Інноваційний потенціал євроінтеграції України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

Інноваційний потенціал євроінтеграції України

Лиськова Леся Миколаївна

Київ - 2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Включення України в глобальний економічний простір та створення в країні довгострокових умов її конкурентоспроможного розвитку обумовлюють необхідність формування, ефективного використання і розвитку національного інноваційного потенціалу, що виступатиме, з одного боку, головною передумовою успішної адаптації національної економіки до жорсткого конкурентного середовища після приєднання країни до СОТ, а з іншого - сприятиме конвергенції України та ЄС.

Розширення ЄС, різні рівні технологічного розвитку його країн-учасниць мотивують розробку і застосування наукових підходів поетапного поглиблення інноваційно-технологічного співробітництва через прозорі інструменти стимулювання на національному і наднаціональному рівнях. На цьому підґрунті стає можливим формування сучасної євроінтеграційної політики України, а дослідження умов формування і використання інноваційного потенціалу євроінтеграції становить значний науковий і практичний інтерес.

Серед робіт, присвячених проблемам глобалізації та європейської інтеграції, координації макроекономічної політики і співробітництва в інноваційно-технологічній сфері - праці таких відомих західних економістів як Б. Баласса, Р. Вернон, Дж. Гелбрейт, Дж. Даннінг, П. Друкер, Р. Лукас, А. Лундвалл, Р. Нельсон, М. Портер, Д. Сакс, Р. Соллоу, С. Стерн, М. Фрімен, Й. Шумпетер.

Проблеми теорії й практики міжнародної науково-технічної інтеграції достатньо висвітлено в публікаціях вітчизняних вчених та спеціалістів. Різні аспекти міжнародного руху капіталів у контексті інноваційно-технологічного розвитку розроблялися у працях Л. Антонюк, О. Білоруса, В. Будкіна, О. Гаврилюка, А.Гальчинського, В. Гейця, І. Гузенко, В. Левківського, Д. Лук'яненка, З. Луцишин, Ю. Макогона, В. Новицького, Ю. Пахомова, О. Плотнікова, А. Поручника, В. Сіденка, А. Філіпенка, В. Чужикова, О. Шниркова, Т. Циганкової та багатьох інших. Теоретичні та практичні аспекти міжнародного науково-технічного трансферу, міжнародної торгівлі ліцензіями, розвитку форм співробітництва у науково-технічній сфері розглядались у працях І. Бураковського, О. Гребельника, В. Губського, М. Дудченка, Л. Кістерського, Г. Климка, А. Кредісова, О. Рогача, А. Румянцева, А. Портнова, А. Савчука, В. Семиноженка, В. Федосова, В. Шевченка та ін.

Процесам інтеграції постсоціалістичних країн Європи, пошуку форм їх взаємодії з країнами - світовими технологічними лідерами, присвячені праці таких зарубіжних науковців як Л. Абалкін, Л. Бальцерович, П. Буніч, В. Іванченко, Н. Іванова, В. Іноземцев, Л. Красавіна, Я. Корнаї, О. Лацис, Г. Лисичкін, Г. Попов та ін.

Разом з тим, в Україні дотепер відсутні системні дослідження інноваційного потенціалу євроінтеграції. Не до кінця вивченими та дискусійними залишаються проблеми оцінки результатів співробітництва України з ЄС в інноваційній сфері, співвідношення відповідних національних та наднаціональних принципів управління. Недостатній рівень наукової розробки проблематики інноваційного партнерства України з ЄС, низки ключових питань інституційного й фінансового забезпечення науково-технологічного співробітництва є однією з причин невизначеності євроінтеграційної політики України, низької ефективності реалізації її інноваційного потенціалу в контексті глобальної конкурентоспроможності.

Все це зумовило вибір теми дисертації, визначило її мету й основні дослідницькі завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення є складовою частиною міжкафедральної науково-дослідної теми “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0101U002948) факультету міжнародної економіки і менеджменту ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана».

