Безпековий вимір європейської інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Безпековий вимір європейської інтеграції

Вонсович О.С.

Проблема, яку досліджує автор в даній статті полягає у визначенні характерних ознак та з'ясуванні особливостей розвитку безпекового виміру європейської інтеграції. Дана проблема пов'язана з такими важливими практичними завданнями згідно офіційно проголошеного курсу щодо інтеграції України до Європейського Союзу та співробітництва з ЄС в сфері безпеки, як: інтенсифікація розвитку Спільної європейської політики з питань безпеки та оборони, створення в рамках Спільної зовнішньої політики і політики безпеки нових органів ЄС у військовій сфері та сфері зовнішньої політики і політики безпеки, розширення та поглиблення політичного діалогу і співробітництва України із Західно-Європейським союзом, який надає ЄС підтримку у визначенні оборонних аспектів Спільної зовнішньої політики і політики безпеки та забезпечує доступ ЄС до оперативних можливостей виконання гуманітарних і рятувальних завдань, завдань щодо підтримання миру та завдань збройних сил під час урегулювання кризових ситуацій, у тому числі проведення операцій з установлення миру.

Дослідження безпекового виміру європейської інтеграції знайшло своє відображення в публікаціях українських та зарубіжних фахівців, а також в деяких нормативно-правових актах України. Розв'язання проблеми безпекового виміру європейської інтеграції було започатковано українськими дослідниками в наступних публікаціях: Горбулін В.П. «Засади національної безпеки України», Горбулін В.П. «Системно-концептуальні засади національної безпеки України», Угрин Л.Я. «Інтеграційні процеси: міжнародний аспект», Храбан LA. «Конфігурація європейської безпеки в контексті реалізації національних інтересів України (воєнно-політичний аспект)». Серед зарубіжних фахівців автор виділяє такі публікації, як: Deutsch К. «Political Community and North Atlantic Area», Elliott M. «А new Europe», Wendt A. «Anarchy is What States Make of It: the Social Construction of Power Politics». Стосовно нормативно-правових актів, де висвітлені питання військового та безпекового співробітництва України,автор виділяє наступні: Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964 - IV, Указ Президента України «Про воєнну доктрину України» від 15 червня 2004 р. № 648/2004 IV.

Незважаючи на вищезазначені публікації, багато аспектів зазначеної проблематики залишаються невирішеними через недостатню наукову досліджуваність питань безпекового виміру європейської інтеграції. Невирішеними частинами проблеми залишаються: наукове та теоретичне обґрунтування безпекового виміру європейської інтеграції, аналіз складових елементів, основних ознак та ключових засад, на яких відбувається процес європейської інтеграції в сфері безпеки, визначення базових інтеграційних чинників формування безпекового виміру в рамках Європейського Союзу.

Метою даної статті - є наукове дослідження безпекового виміру європейської інтеграції із врахуванням особливостей регіонального розвитку та історії інтеграційних процесів в Європі.

Однією із закономірностей світового розвитку є розгортання інтеграційних процесів, які посилились на зламі тисячоліть, поєднуючись одночасно з дезінтеграційними тенденціями. Значним є вплив міжнародних інтеграційних процесів на функціонування не лише регіональних міжнародних систем і становлення нового міжнародного порядку, а й окремих суспільств та держав, їхньої внутрішньої політики, на щоденне життя людей.

Більшість дослідників інтеграційних процесів справедливо зазначають, що майже до кінця Другої світової війни головними імпульсами міжнародної інтеграції були інтереси та прагнення сильніших держав [4, с. 13], які і визначали переважно примусову, імперську форму інтеграції спільнот «згори» - «вертикальну» інтеграцію. Прикладами інтеграції «згори» є еллінська, римська імперії, імперія Карла Великого, колоніальні системи, соціалістична інтеграція. Лише після Другої світової війни, насамперед у Західній Європі та Північній Америці розвиваються нові форми інтеграції «знизу» - добровільної або «горизонтальної». Інтеграції «знизу», крім добровільності, властива більш-менш однакова користь для всіх учасників, а не лише для одного, як у випадку інтеграції «згори», а також збереження деякої автономії та ідентичностей елементів системи, що сформувалась внаслідок інтеграції (наприклад, федерації чи співдружності), і якій, як правило, передував етап їхнього самостійного існування та функціонування.

