Становлення простору свободи, безпеки та правопорядку в Європейському Союзі

Размещено на http://www.allbest.ru

Становлення простору свободи, безпеки та правопорядку в Європейському Союзі

Людмила Грицаєнко

Європейський простір свободи, безпеки й правопорядку (ЄПСБП) в доктрині [1; 2] вважають третім за масштабом та амбіційністю проектом Європейського Союзу за останні десятиліття після Єдиного внутрішнього ринку й Економічно-валютного союзу. Під ним розуміють «сукупність правових та організаційних форм співробітництва правоохоронних і судових органів держав-учасниць Євросоюзу, а також інститутів та допоміжних органів ЄС у сфері протидії кримінальній і транснаціональній злочинності» [3]. Європейський простір свободи, безпеки та правопорядку включає ряд аспектів, серед яких європейське громадянство, питання притулку, міграції, візової політики, управління зовнішніми кордонами ЄС, а також тісна співпраця національних судових, митних та поліцейських органів.

З огляду на те, що проект створення ЄПСБП є досить новим, він викликає інтерес з боку юридичної та політичної науки. При цьому варто зазначити, що в доктрині досліджують окремі аспекти становлення простору свободи, безпеки і правопорядку в Європейському Союзі та лише певні його складові. Зі вступом в силу Лісабонського договору в грудні 2009 року дослідження ЄПСБП набуває ще більшої актуальності.

Створення цього простору було схвалене під час міжурядової конференції 19961997 років для забезпечення свободи пересування громадян ЄС та наближення політики Євросоюзу до потреб громадян. Зумовлене воно необхідністю вирішити проблеми зростання транснаціональної злочинності та внутрішньої безпеки, що гостро постали внаслідок запровадження в Євросоюзі свободи пересування товарів, осіб, послуг, капіталів, єдиного громадянства, значного розширення складу держав-учасниць ЄС. Варто зазначити, що «загрози розширення» Союзу стали рушійною силою реформи співробітництва держав-учасниць у сфері внутрішніх справ та правосуддя, що свого часу призвело до часткової комунітаризації третьої опори.

Виникненню ідеї створення європейського простору свободи, безпеки та правопорядку передувало співробітництво європейських держав у сфері внутрішніх справ та юстиції, що здійснювалося в рамках Ради Європи. Першим же кроком на шляху розвитку кримінально-правової політики саме в рамках ЄС стало створення міжурядової групи ТРЕВІ у складі міністрів внутрішніх справ держав-учасниць. її першочерговою та основною функцією була боротьба з тероризмом в Європі, пізніше доповнена такими напрямами спільних дій, як прикордонний контроль, регулювання імміграційних потоків, боротьба з нелегальним транспортуванням наркотиків та торгівлею ними.

Наступним важливим кроком стали Шенгенська угода та Шенгенська конвенція, які передбачали поступове скасування перевірок на внутрішніх кордонах. З часом створено певні організаційні механізми співпраці, серед яких Європейський комітет у справах боротьби з наркотиками, Спеціальна група з проблем міграції.

Першим офіційним та документальним закріпленням співробітництва держав-учасниць у сфері внутрішніх справ та юстиції на рівні Європейського Союзу став Маастрихтський договір, розділ 6 якого має назву «Співробітництво у сфері правосуддя та внутрішніх справ». Саме в ньому передбачалася розробка політики надання притулку, правил, що регулюють перетин зовнішніх кордонів, імміграційної політики, боротьби з поширенням наркотиків, митного співробітництва, співробітництва поліції.

Важливим етапом у формуванні простору свободи, безпеки та правосуддя став Амстердамський договір 1997 року, відповідно до якого відбулася часткова комунітаризація третьої опори, що означало передачу питань політичного притулку та імміграції, порядку перетину зовнішніх кордонів до компетенції Співтовариства. Цей факт можна назвати першим справжнім кроком у створенні європейського простору свободи, безпеки та правосуддя. Реалізація проекту стала пріоритетним завданням Європейського Союзу. З укладенням Амстердамського договору інтеграція ЄС у сфері внутрішньої політики та правосуддя здійснюється на двох рівнях: наднаціональному та міжурядовому. В рамках останнього реалізується співробітництво поліцейських, судових і митних органів держав-учасниць.

