Країни, що розвиваються, у системі міжнародного розподілу праці: проблема адаптації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Країни, що розвиваються, у системі міжнародного розподілу праці: проблема адаптації

Нассар Зейнаб Алі

УДК 339.91:330.3402

спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

Харків - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному університеті Міносвіти України

Науковий керівник - кандидат економічних наук, професор

ЛІСОВИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ,

Харківський державний університет, професор кафедри

економічної теорії та економічних методів управління

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

МІШЕНКО ВОЛОДИМИР ЯКИМОВИЧ,

Харківський державний політехнічний університет,

завідувач кафедрою бізнесу та контроллінгу

кандидат економічних наук, доцент

РАХМАН МАХБУБУР

Харківський державний університет,

доцент кафедри статистики та обліку

Провідна організація: Національна юридична Академія ім.Ярослава Мудрого, кафедра економічної теорії, Міносвіти України, Харків.

Захист відбудеться " 6 " листопада 1998 р. о 17-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 у Харківському державному університеті за адресою: 310077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. V-67.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці ХДУ за адресою: 310077, Харків, пл. Свободи, 4, 8 поверх, 4 зал.

Автореферат розісланий " 5 " жовтня 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Соболєв В.М.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

міжнародний розподіл праця

Актуальність теми. Вісімдесяті і початок 90-х років відзначені процесами адаптації господарчих структур країн, що розвиваються, до нових реалій мирової економіки. Необхідність глибинних структурних перетворень устала перед ними в зв'язку з кардинальними зрушеннями в міжнародному розподілі праці, що сталися внаслідок революційних змін у техніці і технології. Тим часом вирішення цієї задачі серйозно ускладнювалося найкрупнішими кризовими потрясіннями світового господарства, наслідки яких виявилися особливо важкими для країн, що розвиваються.

Перші гостро відчутні ознаки кризи проявилися на початку 70-х років у зв'язку з загостренням світової енергетичної проблеми і різким зростанням цін на енергоносії,

процедури активна господарча діяльність держави найчастіше не досягає поставлених цілей, а іноді носить деструктивний характер. насамперед нафту. З одного боку, ця ситуація стимулювала перехід до енергозберігаючих технологій, наслідком чого стала корінна зміна традиційних економічних відношень між різноманітними секторами світового господарства; з іншого боку - значно погіршилося фінансове становище країн-імпортерів нафти, які зіткнулися із зростаючими дефіцитами бюджетів і платіжних балансів, що у свою чергу не могло не відбитися негативно на розвитку усієї системи світогосподарських зв'язків.

У 80-х роках найбільш серйозною ознакою прояву кризи стала колосальна зовнішня заборгованість країн, що розвиваються. Пов'язані з цим порушення у функціонуванні світової валютно-фінансової системи оберталися для більшості країн Африки і Латинської Америки цілим "загубленим десятиліттям", що зробило помітний депресивний вплив на все світове господарство.

У 90-х роках глибока світогосподарська криза була поглиблена катастрофою так званої "соціалістичної системи господарства", що претендувала на альтернативний шлях суспільно-економічного розвитку людської цивілізації. Розпад блока соціалістичних країн, а потім і самого СРСР порушив своєрідну рівновагу в загальній геополітичній ситуації у світі і став дестабілізуючим фактором у розвитку світового господарства.

Криза сформованої структури світового господарства з усією гостротою ставить проблему пошуку шляхів збалансування складових його елементів, а, отже, з'ясовування місця і ролі кожного з них у цій системі.

Особливу гостроту набуває питання про адаптацію до нової структури світової економіки величезного масиву країн, що розвиваються, тому що від їхньої позиції багато в чому залежить її стабільність і здатність до подальшого прогресу.

Ступінь наукової розробки проблеми. Важливість проблеми приваблює до неї дослідників, позиції яких знайшли відбиток у роботах економістів СНД (О.Пилипенка, Л.Рейсер, В.Тягуненка, К.Тарасова, В.Лісовицького та ін.) і зарубіжних дослідників (Е.Клеєра, П.Линдерта, М.Пебро, Г.Мюрдаля, Р.Пребіша, Г.Франка, Р.Нурскє, У.Ростоу, П.Самуельсона, С.Аміна, А.Еманюеля та ін.). Ці питання неодноразово служили предметом обговорень на представницьких міжнародних форумах, конференціях, у доповідях різноманітних комісій.

І все ж проблема далека від свого остаточного вирішення. Причиною цього є, по-перше, розходження в підходах до її вирішення з боку представників Центру і Периферії. По-друге, зміна ситуації в самому світовому господарстві, що вимагає нових досліджень і нових рішень.

Мета і задачі дослідження. Виходячи з актуальності проблеми і з огляду на ступінь її наукової розробки, автор поставив перед собою основну мету дослідження - з'ясовування шляхів і способів адаптації країн периферії до нових умов, що формують сучасну систему міжнародного розподілу праці.

