Передумови створення та перспективи функціонування міжнародних субрегіональних об'єднань пострадянських держав Чорноморсько-Каспійського простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передумови створення та перспективи функціонування міжнародних субрегіональних об'єднань пострадянських держав Чорноморсько-Каспійського простору

Ковтун О.Ю.

Об'єктивною тенденцією сучасних міжнародних відносин є глобалізація та підвищення в них ролі міжнародних організацій та об'єднань держав. Пострадянський простір в цілому, та його чорноморсько-каспійський сегмент зокрема, в якості регіону міжнародних відносин з'явились відносно нещодавно. Процеси, що відбуваються тут зумовлені взаємодією сучасних тенденцій міжнародних відносин і процесів, що традиційно супроводжують виникнення і утвердження регіональних підсистем міжнародних відносин.

Цей фактор, а також невеликий досвід нових незалежних держав на міжнародній арені, недостатнє розуміння ними форм і методів багатостороннього співробітництва призводять до створення чисельних угруповань та організацій із дублюючими функціями та низької ефективності діяльності останніх [6,266].

Отже, перед нами постають такі завдання, що потребують свого розв'язання: визначення передумов створення міжнародних субрегіональних організацій даного регіону; встановлення характерних рис багатостороннього співробітництва держав Чорноморсько-Каспійського регіону; прогнозування перспектив діяльності цих організацій; аналіз впливу зовнішніх чинників на відносин між країнами-учасницями, а також ролі і місця України в процесах налагодження цього співробітництва.

Проблеми діяльності регіональних організацій пострадянського простору досліджуються як вітчизняними, так і іноземними науковцями. Західна політологія досліджує ці проблеми в контексті або двосторонніх відносин з кожною конкретною державою регіону, або в контексті впливу того чи іншого фактора (російського, релігійного, етнічного, ресурсного тощо) (А. Коен, Ф. Куне, П. Дарбади), або при аналізі певної проблеми міжнародних відносин, яка прямо або опосередковано стосується досліджуваного нами регіону, в т.ч. аспекти становлення нової системи міжнародних відносин (З. Бжезинський, Г. Кіссінджер).

Представники російської науки міжнародних відносин досліджують різні аспекти відносин у регіоні, зокрема і діяльність міжнародних структур субрегіонального рівня. Росія офіційно проголосило весь пострадянський простір «зоною життєво важливих інтересів», що у практичній площині зумовило дослідження як двосторонніх відносин з країнами, так і вплив окремих чинників на ці відносини.

Заявлена Росією роль правонаступниці СРСР та її претензії на роль актора міжнародних відносин глобального рівня зумовили вироблення і реалізацію відповідних концептуальних підкодів до співробітництва в рамках передусім СНД. Реалізація «російськоцентричного» курсу зовнішньої політики призводить до обґрунтування ефективності і перспективності діяльності об'єднань під російським лідерством ЄврАзЕС, ЄЕП, Союзна держава Росії і Білорусії, ОДКБ та ШОС (Ф. Асадов, О. Боронин, І. Єгорова, В. Киндалов, О. Лиманов, Ф. Толіпов, М. Ушакова, А. Фененко, А. Чепурин тощо).

Що ж до альтернативних угруповань, то вони розцінюються в контексті «теорії змови», основний зміст якої полягає в оточенні Росії недружніми державами і характеризуються к неефективні та безперспективні (К.Затулін, В. Дугін та ін.). В роботах науковців представників країн Центральної Азії і Кавказу увага приділяється таким проблемам: вуглеводневі ресурси їх транзитувння як чинних відносин у регіоні, вирішення заморожених конфліктів, боротьба з тероризмом та сепаратизмом, проекти регіональної інтеграції та вплив на них російського, американського та китайського чинника (Е. Абдулаев, М. Арунова, М. Барбасов, Т. Валамат-заде, А. Велиєв, Е. Нуриєв, А. Нурша, Р. Ултанбаєв, А. Хачатрян, Д. Ейвазов та ін.)

