Китайсько-американські відносини: новий вимір зближуючої конкуренції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Китайсько-американські відносини: новий вимір зближуючої конкуренції

Система міжнародних відносин на початку XXI століття характеризується докорінними якісними змінами як на глобальному, так і на регіональному рівнях, що особливо чітко простежується на політико-географічному просторі Східноазійського регіону. Саме цей регіон за оцінками американських політологів посідатиме у XXI столітті провідне місце у світовій політиці, економіці й торгівлі.

Виходячи з цього основними завданнями даної розвідки є виявити основні параметри та перспективи формування нового виміру американсько-китайських взаємовідносин в умовах світової фінансово-економічної кризи; структурувати особливості взаємодії Пекіна і Вашингтона у форматі «зближуючої конкуренції».

Професор Гарвардського університету Дж. Най аналізуючи перспективи геополітичного впливу СІЛА в умовах нестаціонарної системи міжнародних відносин стверджує: «У міждержавних відносинах найбільш важливим фактором буде повернення на світову сцену Азії».

Разом з тим, для Східної Азії є характерним збереження значного політикоідеологічного конфліктного потенціалу, який є залишковим з часів «холодної війни», зокрема це проблемний спектр у взаємовідносинах Росія-Японія, КНДР-РК, КНР-Тайвань, конфлікт навколо остовів Спратлі, а також проблема розділених народів. Окрім цього, незмінними залишаються структурні елементи системи присутності США у регіоні: військово-політичні союзи з Японією та Південною Кореєю, хоча й скорочений, але все ж таки достатньо дієвий комплекс військових баз.

Окрім того, стратегічний безпековий баланс у Східноазійському регіоні на початку XXI століття визначатиметься особливостями формування нового співвідношення потенціалів і зовнішньополітичних інтересів центросилових держав регіону, насамперед США та КНР.

Архітектоніка регіонального механізму взаємовідносин зазнала детермінації внаслідок розпаду СРСР, але наприкінці першого десятиліття XXI століття світова фінансово-економічна криза сформувала новий порядок денний щодо проблеми співвідношення комплексних потенціалів країн-лід єрів. Насамперед, це було пов'язано з динамікою зростання потенціалу Китаю з одного боку, а з іншого із необхідністю перегляду концепції глобалізму в зовнішньополітичній стратегії США. Новий вимір реалізації визначальних настанов зовнішньої політики США, на думку Дж. Ная визначатиметься тим, що проблема американської влади це «…не занепад, а вибір моделі поведінки у контексті усвідомлення того, що навіть найбільша країна не здатна досягнути бажаного результату без допомоги інших». Президент Ради з близькосхідної політики США Ч. Фрімен підкреслює: «Якщо раніше світ боявся, що помилки китайського керівництва знищать країну, то наразі занепокоєний тим, що сильний Китай може почати диктувати йому свою волю». Однак, на думку американського політолога: «Подальші успіхи Китаю підуть на користь всьому світу. Його ж невдачі відчують всі».

