Формування та здійснення зовнішньої політики України (1990 - 1999 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

УДК 327.7

Формування та здійснення зовнішньої політики України (1990 - 1999 рр.)

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Сивак Олексій Володимирович

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор Гайдуков Леонід Федорович, кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор ЛЕЩЕНКО Леонід Овдійович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, головний науковий співробітник

кандидат історичних наук, доцент Дергачов Олександр Петрович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України, провідний науковий співробітник

Провідна установа Національний інститут стратегічних досліджень, м. Київ

Захист відбудеться 20 грудня 2000 р. о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ-119, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 18 листопада 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук Каменецький М.С.

Анотації

Сивак О.В. Формування та здійснення зовнішньої політики України (1990-1999 рр.). -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню витоків, нормативно-правової та науково-теоретичної бази, концепцій та принципів, на основі яких здійснюється українська зовнішня політика, механізму формування зовнішньополітичного курсу України, а також проблемних питань та пріоритетних напрямів його втілення. Автор проаналізував особливості і проблеми взаємодії гілок влади в сфері здійснення зовнішньої політики України у 90-ті роки, сформулював і надав оцінку критеріям та принципам по визначенню національних інтересів держави, а також встановив і дослідив їх взаємозв'язок із пріоритетами зовнішньополітичного партнерства України.

Ключові слова: зовнішня політика, концептуально-теоретичні засади, принцип, пріоритет, курс, стратегія, національний інтерес.

Сывак А.В. Формирование и осуществление внешней политики Украины (1990-1999 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

Диссертация посвящена определению и анализу истоков, нормативно-правовой и научно-теоретической базы, концепций и принципов, на основе которых осуществляется украинская внешняя политика, механизма и процесса формирования внешнеполитического курса Украины, а также проблемных вопросов и приоритетных направлений его воплощения.

В работе анализируются факторы влияния на формирование международных приоритетов Украины и принципов ее внешней политики. Исследуется состояние готовности общества и политической элиты государства к независимости, а также к осуществлению независимой политики страны на международной арене. Автор изучил и проанализировал внешнеполитические приоритеты партий и блоков Украины, изложенные в их программных документах. Отдельным элементом в оценке факторов влияния на формирование внешнеполитических приоритетов Украины рассматривается ориентация центральной и региональных политических элит Украины и тесно связанный с этим вопрос направленности их экономической политики.

На базе обширного документального материала детально рассматриваются и анализируются особенности функционирования государственных институтов в процессе формирования внешнеполитического курса Украины в 90-е годы - Президента Украины, Верховной Рады, Кабинета Министров и Министерства иностранных дел, а также проблемные моменты их взаимодействия в системе осуществления внешней политики государства.

Выявлены причины существовавших противоречий в отношениях между законодательной и исполнительской ветвями власти по вопросам определения и законодательного оформления внешнеполитического курса страны. Главная из них, по мнению автора, кроется в разнонаправленности их понимания приоритетов внешней политики.

В работе определено, что функционирование указанного механизма находится в стадии развития, которая в первую очередь требует усовершенствования нормативно-правовой базы, регулирующей межведомственное сотрудничество по подготовке, принятию и воплощению внешнеполитических решений.

Автор сформулировал и дал оценку критериям и принципам национальных интересов государства на международной арене, а также установил и исследовал их взаимосвязь с приоритетами внешнеполитического партнерства Украины.

В работе проанализированы схема геополитического мышления, присущего украинской политической элите за время независимости, и соответствующий курс страны на международной арене, в основу которого положен принцип многовекторности. Отмечается, что Украина, стремясь поддерживать высокий уровень отношений со многими государствами и провозглашая их своими стратегическими партнерами, нивелировала исключительность своих отношений с этими странами.

Исходя из этого автор делает вывод о необходимости определения и юридического закрепления геополитического выбора Украины, который отвечал бы ее современным возможностям и месту в мире.

Ключевые слова: внешняя политика, концептуально-теоретические основы, принцип, приоритет, курс, стратегия, национальный интерес.

Oleksii V. Syvak. Formation and Realization of Foreign Policy of Ukraine (1990-1999). - Manuscript.

Thesis for the Ph.D. in Politics by speciality 23.00.04 - Political Problems of International Systems and Global Development. - Taras Shevchenko National University, Institute of International Relations, Kyiv, 2000.

The dissertation is devoted to research of the development of the conceptual-theoretical base of the modern Ukrainian foreign policy, mechanism of formation of external strategy of Ukraine, as well as problem issues and priority ways of its realisation. The author has analysed the activity of the state institutional mechanism in formation of foreign policy course of Ukraine in 1990-1999, has formulated and evaluated criteria and principles of definition of the state national interests, and also has established and investigated their interrelation with priorities of Ukraine`s foreign policy partnership.