В українській політолоічній думці здебільшого розглядаються такі аспекти та питання відносин у регіоні: двосторонні відносини з країнами СНД, проблеми і перспективи функціонування СНД, вплив зовнішніх та внутрішніх чинників на діяльність субрегіональних об'єднань в регіоні, участь України в СНД та інших проектах регіональної співпраці.

Основну базу становлять дослідження фахівців Інституту проблем міжнародної безпеки, Інституту стратегічних досліджень, Інституту світової економіки та міжнародних відносин, Інституту міжнародних відносин, представників центру імені О. Разумкова та Центру дослідження миру, конверсії та зовнішньої політики, також інших інститутів та установ НАН України (В. Андрущенко, Т. Березовець, О.Бодрук, В.Будкін, А. Гальчинський, А. Гетьманчук, В. Головченко, А. Гуцал, Р. Жангожа, В. Константинов, С. Кульчицький, М. Лановенко, І. Малярчук, В. Матвієнко, А. Новикова, Е. Нижник, Б. Парахонський, С. Пирожков, Г. Перпелиця, О. Сушко, Л. Чекаленко та ін.).

Значну частину джерел становлять виступи офіційних посадових осіб (міністрів закордонних справ, голів організацій), документи міжнародних організацій, конференцій та зустрічей. Дослідження українських науковців охоплюють широке коло питань, тим не менш існують малодосліджені аспекти, одним з них є процеси інституалі- зації міждержавних об'єднань регіону, моделювання відносин в багатосторонньому форматі співробітництва на основі механізмів міжнародних міжурядових організацій.

У 2005 році відбулись події, що мали значення не лише для України, а й в цілому для Чорноморсько-Каспійського регіону, який знаходиться у центрі перетину таких геополітичних площин як Центральна Європа та пострадянський простір. У першій з них визначальною рисою кількох останніх років стало розширення НАТО та Європейського союзу.

Фактично усі держави, які фахівцями відносились до країн саме Центральної (а не Центрально-Східної) Європи набули або статусу країни-члена ЄС, або країни - кандидата на вступ до ЄС. Показовим є факт долучення до цієї впливової міжнародної організації кількох радянських республік Латвії, Литви, Естонії. Всі інші колишні радянські республіки, що можуть вважатись складовою центрально східноєвропейського регіону отримали статус держави-сусіда (за виключенням Росії). Цей факт також можна трактувати по-різному. З одного боку, це продемонструвало сприйняття країнами ЄС Білорусії, України і Молдови в якості «чужеродних» для них елементів та перспективи участі цих республік у ЄС, а з іншого боку відносини між країнами регіону та ЄС набули концептуального оформлення [4,85]. Дана концепція була розроблена європейськими державами ще до подій 2003-2005 років.

Пострадянський простір протягом останніх років зазнав впливу таких тенденцій: посилення дезінтеграційних тенденцій в рамках СНД, зміцнення режиму В. Путіна в Росії та посилення тиску останньої на країни регіону, зміна чи спроба зміни владного режиму в низці країн регіону (Грузія, Україна, Киргизія, Узбекистан та Білорусія).

Такий розвиток подій призвів до перерозподілу геополітичного впливу. На середину 90-х років в пострадянському почали виокремлюватись підсистеми відносин центрально азійська, чорноморсько-каспійська (у складі держав Кавказу та східної Європи). Конкурентна взаємодія між Росією і США в регіоні призвела до того, що всі країни Центральної Азії, за винятком нейтрального Туркмен- істану, сконцентрувались у російській зоні впливу, що виявилось у інкорпорації ОЦАС до ЄврАзЕС та поверненні Узбекистану до ОДКБ.

Відносини у Чорноморсько-Каспійському регіоні розвиваються іншим шляхом. Розглянемо це на прикладі двох об'єднань ГУАМ та СДВ. Період 2003-2004 років був кризовим і етапним з точки зору визначення подальшого сценарію розвитку країн даного субрегіон. Політичні еліти цих країн зазнали суттєвих змін, відбулись «кольорові» революції у Грузії та Україні, комуністи, що мають більшість у парламенті Молдови схилились до проєвропейської орієнтації, до влади в Азербайджані прийшов І. Алієв.

