Концепція прометеїзму у політичній думці Єжи Нєзбжицького - Ришарда Враги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція прометеїзму у політичній думці Єжи Нєзбжицького/Ришарда Враги

ҐеникМ.А.

міжнародний європа польський чорноморський

Великий вплив на формування сучасної системи міжнародних відносин Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) спричинила польська концепція прометеїзму. Підтримка визвольних прагнень неросійських народів СРСР мала вирішальне значення для здобуття незалежності народів ЦСЄ, поразки комуністичної ідеології, тоталітаризму і усунення радянського домінування. Обгрунтування спільності геополітичних інтересів народів Балто-Чорноморського регіону та взаємопов'язаності їхньої визвольної боротьби займало важливе місце у польській і українській політичній думці. Помітний внесок у опрацювання концепції прометеїзму належить польському політику і публіцисту Єжи Нєзбжицькому.

У науковій літературі висвітлено переважно діяльність Є.Нєзбжицького як керівника польської розвідки [ 1;2; 13; 14; 15; 16;21 ], однак його політична і наукова думка не стала предметом спеціального дослідженння. Тому метою статті є розкриття наукових і політичних поглядів Є.Нєзбжицького на проблеми міжнародної безпеки Балто-Чорноморського регіону та польсько-українського порозуміння. Джерельну базу дослідження склали неопубліковані матеріали архіву Літературного Інституту, відділу рукописів Польської Бібліотеки у Царижі та праці Є.Нєзбжицького [28;31;33;41;42].

Єжи Антоні Нєзбжицький (28 VII 1902, Вінниця - ЗО 11968, Лавтсвіль, Вірджинія) - офіцер польської розвідки, політичний аналітик, публіцист і советолог. Як керівник значного підрозділу польської розвідки він мав підстави приховувати свої персональні дані, тому вони дуже відрізняються. А.Кжак на основі документів Центрального військового архіву в Рембертові стверджував, що Є.Нєзбжицький народився 3 березня 1901 р. у Варшаві, а потім переїхав до Вінниці [ 17; 18,с.ЗО I ]. На основі спогадів Є.Нєзбжицького, які зберігаються в Інституті Ю.Пілсудського,американський дослідник Т.Снайдер стверджує, що справжнє ім'я його звучало Єжи Ришард Антонович [23,с.84;24,с.122]. У публіцистичній діяльності Є.Нєзбжицький використовував псевдоніми Ришард Врага (Ryszard Wraga), Міхал Ліпський (Micha Lipski) і Бернард Ендрюс (Bernard Andrews). Наприкінці життя, отримавши британське, а потім американське громадянство, новим іменем взяв свій публіцистичний псевдонім - Річард Врага [26]. Автор понад 1500 публікацій. У міжвоєнний період співпрацював з Є.Гєдройцем в « Buncie M odych>> («Polityka»), пізніше в «Kulturze» та від червня 1939 р. редагував журнал «Polska Zbrojna».

31916р. Є.Нєзбжицький брав участь у діяльності Польської військової організації. Учасник польсько-радянської війни, з вересня 1920 р. до 1922 р. служив у складі армії УНР. Після війни Є.Нєзбжицький вивчав право і політичні науки у Варшавському університеті, однак не закінчив його. Цікавився проблемами Радянської Росії і був прихильником польсько-українського союзу, який розглядав як противагу радянській загрозі. У 1921-1939 р. - офіцер II відділу Генерального штабу. У 1927-1929 pp. Є.Нєзбжицький як військовий аташе і секретар польських консульств у Харкові і Києві вів розвідувальну роботу на території УСРР.