Для досягнення цієї мети були сформульовані і вирішені наступні задачі:

- з'ясувати особливості сучасного етапу розвитку світового господарства і нових форм участі в міжнародному розподілі праці;

- охарактеризувати процеси, що відбуваються у світі, що розвивається, у зв'язку із структурними зрушеннями у світовій економіці;

- здійснити порівняльний аналіз моделей розвитку відсталих в економічному відношенні країн;

- визначити шляхи структурної адаптації цих країн і інтеграції їх у систему світового господарства в якості рівноправних партнерів.

Методологія дослідження. Дослідження спирається на загальнонаукові методи системного аналізу, єдність логічного й історичного підходу, підтвердження висунутих гіпотез реальними фактами господарчої практики. У якості об'єкта дослідження обрана периферія світового господарства, предметом дослідження є механізм адаптації країн, що розвиваються, до сучасних потреб світового господарства.

Використовуючи обрану методологію в ході вирішення поставлених задач, автор виходив із того, що сучасне світове господарство продукт тривалої еволюції, у ході якої сформувалася техногенна цивілізація, матеріальною основою якої служить технічний прогрес і суспільний розподіл праці, який він стимулює. Вона виникла завдяки розвитку раціональних ринкових форм господарчої діяльності і ліберально-демократичних принципів організації суспільства, які доповнюють один одного, і увінчалася їхнім органічним синтезом. Такого роду синтез став матеріальною базою складної системи самого регулювання, яка дозволила вирішити комплекс найгостріших протиріч капіталістичного суспільства в період його становлення і забезпечила можливість різкого прискорення технологічного і соціально-економічного прогресу в країнах, що утворюють центр світового господарства.

Одночасно сформувалися передумови для залучення до цієї цивілізації і її досягнень відсталих у своєму розвитку країн і народів. Цей процес виявився дуже болісним і суперечливим. Ці країни були утягнені до міжнародного розподілу праці і пов'язані з ним економічні відношення задовго до того, як там завершилося формування національних і навіть локальних ринкових відносин. Інакше кажучи, включення цих країн у систему світогосподарських зв'язків сталося не в зв'язку з потребами їхнього внутрішнього розвитку, а стало побічним продуктом експансії країн розвиненого капіталізму. Світове господарство, що сформувалося в такий спосіб, через принципові розходження в ступені соціально-економічної стиглості його основних суб'єктів і компонентів набуло центропериферичну будову.

Цей фундаментальний висновок, на думку автора, дозволив по-новому поставити проблему подолання економічної відсталості. Основні елементи нового підходу до проблеми зводяться до наступного.

1. У сучасних умовах перспективи розвиту відсталих країн визначаються насамперед масштабами і характером підключення їх до міжнародного розподілу праці, що відкриває можливість залучення до досягнень науково-технічного прогресу. Але вирішення цієї задачі, як і задачі адаптації до вимог світового ринку, істотно ускладнюється самою відсталістю і нерухомістю місцевих соціально-економічних структур. Виникає проблема недостатнього стикування соціокультурних традицій і життєвих установлень переважної маси населення цих країн із ринковими нормами і методами господарювання, у результаті чого слабко спрацьовують механізми самонастроювання.

2. Наслідком цього стає необхідність у компенсаційних зусиллях, тягар яких бере на себе держава, яка часто прибігає до використання позаринкових важелів організації виробництва, що приводяться у дію адміністративно-політичними методами. У слабко розвитому ринковому середовищі, при недостачі кваліфікованих кадрів і відсутності коректив із боку суспільства через демократичні

3. Економічний прогрес периферійних країн, що запізнилися з включенням у русло техногенної цивілізації, у кінцевому рахунку залежить від їхньої здатності адаптуватися до механізму її розвитку й інтегруватися у світове ринкове господарство. Рішення цієї задачі нерозривно пов'язано з глибокою внутрішньою трансформацією таких країн, яка здатна істотно згладити глибокі протиріччя між вимогами модернізації, з одного боку, і традиційними цінностями і формами організації місцевого суспільства, з іншого.

4. Серед значного різноманіття, обумовленого специфікою конкретних країн, можна виділити два типи моделей, що у тієї або іншій мірі були реалізовані і продовжують здійснюватися на периферії. Перша, яка отримала широке поширення, орієнтоване на потреби і можливості національного ринку, із суттєвим обмеженням або витисненням іноземного капіталу і яка ставить ціллю створення самодостатньої економіки закритого типу. Наступна походить із визнання необхідності активної взаємодії в тій або іншій формі з зовнішніми факторами розвитку і всемірного використання можливостей, обумовлених участю в міжнародному розподілі праці. Ця модель націлена на формування економіки відкритого типу з набором опорних виробництв, органічно вмонтованих у світове господарство.

Наукова новизна цього підходу складається в послідовному проведенні принципу обліку двоїстого становища слаборозвинених країн у сучасному світовому господарстві: по-перше, як його органічного елемента і, по-друге, як підпорядкованої і нерозвиненої його частини.

Розглянувши обидві моделі розвитку периферії світового господарства, автор прийшов до висновку, про те, що хоча другий варіант надавав значно більші можливості для залучення до цінностей техногенної цивілізації, скористатися його перевагами спромоглося лише невелике число країн. Переважна ж більшість країн світу, що розвивається, не змогло перебороти труднощі і протиріччя структурної перебудови, необхідної для входження у світове господарство в якості повноправних партнерів.