Концепція ЄПСБП набула більш виразних обрисів після ухвалення Віденського плану дій 1998 року, в якому вперше чітко визначено, в чому полягає простір свободи, безпеки та правосуддя. Так, під простором свободи мається на увазі не лише вільне пересування осіб за шенгенською моделлю, але й гарантія фундаментальних прав громадян та боротьба з будь-якими проявами дискримінації. Простір безпеки передбачає боротьбу зі злочинністю. Простір правопорядку вимагає забезпечення, незважаючи на явні відмінності між правоохоронними системами держав-учасниць, рівного доступу до правосуддя та полегшення співробітництва між судовими органами. Також План містить конкретні рекомендації щодо реалізації цього грандіозного проекту Європейського Союзу. Останні деталізовані під час позачергового саміту в Тампере (жовтень 1999 року), основною метою якого було досягнення політичної згоди стосовно шляхів реалізації Амстердамського договору, визначення стратегічних напрямків реалізації проекту «європейського простору». У висновках саміту, що отримали назву «Віхи Тампере», пріоритетними сферами діяльності в рамках внутрішніх справ та правосуддя були визнані:

імміграційна політика та надання політичного притулку;

створення «європейського правового простору». Учасники саміту визнали необхідність конвергенції правоохоронних систем держав-учасниць ЄС;

боротьба з організованою злочинністю.

Події 11 вересня 2001 року в США засвідчили безпорадність окремо взятої країни перед загрозами транскордонної злочинності. Восени 2001 року був скликаний позачерговий саміт Євросоюзу, під час якого ухвалено План дій по боротьбі з тероризмом. Рада міністрів внутрішніх справ наприкінці 2001 року прийняла відповідне Рамкове рішення. Був введений у дію єдиний європейський ордер на арешт. У березні 2002 року в Гаазі розпочало функціонувати Європейське бюро судової співпраці (Євроюст), головне завдання якого полягає в координації діяльності національних органів влади, відповідальних за розслідування злочинів, а також у сприянні спрощенню процедури взаємної юридичної допомоги.

Саміт у Севільї (2001 рік) приділив значну увагу боротьбі з нелегальною міграцією. В ході зустрічі було зазначено, що інтеграція імміграційної політики до зовнішньої політики Європейського Союзу сприятиме вирішенню проблем нелегальної міграції. Адже це дасть змогу інтенсифікувати переговори з третіми країнами про реадмісію.

У лютому 2002 року Рада ЄС прийняла План глобальних дій проти нелегальної міграції та торгівлі людьми. Основні пункти плану удосконалення візової політики, обмін інформацією та її аналіз, регулювання порядку перетину зовнішніх кордонів та репатріація були враховані при розробці Стратегії Європейського Союзу щодо боротьби з нелегальною міграцією. На основі плану Комісія розробила та подала на обговорення в 2002 році Зелену книгу про репатріацію осіб, які незаконно проживають в ЄС [4]. У червні 2005 року у Варшаві розпочало роботу Європейське агентство з охорони зовнішніх кордонів (FRONTEX), що регулює співробітництво держав-учасниць з цього питання, а також надає їм допомогу в розробці спільних стандартів охорони кордонів.

Прийнятий у грудні 2009 року Лісабонський договір містить окремий розділ, який має назву «Простір свободи, безпеки та правосуддя». Відповідно до положень цього договору Європейський Союз забезпечує відсутність контролю осіб на внутрішніх кордонах та розвиває:

спільну політику в сфері притулку, міграції та контролю на зовнішніх кордонах;

судове співробітництво в цивільних і кримінальних справах;

співробітництво поліції.

Лісабонський договір поширює комунітарний метод практично на всі аспекти внутрішніх справ та правосуддя, скасовуючи поділ Європейського Союзу на три опори.

Інший документ Стокгольмська програма визначає основні напрями дій ЄС на 2010-2014 роки з метою забезпечення свободи, безпеки та правопорядку. Пріоритетними напрямами цієї програми є:

Європа прав. Це передусім означає, що європейське громадянство з абстрактного поняття має стати реальністю. ЄС повинен забезпечити захист основних прав та свобод своїх громадян, а також надати реальні можливості їх реалізовувати.

Європа правосуддя, що полягає в більш тісному співробітництві судових органів, взаємному визнанні судових рішень як у цивільних, так і в кримінальних справах, певному зближенні кримінального та цивільного права держав-учасниць.

Європа-захисниця. Йдеться про розробку стратегії внутрішньої безпеки в ЄС з метою більш ефективного захисту громадян та посилення боротьби з організованою злочинністю і тероризмом.

Доступна Європа. Цей напрям стосується управління зовнішніми кордонами Європейського Союзу та візової політики з метою організації легального в'їзду до ЄС вихідців із третіх країн в умовах гарантування безпеки власних громадян.

Європа солідарності. На основі Європейського пакту про міграцію та притулок ЄС має працювати над розвитком своєї міграційної політики, яка відповідала б інтересам держав-учасниць та мігрантів. Визначається необхідність докласти зусиль для реалізації до 2012 року спільного європейського режиму притулку.