Сучасні міжнародні інтеграційні процеси розвиваються в контексті процесів глобалізації і є одним з її проявів. Тому цивілізаційними і об'єктивними передумовами сучасних інтеграційних процесів є розвиток міжнародного поділу праці, міжнародної господарської кооперації і, загалом, посилення процесів взаємозалежності та тенденцій до організованості та впорядкованості на рівні глобальної світової системи. Розвиток інтеграційних процесів, зокрема політичної інтеграції, зумовив розрізнення у літературі таких понять, як «співробітництво» та «інтеграція»: «інтеграція» передбачає інституціоналізацію кооперативних взаємодій, вироблення спільної політики та передачу державами-учасницями спільним інститутам частини суверенітету; «співробітництво» як координація політик здебільшого не виходить за рамки, окреслені суверенітетом. Автор визначає умови, спільні для процесів співробітництва та інтеграції: спільність цілей держав-партнерів, очікування ними вигод від взаємодій та взаємний характер цих вигод. В такому сенсі наявність відносин співробітництва є важливою (але необов'язковою) передумовою для початку та розвитку інтеграційних процесів.

Важливі передумови інтеграційних процесів у сучасному світі пов'язані і з проблемами безпеки та можливості її реалізації через розширення взаємовигідного співробітництва. Створення у процесі інтеграції сфери (чи зони) загальних чи частково збіжних інтересів держав-учасниць зменшує загрозу вирішення суперечностей та конфліктів між ними насильницькими способами. Саме економічна основа спільних інтересів стимулювала учасників до пошуку мирних економічних та політичних засобів вирішення можливих суперечок. Причому такий шлях вважається найефективнішим і найдешевшим.

Г. Коль в одній зі своїх промов сказав: «Європейська інтеграція є насправді питанням війни і миру у XXI сторіччі»[10, с. 10]. За визначенням А. Вендта інтеграція - це таке зближення країн при якому збройні конфлікти стали б неможливими[11, с. 417]. Отже, інтеграція пов'язана також з прагненням гарантувати безпеку, яка в умовах взаємозалежності та сучасного технологічного розвитку може бути лише колективною, через розширення взаємовигідного співробітництва.

K Дойч та інші дослідники інтеграційних процесів також вказують, що поряд з утилітарними причинами, пов'язаними з досягненням більшого добробуту, стабільності та міркуваннями безпеки, суттєвою, якщо не визначальною, передумовою інтеграції є суб'єктивний чинник, тобто ставлення до неї еліти та широких верств населення в країнах, що інтегруються. Важливість цього чинника пов'язана з усвідомленням, сприйняттям інтересів, що лежать в основі інтеграційних процесів, як спільних[9].

Європейська інтеграція відбувається, головним чином в трьох вимірах: економічному, політичному та безпековому. Автор вважає, що характеристика європейської інтеграції за цими критеріями потребує і відповідного формулювання сутності європейської інтеграції. У широкому сенсі «європейська інтеграція» це наближення європейських країн до спільної якості в цивілізаційному, економічному, політичному та безпековому вимірах. У вузькому сенсі «європейська інтеграція» являє собою процес уніфікації стандартів життя, безпеки, законодавства, економічного і політичного устрою країн, що відбувається в межах Європейського Союзу.

Серед цих трьох вимірів європейської інтеграції безпековий вимір має особливе значення, яке обумовлюється цінністю самої безпеки. Така ключова роль безпеки в життєдіяльності соціумів обумовлена насамперед тим, що вона є середовищем, без якого неможлива життєдіяльність соціальних спільнот, їх фізичне існування. Отже, безпека є необхідною умовою для збереження, примноження двох інших базових цінностей - добробуту та стабільного розвитку суспільства.

