Участь Росії і Румунії в роботі європейської комісії з делімітації Добруджі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пономарьов О.М.

Російсько-румунські відносини 70-х рр. ХІХ ст. є складовою міжнародних відносин, які були закріплені Берлінським трактатом 1878 р., хоча на той час Румунія ще не була суб'єктом міжнародного права. Однак угода укладена великими державами передбачала її виконання, що стосувалося, як країн-підписантів, так і об'єктів трактату.

Тема російсько-румунських відносин є вкрай актуальною для вітчизняної науки, оскільки Румунія з 1 січня 2007 р. війшла до складу ЄС, що змушує Україну більш ретельно вивчати історію міжнародних відносин з цією країною, що в свою чергу дозволить будувати відносини між країнами враховуючи багатий досвід попередників. Досліджень з історії Румунії завжди бракувало, небагато виходило їх і останнім часом, а проблематика відносин після 1877 р. (особливо це стосується періоду - від Сан-Стефано і до вступу Румунії у Троїстий союз) між Росією та Румунією свідомо оминалася дослідниками через існуючі суперечності між країнами [1;2]. Так, лише 1986 р. вийшла колективна монографія «Международные отношения на Балканах. 1856-1878.», в якій російсько-румунські відносини аналізувалися досить поверхово через недостатнє вивчення проблематики [3]. Коллективна праця фахівців Інституту слов'янознавства РАН (Москва), яка побачила світ 2003 р. вже більш детально розглянула дану проблематику, присвятивши більше уваги «бессарабському питанню» періода 1877-1878 рр. [4,135-142]. Побіжно, в силу специфіки роботи, торкнувся відносин між Росією і Румунією у зазначений період, знаний дослідник цієї тематики професор В.Виноградов [5,78-123]. Однак досліджень, які б аналізували російсько-румунські відносини від закінчення війни і до виконання рішень Берлінського конгресу на жаль немає. Одному з невисвітлених питань зазначеної проблематики, а саме делімітації румунсько-болгарського кордону і буде присвячено нашу статтю.

На Берлінському конгресі 1878 р., який підбив підсумки російсько- турецької війни, про Румунію, яка спільно з Росією виборювала свою незалежність від Османської імперії, йшлося у декількох статтях. Так, зокрема, статтю 2 було присвячено встановленню румунсько-болгарського кордону у зв'язку з передачею Румунії Добруджі. Відповідно до цієї статті утворювалася європейська міжнародна комісія з делімітації кордону між Румунією і Болгарією, яка умовно поділяла Добруджу на Північну і Південну.

Офіційному Петербургу було необхідно відстояти свої інтереси при проведенні румунсько-болгарського кордону, аби Румунія не мала істотних переваг в Дунайсько-Чорноморському регіоні перед Болгарією. Оскільки саме шляхом створення великої слов'янської держави - Болгарії - Росія планувала забезпечити безперешкодний транзит до Босфору. Росія, враховуючи непоступливість румунської сторони в питанні щодо делімітації румунсько-болгарського кордону, зі свого боку, теж виявляла наполегливість на дотриманні духу і букви положень статей Берлінського конгресу. Вищевказана стаття говорила про кордон, який «проходить на півночі правим берегом Дунаю, починаючи від старого кордону Сербії до пункту, який буде визначено Європейською комісією, на схід від Сілістрії і звідти направляється до Чорного моря на південь від Мангалії, яка приєднується до румунської території. Чорне море утворює східний кордон Болгарії ( і Румунії - О.П.)» [6,182]. Отже в трактаті говорилося про пункт на схід від Сілістрії, а значить сама Сілістрія до румунської території не могла належати. Але усі заходи офіційного Бухаресту були спрямовані саме на залучення Сілістрії разом з навколишньою територією до складу Румунії. На Нижньому Дунаї це місто було одним з найбільших, через яке проходили шляхи, а отже воно було одним з можливих транспортних коридорів. Після передачі Добруджі Румунії стратегічна роль сілістрійської фортеці збільшувалася, оскільки вона перетворювалася на потужний форпост не тільки на водних рубежах, а й на суходолі. Тому включення Сілістрії до складу Румунії або Болгарії, відповідно, зміцнювало б одну з цих країн.

Російський уповноважений на Берлінському конгресі полковник Г.Бобриков, згадував, що під час його розмови з румунським прем'єром І.К.Бретіану, останній просив російську сторону щоб при проведенні кордону Сілістрія відійшла до Румунії. «З огляду існування румунського населення по Дунаю в бік Сілістрії і в ній самій, - зазначав румунський прем'єр, - особливо з огляду на те, що поблизу цього міста знаходиться найвигідніше місце для постійного облаштування мосту через річку, поступка Сілістрії доставила б нам величезні вигоди» [7,33].

