Проблеми і перспективи функціонування багатостороннього Карпатського єврорегіону (історичний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми і перспективи функціонування багатостороннього Карпатського єврорегіону (історичний аспект)

Буглай Н.М.

У практиці співробітництва провідних держав Західної Європи крім тимчасових, разових форм співробітництва, уже з 1950-х років набрали поширення постійні й організаційно інституйовані форми співпраці прикордонних регіонів. Найефективнішою постійно діючою формою транскордонного співробітництва виявилися єврорегіони. Перший з них - німецько-голландський "ЕУРЕГІО" був заснований у 1958 році. У 1960-1970-ті роки у Західній Європі йшло інтенсивне становлення нових єврорегіонів. Щоб вони дійсно запрацювали у деяких випадках потрібно було не менше 10-15 років, як наприклад, на спільних кордонах Франції, ФРН і Швейцарії. І тільки у 1980-1990-ті роки єврорегіональна співпраця країн Європи стала масовою. З 1990 року до неї підключилися і країни Центральної та Східної Європи. З-поміж постсоціалістичних держав перші єврорегіони були засновані на кордонах Чехії та Польщі з ФРН [1].

Загальну, в основному політичну організуючу роль у впровадженні єврорегіональної форми транскордонного співробітництва здійснює Рада Європи. Це один із важливих напрямків діяльності створеного в 1994 році Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, у який трансформувалася заснована ще у 1957 році. Стала конференція місцевих і регіональних влад Європи. Представників різних єврорегіонів об'єднує Асоціація європейських прикордонних регіонів (АЄПР) [2].

Асоціація була створена у 1971 році, до неї ввійшли як прикордонні регіони, так і транскордонні структури - близько 40 членів. Головною метою Асоціації є організація конференції та інших форумів, де відбувається обмін думками та напрацювання нових ідей. Асоціація також відстоює інтереси своїх членів перед державними структурами. У 1981 році вона підготувала Хартію прикордонних та транскордонних регіонів (змінена та доповнена у 1987 р.). У Хартії, зокрема підкреслювалось, що прикордонні та транскордонні регіони виступають у якості рушійної сили регіонального розвитку. Асоціація європейських прикордонних регіонів є також дорадчим органом Ради Європи та ЄС. АЄПР на сучасному етапі надає практичну допомогу постсоціалістичним країнам, у тому числі Україні в організації транскордонного і єврорегіонального співробітництва.

Проблему транскордонної співпраці України в рамках єврорегіонів вивчали такі науковці, як І. Баранчик, Т. Борис, В. Гоблик, І. Ілько, С. Мітряєва, О. Передерій, І. Студенніков, Т. Тюшка та ін. Слід відзначити роботи І. Артьомова, Б. Ласло, М. Лендьєла, Н. Носа, О. Раповець, що присвячені саме досвіду та перспективам роботи Карпатського єврорегіону. Але проблема ще потребує розкриття, чим і зумовлена актуальність дослідження. Тим більше, що робота України і Польщі в сфері єврорегіонального співробітництва є важливим напрямом українсько-польської взаємодії.

Центральноєвропейські постсоціалістичні країни відразу ж після демократичних революцій межі 1980-1990-х років розпочали формування нової системи транскордонних відносин із західноєвропейськими сусідами. Уже в 1990-1991 роках на чесько-німецькому, чесько-австрійському, польсько-німецькому та інших кордонах розгорнулося створення єврорегіонів. карпатський єврорегіон транскордонний міжрегіональний

Формування єврорегіонів найбільш динамічно здійснювалося з початку 1990-х років на польсько-німецьких кордонах. Впродовж 1990-х років Республіка Польща створила з сусідами 13 єврорегіональних об'єднань по всьому периметру своїх державних кордонів, у тому числі:

§ 4 польсько-німецькі єврорегіони на західному кордоні РП: "Спрева - Ниса-Бурб" (створений у вересні 1993 року), "Проєвропа Віадріна" (грудень 1993 року), "Померанія" (грудень 1995 року) і перше єврорегіональне об'єднання - "Ниса" (грудень 1991 року);

§ 6 на південних кордонах РП: польсько-словацький єврорегіон "Татри" (грудень 1994 року), польсько-чеський "Глацензіс" (грудень 1996 року), польсько-чеський "Прадід" (липень 1997 року), польсько-чеський "Тєшинська Сілезія" (квітень 1998 року), польсько-чеський "Сілезія" (вересень 1998 року) та Карпатський єврорегіон (лютий 1993 року);

§ 2 на східному кордоні РП: польсько-українсько-білоруський єврорегіон "Буг" (вересень 1995 року), польсько-білорусько-литовський "Неман" (червень 1997 року);

§ 1 на північному кордоні РП: "Балтика" - РП, Данія, Литва, Латвія, Швеція і Росія (лютий 1998 року) [3].