Наведена система категорій і понять є достатнім методологічним підґрунтям для аналізу безпекового виміру європейської інтеграції.

Отже, «безпековий вимір європейської інтеграції» у вузькому значенні - це процес інституційної кооперативної взаємодії у виробленні та реалізації Європейської політики безпеки та оборони Європейського Союзу.

«Безпековий вимір європейської інтеграції» в широкому сенсі являє собою процес об'єднання зусиль спрямованих на встановлення спільних гарантій безпеки європейських країн та досягнення високого рівня захищеності європейського континенту від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Інституціями в межах яких відбувається цей європейський інтеграційний процес в широкому його розумінні є не тільки ЄС, але також і HATO та ОБСЄ. На думку автора безпека може розглядатись і як явище. В цій якості безпека являє собою стан захищеності. Безпека є предметним явищем. Категорія безпеки вказує на стан захищеності певних об'єктів, простору, інтересів, цінностей соціальних спільнот, держав. Іншими словами, безпеку можна визначити як стан захищеності фізичних об'єктів та духовних субстанцій. Tаке розуміння безпеки досить часто пов'язують з властивістю надійності і розглядають як надійність існування та стійкого прогресивного розвитку об'єктів (систем). Безпеку в цьому сенсі трактують також як атрибутивну властивість системи, що характеризує стан її цілісності, відносної самостійності і здібності до саморозвитку. В іншому випадку безпеку тлумачать як відсутність загроз та ризиків існуванню. Таке визначення переважно стосується характеристики існування соціальних спільнот.

Ключовими елементами категорії безпеки автор визначає такі поняття як «інтерес» та «загроза». Інтерес у даному контексті виступає як усвідомлена потреба в безпечному існуванні та сталому розвитку. У соціальному аспекті інтереси соціуму тлумачаться в найбільш загальному та інтегрованому вигляді як національні інтереси. Національні інтереси у сфері безпеки являють собою потребу в захищеності існування суспільства від загроз та ризиків. Це узагальнена соціальна потреба. В залежності від того, якого характеру й рівня потреби віддзеркалюються в інтересах, останні поділяють на фундаментальні, життєво-важливі, важливі, другорядні й т.п.

Іншою складовою категорії безпеки є поняття «загрози». Воно часто вживається поряд із такими поняттями як «небезпека» та «ризик». Усі вони поряд зі спільністю явища, яке вони віддзеркалюють, мають своє особисте сенсове навантаження.

Загроза - залякування, запевнення спричинити певне зло чи шкоду. Загроза на відміну від небезпеки одночасно є й об'єктивним і суб'єктивним явищем. Об'єктивна складова визначається можливостями та умовами завдати шкоди та втрат безпеці. Суб'єктивність загрози полягає в тому, що вона персоніфікована і суб'єктивно вмотивована. Загроза являє собою не тільки спектр наявних можливостей і ресурсів, але й комплекс суб'єктивних мотивацій і намірів завдати збитків.

Ризик - прогнозована векторна величина збитку, що може виникати внаслідок ухвалення рішень в умовах невизначеності та реалізації загрози[1, с. 30].

Загроза - явище багатопланове. Відтак воно має декілька загальноприйнятих критеріїв класифікації. У політологічному контексті найбільш поширеними з них є місцезнаходження (джерело) загроз, вірогідність їх прояву та сфери прояву. Згідно першого критерію загрози прийнято поділяти на внутрішні та зовнішні[5], згідно другого - потенційні, реальні[7], згідно третього - загрози в економічній, екологічній, воєнній, політичній, інформаційній та інших сферах[3].

Аналіз загроз, з точки зору джерел їх існування, як правило, здійснюється при дослідженні цілісних об'єктів і соціальних систем. Якраз із такою класифікацією й пов'язується визначення такого поняття як національна безпека. «Національна безпека» трактується як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Джерелом зовнішніх загроз є міжнародне середовище. Тому національна безпека знаходиться в безпосередній залежності від стану цього міжнародного середовища, яке, в свою чергу, характеризується поняттям «міжнародна безпека».