З боку Румунії перша спроба по делімітації кордону була зроблена відразу ж після завершення роботи конгресу міністром іноземних справ М. Когелнічану. Він просив представника у Відні Є.Белечану втрутитись разом з графом Д.Андраші, щоб австро-угорський делегат в комісії по делімітації «наполегливо підтримував румунські інтереси» [8,116-117]. Офіційний Відень, прагнучи встановити свій контроль на Нижньому Дунаї і збільшити долю імпорту на румунський ринок, підтримував у цьому клопотанні Бухарест. Однак, віденські урядовці при цьому мали думку, що Румунія «не має ніякого шансу отримати Сілістрію» [8,117], оскільки проблема була врегульована рішенням Берлінського конгресу. Натомість повторний розгляд територіальних претензій румун може призвести до анулювання рішень конгресу, - думали у Відні, і все ж таки дали згоду підтримати точку зору румунського уряду в комісії по делімітації.

Перша сесія європейської комісії по делімітації румунсько- болгарського кордону відкрилась 11 (23) жовтня 1878 р. в Константинополі, у складі наступних представників: голова комісії - генерал Мехмед Техір (Туреччина), члени комісії - Карл фон Ведвль (Німечина), барон Ріпп (Австро-Угорщина), генерал Лемойн (Франція), полковник Р.Хоум (Велика Британія), полковник А.Ореро (Італія) і полковник О.Боголюбов (Росія) [8,117]. Непорозуміння, які виявилися вже з перших днів роботи між членами комісії, грунтувалися на непохитності російського представника дотримуватися рішень Берлінського конгресу, в той час як австро-угорський делегат барон Ріпп прагнув відстоювати права Румунії на Сілістрію. Решта делегатів підтримували Росію щодо виконання положень конгресу. Слід відразу відзначити, що робота по делімітації розтягнулася на два роки, що було викликано не тільки суперечностями і дискусіями серед членів комісії, але й з виїздами на місце проведення кордону, які в осінньо-зимовий період припинялися.

На першій сесії комісії по делімітації полковник О.Боголюбов наполягав на тому щоб румунсько-болгарський кордон починався від села Декізень, розташованого в 21 км. від Сілістрії, що не порушувало рішень Берлінського конгресу. Це було визнано іншими членами, які однак не зважаючи на це відстоювали інтереси румунської сторони, прагнучи включення Сілістрії в склад Румунії. Прибуття членів комісії в Сілістрію стало приводом для румунських делегатів (які не були членами комісії) М.Перекіде і полковників Шт.Фелкояну, Є.Аріона та Дж.Сленічану оприлюднити точку зору румунського уряду. Після цього, 6 (18) листопада 1878 р., члени комісії і румунські делегати здійснили поїздку по дунайському рукаву Борчеа і в м.Келерашь, одностайно, за виключенням Росії, постановивши, що укріплення Араб-Табія де розташовувалася одноіменна висота, має бути передана Румунії, а точка відліку кордону має знаходитися у 800 м. вниз по течії від Сілістрії [8,118].

Поряд з роботою по делімітації кордону тривали роботи по врегулюванню проходу російських військ через Румунію. 8 (20) листопада 1878 р. військовий міністр Д.Мілютин під час зустрічі з румунским посланцем Я.Гікою запевняв його, що при передачі Добруджі Румунії, Росія прагне лише зберегти шляхи сполучення для російських військ, що й передбачено рішеннями Берлінського конгресу. Натомість погодитися на запропоновану румунським урядом редакцію, російська сторона не може, що неминуче викличе нові суперечності між обома країнами [9,102]. Зрештою військову конвенцію між Росією і Румунією не було укладено, а російська сторона керувалася положеннями Берлінського конгресу, які обумовлювали дев'ятимісячний термін перебування військ в Болгарії замість дворічного, а транзит війск мав здійснюватися не тільки румунським суходолом, а й через Варну й Бургас [6,191-192].

В грудні 1878 р., коли комісія по делімітації Добруджі зайшла в глухий кут, російський уряд вживав різних заходів аби привернути до цього питання увагу європейських країн, щоб створити суспільний резонанс навколо проблеми по делімітації Добруджі. Так посли Росії в Константинополі і Лондоні представили проекти вирішення спірного питання. Посол у Великій Британії граф П.Шувалов запропонував розглянути англійському уряду компроміс, згідного якого за відправну західну точку румунсько-болгарського кордону з боку Сілістрії слід було б прийняти середню між тією, яку запропонували європейські комісари і тією, яку пропонував російський делегат [10,арк.29].

П.Шувалов, виходячи з того, що «в трикутнику, який іде на схід від Сілістрії через наявність, численного румунського населення між цим містом і Расово» заявив, що російська сторона погоджується «продовжити кордон вздовж Дунаю, починаючи від Расова в сторону Сілістрії» [10,арк.30]. Російський посол вказував англійському урядові, що наявність румунського населення в данній місцевості є важливим аргументом на користь того кому має відійти ця територія. Голова комісії по делімітації князь Гогенлое вказував на небхідність мати конкретну точку привязки до місцевості, причому найкращою такою точкою поблизу ріки, на його думку, може бути міст. П.Шувалов погодившись із необхідністю зведення мосту, який і буде слугувати точкою відліку кордону.