Перешкодою цьому стали:

- глибокі господарчі диспропорції, дефіцити державних бюджетів, сильна інфляція;

- архаїчність і нерухливість місцевих соціальних структур, що перешкоджають налагодженню сучасного господарчого механізму і гальмуючу адаптацію до вимог науково-технічного прогресу і ринку;

- поглиблення розриву між традиційними і сучасними секторами економіки;

- погіршення екологічної ситуації в результаті консервації в традиційному секторі примітивної технології, а також безоглядної експлуатації місцевих ресурсів;

- зберігання соціально-економічної напруженості, що створює сприятливий грунт для всякого роду етнонаціональних і релігійних конфліктів, що переростають часом у відкриті сутички і локальні війни.

Саме для цих країн найбільш актуальні пошуки шляхів альтернативного цивілізаційного розвитку, що базується на використанні традиційних соціокультурних цінностей. Це тим більше необхідно, тому що вже сьогодні чітко позначилися межі техногенної цивілізації, що висловилися насамперед у загостренні екологічних проблем, які загрожують її існуванню.

Реалізація відзначеного підходу дозволила сформувати наступні наукові результати, що виносяться на захист і являються особистим внеском автора в досліджувану проблему:

1. Виділений сучасний етап у розвитку світового господарства, сутність якого полягає в переході від центропериферичної структури його організації до поліцентричної.

2. Шляхом аналізу процесів, що відбуваються під впливом науково-технічного прогресу в міжнародному розподілі праці, виявлені якісно нові його риси, узагальнені в понятті транснаціоналізації виробничої діяльності.

3. Показано, що структурні зрушення у світовому господарстві привели до суттєвої зміни ситуації у світі, який розвивається, що відобразилося у зростаючій диференціації країн, що входять до нього.

4. Дано визначення поняття "відсталості" як конкретно-історичного феномена, породженого функціонуванням і розвитком техногенної цивілізації.

5. На основі порівняльного аналізу пропонованих моделей розвитку периферійних країн, зроблено висновок про неможливість їхнього використання для однозначного вирішення проблеми відсталості і включення в міжнародний розподіл праці і необхідності виходу за межі імперативів техногенного типу цивілізаційного розвитку.

6. У якості основних напрямків включення країн, що розвиваються, у систему сучасних світогосподарських зв'язків визначені: корінна структурна перебудова національних економічних комплексів; активна участь у розвитку зовнішньоторговельних відношень; якісно нові форми економічної інтеграції з урахуванням ступеня включення відповідних країн у систему МПП.

Теоретична і практична значимість дослідження. Висновки і результати, отримані в ході дослідження, дозволяють підвищити ступінь вірогідності оцінки сучасних тенденцій розвитку периферії світового господарства, уточнити його найближчі перспективи і тим самим сприяти більш ефективному вирішенню стоячих перед ним проблем. У той же час запропонований варіант теоретичного вирішення проблеми дозволяє певною мірою узагальнити і підсумувати наукові пошуки в цій галузі протягом останніх 10-15 років.

Апробація і публікації. Основні положення і висновки дослідження опубліковані в 4 друкованих роботах автора, в тому числі 3 статтях у фахових виданнях. Список цих робіт наведено наприкінці автореферату. Загальний обсяг опублікованих робіт із теми дисертації складає 1,8 друкованих аркушів.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, двох розділів і висновку загальним обсягом 176 сторінки машинописного тексту. Наприкінці наведено список основної використаної літератури з 120 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, розкривається ступінь її наукової розробки, формулюються цілі і задачі дослідження, характеризується методологія аналізу, показується наукова новизна дослідження і його результатів.

У першому розділі - "Становлення світових господарських відношень" - послідовно розглянуті сутність і етапи формування міжнародного розподілу праці, теорії міжнародного розподілу праці і формування системи світового господарства. Автор виходить із закономірного характеру розвитку розподілу праці, включаючи його вищу форму - міжнародний розподіл праці. Важливість вивчення проблеми сутності й етапів розвитку міжнародного розподілу праці визначається тим, що правильно зрозуміти його сучасний стан можна тільки з огляду на його історичну еволюцію. Проаналізувавши наявні в літературі точки зору на це питання, дисертант прийшов до висновку про необхідність виділення трьох етапів розвитку міжнародного розподілу праці. Перший етап -докапіталістичний МПП охоплює період від перших актів обміну між племенами до середньовічної торгівлі, монополізованої крупними компаніями. Другий етап капіталістичний МПП. У його рамках можна виділити три стадії мануфактурну (XVI - кінець XVII ст.) , промисловий переворот (кінець XVII - перша половина XVIII ст.) і науково-технічну революцію (середина XX ст.). У дисертації дається характеристика кожного з етапів, а також стадій, що відповідають цьому етапу. Однак основна увага приділена розгляду третього етапу МПП, який, на думку дисертанта, почався з 70-х рр. XX ст. і продовжується до теперішнього часу. Ми пропонуємо називати його етапом транснаціонального розподілу праці. На цьому етапі відбуваються наступні основні зміни в системі МПП:

1. Переміщення промислового виробництва на Південь. Окремі галузі промисловості були переміщені в деякі відсталі країни. Як правило, це були так звані старі або "хворі" галузі.

