Новітні тенденції в політиці KHP у карибському басейні і позиція США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Новітні тенденції в політиці KHP у карибському басейні і позиція США

Засядько М.В.

На початку XXI ст. Китай почав відігравати роль глобального актора, який зацікавлений у розширенні свого, передусім, економічного впливу не лише в Азії, а й у інших регіонах світу. Підтвердженням є, в тому числі, політика KHP у Карибському басейні. Його важливість для Китаю обумовлюється не лише відзначеним збільшенням міжнародної ваги останнього, але й вигідним географічним положенням цього регіону як транзитної території у Західній півкулі, що сполучає основні масиви Північної та Південної Америки.

У 2009 р. мало місце значне пожвавлення відносин між Китаєм і країнами Карибського регіону, про що свідчать майже одночасні візити в лютому того ж року заступника голови KHP Ci Цзинпіна та віце-прем'єра Хуей Ван Лян'юя до країн регіону, а також візит голови Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників У Банго до Куби, Багамських островів та СІЛА у вересні. Ці три візити китайських високопосадовців були свого роду продовженням активізації відносин, що намітилась після відвідин Карибського басейну головою KHP Xy Цзінтао у листопаді 2008 р.

Актуальність та важливість обраної теми даної наукової розвідки обумовлюється не лише зростаючою роллю Китаю як великої держави в світовій політиці, а також геополітичним значенням Карибського басейну. Досліджувана тема набуває ще більшого значення у зв'язку з тим, що згаданий регіон від початку XX ст. вважається сферою виключних інтересів СІЛА.

Саме тому вважаємо за потрібне дослідити наступні аспекти:

основні завдання політики KHP у Карибському регіоні і шляхи їх досягнення;

успіхи, яких вдалось досягнути KHP у регіоні за останні роки. Перед тим, як перейти до аналізу виділених питань, варто аргументувати застосування в даній розвідці низки географічних назв. Зокрема, назви «Китай», оскільки наданий момент існує дві держави, що використовують цю назву - Китайська Народна Республіка (КНР) та Китайська Республіка (Тайвань) (КР). Незважаючи на те, що в 1992 р. було досягнуто консенсусу щодо вживання зазначеної назви, певна плутанина все ще зберігається. На даний момент у міжнародній практиці цю назву здебільшого прийнято застосовувати щодо КНР, стосовно KP вживається назва «Тайвань» за однойменним островом, де розташована ця держава.

Окремої аргументації потребує визначення регіону дослідження. В даній статті поняття «Карибський регіон» застосовується в досить широкому значенні і містить таким чином не лише карибські острівні держави та території, а материкові держави Центральної та Південної Америки, котрі мають вихід до Карибського моря та Мексиканської затоки.

Для кращого розуміння сучасної політики Китаю щодо країн Латинської Америки і Карибського басейну (ЛАКБ) варто звернутись до історії їхніх відносин. До 1970 p. KHP мала дипломатичні відносини лише з соціалістичною Кубою. Однак на межі 1960-х-1970-х рр. в процесі «впорядкування» зовнішньої політики, KHP змінила тактику відносин із країнами регіону. Замість проведення ідеологічно спрямованої зовнішньої політики, Китай став на шлях налагодження відносин з усіма його державами, незалежно від політичного забарвлення їхніх режимів[1, с. 136]. В результаті впродовж 1970-х-1980-х pp. KHP встановила дипломатичні відносини практично з усіма найбільш важливими країнами регіону, в тому числі й з новими незалежними - Ямайка, Гайана тощо.

Протягом 1990-х рр. поглибились зв'язки між Китаєм та країнами ЛАКБ. Проте справжній прорив у відносинах відбувся в першій половині 2000-х рр. - після вступу КНР до COT (WTO). Про це свідчить не лише поглиблення економічних зв'язків офіційного Пекіну з країнами регіону, а й той факт, що в 2004 p. KHP отримала статус постійного спостерігача в Організації американських держав (ОАД).