Особисто автором підготовлено матеріали до розділу 1 “Дослідження мікро- та макростратегій розвитку в глобальному середовищі” стосовно формування механізмів фінансового стимулювання міжнародної інноваційної діяльності, розробки організаційних форм технологічної євроінтеграції України, що відображені у підрозділі 3.2 (Фінансове забезпечення реалізації інноваційного потенціалу України і ЄС) та підрозділі 3.3 (Організаційні форми інтеграції інноваційних потенціалів України і ЄС).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення особливостей формування й ефективної реалізації інноваційного потенціалу національної економіки в процесі конвергенції України та ЄС і розробка рекомендацій щодо його розвитку в контексті адаптації до європейської інноваційної системи.

Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлені такі завдання:

- розкрити суть та теоретичну значимість результатів сучасних процесів міжнародної регіональної економічної інтеграції;

- визначити місце міжнародного співробітництва в інноваційній сфері щодо формування інтеграційної стратегії країни;

- з'ясувати сутність інтегрованого інноваційного потенціалу та систематизувати методи його оцінки;

- оцінити інноваційний потенціал України в розрізі європейських критеріїв та параметрів;

- дослідити та структурувати інституційні умови й фактори співробітництва України та ЄС в інноваційній сфері;

- визначити інструменти фінансового забезпечення реалізації інноваційного потенціалу України в процесі конвергенції з ЄС;

- розробити комплекс мікро- та макроекономічних заходів щодо розвитку стратегічних форм співробітництва України та ЄС в інноваційній сфері.

Об'єктом дослідження є процеси інноваційного співробітництва в умовах техноглобалізму.

Предметом дослідження є механізми та інструменти формування, розвитку і ефективної реалізації інноваційного потенціалу України в науково-технічному співробітництві з ЄС.

Методи дослідження. Теоретичну основу дисертаційної роботи становлять наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених з питань теорії і практики міжнародної економічної інтеграції в інноваційній сфері. На основі системного підходу в роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, а саме: аналізу та синтезу, якісного порівняння при розгляді теорій регіональної інтеграції (розділ І); класифікації інноваційно-технологічних факторів та порівняльного аналізу при розгляді інституційного забезпечення інноваційної діяльності (ІІ розділ); економіко-математичного аналізу для розрахунку та оцінки показників інноваційної діяльності й функціонального аналізу при розробці стратегії розвитку організаційних форм співробітництва України і ЄС в інноваційній сфері (розділ ІІІ).

Інформаційною базою дослідження є закони України, Укази Президента України, постанови та матеріали Кабінету Міністрів України, матеріали Державного комітету статистики України, дані Центру європейських та трансатлантичних студій, офіційні матеріали міжнародних організацій (ООН, СОТ, ЮНКТАД), Всесвітнього економічного форуму, Євростату, дані міжнародної науково-технічної програми EUREKA, експертні оцінки рейтингових агентств.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі критичного осмислення сучасних теорій міжнародної економічної інтеграції та аналізу євроінтеграцйної практики виявлено передумови, фактори та особливості реалізації й розвитку інноваційного потенціалу України в контексті стратегічних пріоритетів її інтеграційної політики.

Конкретні наукові результати, що розкривають особистий внесок автора у розробку та вирішення поставлених завдань і характеризують наукову новизну роботи, полягають у наступному:

вперше:

- подано авторське визначення сутності поняття “інтегрований інноваційний потенціал” як здатність ефективного використання інтелектуальних, науково-технологічних та ресурсних можливостей конкурентоспроможного розвитку в умовах техноглобалізму. Дане визначення відрізняється від існуючих системним характером та відображенням рівнів інтеграції (мікро-, макро-, мезо-, регіональний, глобальний), а також відповідних мотиваційних механізмів у процесах: розвитку спільної інноваційної діяльності окремих суб'єктів господарювання для розширення виробництва і збуту високотехнологічної продукції; цільової інноваційної взаємодії між спорідненими галузями, видами виробництва при виконанні спільних інноваційно-технологічних проектів; посилення взаємодії національних економік у міжнародному, регіональному та глобальному інноваційному співробітництві. Доведено, що в умовах становлення глобальної інноваційної системи, з одного боку, унеможливлюється ефективна інноваційна діяльність поза межами міжнародної інтеграції, а з іншого, генеруються нові можливості забезпечення мікро- і макроекономічної конкурентоспроможності;

