Інтеграція пострадянських держав Середньої Азії у світове співтовариство в 90-ті роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 327: 94 (574/575)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ІНТЕГРАЦІЯ ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ У СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО В 90-ТІ РОКИ

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку

ГУСАКОВ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

БІЛОУСОВ Михайло Михайлович, доктор історичних наук, професор Інститут міжнародних відносин, кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики.

Офіційні опоненти:

ДАНИЛЕНКО Віктор Михайлович, доктор історичних наук, професор, Інститут історії України НАН України, завідувач відділом історії культури;

БУБЕНОК Олег Борисович, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, заступник Директора Інституту.

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться "29" жовтня 2001 року о 14.00 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м Київ, вул. Володимирська 58, к. 10.

Автореферат розісланий "28" вересня 2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.С. Каменецький.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. Серед важливих наукових проблем сьогодення особливе місце посідає комплекс геополітичних і геоекономічних проблем середньоазіатського регіону. Тема самостійного розвитку пострадянських держав Середньої Азії та їхньої інтеграції у світове співтовариство закономірно викликає значний науковий і політичний інтерес. Актуалізована непересічним геополітичним розташуванням країн регіону та їх зростаючою роллю у світі, означена тема потребує спеціального аналітичного дослідження, яке висвітлювало б проблемні питання розбудови зовнішньої політики новоутворених країн регіону, з'ясувало геополітичні та геоекономічні чинники їхньої інтеграції у світове співтовариство.

Необхідність аналізу інтегруючих геоекономічних чинників регіональної політики як прокладання трансконтинентальних комунікацій та розбудова теренами Середньої Азії трансєвразійських транспортних коридорів, пов'язана із стратегічною метою України перетворитися на потужну транзитну державу, яка має стати мостом між Сходом і Заходом - важливою ланкою оновленого "Великого шовкового шляху".

Новітні трансконтинентальні комунікації повинні вивести на світові ринки не лише товари, але й цінну сировину, головною серед якої є нафта Каспійського басейну. За даними фахівців, нафтові запаси каспійських надр набагато перевищують такі країн Перської затоки. Таким чином, контроль за експортом нафти з Каспію перетворюється на питання контролю за стратегічним енергетичним потенціалом людства у двадцять першому сторіччі. Останнє, без сумніву, є питанням більш політичним, аніж економічним. Тому в боротьбу за видобуток та транспортування каспійської нафти сьогодні втягнуті практично всі провідні світові політичні сили, що само по собі висуває дослідження регіональних проблем в центр уваги науковців всього світу.

Величезною проблемою регіонального розвитку є підвищена конфліктність та загроза релігійного екстремізму. Напруженість в Середній Азії торкається національних інтересів України, адже сучасна архітектоніка її геополітичної орієнтації базується на принципі багатовекторності, одним з пріоритетів якої є розвиток відносин з країнами цього регіону. Зацікавленість України в збереженні миру та стабільності в районі Середньої Азії як у регіональному масштабі, так і на рівні окремих країн, носить довгостроковий характер. Значення вказаного напрямку в системі зовнішньополітичних пріоритетів України зростатиме з розширенням відносин та диверсифікацією співробітництва з усіма країнами регіону, насамперед в разі реалізації великих середньоазіатських енергетичних та транспортних проектів.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Тематика дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету ім. Тараса Шевченка "Розбудова державності України" (номер держєрестрації 0196U015204) та Інституту міжнародних відносин Київського національного університету "Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави" (номер держєрестрації 0197U003322).

Дослідження виконано згідно з науковою темою кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського університету "Зовнішньополітична стратегія України в контексті розбудови нової європейської архітектури". Процеси формування принципово нової моделі безпеки в дусі інтеграційної парадигми охопили як європейський, так і азіатський регіони. Їм притаманна як регіональна специфіка, так і загальні проблеми та тенденції. Їхній порівняльний аналіз сприяє фундаментальному осмисленню нової моделі забезпечення безпечного співіснування держав у двадцять першому сторіччі.

Об'єктом дослідження є головні регіональні геополітичні та геоекономічні проблеми, що впливають на розвиток нових незалежних держав Середньої Азії та на їхню зовнішню політику.

Предметом дослідження слугують колишні радянські республіки Середньої Азії, а в 90-ті роки незалежні держави - активні члени світового співтовариства, а саме Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, Туркменістан. інтеграція пострадянська середньоазіатська співтовариство

Мета дослідження полягає:

- в аналізі геополітичних та геоекономічних чинників, якими супроводжується інтеграція нових незалежних держав Середньої Азії у світове співтовариство;

- в розкритті головних зовнішніх та внутрішніх (регіональних) чинників, які загрожують національній безпеці країн Середньої Азії.