Документально активізація відносин була закріплена в листопаді 2008 p., коли китайський уряд затвердив «Програмний документ з політики Китаю щодо Латинської Америки та Карибського басейну» («China's Policy Paper on Latin America and the Caribbean»). В ньому висвітлюються основні завдання латиноамериканської та карибської політики КНР, зокрема:

просування взаємної поваги та довіри на засадах принципу мирного співіснування;

поглиблення співпраці, в першу чергу економічної, та досягнення вигідних для обох сторін результатів;

покладання на сили один одного заради посилення спільного поступу та обміну;

політичною основою для встановлення та розвитку відносин між Китаєм та ЛАКБ є принцип «одного Китаю»[2].

Крім того, в Документі детально описуються аспекти співпраці KHP з країнами ЛАКБ, яка має відбуватися у політичній, економічній, культурній та соціальній царинах.

Таким чином, у цій програмі можна виділити два принципи, на яких базуються відносини китайсько-карибські зв'язки: співпраця та визнання «одного Китаю».

Щодо співпраці KHP та країн Карибського регіону, економічні зв'язки між ними набули особливого значення на межі XX - XXI ст. Карибський регіон цікавить KHP в першу чергу у зв'язку з наявністю величезних покладів сировини, передусім, нафти, а також як вигідний ринок збуту.

Зокрема, Китай через нестачу власної нафти демонструє особливу зацікавленість у венесуельській. (Венесуела за обсягами видобутку нафти посідає шосте місце в рейтингу країн-виробників сирої нафти). Цьому сприяє й політика президента У. Чавеса, який намагається диверсифікувати ринки експорту нафти з метою зменшення залежності своєї країни від Сполучених Штатів. У 1996 р. Китай почав імпортувати венесуельську нафту. Зараз імпорт перевищує 300 тис. барелів на день, до 2015 р. його планується збільшити до 1 млн. барелів на день[3]. Протягом цього періоду між обома країнами було підписано багатомільйонні угоди зі співпраці в нафтовидобувній галузі. Зокрема, у вересні 2009 р. Китай та Венесуела підписали угоду про виділення 16 млрд. дол. для розвідки нафти в басейні р. Оріноко. Також Венесуела і Китай у вересні 2008 р. домовились про будівництво двох нафтопереробних заводів - по одному на території кожної держави.

Крім того, KHP налагодила співробітництво в нафтовій сфері з Кубою. Ще в грудні 2004 р. Ф. Кастро оголосив про наявність біля берегів острова значних покладів нафти. Китайська компанія SINOPEC підписала угоду з кубинською Cubapetroleo про розвідку нафти в Мексиканській затоці, неподалік морських кордонів СІЛА. Слід зауважити, що в розвідці нафти біля берегів Куби беруть участь також російські, індійські, канадські й бразильські компанії.

Китай налагодив співробітництво з Венесуелою у сфері телекомунікаційних технологій та озброєнь. Зокрема, саме завдяки китайським компаніям офіційний Каракас отримав власний супутник, який, за словами У. Чавеса, допоможе його країні протистояти «медіа-бомбардуваннк» з боку США[4]. В лютому того ж року Венесуела почала виробляти власний бюджетний мобільний телефон - Vergatario, розроблений за участі китайської державної компанії ZTE. Інша китайська компанія Huawei Technologies Co Ltd працює на ринку Венесуели з 1999 p., в 2002 р. за підтримки влади обох країн вона створила дочірню компанію Huawei Venezuela. Станом на червень 2009 р. компанія охоплювала 40% користувачів мобільного зв'язку у Венесуелі. Крім того, в квітні 2010 р. компанія планує відкрити власний завод із виготовлення мобільних телефонів.

Співробітництво у сфері озброєнь між KHP та країнами Карибського регіону слабко розвинуте і є, скоріше, спорадичним. По-перше, це викликано історичними і геополітичними обставинами, оскільки країни Карибського регіону вже тривалий час є покупцями зброї американського виробництва і найближчим часом уряди більшості країн, крім Венесуели, Куби та Нікарагуа, не збираються замінювати наявне військове спорядження. Інакше кажучи, ринок озброєнь у Карибському регіоні є підконтрольним СІЛА, в зовнішній торгівлі яких зброя посідає провідне місце поряд із нафтою, тому для Китаю залишається мало можливостей проникнення на ринок. Значну конкуренцію Китаю на ринку озброєнь складає також і Росія. Разом із тим, як влучно зауважила американська дослідниця С. Вотсон, через значний інтерес США у продажу зброї до Південно-Західної Азії та Азійсько-Тихоокеанського регіону, офіційний Вашингтон менше зацікавлений у ринку зброї в Латинській Америці, «за іронією долі відкриваючи двері для російських та китайських угод>>[5,с.11]. Хоча ця теза є доволі сумнівною з огляду на розширення військових баз США в Карибському регіоні, але в той же час вона має і реальне підґрунтя. Підтвердженням цьому слугують військові угоди між Китаєм та Венесуелою. Зокрема, в 2009 р. в межах програми з боротьби з наркоторгівлею Венесуела придбала 18 китайських учбових літаків К-8 та 11 радарів.

