Дослідження адміністративно-правового апарату забезпечення управління зовнішньополітичною діяльністю України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття і правові засади управління зовнішньополітичною діяльністю

2. Система органів управління зовнішньополітичною діяльністю та їх повноваження

3. Міністерство закордонних справ України та його органи за кордоном

4. Адміністративно-правове регулювання в'ізду в Україну і виїзду з України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Питання здійснення зовнішньополітичної діяльності України певною мірою розглядаються різними науками: міжнародним правом, політологією, історією, адміністративним правом тощо. Слід зазначити, що здебільшого такі дослідження присвячені певним проблемам формування зовнішньої політики нашої країни.

Окремі аспекти конституційно-правового регулювання здійснення зовнішньополітичної діяльності України в межах чинної Конституції України розглядали у своїх дослідженнях М. Баймуратов, Ю. Барабаш, В. Бевзенко, В. Денисов, А. Заєць, В. Кампо, В. Коссей, П. Мартиненко, О. Назаренко, П. Рабінович, О. Рутецька-Ошуркевич, О. Сарган, Є. Тихонова, І. Черченко, В. Чубарев, В. Шаповал, А. Шепель тощо.

Актуальність теми зумовлена тим, що досі не проведено комплексне дослідження зовнішньополітичного аспекту діяльності системи органів влади України, їх участі в забезпеченні управління зовнішньополітичною діяльністю держави.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні адміністративно-правового апарату забезпечення управління зовнішньополітичною діяльністю України.

Для досягнення мети курсової роботи були поставленні наступні завдання:

- розкрити поняття і правові засади управління зовнішньополітичною діяльністю;

- розглянути систему органів управління зовнішньополітичною діяльністю та їх повноваження;

- дослідити діяльність Міністерства закордонних справ України та його органів за кордоном;

- провести аналіз адміністративно-правового регулювання в'ізду в Україну і виїзду з України.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає адміністративно-правовий апарат управління зовнішньополітичною діяльністю в Україні.

Предметом дослідження є аналіз роботи системи органів, що здійснюють адміністративно-правове забезпечення управління зовнішньополітичною діяльністю України.

Структура курсової роботи. Дана робота складається із вступної частини (вступу), основної частини, яка поділяється на чотири розділи, а також із висновків і списку використаних джерел.

1. Поняття і правові засади управління зовнішньополітичною діяльністю

Державне управління закордонними справами -- це діяльність органів держави, спрямована на здійснення зовнішньої політики України. Відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньополітичну діяльність України спрямовано на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішню політику спрямовують на виконання найголовніших завдань, серед яких: утвердження й розвиток України як незалежної, демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; включення національного господарства в світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення громадян і підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном; створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями й вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється представництвами, бере участь у діяльності впливових міжнародних організацій (ООН, НБРЄ, СНД та ін.) в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів [14].

Серед правових актів, які визначають засади зовнішньої політики, повноваження та завдання державних органів Ук­раїни, слід назвати Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акт про незалежність України від 24 серпня 1991 р., Конституцію України, Заяву про без'ядерний статус України від 24 жовтня 1991 р., Основні напрями зовнішньої політики України тощо. Визначення засад зовнішньої політики України віднесено до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Основних напрямів зовнішньої політики України Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах: здійснює відкриту зовнішню політику, прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав; розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами й міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи; Україна не є ворогом жодної держави, засуджує війну як знаряддя національної політики та ін.

До повноважень Верховної Ради в зовнішньополітичній діяльності належить також: заслуховування щорічних і поза­чергових послань Президента України про внутрішнє й зовнішнє становище України; оголошення за поданням Пре­зидента України стану війни та укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; надання в установлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України й денонсація міжнародних договорів України тощо.

Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку й правонаступництво держави. Як глава держави він представляє її у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори й укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Важливу роль у здійсненні зовнішньої політики України виконує Кабінет Міністрів України, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, реалізує внутрішню й зовнішню політику держави [15].

З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості та узгодженості здійснення зовнішньої політики України коор­динацію діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади й установ у сфері зовнішніх зносин покладено на Міністерство закордонних справ України.