Key words: foreign policy, conceptual-theoretical base, principle, priority, course, strategy, national interest.

Процеси державотворення України відбуваються в період кардинальних політичних та економічних зрушень в українському суспільстві та історичних змін в системі міжнародних відносин, характерною ознакою яких є перехід від ери конфронтації, військово-політичного та ідеологічного протистояння до періоду співробітництва і відкритості. Географічне розташування на Європейському континенті та геополітичне становище держави, величина території, кількість населення, багаті природні ресурси, комунікаційні та транзитні можливості, потужний економічний, науково-технічний, інтелектуальний і воєнний потенціали, нарешті, культурні традиції і політичні уподобання - все це має незаперечне значення для забезпечення національних інтересів України і зумовлює необхідність визначення власних геополітичних цінностей. Реалізація Україною свого потенціалу знаходиться у безпосередній залежності від її активного і повномасштабного входження до світового співтовариства.

Відносно короткий в історичному плані термін існування незалежної Української держави і, відповідно, зовнішньої політики України, певною мірою зумовили стан вивчення наукової проблеми. Їй присвячено поки що невелику кількість наукових праць, які, переважним чином, стосуються лише окремих напрямків зовнішньополітичної стратегії України. Дослідження узагальнених аспектів, що визначають специфіку формування, механізм та шляхи реалізації української зовнішньої політики на сучасному етапі, тільки починається і має значний потенціал подальшої розробки.

Актуальність теми дисертації визначається, насамперед, необхідністю узагальнення багаторічного досвіду формування та здійснення зовнішньої політики країни, яке повинно мати на меті винесення уроків і чітке окреслення подальших завдань державотворення в Україні.

Дослідження є актуальним також виходячи з потреби наукового обгрунтування засад зовнішньої політики України, її місця у сучасних загальносвітових процесах. Цьому сприятиме внесення авторських пропозицій щодо розв'язання проблем, які виникають у сфері розробки та реалізації зовнішньої політики держави.

Актуальність теми дослідження обумовила сутність наукової проблеми дисертаційної роботи, яку вирішує автор - специфіка формування зовнішньої політики України, проблеми і пріоритети її здійснення у 90-ті роки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках комплексної програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України" (номер держреєстрації 0196U015204), загальнодержавних програм будівництва у зовнішньополітичній сфері, а також планів підготовки і прийняття нормативно-правових актів, що регулюють основні напрями зовнішньої політики України.

Разом з тим, дисертаційна робота відображає один із головних напрямів діяльності кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка - "Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави" (номер держреєстрації 0197U003322).

Об'єктом дисертаційного дослідження є зовнішня політика України в період її становлення після проголошення державного суверенітету.

Предметом дослідження є нормативно-правові та науково-теоретичні засади, концепції та принципи, на основі яких здійснюється українська зовнішня політика; внутрішні і зовнішні чинники, механізм формування зовнішньополітичного курсу України, участь у ньому гілок влади, а також проблемні питання та пріоритетні напрями його втілення.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період 90-х років ХХ століття, які, історично співпадаючи з постбіполярним періодом у розвитку міжнароднополітичних процесів на світовій арені, стали визначальними у формуванні принципів і пріоритетів зовнішньополітичного курсу України. Нижня межа досліджуваного періоду - 1990 рік (прийняття Декларації про державний суверенітет України), верхня межа - 1999 рік. Окремі відступи від хронологічних рамок зумовлені прагненням автора розкрити передумови формування та сучасний стан зовнішньої політики України.

Мета дисертаційної роботи полягає в оцінці передумов і основних чинників формування та здійснення зовнішньої політики України, аналізі особливостей їх взаємодії, визначенні проблем та перспектив їх розв'язання.

Відповідно до сформульованої мети визначені головні задачі дослідження:

- надати оцінку передумовам, принципам і особливостям формування та здійснення зовнішньої політики України;

- визначити провідні зовнішні і внутрішні чинники формування засад та пріоритетів зовнішньої політики України, розкрити діалектику їх взаємозв'язку;

- проаналізувати зміст і характер взаємодії основних гілок влади як складових механізму формування та здійснення зовнішньої політики України;

- узагальнити зміст вітчизняної нормативно-правової бази, що регулює процес формування та здійснення зовнішньої політики України, визначити коло проблем, пов'язаних з її подальшим вдосконаленням;

- простежити еволюцію пріоритетів зовнішньополітичного курсу України, оцінити відповідність фактичного стану стратегічного партнерства України проголошеним засадам і принципам зовнішньої політики держави;

- сформулювати та передати на адресу відповідних державних установ практичні рекомендації і пропозиції, що випливають з теми наукового дослідження.

