Двосторонні німецько-українські відносини в культурно-гуманітарній сфері: стабільність і нові горизонти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Двосторонні німецько-українські відносини в культурно-гуманітарній сфері: стабільність і нові горизонти

Ошитко О.В.

В умовах державотворчих зрушень міжкультурне співробітництво набуло асиметричного характеру в умовах культурної експансії розвинутих країн та поширення їх політичної ідеології на глобальному, регіональному та національному рівнях. Досвід політичної діяльності суверенної України на світовій арені, зокрема, у рамках співробітництва з Німеччиною в культурно-гуманітарній сфері, зумовив зростання наукового інтересу до дослідження проблем забезпечення національних інтересів засобами культурної дипломатії, яка на глобальному, регіональному та національному рівнях міжнародних відносин набуває все більшої актуальності і виявляє специфіку державних стратегій. Це доведено у наукових працях зарубіжних дослідників А. Аппадураї, Б. Барбера, Е. Гідденса, С. Капіци, О. Панаріна та ін. Результати вітчизняних досліджень викладено у різнопланових теоретичних і прикладних наукових працях фахівців: О. Зернецької, Є. Камінського, О. Коппель, Є. Макаренко, Н. Сербіної та ін., які досліджують проблеми нової геополітики, міжцивілізаційного і культурного діалогу, процеси європейської інтеграції та збереження європейського культурного різноманіття, концептуальні засади зовнішньої і внутрішньої політики, міжкультурного співробітництва, культурної експансії політичної культури країн Європи, проблеми інтеграції України у світовий культурний простір.

Політика міжкультурного співробітництва в умовах державотворчих зрушень набуває як форм підтримки міжкультурного діалогу та культурного різноманіття, так і форм пропаганди переваг тієї чи іншої політичної, економічної та соціальної системи, відображає обґрунтоване нав'язування національним спільнотам певного світогляду, релігійних переконань, поширення культурних цінностей та способу життєдіяльності, що порушує державний суверенітет і суперечить основним принципам міжнародного права, якими регулюються міжнародні відносини в будь-якій сфері, зокрема, у сфері культурних відносин [4].

Сучасна практика міжкультурного співробітництва провідних країн Північної Америки та Європи виявляє такі характерні особливості культурної складової зовнішньої і внутрішньої політики, як культурна експансія (США), спрямована франкофонія (Франція), мультикультуралізм (Канада) тощо. Однак двостороннє співробітництво Німеччини та України в галузі культури має дещо інший характер. Тому метою статті є дослідження стратегічних імператив політики міжкультурного співробітництва на прикладі двосторонніх німецько-українських відносин в культурно-гуманітарній сфері [8].

Політика міжкультурного співробітництва України та Німеччини ґрунтується на стратегіях зовнішньої і внутрішньої політики суверенних держав, які формують міжкультурний діалог на основі принципів демократичного врядування та культури миру.

Німеччина є, безперечно, одним з визнаних лідерів об'єднаної Європи. Це, насамперед, лідерство економічне, політичне, інтелектуальне. Ця країна має величезний позитивний досвід розбудови громадянського суспільства та ефективної економіки, інститутів демократії та сфери соціального захисту. Україна має великий потенціал, причому це не просто якийсь віртуальний потенціал, це потенціал реальний. Ефективно співпрацюючи, обидві країни спроможні багато зробити для того, щоб цей потенціал було перетворено на конкретні справи, конкретні здобутки, як для України, так і для Німеччини [2].

Основу договірно-правової бази співробітництва у сфері культури складає Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво у галузі культури від 15 лютого 1993 р.

У сфері молодіжної політики та освіти діють такі угоди: Угода між Міністерством України у справах сім'ї та молоді та Федеральним міністерством у справах сім'ї, жінок та дітей Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво у сфері молодіжної політики від 26 серпня 1993 p., а також Угода між урядом України і урядом Федеративної Республіки Німеччина про направлення німецьких викладачів у навчальні заклади України.

