Інтеграційні процеси в Латинській Америці та Карибському басейні: особливості, тенденції, перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ ТА КАРИБСЬКОМУ БАСЕЙНІ: ОСОБЛИВОСТІ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ

Спеціальність: Проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

ВЕСЕЛА НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

Київ, 2002 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається сукупністю глобальних змін, що сталися протягом 90-х років минулого сторіччя. Економічне змагання між провідними державами залишає поза суспільним прогресом більшість країн “третього світу”, лише незначна частина яких володіє необхідним потенціалом для участі в процесі економічної конкуренції і відносно автономного розвитку, примушуючи їх вдаватися до власних засобів захисту своїх інтересів, одним з яких виступає інтеграція.

Країни Латинської Америки і Карибського басейну (ЛАКБ) обрали інтеграцію одним з інструментів покращення свого становища на міжнародній арені і врегулювання внутрішніх суперечностей. Масштабність інтеграційних процесів, що розгорнулися в регіоні, та підтримка з боку США слугували підтвердженням тенденції зростання впливу інтеграційних блоків у міжнародній системі.

Виявлення зв'язку між інтеграцією, розвитком держав і міжнародними відносинами має актуальне значення як для розвитку теорії міжнародних відносин, так і для здійснення зовнішньої політики з врахуванням нових тенденцій, прогнозування подальших процесів, оскільки в ході інтеграції піддаються перегляду такі основні поняття як національна держава, суверенітет, безпека, автономність у реалізації зовнішньої політики.

Потреба розробки ефективної стратегії розвитку України та прагнення брати участь в європейській інтеграції обумовлює актуальність вивчення досвіду латиноамериканських і карибських держав з точки зору інтересів України. Ознайомлення зі специфікою налагодження міжнародного співробітництва в умовах нестабільної економіки і наявності невирішених політичних питань становить інтерес для української політологічної думки. Недостатня наукова розробка різних аспектів розвитку країн Латинської Америки і Карибського басейну визначила вибір теми дисертаційного дослідження. Наукова проблема полягає у встановленні ролі і значення інтеграційних процесів у вирішенні проблеми розвитку країн Латинської Америки і Карибського басейну і завдання розширення їх участі у світових процесах. Зважаючи на те, що відомі спроби розв'язання цієї проблеми відштовхувалися від аналізу протекціоністської моделі інтеграції, що застосовувалася протягом 70-80-х років минулого сторіччя, і не враховували фактору зростання економічної взаємозалежності, яке відбулося у 90-х роках, виникла необхідність вивчення нових ознак, особливостей і закономірностей інтеграційних процесів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відображає один з напрямів комплексної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (номер державної реєстрації 0196U015204), програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322).

Мета дослідження полягає в аналізі впливу інтеграційних процесів в латиноамериканських і карибських державах на вирішення проблеми їх розвитку.

Досягнення поставленої мети потребує виконання наступних завдань:

- зробити узагальнюючу оцінку ролі регіонального співробітництва країн Латинської Америки і Карибського басейну у розширенні їх представництва у міжнародних відносинах;

- з'ясувати місце інтеграції у підходах країн ЛАКБ до формування міжнародної системи;

- встановити чинники інтеграційних процесів у регіоні;

- визначити характерні тенденції розвитку інтеграції в ЛАКБ і дослідити їх вплив на міжнародні відносини 90-х років;

- проаналізувати причини ускладнення регіонального співробітництва в другій половині 90-х років;

- виявити суперечності інтеграційних процесів в Латинській Америці і Карибському басейні;

- оцінити практичне значення досвіду інтеграції латиноамериканських і карибських держав для розвитку України і окреслити основні напрямки співробітництва України з країнами ЛАКБ.

Об'єкт дослідження - міжнародні відносини в Латинській Америці і Карибському субрегіоні.

Предметом дослідження є інтеграційні процеси в ЛАКБ.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються 90-ми роками ХХ сторіччя, оскільки саме в цей період інтеграційні процеси в країнах Латинської Америки і Карибського басейну набули всеохоплюючого характеру і стали одним з чинників формування міждержавних відносин. Однак аналіз інтеграції в контексті міжнародних відносин потребував ретроспективного розгляду тенденцій її розвитку, а формулювання висновків - вивчення сучасного стану цих тенденцій, що зумовило в окремих випадках вихід за межі хронологічних рамок.