Перебуваючи в еміграції, Є.Нєзбжицький опублікував свої спогади про роботу в У СРР. Насамперед, він звертав увагу на вражаючий песимізм і неспроможність української політичної еліти вести ефективну політичну боротьбу. Є.Нєзбжицький помічав суперечливість і непослідовність політики українізації. Захоплення деяких інтелігентів зростанням кількості чиновників української національності в уряді поєднувалося із некритичним сприйняттям комуністичної ідеології і тоталітарного режиму, який фактично нівелював здобутки українізації. Українська еміграція оцінювалася ними як «наймити капіталістичної інтервенції, прислужники згнилої Європи». Політика репресій і розкуркулення пояснювалася і обгрунтовувалася ними з точки зору комуністичного режиму: «Україна це багата країна. Самі куркулі! Отже треба всіх українців розкуркулити, щоб збудувати на Україні соціалізм». На заяву свого співрозмовника про лояльність українців до існуючого режиму, який одночасно розкуркулю- вав і вивозив до Сибіру його співгромадян, Є.Нєзбжицький задав пряме запитання, чи вони повинні бути лояльними чи змушувані до цього. Український візаві відповів: «He тільки мусимо, але і хочемо...», виявивши характерну для українських діячів повну дезорієнтацію і безпринципність. Є.Нєзбжицький підсумував свої спостереження над українською радянською дійсністю кінця 1920-х років висновком про кардинальні цивілізаційні відмінності. «Схід є один, неподільний, інтегральний. He можна у ньому «брати участь». Можна бути тільки його невільником, його безвольним рабом» [9;44,с.6-7].

Після повернення до Варшави в 1930 р. Є.Нєзбжицький як визначний спеціаліст з проблем СРСР і Росії, став працювати в секторі «Схід» II відділу Головного штабу і очолив його через 2 роки, тобто він керував всією розвідувальною акцією Польщі проти Радянського Союзу. Був членом т.зв. Комітету семи, неформальної групи, яка визначала політичну стратегію у стосунку до СРСР і здійснювала нагляд за прометейською акцією. Організував 46 польських розвідувальних осередків від Києва до Харбіна, отримуючи досить обширну інформацію про радянську дійсність і суспільно-політичні процеси. На основі отриманих повідомлень Є.Нєзбжицький інформував польське керівництво про страшні реалії і результати голоду в УCPP [ 19;20,с,68]. Згідно з аналітичними висновками Є.Нєзбжицького, страх перед голодною смертю мав наслідком усунення усіх слідів суспільного опору на Україні [24,с.152;25].

Є.Нєзбжицький з середини 1930-х років попереджував про підготовку нападу СРСР на Польщу, хоча А.Кжак піддав ці повідомлення сумніву. У перші дні Другої світової війни 5 вересня 1939 р. на нараді у маршала Е.Ридза-Смігли Є.Нєзбжицький доповів про рух Червоної армії і передбачив її швидкий напад на Польщу. Після закінчення вересневої кампанії 1939 р. перейшов до Румунії, де зокрема брав участь в організації втечі Е.Ридза-Смігли до Польщі. Пізніше переїхав до Франції і Великої Британії, де як колишній пілсудчик прихильниками В.Сікорського був усунутий від керівництва розвідувальною службою і став викладачем у школі офіцерів розвідки. До цього періоду належить початок його діяльності як теоретика совєтології і геополітики. Опираючись на свій знання, Є.Нєзбжицький вважав радянський тоталітаризм основною загрозою післявоєнній Європі і попереджував про наміри СРСР перетворення Польщі у сателітну державу. Внесення 2 лютого 1944 р. Верховною Радою СРСР змін до конституції у напрямку надання союзним республікам зовнішньополітичних повноважень Є.Нєзбжицький оцінював як крок у напрямку реалізації політики експансіонізму [43,с. 122-- 123].

Після завершення Другої світової війни Є.Нєзбжицький звертав увагу на зростання радянської загрози для регіону. Радянські агентури загострювали також ненависть між українцями і поляками. Тому одним із пріоритетних завдань еміграції мала стати нормалізація відносин із сусідніми народами. «Еміграція мусить у своїй політичній програмі заповнити ці всі риси вузького шовінізму, які унеможливлюють створення з представниками інших народів, поневолених так само як ми, великої програми спільного відродження народів, опертої на політичному і суспільному братерстві, на взаємній рівності прав і абсолютної свободи, рівності і суверенності у взаємовідносинах» [35,с.5-6,33-34].

Нормалізацію польсько-українських відносин розглядав як противагу експансії Росії на захід. Є.Нєзбжицький вважав, що основоположним фактором польсько-українських відносин є знаходження на просторі балто-чорноморського помосту. Він висунув теорію про визначальну роль в європейській історії трьох помостів: французько-іспанського, адріатично-німецького і балто-чорноморського, або польсько-литов- сько-українського. Ці звуження європейського континенту визначили найважливіші шляхи розвитку культури і укладу міжнародних відносин.

