Актуальність теми дослідження. Глобальні процеси, що відбуваються в світі, посилена взаємозалежність інтересів суб'єктів міжнародних відносин в період останнього десятиріччя ХХ та початку ХХІ століття обумовлюють розширення європейського інтеграційного простору та надають реальних рис розбудові європейської архітектурної моделі, cпрямованої на формування суцільної зони добробуту, стабільності і безпеки. Розширення Європейського Союзу на Схід в сучасній геополітиці сприймається як нагальна потреба у поширенні зони європейського контролю над визначальним геополітичним простором з поступовим набуттям суттєвих перспективних геоекономічних переваг.

Значення центрально-східного європейського регіонального простору в світовій політиці та економіці визначається низкою географічних, соціально-економічних та військово-політичних факторів. Це важливий розгалужений комунікаційний вузол. Динаміка відносин по вісі Схід-Захід, глобальні резонансні кризові явища, світові війни тощо, фокусуючись в межах цього регіону, окреслювали визначальні риси та спрямовували перспективні тенденції у міжнародних відносинах на етапах їх формування і подальшої еволюції.

Процес розширення на Схід для європейської спільноти не є простим. Інтеграція нових членів, з одного боку, створює бажані перспективи для ЄС в можливості об'єднання всієї Європи в єдиних політичних та економічних межах. З іншого боку, цей процес супроводжується чисельними перешкодами та проблемами для самого ЄС, обумовленими такими грандіозними європейськими проектами як: введення єдиної валюти, формування спільної зовнішньої політики та політики у галузі безпеки, пошук моделі відносин з Росією тощо.

Для української політики важливим є вироблення зваженої позиції щодо проголошення Україною своєї стратегічної мети - вступ до Європейського Союзу, що є цілком вірогідним за умов максимально об'єктивного сприйняття сутності, реалій та відвертого визнання ймовірних наслідків означеного поступу. Сьогодення потребує виокремлення реальних національних інтересів країни, вироблення ефективної стратегії та дієвої тактики щодо їх реалізації. У цьому зв'язку постає необхідність наукового пошуку відповідного місця держави у світовій глобальній, політичній та економічній системах. Врахування досвіду країн ЦСЄ, накопиченого на шляху інтеграції до Євросоюзу, здобутки та втрати в наслідок їх приєднання є важливим аспектом зовнішньополітичної стратегії України як до цих країн, так і до Європейського Союзу. Окрім того, прагнення реалізації особистого євроінтеграційного курсу налаштовує Україну на прагматичний та передбачуваний діалог на східному векторі з Росією та країнами пострадянського простору за умов послідовного впровадження принципу добросусідства, стратегічного партнерства та спільного бачення неподільності європейської безпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України" (номер держреєстрації 0196U015204), Інституту міжнародних відносин "Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави (номер держреєстрації 0197U003322). Дослідження виконано згідно з науковою темою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ІМВ Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Зовнішньополітична стратегія України в контексті розбудови нової європейської архітектури”.

Мета наукового дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі наукового аналізу наявних у сучасній науці та політиці поглядів, концепцій і теорій, що стосуються динаміки євроінтеграційних процесів, визначити основні рушійні сили, принципи та особливості еволюції інтеграційної стратегії Європейського Союзу в умовах реалізації політики розширення за рахунок країн Центральної та Східної Європи.

Сформульована мета передбачає вирішення таких завдань:

проаналізувати особливості формування загальноєвропейського регіонального простору в контексті поширення інтеграційних процесів на східному векторі;

визначити чинники впливу на еволюцію політики розширення ЄС за рахунок країн ЦСЄ, специфіку, ключові цілі та внутрішньополітичну динаміку процесів формування й реалізації політики розширення Європейського Союзу на сучасному етапі;

дослідити тенденції і визначальні фактори уніфікації критеріїв і процедур прийняття країн ЦСЄ до Європейського Союзу;

проаналізувати базові проблеми структурного реформування інститутів ЄС в контексті розширення на Схід, механізми прийняття рішень та формування завдань узгодженого внутрішнього і міжрегіонального співробітництва;

визначити взаємовплив і динаміку внутрішньої та зовнішньополітичної адаптації Євросоюзу до наслідків реалізації політики розширення за рахунок країн ЦСЄ;

визначити потенційний вплив на ефективність функціонування Союзу ключових проблем процесу пристосування країн ЦСЄ до вимог та принципів політики розширення ЄС;

виявити рівні впливу діалогу ЄС - Росія на еволюцію й реалізацію політики розширення європейського простору до західних кордонів Російської Федерації з огляду на формування ефективного механізму взаємовигідного російсько-європейського співробітництва;

визначити ступінь здатності України адаптуватися до критеріїв та принципів розширення ЄС на Схід, обґрунтувати передумови, перспективи та можливі наслідки впровадження євроінтеграційної стратегії у якості ключової в геостратегії України на сучасному етапі.

