Перспективи Договору про звичайні сили в Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перспективи ДЗЗСЄ

Хижняк Д.Г.

Після розпаду СРСР баланс силу світі змінився. На сьогодні невідомо якою буде майбутня модель управління світовою безпекою. Безумовним лідером на світовій арені виступають США, котрі, маючи найпотужніший економічний та науково-технічний потенціал, здатні впливати, а в деяких випадках визначати світову політику. Проте починають формуватися і динамічно розвиватися нові центри впливу. Один з них Росія, котра довела, що може бути незалежним гравцем на світовій арені. Інші центри впливу можуть розвинутися на базі держав з найбільшою чисельністю населення Індії та Китаю. Не секрет, що досягнувши певного рівня розвитку вони зрозуміють, що їм надзвичайно тісно у рамках їх національних кордонів. Процеси так званої "демографічної експансії" вже відбуваються на далекому сході Росії. Не варто виключати також і можливість посилення Європи внаслідок розвитку Євросоюзу. Зараз важко передбачити котрі з цих центрів впливу зможуть досягнути домінування.

Прагнучи взяти під контроль ці динамічні зміни міжнародна спільнота постійно провадить переговорний процес, метою якого є фіксація певного балансу сил. Одним із елементів цього переговорного процесу є Договір про звичайні збройні сили у Європі, метою якого є встановити обмеження на нарощування військового потенціалу провідними державами світу. Проте цей договір як і ряд інших на сьогодні не виконує свою функцію. Невдача такого роду угод, на нашу думку, є закономірним явищем на сьогодні, оскільки кожна світова держава прагне використати динамічні зміни світового розвитку на свою користь.

Питання міжнародної та європейської безпекової політики розглядалося у наукових публікаціях Бжезинського З., Володіної М.О., Єфімова Г.В., Могілевської В., Осиповича В.K., Плаксенка M.JL, Сауляка TA., Цибулька А.Г. Хантінгтона С. та інших. Разом з тим недостатньо дослідженим є питання ролі ДЗЗСЄ у формуванні світової та регіональної безпекової політики.

Метою даної роботи є визначення ролі ДЗЗСЄ у процесі формування безпекової політики Європи та світу.

Договір про звичайні сили у Європі був украдений у 1990 році між країнами учасницями Організації Північноатлантичного договору та Організації Варшавського договору. Згідно з цим договором вводилися обмеження на кількість звичайних (неракетних і неядерних) озброєнь для кожної з країн учасниць договору. Територіально договір діяв на сухопутній території країн учасниць, котра простягалася від Атлантичного океану до Уральських гір. ДЗЗСЄ був ратифікований Україною у 1992 році та є безстроковим.

У листопаді 1999 року у Стамбулі 28 країн Європи (включно з Росією), а також США та Канада підписали Угоду з адаптації ДЗЗСЄ. Суть адаптації полягала у скасуванні блокової структуризації країн учасниць та модифікації певних умов до кількості певних видів озброєнь. Також ця угода передбачала умову, що розміщення збройних сил іноземної держави може здійснюватися лише за умови вільної згоди країни, в якій вони розміщуються. У зв'язку з цим дана угода не була ратифікована європейськими країнами, котрі вимагали виведення військ Росією з Молдавії та Грузії. Росія ж наполягала, що розміщення її військ на території цих країн не суперечить умовам угоди [2].

Дія ДЗЗСЄ опинилася під загрозою після того як один з його найбільших учасників Росія у 2007 р. заявила про призупинення її участі у ДЗЗСЄ [4]. Для цього кроку в Росії було кілька підстав, зокрема, не зважаючи на те, що сьогодні де-юре немає військового протистояння між блоками держав, Росія розглядає європейські країни члени НАТО власними опонентами у цьому договорі. Враховуючи те, що країни, котрі колись входили до Варшавського договору на сьогодні є членами НАТО, Росія вважає не справедливим залишати попереднє співвідношення звичайних озброєнь. Окрім цього Балтійські країни не є сторонами ДЗЗСЄ, проте є членами НАТО і володіють озброєнням, що не враховується у ДЗЗСЄ. Крім цього Росію не влаштовували так звані "флангові обмеження" котрі перешкоджали їй успішно проводити військові дії у Чечні. І, безумовно, чи не найвагомішою підставою для призупинення дії ДЗЗСЄ були плани США щодо розміщення комплексів системи ПРО на території Польщі та Чехії [3].