На цій хвилі Узбекистан остаточно припинив участь в діяльності ГУАМ. Продовженням цієї тенденції стало створення Співдружності демократичного вибору та посилення уваги до діяльності ГУАМ. На перший погляд здається нібито ці два угруповання подібні за своїми цілями та учасниками. Проте, давайте проаналізуємо передумови створення та функціонування цих об'єднань.

ГУАМ, об'єднання Грузії, України, Азербайджану та Молдови було започатковано в ході консультацій в рамках ОБСЄ та Ради Європи [1]. тривалий час угруповання функціонувало у не інституалізовано- му форматі. Глави держав зустрічались протягом багатосторонніх зустрічей в рамках різноманітних міжнародних організацій, координуючи позиції за допомогою представництв і посольств цих держав у Сполучених штатах Америки. Слід відзначити, що у переважній кількості документів цього періоду діяльності об'єднання (з 1997 року по 2000 рік) мова йде про докладання зусиль для створення системи безпеки і стабільності в регіоні, засуджуються сепаратизм, підкреслюється необхідність дотримання прав і свобод дини, розвиток демократії та необхідність розв'язання існуючих конфліктів.

Серед чинників, що зумовили створення даного угруповання можна назвати такі. Перше, на території всіх держав - учасниць ГУАМ наявні міжнаціональні або міжетнічні конфлікти. Так, в Азербайджані і донині не вирішена проблема Нагорного Карабаху. На кінець 90-х років проекти її врегулювання продемонстрували свою неефективність (наприклад, Мінська група).

Специфіка цього конфлікту полягає у тому, що фактично до 20% азербайджанської території виявились окуповані вірменськими збройними угрупованнями. Вірменія вважає Нагорний Карабах влас- ною територією (на основі рішень, прийнятих у 1989 році). Ситуація ускладнюється тим, що Вірменія користується російською допомогою, входить до Організації договору про колективну безпеку (створену на основі Ташкентського пакту) та має на своїй території російські військові бази (на основі двосторонніх домовленостей).

У Грузії наявні проблеми з цілою низкою територій Абхазія, Аджарія а Південна Осетія [3,89]. В даному випадку ситуація ускладнена наявністю на території Грузії миротворчого батальйону, що діє під егідою ООН та складається з російських військових, які доволі часто (за повідомленнями грузинської сторони) забувають про принципи проведення миротворчих операцій, наявність біля російсько- грузинського кордону джерела небезпеки Чечні, надання мешканцям цих територій російського громадянства, постійні заяви російських політичних діячів про підтримку сепаратистських рухів, які прагнуть де переходу частини грузинських територій до РФ.

Молдова має невирішений конфлікт навколо Придністров'я. Для розв'язання цього конфлікту пропонувались різні формати, проте на момент створення об'єднання додатковим дестабілізуючим чинником була присутність на території Придністров'я 14-ї російської армії та видача жителям цього регіону російських та українських паспортів.

На терені України також наявне джерело потенційних конфліктів

— Крим. На момент створення об'єднання основною проблемою в цьому регіоні вважалось повернення кримських татар та дотримання їх прав, на сьогодні, ця проблема перейшла в стадію відносин з етнічно російським населенням. Разом з тим, в Україні цей конфлікт не мав збройних форм і питання з кримськими татарами поступово вирішувалось (свідченням чого є припинення діяльності місії ОБСЄ в Україні у 1999 році). У Криму також розташований чорноморський флот, статус якого, на момент перших кроків у роботі об'єднання, не мав юридичного оформлення (відповідний Договір між Україною та РФ було підписано у 1997 році).

Російський чинник, не бажаючи того, виявився каталізатором утворення об'єднання. Всі ці держави зазнали надзвичайно великого впливу і тиску з боку Росії. Україна, Молдова та Грузія напряму залежать від російських поставок нафти і газу, а також пов'язані в єдину електроенергетичну систему, що стало одним з основних механізмів впливу прикладом є ситуація зими 20052006 років.

