Трудова міграція з країн ЄС-15 і НАФТА та її економічний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трудова міграція з країн ЄС-15 і НАФТА та її економічний вимір

Ковальова А.Д

Міграційні процеси, що охопили у наш час майже всі регіони світу, справляють неабиякий вплив на різні сторони життєдіяльності суспільства. Разом з визнаними здобутками, міжнародна міграція несе з собою і певні виклики, що варті уваги дослідників. Зокрема, останнім часом предметом широкого обговорення стала сучасна міграція робочої сили, яка зачепила інтереси багатьох держав, включаючи Україну. Одне з найбільш суперечливих питань трудової міграції це її фінансові наслідки.

Дана проблема привернула увагу дослідників останні дві декади, коли трудова міграція перетворилась на глобальне міжнародне явище. На заході фінансовий вимір міграції вивчали Мартін Ф.Л., Ернандес-Кос Р., Делгадо Р., Родригес Тенес Е. [11;9;7;14] та інші. Зі збільшенням масштабів трудової міграції вона стала предметом досліджень і в Україні та інших пострадянських державах. Даній темі присвячені роботи Метелева С.Е., Малиновської О.А. [3;1] тощо. Втім, попри певну кількість праць з проблем міграції, така спеціальна тема, як співставлення економічного внеску мігрантів у господарку країн, що входять до складу регіональних об'єднань, наразі чекає на окреме дослідження.

Враховуючи сказане, у статті пропонується дослідити фінансовий внесок мігрантів з країн Євросоюзу-15 і Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА) в економіку їх держав за період 1994-2004 рр. у контексті загальної міграційної політики. Нижня хронологічна межа обумовлена набуттям чинності НАФТА, верхня останнім розширенням Євросоюзу, яке суттєво змінило його міграційну політику (оскільки подібного не відбулося у 1995 р. зі вступом до ЄС Австрії, Фінляндії та Швеції, ці країни включені до розгляду попри однорічний часовий лаг).

Початок міжнародної міграції сягає стародавніх часів. Вважається, що саме завдяки масовому переміщенню народів утворились великі цивілізації спочатку у басейні Середземномор'я та азійського регіону, а потім і у інших частинах світу [12, 8]. Лишаючи батьківські землі, переселенці керувалися здебільшого економічними мотивами, шукаючи території з кращими ресурсами і умовами виробництва. Сучасна міжнародна міграція населення у широкому сенсі визначається як переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця проживання або повернення до нього [4, 40]. Міжнародна міграція охоплює різні області людської життєдіяльності: трудову, сімейну, рекреаційну, туристичну тощо.

У контексті даної теми нас цікавить насамперед міграція робочої сили. Визначення даного поняття є вельми дискусійним моментом, оскільки має не тільки теоретичне, а і практичне значення. Адже відповідно до того чи іншого визначення залежить як достовірність статистичних даних, так і соціально-політичне становище робітника-мігранта та членів його родини. Спроби надати визначення мігрантів здійснювались з початком роботи Міжнародної організації праці (МОП), утвореної після Першої світової війни. Перше формулювання мало вигляд рекомендації, визначаючи трудового мігранта як особу, що з метою найму на роботу мігрує з однієї країни у іншу, але не оплачує видатки зі своєї кишені. Таке трактування відповідало умовам тодішньої ситуації і згодом виявило свою недосконалість [2, 335]. На сучасному етапі зазвичай користуються загальновизнаною класифікацією МОП, яка містить п'ять основних типів міжнародної міграції. До першого відносяться ті, що працюють за контрактом з чітко обумовленим терміном. Зазвичай це робітники сезонні або ті, що мають низьку кваліфікацію. Другу групу складають фахівці з високим рівнем підготовки і практичним досвідом роботи, а також професорсько-викладацький склад та студенти. До третього типу віднесені нелегальні іммігранти, що працюють, не маючи відповідної візи і дозволу. Далі вказуються переселенці, тобто ті, що переїздять на постійне проживання (переважно до промислово розвинених країн). Завершують перелік біженці особи, які вимушено емігрували зі своїх країн через загрозу їх життю і діяльності.

Причини міграції розподіляють на економічні та неекономічні. Перші містяться у різниці економічного рівня розвитку країн і є переважаючими. Внаслідок розбіжності в оплаті та умовах праці, наявності високого і довготривалого безробіття відбувається відтік робочої сили з країн низького рівня життя до держав, де такий рівень є вищим. Неекономічні причини, що представлені політичними, національними, релігійними, сімейними та іншими факторами, у мирний час менш розповсюджені, а подекуди доповнюють і посилюють економічні.