Методи дослідження. Головним методом був обраний системний підхід, який передбачає аналіз політичних, економічних, соціальних, воєнних, технічних явищ і процесів у поєднанні з культурними категоріями. Всебічне вивчення інтеграційних процесів і потреба ретроспективного розгляду подій та історичних аналогій, пізнання суспільної організації країн регіону обумовили застосування індуктивно-логічного методу.

Методи аналізу ситуації, зокрема - вивчення документів та порівняння, дозволили вичленити нові ознаки та особливості розвитку країн ЛАКБ та їх стосунків з розвинутими державами, полегшили роботу з документально-джерельною базою дослідження. Потреба оцінити перспективи того чи іншого явища реалізовувалася за допомогою аналітико-прогностичних методів. Наукова новизна дослідження визначається розробкою авторської концепції ролі інтеграції у вирішенні проблеми розвитку держав Латинської Америки і Карибського басейну та їх впливу у міжнародних відносинах.

З'ясована позиція країн Латинської Америки і Карибського басейну відносно формування нової міжнародної системи, згідно якої інтеграція розглядалася в якості засобу створення багатополярної системи і розширення впливу держав регіону.

Встановлено, що формування інтеграційних процесів в ЛАКБ відбувалося під визначальним впливом зовнішніх чинників, а недостатній рівень внутрішньо-регіональної консолідації обмежив можливість узгодженої діяльності латиноамериканських і карибських держав на міжнародній арені.

Визначено, що інтеграція латиноамериканських і карибських країн стала однією зі складових міжамериканських відносин, а тенденції її розгортання відобразилися в економічній, політичній, соціальній сфері та сфері безпеки.

На основі аналізу причин ускладнення міжамериканського співробітництва у другій половині 90-х років підкреслюється актуальність загрози маргіналізації держав регіону у міжнародних економічних відносинах.

Дана оцінка протекціоністському принципу побудови регіонального співробітництва, дотримання якого зменшило ефективність інтеграційних проектів, що запроваджувалися.

Запропоновано наукові рекомендації щодо застосування досвіду горизонтальної і вертикальної інтеграції латиноамериканських і карибських країн в процесі формування та реалізації зовнішньої політики України.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблені в дисертації положення передбачають можливість їх застосування в роботі Міністерства закордонних справ України, інших міністерств, відомств, органів державної влади з метою формування латиноамериканського напряму зовнішньої політики і зовнішньоекономічних прерогатив нашої держави, а також концепцій та форм субрегіонального співробітництва.

Матеріали та результати проведеного дослідження можуть бути використані для подальшої розробки цієї проблематики та підготовки нормативних і спеціальних курсів у вузах з політології, історії міжнародних відносин та зовнішньої політики, новітньої історії країн Латинської Америки і Карибського басейну.

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження були оприлюднені у виступах на двох наукових конференціях, які відбулися у квітні 1999 та 2000 років в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, і на науково-практичних семінарах Інституту, доповідалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин. Основні наукові положення дисертаційного дослідження були опубліковані в 4 наукових статтях і 1 тезах виступу на науковій конференції Інституту міжнародних відносин.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 197 сторінок, в тому числі список використаної літератури на 22 сторінках (289 найменувань українською, російською, іспанською та англійською мовами).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми та необхідність проведення дослідження, викладено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано об'єкт, предмет, мету і зміст поставлених завдань дослідження, зазначаються обрані методи, описано ступінь новизни та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - “Джерельна та концептуально-методологічна база дослідження” - окреслено основні етапи розвитку науково-теоретичних підходів до інтеграції в Латинській Америці та Карибському басейні та викладено методи її дослідження. Аналіз інтеграційних процесів в ЛАКБ у 90-х роках ХХ сторіччя обумовив вивчення широкого кола нових документів і матеріалів, переважна більшість яких не використовувалася в українській політологічній літературі. Джерельно-документальна база дисертації включила в себе договори про інтеграцію, матеріали конференцій з питань інтеграції, виступи та інтерв'ю керівників, високих посадових осіб та дипломатів латиноамериканських і карибських країн. Офіційні положення політики країн регіону у сфері інтеграції знайшли відображення у документах і матеріалах органів державної влади (Міністерства закордонних справ Чилі, Міністерства закордонних справ, міжнародної торгівлі і культу Аргентинської Республіки, Державного секретаріату закордонних справ Домініканської Республіки та інших). На основі вивчення аналітичних матеріалів Економічної комісії ООН для Латинської Америки і Карибських країн (ЕКЛАК) і Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС), опублікованих у вигляді звітів, збірників, інформаційних бюлетенів, вдалося прослідкувати еволюцію підходів до проблеми інтеграції у регіоні ЛАКБ, головним з яких став регіональний підхід, що втілився у концепції “відкритого регіоналізму”.