Також KHP розглядає Карибський регіон як ринок збуту товарів, особливо комп'ютерної техніки та автомобілів, а також як плацдарм для експансії на ринок СІЛА та Канади. Велика роль у цьому процесі належить Мексиці, одному з найбільших торгівельних партнерів KHP не лише в Карибському басейні, а й у Латинській Америці в цілому. Зокрема, в лютому 2007 р. китайська компанія Lenovo Group Ltd. заявила про початок будівництва в мексиканському штаті Нуево-Леон заводу з виробництва комп'ютерної техніки, який розпочав роботу в березні 2009 р.

Однак найбільш активно розвивається китайсько-мексиканське співробітництво у галузі автомобільної промисловості. Китайські компанії розглядають Мексику як сприятливий ринок для китайських відносно дешевих автомобілів. Наприклад, в 2008 р. компанія China FAW Group Corporation продала в Мексиці 5 тис. авто, на 2009 р. заплановано продати 6,5 тис. авто. Крім того, впродовж 2007-2008 рр. чотири китайських автовиробника Zhongxing Automobile (ZX Auto), China FAW Group Corporation, Geely Automobile та Changan Automobile Corporation заявляли про наміри щодо будівництва в Мексиці автоскладальних заводів. Однак на даний момент перші три компанії через різні причини відклали на невизначений строк свої проекти. Компанія Changan Automobile Corporation спочатку планувала завершити реалізацію свого проекту в другій половині 2010 p., проте в листопаді 2009 р. заявила про відтермінування строків виконання проекту у зв'язку з глобальною фінансово-економічною кризою.

Загалом, впродовж 2000-х рр. в Карибському регіоні сформувалась група країн, з якими KHP підтримує дуже тісні економічні стосунки. Ними є Венесуела, Куба, Мексика. В 2009 р. Китай був другим торгівельним партнером для Венесуели і Мексики. Ще в 2007 р. Китай став другим торгівельним партнером Куби та найбільшим імпортером кубинських продуктів, в першу чергу нікелю та цукру. Особливе значення для «Острова Свободи» відіграють китайські інвестиції в кубинську економіку . Крім того, за даними Колумбійського національного агентства, в грудні 2009 р. Китай за обсягом торгівлі став другим після СІЛА партнером Колумбії[6].

Окрім перелічених країн, з якими найактивніше співпрацює Китай, слід назвати Ямайку та Гайану. Ці дві країни, котрі є провідними постачальниками бокситів у Карибському регіоні та в світі, зазнали негативного впливу від проникнення KHP на світові ринки. Саме через конкуренцію більш дешевих бокситів з Китаю, вони почали зменшувати обсяги видобування, а гайансько-канадська компанія OBMI в 2006 р. була змушена зупинити видобуток на кілька місяців. Навіть президент Гайани Б. Джаджео змушений був просити Китай про утворення спільної компанії. Однак ця пропозиція, імовірно, була відхилена офіційним Пекіном, оскільки жодного спільного підприємства так і не було створено. В той же час на Ямайці, незважаючи на зменшення в 2007 р. Китаєм імпорту ямайського глинозему, ситуація з видобутком бокситів дещо краща. У березні 2009 р. китайський посол на Ямайці Чень Цзинхуа заявив про те, що одна з китайських компаній веде перемовин з ямайською компанією про створення спільного підприємства[7]. Проте конкретних термінів та назв компаній він не навів. Разом із тим, незважаючи на негативний вплив на економіку Гайани та Ямайки конкуренції з Китаєм на ринку бокситів, офіційний Пекін залишається дружнім партнером, інвестуючи значні кошти у сферу енергетики (зокрема, у будівництво гідроелектростанції в Гайані), сільського господарства (передусім, у розвиток сільськогосподарського машинобудування на Ямайці), інфраструктури (будівництво доріг на Ямайці) цих країн тощо.