Методи дослідження. Основним методом дослідження є проблемно-хронологічний, що дозволяє проаналізувати кожну проблему дисертації в її часовій послідовності і динаміці. Виходячи із різноплановості проблематики дисертаційної роботи й поставлених завдань, автор використовує такі загальнонаукові методи дослідження як емпірико-аналітичний і логічний, на основі яких намагається здійснити деталізоване опрацювання особливостей інституційної бази забезпечення зовнішньої політики України, визначення зовнішньополітичних пріоритетів держави та їх реалізації на міжнародній арені. Дисертант виходив з того, що наукове вирішення завдань дослідження неможливе без дотримання принципів історизму і об'єктивності. Автор використав також метод системного аналізу документів і літератури.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що в ній здійснено одну з перших спроб розкрити і проаналізувати передумови й основні чинники формування та здійснення зовнішньої політики України, досліджено особливості її концептуального забезпечення.

В рамках завдань дисертаційної роботи автором проаналізовано стан наукової розробки теми. В роботі сконцентровано увагу на питаннях та проблемах, які до цього часу не були предметом спеціального наукового дослідження. Серед них: еволюція засад і принципів зовнішньої політики України, специфіка взаємодії гілок влади у зовнішньополітичному будівництві.

Авторське бачення в дисертації дістало дослідження зовнішніх і внутрішніх чинників в процесі формування засад та пріоритетів зовнішньої політики держави, а також аналіз розвитку зовнішньополітичних пріоритетів партій і рухів, закріплених в їх програмних документах.

Суттєвий елемент новизни дослідження полягає в тому, що у ньому містяться факти та висновки, які уточнюють окремі оцінки і положення, висловлені в працях попередників, доповнюють і розширюють наукові уявлення з питань, пов'язаних з проблемами розробки та реалізації зовнішньої політики України.

Для написання дисертаційної роботи було використане широке коло джерел, зокрема архівних матеріалів Верховної Ради України та Міністерства закордонних справ. Переважна більшість згаданих матеріалів вперше вводиться в науковий обіг.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Матеріали і висновки дисертації можуть бути корисними для підготовки підручників, навчальних посібників із зовнішньої політики України, нормативних та спеціальних курсів лекцій, які викладаються у вищих та середніх навчальних закладах, зокрема, з міжнародних відносин та зовнішньої політики України, дипломатичної і консульської служби України. Перспективною уявляється підготовка спецкурсу "Інституційна база забезпечення зовнішньополітичного курсу України".

Висновки та результати дослідження, фактичний матеріал можуть враховуватися при підготовці спеціальних і узагальнюючих праць із зовнішньополітичної тематики. В роботі сформульовані проблеми, кожна з яких в подальшому може бути темою самостійного наукового дослідження. В їх числі аналіз засад стратегічного партнерства України, внутрішніх та зовнішніх чинників формування зовнішньої політики держави, дослідження участі Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Міністерства закордонних справ, інших органів державної влади в процесі зовнішньополітичного будівництва. Широке поле для наукового вивчення, з точки зору автора, створюють також двосторонні відносини нашої країни з іншими державами, участь України в міжнародних організаціях. З огляду на новизну та актуальність теми дослідження в нашій країні, дана праця може бути використана Міністерством закордонних справ України, а також підрозділами інших державних установ, діяльність яких пов'язана із розвитком міжнародного співробітництва нашої держави. Найістотніші результати дослідження, котрі відображають особистий внесок здобувача в розробку означеної теми, зводяться до наступного: - визначено і проаналізовано внутрішні та зовнішні чинники в процесі формування міжнародних пріоритетів Української держави;

- на основі сучасних наукових уявлень та архівних документів, вперше введених в науковий обіг, здійснено аналіз передумов, принципів і особливостей формування та реалізації зовнішньої політики України;

- дана оцінка нормативно-правових актів, що визначають головні принципи і пріоритети зовнішньої політики України та регулюють діяльність органів державної влади у зовнішньополітичній сфері, висловлені авторські міркування щодо вдосконалення відповідної законодавчої бази;

- визначено особливості взаємодії Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Міністерства закордонних справ як складових механізму формування та реалізації зовнішньополітичного курсу України;

- на основі головних науково-практичних положень і висновків дисертації автором підготовлено й направлено практичні рекомендації та пропозиції Міністерству закордонних справ України. Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційної роботи було оприлюднено на науково-практичних конференціях у м. Ступава, Словаччина (листопад, 1998 р.); у м. Оттава, Канада (березень, 2000 р.), а також у тезах до виступу на щорічній науковій конференції студентів і аспірантів Інституту міжнародних відносин на тему "Формування та здійснення зовнішньої політики України. 1990-1999 рр." (квітень, 2000 р.). Результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Публікації. Основні положення дисертаційної проблематики знайшли відображення у п'яти наукових статтях. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і двох додатків. Загальний обсяг дисертації - 208 сторінок. Список використаних джерел та літератури - 7 сторінок (230 найменувань), додатків - 11 сторінок (4 таблиці та 2 ілюстрації).