2. Переміщення сільського господарства на Північ. У результаті розвинені країни змогли досягти високого рівня розвитку не тільки в промисловості, але й у сільському господарстві, і стали експортерами продуктів харчування. Тим самим Захід усунув свою імпортну залежність від поставок деяких товарів із периферії.

3. Повернення до політики протекціонізму. Це стало результатом переміщення промисловості на Південь, який успішно розвиває ряд галузей, наприклад, текстильну. Але, виходячи на світовий ринок, країни Півдня натрапили на опір, пов'язаний не з низькою конкурентоспроможністю своїх товарів, а внаслідок протекціонізму з боку розвинених країн.

Рушійною силою усієї цієї і більшості інших процесів стали транснаціональні корпорації. Втягуючи країни, що розвиваються, у СКГ, ТНК руйнують перешкоди, які стоять на шляху інтернаціоналізації, сприяють господарчому зближенню країн. Водночас, вони роблять відтворювальні процеси хитливими і залежними не тільки від перепадів і криз СКГ, але і від поведінки окремих ТНК. На думку дисертанта, на етапі транснаціонального розподілу праці спостерігається ситуація, східна з періодом початку дії перших значних монопольних утворень. ТНК - це свого роду нові індійські компанії.

Важливо підкреслити, що хоча експлуатація периферії не є специфічною рисою виділеного етапу, новим моментом є те, що в якості об'єктів проникнення ТНК звичайно обирають або відносно розвинені країни, або ті, які демонструють високі темпи розвитку, що, у кінцевому рахунку, посилює їхню соціально-економічну диференціацію й ускладнює вирішення проблеми подолання відсталості і включення в МПП. Одночасно процес інтернаціоналізації набуває відносної незалежності від волі і бажання окремих держав і як би "роз'їдає" ззовні замкнутість відособлених народногосподарських комплексів, все більш втягуючи економічні ресурси периферії до глобального обігу господарчої активності ТНК.

Зі свого боку, країни, що розвиваються, все більш усвідомлюють необхідність входження в систему СКГ. Втім на сучасному етапі можливість ефективного входження, на думку дисертанта, на жаль, може бути реалізована далеко не всіма країнами, і лише за умови розроблення ними власних програм такого входження, які спираються на максимальне використання своїх переваг.

Звідси витікає необхідність глибокого опрацювання досвіду розвитку світової економічної думки за даною проблемою. Перша системна теорія ефективності розподілу праці, як відомо, була запропонована меркантілістами, міркування яких домінували, починаючи з епохи Відродження і до періоду промислового перевороту. Засновники класичної економічної теорії В.Петті і А.Сміт зробили розподіл праці первинною категорією своєї наукової системи. Саме А.Сміту належитить заслуга розробки першої теоретичної моделі міжнародного розподілу праці - модель абсолютних переваг. Подальший розвиток теорії абсолютних переваг привів Д.Рікардо до створення теорії порівняльних переваг. У дисертації показано, що обидві теорії мали як гідності, так і недоліки, і розглядаються ті їхні аспекти, які мають практичну значимість для країн, що розвиваються, у сучасних умовах.

Далі в дисертації розглядаються концепції альтернативних витрат і розходжень у співвідношенні цін на товари внаслідок нерівномірної забезпеченості країн різноманітними ресурсами. У зв'язку з цим були піддані критичному розбору теорії Г.Хаберлера, М.Крейніна, Е. Хекшера, Б.Оліна, П.Самуельсона. Принципова відзнака факторної моделі МПП від її історичних попередників полягає в застосуванні неокласичної інтегральної теорії вартості, основоположником якої є А.Маршалл. Однак, визнаваючи безсумнівні гідності зазначених теорій, їхнє використання для аналізу економічних проблем відсталих країн виявляється малопридатним, тому що реальні тенденції розвитку СКГ не настільки сприятливі для країн, що розвиваються, як це можна було б очікувати відповідно до цих теорій.

Отже велике значення мають розробки В.Леонт'єва, Б.Мінхаса і Е.Хікмена. Вони дали поштовх виникненню нео- і багатофакторних моделей МПП, найбільш відомими з яких є модель кваліфікації робочої сили, теорія людського капіталу і багатофакторна модель П.Ліндерта, які утворюють один з напрямків розвитку теорії порівняльних переваг. Інший напрямок поданий моделями зростаючих витрат, витрат, що знижуються, і внутрішньогалузевої спеціалізації, аналіз яких був також зроблений дисертантом.

Далі в дисертації дана характеристика найновіших теорій МПП, що включають в орбіту аналізу весь комплекс його сучасних факторів: теорії "технологічного розриву", життєвого циклу продукту, і "міжнародних невідповідностей і асиметрій" М.Познера, Д.Лоренца, Р.Вернона, Ф.Перру.