Об'єктом дослідження є сучасні інтеграційні процеси та тенденції, що впливають на еволюцію політики Європейського Союзу.

Предметом дослідження є політика Європейського Союзу щодо процесу розширення за рахунок країн Центральної та Східної Європи.

Методи дослідження. Методологічною основою комплексного дослідження є системний підхід та геополітичний аналіз, за допомогою яких автором здійснено дослідження європейського регіонального середовища, що інтегрується, а також еволюції політики та механізмів пристосування складових системи до процесу інтеграції. Методологічним підходом дослідження виступає системність. У якості головного методологічного прийому дослідження автором визначено геополітичний аналіз.

Системний підхід сприяє розкриттю внутрішньої організаційної структури, середовища та динаміки взаємовідносин, що відбуваються в європейському просторі на сучасному етапі інтеграційних процесів. Геополітичний аналіз дозволяє визначити сукупність принципів сучасного інтеграційного розвитку регіону в контексті еволюції стратегії розширення ЄС на Схід з урахуванням комплексного впливу географічних, політичних, військово-стратегічних, етнічних, релігійних та інших чинників.

Загальна методологія, що використовується у комплексному дослідженні, поєднує в собі елементи політичного, історичного та структурного аналізу, що дозволяє на основі певних подій з урахуванням різних підходів, виявити загальні закономірності формування та реалізації політики ЄС щодо розширення за рахунок країн ЦСЄ.

Наукова новизна дослідження. У рамках проведеного наукового дослідження досягнуто наступних результатів, що мають наукову новизну і виносяться на захист:

Аргументовано тезу про те, що політика розширення ЄС за рахунок країн ЦСЄ передбачає подвійні наслідки: укріплення позицій ЄС як центру сили в світовій політиці, формування зони стабільності й безпеки на європейському континенті та прийняття Євросоюзом зобов'язань щодо залучення нових членів з числа менш сталих держав ЦСЄ, що вимагає мобілізації значного адаптивного потенціалу самого Союзу.

Узагальнені та класифіковані основні етапи і особливості еволюції політики Європейського Союзу щодо розширення за рахунок країн ЦСЄ в контексті процесу розробки уніфікованих підходів до країн-претендентів на вступ.

Сформульовано висновок про те, що політика розширення ЄС на Схід має подвійний стимулюючий ефект: з одного боку, процес розширення сприяв поглибленню реформування всередині ЄС та інтенсифікації запровадження економічного та валютного союзу, спільної зовнішньої політики, політики безпеки тощо; з іншого - розширення виступило каталізатором глибинних трансформаційних перетворень в країнах-претендентах на вступ з ЦСЄ та Балтії.

Досліджено особливості формування європейської стратегії взаємовідносин з сусідніми країнами та регіонами в контексті становлення концепції Ширшої Європи.

Визначено вплив Росії на європейські інтеграційні процеси з огляду на формування ефективного механізму співробітництва та партнерства розширеної Європи.

Обґрунтовано науковий прогноз та запропоновано авторське бачення реалізації стратегічної мети України на поступову інтеграцію до ЄС в контексті пристосування до європейського середовища, що визначається умовами формування нових підходів до зовнішнього оточення розширеного ЄС.

Теоретичне і практичне значення результатів дисертаційного дослідження.

Обґрунтовані наукові положення дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблематики європейських інтеграційних процесів та дослідження концептуально-теоретичних і практичних аспектів формування геостратегії України.

Дослідження може бути використано в рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при підготовці підручників, посібників та методичних рекомендацій, при викладанні навчальних курсів: "Міжнародні відносини та світова політика”, "Зовнішня політика України”, "Зовнішня політика країн ЦСЄ”, "Європейський Союз в міжнародних відносинах”, "Проблеми розширення ЄС”, "Європейська політика України”.

Практичне значення результатів наукового дослідження полягає в можливості їх використання в діяльності державних та недержавних органів, компетентних щодо визначення зовнішньополітичного курсу України, формування та реалізації європейського вектору в геостратегії України (Комітет Верховної Ради України у закордонних справах, Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, МЗС України, Національний Інститут стратегічних досліджень Адміністрації Президента України, Національний Інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України, Атлантична Рада України), до яких надіслано пропозиції щодо практичного використання основних наукових положень дисертаційного дослідження.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовані у виступах на чотирьох наукових конференціях та міжнародних семінарах, що проводились в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на засіданнях Круглого столу парламентарів та експертів Атлантичної Ради України, Центру стратегічних досліджень, Національного інституту проблем міжнародної безпеки та Інституту політичних досліджень, публічних дискусіях та слуханнях, що проводилися за ініціативи Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, у виступах на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де обговорювалися результати дисертаційного дослідження.