Сутність будь-якої міжнародної угоди закріпити певні компромісні кроки для забезпечення спільного інтересу сторін. Спільними інтересами сторін у даному випадку є скорочення витрат на постійне нарощування військового потенціалу і забезпечення стабільності у регіоні, тобто убезпечення від загроз військових конфліктів між сторонами.

Проте поряд із спільними інтересами сторін існують індивідуальні інтереси, котрі кожна сторона міжнародної угоди прагне максимізувати. У контексті досліджуваної проблеми цікавим є питання які саме індивідуальні інтереси держав можуть зашкодити функціонуванню ДЗЗСЄ?

Мотивом США є розширення свого впливу у світі, зокрема, військового. США прагнуть поширити свій вплив на території, що відносилися до сфери впливу колишнього СРСР. Така експансія має на меті закріпити військове та економічне домінування США, а також отримати контроль над використанням енергетичних ресурсів [7]. Це підтверджується наполегливою політикою США щодо розширення НАТО, вони навіть пропонують не обмежувати НАТО рамками Європи [1]. Проте, що США мають намір будувати однополюсну модель світової безпекової політики свідчить також той факт, що розміри фінансових ресурсів, що вкладаються США у фінансування власних збройних сил у розрахунку на одного солдата у чотири рази перевищують рівень аналогічних втрат у розвинених країнах Європи. Безумовно, побоювання Росії про те, що США прагне отримати військову перевагу над нею не є безпідставними.

Росія, дивиться на ДЗЗСЄ через призму своїх зовнішніх загроз, серед яких називають [6]:

- недієздатність сучасних механізмі, що використовуються OOH для забезпечення міжнародної безпеки;

- розширення НАТО на схід;

- можливість появи у безпосередній близькості до російських державних кордонів іноземних військ;

- поширення зброї масового ураження та засобів її доставки;

- слабкість інтеграційних процесів серед постсоціалістичних країн;

- виникнення військових конфліктів поблизу кордонів Російської Федерації;

- територіальні претензії до Російської Федерації;

- ослаблення політичного, економічного і військового впливу Росії у світі.

OOH як міжнародна організація, місією якої є формування та забезпечення виконання міжнародної безпекової політики, працює недостатньо ефективно. США започаткували традицію здійснення військових операцій без санкції Ради Безпеки ООН під час операції в Югославії. Росія, як найпотужніший конкурент США на світовій арені прагнучи не допустити формування однополюсної моделі світової безпекової політики, підхопила цю традицію під час подій у Грузії. Ця практика є однією з найбільших загроз не тільки для Російської Федерації, але і для світової безпеки загалом, адже вона свідчить по те, що механізм, який забезпечував регулювання міжнародних стосунків з часів закінчення Другої світової війни перестав діяти. договір збройна сила європа

Такі країни як Грузія та Україна, що є своєрідною буферною зоною між Росією та західними країнами зацікавлені у гарантіях їх недоторканості. Ці країни не володіють потужним військовим арсеналом, тому їх безпеку може забезпечити лише партнерство з тим чи іншим військовим блоком. Так сталося, що на сьогодні ці країни опинилися на роздоріжжі. З одного боку вони не бажають створювати військові блоки разом з Російською Федерацією, а з іншого вона не відпускає їх зі сфери свого впливу. Об'єктивним фактором цього процесу є те, що Росія не бажає допускати наближення НАТО до своїх кордонів.

Проте деякі дослідники вказують на те, що Росія і НАТО мають спільні загрози, котрі повинні спільно вирішувати. Тому є імовірність того, що Росія в майбутньому може стати членом НАТО. Територіальні претензії до Росії виходять не від західних держав, а від держав, що межують з її східними кордонами. Росія неминуче піддаватиметься тиску з боку Китаю. На сьогодні далекий схід Росії вже освоєний етнічними китайцями, які себе набагато комфортніше почувають за межами своєї батьківщини. Обґрунтованими є прогнози про те, що у разі набуття Китаєм економічної могутності національні кордони йому будуть занадто тісними. Жертвою китайської експансії може стати Росія. Експансія Китаю може бути у формі військової агресії, а може мати і неагресивну форму поступового заселення теренів Росії китайцями.