2. Система органів управління зовнішньополітичною діяльністю та їх повноваження

Забезпечення здійснення зовнішньої політики, щоденного функціонування дипломатичних відносин покладено на уряд як вищий орган виконавчої влади країни. Згідно з п. 1 ст. 116 чинної Конституції України Кабінет Міністрів України «забезпечує здійснення зовнішньої політики» [1]. Для виконання покладених на нього завдань уряд утворює, реорганізує, ліквідує міністерства та інші органи виконавчої влади, а також спрямовує і скоординовує їх роботу (п. 9 ст. 116) [1].

У системі центральних органів виконавчої влади головним у забезпеченні реалізації державної політики у сфері зовнішніх відносин України та координації відповідних заходів є Міністерство закордонних справ України [7].

Діяльність цього зовнішньополітичного органу залишається поза межами конституційної регламентації та регулюється поточним законодавством (законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України тощо). Міністерство закордонних справ України бере участь у здійсненні зовнішньополітичної діяльності держави, приведенні законодавства України у відповідність із її міжнародними зобов'язаннями та міжнародно-правовими нормами; зберігає оригінали текстів міжнародних договорів України та здійснює загальний нагляд за їх виконанням; має право укладати міжвідомчі міжнародні договори України з питань, віднесених до його відання, та подавати пропозиції щодо їх укладення Президентові України або Кабінетові Міністрів України [4; 7]. До завдань цього відомства віднесено сприяння взаємодії органів всіх гілок влади у сфері здійснення ними зовнішніх відносин, координація заходів, ужитих органами виконавчої влади для забезпечення єдиного зовнішньополітичного курсу України [12; с.10]. Міністерство закордонних справ має право одержувати від органів виконавчої влади інформацію щодо діяльності у сфері зовнішніх відносин для здійснення інформаційного забезпечення Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України із зовнішньополітичних питань тощо [12; 10; 7]. Міністр закордонних справ України особисто відповідальний за розроблення і виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України у сфері зовнішньополітичних відносин України [7].

Указ Президента України від 18.09.1996 № 841/96 «Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин», зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 22.08.2005 № 1188/2005, зумовлений потребою узгодити дії органів виконавчої влади України у сфері зовнішніх зносин [10]. Згідно з цим указом Президент України, Прем'єр-міністр України, Міністр закордонних справ України наділялися правом вести переговори та підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень, виступати з офіційними заявами та коментарями з питань зовнішньої політики України та з ініціативами міжнародного характеру (п. 2 ст. 6, ст. 3) [10].

Правове регулювання зовнішніх відносин суб'єктів міжнародного права потребує постійних або тимчасових контактів між представниками держав. Міністерство закордонних справ України забезпечує реалізацію дипломатичними засобами державної політики у сфері зовнішніх зносин України [7]. Дипломатична діяльність України здійснюється згідно з ратифікованою Україною Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 рокку. Ця діяльність як офіційна діяльність державних органів, наділених повноваженнями у сфері здійснення зовнішньої політики держави, захисті її права та інтересів на основі норм і принципів міжнародного права, тісно пов'язана з дипломатичною службою.

Згідно із Законом України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 № 2728-Ш, зі змінами, здійснення зовнішньополітичної діяльності держави, забезпечення підтримання дипломатичних зносин з іншими державами покладено на дипломатичну службу України (ст. 5) [2]. У законі також зазначено, що Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України утворюють систему органів дипломатичної служби (ст. 6) [2].

Діяльність дипломатичної служби спрямована на забезпечення дипломатичними засобами та методами захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кор- донів України, її національних інтересів у сфері міжнародних відносин, практичної реалізації зовнішньої політики держави, а також інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном (ст. 1, 4 ) [2].

Дипломатичні представництва, які є політичними представництвами України в інших державах як її постійні установи за кордоном відповідно до Положення «Про дипломатичне представництво за кордоном», виконують функції з підтримання дружніх відносин із державою перебування, захисту інтересів України та її громадян відповідно до норм міжнародного права, представництва нашої держави [9].

Дотримуючись Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, Україна надає іноземним представництвам, акредитованим на її території, дипломатичний імунітет і привілеї.

Встановлення дипломатичних зносин з державою означає встановлення консульських відносин.

Консульські установи нашої країни за кордоном покликані охороняти права та інтереси України, її юридичних осіб і громадян у країні перебування відповідно до законодавства цієї держави, двосторонніх угод і міжнародного права, сприяти розвиткові дружніх відносин та розширенню зв'язків з іншими державами (ст. 1) [11].

