Передумови політики "перевантаження" російсько-американських відносин та їх вплив на формування нової геополітичної ситуації у світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передумови політики «перевантаження» російсько-американських відносин та їх вплив на формування нової геополітичної ситуації у світі

Шепелев М.А., Шульгіна М.В

Актуальність дослідження проголошеної у 2009 р. Вашингтоном і Москвою політики «перезавантаження» обумовлена тим, що створення нової архітектури міжнародних відносин в галузі безпеки й стримування ядерного потенціалу, як і раніше, неможливе без вибудовування ефективних зв'язків між Москвою та Вашингтоном. Переведення діалогу двох держав у більш конструктивне русло дозволить вирішити низку проблем, пов'язаних з ядерною та енергетичною безпекою, зміною клімату, трансформаціями на пострадянському просторі. Так, співробітництво обох країн надзвичайно важливе для врятування режиму нерозповсюдження ядерної зброї, який опинився під загрозою розвалу. Суперництво США й Росії через доступ до енергоносіїв негативно позначиться на цінах на газ та нафту, боротьба зі світовим тероризмом піде на спад без тісного співробітництва Вашингтона й Москви, а спроби реформувати міжнародні фінансові й військові організації будуть мати успіх, лише якщо Москві буде надана можливість внести свій конструктивний внесок.

Росія не втрачає статусу світової ядерної держави й досі лишається єдиною країною, яка своєю зброєю масового знищення може фізично знищити США. Тому, без активної взаємодії з Російською Федерацією проблеми з нерозповсюдження, обмеження, скорочення й безпечного зберігання ядерної зброї не можуть бути розглянуті.

У зв'язку зі сказаним вище, особливий інтерес має розгляд та аналіз передумов зближення сторін в контексті політики «перезавантаження» й те, як нова Угода між двома державами вплине на побудову нової геополітичної архітектури світу.

Характер, значення та перспективи політики «перезавантаження» є предметом дослідження багатьох сучасних політологів та теоретиків у галузі міжнародних відносин, серед яких С.М. Рогов, О.Д. Богатуров, О.Г. Арбатов, Д.В. Суслов та ін.

Мета статті розгляд передумов стратегічного зближення Росії та США, його вплив та наслідки.

Перш за все не можна не усвідомлювати, що без Росії неможливо вирішити питання ні ядерних запасів, ні ядерного роззброєння. Оскільки США й Росія мають 95% всіх ядерних арсеналів світу, вони несуть відповідальність за забезпечення їх безпеки. Для цього слід в першу чергу зміцнити розхитаний режим контролю над стратегічними ядерними озброєннями. Співробітництво обох країн також надзвичайно важливе для спасіння режиму нерозповсюдження ядерної зброї, який опинився під загрозою розвалу.

Друга за важливістю галузь взаємодії енергетика. Росія володіє 30% всіх розвіданих запасів газу й контролює транспортування енергоносіїв по трубопровідній системі з усієї пострадянської території в інші країни світу. Суперництво Сполучених Штатів й Росії через доступ до енергоносіїв в Євразії й спроби воєнними методами вирішити суперечку про приналежність арктичних ресурсів, що уже має місце, негативно позначиться на цінах на нафту й газ [І. с. 63].

Триваюча нині боротьба зі світовим тероризмом, поза сумнівом, піде на спад без тісного співробітництва між Вашингтоном й Москвою. Без допомоги Росії не вдасться стабілізувати ситуацію в таких країнах як Афганістан, Ірак й Пакистан.

Низка інших питань також вимагає негайного вирішення, хоча це не завжди отримує належний резонанс. Досягнення прогресу в плані стабілізації клімату буде залежати від того, чи вдасться налагодити співробітництво у цій галузі трьом країнам, відповідальним за викиди в атмосферу 45% усіх парникових газів США, Росії й КНР. Зусилля, спрямовані на боротьбу з незаконною торгівлею людьми, наркотиками, зброєю, зникаючими видами тварин й рослин, а також з піратською продукцією і відмиванням грошей немислимі без Росії, оскільки ця країна є або джерелом, або перевалочним пунктом для подібного роду контрабанди.

Придушення кібератак, забезпечення простору для торгівлі й телекомунікацій, а також недопущення повернення до військово-повітряного патрулювання часів холодної війни все це в першу чергу й головним чином стосується Росії. Якщо зацікавленість Сполучених Штатів досить висока й якщо, як висловився заступник державного секретаря Уїльямс Берне, коментуючи відносини між Вашингтоном й Москвою, «більше речей нас об'єднують, аніж розділяють», тоді адміністрація Барака Обами стане перед необхідністю відкрити нову сторінку у взаєминах з Росією. А йдеться про необхідність повністю змінити політику.