1. Основний зміст роботи

У вступі до дисертаційної роботи розкрито сутність і стан наукової проблеми; обгрунтовано актуальність теми; визначено об'єкт і предмет дисертаційної роботи, її методологічні засади; встановлено зв'язок з науковими програмами, планами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка; сформульовано мету і завдання дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, а також особистий внесок здобувача в розв'язання наукової проблеми; вказано на апробацію висновків дисертації і кількість наукових публікацій, у яких викладені результати дослідження.

У першому розділі роботи "Концептуально-теоретичні засади та формування принципів зовнішньої політики України" із застосуванням історико-порівняльного методу дослідження здійснено аналіз основних етапів розвитку наукової думки за тематикою дисертації, висвітлюється джерельна база, використана автором, аналізуються передумови, принципи, провідні зовнішні і внутрішні чинники формування засад та пріоритетів зовнішньої політики України, розкривається діалектика їх взаємозв'язку.

Констатується, що науково-теоретичні розробки в галузі зовнішньополітичної діяльності України за радянської доби знаходилися в рамках тогочасних партійно-радянських ідеологем. В наукових працях того часу питання участі УРСР в міжнародному житті зачіпалися, як правило, побіжно, вони слугували лише фоном для показу внутрішнього життя республіки. Певним виключенням з цього, з точки зору автора, є праці М.Білоусова, В.Василенка, Л.Лещенка, І.Лукашука, Г.Удовенка, А.Юркевича та ін., а також низки українських закордонних дослідників.

Дисертантом було проаналізовано широке коло вітчизняних та іноземних друкованих джерел з питань формування та здійснення зовнішньої політики незалежної України. Зазначається, що вони, як правило, стосуються лише окремих аспектів зовнішньополітичної стратегії України. Висвітлюючи стан дослідницької думки стосовно наукового вивчення інтересів незалежної України у її зовнішній політиці, автор аналізує роботи В. Бруза, Л. Гайдукова, Б. Гуменюка, О. Дергачова, Є. Камінського, В. Кириченка, В. Крижанівського, П. Мартиненка, І. Ніколаєнка, Б. Парахонського, С. Пирожкова, О. Потєхіна, С. Шергіна, інших національних, а також закордонних дослідників - З. Бжезинського, С. Буранта, Л. Гайди, Б. Кордана, Т. Кузьо, Б. Осадчука, М. Світухи, О. Смолянські, Р. Солчаника, Цзян Чанбіня, Дж. Яворського, Р. Якемчука та ін. В них висловлено чимало цікавих думок, оцінок та висновків, які свого часу допомогли автору обрати тему свого наукового дослідження, визначити його завдання та структуру.

Виходячи з твердження, що зовнішню політику держави слід розглядати як процес, в основі якого поєднуються міжнародна політика та внутрішня політика держави, автор зробив спробу проаналізувати чинники впливу на формування міжнародних пріоритетів України та принципів її зовнішньої політики. В розділі досліджується стан готовності суспільства і політичної еліти держави до незалежності, а також до здійснення незалежної політики держави на міжнародній арені. Автор зауважує, що політичні сили не зуміли запропонувати адекватну сучасним вимогам українську національну ідею, зокрема, в її зовнішньополітичному вимірі, яка могла б сприяти консолідації суспільства. Через це, функцію задоволення соціального запиту перебирає на себе державний апарат.

Інші чинники формування міжнародних пріоритетів України та принципів її зовнішньої політики - економічні, етнокультурні, конфесійні, регіональні - великою мірою зумовлюють стан і перспективи двосторонніх відносин України з сусідніми державами. Вони мають як внутрішній, так і зовнішній виміри. Останній визначається особливостями використання прикордонними країнами проблем двостороннього співробітництва у відносинах з Україною.

В розділі досліджується становлення і еволюція принципів української зовнішньої політики. Першочергово аналізуються проблеми, що виникли у зв'язку з принципом без'ядерності. Автор піддає конструктивній критиці прийняті тоді рішення в сфері ядерного роззброєння. Разом з тим, на його думку, вони мають історичну логіку як реакція на зовнішньополітичне становище держави та як заходи по реалізації продекларованого Верховною Радою положення про без'ядерний статус України.

Автор виходить з того, що в складних умовах наявності протилежних концепцій в суспільстві щодо орієнтації незалежної держави, шляхів і методів утвердження України в світі, а також під впливом міжнародної ситуації у досить короткий час засади та принципи української зовнішньої політики зазнали суттєвих змін, що було закріплено у відповідних нормативно-правових актах.