- запропоновано авторський підхід з аналітичним інструментарієм виміру й оцінки інноваційного потенціалу інтеграції шляхом виділення трьох складових (ресурсної, продукуючої, результативної) та використанням показників міжнародної конкурентоспроможності країни - макроекономічних, розвитку технологій, рівня патентної активності, параметрів високотехнологічного експорту, готовності до функціонування у глобальних мережах; розраховано інтегральні показники інноваційного потенціалу України (освітні, фінансові, мотиваційні, економічної сфери) на основі використання «Таблоїду європейських інновацій» та здійснено їх порівняння з аналогічними європейськими, що дозволило виявити ступінь ефективності освітніх, фінансових, мотиваційних, господарчих та інституціональних механізмів і обґрунтувати шляхи підвищення конкурентоспроможності національної економіки за рахунок посилення її інноваційності; підтверджена необхідність посилення державного регулювання в інноваційній сфері з пріоритетом нарощування інтелектуального капіталу та дієвою мотивацією національного підприємницького менеджменту до постійного науково-технологічного прогресу;

- обґрунтовано пріоритетні напрями формування та реалізації інноваційного потенціалу євроінтеграції України за рахунок: посилення регулятивної ролі держави у транснаціоналізації інноваційної діяльності, диверсифікації фінансових можливостей та підвищення ефективності інвестиційної взаємодії України та ЄС на принципах селективного розвитку спільних проектів, гармонізації ключових параметрів національної і європейської інноваційних систем. На основі кластерної ідентифікації виявлено пріоритетні та стратегічні зони діяльності, які здатні в перспективі посилювати інноваційний потенціал країни у європейському економічному просторі, зокрема: авіакосмічна сфера, металургія, енергетика, машинобудування, телекомунікації, медицина, транспорт;

удосконалено:

- систематизацію теорій міжнародної інтеграції, що еволюціонізували під впливом ключових парадигм і концепцій світогосподарського розвитку, шляхом виділення загальносистемних теорій (теорії економічної інтеграції, ринково-інституційної та структурної шкіл, теорії етапів світового інтеграційного процесу) та теорій європейської інтеграції (моделі двошвидкісної та багатошвидкісної Європи, теорії концентричних кіл, концепції часткового членства, функціональних теорій, теорії федералізму, концепції реалізму). Це дозволило, по-перше, зробити висновок про неможливість одновимірно-структурного пояснення євроінтеграційного процесу, особливо в його сучасних проявах і координатах, а по-друге, виявити і реально оцінити потенціал євроінтеграції України, зокрема, в інноваційній сфері;

- класифікацію факторів міжнародного співробітництва в інноваційній сфері, які пропонується групувати за системою критеріїв: походження (внутрішні і зовнішні), рівня впливу (національні, регіональні, глобальні), характеру прояву (науково-технологічні, ресурсно-демографічні, економічні, інституційні, політико-правові, соціальні), потенціалу інтеграції (готовність до взаємодії національних інноваційних систем, здатність підприємств до генерування власних і впровадження зарубіжних інновацій); аргументовано першочерговість завдань економічної політики держави щодо регулювання і стимулювання прямих іноземних інвестицій та трансферу технологій, максимізації вигод від співробітництва у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності й мінімізації можливого негативного впливу шляхом макроекономічної стабілізації, структурних реформ, реструктуризації підприємств, розвитку малого та середнього бізнесу тощо;

дістало подальшого розвитку:

- розкриття інституційних умов узгодження економічних інтересів учасників євроінтеграційного процесу в інноваційно-технологічній сфері шляхом макроекономічного регулювання за допомогою інструментів спільної та національних політик, виконання міждержавними інститутами посередницьких, виконавчих та контрольних функцій, спрямованих на формування єдиного європейського дослідницького простору з налагодженням конкретної взаємодії ЄС та нових країн-членів з низьким рівнем економічного та інноваційного розвитку;

- обґрунтування шляхів адаптації в Україні напрацьованих країнами-членами ЄС механізмів та інструментів, спрямованих на збереження і розвиток в процесі інтеграції національних переваг у сферах освіти, фундаментальної науки таприкладних досліджень, високотехнологічних виробництв і послуг із використанням легітимних та транспарентних механізмів організаційно-адміністративного сприяння й фінансового стимулювання.