Мета дослідження формує його завдання:

- з'ясувати стратегічні зовнішньополітичні цілі пострадянських держав Середньої Азії;

- виявити закономірності перших зовнішньополітичних кроків нових незалежних держав Середньої Азії в контексті прийнятих у них нових політичних моделей розвитку;

- проаналізувати таджицький конфлікт та його міжнародні аспекти;

- дослідити у ретроспективі процес прокладання трансконтинентальних транспортних комунікацій через країни регіону, а також, діяльність міжнародних консорціумів з прокладання газо- та нафтопроводів, що зв'язали б регіональні родовища зі світовими терміналами, всебічно оцінити та порівняти результати їхньої роботи;

- окреслити сучасний стан трансформації середньоазіатського регіону у центральноазіатський макрорегіон, розкрити суть, причини та наслідки зазначеного процесу;

- визначити місце центральноазіатської інтеграції в політичній стратегії Туреччини, Ірану, Китаю;

- дослідити зв'язок між інтеграційними тенденціями в Центральній Азії та політичними процесами в мусульманському світі з перебігом подій в афганському конфлікті.

Наукова новизна дослідження визначається з'ясуванням низки чинників, які є базовими при аналізі проблем регіональної безпеки та аспектів інтеграції середньоазіатських країн до світового співтовариства. Одним з таких чинників - ключових для дослідження та попередження конфліктних подій у Середній Азії, є гомеоморфність міжнаціональних відносин тут з міждержавними, з огляду на що динаміка їхнього розвитку багато в чому спільна і призводить до певної повторюваності подій в часі та просторі на різних ієрархічних рівнях. Відносини між середньоазіатськими етносами як на суспільно-побутовому, так і на міждержавному рівнях мають ізохронічну побудову.

Автор робить акцент на історичні тюрксько-таджицькі і безпосередньо узбецько-таджицькі суперечності, які, на його думку, були і залишаються квінтесенцією головних етнополітичних процесів в регіоні.

У дослідженні вперше одержали всебічну оцінку і порівняння відразу велика кількість проектів з прокладання трансконтинентальних транспортних комунікацій через країни регіону, а також діяльність багатьох міжнародних консорціумів з прокладання газо- та нафтопроводів, що зв"язали б регіональні родовища зі світовими терміналами. Висунута в роботі теза про невідповідність більшості транспортних та трубопровідних проектів сучасним технічним і фінансовим умовам (їх нерентабельність) дозволяє автору, на відміну від інших (попередніх) дослідників, діяльність та перспективи багатьох з цих проектів оцінити доволі критично.

Висунуте нове положення про неможливість об'єктивного геополітичного аналізу середньоазіатських політичних проблем без урахування більш загальної, глобальної картини місця Середньої Азії в геополітичному ансамблі. У роботі розкрито суть, причини та наслідки процесу утворення на місці старої Середньої Азії та прилеглих територій потужного центральноазіатського макрорегіону. Трансформацію середньоазіатського регіону у центральноазіатський макрорегіон вперше визнано як визначальний чинник сучасного геополітичного розвитку регіону.

Набуло подальшого розвитку осмислення інтересів України в досягненні стабільності та безпеки в Середній Азії, що дозволило сформулювати практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України в цьому регіоні СНД.

Методологічною та теоретичною основою роботи є закони логіки та діалектики з урахуванням принципу історизму. Головним методом дослідження є метод порівняльного аналізу. Предметом розгляду цієї роботи є політика п'яти середньоазіатських держав щодо загальних (спільних) регіональних, а також глобальних проблем, які прямо чи опосередковано зачіпають всі країни регіону. Таким чином, метод порівняльного аналізу дає змогу дослідити головні регіональні проблеми через призму інтересів та поглядів окремих суб'єктів регіональної політики - нових незалежних держав Середньої Азії.

І з самого початку роботи автор, розглядаючи політико-економічні відносини в регіоні та за його межами як систему, застосовує метод системного аналізу. Спираючись при цьому на системний підхід, автор прагне побудувати таку модель цих відносин, яка відбивала б взаємозв'язки та суперечності реальної ситуації.