Найбільше значення для європейської історії мав балто-чорно- морський помост, який знаходиться між течіями Одри, Вісли, Німану, Дунаю, Дністра і Дніпра та простягнувся на 1200 км. Цей поміст становить широкий перехідний пояс між Західною і Східною Європою, яка інтегрально пов'язана матеріально, духовно і ідейно з величезним азіатським континентом, його загарбністю, винищенням і гнобленням народів. Цей помост становив перепону для експансії Римської імперії, католицької церкви, азіатських племен, монголів, турків, татарів і німецького імперіалізму. «Цей помост став нарешті великим військовим полігоном, великим історичним place d'arme, через який тягнулися військові шляхи з заходу на схід і зі сходу на захід. Жодна війна, яка потрясла історією Європи і світу, не оминула цього помосту». Одночасно цей помост став територією виникнення одної з перших федерацій в історії Європи, яка незважаючи на національні і релігійні відмінності була створена без застосування сили.

Розташування на переході спричинило, що політичні сили Західної Європи, які прагнули на схід, та політичні сили Східної Європи прагнули знищити всі державно-політичні організми, культурно-духовні і економічні осередки на цьому помості. В першу чергу вони намагалися не допустити створення єдиного державно-політичного організму, який займав би весь балто-чорноморський помост [29,с.4].

Є.Нєзбжицький був прихильником теорії впливу географічного фактора на специфіку політичного розвитку Росії, яка здійснювала внутрішню колонізацію. Основною тенденцією територіального розвитку Росії була експансія - з XV до XIX ст. її територія збільшилася у 40 раз - з 560 тис км2 до 22391 тис км2 [37,с.9]. Експансіоністський характер російської держави диктувався динамікою економічного імперіалізму. «Цей імперіалізм є до-економічного типу і виникає з історичних, географічних і духовних антиномій Росії у відношенні до Європи, та опирається на азіатський духовний і матеріальний масив. Цей імперіалізм виникає передусім з історичних особливостей російського народу, який появився на принципах централізації і об'єднання різноплемінних народностей в умовах ланшафту природно необмеженої континентальної рівнини». Результатом стала тенденція постійного втручання і впливання на сусідні регіони та прагнення до поширення початкового простору, який перетворюється в базу експансії.

Є.Нєзбжицький наводив три приклади імперіалізму континентального типу: монгольський, московський і германський. «Такий імперіалізм проявляє незмінні тенденції централізації, адміністративного, економічного і суспільного тоталітаризму, а в духовній сфері виливається у нетоле- рантність, негуманність і деспотизм (абсолютизм). Такий імперіалізм має схильність використовувати в морально-етичній галузі високі абстрактні доктрини, такі як релігія (...) та теорії суспільного устрою (тоталітаризм, фашизм, расизм, марксизм)». Протилежністю континентальному імперіалізму є морський, найбільш типовими представниками якого є римський і британський імперіалізмі!. їхніми рисами є гуманізм, демократизм, ліберальна культура та принципи індивідуалізму. Континентальний імперіалізм прагне знищення всіх буфорів і повної централізації, тоді як морський схильний до політичного і економічного лібералізму у вигляді домініонів і автономних колоній [29,с. 13--17].

На переконання Є.Нєзбжицького, Росію неможливо перемогти ззовні. «Сила і слабкість Росії знаходяться у ній самій» [43,с.6]. Структуру радянської імперії Є.Нєзбжицький пропонував схематично у вигляді трьох пов'язаних сфер: ядра російської держави як простору повністю адміністративно, економічно і культурно уніфікованого; оточуючого його перстня народів, політично вже приєднаних до державності, та зовнішнього перстеня, згруповуючого держави сфери впливів Росії. Існувала тісна синхронізація між процесом поглинання внутрішнього перстня і об'єднання його з державним стовбуром, та процесом політичного поглинання зовнішньої сфери. Коли народи внутрішнього перстеня «дозріли» до втілення в склад ядра, він втрачав автоматично риси окремішності і його роль переймала зовнішня сфера. Після Другої світової війни цими елементами імперської структури були: РРФСР, решта союзних республік та держави радянської сфери впливу в ЦСЄ [ 27,с.51 ]. Методом ослаблення СРСР вважав національне питання.