Особливий напрямок у теоріях МПП складають концепції, які сформувалися в країнах, що розвиваються. Усі вони є відносно молодими, їхнє виникнення і розвиток генерувалося національно-визвольною боротьбою і появою великого числа молодих держав у результаті розпаду колоніальних імперій після другої світовий війни. Вони мають загальну цільову спрямованість визначення причин і шляхів подолання економічної відсталості цієї групи держав, розробка і проведення ефективної економічної політики. З точки зору методологічної основи дані концепції відрізняються різнорідністю і суперечливістю, їхній розкид досягає крайніх полюсів - від ліберально-консервативного до ліворадикального напрямку. Дисертант розглядає концепції латиноамериканської школи на чолі Р.Пребішем і С.Фуртаду, азіатської - Дж.Бхагваті і М.Уль-Хака, ліворадикальної С.Аміна, А.Франка, А.Еманюеля.

Розглянувши всі ці теорії, дисертант дійшов висновку, що кожна з них має раціональні елементи, які можна використовувати в процесі розробки оптимального підходу до аналізу проблем розвитку країн, що звільнилися, і підключення їх до МПП, виходячи з того, що задача економічної науки складається не тільки в поясненні поведінки, але й у прогнозуванні оптимального розвитку об'єкта, що вивчається. З урахуванням цього моменту далі в дисертації саме і початий аналіз процесу формування системи світового господарства.

Відповідно до прийнятої дисертантом класифікації етапів розвитку СКГ виділені такі основні характеристики капіталізму як світогосподарської системи.

1. Постійне поширення і вихід за національні рамки обумовлене самою природою капіталізму, потребою інвестувати капітал на самих вигідних умовах з урахуванням історичного моменту і можливого ризику.

2. Капіталізм як спосіб виробництва із самого початку прагнув до захоплення світового простору, і цим він докорінно відрізняється від всіх попередніх форм господарства.

Виходячи з цих корінних рис, далі дисертант аналізує вивіз капіталу, його форми й особливості в різні історичні періоди. Це дозволило зробити висновок про те, що прямі зарубіжні інвестиції стали важливим механізмом формування нового типу МПП. Переміщення виробництва на Південь посилює інтеграційні процеси з одночасним посиленням диференціації країн, що розвиваються, а це, у свою чергу, значно підвищує для них "ціну" входження в СКГ. Цілком природно, що тільки невелика частина країн, що розвиваються, в умовах жорсткого протекціонізму і порівняльних переваг, які змінюються не в їхню користь, зуміла зробити невеликий крок убік підвищення своєї ролі в міжнародній промисловій спеціалізації в першій половині 80-х рр., а в другій половині 80-х рр. знову значно збільшила промисловий експорт. Саме внаслідок подібних процесів у сучасних умовах відбувається, на думку дисертанта, підсилення цілісності світового господарства.

Це, втім, не скасовує того, що,

по-перше, всесвітнє господарство все ще є багатопобутовим,

по-друге, воно характеризується нерівномірністю економічного і політичного розвитку,

по-третє, розвиток всесвітнього господарства випробує на собі сильний вплив державно-відокремленого і наднаціонального міжнародного регулювання.

У той же час у 90-і рр. виявляються різноманітні фактори підсилення цілісності всесвітнього господарства, до яких, на думку дисертанта, відносяться: перехід до нового етапу МПП і особливості нових, передових продуктивних сил; поглиблення МПП і збільшення частки економічного ефекту за рахунок міжнародної спеціалізації і кооперування країн; структурні зрушення в економіці, що привели до значного зростання імпорту кольорових і рідких металів, нафти, газу, які є предметом традиційної спеціалізації саме країн, що розвиваються; загострення глобальних проблем, що об'єктивно підштовхують всі країни до координації. З урахуванням цих обставин у дисертації формулюються деякі загальні закономірності розвитку всесвітнього господарства на сучасному етапі:

1) підсилення відкритого характеру національних економік;

2) зростання інтернаціоналізації НТП;

3) зростання схожості національних моделей виробництва і споживання в результаті дії транснаціонального демонстраційного ефекту, уніфікації структури попиту і пропозиції.

Далі в дисертації наведена докладна характеристика цих закономірностей.

У зв'язку з цим логічно виникає питання про місце і положення країн, що розвиваються, у всесвітньому господарстві з урахуванням змін, які відбуваються в ньому. З одного боку, у ньому постійно посилюється конфліктність, погрожуючи цілісності. З іншого боку, центр зацікавлений у зберіганні периферії в рамках СКГ. Звідси природно виникає проблема адаптації периферії до потреб СКГ, про що мова йде у другому розділу дисертації.

В другому розділі - "Місце і роль країн, що розвиваються, у системі міжнародного розподілу праці" - досліджуються можливості і спосіб адаптації країн периферії до умов світового господарства. Положення цих країн у найбільш узагальненому виді можна охарактеризувати поняттям відсталості. Відсталість не можна зводити до чисто кількісних характеристик виробництва і прибутку на душу населення або досягнутого рівня продуктивності праці. Це якісна характеристика стану суспільства і його економіки, яка розглядається в історичному аспекті. Вона визначається сукупністю дії різноманітних факторів у визначеному історичному періоді, які призвели до утворення двополюсної системи світового господарства, що включає розвинений центр і більш відсталу периферію.