Практичне значення одержаних результатів, сформульованих автором у дисертації, теоретичних положень, висновків і рекомендацій полягає в тому, що вони можуть слугувати методологічною основою у розробці ефективного механізму підвищення інноваційного потенціалу євроінтеграції України, для розв'язання проблем досягнення глобальної конкурентоспроможності національної економіки та формування взаємовигідних рівноправних міжнародних економічних відносин.

Розробки автора, практичні висновки та пропозиції використані українським офісом європейської інноваційної програми EUREKA при підготовці документів щодо повноправного членства України в цій програмі (довідка №114 від 10.10.2006 р.), Міністерством закордонних справ України при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів з питань співробітництва між Україною і ЄС та в рамках переговорів щодо поглиблення співпраці України з країнами Євросоюзу (довідка №311/17-290-1197 від 13.10.2006 р.).

Впровадження результатів дисертаційного дослідження здійснювалося автором у навчальному процесі при викладанні курсів “Міжнародний маркетинг” та “Міжнародна торгівля” студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту у ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (довідка від 02.10.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Всі основні наукові результати, що викладені в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дослідження доповідалися та обговорювалися на: VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Міжнародна торгівля у контексті європейської інтеграції: проблеми теорії і практики” (27 травня 2005 року, м. Київ); науковій конференції “Міжнародна інтеграція та інформаційне суспільство” (20 жовтня 2005 року, м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку внутрішнього ринку в умовах глобалізації” (17-18 листопада 2005 року, м. Київ); Міжнародній конференції “EUREKA та поновлена Лісабонська стратегія в сучасних умовах розвитку ЄС. Виклики та перспективи для України” (10 березня 2006 року, м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції “На Схід та Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору” (5-7 жовтня 2006 року, м. Київ).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 3,03 друкованих аркуша, з них 6 - у наукових фахових виданнях (2,43 друк. арк.), 4 - в інших виданнях (0,6 друк. арк.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації складає 208 сторінок і містить 30 таблиць на 17 сторінках, 27 рисунків на 16 сторінках, 11 додатків на 31 сторінці. Cписок використаних джерел включає 251 найменування і викладений на 21 сторінці.

Основний зміст роботи

міжнародний регіональний економічний інтеграція

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, логіку, предмет і об'єкт дослідження, викладено методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Теоретичні основи міжнародної інтеграції в інноваційній сфері” здійснено аналіз еволюції наукових поглядів на міжнародну економічну інтеграцію в умовах глобалізації, досліджено роль міжнародної інноваційної діяльності в інтеграційному процесі, виявлено специфіку формування і розвитку інноваційного потенціалу та проаналізовано методи його оцінювання.

При загальновизнаному розумінні міжнародної економічної інтеграції як системного явища, що охоплює всі форми і рівні міжнародних економічних зв'язків і відносин, природа та особливості її сучасного прояву визначаються представниками різних наукових шкіл контроверсійно. Розгляд концептуальних положень теорії митних союзів, ринково-інституційного напрямку сучасного неолібералізму, структурної школи, моделі двошвидкісної та багатошвидкісної Європи, теорії концентричних кіл та концепції селективної інтеграції дозволив виявити, з одного боку, ключові методологічні вектори їх еволюції, а з іншого - розбіжності в оцінці ролі міжнародної інтеграції для країн з різним рівнем економічного розвитку в умовах глобалізації.

В дисертації показано, що інтеграційні процеси в інноваційній сфері, маючи складну рівнево-функціональну структуру, розвиваються, переважно, в межах міжнародних регіональних утворень. У цьому контексті міжнародна інтеграція в інноваційній сфері визначається автором як процес інтенсифікації науково-технологічного розвитку шляхом спільного цілеспрямованого створення і використання його джерел та ресурсів, що гармонізують з національними економічними інтересами.