У 1940-х рр. Є.Нєзбжицький близько співпрацював зі Східним Інститутом «Reduta», який був створений у період війни зусиллями Польського Війська на Близькому Сході і потім перенесений до Лондону. Інститут поділявся на три делегатури: Бейрут, Вашингтон і Париж, останню з яких очолював Є.Нєзбжицький [10]. Для глибшого вивчення проблем східної політики при Східному Інституті «Reduta» було створено Курс східних справ, який очолив С.Папроцький. Є.Нєзбжицький виступав у ньому з кількома лекціями, в яких звертав увагу на необхідність об'єктивного вивчення Росії та усунення необгрунтованих міфів [ЗО; 39]. Основну мету СРСР вбачав у підпорядкуванні світу [34]. Проаналізувавши доктрину національної політики СРСР, Є.Нєзбжицький констатував, що формально вона проголошувала самовизначення, а фактичну реалізовувала асиміляцію [40,с.12;32,с.2].

Його співпраця з «Kultur >> була розірвана внаслідок ставлення до справи Ч.Мілоша, якого Є.Нєзбжицький вважав агентом розвідки ПНР, а Є.Гєдройць оцінював цю справу як ставлення до нової еміграції [ 11; 12]. Незважаючи на розходження з Є.Гєдройцем, їх надалі об'єднувало спільне бачення східної політики Польщі і необхідність польсько-українського порозуміння. Підтримка української державності виявлялася також у захисті пам'яті визначних діячів українського визвольного руху, зокрема Є.Петлюри [4,с.2;5;6;7]. У відповідь на програму французького телебачення з обвинуваченнями С.Петлюри, Є.Нєзбжицький опублікував передову статтю в паризькій «Syrenie» «В обороні кличів і національних символів». Автор проаналізував складні перипетії польсько-українського союзу 1920 р. Зокрема він стверджував, що С.Петлюра був вождем братнього народу і військовим союзником Польщі у період, коли молода польська держава під проводом Ю.Пілсудського розпочала превентивну війну з більшовизмом, що загрожував усій Європі. Українські союзники у значній мірі спричинилися до польської перемоги та відкинення більшовиків від Варшави. «He вільно нам забувати, що це не вони покинули нас у тих трагічних днях осени 1920 року, коли, зрезигнувавши з первісного пляну допомоги українцям і білорусам в їх боротьбі за незалежність ми задовольнилися польською незалежністю. Історична Немезида тяжко нас за це покарала: через двадцять п'ять років після того розпочався цикл наших катастроф, коли то з черги наші союзники почали покидати нас у нашій боротьбі з большевизмом, покидати так само, як це ми зробили з українцями...» Автор, який у період української визвольної боротьби 1920 р. був в Україні, відкидав звинувачення С.Петлюри у погромах. Співпадіння періодів визвольної боротьби молодої Української Республіки та найбільшого здичавіння і революційної анархії на території Росії не можуть, на думку Є.Нєзбжицького, кидати тінь на пам'ять Є.Петлюри та на весь український рух. С.Петлюра не міг у тих умовах повністю контролювати ситуацію і не несе відповідальності за погроми, вчинені в умовах безвладдя і анархії. Є.Нєзбжицький стверджував, що С.Петлюра є кличем не тільки українським, але й польським. «Він - символ спільної українсько-польської боротьби за волю обох народів, за волю цілої Европи» [3;7].

У 1940-х pp. Є.Нєзбжицький працював керівником відділу у Міністерстві інформації польського еміграційного уряду, викладав у Польському інституті східних справ і Польському вільному університеті. Протягом 1949-1958 pp. у Парижі працював консультантом з радянських проблем Міністерства закордонних справ Франції. Пізніше Є.Нєзбжицький виїхав до США, де був консультантом в Бібліотеці Конгресу США, а потім науковим працівником у престижному американському центрі совєтологічних досліджень - Інституті Гувера університету Стенфорда. Помер в Лавтсвілі під Вашингтоном, похований у Лісбургу [26].