Важливим елементом цього процесу стала фактична відмова від зафіксованих в Декларації про державний суверенітет і Акті проголошення незалежності України принципів нейтральності та позаблоковості. Така ситуація, на думку автора, пояснюється низкою внутрішніх і зовнішніх обставин, які де-факто заперечують можливість дотримання таких принципів. Серед них: домовленості з Росією щодо розташування на українській території Чорноморського флоту РФ, приєднання до угоди про об'єднану систему ППО в межах СНД, участь країни в миротворчих операціях та операціях програми "Партнерство заради миру" та ін. З точки зору автора, відмова від нейтралітету та позаблоковості є для України об'єктивним процесом, який великою мірою став керівним у визначенні головних зовнішньополітичних пріоритетів країни і форм співробітництва з державами-партнерами.

Підтвердження відмови від нейтрального та позаблокового статусу міститься і в нормативно-правових актах, які стосуються визначення засад та принципів зовнішньої політики України. Базовим документом в цій сфері є ухвалена Верховною Радою 2 липня 1993 р. Постанова "Про основні напрями зовнішньої політики України", в якій вперше вводиться до юридичного застосування поняття засад і принципів української зовнішньої політики. Універсальність останніх дає змогу Україні здійснювати багатовекторний зовнішньополітичний курс з огляду на прагматизм її міжнародної діяльності щодо відстоювання та забезпечення власних національних інтересів, встановлення відповідного балансу у політичних та економічних відносинах зі Сходом і Заходом, а також щодо інших географічних напрямків.

Крім принципів, які по суті є загальновизнаними нормами міжнародного права, на думку автора, документ містить також окремі напівправові твердження. Серед них і такі, з яких потрібно виходити апріорі - здійснення Україною відкритої зовнішньої політики, а також сумлінного виконання державою всіх своїх міжнародних зобов'язань.

Значний вплив на формування принципів зовнішньої політики України мала також низка міжнародних актів, серед яких центральним автор вважає Паризьку хартію для нової Європи. Згідно з цим документом єдиною формою внутрішнього устрою в країнах ОБСЄ визначається демократія, спільною метою проголошується розвиток ринкової економіки.

Автор проаналізував еволюцію геополітичних підходів і відповідного зовнішньополітичного курсу, притаманних політичній еліті держави за час незалежності. На його думку, принцип багатовекторності, покладений в їх основу, не повною мірою відповідає поставленим цілям країни на міжнародній арені. Цей висновок грунтується на тому, що багатовекторність почала розумітися як сума відносин із стратегічними партнерами України. За таких обставин, на наш погляд, з одного боку, була знівельована виключність відносин з цими країнами, а з іншого, поза рамками зовнішньополітичної уваги України фактично залишилися інші держави та регіони світу.

У другому розділі дисертації "Інституційна база забезпечення зовнішньої політики України" аналізуються особливості функціонування і проблемні моменти взаємодії головних акторів процесу вироблення та втілення національного зовнішньополітичного курсу, а саме Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Міністерства закордонних справ. Висловлюються також авторські міркування стосовно вдосконалення механізму формування та здійснення зовнішньої політики держави.

В розділі досліджуються досягнення та проблеми діяльності Президента у сфері зовнішньої політики на початку періоду державного будівництва в Україні. Аналіз кадрових та політичних повноважень Президента України, який за діючою на той час Конституцією Української РСР проголошувався главою держави і главою виконавчої влади, дозволяє зробити висновок, що протягом 1991-1995 pp. (до укладання Конституційного Договору), він не лише здійснював керівництво зовнішньою політикою України, але й повністю контролював процес її реалізації.

В полі практичної діяльності Президента Л.Кравчука і його адміністрації у зовнішньополітичній сфері, яку досліджує автор, знаходилися, переважно, питання становлення основ двосторонніх відносин України з державами світу, а також розвитку багатостороннього співробітництва в рамках міжнародних організацій з метою визнання світовим співтовариством нашої країни як своєї окремої складової.

Принципового значення у розумінні особливостей здійснення президентських повноважень в сфері зовнішніх зносин на першому етапі незалежності України мали проблеми взаємовідносин між Президентом і Верховною Радою. В основу існуючих між ними протиріч, на думку автора, було покладено різноспрямованість їх розуміння пріоритетів зовнішньої політики.

Значна увага в розділі приділяється аналізові змісту і механізму реалізації зовнішньополітичних повноважень Президента України Л.Кучми у 1994-1999 рр. Цей період характеризується активізацією процесу реформування політичної системи України і, зокрема, повноважень глави держави у сфері зовнішньої політики, що втілилося у Конституційному Договорі 1995 р. та Конституції 1996 р. Автор доводить, що існуюча нормативна база створює правове поле, згідно з яким глава держави на сьогодні є домінуючим елементом вітчизняної системи здійснення зовнішньополітичного курсу держави.