Українські регіони через загальмованість реформ системи самоврядування значно обмежені в самостійній діяльності в міжнародних стосунках, порівняно з регіонами Польщі. Таке відставання і неспівпадання компетенцій суттєво перешкоджає розвитку не лише єврорегіонального, але і в цілому міжрегіонального і транскордонного співробітництва України на європейському напрямі.

З іншого боку, обмежені можливості місцевого самоврядування і територіальних громад у сфері міжнародних зв'язків відображають низький рівень децентралізації влади в Україні і породжують небажану тенденцію до посиленого втручання центральних українських державних органів у природній процес розвитку міжнародного міжрегіонального співробітництва. Центр бере на себе регулювання і організацію співробітництва на регіональному рівні, чим фактично консервує дозвільну систему в транскордонних відносинах, натомість як в більшості європейських держав це - справа самоврядних територіальних громад.

В Україні для заснування єврорегіону місцеві органи влади і самоврядні територіальні спільноти поки що дійсно потребують згоду центральних органів державної влади, які делегують у такому випадку частину компетенцій із зовнішніх зв'язків на місцевий рівень. Навіть більше - нерідко центр ініціює і безпосередньо бере участь у створенні єврорегіону. Тому в сучасній українській практиці транскордонного співробітництва єврорегіони не правило, а, швидше, виняток. Можливо, і через це в транскордонному співробітництві України і Польщі на теперішній час діють лише два єврорегіони - Карпатський і "Буг".

Карпатський єврорегіон - міжнародна асоціація прикордонних адміністративно-територіальних одиниць п'яти держав: України, Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії. Єврорегіон створено 14 лютого 1993 року зі схваленням у Дебрецені (Угорщина) Угоди та Статуту, які є основними правовими актами, що регулюють його функціонування. Територія єврорегіону складається з 4-х областей західної частини України (Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької), 5-ти областей Угорщини (Боршод - Абауй - Земплен, Гевеш, Яс - Надькун - Сольнок, Саболч - Сатмар - Берег, Гайду - Бігар), а також угорських міст з обласним статусом - Дебрецен, Егер, Мішкольц, Ніредьгаза. У Польщі територія єврорегіону охоплює Підкарпатське воєводство, що складається з 20-ти повітів і 4-х міст на правах повітів (Кросно, Перемишль, Жешув, Тарнобжег). У Словаччині - це територія Кошицького та Пряшівського країв. У Румунії, яка приєдналася до асоціації в 1997 році, до єврорегі- ону входять території 7 округів (Бігор, Ботошани, Марамуреш, Сучава, Сату-Маре, Зілаг і Харгіта). Якщо при заснуванні асоціація охоплювала територію 53 200 км² із населенням 5 млн. осіб, то до теперішнього часу вона збільшилася до 161 279 км² і 16 млн. осіб.

Згідно зі Статутом, цілями міжнародної асоціації Карпатський єврорегіон є організація та координація спільної діяльності, сприяння економічному, науковому, екологічному, культурному та освітньому співробітництву, а також підтримка окремих проектів щодо розвитку інфраструктури прикордонних районів, сприяння розвитку контактів і співробітництву з міжнародними організаціями. Місія єврорегіону полягає в покращенні рівня життя населення, збереженні миру, сприянні добросусідським відносинам між сусідніми державами, забезпеченні прозорості кордонів. Асоціація має власний бюджет, який включає кошти регіональних та місцевих органів влади, а також закордонних спонсорів, зокрема Фонду братів Рокфеллерів, Інституту досліджень "Схід-Захід". Впродовж попередніх років основними здобутками єврорегіону були проведення міжнародних ярмарків і виставок, організація конференцій для обговорення спільних проблем країн, утворення Асоціації університетів єврорегіону, посилення зовнішньоекономічних контактів між прилеглими територіями, заснування Асоціації Карпатських торгово-промислових палат, створення Фонду розвитку Карпатського єврорегіону. На 30-му засіданні Ради асоціації в Ужгороді у квітні 2001 році схвалено міжнародний проект "Комплексна програма облаштування басейну річки Тиса".