Важливе місце в реалізації зовнішньої політики України відведено центральним органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, територіальним громадам. З метою координації діяльності в зовнішньополітичній сфері центральних органів виконавчої влади у їх штат включено посади дипломатичних радників, що заміщаються з числа дипломатичних працівників тимчасово відряджених Міністерством закордонних справ України. На цих фахівців покладено завдання надавати консультаційну, інформаційну та методичну допомогу центральним органам виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин [10].

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2002 № 1371 «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна», зі змінами, центральні органи виконавчої влади беруть участь у діяльності міжнародних організацій. Законодавчо визначено порядок і шляхи такої участі, обов'язки та відповідальність за виконання зобов' язань, що випливають із членства України у відповідній міжнародній організації [8].

Указ Президента України від 05.03.2002 «Про порядок здійснення зовнішніх зносин Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями» визначає повноваження цих органів виконавчої влади у здійсненні зовнішньополітичної діяльності країни. До них належать: 1) підтримання службових контактів з посадовими особами чи представниками відповідних органів суб'єктів федерації іноземних держав з федеративним устроєм та адміністративно-територіальних утворень іноземних держав, міжнародних організацій (за результатами можуть укладатися протоколи, угоди, договори тощо); 2) обмін інформацією; 3) здійснення інших передбачених законодавством заходів, які необхідно обов'язково погоджувати та інформувати про результати Міністерство закордонних справ України [12].

Транскордонне співробітництво адміністративно-територіальних одиниць України як європейської держави спрямоване на встановлення і поглиблення відносин між місцевими органами виконавчої влади, територіальними громадами України та відповідними органами влади інших держав [6].

Таким чином, органи виконавчої влади мають погоджувати з Міністерством закордонних справ України всі свої дії, пов'язані з реалізацією державної політики України у сфері зовнішніх зносин [10]. Це стосується включення до складу офіційних відомчих делегацій представників Міністерства закордонних справ України або дипломатичних представництв України за кордоном; надання посадовими особами органів виконавчої влади інформації до Міністерства закордонних справ України, Президента України про зміст службових контактів із відповідними посадовими особами та органами виконавчої влади іноземних держав, офіційними особами та органами міжнародних організацій у визначені терміни залежно від важливості інформації; надання звітів до Міністерства закордонних справ України про проведені заходи зі здійснення зовнішніх зносин [10].

Загалом Міністерство закордонних справ України займає важливе місце у системі виконавчої влади з реалізації державної політики в зовнішньополітичній сфері.

Це відомство здійснює покладене на нього завдання двома шляхами: дипломатичними засобами через мережу закордонних органів зовнішніх зносин України та шляхом координації діяльності інших центральних міністерств і відомств, органів місцевої влади та самоврядування у зовнішньополітичній сфері.

Для ефективного здійснення зовнішньої діяльності органами виконавчої влади Служба безпеки України здійснює інформаційно-аналітичну роботу, заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної діяльності (п. 1, 2 ст. 24) [5].

Перспективами подальших досліджень є розгляд та аналіз повноважень вищих органів державної влади, що наділені згідно з Конституцією України повноваженнями у сфері здійснення зовнішньої політики (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України), та розроблення конкретних пропозицій щодо підвищення ефективності співпраці всіх гілок влади в реалізації зовнішньополітичних цілей держави.

3. Міністерство закордонних справ України та його органи за кордоном

Міністерство закордонних справ України (далі -- МЗС України) є центральним органом виконавчої влади, забезпечує в межах своїх повноважень проведення зовнішньої політики України й здійснює координацію всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків держави. Положення про Міністерство закордонних справ України затверджено Указом Президента України від 3 квітня 1999 р.1. У межах своїх повноважень МЗС України організовує виконання актів законодавства України й здійснює контроль за їх реалізацією [16].

Основними завданнями МЗС України є: участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтри­мання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства; сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню в світі образу України як надійного й передбачуваного партнера; створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України; забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності й узгодженості зовнішньополітичного курсу України; захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном; сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадянами та надання цим громадянам підтримки й захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.

У ході своєї діяльності МЗС України: бере участь у здійсненні зовнішньополітичної діяльності держави; розробляє пропозиції щодо засад зовнішніх зносин і в установленому порядку подає їх Президентові України; розробляє й подає Президентові та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ініціатив міжнародного характеру та заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці України з іноземними державами й міжнародними організаціями тощо.