Починаючи з другої половини 1990-х рр. темпи зростання KHP надзвичайно динамізували аналітичні розробки американських політологів присвячені «китайській тематиці». Хоча, до кінця першого десятиліття XXI століття основним лейтмотивом досліджень були перспективи та можливості перетворення KHP на країну не лише регіонального лідера, а й глобальну центросилову державу. У зв'язку з цим, розглядалися можливі варіанти реакції США на посилення «питомої ваги» Китаю у регіональній системі міжнародних відносин. Проте, світова фінансово-економічна криза зумовила оптимізацію зовнішньополітичної стратегії США, що знайшло відображення у розробці інноваційних моделей міждержавних взаємовідносин США ICHP з фактично рівною відповідальністю за регіональну та глобальну стабільність. Точкою відліку у цьому контексті можна вважати статтю радника президента США Дж. Картера з питань національної безпеки, професора Школи міжнародних досліджень університету Дж. Гопкінса Зб. Бжезинського «Двійка», яка здатна змінити світ». Стаття була надрукована у провідній британській газеті «Financial Times» на основі його виступу в Пекіні з нагоди 30-річниці встановлення дипломатичних відносин між СІЛА та КНР. Визначальні тенденції світової політики, а саме необхідність реагування на різноманітні за характером та змістом виклики і загрози створює підгрунття для сутнісного переформатування взаємовідносин між Пекіном та Вашингтоном. Тому на думку Зб. Бжезинського США і KHP «…необхідно утворити нам неформальну «двійку». Відносини між Китаєм і США повинні носити характер всеосяжного партнерства такого, як наші відносини з CC і Японією. Тому потрібно налагодити процедуру регулярних неформальних зустрічей вищих керівників наших країн, щоб вони могли особисто проводити поглиблені дискусії не тільки з питань двосторонніх відносин, але і з міжнародної проблематики в цілому». Особлива роль у процесі творення так званої G 2 покладається фахівцем на лідерів двох країн: «Це завдання має знайти відгук у новообраного президента Барака Обами внутрішньо схильного до врегулювання суперечностей. Безсумнівно, її позитивно сприйме і голова KHP Xy Цзіньтао автор концепції «гармонійного світу». Мова йде про місію, гідну двох країн, що володіють унікальним потенціалом з точки зору визначення майбутнього людства».

Показовим є той факт, що майже одночасно зі статтею Зб. Бжезинського в іншій британській газеті «The Independent» патріарх американської школи міжнародно-політичних досліджень Г. Кіссінджер висловив майже аналогічні думки: «Роль Китаю в новому світовому порядку ключова. Наші відносини, що починалися головним чином як стратегічний проект, спрямований на стримування спільного противника, впродовж десятиріч перетворилися на центральну конструкцію системи міжнародних відносин… У нового покоління наших лідерів є унікальна можливість перетворити їх на проект нашої загальної долі, як це відбулося в повоєнний період із трансатлантичними відносинами, з урахуванням того, що нинішні виклики є більше політичними і економічними, ніж військовими».

Звичайно, від аналітичних рекомендацій до їх практичного впровадження існує певна дистанція і можливість кореляції дипломатичних дій. Проте, перші кроки адміністрації Б. Обами на «китайському» напрямі засвідчили пріоритетність взаємовідносин Вашингтона з Пекіном й проілюстрували початок розбудови американсько-китайського кондомініуму. Так, візит державного секретаря США X. Клінтон до країн Азії у лютому 2009 р. фактично зламав попередню практику першого візиту держсекретаря США до країн Європи або до країн Близького Сходу, засвідчивши, що азійський напрям є стратегічно важливою складовою нової американської адміністрації. Керівник МЗС KHP Ян Цзечи коментуючи результати візиту X. Клінтон до Китаю 20-22 лютого 2009 р. зазначив: «Китай, як найбільша країна, що розвивається і США, як найбільш розвинена країна світу повинні і здатні підтримувати довгострокові і стабільні відносини».