Роль Є.Нєзбжицького у досягненні польсько-українського порозуміння в одній із статей підсумував Л.Ортинський. «Відомий польський публіцист і першорядний експерт у східньо-европейських справах, Врага є чине найкращим знавцем доби українізації і її руїни в тридцятих роках, що їх він мав змогу спостерігати зі становища члена польського генерального консулату в Києві. Уродженець України, знавець української мови, автор належить до тих польських діячів, які в тісному порозумінні й співпраці між незалежною Польщею й Україною бачать гаранта незалежності обох держав, в цьому напрямі спрямована довголітня діяльність Враги» [3;7].

Проблема впливу польського прометеїзму на формування нових геополітичних реалій у Балто-Чорноморському регіоні має значні перспективи подальших досліджень, особливо прослідкування впливу польських совєтологів (Є.Нєзбжицького, В.Бончковського та ін.) на американську політичну науку та поповнення джерельної бази за рахунок вивчення особистого архіву Є.Нєзбжицького в Інституті Ю.Пілсудського у Нью-Йорку та в Інституті Гувера [8;22].

Список використаних джерел

1. Врага Ришард // Енциклопедія українознавства. - Львів, 1993. -Tl.

2. Корнат М. У истоков советологических и востоковедческих исследований в Польше (1919-1939). Основные исследовательские центры // Европа. - 2002. - Т.2. - №4(5).-С.155-229.

3. Ортинський JI.О. Поляки боронять пам'ять Гол.От. С.Петлюри // Свобода.-29.05.1958.

4. Протести//Українське Слово (Париж). -№ 856-857. - 6-13.04.1958.

5. Реакція польської преси на антипетлюрівську передачу французької телевізії // Українські вісті. -№ 32 (1210). -27.04.1958.

6. Tes archives de TInstitut Titteraire a Paris (АІТР). - Tes coupures de presse (СР).-1958.-VoLl.

7. AITP-CP -1958. -Vol.2.

8. Archiwum Pulkownika Ryszarda Wragi (.Terzego Antoniego Niezbrzyckiego) 1921-1980 [1995] //http://www.pilsudski.org/Polish/Zbiory/Archiwum/Archiwum-l09.html

9. Bibliotlieque Polonaise de Paris (ВРР). - Collection special (CS). - Wladyslaw Pobog-Malinowski.- Sygn. tymcz. 23 /1. II. -Npgn. Wraga R. Wsponmienie z Kijowa // Wiadomosci. - № 2. - 14 IV 1946.

10. BPP - CS. - Wladyslaw Pobog-Malinowski. - Sygn.tymcz. 23 / t. V. - Npgn. Trzy delegatury Instytutu Wschodniego «Reduta» // Ostatnie Wiadomosci (Mannheim).-№ -22 II 1952.

11. BPP - CS. - Wladyslaw Pobog-Malinowski. - Sygn. tymcz. 46. - Npgn. Tist J.Giedroycia do Wladyslawa Pobog-Malinowskiego, 25 X 1951.

12. ВРР. - CS. - Wladyslaw Pobog-Malinowski. - Sygn. tymcz. 46. - Npgn. List J.Giedroycia do Wladyslawa Pobog-Malinowskiego, 13 XI 1951.

13. Jerzy Niezbrzycki // http://en.wikipedia.org/wiki/Jerzy Niezbrzycki

14. Jerzy Niezbrzyeki // http://pl.wikipedia.org/wiki/Jerzy Niezbrzyeki

15. Jerzy Niezbrzyeki // http://www.naukowy.pl/encyklopedia/ Jerzy _Niezbrzycki#cite_note-2

16. Jerzy Niezbrzyeki // http://www.zgapa.pl/zgapedia/Jerzy_Niezbrzyeki.html

17. Krzak A. Kapitan Jerzy Antoni Niezbrzyeki // http://www.eaw.wp.mil.pl/biuletyn/ r2/r2_12.pdf

18. Krzak A. Kapitan Jerzy Antoni Niezbrzyeki // Roeznik archiwalno-historyczny Centralnego Archiwum Wojskowego. -2009. -№ 2 (31). - S. 300-310.