Встановлено, що протягом 90-х років економічні мотивації об'єднання країн регіону превалювали над політичними, тому постала необхідність аналізу економічних, внутрішньополітичних і суспільних процесів, місця інтеграції у міждержавних відносинах, питань національної і регіональної безпеки в державах основних інтеграційних угруповань, в результаті якого було розширено зміст понять “глобалізація”, “демократична керованість”, “регіональна ідентичність”.

Зростання взаємозалежності країн внаслідок розгортання інтеграційних процесів зумовило інтерес до проблеми безпеки у міжамериканській системі відносин. Ознайомлення з резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, органів ОАД, розробками фахівців проекту “Регіональна стратегічна безпека” (Аргентина) допомогло встановити особливості та зміни у міжамериканській системі безпеки минулого десятиріччя. Використані наукові праці систематизовано за науковими школами, проблематикою, основними концепціями ролі і місця інтеграції у розвитку латиноамериканських і карибських країн.

Всебічна оцінка значення інтеграції для країн ЛАКБ дається в роботах латиноамериканських авторів - Л. Дальянегра, Х.М. Вакчіно, Г. Олсманна Переса, Е.М. Патіньйо Майера, Е. Жагуарібе, Ф. Рохаса Аравени, О. Сункеля, А. Бансарта, А. Фроманн, М. Араос, дослідників зі США - Х. Чан Санчеса, А. Дугласа Кінкейда, А. Фішлоу, Г. Віарда, А. Харрелла а також західноєвропейських науковців - З. Гратіус, В. Балмер-Томаса, Е. Хобсбаума тощо. У дослідженнях російських авторів А. Глінкіна, В. Давидова, П. Циганкова, В. Сударєва, Є. Капустяна, Б. Мартинова, З. Романової, М. Чумакової, А. Лавута детально викладені недоліки і переваги інтеграційних процесів в економічній, політичній сфері та сфері безпеки, запропоновані конкретні заходи із застосування досвіду латиноамериканської інтеграції у політиці, яку проводить Російська Федерація на латиноамериканському напрямку та по відношенню до інших країн.

Суттєвий вплив на формування загальної концепції роботи і визначення кола інтересів України у ЛАКБ здійснили праці В. Кириченка, В. Пащука, С. Шергіна, О. Сушка, А. Бредіхина, В. Троненка, Є. Свинарчука та інших.

Зважаючи на специфіку латиноамериканської моделі інтеграції, яка знайшла відображення не лише в економіці, але й в політиці та сфері безпеки, в якості методологічної основи дослідження було обрано системний підхід, який полегшив аналіз інтеграційних процесів у ЛАКБ в контексті глобальних змін 90-х років ХХ сторіччя.

Традиційне застосування соціологічних підходів у латиноамериканській науковій думці обумовило необхідність пізнання сутності суспільно-політичних процесів в країнах регіону дослідження за допомогою методів аналізу ситуації. Метод порівняння дозволив вичленити нові тенденції в інтеграційних процесах в Латинській Америці і Карибському басейні у 90-х роках. Отже, динамічний розвиток інтеграційних процесів і значна джерельно-документальна база створюють підвалини для подальшого вивчення проблеми інтеграції в ЛАКБ, оскільки деякі процеси ще не досягли етапу завершеності, а теоретичні поняття - остаточного визначення і широкого наукового вжитку.

В другому розділі - “Особливості інтеграції країн Латинської Америки і Карибського басейну у 90-х роках” - розглянуто головні характеристики і нові риси інтеграційних процесів в економічній, політичній сфері та сфері безпеки, в яких брали участь держави ЛАКБ, в регіональному контексті.