Разом із тим в історії регіону були приклади, коли китайський чинник впливав не лише на карибські країни, а й на їхні відносини зі Сполученими Штатами. Зокрема, впродовж створення Зони вільної торгівлі між США та країнами Центральної Америки й Домініканською Республікою (DR-CAFTA) у 2003-2005 pp. Саме через економічну привабливість китайських виробників текстилю та одягу всередині Сполучених Штатів велись дискусії з доцільності прийняття угоди про DR-CAFTA. В свою чергу, країни Центральної Америки побоювались, що відмова США ратифікувати угоду зруйнує їхню текстильну промисловість, яка не витримає конкуренції з китайською. Врешті-решт ця угода прийнята обома палатами Конгресу Сполучених Штатів з невеликою перевагою.

Слід зауважити, що KHP здійснює проникнення не лише в економічній сфері, а й у культурній через створення у різних країнах Карибського регіону Інституту Конфуція, основним завданням якого є популяризація китайської культури, мови та традицій за кордоном. Ця установа є, в певному сенсі, аналогом американських урядових і неурядових організацій та фондів на зразок USAID, Eurasia Foundation, Open Society Institute тощо. Перший у Карибському регіоні Інститут Конфуція був відкритий в лютому 2006 р. у Мехіко. Впродовж наступних трьох років у країнах регіону було засновано низка таких установ, зокрема: ще 4 у Мексиці, 2 в Колумбії, 1 на Кубі, 1 у Коста-Ріці. В лютому 2009 р. Інститут Конфуція було відкрито на Ямайці.

Другим блоком питань, які потребують дослідження, є питання, пов'язані з політикою просування офіційним Пекіном принципу «одного Китаю».

Слід наголосити на тому, що з 2005 p. KHP розпочала реалізовувати політику, спрямовану на зближення з Тайванем. Серед вжитих заходів слід відзначити налагодження чартерних рейсів між двома державами, заохочення офіційним Пекіном взаємовигідних інвестицій тощо. Незважаючи на це, у зовнішній політиці Пекін продовжує дотримуватись принципу «одного Китаю», на якому базується співпраця KHP з країнами Карибського басейну.

Як Пекін, так і Tайпей приділяють особливу увагу країнам Карибського регіону. Для останнього підтримання і поглиблення відносин з даним регіоном є засобом для збереження міжнародного визнання та зв'язків зі США[8,с.6]. Тут знаходиться 11 з 23 існуючих у світі посольств невизнаної республіки - в жодному іншому регіоні світу Тайвань не має стільки посольств, як у Карибському. Переважно ці посольства розташовані в малих або в мікродержавах регіону. Станом на січень 2010 р. Тайвань мав посольства у Белізі, Гаїті, Гватемалі, Гондурасі, Домініканській Республіці, Нікарагуа, Панамі, Сальвадорі, Сент-Кіттсі і Невісі, Сент-Люсії, Сент- Вінсенті і Гренадінах.

Натомість, для KHP у ракурсі політики «одного Китаю» основним завданням є остаточне витіснення Китайської Республіки з регіону.

У боротьбі за присутність у Карибському басейні обидві держави використовують так звану «доларову дипломатію>>[9]. Її сутність полягає в наданні фінансової допомоги та позик карибським країнам в обмін на офіційне визнання. Про це свідчать факти та заяви, в першу чергу, карибських політиків, оскільки китайські відхрещуються від застосування згаданого виду дипломатії. Найяскравіше цю ситуацію змалював міністр закордонних справ Белізу Г. Сміт, який в 1989 р. під час встановлення дипломатичних відносин з Китайською Республікою, заявив наступне: «За поточними підрахунками, плюс-мінус кілька десятків мільйонів, Тайвань має явну та беззаперечну перевагу» [10].

Слід зауважити, що саме завдяки «доларовій дипломатії» впродовж 2004 - 2007 рр. дипломатичні відносини з Тайванем розірвали Домініка (2004 p.), Гренада (2005 р.) та Коста-Ріка (2007 p.). Сент-Люсія натомість стала єдиною державою Карибського регіону, яка розірвала (1997 p.), а потім відновила (2007 р.) дипломатичні відносини з Тайванем.

