

З 1998 року згідно Указу Президента (24 лютого 1998 року) в усіх органах державної влади розпочато формування підрозділів співробітництва з ЄС, а також створено Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції і затверджено (Указ Президента від 11 червня 1998 року) Стратегію інтеграції України до ЄС. В тому ж році прийнято Постанову Уряду про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Цими та іншими актами було створено реальні механізми та визначені шляхи трансформації українського суспільства у напрямку вимог і стандартів ЄС, а в правовому полі передбачено розробку 50-ти проектів законів України та постанов Уряду з урахуванням основних положень законодавства ЄС.

Наступним важливим кроком у взаємозближенні сторін стало схвалення Європейською Радою (грудень 1999 року) Спільної стратегії ЄС щодо України. Запланована на чотирирічний термін, вона вперше задекларувала політичне визнання Євросоюзом європейських прагнень України, а також підтвердила курс на стратегічне партнерство з нею. Складні проблеми наступних років, які були викликані активним тиском на Україну з боку деяких геополітичних лідерів світу, практично вдалося полагодити на Ялтинському самміті 7-8 жовтня 2003 року. І в цьому, як і в попередніх випадках свою конструктивну роль відіграла позиція України як активного суб'єкта геополітичних відносин. Не випадково навіть Послання Президента до Верховної Ради у 2001 році носило назву “Європейський вибір”.

Останній підрозділ (2.3 “Концепція “Розширена Європа. Нове сусідство” як орієнтир шляхів співробітнитцва ЄС з Україною в сучасних умовах”) присвячено аналізу сучасного стану та перспектив співробітнитцва України і ЄС в умовах багатовекторного світу. Такі обставини як нова хвиля розширення ЄС з 2004 року і подальші заплановані кроки (інтеграція в ЄС Румунії, Болгарії, Балканських країн), при прогнозованих труднощах функціонування ЄС як цілісної системи, викликали об'єктивну потребу консолідації старих і нових держав-членів ЄС. Це стало однією з головних причин формування стратегії ЄС на призупинення розширення і вироблення концепції “нового сусідства” щодо України (Р. Проді, К. Гуічерд, П. Московічі, Ґ. Ферхойген, М. Емерсон, Дж. Шерр, Ф. Гордон, М. Манн та ін.).

Повноцінне членство України у ЄС відкладено на далеку перспективу. У цьому контексті виявлено, що Україна, зберігаючи стратегічний європейський вибір і трансформуючи власне суспільство, намагається ефективно використати можливості для співпраці в інших політичних, економічних та військових організаціях (НАТО, ЄЕП, ГУУАМ, ОБСЄ, СЗБП та ін.). Різні виміри та можливості подібної співпраці обґрунтовано українськими політиками та науковцями (Л. Кучма, В. Литвин, В. Янукович, В. Медведчук, В. Ющенко, Л. Кравчук, П. Симоненко, А. Гальчинський, С. Пирожков, О. Власюк, І. Курас, М. Михальченко, В. Андрущенко, В. Кремень та ін.).

Відстоювання власних національних інтересів на різних геополітичних векторах є безумовною вимогою забезпечення національної безпеки України в цілому, що вимагає посилення власної суб'єктної активності у міжнародних відносинах, перетворення країни на лідера регіонального геополітичного простору.

Висновки

Геополітика, як сфера освоєння людиною соціального світу, є важливою складовою стратегії забезпечення національної безпеки держави. Активний розвиток геополітичної науки притаманний країнам, що прагнуть набути впливового статусу суб'єкта геополітики.

Практично кожна геополітична концепція дає певний набір ознак за якими можна визначити місце кожної країни у світі та шляхи до отримання нею впливового статусу у світовій та регіональній політиці. На основі здійсненого у дослідженні аналізу можна зробити висновок про те, що Україна має великий геополітичний потенціал, який робить її важливою одиницею геополітичних відносин навіть за умови пасивної участі.

У ХХ столітті Україна, як географічне та, періодично, політичне явище, визначалась як об'єкт геополітики, який є стратегічно важливим для суб'єктів геополітичних відносин, особливо з точки зору отримання переваг у боротьбі за домінування у європейському регіоні.