Механізмом координації співпраці у галузі культури та освіти слугує Змішана комісія з культурного та освітнього співробітництва. [7]

Запорукою в цілому успішного українсько-німецького гуманітарного співробітництва стало існування в цій сфері давніх історичних традицій. Найбільш продуктивним напрямом українсько-німецьких наукових зв'язків було партнерство HAH України з Берлінським університетом ім. В. Гумбольдта, Вільним університетом та Товариством ім. М. Планка. Важливою формою двостороннього наукового співробітництва стали спільні дослідження, кількість яких становила понад 200 на рік, що є достатньо позитивним показником для міжнародної наукової діяльності України. Разом із тим зменшення ефективності фундаментальної науки в Україні зумовило існування помітної асиметричності в галузі українсько-німецького науково-технічного співробітництва [6].

Підтримання досить високого освітянського та науково-інноваційного рівня в Україні є передумовою для збереження та розвитку українсько-німецьких науково-технічних зв'язків доби інформаційного суспільства. Розвиток цих зв'язків має стати пріоритетом в контексті реалізації програми спеціального сусідства між Україною та Європейським Союзом, адже наукові дослідження в ЄС вже давно інтегровані на наднаціональному рівні.

Розвиток двосторонньої співпраці у галузях освіти та мистецтва значною мірою здійснювався під впливом зовнішньополітичних пріоритетів культурноінформаційної політики ФРН. Основні напрями співпраці в освітній сфері були зосереджені в системі вищої та післядипломної освіти України. Двостороннє освітнє співробітництво не здійснило глибокого впливу на загальну якість освіти в Україні, однак мало успіх при виконанні спільних проектів на рівні окремих українських ВНЗ і стало додатковим джерелом поширення в Україні сучасних європейських методик викладання низки важливих навчальних дисциплін у галузях ринкової економіки, державного та суспільного управління, викладання німецької мови [1].

ФРН зробила помітний внесок у розробку основ інформаційного суспільства в Україні. Завдяки системі німецьких стипендій і грантів упродовж досліджуваного періоду майже 10 тис. українських фахівців отримали високоякісну підготовку в Німеччині у галузях ринкової економіки, демократичного державного управління, міжнародних відносин, ЗМІ, правознавства, менеджменту неурядових організацій.

Активно розвивається співробітництво між університетами обох країн. Загалом між українськими ВНЗ та німецькими вищими школами існує біля 130 угод/домовленостей про співпрацю, до якої залучено 60 німецьких вищих шкіл та 44 українських ВНЗ і 15 дослідницьких установ. [3] Сьогодні у вищих навчальних закладах Німеччини навчаються майже 10000 українських студентів. Важливий внесок тут роблять різноманітні програми сприяння, насамперед програми Німецької служби академічного обміну (DAAD). Інтенсивний обмін студентами забезпечується майже всеукраїнською мережею із 130 німецько-українських партнерств у галузі вищої освіти. Насамперед, слід згадати німецько-українські навчальні програми в Донецьку (партнер - Магдебурзький університет), Києві (з Констанцьким університетом) і Тернополі (з Дрезденським університетом).

Ще одним конститутивним елементом німецько-українських освітніх зв'язків є сприяння вивченню мови партнера. У сфері викладання іноземних мов в Україні німецька мова займає друге місце. У 20 школах по всій території країни проводять заняття викладачі, делеговані Федеративною Республікою Німеччина. Ґете-Інститут, представлений в Україні 12 центрами вивчення німецької мови та чотирма читальними залами, регулярно пропонує також курси підвищення кваліфікації для сотень учителів німецької мови. [6]

Становище ж української мови в Німеччині слабше з багатьох актуальних та історичних причин. Однак і тут слід відзначити позитивні тенденції. З 1945р. в Мюнхені діє Український вільний університет найстаріший у світі вищий учбовий заклад української діаспори. Сьогодні українська сторона теж докладає значних зусиль на підтримку німецьких навчальних закладів у розширенні слов'янських студій українікою. [7]

Німеччина та Україна мають багатовікову традицію і культурного обміну, розпочату ще за часів Київської Русі. У XVII і XVIII століттях культурні зв'язки досягай першого апогею, коли, насамперед, Києво-Могилянська академія стала містком між Центральною та Східною Європою. Сьогодні ж розвиток культурних взаємовідносин між Україною і Німеччиною продовжується. Процес пішов в обох напрямках: українські митці стали частіше приїжджати до Німеччини, а німецькі відвідувати Україну [9].