Так, у період сильних морозів російська сторона підняла питання про перегляд ціни за газ для України та Молдови, результатом чого стало підвищення ціни і кризові наслідки для економіки і політики України та перехід газотранспортної системи Молдови під контроль Газпрому. У Грузії ж виникли проблеми із газо- та електропостачанням через аварії та вибухи відповідних мереж на російській території. На цьому тлі Азербайджан має значно більш сприятливу ситуацію через наявність власних вуглеводнів. Щоправда, на 1997-1998 роки обсяги цієї сировини не були встановлені, а видобувача промисловість та інфраструктура вимагали значних капіталовкладень.

Немаловажну роль відіграє в діяльності об'єднання і американський фактор в діяльності об'єднання. Якщо перші кроки з координації зусиль між Азербайджаном, Грузією, Молдовою та Україною робились в рамках переважно європейських організацій, то згодом все більшу вагу відігравала в цьому процесі і американська сторона, хоча й в дещо опосередкованому вигляді: координували позиції дипломатичні представництва цих держав у США, через участь цих держав у Програмі НАТО «Партнерство зради миру» та Раді євроатлантичного співробітництва.

Після розвідування запасів вуглеводів в Каспійському регіоні, і зокрема в Азербайджані (який має тісні взаємовідносини з Туреччиною), зацікавленість США була оформлена у вигляді включення кавказьких країн до зони відповідальності європейського командування, а країн Центральної Азії до зони відповідальності центрального командування збройних сил США (USEVCOM і USCENTCOM відповідно). Починаючи із 1999 року все частіше (майже щорічно) відбуваються консультації по лінії ГУУАМ США. 1999 рік відзначився ще двома подіями в існуванні об'єднання, так на ювілейному саміті НАТО у Вашингтоні (квітень 1999 року) до ГУАМ приєднався Узбекистан [5], а також під час Стамбульського саміту ОБСЄ було ухвалено рішення про побудову нафтопроводу з маршрутом Баку - Супса - Джейхан.

Європейським чинником можна назвати зусилля всіх провідних європейських організацій для створення зони стабільності та безпеки в регіоні з одного боку та намагання використати транзитний потенціал цих держав з іншого. Так всі держави об'єднання беруть участь у функціонуванні таких проектів ЄС як ТРАСЄКА та Іногейт, до того ж на ці держави поширюється діяльність програм Темпус/ Тасіс. Україна та Молдова отримали статус країни-сусіда Європейського союзу. На останньому саміті ГУАМ у Кишиневі у Заключній декларації країни-учасниці ГУАМ заявили про пріоритетність цілей інтеграції до європейських та євроатлантичних організацій, що стало логічним продовженням заяв політичних лідерів цих держав на внутрішньо національному рівні.

Наявність на території однієї з цих держав значних покладів нафти і газу та транзитного потенціалу в інших державах об'єднання стали передумовами для започаткування та розвитку економічної складової співробітництва. Узбекистан, який приєднався до ГУАМ у 1999 році зазначав про пріоритетність цієї галузі співробітництва [2].

Загалом приєднання цієї держави до об'єднання вплинуло двояко на діяльність угруповання. Від самого початку Узбекистан відрізнявся від інших держав об'єднання. Не зважаючи на наявність міжнаціональних протиріч та претензії на регіональне лідерство в регіоні Центральної Азії він продовжував активно співпрацювати у військово-технічній галузі з РФ, при цьому не зазнаючи тиску останньої через енергетичну залежність. приєднання до ГУАМ Узбекистану означало вихід цього об'єднання на вищий рівень, через участь однієї з провідних держав Центральної Азії, разом з тим створювало низку незручностей: так, наприклад, існувала географічні віддаленість одного з учасників об'єднання від решти, військово - технічне співробітництво та співпраця у сфері безпеки відійшли в рамках угруповання на другий план. Географічна віддаленість, пріоритет співробітництва з Росією у безпековій сфері, американська військова присутність і фінансова допомога після події 11 вересня 2001 року призвели до призупинення участі Узбекистану в ГУУАМ у 2003 році (офіційною причиною була названа економічна неефективність), а після подій у Грузії а Україні до його виходу з об'єднання у 2005 році.