Доведено, що протягом 90-х років держави ЛАКБ надавали перевагу регіональній інтеграції, яку, як і раніше, нерозривно пов'язували з розвитком, відводячи їй роль інструменту покращення свого становища у міжнародних економічних і політичних процесах.

Відмова від застосування застарілих протекціоністських методів регіонального співробітництва на користь економічного неолібералізму спочатку мала позитивні результати, що створили сприятливе економічне підґрунтя для розгортання інтеграційних процесів, яким скористалися усі країни регіону, створивши нові угруповання і реформувавши вже існуючі. Проте, відкритість назовні виявила вразливість економік латиноамериканських і карибських країн перед негативними наслідками глобальної взаємозалежності, особливо, у фінансовій сфері, які не лише віддалили від мети розширення їх впливу у міжнародних відносинах, але загрожували втратою вже завойованих позицій. Внаслідок цих змін відбулося повернення до модифікованої теорії “периферійного економіки” і моделі протекціоністської інтеграції.

На основі аналізу основних стратегій інтеграції, яких дотримувалися країни ЛАКБ, автор відзначає, що наприкінці 90-х років посилився вплив Бразилії на процеси регіональної інтеграції, а інтерес до ініціативи все американської інтеграції в межах Зони вільної торгівлі в Америці (ЗВТА), підтримуваної США, навпаки, послабився. З метою збалансування торговельної залежності від свого північного сусіда латиноамериканські і карибські країни надавали перевагу поглибленню відносин з Євросоюзом і Азійсько-тихоокеанським економічним співробітництвом (АТЕС), використовуючи міжрегіональні інтеграційні проекти як противагу пропозиціям США про асиметричну вертикальну інтеграцію.

Виявлено залежність активізації інтеграційних процесів від успішно проведених в більшості країн ЛАКБ демократичних реформ кінця 80-х - 90-х років. Демократична консолідація і економічне співробітництво сприяли зміцненню політичних відносин, що врахували правлячі кола провідних латиноамериканських країн, перш за все Бразилії, яка, керуючись новою зовнішньополітичною доктриною, прагнула очолити політичний процес у Південній Америці та регіоні в цілому.

Разом з тим, неформальний статус головного політичного форуму країн ЛАКБ - Групи Ріо - свідчить про те, що існує ряд перешкод на шляху створення дієвих органів політичного співробітництва з наднаціональними функціями. Зокрема, розбіжності у трактуванні регіональної ідентичності, недостатня узгодженість зовнішньої політики, перевага конфліктності над співробітництвом у міждержавних відносинах віддалили країни регіону від розробки єдиного проекту політичної інтеграції. Протягом минулого десятиріччя на розвитку країн ЛАКБ негативно позначилася криза політичної системи, ознаками якої були корупція, окремі прояви авторитаризму, нездатність держави контролювати суспільно-політичні процеси і механізми розподілу доходів. Втілення масштабних проектів регіональної політичної інтеграції гальмувалося низьким рівнем внутрішньої інтеграції суспільства в межах кожної окремої країни, внаслідок чого зросла важливість соціальної складової інтеграційних процесів. В ході вивчення офіційних і наукових джерел вдалося з'ясувати, що латиноамериканські та карибські країни є прихильниками концепції багатополярної міжнародної системи, яка гарантувала б рівні права і можливості усім її акторам, а не лише обмеженій групі країн. В руслі цієї тенденції наприкінці 90-х років у більшості держав регіону поширилися антиамериканські настрої, які зміцнювалися в міру поглиблення участі США в конфліктах в Югославії, на Близькому Сході та інших зонах напруженості, а інтеграція розглядалася як альтернатива полярності і авторитаризму.