В рамках Карпатського єврорегіону укладено більш ніж 50 двосторонніх угод про співпрацю в економічній, культурній, науковій, освітній сферах, реалізовано та реалізуються велика кількість проектів [4].

Організаційна структура Карпатського єврорегіону складається з таких органів: Рада єврорегіону; Президія Ради; Голова Ради; Міжнародний секретаріат; Національні делегації; Постійні національні представники держав-членів; робочі комісії. Рада є найвищим органом асоціації, до її складу входять 15 чоловік (по 3 представники від кожної країни-учасниці). Голова Ради обирається з числа її членів на 2 роки за принципом ротації та є водночас головою Президії єврорегіону; Президія Ради - виконавчий орган. Міжнародний секретаріат - виконавчий і адміністративний орган асоціації, що складається з Постійних національних представників кожної зі сторін. Національні представництва засновуються в кожній із країн - членів, їх очолюють постійні національні представники.

Згідно з офіційною історією Карпатського єврорегіону, його створенню в 1993 році передували декілька років інтенсивних двосторонніх зв'язків між сусідніми областями країн Центральної та Східної Європи, в т. ч. України [5]. У 1990 році Угорщина ініціювала створення Асоціації Карпати-Тиса. Водночас ідея доцільності багатостороннього транскордонного співробітництва формувалася і в Словаччині та Україні. На міжнародній конференції в листопаді 1991 році в словацькому місті Міхаловце було сформовано концепцію та визначено основні напрямки транскордонного співробітництва регіонів Словаччини, України, Польщі та Угорщини. В 1992 році в польському місті Ясло відбувся семінар "Можливості співробітництва між прикордонними регіонами Польщі, Чехословаччини, Угорщини та України".

Такі міжнародні регіональні ініціативи підштовхнули місцеві органи влади та громадськість прикордонних адміністративно-територіальних одиниць до пошуку оптимальних організаційних форм багатостороннього співробітництва. Тому цілком логічно чотири групи громадських діячів сусідніх держав Карпато-Дунайського басейну на початку 1992 року звернулися до американського Інституту досліджень "Схід-Захід" і його Празького центру. За сприяння цього Інституту в лютому 1992 року було підписано угоду про транскордонне співробітництво у сфері економіки і охорони навколишнього середовища межуючи чехословацьких, українських, польських та угорських регіонів. Експерти Інституту водночас запропонували об'єднати регіональні ініціативи щодо транскордонного співробітництва і розробили теоретичну модель функціонування в Карпатській улоговині майбутнього багатостороннього єврорегіону. На конференції в м. Ніредьгаза (УР) в травні 1992 року, субсидованій Фондом Дж. Сороса, на розгляд представників прикордонних регіонів і громадськості була вперше представлена ідея практичного створення єврорегіону.

В червні 1992 року на спеціальній зустрічі представників прикордонних областей України, Чехословаччини, Польщі і Угорщини в м. Ужгород, організованій Закарпатською обласною Радою народних депутатів та Інститутом "Схід-Захід", було розглянуто і обговорено всі регіональні ініціативи багатостороннього транскордонного співробітництва. Учасники зустрічі вирішили розпочати практичну роботу із підготовки створення єврорегіону. Для проведення такої роботи було сформовано міжнародний Підготовчий комітет, який координував діяльність у цьому напрямку.

Перше засідання Підготовчого комітету відбулося в Європейському (надалі - Празькому) центрі Інституту "Схід-Захід" в замку Штірін (Чехія). На ньому схвалено "Декларацію про принципи" єврорегіону та рішення про створення групи експертів для підготовки основних документів багатостороннього єврорегіонального об'єднання.