У 2001 році розпочалось організаційне оформлення функціонування об'єднання. На саміті ГУАМ в Ялті було підписано Ялтинську хартію ГУАМ, яка стала базовим документом для роботи коаліції на період до 2006 року, коли на Київському саміті було ухвалено рішення про створення Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ та схвалено її статут. Серед цілей співробітництва було виокремлено «зміцнення демократичних цінностей, забезпечення верховенства права та повага до прав людини; забезпечення сталого розвитку; зміцнення міжнародної та регіональної безпеки та стабільності; поглиблення європейської інтеграції..; розвиток соціально- економічного, транспортного, енергетичного та гуманітарного співробітництва» [2].

Звертає на себе увагу порядок перерахування цілей об'єднання, який деякою мірою визначає пріоритетність напрямків співробітництва. Якщо у Ялтинській хартії ГУАМ пріоритет надавався економічній складовій, то у статуті чітко наявне переважання завдань безпекового характеру. В документі зазначено, що співробітництво базується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, проте особливий наголос зроблено на повазі до суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи держав- учасниць, а також а тому, що ГУАМ є суб'єктом міжнародного права. Фактично це віддзеркалює ставлення цих держав до проблем, наявних в регіоні (зокрема порушення цих принципів з боку РФ).

Серед напрямків співробітництва визначено: економіка, наука, технології та оточуюче середовище; інфраструктура транспорту, енергетики, телекомунікацій; спільні інвестиційні та фінансові проекти; гуманітарна сфера, культура, освіта, засоби масової інформації, туризм, обміни молоді; інші напрямки. Статут визначає організаційну структуру та компетенцію інституцій (щорічна Рада голів держав із почерговим головуванням за алфавітним порядком, Рада міністрів закордонних справ (двічі на рік), Рада національних координаторів, секретаріат), принципи прийняття рішень та вступу до ГУАМ, статус спостерігача, партнера організацій, бюджетні основи діяльності.

У 2002 році було розширено юридичну базу співробітництва на черговому саміті було підписано такі документи, як Угода про створення зони вільної торгівлі, Тимчасове положення про Інформаційний офіс ГУАМ, Угода про співробітництво в сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю й іншими небезпечними видами злочинів, Протокол про співробітництво в галузі культури на 2002-2005 роки і Угода про створення Ділової ради ГУАМ. 10 грудня 2003 року ГУАМ отримав статус спостерігача в Генеральній асамблеї ООН. У 2004 році у Києві главами парламентів Грузії, України, Азербайджану та заступником глави парламенту Молдови було підписано Декларацію про створення Парламентської Асамблеї ГУАМ.

2005 рік позначив пожвавлення співробітництва між країнами ГУАМ. 22-23 квітня 2005 року відбувся самміт глав держав ГУАМ в Кишиневі. на зустрічі були присутні президенти України, Грузії, Азербайджану, Молдови. Також участь в роботі саміту взяли посол Узбекистану в Молдові, президент Румунії, Литви, генеральний секретар ОБСЄ, спеціальний представник державного департаменту США по країнам Євразії, який, до того ж, є спеціальним представником у переговорах з питань конфлікту у Нагірному Карабасі та іншим конфліктам Євразії і є старшим радником держсекретаря з питань дипломатії у сфері енергетики Каспійського басейну.

Під час саміту розглядались питання врегулювання «заморожених» конфліктів, зокрема українська сторона запропонувала план вирішення придністровського конфлікту, було вирішено посилити безпекову складову у діяльності організації, прийнято рішення про створення миротворчого батальйону, який діятиме під егідою ОБСЄ та ООН, а також координацію зусиль держав-учасниць ГУАМ у їхній інтеграції до європейських та євроатлантичних структур та створення зони стабільності, демократії та безпеки в регіоні.