Практичне значення дослідження. Робота має наукове і практичне значення, що визначається її політичною актуальністю і науковою новизною. Зроблені в роботі висновки та рекомендації, можуть бути використані у діяльності зовнішньополітичного та військового відомств України, науково-дослідних інститутів та центрів:

- для використання теоретичного та практичного досвіду країн регіону в процесі розроблення та реалізації політики національної безпеки та зовнішньополітичної стратегії;

- при розробці проблематики міжнародної та регіональної безпеки і визначенні позиції України з цих питань;

- для визначення зовнішньополітичного курсу України щодо країн Середньої Азії.

Головні наукові положення дослідження можуть бути використані науковцями у подальшій дослідницькій роботі з проблем регіону, а також у навчальному процесі під час викладання курсів та спецкурсів з історії міжнародних відносин, історії та зовнішньої політики країн Середньої та Центральної Азії.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертації апробувалися у виступах на науковій конференції Київського національного університету (13 квітня 2000 р.), доповідалися і обговорювалися на наукових семінарах, засіданнях кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох глав, три з яких, в свою чергу поділяються на декілька підрозділів, висновків. Загальний обсяг роботи становить сторінок 199 сторінок, в тому числі основна частина - 178 сторінок, список використаної літератури - 263 найменування на 20 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі розкриваються сутність і стан наукової проблеми та її значущість, обґрунтовуються її актуальність та необхідність проведення дослідження, викладено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюється її мета і завдання, визначаються хронологічні межі дослідження, описано ступінь новизни, показано практичне значення одержаних результатів.

У першій главі "Сучасний стан і перспективні напрями дослідження країн регіону, проблемні питання його методології" викладається загальна методика і основні методи дослідження, характеризується коло використаних при роботі над темою джерел. Аналізується ступінь наукової розробки теми, основні етапи розвитку наукової думки з проблеми, окреслюються питання, що потребують подальшого дослідження.

В своїх міркуваннях з регіональних проблем автор спирається на потужну джерельну базу. Це робочі документи посольств та документи міжнародних організацій, зокрема, Виконавчого секретаріату Співдружності Незалежних Держав, Генеральної асамблеї ООН, а також спеціалізованих установ ООН, зокрема, УВКБ ООН, ЮНЕСКО, ЮНІДО, Світового банку, присвячені середньоазіатському регіону. Деякі з них вперше вводяться в науковий обіг.

Стан наукового дослідження проблеми. Проблеми регіону постійно перебувають в полі зору фахівців - економістів, істориків, політологів.

Основу історіографії проблем розвитку нових незалежних держав Середньої Азії та питань їхньої інтеграції до світового співтовариства становлять матеріали експертного характеру, підготовлені у відомих наукових дослідницьких центрах. Серед них: Російський інститут стратегічних досліджень (РИСИ), Український інститут стратегічних досліджень, Російський гуманітарний науковий фонд, Московський центр Карнегі, Інститут сходознавства Російської Академії Наук, Центр з вивчення міжнаціональних відносин (ЦИМО), Інститут етнології та антропології РАН, Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України тощо.

Велике місце в історіографії проблем політико-економічного розвитку держав Середньої Азії відведено матеріалам провідних західних дослідницьких центрів: Стенфордського інституту Гувера (США), Інституту національних стратегічних досліджень (США), Міжнародного інституту стратегічних досліджень (Великобританія), Інституту міжнародних досліджень Д. Девіса (США), матеріали, надруковані в альманасі "Central Asian Survey" (Великобританія).

Значну наукову цінність становлять експертні матеріали, підготовлені в сусідніх із середньоазіатськими країнами, а саме Турецьким міжнародним агентством із співробітництва (ТІСА), яке видає з 1994 року альманах "Eurasian Studies Quarterly Journal" (Ankara), а також створеного 1989 року в Ірані Інституту політичних і міжнародних досліджень. До цієї групи джерел слід віднести і експертні матеріали, підготовлені пакистанським неурядовим фондом досліджень в сфері національного розвитку і безпеки - "FRIENDS", який був створений 1991 року визначним пакистанським генералом (колишнім начальником Генерального штабу) геостратегом Мірзою Аслам Бегом.

Щодо наукових праць середньоазіатських авторів, особливий інтерес становлять присвячені міжтаджицькому конфліктові: з'ясуванню причин його виникнення, опису подій, прогнозам та різним варіантам його врегулювання.

У другій главі "Проблеми збереження регіональної спільноти після проголошення незалежності пострадянськими державами Середньої Азії" досліджуються питання розбудови власного незалежного політичного курсу пострадянськими державами Середньої Азії.