Tаким чином, головні успіхи зовнішньої політики KHPy Карибському регіоні, в основному досягаються в економічній сфері. Політичних цілей, крім просування політики «одного Китаю» та розширення торгівельних зв'язків, уряд KHP офіційно не оголошує[11]. Показовим у цьому відношенні є висловлення речника МЗС KHP Цзян Юя. На питання про відносини в трикутнику Китай - Венесуела - СІЛА він відповів, що китайсько-венесуельські відносини базуються на принципах рівності та взаємної вигоди і не спрямовані проти третьої сторони[ 12].

Отже, для переважної більшості карибських країн співробітництво з KHP є доволі вигідним і допомагає диверсифікувати зовнішні зв'язки, зосереджені на Сполучених Штатах. Незважаючи на певні успіхи в цьому питанні, ще багато залишається зробити урядам цих країн для подолання залежності від Вашингтону. Разом із тим, на наш погляд, лідери карибських держав повинні усвідомлювати, що замість диверсифікації зв'язків вони можуть потрапити в залежність від іншої держави.

Список використаних джерел

світовий політика карибський китай

1. Колосков Б.Т. Внешняя политика Китая. 1969-1976. Основные факторы и ведущие тенденции/ Борис Трофимович Колосков. - М.: Политиздат, 1977. - 328 с.

2. China's Policy Paper on Latin America and the Caribbean // Xinhua News Agency. - November 5, 2008. - Режим доступу: http://news.xinhuanet.com/eng- lish/2008-1 l/05/content_10308117.htm.

3. China and Venezuela boost links // BBC News. - February 2, 2009. - Режим доступу: http://news.bbc.co.Uk/go/pr/fr/-/2/hi/americas/7898809.stm

4. Kraul C. Venezuela deepens trade, military ties with China / Chris Kraul // Los Angles Times. - January 12, 2009. - Режим доступу: http://articles.latimes. com/2009/jan/12/world/fg-venezuela-chinal2.

5. Watson C.A. China's Arms Sales to Latin America: Another Arrow in the Quiver / Cynthia A. Watson // China Brief. - Volume 10. - Issue 4. - February 18, 2010. - P. 8-11.

6. Bristow M. China Ousts Venezuela As Colombia's No. 2 Trading Partner / Matthew Bristow // The Wall Street Journal. - December 4, 2009. - Режим доступу: http://online.wsj.com/article/BT-CO-20091204-713862.html.

7. Thompson К. China to spend billions on friends like Jamaica / Kimone Thompson // Jamaica Obsei^-Ver. - March 01, 2009. - Режим доступу: http://www.jamaicaobserver. com/news/html/20090228T220000-0500_146906_OBS_CHINA_TO_SPEND_ BILLIONS_ON_FRIENDS_LIKE_JAMAICA_.asp.

8. China's Foreign Policy and «Soft Power» in South America, Asia, and Africa/ Preparedby Congressional Research Sei^-Vice. - Washington, D. C.: U. S. Government Printing Office, 2008. - 131 pgs.

9. Liu I. The big China and Taiwan tussle: Dollar diplomacy returns / Iris Liu // Council on Hemispheric Affairs. - September 19, 2008. - Режим доступу: http:// www.coha.org/2008/09/the-big-china-and-taiwan-tussle-dollar-diplomacy-debuts- in-latin-america /.

10. Sanders R. China and Taiwan: The Caribbean divide revisited / Ronald Sanders// Caribbean Net News. - February 10, 2007. - Режим доступу: http://www. caribbeannetnews.com/cgi-script/csAi^-ticles / articles/000058/005889.htm.

11. Johnson T. China assures U. S. it won't export political model to Latin America / TomJohnson // Knight Ridder Newspapers. - April 14, 2006. - Режим доступу: http://www.mcclatchydc.com/staff/timjohnson/story/13714.html.

12. Foreign Ministry SpokespersonJiang Yu's Regular Press Conference on September 23, 2008 // Ministry of Foreign Affairs of the People's Republic of China. - September 24, 2009. - Режим доступу: http://www.mfa.gov.cn/eng/xwfw/s2510/ t514582.htm.

Размещено на Allbest.ru