Досліджуючи діяльність Верховної Ради України в сфері формування засад зовнішньої політики, автор дає оцінку стану законотворчого процесу із зовнішньополітичної проблематики. Аналіз нормативно-правової бази з питань зовнішньої політики дозволяє зробити висновок про відсутність в державі відповідним чином юридично оформлених, а саме у формі Закону України, засад зовнішньої політики, що, на думку автора, може бути підставою для конструктивної критики діяльності Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД. Однак причини такої ситуації автор вбачає більшою мірою у відсутності чіткої визначеності в багатопартійному середовищі українського парламенту, напруженій політичній ситуації у Верховній Раді, її екстраполяції на законотворчий процес і відході проблем міжнародного життя та відповідного нормативно-правового регулювання на другий план.

Автор аналізує проблемні моменти діяльності Комісії у закордонних справах і зв'язках з СНД та її правонаступника - одноіменного Комітету Верховної Ради. Спільним серед них був стан співпраці з Міністерством закордонних справ України. Напруження, що існувало і продовжує існувати у відносинах цих двох органів, зумовлюються, на думку автора, прагненням кожної із сторін посилити власний вплив на зовнішньополітичну сферу в державі, інколи перебираючи не властиві собі функції.

Підсумовуючи аналіз функціонування Верховної Рада України в системі визначення засад та реалізації завдань зовнішньої політики держави та діяльності Комітету (Комісії) у закордонних справах і зв'язках з СНД, автор доводить, що протягом 1990-1999 рр. зазнали суттєвих скорочень повноваження Президії Верховної Ради. Профільний Комітет відповідно втратив право на обов'язкове погодження з ним питання призначення кандидатур на посади послів України за кордоном. Такі зміни, на наш погляд, були викликані наслідками зміни конституційного устрою в Україні, в основі яких знаходилося підвищення ролі Президента в політичній системі держави.

В розділі автор проаналізував механізм підготовки та прийняття урядових рішень із зовнішньополітичних питань і вважає, що його ефективне функціонування на сьогодні залишається проблематичним. Нині в ньому головна роль відводиться численному урядовому апарату. Структура підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів залишається не збалансованою, в окремих сферах - переобтяженою та невиправдано громіздкою, а з певних питань - урізаною. Останнє твердження автор відносить до підрозділів, що забезпечують зовнішньополітичний напрямок діяльності українського уряду.

Наведене, з точки зору автора, свідчить на користь необхідності реформування структури Секретаріату Кабміну та системи ухвалення рішень. Виходячи з проголошеної Урядом стратегічної мети в царині зовнішньої політики - інтеграції України до ЄС - та на виконання Доручення Президента України від 13 жовтня 1997 р., автор вважає пріоритетним створення в рамках Секретаріату Кабінету Міністрів України окремого підрозділу, до компетенції якого входили б питання європейської інтеграції та співробітництва з НАТО.

Нагальним також автор вважає чітке визначення розподілу повноважень між урядом та місцевими (обласними і районними) державними адміністраціями, а також між центральними урядовими структурами та їхніми місцевими представництвами з питань, що пов'язані із регіональними аспектами здійснення міжнародних контактів України.

Чільне місце в розділі займає аналіз функцій Міністерства закордонних справ (центрального апарату і його закордонних представництв) та проблем його діяльності в системі здійснення зовнішньої політики держави.

Аналіз показав, що за роки державної незалежності Міністерство закордонних справ завершило визначення власного місця в системі здійснення зовнішньополітичного курсу держави, відповідно до якого МЗС є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує згідно із наданими йому повноваженнями проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України. Чітко сформульовано основні завдання міністерства і методи їх втілення, повноваження Міністра закордонних справ і Колегії МЗС. В основному приведено у відповідність до завдань міністерства гранична чисельність його центрального апарату, кількість і персональна забезпеченість дипломатичних та консульських установ України.

Міністерству закордонних справ, з точки зору автора, значною мірою вдалося вирішити проблеми кадрового забезпечення і, зокрема, підвищення фахового рівня його співробітників, досягнуто значного прогресу по координації роботи у сфері зовнішньополітичного інформування міністерств і відомств України. Разом з тим, на думку дисертанта, удосконалення потребує структура МЗС, яка б створила можливості для більш широкого супроводження актуальних проблем міжнародного життя і перешкоджала дублюванню діяльності підрозділів у виконанні ними своїх завдань. Так, автор вважає, що в рамках оновлення структури центрального апарату МЗС, можна було б передбачити створення окремого підрозділу (на рівні відділу), до сфери компетенції якого входили б питання міжнародної безпеки.

У третьому розділі дисертації "Пріоритетні напрями зовнішньополітичного курсу України" досліджуються стан і перспективи міжнародного партнерства нашої держави. Для висвітлення тематики розділу автор використав умовний поділ світу на чотири політико-географічні простори, поставивши за мету проаналізувати зовнішню політику України в регіоні, західний вектор національної зовнішньої політики, азіатський напрямок зовнішньополітичної стратегії України та зовнішньополітичні інтереси нашої держави у Південній півкулі.