Завершення “холодної війни” сприяло врегулюванню затяжного центральноамериканського конфлікту, який виявив неефективність міжамериканської системи безпеки. Поява загроз транснаціонального характеру таких, як наркотична торгівля, тероризм, операції з “відмивання грошей”, змусила держави регіону звернутися до розробки спільних проектів у сфері безпеки і застосування нових методів підтримки регіональної безпеки, зокрема створення зон прикордонного співробітництва, зони миру в Центральній Америці і Південній Атлантиці, пошуку оптимальних громадянсько-військових відносин. Найбільшого успіху у цьому напрямку досягли члени Меркосур, які, крім проведення спільних військових навчань, вивчали можливість укладення Оборонної угоди Меркосур, і держави-члени Системи центральноамериканської інтеграції (СЦАІ). Автор наполягає на тому, що обмеженість інтеграційних проектів у сфері безпеки обумовлювалася взаємною недовірою американських держав, яка ускладнювалася суперечністю між національним суверенітетом та інтеграцією.

Підкреслюється гуманітарне спрямування нових підходів до питань регіональної безпеки, механізм гарантування якої країни ЛАКБ вбачають у застосуванні несилових політико-правових заходів.

Латиноамериканські держави вважають ООН єдиною універсальною міжнародною організацією, уповноваженою врегульовувати міжнародні суперечки, засуджуючи спроби США поширити ці функції на організації регіональної безпеки на зразок НАТО, але, разом з тим, відводять Організації американських держав місце одного з головних міжнародних форумів з безпеки в Західній півкулі.

Таким чином, автор відзначає стратегічний, багаторівневий характер інтеграційних процесів в Латинській Америці і Карибському басейні у 90-х роках, які охопили різні сфери діяльності держав регіону.

У третьому розділі - “Еволюція основних інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки і Карибського басейну у 90-х роках” - охарактеризовано розвиток інтеграційних процесів в основних субрегіональних угрупованнях: Північноамериканській зоні вільної торгівлі (НАФТА), Системі центральноамериканської інтеграції (СЦАІ), Карибському співтоваристві (КАРІКОМ), Асоціації карибських держав (АКД), Групі трьох, Андському співтоваристві націй (АСН), Південноамериканському спільному ринку (Меркосур).

На прикладі членства Мексики у НАФТА автор доводить, що інтеграція країни, що розвивається, і розвинутих країн мала двоякий ефект. З одного боку, подібне партнерство призвело до відчутних економічних досягнень, а з іншого - Мексика зазнала значних економічних, політичних і соціальних потрясінь, породжених асиметричними відносинами між країнами НАФТА. Інтеграція з північними сусідами винесла на порядок денний необхідність реформування усього державно-політичного апарату Мексики, який виявився нездатним вирішувати соціально-економічні проблеми, пов'язані з інтеграцією держав з різним рівнем розвитку. Повстання індіанців штату Чіапас і фінансова криза 1994-1995 років викрили весь комплекс нагальних внутрішньополітичних питань демократичного розвитку - від подолання критичної бідності до гарантування прав і свобод громадян.

Проаналізувавши принципи, на яких здійснювалася зовнішня політика Мексики, автор з'ясувала, що, не наносячи шкоди глибоким торговельним, економічним і фінансовим відносинам з Канадою і США, Мексика продовжувала турбуватися про підтримку активної участі у різних регіональних (Група Ріо, Група трьох, АКД) та міжрегіональних угрупованнях (американські конференції), дотримуючись визнаного латиноамериканського покликання.

Знайшла підтвердження теза про те, що нові підходи до питань безпеки, яких дотримувалися США, СРСР і латиноамериканські держави на початку 90-х років, прискорили мирний процес і демократизацію політичного життя в країнах Центральної Америки. Поряд з цим традиційна позиція США стосовно блокади Куби, доповнена введенням в дію законів Торрічеллі та Хелмса-Бертона, виключила Кубу з процесу все американської інтеграції і обмежила свободу її дій в інших процесах регіональної та субрегіональної інтеграції, незважаючи на сталу підтримку зусиль кубинського уряду у напрямі інтеграції латиноамериканськими і карибськими державами.

З огляду на потребу ефективного вирішення торговельно-економічних проблем країни Центральної Америки та Карибського басейну вдалися до реформування існуючих інтеграційних об'єднань (КАРІКОМ) і створення нових, адаптованих до сучасних умов (СЦАІ, АКД). Центральноамериканські держави задекларували бажання створити Центральноамериканський Союз за зразком ЄС, що означає більш високий ступінь інтеграції, в тому числі і політичної. Автор вважає, що ці заходи вживалися для успішного вступу до Зони вільної торгівлі в Америці у 2005 році, оскільки спроби потрапити до НАФТА наштовхнулися на протидію з боку Сполучених Штатів.