Країни - учасниці продовжили докладати зусилля для вирішення цих конфліктів і у 2006 році. У вересні країни ГУАМ із перевагою в один голос домоглись розгляду питання про «заморожені конфлікти» на 61-ї сесії Генеральної асамблеї ООН, ухвалили рішення щодо референдуму у Придністров'ї та південній Осетії, наголошуючи на тому що ці акції є нелегітимними та суперечать нормам і принципам міжнародного права. Сторони також активізували зусилля щодо заміни російських миротворчих контингентів, в т.ч. за рахунок створення миротворчих підрозділів організації.

Таким чином, інтегруючими чинниками для даного об'єднання виявились: позиці Росії, її намагання затвердитись в якості регіонального лідера із зоною «життєво важливих інтересів» у складі всіх держав СНД; наявність подібних проблем на терені усіх держав учасниць; наявність транзитного потенціалу в більшості держав регіону та значних покладів нафти і газу в Азербайджані, що розглядається в якості одного з можливих шляхів диверсифікації шляхів енергопостачання та унезалежнення від РФ в цьому питанні; намагання деяких держав утвердитись в якості регіональних лідерів, що змушує демонструвати активність на міжнародній арені; прагнення вступу та більш активної участі в європейських структурах; суб'єктивним чинником в даному контексті виступають події 2003-2004 років та рівень особистих відносин між керівниками держав.

До дезінтегруючих чинників у співробітництві держав-учасниць ГУАМ можна зарахувати економічну слабкість країн (присутність в економіках значних російських капіталів), пріоритетність інших партнерів у зовнішній торгівлі (орієнтація на Росію), низький торговельний обіг між державами об'єднання; негативне сприйняття населенням держав «прозахідних» проектів співробітництва, неврегульованість існуючих конфліктів і небажання інших держав більш активно залучатись до вирішення цих проблем (наприклад, Україна вдалась до більш жорстких дій відносно Придністров'я лише у 2006 році, щодо інших конфліктів мов йде лише про задекларовану підтримку); надзвичайна «чуттєвість» політичних еліт до російського фактору та надмірно велика залежність інтенсивності відносин від суб'єктивних чинників.

Іншим значним проектом в регіоні, який викликав загальний інтерес та в черговий раз змусив говорити про «альтернативу» та дез- інтеграційні тенденції в СНД стала Співдружність демократичного вибору. Про наміри створення подібної організації зазначалось у декларації «На захист свободи та демократії в регіоні» від 12 серпня 2005 року (за місцем підписання іноді її називають Боржомською декларацією). У спільній заяві президентів України і Грузії зазначається «нова співдружність створюватиметься у відповідності із принципами глобального форуму Співдружність демократій, членами якого є Україна і Грузія», також наголошується на відповідності такого плану принципам цієї Співдружності та Сеулського плану дій (2002 рік), який передбачає регіональне співробітництво, направлене на поширення та захист демократії. Відповідно до документу метою нової організації є «перетворення співдружності в могутній інструмент для звільнення регіону від усіх розподільчих ліній, що залишились, порушень прав людини, від будь-якого духу конфронтації, від заморожених конфліктів». Це на думку президентів Грузії та України «дозволить розпочати нову еру демократії, безпеки, стабільності та миру в усій Європі від Атлантики до Каспійського моря» [3].

28 грудня 2005 року у Києві відбувся саміт голів держав Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, внаслідок якого було підписано Декларацію держав Співдружності демократичного вибору де зазначалось, що у своїй діяльності дана організація спирається на статут ООН та Хартію по права людини, а також діє на підставі Сеульського плану дій, де передбачено регіональний формат співробітництва у питаннях поширення демократії та стабільності у Європі, учасники зустрічі також привітали створення в рамках ООН Фонду для демократії (рішення від вересня 2005 року).

Зазначається, що Співдружність демократичного вибору є форумом співробітництва урядових та неурядових структур, за допомогою якого вони координуватимуть зусилля у поширенні демократії, захисті економічних, політичних, культурних та інших прав людини, який сприятиме встановленню миру та стабільності, демократії та процвітання на європейському континенті, серед загроз демократії та правам людини визначаються серед іншого корупція, організована злочинність, відмивання грошей, тероризм у різних формах, існування нерозв'язаних конфліктів у Європі, незаконний обіг наркотиків, зброї і торгівля людьми. Задля подальшого обміну ідеями стосовно розвитку демократії вирішено провести Чорноморський форум діалогу та партнерства (Бухарест, весна 2006 року), Регіональний саміт Балтійського і Чорного морів у Вільнюсі у травні 2006 року та форум восени 2006 року у Тбілісі.