Так, згідно протоколу № 15 комісії по делімітації, точку відліку було перенесено від усього на 800 м. від меж м.Сілістрії. На що російська сторона зробила свої зауваження, оскільки така відстань була явно недостатньою. Недоліки комісії, на думку П.Шувалова, полягали у наступному:

оскільки міста в Туреччині по суті є великими селами, а не торговельними центрами, недостатня віддаленість від меж міста не дозволить виключити землі, які знаходяться у користуванні мешканців міста;

не слід включати до румунської території фортеці, які оточують Сілістрію, і які будуть знесені;

комісія не бере до уваги статистичні дані щодо румунського населення в цій місцевості.

комісія обмежилася вивченням однієї місцевості обраної для будівництва мосту, в той час як російський представник надав декілька інших варіантів такої місцевості [10,арк.31-31 зв.].

Тому враховуючи такі неузгодженості російський уряд пропонував нового зібрання комісії по делімітації кордонів Добруджі, активно впливаючи на уряди великих держав. Однак, в цей же час через несприятливі погодні умови робота комісії на місцях була припинена, чим і завершився перший етап по делімітації кордону. Цим і скористалася царська дипломатія, щоб зосередити свої дії на роботі з урядами великих держав і можливості тиснути на Румунію, щодо повернення до наміченої Берлінським конгресом лінії кордону. Сам заступник канцлера М.Гірс погрожував румунам «анулюванням» Сілістрії, через проходження румунсько-болгарського кордону вище цього населеного пункту. Недовга але напружена дипломатична боротьба за відстоювання російської точки зору привела до того, що комісія по делімітації 5(17) грудня 1878 р. у Константинополі в основному завершила розмежування румунсько- болгарського кордону в цілому дотримуючись вимог російської сторони, але з підпорядкуванням Араб-Табії Румунії [11,174]. Однак, відправну точка румунсько-болгарського кордону, яка повинна була мати в якості реперу міст через Дунай було обрано лише у жовтні 1879 р. Усі члени делімітаційної комісії одноголосно обрали пункт для будівництва мосту, який був розташований на відстані 26 верст (близько 27,7 км.) від Сілістрії [9,174]. Таким чином технічна формальність була усунена і залишалося узгодити відлікову точку кордону дипломатичним шляхом, що й було зроблено протягом найближчого часу.

Складна геополітична обстановка після Берлінського конгресу підносила роль балканських країн, особливо Румунії, в якості бар'єру проти розповсюдження російського впливу в Південно-Східній Європі. Румунія, чиє невдоволення після закінчення війни проявлялося все більше і більше, охоче сприяла діям Німеччини і Австро-Угорщини щодо зменшення цього впливу. Зусилля Росії спрямовані на здобуття прихильності Румунії, а зрештою і Болгарії - виявилися марними. Балканські країни, незважаючи на роль Росії у війні 1877-1878 рр. ставали на шлях германо- й австрофільства, руйнуючи роботу російських військових і дипломатів з делімітації румунсько-болгарського кордону в Добруджі.

російський румунський добруджа міжнародний

Література

1. Залышкин М.М. Внешняя политика Румынии и румыно-русские отношения 1975-1878 гг. / Залышкин М.М. - М. : Наука, 1974. - 291 с.

2. Агаки А.С. Русско-румынские межгосударственные отношения в конце ХІХ - начале ХХ века / Агаки А.С. - Кишинев : Штиинца, 1976. - 187 с.

3. Международные отношения на Балканах. 1856-1878 / отв. ред. В.Н.Виноградов. - М. : Наука, 1986. - 415 с.

4. В «пороховом погребе Европы». 1878-1914 / отв.ред. В.Н.Виноградов. - М. : Индрик, 2003. - 538 с.

5. Виноградов В.Н. Балканская эпопея князя А.М.Горчакова / Виноградов В.Н. - М. : Наука, 2005. - 302 с.

6. Сборник договоров России с другими государствами. 1856-1917. - М. : Государственное издательство политической литературы, 1952. - 464 с.

7. Бобриков Г. Воспоминания о Берлинском конгрессе / Бобриков Г. // Русский вестник. - 1889. - Т.205.- С.33.

8. Busa D. Frontiera sudica a Romaniei - evolutia unui traseu. 1878-1913 / Busa D. // Revista istorica. Serie noua. - 2003. -T.XIV. -№ 3-4. - P. 116-127.

9. Дневник Д.А.Милютина : в 4-х т. / под ред. П.А.Зайончковского. - М. : Издательство АН СССР, 1950. Т.3. - 326 с.

10. Архів зовнішньої політики Російської імперії (Москва). Ф.149. - Оп. 502/1. - Спр.1841. Передача Добруджі Румунії. Арк.1-40.

11. Radulescu A. Bitoleanu I. A concise history of Dobrudja / Radulescu A. Bitoleanu I. - Bucharest : Editura tiintifica §i enciclopedica, 1984. - 209 р.

Размещено на Allbest.ru