Міжнародна безпека - це захищеність системи взаємовідносин країн окремого регіону від загроз дестабілізації ситуації, криз, збройних конфліктів і війн регіонального масштабу [2, с. 16]. Автор визначає міжнародну безпеку в широкому сенсі як стан захищеності міжнародного середовища, в якому відсутні загрози та ризики для існування суб'єктів міжнародних відносин. У вузькому сенсі вона тлумачиться як стан міжнародних відносин, що унеможливлює виникнення війни та міжнародних конфліктів. Як правило такий стан досягається колективними зусиллями держав, що асоціюється з поняттям колективна безпека.

Колективна безпека - це захищеність інтересів групи (союзу) держав від зовнішніх загроз, що гарантується взаємодопомогою, співробітництвом у воєнній сфері і колективними спільними діями для запобігання та відвернення агресії. В основі концепції колективної безпеки лежить визнання неподільності безпеки. Вона (концепція) передбачає захист національних інтересів та суверенітету шляхом колективних зусиль держав, що веде до посилення міжнародної безпеки[7, с. 75-80].

Отже, колективна безпека є продуктом інтеграції спільних зусиль країн по забезпеченню, насамперед, власної національної безпеки. Колективна безпека є не тільки явищем, але й процесом, інтеграції країн, їх можливостей, ресурсів та інтересів у сфері безпеки. Tому одне з ключових положень авторської концепції полягає у тому, що колективна безпека ґрунтується на інтеграційних зусиллях держав-членів. Колективна безпека як процес передбачає наявність спільних дій, узгоджених інтересів, колективних рішень, спільних структур і інституцій та інструментів забезпечення безпеки.

Найбільш загальною ознакою європейської безпеки є її регіональний характер. Європейська безпека є безпекою регіональною, тобто, це стан захищеності європейських країн від загроз регіонального та глобального характеру. Європейська безпека є складовою частиною міжнародної безпеки, яка характеризує стан відносин між європейськими державами, вільних від загроз, посягань на державний суверенітет, і незалежність країн регіону, а також відзначається наявністю міжнародно-правових гарантій збереження миру і регіональної стабільності. Ключовим принципом європейської безпеки є її неподільність. Це означає наявність спільного простору європейської безпеки, який простягається від Атлантики до Уралу.

He менш важливою ознакою європейської безпеки є її колективний характер. Європейська безпека у цьому сенсі є колективною безпекою і може тлумачитися як система спільних дій європейських держав заради підтримки міжнародного миру та протидії актам агресії у відповідності до Статуту ООН, що здійснюється в рамках регіональних організацій з питань безпеки саме згідно з цією ознакою.

Отже, автор визначає європейську безпеку як систему колективних, узгоджених між зацікавленими сторонами політичних, економічних, правових, воєнних та інших зобов'язань і заходів, спрямованих на забезпечення довготривалого та міцного миру і непорушності кордонів в Європі. Стан європейської безпеки визначальною мірою впливає на національну безпеку європейських країн. Європейська безпека, в свою чергу, визначається станом національної безпеки країн регіону. В останньому тлумаченні визначення поняття європейської безпеки є досить близьким до поняття «система європейської безпеки».

Система європейської безпеки, як зазначає автор, не є тотожним поняттю «європейська безпека». Якщо європейська безпека характеризує стан захищеності європейського континенту від загроз, а також певною мірою стан взаємовідносин між європейськими державами, то поняття «система європейської безпеки» являє цілий комплекс міжнародно-правових норм, що регулюють відносини між групою країн, систему колективних заходів та засобів, спрямованих на запобігання та нейтралізацію загроз їх національним інтересам на європейському континенті.