Міжнародний колектив експертів відразу ж розпочав розробку засновницьких документів майбутнього єврорегіону. Експерти у другій половині 1992 року двічі збиралися на засідання: у вересні - в м. Ужгород, у жовтні - в польському м. Кросно. Ними були розроблені і обговорені головні положення двох основних установчих документів єврорегіону - Угоди про заснування та Статуту. За пропозицією української сторони в документах закріплено положення, що єврорегіон створюється як добровільна міжнародна асоціація прикордонних адміністративно-територіальних одиниць України, Словаччини, Польщі та Угорщини і він не є юридичною особою. Єврорегіон не є наднаціональним органом. Участь у цьому транскордонному об'єднання не виключає можливість здійснення також різних форм співробітництва його членів з адміністративно-територіальними одиницями, які не входять до складу Карпатського єврорегіону.

14 лютого 1993 року в угорському місті Дебрецен, в присутності Генерального секретаря Ради Європи та міністрів закордонних справ УР, РП і України, представниками прикордонних адміністративно-територіальних одиниць межуючих держав були підписані Угода про створення міжнародної асоціації "Карпатський єврорегіон" та Статут нового транскордонного об'єднання. У Декларації, підписаній присутніми міністрами закордонних справ у Дебрецені того ж дня, говорилося про підтримку урядами "бажання органів самоврядування і місцевої державної адміністрації в регіоні Карпатських гір та річки Тиси створити Карпатський єврорегіон як структуру для підтримання відносин довгострокового співробітництва між різними його учасниками в Угорщині, Польщі, Словаччині та Україні" [6].

Від України, за настійливою рекомендацією центральних органів влади, учасниками Карпатського єврорегіону стали Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька області. З словацького боку започаткували єврорегіон, але не змогли відразу стати його повноправними членами, округи Барді'йв, Гуменне, Міхаловце, Свидник, Требішов і Вранов, об'єднані в місцеву "Асоціацію Карпатський регіон". Саме за допомогою цього внутрішньословацького асоційованого об'єднання, незважаючи на урядові перепони, словацькі округи в основному і здійснювали надалі впродовж 1993-1998 років співпрацю з повноправними учасниками Карпатського єврорегіону, в т. ч. західноукраїнськими областями.

Румунські прикордонні з Україною і Угорщиною повіти з 1993 року мали лише статус спостерігача в єврорегіону. Але в 1996 року в Румунії було схвалено нові законодавчі норми з розвитку транскордонного співробітництва і в 1997 року 5 румунських повітів - Сату-Маре, Мараморош, Бігор, Салай і Ботошани стали повноправними членами Карпатського єврорегіону. А словацькі регіони лише у 1998-1999 році змогли розпочати процедуру повернення до складу цієї транскордонної асоціації.

Певним чином на першому етапі діяльності відбулося надмірне територіальне розширення Карпатського єврорегіону - шляхом додаткового включення до його складу нових адміністративно-територіальних одиниць Угорщини і Польщі. Уже за 5 перших років існування (1993-1998 рр.) площа території і чисельність населення адміністративно-територіальних одиниць в межах Карпатського єврорегіону зросла майже у 3 рази. Якщо в момент заснування - лютий 1993 року загальна територія єврорегіону складала 53,2 тис. кв. км, а кількість населення, яке тут мешкало, - близько 5 млн. чол., то в 1998 році уже, відповідно, 132,6 тис. кв. км. і майже 14 млн. чол.

За розмірами території і кількістю населення Карпатський єврорегіон перетворився у другий за величиною серед всіх аналогічних транскордонних об'єднань в Європі загалом. За розмірами він не поступався показникам окремих держав Центральної та Східної Європи. Як бачимо, наприклад, чисельність жителів на території єврорегіону у півтора рази перевищила кількість населення Угорщини і майже в три рази - Словаччини. Така великомасштабність надзвичайно ускладнила функціонування єврорегіону і робила досить проблемним здійснення спільної стратегії всіма адміністративно-територіальними одиницями - учасниками міжнародної асоціації та проведення ідентичної регіональної політики і конкретних загальних акцій транскордонної співпраці в рамках всього єврорегіону. Навіть з метою лише координації дій учасників Карпатського єврорегіону потрібно було створювати багаточисельні управлінські структури постійно діючого і тимчасового характеру.