У спільному комюніке, оприлюдненому 1 квітня 2009 року, президент США Барак Обама й Президент Росії Дмитро Медвєдєв зобов'язались спільними зусиллями забезпечити укладання «юридично зобов'язуючого» договору, який замінив би собою перший Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), почати «всезагальний діалог зі зміцнення євроатлантичної й європейської безпеки», підтримати Глобальну ініціативу по боротьбі з актами ядерного тероризму й знайти «всезагальне дипломатичне рішення» іранської проблеми.

Перш за все Обама змінив тональність спільного діалогу. Звідси метафора віце-президента Джо Байдена про натискання на кнопку «перезавантаження», перегляд Вашингтоном позиції з приводу ядерного досьє Ірану й спроби ув'язати її з рішенням про розміщення елементів системи протиракетної оборони в Центральній Європі. Слід також відзначити очевидну готовність адміністрації відмінити поправку Джексона-Веніка (Росія досі позбавлена статусу найбільшого сприяння в торгівлі з США через те, що Радянський Союз колись чинив перепони євреям, бажаючим емігрувати, хоча ці обмеження давно відмінені). Вашингтон відразу ж взявся за вирішення конкретних й невідкладних питань: підготовка нової угоди, яка має прийти на зміну CHO-1, інтенсифікація діалогу між Вашингтоном та Москвою з приводу іранської ядерної загрози, а також вивчення можливостей більш тісного співробітництва по Афганістану [2, с. 91].

Немає жодних підстав, які завадили б двом країнам, наділеним майже усім світовим ядерним арсеналом, встановити більш жорсткий режим, який передбачає значне скорочення ядерних озброєнь, а також заключите нові домовленості про те, як зробити безпечнішими програми інших ядерних держав. Ніщо не заважає найкрупнішому у світі виробнику енергоносіїв й найкрупнішому в світі споживачу енергії вступити в реальне партнерство. Ніщо не повинно їм перешкоджати спільно працювати над усуненням нестабільності на величезній території колишнього Радянського Союзу й на прилеглих територіях, а також над тим, щоб зробити менш важким процес інтеграції в новий світовий порядок таких зміцнілих держав, як Китай та Індія. Можливо, це цілі не на найближчу перспективу, але вони можуть й повинні стати суттю стратегічного партнерства США й Росії.

Американо-російські відносини зіпсувалися не тільки через розбіжності між Вашингтоном та Москвою з таких питань як розширення НАТО, статус Косово й можливе створення американцями системи протиракетної оборони в Центральній Європі. Немалої шкоди завдало неприйняття Росією загального спрямування зовнішньої політики адміністрації Джорджа Буша зокрема, того, що Володимир Путін та його оточення вважають надлишковою односторонністю Вашингтону й схильністю до застосування військової сили. Таким чином, якщо стиль й суть зовнішньої політики Обами трансформується тією мірою, якою це планує його команда, то й політика Сполучених Штатів щодо Росії зміниться в кращий бік, незалежно від того, як будуть вирішуватися конкретні питання, з яких у обох країн є серйозні розбіжності.

Уже сьогодні звертають на себе увагу новий акцент Росії на необхідність економічної співпраці й перебудови міжнародної фінансової архітектури, а також те, що її лідери стають більш поступливими в вирішенні тих питань, з яких раніше у Москви була особлива думка і було «більш якісне рішення». До подібних питань відноситься в першу чергу вибудування більш дієвої архітектури безпеки в Європі чи створення більш справедливого світового економічного порядку.

Символічні заходи Вашингтону важливі для того, щоб процес зближення двох країн був розпочатий, та ніщо не може послужити кращим його каталізатором, аніж найшвидша відміна поправки Джексона Веніка без зайвого шуму й висування зустрічних умов. Обама пообіцяв Медведєву, що буде наполегливіше добиватися прийому Росії до Всесвітньої торгової організації, ратифікації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань й пожвавлення угоди про співробітництво у галузі мирного використання атомної енергії. Він також готовий енергійніше працювати над договором, який покладе край виробництву ядерного палива для зброї. Ці символічні жести здатні надати потужний імпульс розвитку відносин, але за умови, що Вашингтон не буде зупинятися на досягнутому, а Москва відповість тим же. стратегічний двосторонній російський америка

Однак якими б не були перші кроки, реальний і тривалий прогрес буде залежати від здатності обох сторін просунутися у вирішенні найбільш важливих проблем. За відправні могли б послужити три питання, які особливо виділила адміністрація Обами в своїх перших спробах відновити тісні контакти з Москвою: контроль над озброєннями (контроль над стратегічними ядерними озброєннями й зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї), Іран та Афганістан. Як визнають обидві сторони, головний пріоритет не допустити паузу між завершенням строку дії CHO-I й постановкою більш амбіційних завдань з контролю над стратегічними озброєннями.