європейський союз європа східна

Основні результати дисертаційного дослідження викладено у восьми одноосібних наукових публікаціях (п'ять наукових статей та три тези виступів).

Структурно робота складається зі вступу, чотирьох розділів і восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел (341 найменування українською, англійською, французькою, польською мовами), додатків. Загальний обсяг роботи складає 215 сторінок, в тому числі 32 сторінки списку використаних джерел.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, зв'язок з науковими програмами, планами, темами Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об'єкт, предмет дослідження, викладена наукова новизна та практичне значення дисертації.

В першому розділі "Концептуально-методологічні засади та аналіз джерельної бази дослідження" дисертант розглядає еволюцію політичних та історичних аспектів європейських інтеграційних процесів і трансформаційних зрушень регіональної системи в Європі, що обіймають одне з головних місць в дослідженнях західних, російських і українських науковців.

Автором всебічно досліджуються і класифікуються основні та допоміжні джерела. Документальну базу роботи складають джерела, більшість з яких вперше вводяться в науковий обіг. В основу дослідження, перш за все, покладено офіційні документи та матеріали суб'єктів міжнародних відносин, що залучені до процесу формування європейського простору, зокрема інститутів Європейського Союзу, Організації з питань безпеки і співробітництва в Європі, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Вишеградської групи, Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, МВФ, ЄБРР, СОТ.

Важливим джерелом є закони та нормотворчі документи України, які висвітлюють офіційну позицію формування стратегічної лінії щодо євроінтеграційного процесу у відповідності визначеним стратегічним пріоритетам з огляду на прогнозовані практичні кроки: Угода про Партнерство та Співробітництво, Укази Президента України "Про затвердження стратегії інтеграції України до ЄС”, "Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади”, Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, Постанова Кабінету Міністрів України "Про запровадження механізму адаптації законодавства України до норм ЄС”, робочі та офіційні документи Комітету Верховної Ради України у закордонних справах та Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, Спільного комітету Україна - ЄС, Міністерства закордонних справ України.

З метою повного розкриття теми автором було залучено аналітичні нароби центрів дослідження міжнародних проблем - Інституту міжнародних та стратегічних досліджень у Вашингтоні, Інституту стратегічних досліджень у Лондоні, Інституту Європи РАН в Москві, Центру соціальних досліджень у Варшаві, науково-дослідних інститутів та центрів України, монографії, статті та інші аналітичні матеріали, які містять не лише фактичні дані, але й дозволяють визначити тенденції розвитку еволюційних процесів інтеграції на європейському континенті, сприяють розкриттю окремих складових проблематики еволюції Європейського Союзу і пристосування країн Центральної та Східної Європи до євроінтеграційних перетворень кінця ХХ - початку ХХІ сторіччя.

Автором проаналізовані питання розвитку наукової думки щодо поширення європейських інтеграційних процесів, що дозволило виокремити такі підходи:

1) відсутність геополітичної єдності Європейського континенту із виокремленням регіону ЦСЄ в окрему систему (І. Лешуков, Д. Сіджанскі, Д. Дінан, К. Воронов, Б. Пічугін);

2) існування єдиного європейського простору, що формується з огляду на географічні, цивілізаційні, політичні та економічні параметри (Б. Топорнін, Дж. Ітвелл, М. Еллман, М. Мареску, А. Мошес).

Досліджуючи проблеми європейської інтеграції, сучасні теоретики намагаються позбутися основних вад функціоналістського, федералістського та неофункціоналістського підходів, враховуючи перевірені практикою положення та використовуючи теорію як засіб орієнтації для визначення концептуальних меж і водночас як засіб аналізу. Важливим є дослідження співвідношення процесів поглиблення інтеграції та розширення: концепція часткового або поступового членства кандидатів (Д. Сіджанскі, Г. Лофер, Т. Фішер); поглиблення через розширення (А. Доусон, Б. Мьоллєр, А. Макаричев); концепція диференційованого членства (Р. Болдуїн.); обмеженість розширення цивілізаційними кордонами (С. Хантінгтон); формування розширеного європейського політичного простору (Д. Росаті).