19. Kusnierz R. Glod pot^pienia // http://www.wprost.pl/ar/102445/Glod-potepienia/

20. Kusnierz R. Glod pot^pienia // Wprost. - 2007. - № 10 (1263).

21. Peplonski A. Wywiad polski na ZSRR 1921-1939. - Warszawa: Wydawnietwo Bellona, Warszawska Ofieyna Wydawnieza Gryf, 1996. - 392 s.

22. Register of the Ryszard Wraga Papers, 1947-1959 //http://www.oac.edlib.org/view ?docId=tf467n99wp;query=;style=oac4;view=admin

23. Snyder T. Sketches from a Secret War: A Polish Artist's Mission to Liberate Soviet Ukraine - New Haven: Yale University Press, 2007. - 347 p.

24. Snyder T. Tajna wojna. Henryk Jozewski і polsko-sowiecka rozgrywka о Ukraine - Krakow: Znak, 2008. - 340 s.

25. Snyder T. Covert Polish Missions Across the Soviet Ukrainian Border, 1928-1933 // http://www.sissco.it/fileadmin/iiser_iipload/Pubblicazioni/collanasissco/ confini/con- fini_snyder.pdf

26. Wlast-Matuszak R. Kpt. Jerzy Niezbrzycki - strateg niedoceniony // http://prawica. net/node/19884

27. WolanskiM.S. Europa Srodkowo-Wschodniawmyslipolitycznej emigracjipolskiej 1945-1975.-Wroclaw, 1996. - 383 s.

28. Wraga R. Czwarty marszalek Polski //Kultura. - 1950. - № I. - S. 119-132.

29. Wraga R. Geopolityka, strategia і granice. - B.m., b.d. - 32 s.

30. Wraga R. Idea Rosji // Kurs spraw wschodnich.- Londyn: Instytut Bliskiego і Srodkowego Wschodu «Reduta», 1949. - Seria I. Zeszyt 1.-11 s.

31. Wraga R. Integral communism: a program for action; analysis of the eighty-one party statement / Introd. by Peter S. H. Tang. - Washington: Research Institute on the Sino- Soviet Bloc, 1961.-47 p.

32. Wraga R. Narody ginqce // Orzel Bialy (Londyn). - 1947. - № 25. - 21 VI.

33. Wraga R. O rewolucji / Nakladem Oddzialu Kiiltury і Prasy 2. Korpiisu, seria Biblioteka Bialego Orla Rzym 1945. - 55 s.

34. Wraga R. Rewolucja 1917 r. і Zwiqzek Sowiecki // Kurs spraw wschodnich- Londyn, 1949. - Seria I. Zeszyt 4. - 30 s.

35. Wraga R. Rola і zadania emigracji polskiej. - Rzym, 1945. - 39 s.

36. Wraga R. Rozmyslania Polaka о sprawie powrotu do kraju.- Edinburgh: Ksi^gamia polska, 1945. - 16 s.

37. Wraga R. Rozwoj terytorialny Rosji // Kurs spraw wschodnich - Londyn: Instytut Bliskiego і Srodkowego Wschodu «Reduta», 1949. - Seria I. Zeszyt 7. - 20 s.

38. Wraga R. Russian emigration after thirty years' exile / Eastern Quarterly. - Vol. -No.I. - January 1951. -18 p.

39. Wraga R. Skrot dziejow Rosji // Kurs spraw wschodnich. - Londyn: Instytut Bliskiego і Srodkowego Wschodu «Reduta», 1949. - Seria I. Zeszyt 2. - 28 s.

40. Wraga R. Sowiecka doktryna w sprawach narodowosciowych // Kurs spraw wschodnich. - Londyn, 1949. - Seria III. Zeszyt 3. - 30 s.

41. Wraga R. Sowieckie republiki srodkowo-azjatyckie. - Rzym, 1945.-121 s.

42. Wraga R. Ustroj sowiecki: marksizm a stalinizm, komunizm a sowietyzacja / Nakladem Oddzialu Kultury і Pracy 2 Korpusu, seria Biblioteka Bialego Orla. -Rzym, 1945.

43. Wraga R. Wojna sowiecko-niemiecka 1941-1945. - Italia, 1945. - 161 s.

44. Wraga R. Wsponmienie // Orzel Bialy (Londyn). - 1946. - № 9. - З III. - S.6-7.

Размещено на Allbest.ru