В розділі підкреслюється, що демократичні реформи в країні створили передумови для того, щоб у розумінні національних інтересів, а значить у визначенні пріоритетних напрямів зовнішньої політики, досягався баланс між безпосередньо державними і суспільними потребами, бралися до уваги інтереси різних соціальних груп, особисті інтереси і права громадян.

Оцінюючи роль регіональної складової в зовнішній політиці України, автор зауважує, що динаміка відносин нашої країни в регіоні мала поступальний характер. Зосередившись на західному напрямі на початку 90-х, керівники діяльності держави у сфері зовнішньої політики не відразу усвідомили необхідність виведення в ряд пріоритетів співробітництва з прикордонними країнами, насамперед, з Російською Федерацією. Більше того, розвиток відносин з країнами Заходу розумівся певною мірою як альтернатива нашим стосункам з Росією. Однак, розташування України на перехресті економічних та політичних інтересів провідних держав світу зумовило необхідність перегляду підходів до визначення власного місця в цій системі. В її основі лежить проблема транспортних коридорів, і насамперед, шляхів постачання енергоносіїв в Європу. Регіональна політика України на сьогодні характеризується зростанням ініціативності держави, спробами перебирання на себе центру тяжіння в умовах жорсткої конкуренції з прикордонними державами, які займають вагомий вплив в регіоні і світі.

Аналізуючи становлення відносин України із Західним світом, автор підкреслює, що принципово важливим моментом цієї проблеми є наповнення практичним змістом проголошеної взаємної зацікавленості в розвитку співробітництва. Така зацікавленість з боку західних країн, вважає автор, повинна в кінцевому рахунку призвести до вироблення єдиного підходу щодо майбутнього відносин з Україною, оскільки після проголошення незалежності України ставлення до неї великою мірою залежало від політичної кон'юнктури в світі. У свою чергу, проголошений нашою державою пріоритет розвитку відносин з європейськими та євроатлантичними структурами має перспективу бути відповідно сприйнятим на Заході, якщо буде підтверджений практичними кроками у цьому напрямі.

Аналізуючи азіатський вектор зовнішньополітичного курсу України за роки незалежності, автор констатує, що він перебував і залишається на периферії її міжнародних пріоритетів. Особливо це стосується Близькосхідного регіону. Однак нинішня глобальна нафтова кон'юнктура в поєднанні з уповільненням економічної активності в багатьох регіонах світу може створити певні перспективи для налагодження співробітництва України з державами Азії, і зокрема, з арабськими країнами Перської затоки. Перспективним автор розглядає співробітництво з державами Азії в сфері ВТС, зокрема з питань збуту зброї та ремонту військової техніки, існують також реальні можливості здійснення вигідних проектів розвитку інфраструктури, надання транзитних послуг для руху товарів цих країн як на європейські ринки, так і в зворотному напрямку. Автор доводить, що налагодження тісніших контактів з країнами Сходу може бути продуктивним напрямком і сприяти активізації розвитку економіки, зміцненню авторитету України як держави, яка бере реальну участь у світових процесах.

В полі зору сучасних зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних перспектив України в Південній півкулі, на думку автора, повинні знаходитися ринки Африки і Латинської Америки, де українські народногосподарські товари можуть задовольняти як місцеві вимоги до якості, так і до рівня цін.

В розділі розглядаються можливості проводити наші зв'язки через окремі країни з іншими державами регіону: через ПАР - з державами Центральної і Південної Африки; через Мексику - з республіками Центральної Америки; через Кубу - з республіками Карибського басейну; через Бразилію й Аргентину - з країнами Південної Америки.

Автор підсумовує, що зростаючої ваги набуває необхідність визначення, наукового обгрунтування і чіткої нормативно-правової фіксації геополітичного вибору України, що відповідав би її сучасним можливостям і місцю у світі. Маючи незаперечне значення для забезпечення наших національних інтересів, вони першочергово потребують закріплення у її зовнішньополітичній Концепції (Стратегії), яка б мала юридичну силу Закону України.

зовнішній політика влада правовий

Висновки

Аналізуючи досягнення і проблеми у сфері формування та здійснення зовнішньої політики, автор дійшов висновку, що вироблення зовнішньополітичної стратегії є невід'ємною складовою державотворчих процесів в Україні. За роки незалежності відбулося дипломатичне визнання країни, а також в цілому завершився процес формування її зовнішньої політики, який передбачає визначення головних засад, принципів, пріоритетів зовнішньополітичного курсу держави, створення системи органів державної влади по його втіленню.