Становище країн периферії характеризується:

- низьким рівнем розвитку продуктивних сил;

- економічною і технологічною залежністю, нерівномірним положенням у світовому господарстві;

- втратами в результаті нееквівалентного обміну, нерівноправності торгівлі, зростання зовнішньої заборгованості;

- перетворенням національних економічних структур у придатки територіально-виробничих комплексів розвинених країн.

У результаті посилюється взаємозалежність центру і периферії, при якій взаємозв'язок між ними відтворюється в асиметричній формі, що припускає постійну адаптацію периферії до потреб розвитку центру. Периферійний капіталізм виявився вмонтованим у цю систему як залежний, придатковий, підпорядкований інтересам розвинених країн, що існують під знаком гегемонії і панування ринкових законів.

Процес адаптації відсталих країн відбувався відповідно до етапів розвитку капіталізму і здійснювався різноманітними методами, починаючи від колонізації відсталих країн і до програм адаптації, які розроблюються у рамках МВФ і МБРР і пропонуються цим країнам під назвою "лібералізація економіки країн, що звільнилися, і здійснення ринкових перетворень".

Кожний етап у розвитку центру припускає відповідний процес адаптації відсталих країн із своїми методами і наслідками. Результатом цього процесу є зберігання залежності периферії від центру, хоча ця залежність видозмінюється, наповняється новим змістом. Одна з особливостей цього процесу - помітна диференціація відсталих країн. Незважаючи на багато в чому подібне становище, відбувається їхнє постійне роздрібнення, диференціація цієї спільності, що не дозволяє розглядати їх як однорідне угруповання. Це явилося наслідком глибоких зрушень у системі світогосподарських відношень у другій половині XX ст., які привели до корінної зміни внутрішніх і зовнішніх умов відтворювального процесу на периферії світового господарства, значного економічного зростання країн, що розвиваються, і перебудови їхньої економічної структури, профілю їхньої участі в міжнародному розподілі праці.

Умовно можна поділити ці країни на три ешелони, що відрізняються за рівнем економічного розвитку, галузевої і технологічної структури економіки, ступеня і профілю участі в МПП, внутрішніми і зовнішніми умовами відтворення.

Верхній ешелон - країни, які за своїми структурними параметрами наближаються до рівня розвинених країн. Це, насамперед, країни НІД, в економіці яких домінують індустріальні продуктивні сили і капіталістичні форми господарювання. До цієї групи відносять країни менш зрілі в структурному відношенні, але з високим рівнем ВВП на душу населення. Це країни Ближнього Сходу, експортери нафти.

Середній ешелон - країни, економіка яких розвивається повільними, але стійкими темпами, нерідко супроводжуючись широкими структурними перетвореннями і більш збалансованим співвідношенням внутрішніх і зовнішніх факторів. Особливо це стосується країн, де аграрні реформи і зелена революція дали початковий поштовх до розвитку сільського господарства, а приплив іноземного капіталу в експортний сектор промисловості врівноважувався поширенням місцевих інвестицій у галузі, що орієнтовані на внутрішній ринок Це, головним чином, країни промислові експортери другої хвилі: Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Туреччина, Єгипет і ін.

Нижній ешелон - країни з низькими темпами розвитку і низьким рівнем прибутків, що найбільше страждають від вантажу докапіталістичних пережитків і від нерівноправного становища у світовому господарстві.

Про ступінь диференціації свідчить те, що на країни верхнього ешелону, де мешкає 20% населення країн, що розвиваються, припадає 2/3 ВВП і 3/4 експорту, тоді як країни нижнього ешелону, до яких відноситься 60% населення, забезпечують 1/5 ВВП і 1/10 експорту, причому має місце тенденція до збільшення цього розриву.

Наслідком цього стає неможливість розв'язання проблеми адаптації в рамках однієї універсальної моделі розвитку і необхідність пошуку різноманітних варіантів вирішення цієї проблеми.

У дисертації аналізуються найбільш типові моделі пристосування до умов світового господарства, апробовані на досвіді Індії, ряду країн Латинської Америки і Південної Кореї. Теоретичною базою моделей стали ідеї популярних економічних шкіл як кейнсіанського, так і неоліберального напрямків, за допомогою яких намагалися знайти рішення проблем країн, що розвиваються. Стверджувалося, зокрема, що не інституціональні перетворення, а спонтанне ринкове відновлення повинно забезпечити ліквідацію відсталості. На цій позиції засновувалися теорії зростання, які представлені, зокрема, концепцією "зльоту" У. Ростоу, етатистською концепцією П.Родана, Р.Нурске, А.Хіршменау, теорією "великого поштовху".

Теорії економічного зростання зробили суттєвий вплив на формування стратегії розвитку Індії, в основу якої була поставлена задача мобілізації капітальних ресурсів для забезпечення різкого прискорення темпів розвитку. Наголос був зроблений на розвиток ключових галузей важкої промисловості. Незважаючи на ряд досягнень у реалізації намічених цілей, більшість серйозних проблем залишалися не вирішеними, що викликало необхідність звертання до інших теоретичних концепцій, зокрема, ідеї інституціоналістів про важливість притягнення соціальних факторів зростання.