Найцікавішим є той факт, що Російську Федерацію було запрошено на саміт лише у якості спостерігача (на рівні із США та ЄС), хоча вона має виходи до всіх трьох морів: Балтійського, Чорного і Каспійського. Пояснити це можна лише політичними моментами, що, дало підстави багатьом аналітикам, говорити про антиросійський характер даного об'єднання.

Серед спільних рис обох об'єднань ми можемо назвати схожий склад учасників (в обох угрупованнях активну роль відіграють Україна та Грузія), відсутність Росії в якості засновника і повноправного учасника, активна підтримка з боку Сполучених штатів Америки.

Разом з тим наявні значні відмінності в діяльності цих угруповань. Задля об'єктивності ми маємо зазначити про різницю періоді (часі) функціонування Співдружність демократичного вибору країн Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону заснована лише у грудні минулого року. До складу учасників СДВ увійшли країни Балтії, Македонія, Молдова, Словенія, Румунія, Україна та Грузія (тобто три учасниці ГУАМ).

Всі ці держави є постсоціалістичними і значна частина пострадянськими, разом з тим більшість з них вже є членами або мають визначені перспективи набуття членства в НАТО та ЄС, Україна, Грузія та Молдова проголосили набуття членства в цих організаціях в якості пріоритетів зовнішньої політики, проте на практиці Україна та Молдова мають статус країн-сусідів ЄС, а Грузія не має навіть цього. ГУАМ створювався на основі низки чинників, які призвели до об'єктивної необхідності координації зусиль цих держав на міжнародній арені, США почали підтримувати об'єднання лише з часом. ГУАМ на відміну від СДВ має багатоцільовий характер (співробітництво в економічній, політичній, безпековій та інших сферах), СДВ є політичним об'єднанням.

Враховуючи історію діяльності ГУАМ ми можемо говорити про поступову розбудову діяльності організації, підписавши базовий документ статут, започаткувавши інституційну структуру, визначивши сфери співробітництва. Аналітики говорять про стагнацію та неефективність діяльності об'єднання протягом 2002-2004 років. Підґрунтям цього стали, по перше, внутрішні причини у державах ГУАМ; по друге, поступовий вихід Узбекистану; по третє, низький рівень економічних відносин та товарообігу між учасницями утворення, нереалізованість угоди про зону вільної торгівлі; невирішен- ня внутрішніх конфліктів.

Події 2003-2004 років надали нового імпульсу співробітництву в рамках об'єднання, результатом чого стало проведення Кишинівського саміту та поступова реалізація українського плану врегулювання придністровського конфлікту, а також активізація спільної міжнародної діяльності України та Грузії в регіоні. Про діяльність Співдружності демократичного вибору поки що важко говорити, проте, враховуючи, що це об'єднання є регіональним утворенням в рамках існуючої на глобальному рівні Співдружності демократій, де провідні позиції посідають США, то можна прогнозувати значу підтримку з боку цього актора міжнародних відносин та доволі прохолодне ставлення з боку РФ.

Наявність в об'єднанні держав-членів ЄС також сприятиме підтримці з боку цієї міжнародної організації, проте відсутність серед учасників такої країни як Польща, може свідчити про дещо нижчий рівень цієї підтримки, ніж сподівались би країни-засновниці СДВ. Політична мета та формат співробітництва в межах СДВ не передбачають її перетворення на повноцінну міжнародну організацію (на відміну від ГУАМ), що в свою чергу означає більшу різноманітність у рівнях і форматах співробітництва з одного боку та складностей в оцінювані ефективності цього об'єднання з іншої.