Європа та глобалізація. Цей напрям є підтвердженням того, що простір свободи, безпеки та правосуддя має також свій зовнішній вимір. Співробітництво з третіми країнами безпосередньо впливає на забезпечення свободи і безпеки в Європейському Союзі.

Уже в лютому 2010 року профільна Рада ЄС затвердила Стратегію внутрішньої безпеки Європейського Союзу. Це досить символічний документ, проте він виражає політичну налаштованість держав-учасниць втілювати в життя проект європейського простору свободи, безпеки та правосуддя. Стратегія визначає основні принципи і напрями спільних зусиль для забезпечення внутрішньої безпеки. Важливо зазначити, що концепція безпеки в цьому документі є досить широкою та комплексною. Вона поширюється навіть на природні катаклізми: лісові пожежі, землетруси, повені.

Стратегія визначає три виміри безпеки: передусім на території Європейського Союзу; по-друге, громадяни Єс мають почуватися безпечно на території третіх країн; потретє, у віртуальному світі в Інтернеті.

На початку 2010 року рішенням Ради ЄС було створено Постійний комітет з оперативного співробітництва між поліцейськими, митними та органами контролю на зовнішніх кордонах у сфері внутрішньої безпеки. В окремих випадках до його компетенції також включається співробітництво між судовими органами держав-учасниць ЄС у кримінальних справах.

У квітні 2010 року був затверджений План дій [5] щодо реалізації Стокгольмської програми, де визначено основні напрями втілення в життя простору свободи, безпеки та правопорядку, до яких належать:

розбудова ЄПСБП на користь європейських громадян. Основна мета цієї програми полягає в тому, що Європа повинна служити своїм громадянам, які матимуть повноцінні можливості користуватися перевагами європейської інтеграції;

забезпечення захисту фундаментальних прав. Особлива увага приділятиметься захисту персональних даних, протидії будьяким формам і проявам дискримінації, захисту жертв злочинності та тероризму;

реалізація проекту європейського громадянства, надання йому юридичної ваги. Громадяни ЄС мають відчути переваги європейського громадянства в порівнянні з національним громадянством держав-учасниць. Важливим напрямом Плану дій є заохочення громадян активно брати участь у демократичному житті Союзу, зокрема у виборах до Європейського парламенту;

підвищення довіри в європейському судовому просторі, фундаментальним принципом розбудови якого виступає взаємне визнання судових рішень. Крім того, Комісія працюватиме над створенням Європейської прокуратури, яка займатиметься злочинами проти фінансових інтересів Європейського Союзу;

забезпечення безпеки в Європі. Особливу увагу приділятимуть антитерористичним заходам, боротьбі з організованою злочинністю та захисту громадян від небезпеки, пов'язаної з міжнародною торгівлею забороненою, небезпечною чи підробленою продукцією;

підтримання солідарності та відповідальності в розробці імміграційної політики та політики притулку;

забезпечення зовнішнього вектора в розбудові простору безпеки, свободи і правопорядку в ЄС. Лісабонський договір наділив Європейський Союз необхідним статусом та засобами ефективного ведення зовнішньої політики, розвиток якої безпосередньо впливає на стан безпеки та правопорядку в Європі.

Реалізація визначених вище політичних пріоритетів покладається на всіх учасників європейських інтеграційних процесів. Комісія планує в 2012 році проаналізувати досягнення з реалізації проекту ЄПСБП та підготувати відповідний звіт.

Аналізуючи ці документи, можна зробити висновок, що на сьогодні Європейський простір свободи, безпеки та правопорядку більш чітко візуалізується, оскільки Європейський Союз не лише визначив, що прагне створити, а й розробив план практичних дій, спрямованих на реалізацію цього грандіозного проекту.

Список використаних джерел:

співробітництво європейський союз правопорядок

Барановський Ф. Європа у пошуках ідентичності: висновки для України / Ф. Барановський // Політичний менеджмент. 2007. № 4. С. 103-111.

Потемкина О. Становление обновленной Европы (Европейское пространство свободы, безопасности и правопорядка новый проект ЕС) / О. Потемкина // Современная Европа. 2001. № 3.

Шамсутдинова Р.Р. Пространство свободы, безопасности и правосудия Европейского Союза: становление, развитие и основные формы сотрудничества государств-членов: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Шамсутдинова Р.Р. Казань, 2009. 175 с.

Green Paper on a Community Return Policy on Illegal Residents (C0M(2002)175)10 April 2002.

Communication de la Commission «Plan d'action mettant en oeuvre le programme de Stockholm» // Bruxelles, le 20.04.2010 COM (2010) 171 final.

Размещено на Allbest.ru