Проведення дослідження вимагало визначення таких понять як “об'єкт” та “суб'єкт” геополітики. Суб'єктами геополітики є утворення, які здійснюють активну діяльність в межах певного геополітичного простору, спрямовану на об'єкти геополітики. Суб'єктами геополітики можуть бути окремі народи, держави, міжнародні блоки, об'єднання держав, транснаціональні корпорації тощо. Об'єктами геополітики, в свою чергу, є те, на що спрямована активність суб'єктів, насамперед, це географічні фактори - територія, ресурси; крім того, до об'єктів геополітичного впливу можуть відноситись окремі народи, держави, міжнародні блоки, об'єднання держав, транснаціональні корпорації тощо. Міра приналежності до тої чи іншої категорії визначається ступінню геополітичного впливу, активності та можливостей держави.

Особливого значення для нас набуває ідея європейської єдності та бачення європейськими державами структури спільного європейського дому. Безперечним є те, що в основі європейського об'єднання та подальшого його розвитку лежать принципи цивілізаційної єдності.

Проведений аналіз показує, що учасники євроінтеграційних процесів не завжди сприймали Україну як органічну складову свого об'єднання і донині стримано ставляться до участі нашої держави у ньому.

Серед основних дійових осіб євроінтеграційного процесу (Німеччина, Франція, Великобританія, Італія) відповідну увагу Україні приділяла лише Німеччина, яка розглядає її як потенційного учасника спільного європейського дому та як ключову складову європейської безпеки. Слід зауважити, що в такому ракурсі Україна розглядається лише за умови її державного суверенітету.

Отже, повноцінна участь України у загальноєвропейському процесі можлива при її геополітичній суб'єктності, яка, в свою чергу є основою для забезпечення національних інтересів держави.

Із здійсненого аналізу динаміки об'єкт-суб'єктних геополітичних відносин між Україною та ЄС чітко прослідковується переважаюче перебування України у якості об'єкта геополітики європейських держав. Проте, в останні роки спостерігаються якісні зміни статусу України у сторону збільшення її геополітичної суб'єктності, що проявляється у збільшені можливості держави протистояти зовнішньому тиску та вести самостійну політику із задоволення національних інтересів.

Таким чином, першочерговим завданням для українського суспільства є наближення якості суспільних цінностей та орієнтирів до європейських норм, без чого українське суспільство не може розраховувати на прийняття себе як органічного партнера у європейському інтеграційному процесі. А ефективне використання того потужного геополітичного потенціалу, який є у нашої держави вимагає підтримання чіткої державної стратегії та політики, спрямованої на захист національних інтересів у всіх сферах суспільного життя.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

1. Снігир О.В. Вплив національного інтересу західноєвропейських держав на перебіг інтеграційних процесів на початку ХХ століття // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Філософія, політологія. - 2001. - Випуск 36. - С. 30-35.

2. Снігир О.В. Формування теоретичних засад поняття національного інтересу на терені Європи // Політологічний вісник. - 2001. - Випуск 9. - С. 234-239.

3. Снігир О.В. Міжнародні транспортні коридори як пріоритет геополітичної стратегії України // Політологічний вісник. - 2002. - Випуск 10. - С. 278-285.

4. Снігир О.В. Україна як об'єкт у геополітичних стратегіях держав трансатлантичного регіону // Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О.С. Власюка. - К.:НІСД, 2002. - С. 246-256.

5. Снігир О.В. Національний інтерес європейських держав як стимул до об'єднання Європи // Україна: крок у ХХІ століття (соціально-політичний аналіз). - К.: Інститут філософії НАН України, 2002. - С. 227-243.

6. Снігир О.В. Геополітичне розташування України: актуальні питання та проблеми // Політологічний вісник. - 2002. - Випуск 11. - С. 180-191.

7. Снігир О. В. Поняттєво-категоріальна основа аналізу суб'єкт-об'єктних відносин “Україна-ЄС” // Вісник Київського університету імені Тараса Шеченка. Філософія, політологія. - 2003. - Вип. 49-51. - С. 154-158.

8. Снігир О.В. Концепція “Нове сусідство” та інші підходи до відносин Україна - ЄС // Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. - К.: НІСД, 2003. - С. 570-592.

Размещено на Allbest.ru