Аналіз незалежного розвитку чотирьох пострадянських держав Середньої Азії свідчить про виникнення в них протягом 90-х років самобутніх політичних моделей і доктрин. Причому, відмінності в історії, культурі, мові, економіці цих держав зумовили і обрання ними різних зовнішніх цілей та орієнтирів. Якщо Казахстан та Киргизстан, які традиційно належать до євразійської цивілізації, дотримуються курсу на підтримку союзницьких відносин з Росією та СНД, то Узбекистан робить ставку на співпрацю з Туреччиною, а через неї із Заходом. Туркменістан - єдина держава в регіоні, що проголосила курс на автаркійний розвиток та повний нейтралітет.

Значно складніше, ніж в згаданих чотирьох середньоазіатських республіках, проходила розбудова держави в Таджикистані. Таджицька проблема як така полягає в боротьбі етно-кланових угруповань за владу в країні за їх підтримки різними силами із закордону. Таким чином, війну в Таджикистані цілком можна розглядати як боротьбу ідей та різних політичних концепцій. Із перемогою в громадянському конфлікті кулябської етно-кланової групи, в Душанбе утвердилася зовнішньополітична доктрина, що передбачає орієнтацію країни на дружні Російську Федерацію, Ісламську республіку Іран та Афганістан.

Специфіка середньоазіатського політичного моделювання залежить як від об'єктивних, так і суб'єктивних чинників, зокрема світогляду та поглядів регіональних лідерів - незмінних (крім таджицьких) президентів нових незалежних держав Середньої Азії. Останні зумовлюють той чи інший ухил національної державотворчої моделі, завдяки чому їх не завжди можна розглядати як симетричні і ще складніше порівнювати.

Таджицька проблема стала головною, але не єдиною загрозою середньоазіатській спільноті. Взагалі всі міждержавні, в тому числі територіальні регіональні суперечки, є виявом традиційних для цього регіону міжнаціональних конфліктів. Серед інших, визначальними тут є тюрксько-таджицькі або узбецько-таджицькі суперечності, які вже багато сторіч визначають політичні відносини в Середній Азії. Заморожені в часи СРСР, вони поновилися з новою силою після його розпаду, створюючи передумови для конфлікту між суверенними державами.

У третій главі "Геоекономічні аспекти інтеграції пострадянських держав Середньої Азії у світове співтовариство" висвітлюються аспекти економічного та політичного життя, які безпосередньо сприяють підключенню нових незалежних держав Середньої Азії до глобальних політико-економічних проектів і, через них, інтеграції у світове співтовариство.

Проблема прокладання теренами середньоазіатських держав трансконтинентальних транспортних шляхів полягає у необхідності поєднання країн регіону із світовими, насамперед економічними, центрами. Тільки за умов реалізації грандіозних транспортних проектів, що пов'яжуть Середню Азію з країнами Заходу та АТР, можлива повноцінна інтеграція її у світове господарство.

Проте за маршрути та варіанти майбутніх євразійських транспортних коридорів точиться жорстока конкурентна боротьба як між державами регіону, так і іншими зацікавленими країнами. Через цю боротьбу, держави Середньої Азії і десять років поспіль завоювання ними незалежності так само віддалені від отримання повноцінної широтної транспортної магістралі, як і на початку 90-х років.

Проблеми видобутку та експорту каспійської нафти полягають в геополітичному парадоксі: країни каспійської зони володіють величезними запасами нафти і газу, але через своє вкрай невдале географічне положення позбавлені виходу на світові термінали та споживчі ринки. За умов побудови та пуску трубопроводів, які вивели б каспійські енергоносії на світові ринки, середньоазіатські держави, принаймні деякі з них, посіли б важливі місця в сучасному світовому господарстві.

Тому, саме на створення союзів для будівництва на великі відстані таких трубопроводів спрямована політика провідних середньоазіатських газо- та нафтоекспортерів - Казахстану, Узбекистану, Туркменістану. Ця політика поширюється і на сусідні центральноазіатські держави.

Питання забезпечення видобутку і експорту каспійської нафти на світові ринки займають пріоритетне місце у дипломатичній діяльності пострадянських держав Середньої Азії. З огляду на зазначене висвітлення цього питання має непересічне значення для дослідження проблем розвитку пострадянських держав Середньої Азії у 90-ті роки та аспектів їхньої інтеграції у світове співтовариство.