Підсумовуючи вищесказане автор робить висновок про те, що базовими інтеграційними чинниками формування безпекового виміру в Європі - є спільні загрози, інтереси та цінності в сфері безпеки, а також європейська ідентичність. Формування європейської безпеки відбувається еволюційним шляхом протягом тривалого історичного періоду і має свої закономірності та тенденції. Після другої світової війни та в період «холодної війни» європейська безпека була складовою біполярної системи міжнародної безпеки. Протягом цього періоду інтереси в сфері воєнної безпеки були ключовим фактором інтеграції західноєвропейських країн. Після зникнення біполярної системи міжнародних відносин відбулася фрагментація європейського безпекового простору, в результаті чого на європейському континенті утворився вакуум безпеки. Європейська інтеграція в сфері безпеки відбувається шляхом залучення регіональних організацій, ключову роль серед яких відіграють НАТО, ЄС, ОБСЄ. Формування безпекового виміру європейської інтеграції залежить від інтеграційних спроможностей вищезазначених організацій. Найбільші інтеграційні можливості серед них мають HATO та ЄС. Інтеграційні можливості CC будуть залежати від того, на якій основі буде формуватись це об'єднання - на наднаціональній чи міждержавній. Посилення конкуренції за провідну роль у безпековому вимірі європейської інтеграції вказує на те, що така інтеграція в подальшому буде формуватись і розвиватись на багатоінституційній основі і цю основу будуть складати НАТО та ЄС.

Подальше дослідження тематики безпекового виміру європейської інтеграції може в майбутньому позитивним чином відобразитись на процесі інтеграції України до Європейського Союзу та системи європейської безпеки. Наукове та теоретичне обґрунтування основних засад та принципів безпекового виміру дасть можливість більш детально вивчити характерні особливості процесу інтеграції в систему європейської безпеки. Дані дослідження можуть слугувати підставою для розробки на державному рівні відповідних програм, рекомендацій, постанов та інших нормативно-правових актів для вдосконалення та пришвидшення процесу інтеграції України до Європейського Союзу та системи європейської безпеки.

Список використаних джерел

безпековий міжнародний інтеграція європейський

1. Горбулін В.П. Засади національної безпеки України / В.П. Горбулін, А.Б. Качинський - K.: Інтертехнологія, 2009. - 269 с.

2. Горбулін В.П. Системно-концептуальні засади національної безпеки України / В.П. Горбулін, А.Б. Качинський - К: ДП «НВЦ Євроатлантикінформ», 2007. - 592 с.

3. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня № 964 - IV [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://zakon.nau.ua/doc/?code=964-15.

4. Пулим О.В. Збройні Сили України як фактор створення та забезпечення існування системи колективної безпеки у Європі: Автореф. дис... канд. іст. наук: 20.02.22 «Військова історія» / О.В. Пулим; Нац. ун-т «Львів. Політехніка» - Л., 2001. - 18 с.

5. Система оцінок зовнішніх і внутрішніх ризиків та загроз національній безпеці України: Вип. 16. / За заг. ред. академіка HAH України, д.т.н. В.П. Горбуліна, - K.: ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2005. - 232 с.

6. Угрин Л.Я. Інтеграційні процеси: міжнародний аспект / Л.Я. Угрин // Вісник Львівського університету. Філософські науки. - 2002. - № 4. [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://www.franko.lviv.ua/faculty/Phil/ Visnyk/Visnyk4/Politologija/Uhryn.htm.

7. Указ Президента України «Про воєнну доктрину України» від 15 червня № 648/2004 IV [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bm/laws/main.cgi?nreg=648%2F2004.

8. Храбан Л.A. Конфігурація європейської безпеки в контексті реалізації національних інтересів України (воєнно-політичний аспект): автореф. дис. ...д-ра політ, наук: 21.01.01 / Л. А. Храбан; Нац. Ін.-т пробл. міжнар. безпеки Ради нац. безпеки та оборони України. - K., 2008. - 32 с.

9. Deutsch К. Political Community and North Atlantic Area / K. Deutsch // International Political Communities. - Garden City, NY: Anchor Books, 1966. - P.2-91.

10. Elliott M. A new Europe / M. Elliott // Newsweek. - 1997. - N I (February 3).-P. 9-14.

11. Wendt A. Anarchy is What States Make of It: the Social Construction of Power Politics / A. Wendt //International Organization. - 1992. - Vol.46. - № - P. 391-425.

Размещено на Allbest.ru