Для українських науковців Б. Парахонського, Г. Перепелиці, Г. Немирі, О. Дергачова, В. Крушинського, І. Мінгазутдінова, О. Клінченка проблемним аспектом дослідження сучасних процесів європейської інтеграції є визначення основних підходів щодо європейської політики розширення на Схід в зовнішній політиці України та Росії з огляду на національні інтереси кожної із сторін, встановлення взаємовигідних відносин України, Росії та розширеної Європи у вимірі формування згальноєвропейського регіонального простору безпеки і стабільності. Важливим аспектом дослідження науковців, зокрема, Б. Гаврилишина, О. Дергачова, В. Копійки, С. Пирожкова, О. Клінченка, О. Ковальової, О. Павлюка, В. Сіденка є формування підходів ЄС до ролі і місця Росії та України в європейській стратегії розширення.

На основі аналізу джерельної бази виокремлюється низка проблемних аспектів дослідження політичної еволюції Європейського Союзу і країн Центральної та Східної Європи, що не знайшли достатнього відображення у вищезазначених наукових працях та подальше дослідження яких створює передумови для визначення основних засад і ключових принципів євроінтеграційної стратегії України на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин, обумовлюючи необхідність комплексного дослідження процесу еволюції політики ЄС щодо країн ЦСЄ в контексті інтеграційних перетворень кінця ХХ - початку ХХІ століття.

Задля проведення комплексного дослідження автором у якості методологічної основи визначено доцільність застосування геополітичного аналізу в поєднанні з системним підходом що, використовуючи наукові нароби з європейських досліджень, праці геополітиків і дослідників актуальних проблем міжнародних відносин, дозволило в повній мірі дослідити взаємозв'язок глобалізації та регіоналізації у визначеному географічному просторі крізь призму формування європейської регіональної системи, головним засобом якої виступає інтеграція. Інтеграція виокремлюється у якості вищої форми міжнародного співробітництва і є однією з ключових функцій сучасної міжнародної системи.

Геополітичний аналіз є головним методологічним прийомом дослідження світової системи міжнародних відносин, складовою якої виступає європейський інтеграційний простір. Він виступає у якості пріоритетної моделі інтерпретації, надає можливість через синтез різних традиційних методик досліджень спрямувати увагу на розкриття можливостей активного використання політикою факторів фізичного середовища та впливу на нього з огляду на інтереси життєдіяльності й безпеки політичних утворень. Геополітичний аналіз дозволяє визначити сукупність принципів сучасного інтеграційного розвитку регіону в контексті еволюції стратегії розширення ЄС на Схід з урахуванням комплексного впливу географічних, політичних, військово-стратегічних, етнічних, релігійних та інших чинників.

Розкриттю внутрішньої організаційної структури середовища та динаміки взаємовідносин, які відбуваються в європейському просторі на сучасному етапі еволюції інтеграційних процесів сприяє системність, що виступає у якості методологічного підходу дослідження. Звертаючись до елементів світосистемного підходу, в межах якого будь-яка система структурово виокремлює центр та периферію, автор досліджує процес формування політики розширення ЄС на Схід, що безпосередньо стосується дихотомії відносин центр - периферія. Інтеграція з країнами ЦСЄ передбачає, по-перше, визначення політики ЄС по зміцненню свого потенціалу внаслідок розширення у якості впливового центру світової політики; по-друге, важливим є визначення принципів відносин ЄС (центр) - країни-майбутні члени (периферія). Для встановлення рівноваги в системі відносин ЄС - країни-претенденти на вступ важливим є узгодження та реалізація єдиних ціннісних настанов і принципів поведінки. В іншому випадку - система набуває нестабільних симптомів.

Таким чином, керуючись методологією системного підходу та застосовуючи у якості пріоритетного методологічного прийому геополітичний аналіз у поєднанні з елементами політичного, історичного та структурного аналізу при дослідженні сучасних проблем інтеграції, структури, режиму, функцій та механізмів забезпечення еволюційної динаміки регіональної європейської інтегрованої системи, автором здійснено комплексне дослідження європейського регіонального середовища, що інтегрується, визначені чинники впливу на еволюцію політики розширення Європейського Союзу на Схід, динаміка вдосконалення механізмів прийняття рішень й формування завдань узгодженого пристосування складових системи до процесу загальноєвропейської інтеграції.

У другому розділі - "Еволюція стратегії розширення Європейського Союзу за рахунок країн Центральної та Східної Європи” - автор визначає особливості формування політики розширення на Схід й проблеми структурного реформування та інституційної трансформації механізмів ЄС у відповідності до політики розширення.