В четвертій главі "Геополітичні аспекти інтеграції пострадянських держав Середньої Азії у світове співтовариство" автор, зважаючи на неможливість аналізу середньоазіатських політичних проблем без урахування більш загальної, глобальної картини місця Середньої Азії в геополітичному ансамблі, досліджує проблеми політичного розвитку та інтеграції середньоазіатських держав в рамках розширеного інтегрального геополітичного поля центральноазіатського макрорегіону.

У 90-ті роки з усією актуальністю постало питання про трансформацію середньоазіатського регіону у центральноазіатський макрорегіон. Неможливе за часів холодної війни зближення центральноазіатських держав стало реальним за умов отримання колишніми радянськими республіками Середньої Азії незалежності та певних позитивних зрушень в політиці сусідніх держав, що належать до Центральної Азії.

Ситуація різко змінилася на початку 90-х років: розпад радянської імперії збільшив кількість політичних суб'єктів в центральноазіатському регіоні, причому тут були як тюркські - Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Туркменістан, так і іраномовний - Таджикистан.

Виникнення в регіоні незалежних тюркських держав викликало в 90-ті роки потужне відродження пантюркського руху та пантюркських доктрин в Туреччині. У разі реалізації подібних проектів Туреччина, спираючись на великий ресурсний потенціал середньоазіатських держав, справді могла б перетворитися на потужний регіональний центр сили. До такого повороту в бік Середньої Азії Туреччину спонукала і певна криза в 90-ті роки традиційних векторів її зовнішньої політики. Спроби Анкари інтегруватися у європейські структури зазнали чергової поразки, до того ж прихильники європейської інтеграції (Тансу Чілер) програли політичну боротьбу в середині країни ісламістам. Останні згодом теж втратили владу, залишивши чи не єдиним пріоритетним зовнішньополітичним напрямком для Туреччини - напрямок центральноазіатський.

Поява на пострадянському середньоазіатському просторі п'яти нових мусульманських держав також надавала чималий шанс Тегерану на хвилі відродження впливу ісламу, спираючись на традиційні зв'язки з народами регіону, вийти на середньоазіатський політичний простір та утвердитися там як регіональному лідеру. До того ж виходити на цей простір Ірану доводилося в умовах власної глухої політичної ізоляції, куди його завела уперта політика Хомейні. Втім, після смерті останнього, в країні спостерігається деяка лібералізація, яка дозволила дещо нормалізувати відносини з Туреччиною та арабськими сусідами, що також позитивно впливає на центральноазіатський процес.

Іншою державою, що утворює разом з пострадянськими державами Середньої Азії великий центральноазіатський простір, є Китай. Автор досліджує політику Пекіна щодо Центральної Азії не з точки зору Китаю як глобальної сили, типу Росії або США, але, передусім, як члена регіональної спільноти. Адже Китай панує над майже половиною території історичної Центральної Азії - практично весь східний Туркестан входить до складу Китаю.

Розпад СРСР, який гарантував певну стабільність в Центральній Азії, не допускаючи поширення в ній ісламських та пантюркських політичних течій і рухів і виникнення поширення в ній ісламських та пантюркських політичних течій і рухів дуже занепокоїв Пекін. Аби нові незалежні середньоазіатські держави не переорієнтувалися на недружні Китаєві сили у світі (в першу чергу, на Туреччину, а через неї і на США) і щоби запобігти перетворенню зазначених держав на притулок ісламських сепаратистів, Пекін розпочав політику, спрямовану на всебічне співробітництво зі своїми новими середньоазіатськими сусідами. Цим пояснюється і певна демократизація політики офіційного Пекіна щодо національних меншин, в тому числі в Синцзяні.

Четвертою країною, що бере участь в розбудові центральноазіатського макрорегіону, є Афганістан. Афганістан приречений бути втягнутим у процес зазначеної трансформації завдяки своєму географічному положенню в центрі Центральної Азії. З точки зору питань безпеки, Афганістан є головною проблемою регіону. Щодо шляхів врегулювання ситуації в Афганістані формуються та розпадаються коаліції в Центральній Азії, укладаються тимчасові союзи, які на теренах Афганістану протидіють один одному. Безперечно і те, що від майбутніх обставин реального афганського мирного врегулювання залежить і подальша розстановка сил в усьому центральноазіатському макрорегіоні.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дослідження місця інтеграції в політиці країн регіону, а також геополітичних та геоекономічних чинників, якими супроводжується розвиток та інтеграція нових незалежних держав Середньої Азії у світове співтовариство.

Встановлено, що вирішальним при визначенні сутності доктринальних засад зовнішньої політики країн регіону та загальнополітичних моделей їхнього розвитку є фактор сильного лідера - президента пострадянської держави Середньої Азії.