Оцінюючи результати останнього візиту лідера KHP Xy Цзіньтао до США 18-21 січня 2011 р. можна стверджувати, що вони виявилися продуктивними для обох країн. По-перше, вони подолали кризові тенденції у взаємовідносинах Вашингтона і Пекіна. На початку 2010 р. загострення відносин було пов'язано з рішенням адміністрації Б. Обами продати Тайваню озброєнь на суму 6,4 млрд. дол. У лютому 2010 р. президент США Б. Обама провів зустріч з Далай-ламою. У результаті загострення протиріч були відстрочені заплановані візити начальника Генштабу HBAK Чень Бінде до США і командувача збройними силами США на Тихому океані P Уілларда до Китаю. Напруженість в китайсько-американських відносинах зросла влітку 2010 p., коли Пекін відкрито протестував проти спільних навчань США і їх союзників в Жовтому морі. Розбіжності стали ще більш гострими після заяви держсекретаря США X. Клінтон щодо Південно-Китайського моря як сфери американських національних інтересів. Напередодні візиту Xy Цзіньтао до СІЛА, у січні 2011 р. міністром фінансів США Т. Гейтнером, міністром торгівлі Г. Локом і держсекретарем X. Клінтон висувалися вимоги з питань курсу юаня, захисту інтелектуальної власності в Китаї та економічної трансформації. Розбіжності у двосторонніх відносинах, а також існуючі відмінності у політичних режимах, ідеології і стратегічних цілях США і КНР, ймовірність досягнення в ході візиту домовленостей щодо спірних питань була невелика, однак, важливим уявлялося змінити сам тон діалогу, підвищити взаємну довіру. Візит голови KHP позиціонувався як можливість зміцнити діалог і співробітництво між двома країнам. По-друге, економічна складова двосторонніх відносин виявилася істотною детермінантою відносин політичних. Напередодні візиту Xy Цзіньтао до США китайська делегація зі сприяння торгівлі та інвестиціям підписала з американською стороною шість угод з торгівлі та інвестицій на загальну суму 600 млн. дол. У ході візиту було укладено понад 70 контрактів на загальну суму 45 млрд. дол., які передбачають постачання до Китаю продукції американських компаній, що працюють у сферах від сільського господарства до виробництва автомобілів з гібридними двигунами. Одним із найбільших контрактів стала угода на постачання до KHP 200 літаків компанії Boeing на суму 19 млрд. дол. Крім того, угоди з Китаєм підписали найбільші американські компанії, такі як алюмінієвий гігант Alcoa, аерокосмічна корпорація Honeywell, виробник ядерних реакторів і устаткування для AEC Westinghouse, Caterpillar, що спеціалізується на будівельній і гірничодобувної техніки, а також General Electric. Досягнуті з KHP домовленості, за словами президента США Б. Обами, дозволять забезпечити роботою близько 235 тис. американців.

Офіційний представник МЗС КНР Хуан Лей характеризуючи результати візиту Xy Цзіньтао до США підкреслив: «КНР і США готові докладати зусилля зі встановлення партнерських відносин співробітництва на основі взаємоповаги, взаємовигоди і обопільного виграшу. Це нове визначення китайсько-американських відносин, дане лідерами двох держав дозволяє забезпечувати спільні інтереси двох країн і реагувати на шанси і виклики у XXI столітті».

Нові детермінанти міждержавних взаємовідносин США КНР спричинені наслідками світової фінансово-економічної кризи визначили початок структуризації нової моделі двосторонніх взаємовідносин, яка поєднує конкурентний обопільний розвиток зі справжньою економічною залежністю. Ця модель є нетиповою для розгляду міждержавних взаємодій в системі біполярних координат. Оскільки, рівень конфліктності у взаємовідносинах між США та СРСР був суттєво вищим, а економічна взаємозалежність фактично відсутня. Окрім того, на ідеологічний і воєнно-політичний виклик США з боку СРСР була знайдена адекватна відповідь. Новий виклик глобальному домінуванню США з боку KHP є абсолютно іншим за характером та змістом і може бути визначений як «невідповідна взаємозалежність». Китайська «невідповідність» США знаходиться у площині праксеології, але не є непримиренною за радянським зразком. Соціально-економічна система KHP принципово відрізняється від американської. Разом з тим, вона інкорпорувала цілу низку базових соціальних цінностей і економічних механізмів Заходу. Відмовляючись копіювати західну практику державного управління, KHP відкрито не протиставляє себе США як політичну і економічну систему, яка переважає західну і конкурує з нею. У цьому контексті співіснування KHP зі США є більш стабільним та безпечнішим, ніж Москви з Вашингтоном у період «холодної війни». Аналіз структурування американсько-китайських відносин у першому десятилітті XXI століття дозволив науковому співробітнику Центру розробки нової стратегії національної безпеки США P Каплану дійти висновку: «Відносини між Сполученим Штатами і Китаєм залишаться більш стабільними, ніж були у свій час відносини між США і Радянським Союзом». На думку політолога: «Китай поєднує в собі елементи гранично модернізованої економіки західного зразка з успадкованою від стародавнього Сходу «гідравлічної цивілізацією»».