Таким чином серед передумов створення та діяльності міжнародних організацій у регіоні такі: позиція Росії щодо співробітництва із країнами пострадянського простору, посилення економічного та політичного тиску на них; розширення європейських та євроатлантичних структур, визначення засад партнерства із державами-сусідами; політика США в регіоні, направлена на послаблення російського впливу, забезпечення підтримки власних акцій на близькому та середньому сході, доступ до вуглеводневих ресурсів регіону; відсутність прогресу в діяльності СНД та реалізації проектів економічного співробітництва.

Співробітництво у багатосторонньому форматі в регіоні тривалий час відбувалось у рамках неформалізованих структур, проте на сьогодні процес співробітництва інституалізований і закріплений міжнародними угодами. Щодо Співдружності демократичного вибору, то пошук гнучких форм ефективного співробітництва ще триває. Структура організації ГУАМ, на сьогодні, відповідає стандартам інших подібних організацій.

Еволюція відносин призвела до зміни пріоритетних напрямків співробітництва, н перший план на сучасному етапі вийшли питання безпеки та вирішення конфліктів. Це вже призвело до загострення відносин із Росією та протидії в рамках міжнародних організацій регіонального і глобального рівня. Попри це ефективність діяльності організації ГУАМ залежить від прагнень і зусиль її членів, особливої ваги ця теза набуває при врахуванні того факту, що ЄС основну увагу приділяє вирішенню внутрішніх питань, що виникли після розширення, а США може поступитись інтересами країн об'єднання в обмін на підтримку РФ в РБ ООН з інших міжнародних питань. ГУАМ та СДВ дуже чутливі до дії зовнішніх чинників, якщо друга організаційна структура є більш-менш стабільність через участь у ній центральноєвропейських країн, то Організація за демократію та економічний розвиток зазнаватиме труднощів через надмірну економічну залежність від РФ, чим остання і скористається.

Окрему позицію займає питання енергозабезпечення цих самих країн. Питання про диверсифікацію джерел та шляхів енергопостачання є наразі актуальним як для ценрально, так і західноєвропейських країн. Українські фахівці ще на початку 90-х років пропонували варіанти розв'язання цієї проблеми, проте ці рекомендації або не втілювались у життя, або втілювались дуже повільно, що призводило до втрати Україною потенційних переваг геополітичного розташування. Україна має відігравати у цих проектах провідну роль, бо була їх ініціатором. Завдяки поглибленню співробітництва у регіоні наша держава може реалізувати потенціал регіонального лідера. Саме від позиції України багато в чому залежить майбутнє цих організацій, що розуміють й провідні актори в регіоні, свідченням чого було створення ЄЕП.

Література

чорноморський каспійський співробітництво міжнародний

1. ГУУАМ: проблемы, и перспективы, развития, транспортно-коммуникационных коридоров: материалы ІІ международной научно-практической конференции/ Национальный институт украинско-российских отношений, Фонд Фридриха Эберта; Редкол. С.И. Пирожков (гл. ред.) и др. К.,2000. 328 с.

2. ГУУАМ як міжнародна організація: проект, чи реальність?: матеріали Круглого столу (Київ, 27 лют. 2001 р.)/ Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки, Фонд Фрідріха Еберта. К.: НІПМБ, 2001. 80 с.

3. Перепелиця. Г.М. Генезис конфліктів на посткомуністичному просторі Європи. К.: Стилос ПЦ «Фоліант», 2003. 256 с.

4. Розширена Європа та виклики, безпеці в Чорноморсько-Каспійському регіоні: Збірка статей на основі матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 2003/ Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Фонд Фрідріха Еберта, Гол.ред. Б. Парахонський. К., 2003. 196 с.

5. Украина и. проблемы, безопасности, транспортных коридоров в Черноморско-Каспийском. регионе: материалы І международной научно-практической конференции/ Национальный институт украинско-российских отношений, Фонд Фридриха Эберта; Редкол. С.И. Пирожков (гл.ред.) и др. К., 1999. 230 с.

6. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика і безпека України. Людина Суспільство Держава Міжнародні структури: Монографія/ Рада нац. безпеки і оборони України. Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки; за заг. ред. С.І.Пирожкова. К.: НІПМБ, 2004. 352 с.

Размещено на Allbest.ru