Основними формами українсько-німецьких мистецьких зв'язків стало проведення Днів культури України в ФРН та Німеччини в Україні, а також організація музичних, театральних і кінофестивалів, художніх виставок. Мистецькі заходи не знайшли належної державної підтримки з боку України. їх основним спонсором виступив Український німецький форум, але відсутність прямих прибутків від проведених заходів помітно остудила ентузіазм меценатів. Недостатнім залишається і державне фінансування програм мистецької співпраці, внаслідок чого коефіцієнт розпізнання української культури в ФРН залишається незадовільним [5].

Винятково важливу роль у поширенні в Україні досягнень німецької науки та культури, в узагальненні досвіду двостороннього співробітництва у цих галузях, а також у^ практичному вивченні українцями німецької мови відіграє Гете-Інститут. Його зусиллями постійно організовуються численні конференції, художні виставки, музикальні та кінофестивалі, в яких беруть участь відомі науковці й митці з обох країн, а також налагоджено ефективну діяльність мовних курсів.

Натомість присутність України в культурно-інформаційному просторі Німеччини є набагато скромнішою, передусім через недостатнє фінансування та брак належної підтримки з боку нашої держави. Внаслідок цього коефіцієнт розпізнавання української культури в ФРН залишається досить низьким [6].

Культурне співробітництво між Україною та ФРН розвивається також у рамках партнерства між містами. Нині такі зв'язки підтримують понад двадцять міст-партнерів, зокрема: Київ та Мюнхен, Київ та Лейпциг, Харків та Нюрнберг, Одеса та Регенсбург, Львів та Фрайбург, Запоріжжя та Обергау зен, Донецьк та Бохум.

Певними складностями супроводжується також формування у ФРН іміджу України. Хоча в свідомості німецьких громадян її образ асоціюється переважно з трагедією Чорнобиля, злочинністю та іншими негативними явищами, існують об ' єктивні передумови для радикальної зміни такого сприйняття. Для досягнення цієї мети необхідно докласти системних зусиль для створення позитивного образу України, як сучасної європейської держави, спочатку в свідомості німецької еліти, аби потім через неї транслювати його у масову свідомість.

Одним із важливих питань українсько-німецьких взаємин є співробітництво у справах громадян німецької національності, що мешкають в Україні. Починаючи з 1992 p.. Федеральний уряд надав для підтримки німецької меншини в Україні понад 67 млн. марок. З метою врегулювання всього комплексу питань у вересні 1996 р. укладено Угоду про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні. Федеральний уряд Німеччини узгоджує з Урядом України свою допомогу німецькій меншині в Україні, яка нині спрямовується, головним чином, на покращання знання німецької мови та культури, збереження національної самобутності. [2]

Продовжується німецько-українське співробітництво і у галузі повернення культурних цінностей. Підтвердженням є робота українсько-німецької комісії з питань повернення втрачених або незаконно переміщених культурних цінностей. Так, німецька сторона неодноразово підкреслювала, що передача

Україною переміщеного внаслідок Другої світової війни музичного архіву Співочої Академії Берліну (фонд № 441 Центрального державного архівумузею літератури і мистецтв України) сприйнята в Німеччині з вдячністю та розцінюється як жест доброї волі Уряду України. Зусиллями обох сторін найближчим часом буде розроблено спільний проект у справі каталогізації, наукового опрацювання, використання та оцінки фонду музичного архіву Співочої академії Берліну.