Важливі функції МЗС України пов'язано з керівництвом власними органами. Для цього воно:

- вносить на розгляд Пре­зидентові України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації дипломатичних представництв України за кордоном, консульських установ, постійних представництв країни при міжнародних організаціях;

- вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації представництв МЗС України на території Україні;

- здійснює їх поточне фінансування, придбання й будівництво приміщень для їх розміщення;

- забезпечує проведення єдиної кадрової політики та функціонування структур, пов'язаних із підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації кадрів дипломатичної служби;

- організовує на території України й за кордоном консульську роботу, забезпечує візову політику України, здійснює в межах своїх повноважень паспортне забезпечення.

Під час виконання покладених на нього функцій МЗС України взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади України, органами АРК, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав.

МЗС України в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинного законодавства накази, організовує та контролює їх виконання, а в разі необхідності видає разом з іншими центральними органами виконавчої влади спільні акти [13].

МЗС України здійснює свої повноваження безпосередньо й через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України, організації та установи, що належать до сфері його управління.

Для погодженого розв'язання питань, що належать до повноважень МЗС України, в ньому утворюють колегію.

Членів колегії МЗС України затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводять у життя, переважно, наказами Міністра закордонних справ України.

Закордонними органами МЗС України є дипломатичні представництва України, консульські установи, місії України за кордоном.

Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, яку покликано підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

Керівництво дипломатичним представництвом здійснює МЗС України. Діяльність дипломатичного представництва базується на положеннях Віденської конференції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів України, законодавства України та держави перебування.

Правовий статус дипломатичного представництва врегульований Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

До функцій дипломатичного представництва України належить: представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин; захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб у цій державі; ведення переговорів з її урядом.

Крім цього, дипломатичне представництво займається з'ясуванням усіма законними засобами становища й подій у державі перебування та інформує про них відповідні органи України, поширенням у державі перебування інформації про становище в Україні й події міжнародного життя, розвитком співробітництва в галузі економіки, культури й науки.

Дипломатичне представництво України за дорученням Міністра закордонних справ України може виконувати і консульські функції.

4. Адміністративно-правове регулювання в'ізду в Україну і виїзду з України

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гаранто­вано свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлює закон. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Усіх громадян, які перетинають державний кордон України, тобто ті, що в'їжджають в Україну та виїжджають з Украї­ни, поділяють на дві основні групи: а) громадяни України; б) іноземні громадяни.

Основним правовим актом, яким врегульовано питання виїзду з України й в'їзду в Україну громадян України, є Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р.1. Відповідно до нього громадяни України мають право виїжджати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їжджати в Україну. Причому на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються всі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами й несуть установлені законом обов'язки, за ними зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної влас­ності. Не допускається також будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав [13, c.478].

Порядок в'їзду до іноземної держави регулює законодавство відповідної держави. Громадянам України, які мають право виїхати з України, слід одержати документи, що дають право на виїзд з України й в'їзд в Україну. Такими документами є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка. Ці документи є власністю України й за умови їх належного оформлення чинні для виїзду в усі держави світу. В разі втрати громадянином України таких документів документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видають дипломатичні представництва чи консульські установи України за кордоном. Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного із зазначених документів.

Порядок і терміни оформлення документів для виїзду громадян України за кордон встановлюють вищеназваний Закон і постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил оформлення та видачі паспортів громадянина Украї­ни для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасової затримки та вилучення» від 31 березня 1995 р.1 та «Про затвердження Положення про посвідчення особи на повернення в Україну» від 12 серпня 1994 р.

Громадянинові України в деяких випадках може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, наприклад, якщо громадянин обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю,-- до закінчення терміну, встановленого в законодавстві; діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання -- до виконання зобов'язань тощо.

У таких самих випадках може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон громадянинові України, який вже має паспорт для виїзду за кордон. Відмова в оформлені паспорта чи продовженні терміну його дії або тимчасове затримання паспорта чи його вилучення можуть бути оскаржені громадянином до суду за місцем його проживання. У судовому порядку також може бути оскаржено відмову громадянинові України у виїзді за кордон і з деяких інших підстав.

Основними правовими актами, що регулюють в'їзд в Україну й виїзд з України іноземних громадян, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.3 та «Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р.