Визначальною ж рисою нової нетипової біполярності є «помірна невідповідність» Китаю США на тлі сталого посилення економічної взаємозалежності двох країн. Темпи економічного зростання KHP у 2010 р. становили 10,3%, що вивело його економіку на друге місце у світі випередивши Японію.

Зростаючий обсяг коштів, що виділяються Пекіном на зовнішньополітичну діяльність, забезпечує позиціонування KHP на міжнародній арені у одній «ваговій категорії» зі США, а багато в чому і випереджає їх, за ефективністю поширення впливу за допомогою «м'якої сили».

В спільній монографії директора програми міжнародної безпеки Центру стратегічних і міжнародних досліджень США К. Кемпбелла і наукового співробітника Інституту Брукінгса М. О'Хенлона висловлюється занепокоєння зростанням китайського потенціалу «м'якої сили». Посилаючись на проведене BBC опитування в 22 країнах АТР, автори відзначають, що близько половини респондентів позитивно оцінюють політику Пекіна в світі, в той час як дії Сполучені Штати одержали схвалення лише 38% учасників опитування. Автори визнають, що американське домінування в світі явище минуще, оскільки глобальному балансу сил притаманні серйозні коливання. У зв'язку з цим висловлюється думка про доцільність зосередження зусиль США на країнах АТР, куди в XXI столітті зміщується центр тяжіння світового розвитку.

Аналогічна точка зору представлена і в монографії відомого американського фахівця з Південно-Східної Азії Дж. Курлянчика. Аналізуючи інструменти і механізми культурно-цінностної і економічної дипломатії Китаю він стверджує, що члени Асоціації держав Південно-Східної Азії, їхні уряди, приймаючи рішення на переговорах у рамках Асоціації, практично завжди враховують думку КНР. І це незважаючи на те що однією з найважливіших завдань АСЕАН залишається «пом'якшення» впливу в регіоні великих держав, включаючи Китай.

Ефективним інструментом «м'якої сили» KHP у Південно-Східній Азії є масштабний обсяг економічної допомоги найбіднішим країнам регіону Камбоджі, Лаосу, Бірмі тощо.

З метою підвищення ефективності програм економічного сприяння, Пекін створив у структурі китайського уряду окреме агентство, яке відповідає за допомогу розвитку. Експерти агентства погоджують свої проекти з конкретними зовнішньополітичними прагненнями Китайської держави. Наприклад, уряд KHP щедро фінансує стажування та мовні курси для представників органів державної влади та неурядових організацій країн Індокитаю та АТР.

Програми ознайомчих візитів до Китаю вигідно відрізняються від аналогічних ініціатив СІЛА. Відбувається переорієнтація еліт сусідніх з Китаєм і багатьох віддалених від нього держав на KHP як головне джерело особистої підтримки і як країну, більше інших зацікавлену в розширенні контактів. Так, президент Бразилії Лула да Сілва, відомий своїми «лівими поглядами», неодноразово направляв на стажування до Китаю групи своїх найближчих економічних радників. За всієї неоднозначності економічної системи, яка розбудована у КНР, керівництво економічного блоку китайського уряду користується репутацією одного з найбільш професійних у світі.

Таке використання потенціалу «м'якої сили» за твердженням Дж. Ная є найбільш прагматичним в умовах сучасної системи міжнародних відносин, оскільки: «Здатність підтримувати союзи та створювати мережі буде важливим аспектом «жорсткої» та «м'якої» сили».

Отже, американсько-китайські відносини в другому десятилітті XXI століття детермінуватимуться постійним зростанням потенціалу конкурентного зближення, що визначатиме з одного боку, формування нового проблемного спектру у взаємовідносинах; при цьому застарілі «больові точки» зберігатимуть свою значимість, а з іншого новий формат взаємин забезпечить підґрунтя для подальшого поглиблення та розширення міждержавного співробітництва.

стратегічний зовнішньополітичний американський китайський

Размещено на Allbest.ru