Розширення та одночасне реформування ЄС перетворюються на потужний чинник, що змінює світові геополітичні реалії і визначає основні параметри розвитку європейського політичного та економічного простору. З огляду на взаємовплив цих процесів, автор виокремлює три етапи становлення і реалізації політики Євросоюзу щодо країн ЦСЄ та розвитку співробітництва з ними. Кожний з цих етапів відображує еволюцію політики ЄС щодо країн-претендентів на вступ:

1) 1989-1993 рр. країни ЦСЄ задекларували намір розпочати інтегрування до єдиної Європи, а ЄС проголосив готовність до пошуку форм інтеграції нових демократичних країн ЦСЄ із розробкою критеріїв вступу для країн-кандидатів;

2) 1994-1998 рр. - розгортання політичного діалогу між ЄС та країнами - асоційованими членами в рамках Європейських угод про асоційоване членство;

3) з 1998 р. до 2004 (2007) р. - період переговорів між ЄС та країнами ЦСЄ про вступ, підписання Партнерських угод про вступ, конкретизація критеріїв, вимог та індивідуальних рекомендацій, розроблених Єврокомісією для кожного партнера на основі контролю відповідності стану внутрішніх інституціональних реформ копенгагенським критеріям членства в ЄС.

Характерною ознакою політичної стратегії ЄС щодо країн ЦСЄ є уніфікація, що включає розробку критеріїв відповідності країн з ЦСЄ політичним та економічним умовам ЄС. Однією з важливих умов виступає проведення політики розширення ЄС на Схід, що не заважатиме процесу подальшої внутрішньої інтеграції країн-членів Євросоюзу. Це передбачає узгодження позицій держав-членів ЄС у розробці спільної стратегії розширення, вдосконалення механізмів прийняття рішень та функціонування комунітарних інституцій.

Таким чином, стратегія ЄС щодо країн ЦСЄ полягає в забезпеченні інституціональних умов належного функціонування розширеного Союзу, а її основним елементом визначено імплементацію внутрішньосоюзних норм і регулюючих правил асоційованими членами. Вихідним положенням є той факт, що розширення є проектом політично обумовленим: політичні зиски від економічної інтеграції, включаючи розширення ЄС, визначаються в контексті отримання геостратегічних переваг в інтересах посилення регіональної безпеки і стабільності.

Третій розділ - "Динаміка пристосування Європейського Союзу та країн Центральної та Східної Європи до європейських інтеграційних процесів” - присвячено дослідженню адаптивних можливостей ЄС до умов та наслідків розширення за рахунок країн ЦСЄ, визначається вплив процесу розширення ЄС на трансформаційні зрушення в країнах ЦСЄ.

Важливою характеристикою процесу еволюції політики ЄС до інтеграційних процесів в Європі є, в першу чергу, адаптивність ЄС до політики розширення, що полягає в спроможності Союзу абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи динаміку європейської інтеграції. Мова йде про запобігання негативним наслідкам від розширення Євросоюзу за рахунок країн ЦСЄ та Балтії, на що і був спрямований процес вироблення уніфікованих критеріїв інтеграції держав-претендентів на вступ протягом періоду, що досліджується.

Розширення Євросоюзу відбувається на основі процесів поглиблення інтеграції в політичній (інституційне реформування), економічній (економічний та валютний союз), зовнішньополітичній (СЗППБ) сферах. Ключовим моментом процесу адаптації ЄС до дихотомії розширення - поглиблення виступає асиметрична взаємозалежність процесів пристосування ЄС та країн-претендентів з ЦСЄ на вступ до нових вимог політики розширення. ЄС має пристосуватися до подальшого поглиблення інтеграційних процесів і до реалій розширення, надаючи суттєвої підтримки країнам-претендентам в процесі подолання відставання як в розвитку, так і в становленні ринків та структури господарства. Важливим стратегічним наслідком розширення ЄС на Схід є зміна так званої геополітичної геометрії. Мова стосується процесу геополітичного перегрупування сил, що можуть активізувати наявні політичні, економічні та культурні неузгодженості в ЄС через збільшення гетерогенності Союзу та послаблення можливості досягнення консенсусу і подальшого поглиблення інтеграційної динаміки.

Підсумовуючи аналіз процесу пристосування ЄС та країн ЦСЄ до євроінтеграційних реалій, автор підкреслює, що характерною ознакою стратегії розширення ЄС щодо країн ЦСЄ було прогнозування рівня абсорбованої спроможності перших та принципова згода останніх практично з усіма виробленими умовами ЄС, що позбавило від необхідності самостійного й негайного розв'язання багатьох проблем політичного, соціального та економічного характеру. Визначальними сферами було визнано впровадження інституційних реформ, імплементацію правових норм, інтенсифікацію торговельної співпраці та інвестиційної діяльності. Копенгагенські критерії виявились найбільш ефективним чинником впливу на перебіг демократичних та ринкових перетворень в країнах ЦСЄ. Водночас критерії членства виявились надто широко сформульованими і складними для виконання країнами ЦСЄ.