Окремо серед них стоїть проголошена президентом Туркменістану Сапармуратом Ніязовим туркменська модель, яка передбачає побудову автаркійної самодостатньої держави з опорою на власні сили. Для політики Туркменістану головним пріоритетом є збереження її самостійності. С. Ніязов проголосив про постійний нейтралітет країни та неучасть в жодних військових та політичних союзах.

Задля забезпечення сталого незалежного розвитку Узбекистану перший і поки що останній президент цієї країни Іслам Карімов проголосив про його особливий шлях. У сфері зовнішньої політики Ташкент прагне не самоізоляції, як Ашхабад, а навпаки, власного лідерства в регіоні. В Ташкенті обрали курс на інтеграцію Середньої Азії - Туркестану як регіону споріднених тюркських народів. Зазначене об'єднання має здійснюватися навколо Узбекистану під гаслом "Туркестан - наш спільний дім". Як орієнтир для такої пантюркської імперської моделі в Ташкенті використовують історичну постать Тимура (Тамерлана) - могутнього завойовника, що об'єднав наприкінці XIV сторіччя всю Центральну Азію (Туркестан) навколо узбецького Самарканду.

Щодо специфіки незалежного розвитку Киргизстану, то слід зазначити, що модель киргизьких реформ є найбільш ліберально-демократичною за світовими стандартами. У сфері зовнішньої політики А. Акаєв діє значно поміркованіше, проводячи традиційний для Киргизії зовнішньополітичний курс на підтримку союзницьких стосунків з Казахстаном та Росією. Очевидно, Бішкек побоюється тиску велетенського Китаю та гегемоністських закидів Узбекистану. Зважаючи на об'єктивну військову та економічну слабкість Киргизстану, останній змушений підтримувати із сильнішими сусідами доброзичливі стосунки та не давати приводу для погіршення відносин. Підтримуючи інтеграційні та миротворчі ініціативи Москви в регіоні, Киргизстан сподівається на її захист, в тому числі від поширення збройного конфлікту з сусідньої території північного Таджикистану.

На зовнішньополітичні доктрини Казахстану рішучим чином впливає те, що керівник цієї найбільшої з центральноазіатських держав відомий як один з провідних прибічників євразійської інтеграції. Апологет євразійської цивілізації Н. Назарбаєв мислить останню як вдалий приклад синкретизму між цивілізаціями Сходу і Заходу. Так само і для Казахстану його президент готує роль об'єднувача чи то мосту між країнами Європи та Далекого Сходу. Артерією такої трансконтинентальної інтеграції має, на думку Н. Назарбаєва, стати відроджений Великий шовковий шлях - велетенська транспортна артерія, широтна комунікація між Сходом та Заходом. За переконанням офіційної Астани, проходження зазначеної магістралі, в разі її будівництва, теренами Казахстану неодмінно сприятиме повній інтеграції останнього до світової спільноти.

Розпад Радянського Союзу призвів до зростання в таджицькому суспільстві дисипативних тенденцій, що проявилося як громадянська війна в Таджикистані (1992-1997 рр.). Протягом конфлікту ворогуючі сторони спиралися як на внутрішні чинники (розкол суспільства за клановими ознаками), так і на підтримку ззовні.

Головним чинником, що загрожує безпеці регіональної спільноти ззовні, є загроза поширення збройних конфліктів на Середню Азію з територій сусідніх держав (наприклад афганського). Внутрішнім - регіональним чинником, що руйнує середньоазіатську спільноту зсередини, є міждержавні територіальні протиріччя, більшість яких торкається Ферганської долини, та міжнаціональна напруга в регіоні. В дисертаційному дослідженні доведено їхній зв'язок між собою.

Динаміка розвитку тюрксько-таджицьких або ж узбецько-таджицьких протиріч, які завжди були квінтесенцією всіх політичних процесів в регіоні і на сьогодні не втратили своєї актуальності, може призвести, в недалекому майбутньому, до міждержавних збройних конфліктів.

Величезним чинником небезпеки залишається мозаїчність середньоазіатських етносів. Вона існує через незавершений і дотепер процес їхнього етногенезу. Практично всі народи Середньої Азії розколоті за кланово-родовим принципом, що створює засади нестабільності в нових незалежних державах, особливо, коли в різних кланах існує традиційна орієнтація на ті чи інші зовнішні щодо центрального уряду центри сили. Сьогодні в країнах Середньої Азії етнокланові імперативи багато в чому диктують рішення політикам.