З другої половини ХХ століття міграція робочої сили набула масового характеру. Це пов'язують з низкою причин, серед яких головними є наступні. Насамперед, позначаються наслідки глобалізації зростання нерівних умов життя у різних регіонах світу. Цей фактор посилюється дією «трьох революцій» у сферах інформації, транспорту і прав людини. Вказані чинники сприяли міграції шляхом інформаційної підтримки (відомостей щодо місць потенційної роботи), зниження вартості проїзду і збільшення числа біженців.

Ці об'єктивні моменти супроводжувались лібералізацією міграційної політики у певних регіонах. До таких територій можна віднести країни як Євросоюзу, так і Північноамериканської зони вільної торгівлі. Однак, підходи до міграційної стратегії у вказаних регіонах не були однаковими. Це пояснюється як історичними міграційними моделями, так і соціально-економічними та політичними особливостями. У країнах Північної Америки, які формувались як осередки іммігрантів з Європи, довгий час існувала практика масової безперешкодної міграції. Ситуація змінилась у ХХ столітті, коли у даних країнах набули чинності закони, що квотували імміграцію (США) або встановлювали систему дозволу (Канада, Мексика). Спочатку імміграційне законодавство мало досить дискримінаційний характер, але з часом відбулась лібералізація стосовно етнічного складу, хоча збереглись деякі інші обмеження. До речі, найбільш жорстким до іммігрантів було і лишається законодавство Мексики. Воно передбачає низку вимог до державних службовців (наприклад, заборону для іммігрантів обіймати ряд посад ст. 32, 55) [6, 26; 6, 37], обмежуючих факторів для рядових переселенців (втрату громадянства натуралізованим іноземцем у разі п'ятирічного проживання за межами Мексики ст. 37) [6, 28] абощо. Що стосується Європи, то протягом століть вона була скоріше міграційним донором для інших регіонів світу. Європейські переселенці складали абсолютну більшість мешканців Нового Світу та значну частку жителів колоніальних країн, позбавляючи колишню батьківщину надлишків населення. Усередині Європи до Першої світової війни обмеження на пересування були практично відсутні. Подальше регулювання європейської міграції, на відміну від Північної Америки, відбувалось не шляхом контролю над імміграцією, а через видачу іноземцям дозволу на право працювати (певні виключення передбачались для біженців) [5, 161-162].

Позаяк, у сучасний період міграція та її регулювання в обох частинах земної кулі пов'язані передусім з ринком праці. Хоча проблема міграції має багато вимірів (неповна соціальна інтеграція, порушення прав людини, расова напруга тощо) ядром прийняття рішень лишаються міркування економічного характеру. Саме економічні наслідки міграції визначають орієнтири політики національних та наддержавних структур стосовно мобільності робочої сили. Попри різницю у підходах до цього питання, існує певна еталонна модель міграційного процесу в умовах інтеграції, запропонована Г. Мюрдалем. Вчений вказував на те, що однаково ненормальними слід уважати дві протилежні тенденції. З одного боку, безумовно шкідливим є намагання замкнути людину в межах державних кордонів, оскільки це порушує права людини і суперечить самій ідеї інтеграції. З іншого боку, масова міграція не вирішує кардинально проблем економічно відсталих країн, а навпаки, закріплює нерівність, супроводжуючись марними витратами на освітню і фахову підготовку спеціалістів майбутніх емігрантів. Тому дослідник вважав прохання до багатих країн відкрити кордони для масової міграції проявом сумнівного ідеалізму в міжнародних відносинах. Виходячи з цього, Мюрдаль запропонував оптимальну схему міграційного процесу в умовах інтеграції, а саме: «...за допомогою політики інтеграції кожна країна мала б розмірити свій економічний розвиток відповідно до приросту населення, усунувши тим необхідність однобічної і постійної міграції; але окремі особи та групи людей мусили б мати повну можливість переходити кордони і шукати роботу в інших країнах. Це і означало б вільний міжнародний ринок праці» [5, 168].