У четвертому розділі - "Формування Європейської Стратегії Сусідства" - досліджуються основні підходи ЄС до концептуалізації відносин з країнами, що на найближчу перспективу залишаються поза межами розширеного Союзу. Головною метою пошуку індивідуалізованих моделей відносин з новими країнами - сусідами є формування зони стабільності на кордонах ЄС. Вихідним є аналіз нового підходу ЄС щодо Нових Незалежних Держав - Молдови, Бєларусі, України та Російської Федерації. Автор зосереджує увагу на європейсько-російському діалозі, що є визначальним для ефективної реалізації європейських інтеграційних процесів у східному напрямку. Визначені принципи діалогу Росія - ЄС: формування відносин двох системно рівних партнерів на засадах комплексного підходу, взаємної вигоди та ефективного співробітництва. Стосунки між Україною та ЄС є важливими для обох сторін. Для української держави необхідним вбачається визначення нових принципів відносин ЄС - Україна в рамках концепції Ширшої Європи в контексті реалізації офіційно проголошених євроінтеграційних прагнень. Для України налагодженні стосунки з ЄС надають можливість стабілізувати процес політичної та економічної трансформації всередині країни. Україна демонструє повільні темпи переорієнтації внутрішнього ринку на ринки ЄС, відзначається низьким рівнем інвестиційної інтервенції. Автор вважає, що важливим чинником розвитку діалогу Україна - ЄС залишаються українсько-російські відносини. На шляху досягнення відповідного вимогам ЄС рівня розвитку й стабільності Україна тяжіє до розширення співробітництва з Росією як до найближчого і системно рівного партнера. Такий підхід співвідноситься з російським баченням проблеми, за яким Україна та Росія мають просуватися до ЄС паралельно й узгоджено. З огляду на це важливим є аналіз відмінностей європейських спрямувань Росії та України. В процесі реалізації офіційно проголошеної мети інтеграції України до Євросоюзу неодмінним є визначення стратегічних партнерів серед європейських держав. Активна участь України в розробці нової форми взаємин з розширеним ЄС сприятиме стабілізації процесів реформування, зміцненню міжнародної позиції та національної безпеки України.

Відповідно до поставленої мети та окреслених завдань автором узагальнюються результати наукового дисертаційного дослідження, обґрунтовуються висновки, що характеризуються теоретичною новизною і практичним значенням:

1. Природна геополітична унікальність європейського регіону, стала усвідомлена історична та культурна ідентичність, цивілізаційне самовизначення, наявні високі геоекономічні параметри й безумовні комунікаційні переваги обумовлюють геостратегічне спрямування європейського континенту та аргументовано визначають регіон як один з впливових світових політичних та економічних центрів.

Європейський досвід регіонального будівництва демонструє сьогодні майже безальтернативну ефективну модель розвитку, рушійними силами якoї виступає позитивний досвід еволюції інтеграційного процесу на засадах європейської ідентичності. З іншого боку, в умовах зростання глобальної конкуренції та перетворення регіонів у територіальні корпорації, завдання ЄС ускладнюватимуться, оскільки європейський регіоналізм об'єктивно спрямовуватиметься не лише на вирішення внутрішніх європейських проблем, але й на посилення позицій європейського регіону на світовому рівні.

2. Процес розширення ЄС в нових геополітичних умовах визначається в термінах формування впливового світового центру сили на європейському континенті. Подальша еволюція даного політичного процесу залежатиме від двох основних факторів:

успішного проведення економічних, політичних та соціальних реформ всередині самих країн-кандидатів;

забезпечення дієздатності та функціонування європейських інституцій з огляду на перспективу сучасного безпрецедентного розширення.

Автор вирізняє наступні головні особливості формування стратегії розширення ЄС:

політичні переваги розширення, що поділяються на чотири категорії: геостратегічні переваги, міжнародна безпека, внутрішня стабільність Євросоюзу, підтримка демократії та реформ в регіоні ЦСЄ;

етапність та поступовість, що визначаються пошуком ефективного вирішення завдань, обумовлених дихотомією розширення - реформування: процес вступу нових країн-членів з ЦСЄ повинен позбутися наявних негативних впливів на автентичні європейські інтеграційні тенденції всередині Союзу;

відповідність економічних преваг від розширення пріоритетним політичним цілям з метою формування єдиного європейського політичного простору, що вимагає узгодженості стратегій і позицій країн-членів ЄС;

уніфікація критеріїв відповідності країн-кандидатів з ЦСЄ на вступ до ЄС та процедур контролю за дотриманням виконання вироблених критеріїв, що еволюціонували до відмови від пошуку уніфікованих групових рішень для всього регіону на користь пошуку індивідуалізованих моделей і відповідних політик, які мають реалізовуватися у контексті загального стратегічного бачення ролі і місця європейського регіону.