Найперспективнішим проектом широтної євроазіатської магістралі залишається проект "ТРАСЄКА", підтриманий Заходом. Проте досить реальним є одночасне поєднання залізничних шляхів Туркменістану, Казахстану, Ірану і Китаю. В цьому випадку середньоазіатські держави одержують додаткову коллатераль через південні гілки Великого шовкового шляху.

Серед низки великих трубопровідних проектів близьким до реалізації нині є лише один - проект Казахського трубопровідного консорціуму (КТК). Інші проекти є далекими від втілення, і перспективи їхні дуже проблематичні.

Суть процесу трансформації середньоазіатського регіону у центральноазіатський макрорегіон полягає в ліквідації кордону, який відділяв радянські середньоазіатські республіки від їхніх центральноазіатських сусідів. На сьогодні середньоазіатський регіон практично розчинився в центральноазіатському макрорегіоні. На зміну середньоазіатській спільноті держав прийшла центральноазіатська.

Причини зазначеного процесу пов'язані не лише з розпадом радянської імперії, але й з поверненням до центральноазіатських пріоритетів в політиці причетних держав - Ірану, Афганістану, Туреччини та навіть Китаю. Подібне повернення, що сталося через об'єктивні зміни в світі, а також в усіх перелічених країнах, робить процес трансформації необоротним. Розвиток цього процесу має колосальні геополітичні наслідки для пострадянських держав Середньої Азії. Відтепер їхній самостійний (ізольований) від центральноазіатських сусідів розвиток є неможливий, а існування центральноазіатського макрорегіону цілком сингулярним.

Саме з трансформацією середньоазіатського регіону у центральноазіатський макрорегіон пов'язана криза спроб суто середньоазіатської інтеграції (Центральноазіатський союз тощо). Те ж саме стосується і неуспішності співробітництва держав регіону в рамках СНД, і невдача проектів євразійської інтеграції Нурсултана Назарбаєва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Гусаков В.В. Випробування туркменської моделі // Політика і час. - 1997. - № 11. - С. 28-34.

2. Гусаков В.В. Проблема прокладання трансконтинентальних транспортних коридорів через країни середньоазіатського регіону // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнародних відносин. - 1998. - Вип. 7 (ч. 2). - С. 58-63.

3. Гусаков В.В. Попередні підсумки таджицького мирного врегулювання // Міжнародні відносини: Вісник Київського нац. ун-та ім. Т. Шевченка. - 1998. - Вип. 9. - С. 11-14.

4. Гусаков В.В. Таджикистан: від громадянської війни до громадянського миру // Людина і політика. - 1999. - № 6. - С. 16-20.

5. Гусаков В.В. Центральноазіатська політика Туреччини // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнародних відносин. - 1999. - Вип. 10 (ч. 2). - С. 41-46.

6. Гусаков В.В. Політика Китаю у центральноазіатському макрорегіоні // Міжнародні відносини: Вісник Київського нац. ун-та ім. Т. Шевченка. - 1999. - Вип. 13. - С. 20-21.

7. Гусаков В.В. Зовнішньополітичні альтернативи незалежного Казахстану: витоки інтеграційних устремлінь // Людина і політика. - 2001. - № 2. - С. 35-42.

АНОТАЦІЇ

Гусаков В.В. Інтеграція пострадянських держав Середньої Азії у світове співтовариство в 90-ті роки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидату політичних наук із спеціальності 23.00.04. - Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню проблем політичного розвитку пострадянських держав Середньої Азії, а також геоекономічним та геополітичним аспектам їх інтеграції у світове співтовариство. Визначені головні зовнішні та внутрішні (регіональні) фактори, які загрожують національній безпеці країн Середньої Азії.

Проаналізовано у ретроспективі процес прокладання трансконтинентальних транспортних комунікацій через країни регіону, а також, діяльність міжнародних консорціумів з прокладання газо- та нафтопроводів, що зв'язали б регіональні родовища з світовими терміналами. Всебічно оцінено та порівняно їх діяльність. З'ясовано сучасний стан трансформації середньоазіатського регіону у центральноазіатський макрорегіон, розкрито суть, причини та наслідки зазначеного процесу.

Ключові слова: Середня Азія, Центральна Азія, соціум, регіон, міжетнічний конфлікт.