Далі в дисертації аналізується модель розвитку, яка заснована на концепції "периферійної економіки" Р.Пребіша - С.Фуртадо-Г.Зінгера. Відштовхуючись від ідеї незбалансованості економічних структур центру і периферії, що посилюється нееквівалентним обміном у системі міжнародної торгівлі, вони робили ставку на розвиток імпортозаміщуючого виробництва, структурну модернізацію і лише після цього включення в систему МПП. Але досвід країн Латинської Америки показав, що можливості легкого заміщення імпорту швидко вичерпувалися, а бар'єри господарчої і технологічної відсталості перебороти так і не вдалося. У цілому можна сказати, що стратегія імпортозаміщення себе не виправдала, а для країн Латинської Америки, що її реалізували, 80-і роки стали "загубленим десятиліттям".

Після цього стала чітко окреслюватись нова стратегія індустріалізації - експортоорієнтована, що спрямована на розвиток обробної промисловості з метою експорту продукції. Такий підхід виявився найбільш успішним для країн, що впровадили його раніш інших. Це насамперед "нові індустріальні країни" Південно-Східної Азії. Досвід застосування такої стратегії аналізується на прикладі Південної Кореї.

У процесі індустріалізації, яка здійснювалась за допомогою великих іноземних інвестицій, була створена база експортного виробництва, головним чином товарів споживчого призначення (текстиль, електроніка), що привело до зростання частки експорту у ВВП із 5% у 60-х роках до 40% в 80-х. Наслідком стало підсилення позицій країни в МПП, освоєння високотехнологічних виробництв. Успіху сприяла динамічна і гнучка політика, яка орієнтується на умови, що постійно змінюються, на з'єднання світових і національних інтересів з урахуванням особливостей історичної ситуації.

Водночас цю модель також не варто розглядати як універсальний рецепт для всіх країн периферії. По-перше, досягнення південноазіатських НІД пов'язані зі сполученням ряду сприятливих умов розвитку Тихоокеанського регіону, по-друге, виявляються і деякі негативні риси цієї моделі, зокрема, протиріччя між експортним і внутрішнім секторами економіки, що стає гальмом подальшого розвитку, зростання зовнішньої заборгованості, технологічна залежність. Хоча умови, у яких здійснювався розвиток країн НІД, дуже важко і навіть неможливо поширити на інші країни, враховувати їхній досвід, безперечно, необхідно.

Жодна з розглянутих моделей, а також деякі інші варіанти, не дозволили остаточно вирішити проблему інтеграції країн, що розвиваються, у світове господарство в якості його рівноправних елементів. Шляхам і напрямкам включення цих країн у сучасну систему МПП присвячений останній параграф другого розділу.

Аналіз результатів реалізації міжнародної стратегії розвитку, що була розроблена в рамках Конференції ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), яка припускає створення більш сприятливих умов для подолання злигоднього становища країн, що розвиваються, виявляє невирішеність цієї складної задачі і виникнення ряду значних перешкод на шляху адаптації їхніх господарчих структур до нових реалій світової економіки.

Вирішення цієї задачі пов'язано з виконанням ряду умов, які можна розглядати як основні напрямки включення країн, що розвиваються, у систему сучасних світогосподарських зв'язків.

У числі найважливіших напрямків можна виділити: корінні структурні перетворення економіки, активне включення в систему зовнішньоторговельних відношень, розвиток інтеграційних процесів.

Структурні перетворення в країнах, що розвиваються, переслідують різноманітні цілі в залежності від рівня індустріального і науково-технічного розвитку, розмірів національних господарств, наявності ресурсів, але їхня необхідність виникає перед усіма країнами периферії і обумовлена потребами в адаптації до зрушень у світовій економіці і новітніми тенденціями НТР, з одного боку, і підсиленням внутрішніх диспропорцій і відтворювальних протиріч, з іншого.

Головною задачею стає оптимізація макроекономічних пропорцій між найважливішими секторами економіки. У промисловому секторі виникає необхідність удосконалювання структури, що склалася в процесі індустріалізації з метою пристосувати її до вимог, які пред'являються до структурних зрушень у світовій економіці. Перед країнами, що розвиваються, стоїть задача підвищити ефективність місцевої промисловості, забезпечити її велику відкритість і динамізм як необхідні умови її інтеграції в міжнародний розподіл праці. Чималі можливості соціально-економічного прогресу відкриваються перед країнами, яким вдасться перебороти нерухомість традиційних аграрних структур. І не тільки завдяки збільшенню виробничого потенціалу і ємкості внутрішнього ринку, але і тому, що включення до процесу розвитку величезного масиву сільського населення веде до удосконалювання самого ринку як ключового соціально-економічного інституту, роблячи його більш гнучким і диверсифікованим.

Важливу роль у забезпеченні збалансованого розвитку країн периферії має розвиток сфери послуг. Модернізація відсталих соціально-економічних структур неможлива без цього сектора і насамперед тому, що з цією сферою тісно пов'язане вирішення ряду невідкладних і гострих соціальних проблем.