3. Характерною ознакою політичної стратегії Євросоюзу щодо країн ЦСЄ є пошук уніфікованих процедур вступу до ЄС. Континентальна універсалізація засад внутрішнього життя дедалі тісніше приєднує можливості партнерства до моделі національного розвитку і стає основою розв'язання питань міжнародної стабільності та безпеки. Формат та часові рамки розширення на Схід не є однаковими й визначаються, по-перше, політичним (рівнем політичної, соціальної та економічної відповідності) та економічним станом держави-заявника; по-друге, наслідками чергового розширення для держав-членів ЄС; по-третє, масштабом пристосувань, які має здійснити Союз для збереження ефективності функціонування ЄС.

Процес розробки критеріїв вступу, системи контролю за їх виконанням, дослідження динаміки пристосування країн-претендентів, визначення основних наслідків цього процесу для Євросоюзу і вироблення механізмів подолання наявних невідповідностей та протиріч призводить до необхідності ускладнення критеріїв для наступного розширення та подальшого вдосконалення системи контролю за їх дотриманням.

4. Необхідність перегляду механізму функціонування комунітарних інституцій ЄС на сучасному етапі розширення визначається масштабами і якісними характеристиками країн-кандидатів. Проблемними моментами є: вдосконалення процедури прийняття рішень; перегляд функцій, компетенцій та механізмів функціонування відповідних європейських інституцій; реформування основ спільних політик та фінансової системи.

Процес інституційного реформування ЄС демонструє:

1) перевагу національних інтересів над комунітарними;

2) невирішеність питань інституційного реформування ЄС до розширення 2004 р. потенційно загрожує ускладненнями в досягненні конструктивних рішень за існуючих механізмів їх прийняття;

3) після розширення змінюється середовище прийняття рішень: збільшується питома вага малих держав, що підіймає проблему лідерства в ЄС та критерії статусу цих держав і сприяє поширенню принципів позаінституційного міжурядового співробітництва.

5. Вихідним для розгляду наслідків розширення ЄС за рахунок країн ЦСЄ є головне положення - розширення не повинно негативно впливати на внутрішні інтеграційні процеси, сприяючи посиленню позицій європейського регіону у якості впливового світового центру.

Основними завданнями політики розширення на Схід передбачено формування поширеного європейського політичного простору та реформування інституцій Союзу, поглиблення економічного регіоналізму й формування європейської зони вільної торгівлі. Серед проблемних аспектів процесу розширення на Схід відзначається вплив цього процесу на стабільність Союзу. Черговий етап розширення, хоча і розглядається у якості засобу зміцнення стабільності та безпеки на європейському континенті в цілому, може становити певну загрозу для внутрішньої безпеки Євросоюзу. Процеси геополітичного перегрупування сил мають потенціал до збільшення гетерогенності Союзу.

Головні торговельно-економічні наслідки розширення ЄС обумовлюються дисбалансом торгівлі та зростаючим дефіцитом товарообігу з боку держав ЦСЄ при дефіциті торговельного балансу всередині Європейського Союзу. Спостерігається відмінна структура взаємної торгівлі. Вагомим аспектом наслідків розширення Євросоюзу в сфері економіки є перегляд та реструктуризація субсидій в рамках спільної сільськогосподарської політики, а також проблема формування бюджетних внесків. Питанням на майбутнє залишається ефективність реалізації рішень в сфері економічної та торговельної політики ЄС, що в значній мірі впливатиме на політичну та економічну стабільність Союзу.

6. Важливим досягненням ефективної реалізації євроінтеграційних стратегій країн ЦСЄ можна вважати визнання політики розширення ЄС у якості каталізатора трансформаційних перетворень в пострадянських країнах, для яких головними принципами на шляху реалізації євроінтеграційної стратегії визначено: визнання інтеграції до ЄС у якості найважливішого політичного пріоритету; орієнтація на ЄС як на основного торговельного партнера країн-кандидатів; наявність високого рівня інвестиційної інтервенції, тобто суттєве збільшення надходжень інвестицій з Європейського Союзу; стійка політика бюджетних витрат на реалізацію програм європейської інтеграції; суспільна адаптація до принципів європейської спільноти.