Гусаков В.В. Интеграция постсоветских государств Средней Азии в мировое сообщество в 90-е годы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию проблем развития постсоветских государств Средней Азии, а также геоэкономическим и геополитическим аспектам их интеграции в мировое сообщество. Определены важнейшие внешние и внутренние (региональные) факторы, которые угрожают национальной безопасности стран Средней Азии.

В работе, главными внутренними - региональными факторами, которые разрушают среднеазиатскую общность изнутри, определены межгосударственные территориальные противоречия, большинство из которых касается Ферганской долины и межнациональные конфликты, существующие в регионе.

Автором показано, что межнациональные отношения в Средней Азии являются гомеоморфным подмножеством межгосударственных. Поэтому динамика их развития во многом общая - их гомеоморфизм приводит к определенной повторяемости событий во времени и пространстве на разных иерархических уровнях. Отношения между среднеазиатскими этносами как на общественно-бытовом, так и на межгосударственном уровнях имеют изохроническое построение.

Среди целого ряда исторических межнациональных конфликтов, динамика развития тюркско-таджикских или узбекско-таджикских противоречий имеет наибольшее влияние на события в регионе. Последние всегда были квинтэссенцией всех политических процессов в Средней Азии и до сих пор не утратили своей актуальности.

Важным внутренним фактором угрожающим региональной стабильности остается мозаичность среднеазиатских этносов. Она существует из-за незавершенного и по сей день процесса их этногенеза. Сегодня в странах Средней Азии этноклановые императивы во многом диктуют решения политикам.

В работе проанализирован в исторической ретроспективе процесс прокладки трансконтинентальных транспортных коммуникаций через страны региона, а также, деятельность международных консорциумов по прокладке газо- и нефтепроводов, которые связали бы региональные месторождения с мировыми терминалами. Всесторонне оценена их деятельность.

С точки зрения автора, наиболее перспективным проектом широтной евразийской транспортной магистрали остается проект "ТРАСЕКА", поддержанный Западом. Тем не менее, вполне реальным является проект одновременного объединения железнодорожных путей Туркменистана, Казахстана, Ирана и Китая. В подобном случае среднеазиатские страны получают дополнительную коллатераль через южные ветки "Великого шелкового пути".

Деятельность большинства международных консорциумов по прокладке газо- и нефтепроводов со среднеазиатских нефтяных месторождений к мировым терминалам может оцениваться критически. Среди целой серии крупных трубопроводных проектов, сегодня близким к реализации является лишь один - проект Казахского трубопроводного консорциума (КТК). Остальные проекты далеки от выполнения и перспективы их очень проблематичны.

В диссертационном исследовании исследовано современное состояние трансформации среднеазиатского региона в центрально-азиатский макрорегион, раскрыты суть, причины и последствия этого процесса. Его суть лежит в ликвидации границы, которая отделяла советские среднеазиатские республики от их центрально-азиатских соседей. Сегодня среднеазиатский регион практически растворился в центрально-азиатском макрорегионе. На смену среднеазиатскому сообществу государств пришло - центрально-азиатское.

Наличие общей для государств Средней Азии истории, традиции, религии, культуры, а сегодня, еще и большого числа имманентных проблем с ближайшими соседями, способствовали расширению среднеазиатского региона до границ распространения мусульманской тюрко-персидской или тюрко-иранской культурно-исторической традиции на просторах Среднего Востока.

Развитие указанного процесса имеет колоссальные геополитические последствия для постсоветских государств Средней Азии. Отныне их самостоятельное (изолированное) от центрально-азиатских соседей развитие невозможно, напротив существование центрально-азиатского макрорегиона становится вполне сингулярным.

Ключевые слова: Средняя Азия, Центральная Азия, социум, регион, межэтнический конфликт.

Gusakov V.V. Postsoviet Central-Asian states integration into the world community in 90-th. - Manuscript.

Thesis to Ph. D. In Politics, specialization 23.00.04. - Political Problems of International Systems and Global Development. - Taras Shevchenko National University, Institute of the International Relations, Kyiv, 2001.

Dissertation is devoted to studies of political development of the post-soviet Middle Asian republics and of the geoeconomical and geopolitical aspects of their integration into the world community.

Here the main factors which provide danger for the Middle Asian regional prosperity are described.

Author discovers in historical retrospective the main transcontinental transport and pipeline projects. He gave critic to the majority of them.

Great attention is paid to the process of the Middle Asian region transformation in to the Central Asian macroregion. All the circumstances of this transformation gets careful attitude and analysis.

Key words: Middle Asia, Central Asia, region, socium, interethnic conflict.

Размещено на Allbest.ru