Питання навколо Ірану і його програми друга важлива проблема, що чекає свого вирішення. Судячи з того, як формулюється це питання, обидві сторони, схоже, уже значно зблизили свої позиції. И хоча Д. Медведев енергійно заперечував проти спроб адміністрації Обами ув'язати американські плани розміщення елементів ПРО в Центральній Європі з прогресом по іранському ядерному досьє, атмосфера навколо американо-російськош діалогу помітно потеплішала й, схоже, Москва готова більш активно працювати над цією проблемою. Прогрес залежить перш на все від того, чи зуміють лідери Росії переконати самих себе, що значно важливіше не допустити перетворення Ірану на ядерну державу, ніж поставити під загрозу свої численні інтереси, так чи інакше пов'язані з Тегераном [3].

Мова, наприклад, про отримання доступу до іранської нафти й газу, розділення ресурсів Каспійського моря, продаж озброєнь й викорінення мусульманського екстремізму на Північному Кавказі й в Центральній Азії. Третій невідкладний пункт в американо-російський черзі денній щодо подолання наростаючої кризи в Афганістані. Російські лідери розуміють, що не в їх інтересах допустити провал зусиль Заходу: південний кордон Росії опинився б під загрозою з боку некерованої чи непередбачуваної держави, що знаходиться під владою талібів. Однак російських лідерів роздирає суперечливе бажання, з одного боку, зробити все можливе для успішного завершення операції в Афганістані, а з іншої докласти будь-яких зусиль, щоб вивести американських військових з Центральної Азії.

Нарешті, щоб стосунки між СІЛА й Росією розвивалися на якісно іншому рівні, слід потурбуватися про вироблення абсолютно нових підходів. Якщо адміністрація Барака Обами сподівається подолати негативну реакцію Москви майже на будь-яку тему спільної черги денної й позбавити її від хворобливої підозри з приводу будь-якої американської ініціативи, не говорячи уже про трансформацію взаємовідносин в стратегічне партнерство, їй необхідно якомога раніше почати поглиблений й спрямований у майбутнє діалог з Москвою.

По-перше, якщо Вашингтон не докопається до коренів тих проблем, які викликають напруженість у відносинах й утруднюють просування в переговорах, зростає недовіра, й сторони почнуть голосно й емоційно висловлювати розбіжності з кожного знову виникаючого приводу.

По-друге, відкрито обговорюючи більш глибокі мотиви, що приховані за певною поведінкою на міжнародній арені, й прагнучи подолати накопичений негатив, уряди обох країн підвищать шанси на усунення взаємних непорозумінь, які нерідко дозволяють добитися розумного компромісу й взаємовигідного вирішення.

По-третє, якщо адміністрація Обами виявить бажання всерйоз обговорювати фундаментальні питання відносин з Москвою, суттєво зростає вірогідність того, що політика США в російському напрямку буде більш послідовною, системною й продуманою. Попередні американські адміністрації здійснювали спроби налагодити щось на зразок стратегічного діалогу зі своїми російськими колегами. Але експерименти або носили короткотерміновий характер або, як у випадку комісії Гор Черномирдін (створеної в 1990-ті роки для підтримки двостороннього співробітництва в галузі космосу, енергетики, науки й техніки), були більше сфокусовані на вирішенні поточних проблем, а не на поглибленому корегуванні вихідних передумов, які лежали в основі позиції кожної зі сторін [4].

Москва й Вашингтон прагнуть домовитися про гарантії регулярних контактів на вищому рівні, про підтримку дієвої черги денної й про чіткі керівні вказівки своїм бюрократіям, які ті мають беззаперечно виконувати. Щоб ці зусилля не були марними, вони мають спиратися на президентський перелік, тобто на вирішення конкретних завдань, схвалених двома президентами: справу слід доручати конкретним установам, яким належить прозвітувати про свої досягнення на певному етапі, після чого результати слід аналізувати на зустрічах у верхах.

Повністю забезпечити успіх може тільки ефективно працюючий механізм звітності ключових відомств перед президентом. У протилежному випадку результат, отриманий Вашингтоном, виявиться суттєво менше суми докладених зусиль. Неясно також, чи покликаний розглядуваний в даний час детальний механізм двосторонньої взаємодії стати пусковим для діалогу, що торкається самих основ американо-російських відносин. Серцевина даного стратегічного діалогу саме й складає чергу денну американо-російських відносин.

Чотири галузі виділяються серед інших саме від них залежить безпека світу в XXI столітті: безпека в Європі, безпека на євразійському материку й навколо нього (особливо на пострадянському просторі), ядерна безпека й енергетична безпека. Саме ці чотири пріоритетні галузі складають контекст найбільшого тертя між Сполученими Штатами й Росією. Мова в першу чергу про майбутні взаємозв'язки Грузії й України з НАТО, про роль балістичних ракет в Центральній Європі, про американо-російську взаємодію на пострадянському просторі й про химерне плетиво навколо нафтопроводів й газопроводів [5].