7. Концепція Ширшої Європи закладає нові принципи відносин з країнами-сусідами, серед яких окреме місце посідає Росія та Україна. Головним принципом відносин в рамках нової концепції сусідства є привілейовані відносини партнерства між ЄС та країною-сусідом через запровадження диференційованих моделей співробітництва.

Росія у відносинах з Європою дотримується прийнятного для неї геостратегічного курсу на зміцнення євразійських аспектів у європейських справах з метою перешкоджання нарощуванню потенціалу євроатлантичних тенденцій.

Стратегічні інтереси ЄС вимагають більш масштабної політичної експансії в різних регіонах, включаючи євразійський простір. Актуальною є тенденція до розширення сфери європейських геостратегічних та геоекономічних інтересів на східному та південному напрямах. Насамперед, це регіон ЦСЄ та далі до Центральної Азії, із перспективними проектами розбудови комунікаційних транспортних коридорів з відповідною інфраструктурою. Реалізація подібних проектів означає формування проєвропейського геоекономічного простору з неодмінним включенням країн-сусідів до сфери своїх інтересів, що в певному сенсі перетинається з російськими планами формування поширеної зони впливу. Визначення цих питань і складає порядок денний діалогу Росія - ЄС.

8. Поглиблення інтеграційних процесів на європейському континенті безпосередньо відповідає національним інтересам України. Політична стратегія реалізації Україною наміру набути статусу асоційованого, а згодом і повноправного членства в Євросоюзі має ґрунтуватися на детальному аналізі планів ЄС щодо розширення на Схід, а також запозиченні досвіду країн ЦСЄ в розробці й реалізації євроінтеграційних стратегій, що базуються на поєднанні ефективного політичного діалогу та взаємовигідного економічного співробітництва. Досягнення рівня відповідності критеріям членства в ЄС є складним трансформаційним процесом. Але незалежно від реалізації мети повноправного членства, опанування європейськими критеріями сприятиме становленню України як політично виваженого та економічно стабільного партнера у світовій політиці.

Черговий етап розширення ЄС стимулював ускладнення вимог, уточнення критеріїв для оцінки відповідності претендентів, що й визначатиме адаптивний потенціал України щодо вимог європейської інтеграції на довготривалу перспективу. Процес розширення ЄС для України вимагає певного перегляду стратегії взаємин з країнами ЦСЄ на Заході і з Росією на Сході та визначення формату й параметрів взаємин з ЄС після розширення.

Запропонований авторський підхід може бути корисним при подальшому визначенні компетентними органами зовнішньополітичного курсу української держави, формування та реалізації європейського вектору в геостратегії України.

Список опублікованих автором праць за темою дослідження

1. Буренко Н.М. Політичні складові концепції наближення країн ЦСЄ до стандартів Європейської спільноти. Здобутки та втрати Польщі в процесі опанування досвідом інтеграції // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2001. - Вип.28 (ч. ІІІ). - С.12-22

2. Буренко Н.М. Євросоюз на шляху від Амстердама // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2001. - Вип.29 (ч. І). - С.12-23

3. Буренко Н.М. Шлях європейської інтеграції, що його застосовують до країн-кандидатів з Центральної Європи // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2001. - Вип.30 (ч. ІІ). - С. 19-26

4. Буренко Н.М. Складові економічної стратегії залучення країн ЦСЄ до ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2001. - Вип.31 (ч. І). - С.59-67

5. Буренко Н.М. Росія та Захід: політика стратегічної завзятості // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2002. - Вип.32 (ч. ІІ). - С.32-36

6. Буренко Н.М. Деякі уроки інтеграційних процесів для України // Інформаційно-аналітичні матеріали до круглого столу парламентарів та експертів "Реалізація європейського вибору України в контексті висновків головування Швеції та Бельгії у ЄС, Спільної стратегії ЄС щодо України та результатів Самміту ЄС - Україна в Ялті”. - 17 вересня 2001 року. - Україна, м. Київ / Тези виступу /

7. Буренко Н.М. Актуальні проблеми діалогу цивілізацій // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2002. - Вип.37 (ч. І). - С.99-103/Міжнародна конференція "Університети - Міжнародні відносини - ЮНЕСКО”. - 5-6 грудня 2002 року. - Україна, м. Київ / Тези виступу/

8. Буренко Н.М. Ближнее зарубежье: стратегические намерения России // Матеріали конференції "Пошук моделі взаємовідносин України та Російської Федерації в євроінтеграційному вимірі”. - 24-25 лютого 2003 року. - Україна, м. Київ / Тези виступу /

Анотації