З'ясовано, що інтеграційні процеси 90-х років поставили під загрозу внутрішній взаємозв'язок країн Андського співтовариства націй. Незважаючи на ряд реформ, проведених з метою поглиблення інтеграції в рамках Андської групи, відбулося розпорошення інтересів її членів: Венесуела, Колумбія, Еквадор тяжіють до північноамериканського інтеграційного угруповання, мостом до якого обрали Групу трьох, Болівія - асоційований член Меркосур, Перу ще визначає свої пріоритети. Автор розглядає можливість розмивання АСН, що може призвести до його розпуску. Зважаючи на те, що руйнівний вплив наркотичної торгівлі та тероризму, а також криза політичної системи, негативно позначилися не лише на внутрішньому розвитку країн, а й на міжнародному співробітництві, автор наголошує на необхідності розробки інтеграційних проектів у сфері безпеки і соціальній сфері.

Розвиток інтеграції у Південному конусі в рамках Меркосур протягом 90-х років почав здійснювати вплив на континентальні процеси, внаслідок чого виник проект створення Південноамериканської зони вільної торгівлі (ПАЗВТ), яка повинна врівноважити визначальний торговельно-економічний вплив США в майбутній Зоні вільної торгівлі в Америці. Специфіка моделі інтеграції в Меркосур, яка ґрунтується на поєднанні економічних та політичних заходів, врахуванні національних особливостей країн-учасниць, розглядалася країнами ЛАКБ в якості оптимальної альтернативи багатополярній моделі ЗВТА. В цьому контексті держави АСН відіграють важливу роль у формуванні латиноамериканської стратегії інтеграції в ЗВТА, оскільки підтримують Меркосур в його прагненнях застосувати ПАЗВТ для підготовки держав до інтеграції з сильнішим партнером на рівноправних засадах.

Лідерство Бразилії в Меркосур знайшло відображення у зовнішньополітичних концепціях цієї держави і мало тенденцію до поширення на процеси регіональної інтеграції, а також використовувалося з метою підвищення її політичного впливу в ЛАКБ. При підтримці Бразилії було започатковано проект міжрегіонального співробітництва ЄС-Меркосур на противагу домінуванню США у Західній півкулі.

Підсумовуючи вищевикладене, автор зазначає, що з усіх субрегіональних об'єднань країн ЛАКБ Меркосур досяг найвищого рівня інтеграції і тяжіє до перетворення на ядро регіональної інтеграції.

Також автор відобразила основні результати проведеного дослідження. Аналіз інтеграційних процесів засвідчив, що латиноамериканські і карибські держави протягом 90-х років минулого сторіччя дотримувалися стратегії розвитку, орієнтованої на покращення продуктивності виробничих секторів їх економік і конкурентного становища на світовому ринку, і досягли певних успіхів у цьому напрямі, особливо, в першій половині 90-х років, однак, вирішити проблему розвитку шляхом інтеграції не змогли.

1. Наприкінці 90-х років країнам ЛАКБ вдалося, хоча й незначно, збільшити свою частку у світовому експорті, але відбулося це за рахунок сировинних ресурсів, натомість, лібералізація торгівлі не сприяла виходу на ринки третіх країн, а доступ до високих технологій, впровадження яких дозволило б покращити продуктивність та збільшити експорт готової продукції, обмежувався протекціонізмом розвинутих держав і ТНК, подолати який шляхом інтеграції держави регіону не змогли. У політичному відношенні міжнародної суб'єктності досяг лише Меркосур, за активної участі членів якого було започатковано проект міжрегіонального співробітництва з ЄС.

2. В умовах формування нової міжнародної системи латиноамериканські країни прагнули використати інтеграцію в якості альтернативи однополюсній системі. Інтеграційні зусилля країн ЛАКБ у 90-х роках спрямовувалися проти пропозицій нерівноправного співробітництва, які обстоювали США з допомогою стратегії панамериканізму, і визначили позицію Меркосур стосовно створення Зони вільної торгівлі в Америці, що врахувала різні стартові можливості країн Західної півкулі і передбачала їх рівноправну участь у торговельному обміні на принципах стратегії боліваризму.