Проаналізувавши схему геополітичного мислення, властиву українській політичній еліті за час незалежності, і відповідний курс країни на міжнародній арені, в основу якого був покладений принцип багатовекторності, автор констатує недостатню практичну ефективність останнього: Україна, намагаючись підтримувати високий рівень відносин із багатьма державами і проголошуючи їх своїми стратегічними партнерами, фактично нівелювала винятковість своїх стосунків з цими країнами. За таких обставин, на думку автора, поза рамками безпосередньої зовнішньополітичної уваги залишилися деякі інші держави і регіони світу, розвиток співробітництва з якими є надзвичайно важливим для України.

Результатом дисертаційного дослідження став висновок автора про те, що існуюча нормативно-правова база в сфері зовнішньої політики України потребує певного оновлення та удосконалення. Насамперед, це пов'язано з відсутністю в національному законодавстві документу відповідного нормативного рівня, а саме Закону України, який визначає засади зовнішньої політики. Автор наголошує на актуальності, за таких обставин, узагальнення існуючих концепцій двосторонніх відносин України, пріоритетів зовнішньої політики держави на глобальному і регіональному рівнях, які могли б бути використані для підготовки проекту Концепції (Стратегії) зовнішньої політики України. Цьому сприяло б прискорення публікації збірника із серії "Україна на міжнародній арені" за період 1996-2000 рр., а також окремих видань, які містили б документи і матеріали з актуальних питань двосторонніх відносин.

Здійснений автором аналіз інституційної бази забезпечення зовнішньополітичного курсу України завершується висновком про створення в країні системи взаємодії органів державної влади і державних установ у сфері формування та здійснення зовнішньої політики України. Функціонування зазначеної системи, резюмує автор, знаходиться у стадії розвитку, який першочергово потребує вдосконалення нормативно-правової бази, що має чітко визначати повноваження і регулювати стосунки між Президентом України, Верховною Радою, Кабінетом Міністрів і його складовою - Міністерством закордонних справ - у підготовці, прийнятті та втіленні зовнішньополітичних рішень. Такий підхід, з точки зору автора, повинен мати на меті уникнення дублювання окремими підрозділами органів державної влади функцій Міністерства закордонних справ.

Автор вважає за доцільне створити в рамках Секретаріату Кабінету Міністрів України окремий підрозділ, що займався б питаннями європейської інтеграції та співробітництва з НАТО, а також відділ в центральному апараті Міністерства закордонних справ, до сфери компетенції якого входили б питання міжнародної безпеки. Такі пропозиції автор обгрунтовує тим, що зазначені проблеми набувають зростаючої ваги в зовнішній політиці нашої держави, і це вимагає їх постійного супроводження спеціалістами відповідних установ.

В дисертаційній роботі висловлено авторське бачення існування протягом досліджуваного періоду негативних тенденцій у відносинах між законодавчою і виконавчою гілками влади з питань визначення і правового оформлення зовнішньополітичного курсу країни. Причиною цього, на думку автора, була різноспрямованість їх розуміння пріоритетів зовнішньої політики.

Дисертація містить аналіз еволюції пріоритетів зовнішньополітичного курсу України, дослідження відповідності фактичного стану стратегічного партнерства України проголошеним засадам і принципам зовнішньої політики держави. Порівнюючи вже відомі оцінки з цієї проблеми, автор дійшов висновку, що на сьогодні Україна не має повноцінних геостратегічних союзників, що пов'язане з незавершеністю періоду ідентифікації України на міжнародній арені. Однак, дисертант поділяє підхід, згідно з яким стратегічними партнерами України на сучасному етапі можна вважати Росію, ЄС, США, НАТО. У цьому зв'язку акцентується увага, що для України важливим є досягнення загальнонаціонального консенсусу щодо проголошених зовнішньополітичних пріоритетів країни.

На основі викладених висновків дисертації автором було підготовлено та передано на адресу Міністерства закордонних справ України практичні рекомендації і пропозиції.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Сивак О. Проблеми формування зовнішньої політики України в зарубіжній українській історіографії 50-х - 60-х років // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. -К. -1997. -Вип. 7 (ч. ІІ). -С. 128-133.

2. Сивак О. Створення та розгортання діяльності Комісії у закордонних справах Верховної Ради Української РСР (1990-1991 роки) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. -К. -1999. -Вип. 12. -С. 57-59.

3. Сивак О. Інтереси України в процесі реформування СНД // Вісник Дипломатичної академії України. -К., -1999. -Вип. 2. -С. 79-82.

4. Сивак О. Участь Кабінету Міністрів в реалізації зовнішньої політики України // "Актуальні проблеми міжнародних відносин", Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. -К. -1999. -Вип. 13 (ч. ІІІ). -С. 16-23.

5. Сивак О. Конституційні повноваження у сфері зовнішньої політики України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. -К. -2000. -Вип. 17. -С. 11-14.

Размещено на Allbest.ru