Згідно із засновницькими документами, вищим органом Карпатського єврорегіону є Рада, до складу якої входить 15 чільних представників органів місцевої державної виконавчої влади і самоврядування адміністративно-територіальних одиниць України, Польщі, Словаччини, Угорщини і Румунії, які є повноправними членами цієї міжнародної асоціації. До Ради входять по 3 чоловіки від регіонів вказаних 5-ти країн. Рада повноважна з усіх питань життєдіяльності єврорегіону, координує і визначає головні напрямки його роботи, схвалює спільні проекти транскордонного співробітництва. На першому етапі діяльності Рада засідала не менше 3-4-х разів у рік. Це - своєрідний "законодавчий" орган єврорегіону. Головували в Раді почергово керівники регіональних органів державної влади і самоврядування від кожної із країн.

В середині 1990-х років, однак, постало питання про створення виконавчих структур Карпатського єврорегіону, в тому числі і на постійно діючій основі. Тому на 14-му засіданні Ради 25-26 січня 1996 року (м. Егер, УР) була обговорена доцільність формування таких структур і затверджено положення про Секретаріат міжнародної асоціації. Секретаріат - постійно діючий, виконавчий орган Карпатського єврорегіону, який забезпечує підтримку постійних контактів між областями-учасниками та керівними структурами єврорегіону, а також між транскордонною асоціацією та міжнародними організаціями і об'єднаннями, організаційно забезпечує проведення засідань Ради, веде їх протоколи та інше. Водночас Секретаріат координує роботу постійно діючих національних представників Карпатського єврорегіону - по одному представництву в кожній із 5-ти держав, адміністративно-територіальні одиниці яких є учасниками асоціації, та робочих комісій транскордонного об'єднання.

Постійно діючий Секретаріат очолює виконавчий директор Карпатського єврорегіону, який призначається вищим органом асоціації - Радою за результатами конкурсного відбору в регіонах-учасниках. До компетенції виконавчого директора належить: організація виконання рішень Ради, керівництво Секретаріатом, координація діяльності робочих комісій та національних представництв, підготовка проектів документів засідань Ради, здійснення контактів з міжнародними структурами та іншими інституціями.

Секретаріат, виконавчий директор і національні представники складають апарат Карпатського єврорегіону, який фінансується з бюджету асоціації. З цього джерела насамперед також фінансово забезпечується проведення спільних акцій та реалізація окремих загальних програм єврорегіону. Кошти бюджету формуються із щорічних внесків кожної адміністративно-територіальної одиниці-члена Карпатського єврорегіону.

Для більш ефективної практичної роботи з найважливіших напрямків транскордонного співробітництва, згідно з рішенням 15-го засідання Ради Карпатського єврорегіону (квітень 1996 р.), були утворені міжнародні робочі комісії. До їх складу входять по 2 представники від кожної країни. Очолює роботу комісії голова. Склад і керівництво робочих комісій, члени яких працюють на громадських засадах, затверджує Рада Карпатського єврорегіону. Представники кожної із країн очолюють певну комісію.

У період 1996-2000 років кількість робочих комісій збільшилася з 5-ти до 7-ми і суттєво змінилася направленість їх діяльності. Так, наприклад, робоча комісія з регіонального економічного співробітництва, яку традиційно очолюють представники Угорщини, була переорієнтована на більш ширшу і комплексну проблематику і трансформована в комісію з питань регіонального розвитку. Робоча комісія із захисту довкілля та туризму (Польща) була розділена на дві за основними напрямками: комісію з питань туризму (Польща) та комісію з питань охорони навколишнього природного середовища (Угорщина). Робоча комісія з питань прикордонної торгівлі, яка працює під егідою Румунії, розширила свою діяльність загалом на всі торговельні відносини і йменується комісією з торгівлі. Словацька сторона з 1998 році очолила нову робочу комісію з питань надзвичайних ситуацій. Представники українських регіонів традиційно керують роботою комісії з питань соціальної інфраструктури. Робочу комісію аудиту та контролю, зараз - ревізійну комісію постійно очолює Угорщина.

Рада, виконавчий директор, секретаріат та робочі комісії складають організаційну структуру Карпатського єврорегіону. Вона відповідає в основному організаційним принципам побудови єврорегіональних об'єднань в розвинених країнах Європи. Але, на жаль, чітка організаційна структура - одне із небагатьох практичних досягнень Карпатського єврорегіону за період його існування [7].