Серед існуючих нині понад 30 інтеграційних міждержавних утворень найбільш високий рівень інтеграції має ЄС. Розширення і поглиблення інтеграційних процесів у європейському просторі спричинило підвищення інтересу науковців до дослідження особливостей регіональної інтеграції, появу теорій функціоналізму, федералізму, реалізму та їх новітніх модифікацій. Водночас, досліджуються теоретичні аспекти інтернаціоналізації науково-технічної діяльності, міжнародного та регіонального інноваційного співробітництва, глобалізації ринків високих технологій.

У дослідженні показано, що інноваційний потенціал країни розкриває глибинні джерела її розвитку, демонструє здатність до накопичення новітніх знань і технологічних рішень на власній відтворювальній основі, проте довготривалий соціально-економічний ефект генерується у процесі інтеграції інноваційних можливостей окремих країн. У межах міжнародних регіональних об'єднань для цього створюється відповідне середовище, що є на сьогодні однією із ключових стимулюючих причин їх подальшого розвитку. Разом з тим, як у регіональному, так і в глобальному планах мають місце нерівномірність інноваційної активності країн та фрагментарність ефективного використання інтегрованого інноваційного потенціалу як здатності ефективного використання інтелектуальних, науково-технологічних і ресурсних можливостей конкурентоспроможного розвитку.

В роботі виокремлено три підходи в оцінюванні потенціалу інноваційного розвитку країни: виділення ресурсної, продукуючої і результативної складових; виявлення здатності гармонійного поєднання науково-технічних і ресурсних можливостей, використання інтегрованого інноваційного потенціалу на мікро-, макро-, мезо-, міжнародному, регіональному та глобальному рівнях; міжкраїнове порівняння системи показників інноваційного потенціалу .

У розділі 2 “Формування системи інноваційно-технологічної взаємодії України і ЄС” узагальнено та оцінено інноваційний потенціал України в контексті інтеграційних процесів, виявлено систему факторів інноваційного компоненту євроінтеграції, проаналізовано розвиток інституційної складової євроінтеграційного процесу та обґрунтовано пропозиції щодо узгодження й гармонізації інституціональних регуляторів та інструментів співробітництва в інноваційній сфері.

Аналіз інноваційного потенціалу України за ресурсною, продукуючою та результативною складовими дозволив визначити можливий рівень його використання в процесі євроінтеграції. Міжнародне зіставлення показників науково-технічної діяльності щодо питомої ваги обсягу виконаних робіт у ВВП свідчить про незначне відставання України від країн СНД, і відповідає в середньому показникам країн “другої хвилі” євроінтеграційного процесу - Словаччини (6,5%), Угорщини (5,9%), Чеської республіки (5,7%). Проте існує суттєве відставання за чисельністю виконавців наукових і науково-технічних робіт в розрахунку на 1000 осіб зайнятого населення в порівнянні з найбільш розвиненими країнами ЄС (12,4 у Німеччині проти 5,1 в Україні), що зумовлює необхідність системних заходів, спрямованих на подолання негативних тенденцій у кадровій складовій інноваційного потенціалу, посилення мотивації праці науковців та винахідників.

Важливим індикатором інноваційності економіки є динаміка видів діяльності, що інтенсивно використовують новітні науково-технологічні розробки. Їх частка у ВВП України вчетверо нижча за середньоєвропейську із тенденцією до скорочення, що обумовлює недостатню конкурентоспроможність української високотехнологічної продукції на ринках ЄС.

В дисертації показано, що незважаючи на зменшення кількості інноваційно активних підприємств (2000р. - 1705 од., 2006р. - 1118 од.), незначні обсяги реалізації інноваційної продукції (у 2006 р. її реалізовувало 918 підприємств обсягом 31 млрд. грн., або 6,7% загального обсягу промислової продукції), відбулися позитивні зміни в експорті: продукцію, що зазнала суттєвих технологічних змін або заново впроваджена протягом трьох останніх років поставляли 385 підприємств, або 38% їх загальної кількості, що є свідченням відносно високого експортного потенціалу інноваційно активних підприємств України і водночас демонструє низький внутрішній попит на інновації.

Серед найбільш суттєвих проблем, що стримують розвиток національного інноваційного потенціалу, автор відзначає: деформовані структурні співвідношення в системі «наука - виробництво» (надконцентрація вчених в академічному і університетському секторах на противагу галузево-корпоративному сектору); нерозвиненість сучасних форм організації, спеціалізації і кооперування у сфері інноваційної діяльності; критично низький рівень фінансування науки і освіти, що дискредитує соціально-економічний статус вченого-дослідника і формує пасивне ставлення суспільства до інновацій.