При формуванні оптимальних народногосподарських комплексів, що відповідають вимогам сучасного рівня, найбільшого значення набуває співвідношення галузей традиційних і сучасних, трудомістких і капіталомістких, орієнтованих на експорт і на внутрішній ринок. Такі сьогодні критерії оптимальності структурних перетворень в економічній сфері. Питання про пріоритетність тих або інших із них вирішується по-різному в країнах різноманітних рівнів і типів розвитку.

Іншим важливим напрямком включення країн, що розвиваються, у систему світового господарства є пошук ними свого місця в міжнародній спеціалізації, що дало б їм можливість активно брати участь в обміні продукцією своєї діяльності на світовому ринку. Тут головною задачею стає реструктуризація експорту з метою його удосконалення і виходу на світовий ринок з виробами промислового виробництва, зокрема, шляхом підключення до різного роду міжнародних промислових комплексів.

Нарешті, одним із радикальних напрямків пошуків можливостей подолання відсталості країн периферії і входження їх у якості рівноправних партнерів у систему світогосподарських зв'язків є об'єднання їхніх зусиль для спільного вирішення насущних економічних задач. Це знаходить відображення в розвитку інтеграційних процесів, що мають місце в усіх регіонах світу, що розвивається. Інтеграція дає державам, що приймають у ній участь, значний економічний ефект спроможний надати суттєву допомогу у вирішенні як чисто господарчих проблем, так і задач соціально-економічного характеру І хоча жодна з існуючих нині організаційних форм інтеграції поки не грає суттєвої ролі у вирішенні ключових соціально-економічних задач, напрямок це дуже перспективний, про що свідчать безперервні спроби до об'єднання, що виникають у різноманітних формах у різних частинах периферійного сектора світового господарства.

У висновку підведені результати проведеного дослідження, відзначається, що відбувається впровадження країн, що розвиваються, у МКГ у силу процесів глобальної економічної інтеграції, що протікають об'єктивно. Це припускає необхідність реальних змін як із боку Центру, так і з боку Периферії. Зроблено висновки про можливості і напрямки підключення країн, що розвиваються, до системи міжнародного поділу праці.

Основні положення дисертації відбиті в публікаціях:

1. Лисовицкий В.Н., Нассар Зейнаб. Проблемы включения стран с переходной экономикой в систему современных мирохозяйственных связей // Информационный листок Харьковского арендного предприятия научно-технической и экономической информации (ХАРПТНТЭИ). - Харьков. - 1996. - N121. - С. 1-4.

2. Лисовицкий В.Н., Нассар Зейнаб. Проблемы структурной адаптации развивающихся и постсоциалистических стран к условиям мирового хозяйства // Ринкова трансформація економіки і проблеми освіти. Зб. наук.-методич. праць Харківського ін-ту бізнесу та менеджменту. - Харків. - 1996. - Вип. 1. - С. 103-106.

3. Лисовицкий В.Н., Нассар Зейнаб. Мировое сотрудничество: вероятность или необходимость // Вестник ХГУ: Проблемы экономической теории и практики в условиях рыночной экономики. - Харьков, 1997. - №398. - С. 189-193.

4. Лисовицкий В.Н., Нассар Зейнаб. Страны периферии в системе мирохозяйственных связей // Бизнес информ. - 1997. - №24. - С.29-30.

Анотація

Зейнаб Нассар. Країни, що розвиваються, у системі міжнародного розподілу праці: проблема адаптації. Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія, Харківський державний університет, Харків, 1998.

В роботі міститься аналіз сучасного становища країн, що розвиваються, у системі світового господарства і шляхи їх входження до сучасної економіки. Виділені два типи моделей розвитку. Дано визначення транснаціоналізації виробничої діяльності. Виділені основні напрямки включення країн, що розвиваються, до системи сучасних світогосподарських зв'язків.

Ключові слова: країни, що розвиваються; включення до міжнародного розподілу праці.

Аннотация

Зейнаб Нассар. Развивающиеся страны в системе международного разделения труда: проблема адаптации. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 - экономическая теория, Харьковский государственный университет, Харьков, 1997.

В работе содержится анализ современного положения развивающихся стран в системе мирового хозяйства и пути их вхождения в мировую экономику. Выделены два типа моделей развития. Дано определение транснационализации производственной деятельности. Выделены основные направления включения развивающихся стран в систему современных мирохозяйственных связей.

Ключевые слова: развивающиеся страны; включение в международное разделение труда.

Annotation

Nassar Zeinab. Developing countries in the international system of labour division: adaptation problem. Manuscript.

Thesis of PhD for obtaining of scientific degree in economical sciences on the speciality 08.01.01 - economical theory, Kharkov State University, Kharkov, 1997.

The work contains the analysis of modern state of developing countries in the system of international economy and the ways of their entering the world one. Two types of development models have been considered. The determination of transnationalization of productional activity has been given. Main trends of introduction of developing countries into the system of world-economy connections were noted.

Key words: the developing countries; inclusion in an international division of labour.

Размещено на Allbest.ru