Слід завважити, що сучасний ринок робочої сили у країнах, що інтегруються, все ж далекий від ідеальної моделі Мюрдаля. ЄС і НАФТА у різний спосіб намагаються усунути проблеми, пов'язані з наслідками міграції. Що стосується Євросоюзу, то він визнає у своїх межах чотири сфери вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Побоювання щодо трудової мобільності супроводжувало діяльність ЄС з часу його утворення. Спочатку предметом пересторог була Італія, з ініціативи якої у Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля і сталі 1951 року було внесено положення про вільне пересування робочої сили. На той час вона була єдиним потенційним членом об'єднання, де трудова еміграція налічувала декілька мільйонів чоловік, які шукали роботу по всій Європі (характерно, що після останнього розширення ЄС Італія не приєдналась до тих країн, котрі законодавчо дозволили вільне працевлаштування представників новоприбулих держав на своїй території). Хоча прогнози щодо масової міграції з Італії не справдились, подібні дискусії відновились вже стосовно інших претендентів на вступ Іспанії і Португалії. Практика знов показала безпідставність негативних припущень стосовно обвальної міграції з країн, які характеризувались гіршими соціально-економічними параметрами. Після останнього розширення Євросоюзу дане питання знов постало на порядок денний. Слід сказати, що відносно благополучний стан речей у царині європейського ринку праці можна пояснити ефективною стратегією Європейського Союзу. Останній впроваджує політику соціального і економічного гуртування (social and economic cohesion), спрямовану на зближення рівнів розвитку його країн-членів, що пом'якшує наслідки міграції. міграція фінанси торгівля економіка

Дещо інша ситуація склалася в межах НАФТА. Тут переважає ліберальний підхід до інтеграції, орієнтований на ринкові механізми коригування соціально-економічного дисбалансу. Тому комунітарна стратегія, аналогічна європейській, у Північноамериканській угоді відсутня. Вважається, що вільна торгівля та інвестиції мають прискорити економічний зріст і створити робочі місця у менш розвинутого партнера Мексики. Втім, в умовах значної асиметрії рівнів розвитку країн НАФТА цього виявилось недостатньо. Попри деякий позитивний ефект забезпечення у Мексиці низького рівня безробіття (останнім часом він не перевищує 3 %) [15] проблема еміграції для даного регіону є настільки болючою, що при укладанні Північноамериканської угоди про вільну торгівлю сторони підписали одночасно ще два пакетні договори, один з яких присвячений співробітництву у сфері праці (North American Agreement on Labor Cooperation) [13]. Слід, однак, зазначити, що вересневі події 2001 р. у США загальмували реалізацію положень даного договору.

За вказаних обставин роль трудової міграції зростає, а разом з тим посилюються її економічні наслідки. Слід зазначити, що фінансовий вплив міграції позначається як на країнах-імпортерах робочої сили, так і на державах-експортерах. Перші отримують додаткові (часто висококваліфіковані) людські ресурси, праця яких приносить державі певний дохід. Другі теж здобувають переваги, які потенційно можуть сприяти розвитку міграційних країн-донорів. Ці фактори в літературі називають «3 R» recruitment (вербування), remittance (міжнародні грошові перекази) та return (повернення). Вербування забезпечує працевлаштування на більш вигідних умовах, послаблюючи в країні походження тиск безробіття. Грошові перекази заробітчан становлять певний (інколи неабиякий) внесок у державну казну донорів міграції. У разі повернення мігрантів, що набули нових знань і підприємницького досвіду, їх енергія, ідеї та грошові кошти можуть сприяти пожвавленню бізнесу чи підвищенню продуктивності праці на батьківщині [11, 15].

Серед перелічених чинників безпосередній економічний ефект мають міжнародні грошові перекази (remittances). Дане поняття визначається як міжнародні фінансові трансферти від однієї (фізичної) особи до іншої [11, 18]. У міжнародній статистиці дані трансферти, як правило, складаються з грошових переказів робітників (постійних резидентів чи мігрантів), що протягом 12 місяців або більше надсилаються до іншої країни (working remittances) та компенсації оплати працівників, яка надається за менший період часу (compensation of employees payment). Існує також третій вид подібних трансфертів, коли окрема особа (частіше підприємець) перетинає кордон, перевозячи при цьому свої власні кошти, але відомості про це надаються країнами дуже рідко. Отже, у статті пропонується використати такі показники, як величини грошових переказів мігрантів та їх відсоткові частки у ВВП країн-донорів міграції. З цією метою розглянемо дані наступної таблиці.

Таблиця 1. Перекази та інші види компенсації праці мігрантів (у млн. дол. США), що надходили до країни походження, їх процент у складі ВВП країн та відсоток зросту ВВП даних держав за період 1994 2004 рр.