В дослідженні показано, що подолання негативних тенденцій національного інноваційного розвитку потребує якісного оновлення форм міжнародного співробітництва у процесі євроінтеграції, поглиблення кооперації у сфері НДДКР та виробництві високотехнологічної продукції. При цьому наголошено, що ефективна взаємодія України і ЄС можлива за умов імплементації європейських правових, інституційних і фінансових механізмів розвитку інноваційного потенціалу.

Узагальнення світового досвіду інноваційного розвитку дозволило автору зробити висновок про те, що головне завдання для України полягає у розвитку національної інноваційної системи, яка б заохочувала нововведення і забезпечувала формування попиту на інновації та зростання віддачі від внутрішніх та іноземних інвестицій в інноваційну сферу. Чіткі механізми реалізації міжнародних угод про співробітництво в сфері науково-технічної та інноваційної діяльності сприятимуть ефективній інтернаціоналізації НДДКР та пов`язаних з ними інвестиційних та інформаційних потоків.

Інституційне забезпечення розвитку інноваційного потенціалу євроінтеграції України передбачає адаптацію національного законодавства до вимог ЄС, створення національних бізнес-мереж з їх наступною інтеграцією в європейську бізнес-мережу, для чого доцільно залучити спільні торгові палати, комітети та асоціації ділового співробітництва, торгові дома тощо.

У розділі 3 “Напрямки реалізації інноваційного потенціалу євроінтеграції України” показано регулятивну роль держави у розвитку міжнародної інноваційної діяльності, обґрунтовано ключові напрямки удосконалення фінансового забезпечення розвитку інноваційного потенціалу України в процесі євроінтеграції, запропоновано нові організаційні форми інтеграції інноваційних потенціалів України і ЄС.

Регулятивна роль держави в євроінтеграційному процесі залежить від обраної стратегії розвитку інноваційного потенціалу в процесі інтеграції (імплементації, пристосування, збереження національних переваг) із відповідними алгоритмами їх формування та інструментами реалізації. При цьому необхідно орієнтуватись на досягнення паритету національного інноваційного потенціалу та країн ЄС з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, диференціації секторів економіки, можливостей участі у розробці і виконанні спільних науково-технічних програм, промисловому освоєнні нововведень.

Для виявлення можливостей переходу на інноваційну модель євроінтеграції, в роботі було проведено порівняння інноваційного потенціалу України з країнами-членами ЄС за методом “min-max standartization” з обчисленням групових інтегральних показників інноваційності «Таблоїду європейських інновацій» (European Іnnovation Scoreboard - EIS) (табл.1).

Таблиця 1. Бенчмаркінг показників інноваційності* країн-членів ЄС, Румунії та України, 2006 р.

* Характеризують рівень інноваційного розвитку країни і можуть набувати значень від 0 до 1 у порядку зростання рівня інноваційного розвитку країни.

Дані табл.1 свідчать, що загальний показник інноваційності України (Summary Innovation Index (SII)), розрахований як середньозважене групових інтегральних показників інноваційності, у порівнянні з аналогічними показниками окремих країн-членів ЄС показує істотні відхилення. Так, різниця у розвитку інноваційного потенціалу України і розвинених країн ЄС досить суттєва: відставання від Швеції та Фінляндії більш ніж у 2 рази, дещо менше від Данії, Німеччини і Австрії - в 1,7-1,9 рази. В той же час, Україна впритул наближається до Італії та Словенії (0,36), Естонії (0,34), Греції (0,34) і випереджає Словаччину, Польщу, Латвію, Туреччину і Румунію, що є свідченням готовності її інноваційного потенціалу до євроінтеграції. Але складові загального показника інноваційності не дають підстав для однозначної оцінки, а є швидше свідченням необхідності досягнення пропорційності між всіма його складовими: освітою, формуванням знань та продукуванням інновацій, їх фінансуванням і впровадженням у практику.