Крім того, слід зазначити, що такий масштабний єврорегіон тривалий час не відігравав адекватної ролі в українсько-польському міжрегіональному і транскордонному співробітництві. На території України діяльність Карпатського єврорегіону донедавна була зосереджена на Закарпатті, що пояснювалося наявністю в області кордонів не лише з Польщею, а також із Угорщиною, Словаччиною та Румунією і, водночас, розміщенням Представництва України в Карпатському єврорегіоні в Ужгороді. У жовтні 2003 року Агенція регіонального розвитку та європейської інтеграції (Львів) отримала статус Філії представництва у Львівській області. Це стало першим кроком на шляху практичної реалізації прагнення представницьких органів області взяти активнішу участь у діяльності єврорегіону. У жовтні 2005 року на Економічному Форумі у Львові закладено основу більш інтенсивної співпраці між окремими учасниками єврорегіону: в присутності Президента України підписано протокол про розробку єдиної транскордонної стратегії розвитку для всього українсько-польського кордону, що охоплює Львівщину, Волинь та Закарпаття з української сторони. У 2005 році за ініціативи Львівської обласної ради проведено зустріч представників українських учасників Карпатського єврорегіону.

У березні 2006 року проведено спільне засідання Президії Ради Карпатського єврорегіону і Робочих Комісій з питань регіонального розвитку, охорони довкілля та туризму, соціальної інфраструктури, торгівлі та запобігання природним катастрофам. До обговорення пропонувалися питання інституційної структури, функціонування та фінансування Карпатського єврорегіону, його взаємодії з Європейським угрупуванням територіального співробітництва, а також методологічні та концептуальні аспекти діяльності Карпатського єврорегіону в 2007-2013 роках [8].

Нині на порядку денному Карпатського єврорегіону постало питання приведення його організаційно-інституційної структури у відповідність до актуальних завдань. Велика територія єврорегіону, яка на початку його існування відповідала завданню попередження можливих етнічних конфліктів в результаті розвалу СРСР, сьогодні ускладнює його ефективну роботу та керування. За роки діяльності багатоетнічного Карпатського єврорегіону наладжені тісні (переважно двосторонні) контакти та співпраця сусідніх регіонів окремих країн-учасниць, що внесло суттєві корективи до порядку денного.

Утім, і після розширення Євросоюзу в 2004 і 2007 роках певні етнополітичні проблеми в Карпатському єврорегіоні продовжують існувати. Зокрема, щодо становища багаточисельної угорської національної меншини в Румунії і Словаччині, розв'язання циганського (ромського) питання у всіх державах єврорегіону, русинсько-українського поділу в Словаччині, Польщі та Україні тощо. Нові проблеми у транскордонних зв'язках етнічно споріднених спільнот та й усіх мешканців єврорегіону виникли після вступу РП, СР і УР з 1 січня 2008 року до "Шенгенської зони".

Розширення Євросоюзу, Європейська Політика Сусідства ЄС та формування "Європи регіонів" мають вельми суперечливі наслідки для розвитку міжнаціональних відносин як на прикордонних, так і інтегрованих транскордонних територіях. Нові розмежувальні лінії деструктивно впливають на взаємодію етнічно споріднених спільнот, ускладнюють насамперед взаємозв'язки деяких національних меншин з материнським народом, формують небажаний стереотип меншовартості в одноплемінників поза межами ЄС, штучно поділяють етноси на "вищий" ґатунок - в країнах-членах ЄС і "нижчий" - у державах - безпосередніх сусідах ЄС тощо. У цьому контексті, єврорегіональна інтеграція представляється досить ефективним знаряддям для запобігання таким та іншим етнополітичним і етнопсихологічним "травмам" та формування в поліетнічного населення єврорегіону відчуття приналежності до європейської цивілізації і Об'єднаної Європи.

У поліетнічних єврорегіональних об'єднаннях прискорюються процеси національного самоусвідомлення та європейської самоідентифікації представників націй, національних меншин і етнічних груп, які мешкають на прикордонних територіях суміжних країн. Відбувається дифузія етноспільнот, взаємопроникнення і взаємозбагачення культур, цивілізаційна інтеграція. Інтегровані єврорегіональні спільноти запобігають виникненню не лише міжнаціональних конфліктів, але й конфліктів на цивілізаційних розломах [9].