Ці акти діють щодо всіх іноземців, які прибувають в Україну, незалежно від їх статусу й мети приїзду. Іноземці в'їжджають в Україну, виїжджають з України та прямують транзитом по її території через пункти пропуску на державному кордоні за національним паспортом або документом, що його замінює, й у разі наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду й виїзду не встановлено законодавством України. Громадяни держав, з якими Україною укладено міжнародні договори про взаємні безвізові поїздки, в'їжджають в Україну за чинним національним паспортом у разі наявності належним чином оформленого запрошення від юридичних чи фізичних осіб в Україні [13, c.480].

Іноземці, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на її території за національним паспортом, який має бути зареєстрований у МЗС України та його представництвах, або в готелях чи в органах внутрішніх справ. Деякі категорії іноземців звільнено від такої реєстрації (глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських і урядових делегацій та інші особи).

Іноземці можуть перебувати в Україні в приватних справах або іммігрувати в Україну на постійне проживання чи для працевлаштування на визначений термін. Відповідно до Закону України «Про біженців» від 21 червня 2001 р.1 їм може бути наданий статус біженця.

зовнішньополітичний управління кордон

Висновки

Отже, після написання курсової роботи можна зробити наступні висновки.

Державне управління іноземними справами - це діяльність органів держави, спрямована на проведення зовнішньої політики України. Згідно зі ст. 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика спрямована на виконання найважливіших завдань, серед яких: затвердження і розвиток України як незалежної, демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення громадян і підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном; створення умов для підтримки контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється представництвами, бере участь у діяльності впливових міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, СНД та ін..) в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів.

Серед правових актів, що визначають основи зовнішньої політики, повноваження та завдання державних органів України, слід назвати Декларацію про державний суверенітет України від 16 червня 1990, Акт про незалежність України від 24 серпня 1991 р., Конституцію України, Заява про без'ядерний статус України від 24 жовтня 1991, Основні напрями зовнішньої політики України та ін Визначення засад зовнішньої політики України віднесено до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Основних напрямів зовнішньої політики України Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах: проводить відкриту зовнішню політику, прагне до співпраці з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав; будує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами і міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигідності, невтручання у внутрішні справи; Україна не є ворогом жодної держави, засуджує війну як знаряддя національної політики та ін

До повноважень Верховної Ради України у зовнішньополітичній діяльності відносяться також: заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України та ін.Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Як глава держави він представляє Україну в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

Важливу роль у здійснені зовнішньої політики України грає Кабінет Міністрів України, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, реалізує внутрішню і зовнішню політику держави.

Проведенні зовнішньої політики України координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади та установ у сфері зовнішніх зносин покладається на Міністерство закордонних справ України.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К.: Парлам. вид-во, 2004. - 80 с.

2. Про дипломатичну службу: Закон України від 20 верес. 2001 р. № 2728-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 7-8. - Ст. 66.

3. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 16 трав. 2008 р. № 279-УІ // Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 25. - Ст. 241.

4. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 черв. 2004 р. № 1906-ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 50. - Ст. 540.

Про Службу безпеки України: Закон України від 25 берез. 1992 р. № 2229-ХІІ

5. Про транскордонне співробітництво: Закон України від 26 черв. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 45. - Ст. 499.

6. Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України: постанова Кабінету Міністрів України від 12 лип. 2006 р. № 960

7. Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна: постанова Кабінету Міністрів України від 13 верес. 2002 р. № 1371

Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном: розпорядження Президента України від 22 жовт. 1992 р. № 166/92-рп.

Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин: Указ Президента України від 18 верес. 1996 р. № 841/96

Про Консульський статут України: Указ Президента України від 2 квіт. 1994 р. № 127/94

6. Про порядок здійснення зовнішніх зносин Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями: Указ Президента України від 5 берез. 2002 р. // Офіційний вісник України. - 2002. - № 10. - С. 169-172.

7. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 579 с.

8. Державне управління і менеджмент: Навч. посіб. у таблицях і схемах / Г.С.Одінцова, Г.І. Мостовий, О.Ю.Амосов та ін.; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Г.С.Одінцової. - Х.: ХРІДУ НАДУ, 2002. - 492 с.

9. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Монографія. - К.: Факт, 2002. - 260 с.

10. Розмежування функцій державного управління та місцевого самоврядування // Трансформація моделі економіки України: ідеологія, протиріччя, перспективи / За ред. В.М.Гейця. - К.: Логос, 1999. - С. 378-396.

11. Шляхтун П. П. Конституційне право: словник термінів / Петро Панасович Шляхтун. - К.: Либідь, 2005. - 568 с.

Размещено на Allbest.ru