3. Інтеграційні процеси країн ЛАКБ зазнали визначального впливу зовнішніх чинників, що свідчить про нестачу внутрішнього потенціалу для ефективного розвитку і ставить перспективи інтеграції в залежність від зовнішнього фактора. Загальними глобальними чинниками активізації інтеграційних процесів стали розпад біполярної міжнародної системи і сприятлива для країн регіону міжнародна економічна ситуація, під дією яких внутрішні процеси демократизації суспільства, відмова від авторитарних методів управління, врегулювання міждержавних конфліктів створили політичні передумови інтеграції латиноамериканських і карибських держав.

4. У 90-х роках інтеграційні процеси перетворилися на одну зі складових міжамериканських відносин, що дозволяє виділити ряд характерних тенденцій їх розвитку:

- регіоналізм, на засадах якого здійснювалась інтеграція, набув також політичного змісту;

- багаторівневість інтеграційних процесів поширилася на сферу безпеки у Західній півкулі;

- пріоритетного значення набула субрегіональна інтеграція, особливості якої дозволили країнам регіону врегулювати ряд територіальних і політичних суперечок;

- держави регіону розглядали інтеграцію в якості механізму реагування на виклики глобалізації;

- до порядку денного регіональної інтеграції було внесено соціальний вимір.

5. Нерівномірний розвиток, розпорошеність та неузгодженість інтересів, недостатній ступінь усвідомлення регіональної ідентичності країнами Латинської Америки та Карибського басейну, а також конфліктність міжамериканських відносин ускладнювали міжамериканське співробітництво протягом 90-х років і можуть стати перешкодою для подальшого розгортання інтеграційних процесів. Відсутність внутрішнього консенсусу щодо питань регіональної інтеграції лише поглиблювала негативну дію глобалізації, внаслідок якої у другій половині 90-х років країни ЛАКБ зіткнулися з загрозою маргіналізації у міжнародних економічних відносинах.

6. Головна суперечність інтеграційних процесів у ЛАКБ криється у традиційному протекціонізмі країн. Незважаючи на задекларовані принципи “відкритого регіоналізму”, латиноамериканські та карибські країни надавали перевагу розвитку співробітництва на двосторонній основі або в рамках обмеженого та захищеного від впливу третьої сторони економічного простору субрегіональних об'єднань, що не вело до поглиблення інтеграції і затримувало реалізацію проектів створення Зони вільної торгівлі в Америці і Південноамериканської зони вільної торгівлі. Крім того, у ЛАКБ конкуренція не відігравала ролі рушія інтеграції, а, навпаки, викликала невдоволення втратами в окремих галузях вузькоспеціалізованих економік країн регіону, у більшості з яких бідність залишалася однією з ключових проблем розвитку.

7. З огляду на прагнення України брати участь у процесі європейської інтеграції, уроки інтеграції латиноамериканських і карибських країн мають практичне значення для розробки довгострокової стратегії. По-перше, слід врахувати особливості взаємовідносин країн з перехідною економікою і розвинутих країн (на прикладі Мексики у НАФТА), маючи на увазі такі важливі складові, як узгодження стандартів виробництва і вразливість, перш за все, агропромислового сектору. По-друге, варто переглянути існуючі підходи до субрегіональної інтеграції з метою поглиблення економічних взаємозв'язків з географічно близькими до України державами. По-третє, необхідно уникнути соціальних проблем внаслідок інтеграції, що неможливо без створення стабільної національної економіки. По-четверте, можна взяти на озброєння латиноамериканський принцип участі у кількох інтеграційних схемах, що засновується на торговельних прерогативах. Зрештою, важливо розвивати співробітництво з самими латиноамериканськими країнами в окремих галузях, як наприклад, літако - та ракетобудування, устаткування для електростанцій, високі технології. Про взаємний інтерес до такого співробітництва свідчать результати візитів лідерів і високих посадових осіб обох сторін.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Весела Н.М. Роль Бразилії в інтеграційних процесах в Латинській Америці. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: “Міжнародні відносини”. Випуск 14. - К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1999. - с. 27-29. інтеграція міжнародний політичний

2. Весела Н.М. Участь Мексики у НАФТА. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 10 (Частина ІІ). - К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1999. - с. 30-35.

Размещено на Allbest.ru