Кожне з цих питань має вирішуватися на фундаментальному рівні. Так, діалог про європейську безпеку слід розпочати з оцінки найважливіших загроз обома сторонами й продовжити відкритою дискусією про те, як зробити нинішні організації європейської безпеки більш прийнятними для ефективного усунення наявних загроз. Слід зняти тривогу тих країн, які знаходяться за межами цих організацій (перш за все Грузії й України), а також створити спільну конфігурацію, в рамках якої НАТО й паралельні організації в СНД могли б спільними зусиллями вирішити всі питання безпеки. Це безумовно, буде розмова між американцями, росіянами й європейцями, але саме двосторонній діалог між Вашингтоном й Москвою міг би стати важливою основою для перевірки потенціалу більш широкого спілкування в сфері безпеки за участю Європи.

Важче за все підступитися до питання про взаємну безпеку на пострадянському просторі. Жодний інший пункт не викликає таких глибоких протиріч між США й Росією й такої напруги між ними. Відправним пунктом для дискусії повинен стати відвертий й практичний погляд на те, як кожна зі сторін розцінює власні інтереси й роль на пострадянському просторі, а також інтереси й стурбованості інших сторін. Необхідно обговорити конкретні джерела напруженості, діяльність НАТО, претензії й конртпретензії у зв'язку з сепаратистськими конфліктами в Молдові й на Кавказі, роль західних неурядових організацій в регіоні. Слід також говорити про засоби впливу Росії на своїх сусідів, а також про конкуренцію за доступ до нафти й газу. В процесі цього діалогу особливо важливо зрозуміти, яким чином Сполучені Штати й Росія можуть разом працювати над вирішенням найвибуховіших ситуацій, чи мовиться про майбутнє України чи про способи досягнення більш стабільних й конструктивних відносин між Росією й Грузією.

На черзі дня стоїть питання про енергетичну безпеку. США й Росія підійшли до енергетичного діалогу в 2002 році, після чого початковий імпульс поступово затух, а потів був частково відроджений в останні роки перебування коло керма адміністрації Джорджа Буша. Якою корисною не була дискусія щодо потенційних загроз й практичних заходів протидії їм, сторонам слід поглиблювати діалог й надалі. Обговорення поставок російської нафти й скрапленого природного газу на ринок Північної Америки й поглиблення співробітництва всередині консорціуму, розробника нафтових родовищ в Каспійському басейні, а також енергійне прокладання дублюючих один одного трубопроводів неможливе без вирішення головного питання. Мова про те, які відносини мають намір розвивати в цій галузі Сполучені Штати й Росія: партнерські чи суперницькі?

He слід ігнорувати дискусії навколо такої до кінця не проясненої теми, як зіткнення політичних цінностей Сполучений Штатів й Росії, чи перестати звертати увагу на політичні тенденції всередині Росії, які викликають стурбованість США. Ці питання також необхідно включити до черги денної дня двостороннього діалогу тому, що довготривале й більш глибоке партнерство залежить від хоча б часткового співпадіння цінностей, які цінують наші суспільства. Обидві сторони бажають віднайти способи цивілізованого й конструктивного обговорення цих відчутних питань.

Сполученим Штатам слід виявляти галузі, в яких перед обома країнами стоять схожі завдання: наприклад, проблема нелегальної імміграції чи протиріччя між боротьбою й міжнародним тероризмом й захистом громадянських прав. Вашингтон й Москва мають довести свою здатність вести конструктивний діалог з даної проблематики й лише потім переходити до більш делікатних тем.

Список використаних джерел

1. Арбатов А. Воєнно политические аспекты отношений США и России [Текст] / А. Арбатов // Международные процессы. Журнал теории международных отношений и мировой политики. 2009. №1 (19), Т. 7. С. 57 74.

2. Богатуров А. Равновесие недоверия. Приоритеты России на фоне смены власти в США [Текст] / А. Богатуров // Международные процессы. -2009. №3 (21), Т. 7. С. 87-94.

3. Артемьев А. «Перезагрузка отношений с США /А. Артемьев/ // Россия в глобальной политике. 2009. №3 / [Электронный ресурс]

4. Терехов А. У Москвы и Вашингтона по-прежнему сохраняются серьезные расхождения [Текст] /А. Терехов // Независимая газета. - М., 2009. 15 декабря.

5. Суслов Д. Сила и слабость в отношениях России и США [Текст] / Д. Суслов // Независимая газета. 2009 09 07.

Размещено на Allbest.ru