Поглиблюється співпраця в архівній справі. Досягнуто домовленості про повернення в Україну фотопозитивів оригіналів з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву ім. Пшеничного, вивезених з Києва під час Другої світової війни. На сьогодні фотопозитиви зберігаються у Федеральному архіві (м. Кобленц).

Німецька сторона продовжує пошук українських цінностей, які під час Другої світової війни були переміщені з України до Німеччини. Координаційна установа з питань втрачених культурних цінностей у Магдебурзі власним коштом опрацьовує і готує до опублікування в Інтернеті каталог втрат семи музеїв України [5].

Важливою подією в контексті розвитку українсько-німецьких відносин стала церемонія передачі Державним Міністром з питань культури у відомстві Федерального канцлера ФРН Україні ікони XVI ст. «В'їзд в Єрусалим», що була викрадена в 1984 р. з Національного музею у Львові. Акт передачі Німеччині її культурних надбань засвідчує, що відносини України і ФРН у галузі повернення культурних цінностей перспективні, базуються на нормах міжнародного права і внутрішнього законодавства, грунтуються на засадах взаємної довіри і поваги [8].

Таким чином, нові виклики для цивілізаційного розвитку, трансформація політичної системи світу, зміна критеріїв міжкультурного діалогу зумовили актуалізацію різних сфер міжнародної діяльності, зокрема, міжкультурного співробітництва як чинника впливу, конфліктегенності, взаємодії та гармонізації міжнародних відносин.

Основні пріоритети політики міжкультурного співробітництва окремих глобальних акторів, зокрема національних держав на національному, регіональному і глобальному рівнях, зумовлені потребою державотворення та забезпечення національних інтересів у сфері міжкультурного співробітництва, формування громадської думки щодо власної держави, її міжнародної репутації, внутрішньої і зовнішньої політики, культурної самобутності та ідентичності. Порівняльний аналіз моделей і стратегій культурної дипломатії засвідчив, що процеси міжкультурної конвергенції набувають глобального характеру, а їхній перебіг відповідає тенденціям розвитку самоорганізованих складних систем. Водночас, диференціація політичного розвитку країн зумовлена особливостями національних стратегій політики міжкультурного співробітництва, законодавчої бази, історичними традиціями і різними підходами до розв'язання глобальних цивілізаційних проблем. Національні пріоритети підкреслюють необхідність збереження культурної самобутності і національної ідентичності держав як необхідного чинника зовнішньої і внутрішньої політики в умовах державотворчих зрушень.

міжкультурний співробітництво україна німеччина

Список використаних джерел

1. Боголюбова Н.М. Культурный обмен в системе международных отношений: Учеб.пособ. Изд-во СПбГУ, 2003. 276 с.

2. Власенко В. Українсько-німецькі відносини: тест на міцність //Урядовий кур'єр. 1999. 10 липня.

3. ГайкенЕ. Узи українсько-німецької дружби міцніють //День. -2000. 11 липня.

4. Карлова В. Державна політика у сфері культури: проблеми та напрямки здійснення в сучасних умовах // Зб. наук праць / Гол. ред. В.В.Лях. Випуск 39. K.: Український центр духовної культури, 2004. 256 с.

5. Культурная политика в Европе: выбор стратегии и ориентиры: Сб. материалов / Сост. Кузьмин Е. П., Фирсов В. Р.; Рос. нац. б-ка. М.: Либерея, 2002. 237 с.

6. Німеччина у фактах. -- Франкфурт-на-Майні: Соцієтетс, 1996. 341 с.

7. Співробітництво України та Німеччини: Парламентські слухання, 16 листопада 2005 р. К, 2006.142 с.

8. Україна Німеччина: чи можливе стратегічне партнерство // Німецько-український огляд. 2000. №5.

9. Хабан И. Украина и Германия: современная составляющая двухсторонних отношений // Персонал. 2004. №2.

Размещено на Allbest.ru