Іншою спільною загрозою Росії та НАТО є загроза, що виходить від мусульманських терористичних організації, котрі розміщені на території Афганістану та Пакистану. Відомим є факт того, що ці організації брали активну участь у всіх військових конфліктах де воюючою стороною виступали мусульмани. Окрім розпалювання сепаратистських настроїв на територія заселених мусульманами ці організації опікуються міжнародною торгівлею наркотиками, торгівлею людьми та іншими видами злочинної діяльності. Подолання цих загроз потребує спільних зусиль низки країн. В цьому контексті приєднання Росії до НАТО не виглядає надто фантастичним.

Серед спільних загроз світової спільноти є загрози, котрі можуть відсунути на другий план загрози військового протистояння. Це глобальні екологічні загрози. Найпершою серед них є глобальне потепління клімату, котре може призвести до фатальних наслідків для багатьох (можливо для всіх) держав. Швидкі темпи збільшення чисельності населення планети можуть викликати нестачу продовольчих ресурсів. Наслідком забруднення атмосфери та світового океану, зменшення рівня лісистості планети, може стати не прогнозована дестабілізація довкілля. Ці загрози вимагають посиленої уваги всієї міжнародної спільноти. Ігнорування цих проблем, може призвести до катастрофічних наслідків у майбутньому. Зосередження світових держав на вирішенні цих проблем може прискорити пошук компромісів у сфері безпекової політики, зокрема, і переговорний процес щодо продовження дії ДЗЗСЄ.

Інтереси європейських країн не є однорідними у зв'язку з чим СІЛА має змогу нав'язувати власну політику на Європейському континенті. Проте зважаючи на інтеграційні процеси в Європі з'являються певний дисонанс у діяльності НАТО. На сьогоднішній день є значна диспропорція між економічним потенціалом країн Європи та їх військовою потужністю. Тому цілком природною виявляється ініціатива Франції та Німеччини щодо унезалежнення європейської безпекової політики від США [1]. Проте внутрішня конкуренція між Німеччиною, Францією та Великобританією не дають можливості реалізувати у повній мірі це прагнення. Кожна з цих країн побоюється домінування опонента у Євросоюзі.

Прагнення до зменшення безпекової залежності Євросоюзу від США вилилася у певні конкретні кроки: 23 листопада 1999 року міністри закордонних справ і оборони, ухвалили декларацію у якій йшлося про те, що Євросоюз повинен поступово перебирати на себе функції забезпечення оброни. На саміті ЄС, що проходив у Гельсінкі 11-12 грудня 1999 року було підписано документ "Стратегічна мета 2003 р.", у якому закріплено рішення про створення мобільного військового контингенту у рамка ЄС, який повинен налічувати 60 тис. військовослужбовців [7]. Проте за наслідками переговорного процесу між ЄС та НАТО було ухвалено рішення про обмеження військового потенціалу ЄС та можливість ЄС користуватися оборонним можливостями НАТО. Це рішення поставило під сумнів спроможність ЄС провадити самостійну безпекову політику.

Виділимо напрямки впливу безпекових інтересів країн учасниць ДЗЗСЄ на переговорний процес по ДЗЗСЄ. Серед інтересів, що сприятимуть продовженню дії ДЗЗСЄ:

- бажання США обмежити військову потужність країн ЄС;

- інтереси Росії та інших країн, що є учасниками ДЗЗСЄ, про недопущення однополюсної моделі формування світової безпекової політики;

- конкуренція за право домінування, як у рамках ЄС та і у глобальному масштабі;

- можливість заощадження коштів на утриманні додаткових військових формувань та озброєнь;

- досягнення стабілізації у регіоні з метою концентрації ресурсів на подоланні інших загроз;

- інтеграція світової спільноти навколо питань подолання наслідків глобальних екологічних загроз.

- зацікавленість у стабільності країн, що не входять до НАТО.