Сучасна євроінтеграційна стратегія України має орієнтуватись на перехід від переважно торговельно-посередницької до відтворювально-інноваційної міжнародної економічної діяльності із суттєвим поглибленням науково-технологічної кооперації. На основі порівняльного аналізу сучасних форм організації міжнародного інноваційного бізнесу запропоновано використати адаптивні моделі взаємодії у спільних кластерах і технопарках, механізми венчурного фінансування в межах пріоритетних напрямків науково-технологічного співробітництва. За умов гармонізованого (інституційно-правового) забезпечення, синхронізованого розвитку відповідної інфраструктури це сприятиме ефективності євроінтеграційної політики України у контексті забезпечення глобальної конкурентоспроможності її економіки.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання розвитку щодо інноваційного потенціалу в процесі конвергенції України та ЄС. На основі системного підходу до дослідження міжнародного співробітництва в інноваційній сфері в умовах регіональної інтеграції автором сформульовано наступні теоретичні й практичні висновки.

1. Теорії міжнародної економічної інтеграції, маючи власну методологічну мотивацію і сферу практичного втілення, еволюціонізували під впливом домінуючих парадигм світогосподарського розвитку. В сучасних умовах інноваційність розвитку є пріоритетним мотивом і ключовим компонентом регіональної інтеграції, оскільки саме на її основі генеруються нові можливості забезпечення конкурентоспроможності країни в умовах техноглобалізму. Разом з тим, в своїх сучасних проявах економічний регіоналізм віддзеркалює зростаючу суперечливість інтересів країн-інноваційних лідерів і країн аутсайдерів, що унеможливлює його одновимірно-структурний аналіз.

2. Інноваційний потенціал характеризує освітні, науково-технологічні та фінансово-економічні можливості ефективного соціально-економічного розвитку країни. В умовах інтернаціоналізації і глобалізації принципово важливе значення має взаємовигідне міжнародне науково-технічне співробітництво і, особливо, здатність країн до взаємодії національних інноваційних систем, в результаті якої формується інтегрований інноваційний потенціал - феномен науково-технологічного прогресу у новій економіці знань.

3. В сучасних умовах ефективна інноваційна діяльність практично неможлива поза межами міжнародної регіональної економічної інтеграції. Для високорозвинених країн вона розширює географічні кордони і забезпечує зростаючі можливості реалізації інноваційного потенціалу, надає нових імпульсів і ресурсів глобальній ринковій експансії. Для країн з невисоким рівнем економічного розвитку міжнародна диверсифікація НДДКР, системна інноваційна взаємодія з більш розвиненими країнами створює передумови для структурного оновлення економіки на сучасній технологічній основі, забезпечує участь в окремих секторах світового виробництва високотехнологічної продукції.

4. Ключову роль в мотивації, організації та координації масштабних інновацій відіграє держава. Саме наявність чи відсутність системних механізмів державного стимулювання методами прямого і непрямого впливу характеризує і обумовлює рівень інноваційності національного розвитку у глобальній економічній системі. На світових ринках лідируючі позиції займають країни, в яких створено ефективні національні інноваційні системи, що розвиваються в руслі сучасного науково-технологічного прогресу. Модель розвитку України повинна будуватись на національному інноваційному потенціалі з чітко визначеними пріоритетами його розвитку в системі визначальних напрямів науково-технологічного прогресу із безпосередньою міжнародною взаємодією в продукуванні і запозиченні світового, насамперед, європейського технологічного досвіду.

5. Європейський Союз є найбільш інтегрованим і привабливим для України об'єднанням 27-и країн з різними рівнями економічного розвитку та інноваційного потенціалу. Аналіз співробітництва України і ЄС у науково-технічній сфері, міжкраїнові порівняльні оцінки інноваційності національних економік через систему інтегральних показників на основі «Таблоїду європейських інновацій» дозволяють виявити реальний рівень ефективності освітніх, фінансових, мотиваційних, господарських та інституційних механізмів і їх вплив на формування національної інноваційної системи європейського типу.