Після розширення ЄС керівними загальноєвропейськими структурами Карпатський єврорегіон визначено експериментальним у контексті ефективності здійснення Європейської Політики Сусідства (ЄПС) Євросоюзом щодо його нових східних сусідів. Керівні органи ЄС впродовж бюджетного періоду 2007-2013 років планують направити на підтримку ініціатив Карпатського єврорегіонального об'єднання до 500 млн. євро, в т.ч. 10 % цієї суми спрямовується українській стороні [10].

З метою підвищення ефективності діяльності Карпатського єврорегіону відповідно до пріоритетів сьогодення, українська сторона пропонує ідею подальшого розвитку транскордонних контактів у межах свого роду "мікрорегіонів" або "субрегіонів" як структурних компонентів Карпатського єврорегіону. Ця ідея відображає стратегічні цілі Європейського Союзу щодо ефективності міжрегіональної і транскордонної співпраці на його нових східних рубежах: починаючи з 2004 року фінансування проектів транскордонної співпраці ЄС здійснюється в межах Програм Сусідства Польща-Словаччина-Україна-Білорусь, Угорщина-Словаччина-Україна та Україна-Румунія, що прийшли на зміну єдиній програмі TACIS для прикордонних регіонів СНД.

При цьому ідея "мікрорегіонів" не ставить під сумнів цілісність єврорегіону та не суперечить необхідності збереження Карпатського єврорегіону в цілому. Унікальність Карпатського єврорегіону, у складі якого є країни, що перебувають на різних етапах європейської інтеграції - країни - члени ЄС, а також Україна - набуває особливої ваги. Адже цей єврорегіон (і особливо його українська частина) пропонує не лише сприятливі умови для подальшого розвитку транскордонних контактів у різних формах, а й являє собою готову інституційну інфраструктуру для накопичення цінного досвіду, його порівняльного аналізу та обміну з метою вдосконалення транскордонного співробітництва.

Незважаючи на своєрідні проблеми росту, Карпатський єврорегіон став взірцем і моделлю для розвитку іншого єврорегіонального об'єднання за участі областей України і Польщі - єврорегіону "Буг", який зараз, що слід об'єктивно визнати, відіграє провідну роль в українсько-польському міжрегіональному і транскордонному співробітництві.

Література

1. Ілько І. Досвід регіональної транскордонної співпраці в Європі та українські єврорегіони // Державне управління та місцеве самоврядування в Україні: шляхи реформування. - Ужгород: Ліра, 2000. - С. 113-124.

2. Association of European Border Regions: 30 Years of Working Together. - Gronnau: AEBR, 2001. - 24 p.

3. Борыс Т. Еврорегионы в Польше // Трансграничное сотрудничество в Центральной и Восточной Европе. - Карпач: Ниса, 2000. - С. 1-3.

4. Гоблик В. Перспективи транскордонного співробітництва в умовах розширеного Євросоюзу // Регіональна політика і транскордонне співробітництво в євроінтеграційній стратегії України. - Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної конференції (м. Ужгород, 24-25 травня 2007 р.). - Ужгород: Ліра, 2007. - С. 218-230.

5. Карпатський єврорегіон: 5 років діалогу та співробітництва / Відпов. ред. М.Бідзіля. - Ужгород: ІВА, 1998.-12 с.; Карпатський Єврорегіон - Carpathian Euroregion. - Ужгород: Карпатський фонд, 2001. - 16 с.; Нариси історії Закарпаття. Том ІІІ (1946-1991). - Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2003.

6. Декларація міністрів закордонних справ про співробітництво народів, які проживають в Карпатському єврорегіоні // Інформаційний бюлетень Карпатського єврорегіону. - Лютий-березень 1993 р.-№3.

7. Laszlo B. The Organizational Structure of the Carpathian Euroregion // Carpathian Euroregion. Borders in the Region-Cross-Border Cooperation.- Debrecen: European Study Centre Programme of the University of Debrecen, 2001.

8. Карпатський єврорегіон // Транскордонне співробітництво. Науково- інформаційне видання. - 2007. - №1.

9. Medzietnick vztahy v n rodnostne zmie an ch oblastiach Karpatsk ho eroregionu. Stavamo nosti ich monitorovanie.- Preov-Uhorod: PSIS, 2002.- 66 s.

10. Транскордонне співробітництво. Науково-інформаційне видання. - 2007. - №2.

Размещено на Allbest.ru