Інтереси країн учасниць ДЗЗСЄ, що перешкоджатимуть продовженню дії договору:

- зацікавленість Росії у скасуванні так званих "флангових обмежень", що перешкоджають успішному функціонуванню її збройних сил;

- присутність збройних сил Росії на території Молдавії та Грузії;

- вирішення певних військових задач Росією та США без санкції ООН;

- прагнення США до встановлення однополюсної світової безпекової моделі;

- конкуренція Росії, США за сфери впливу на Кавказі та Центральній Азії;

- спільне подолання загроз, пов'язаних з тероризмом;

- зацікавленість країн CC у нарощуванні власного військового потенціалу.

Інтереси країн, що виступають сторонами ДЗЗСЄ є різноманітними та у більшості випадків суперечливими. Але всі учасники цього процесу зацікавлені у збереженні стабільності у регіоні. У березні 2010 року Росія направила керівництву НАТО листа з пропозиціями про відновлення переговорного процесу щодо ДЗЗСЄ. У цьому листі Росія виклала свої вимоги щодо коректування договору найважливішими серед яких є скасування "флангових обмежень", які не дають можливості її військам вільно пересуватися у середині країни та включення до складу учасників договору всіх країн, що є членами НАТО [3].

Не зважаючи на висловлення готовності поновити переговорний процес щодо ДЗЗСЄ, Росія не висловила наміру виводити свої війська з території Молдавії та Грузії.

ДЗЗСЄ є однією з найважливіших угод, кора фіксує баланс силу Європі. Призупинення дії цього договору означає, що баланс сил порушено, який може відновитися, зокрема, і шляхом військового протистояння. Основною причиною призупинення дії договору є дисбаланс інтересів між Росією та США. США прагнучи утвердити однополюсну модель світової безпекової політики розпочали активно розширювати сферу своєї військової присутності, що викликало природну реакцію протидії з боку Росії. Протистояння цих двох держав набуло загрозливих форм на сьогодні, оскільки, кожна з них порушила встановлений порядок проведення військових операцій. Незважаючи на те, що на європейській арені перетинаються інтереси також інших країн, подальші перспективи ДЗЗСЄ, на нашу думку залежать від бажання знайти компроміс основними гравцями Росією та США. Враховуючи те, що США відмовилося від попереднього проекту будівництва системи ПРО, а також ініціативу Росії з відновлення переговорного процесу у рамках ДЗЗСЄ є підстави сподіватися, що баланс сил у Європі відновиться і компроміс між сторонами переговорного процесу буде досягнуто.

Наслідком даного компромісу для України скоріш за все буде її нейтральний статус, тобто вона виступатиме буферною зоною на перетині сфер впливу Росії та США. На нашу думку дана позиція не є оптимальною для України, зважаючи на територіальні претензії з боку Росії, Румунії, Туреччини.

Список використаних джерел

1. Володіна М.О. НАТО в контексті європейської політики США наприкінці 1990х початку 2000-х років / Володіна М.О. // Вісник донецького університету, серія Б: гуманітарні науки. -2008. -Вип.1. - С. 133-141.

2. Могілевська В. Проблеми міжнародної та європейської безпека на порозі XXI століття / Могілевська В. // Наукові записки НаУКМА. Збірник наукових праць. 1999. -Т. 12. - С. 56-67.

3. Осіпович В.К. Росія-НАТО: трансформація двохсторонніх відносин.

4. Осіпович В.К. // Наукові праці Чорноморського державного університету ім. Петра Могили. 2010 - Вип. 118,т. 131. - С. 141-145.

5. Плаксенко М.Л. Роль та інтереси Росії в урегулюванні Придністровського конфлікту / Плаксенко М.JI. // Стратегічні пріоритети. 2008. №3(8). - С. 233-239.

6. Сауляк Т.А. Формування європейського безпекового простору в політико-історичному контексті / Сауляк Т.А. // Наукове видання Збірник наукових праць Гілея: науковий вісник. 2010. №37. - С. 246-258.

7. Цибуляк А.Г. Військово-політичні аспекти ідентифікації інтересів та загроз національної безпеки Російської Федерації / Цибуляк А.Г. // Наукове видання Збірник наукових праць Гілея: науковий вісник. 2010. №37. - С. 253-264.

8. Huntington S. The Lonely Superpower // Foreign affairs. 1999. Mar./ Apr. Vol.78. №2. P.35.

Размещено на Allbest.ru