6. Формування умов для налагодження ефективної взаємодії інноваційної системи України з європейською потребує реалізації послідовних заходів, спрямованих на: технологічне оновлення традиційних виробництв (металургія, машинобудування, суднобудування, будівництво, лісопереробка, харчова промисловість, транспорт) з орієнтацією на споживчий ринок ЄС; знаходження власних ніш у європейському науково-технологічному просторі за рахунок пріоритетного розвитку прогресивних галузей (авіація і космос, енергетика, інформатика і телекомунікації, медицина, хімічна промисловість); сприяння трансферу технологій і комерціалізації результатів НДДКР; концентрацію інтелектуальних ресурсів на реалізацію науково-технічних програм (EUREKA, ЕСПРІТ, БРІТЕ, БАП та ін.), спрямованих на розв'язання фундаментальних проблем і досягнення синергійного ефекту від діяльності спільних дослідницьких центрів; співробітництво в освітній сфері в контексті Болонського процесу.

7. Для реалізації стратегії розвитку інноваційного потенціалу євроінтеграції необхідна політико-економічна конвергенція України і ЄС, гармонізація законодавства в інноваційній сфері та синхронізація базових інституційних регуляторів для становлення ефективних організаційно-економічних форм співробітництва у процесі формування єдиного європейського науково-дослідного простору: кластерна взаємодія, розвиток спільних технопарків за узгодженими з принципами СОТ пільгами, венчурне фінансування. В цьому контексті принципового значення набувають проблеми виходу вітчизняних промислово-фінансових груп на європейський ринок виробництва високотехнологічної продукції та інтернаціоналізації малого інноваційного підприємництва.

Список опублікованих праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

1. Лиськова Л.М. Інноваційно-технологічні фактори в міжнародній інтеграції // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. Вип.13. / Під. ред. С.І. Дем'яненко. - К.: КНЕУ, 2004. - С.61-70, (0,4 др. арк.)

2. Лиськова Л.М. Інноваційна політика України в системі пріоритетів економічного співробітництва з Євросоюзом // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2005. - №5-6(22-23). - С.112-115, (0,2 др. арк.)

3. Лиськова Л.М. Активізація інноваційного розвитку як умови повноцінної інтеграції з Євросоюзом // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. Вип.207: В 5 т.Том IV. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - С.1020-1029, (0,4 др. арк.)

4. Лиськова Л.М. Регулятивна роль держави в активізації інноваційно-технологічних факторів євроінтеграційної політики України // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Вип.16. - К.: КНЕУ, 2006. - С.252-262, (0,5 др. арк.)

5. Лиськова Л.М. Світовий досвід інтернаціоналізації науково-технічної діяльності // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2006. - №2(25). -С.17-21, (0,3 др. арк.)

6. Лиськова Л.М. Пріоритети інноваційного розвитку України в домінантах євроінтеграційних процесів // Міжнародна економічна політика. - 2007. -№7. -С.107-127, (0,63 др. арк.)

В інших виданнях:

7. Лиськова Л.М. Фінансові механізми міжнародного інвестування інноваційних проектів // Міжнародна торгівля у контексті європейської інтеграції: проблеми теорії і практики: VIII Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 27 травня 2005 року. - К.: УАЗТ, 2005. - С.232-233, (0,1 др. арк.)

8. Лиськова Л.М. Україна і глобалізаційні процеси інноваційного розвитку // Міжнародна інтеграція та інформаційне суспільство: Наукова конференція. Київ, 20 жовтня 2005 р. / Відп. за вип. В.Є. Новицький. - К.: НДІМВ НАУ, 2005. - С.105-106, (0,1 др. арк.)

9. Лиськова Л.М. Становлення інтеграційних форм інноваційної взаємодії України з ЄС в контексті Лісабонської стратегії // EUREKA та поновлена Лісабонська стратегія в сучасних умовах розвитку ЄС. Виклики та перспективи для України: Міжнародна конференція. Київ, 10 березня 2006 року. - К.: ФОП Т.А.Кінько, 2006. - С.43-46, (0,2 др. арк.)

10. Лиськова Л.М. Інноваційний потенціал України у формуванні спільного європейського економічного простору // На Схід та Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору: Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 5-7 жовтня 2006 р. - К.: КНЕУ імені Вадима Гетьмана, 2006. - С. 170-172, (0,2 др. арк.)

Размещено на Allbest.ru