Аналіз та структура економічної глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНАЛІЗ ТА СТРУКТУРА ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Крупка М.О.

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток в останній чверті ХХ - на початку ХХІ ст. відбувається під зростаючим впливом глобалізації. Її економічний складник пов'язаний, насамперед, із джерелами, чинниками, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні та фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг тощо. економічний глобалізація міжнародний

Питання структури економічної глобалізації розглядається в наукових роботах як українських, так і зарубіжних вчених, а саме: Філіпенко А.С., Алле М., Аніліоніс Г.П., Бранський В.П., Голіков А.П., Руманцев А.П., Яковець Ю.В. та інших, проте їх думки часто неоднозначні та потребують додаткового вдосконалення, але не всі питання були вирішені. Розглядаються найважливіші показники і критерії економічної глобалізації.

Мета та завдання статті: проаналізувати та визначити структуру економічної глобалізації.

Витоки економічної глобалізації сягають сивої давнини, коли започатковувалися торговельні контакти між державними утвореннями та регіональними спільнотами. З часом ці зв'язки стали постійним фактором як локального господарського поступу, так і загально-цивілізаційного [1, с.15-19].

Існує два головні підходи до періодизації економічної глобалізації. Згідно з першим підходом глобалізація розпочалася ще до періоду Великих географічних відкриттів як в'ялоплинна глобалізація, коли економічні зв'язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись у рамках окремих локальних ареалів і територій. Від епохи Великих географічних відкриттів до середини XIX ст. вона перейшла у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої сформувався світовий ринок, розвивався міжнародний поділ праці, вималювався профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (середина XIX ст. -- 1980-ті роки), названий біструктурною глобалізацією, пов'язаний з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнім протистоянням. Послідовний чи органічний тип глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації.

Другий підхід, на відміну від першого, пов'язує генезу економічної глобалізації лише з останньою чвертю XX ст. Таке трактування глобалізації характеризує її як один із визначальних чинників національного та міжнародного розвитку [1, c.20-21; 2, с.364].

У процесі структурних глобальних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, домінують галузі обробної промисловості та сфери послуг, у які переважно здійснюється перелив капіталу та кваліфікованої робочої сили. Наслідком структурних глобальних змін стає процес деіндустріалізації, який розпочався ще у 1970-х роках унаслідок світової енергетичної кризи. Негативний ж аспект деіндустріалізації -- це загроза реставрації застарілих, традиційних, архаїчних структур господарства у країнах, що розвиваються, та в перехідних економіках унаслідок їхньої неконкурентоспроможності та слабкості ресурсової бази [2, c.365].

Найбільша загроза від глобалізації насувається на велику кількість країн, що розвиваються, бо вони відчувають гостру нестачу людського капіталу, інституцій, господарської інфраструктури, економічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей.

Що ж до промислово розвинутих країн, то вони отримують найвідчутніші дивіденди від глобалізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну малокваліфікованої робочої сили за рахунок тих чи інших країн. По-перше, уряди цих країн поставлені перед необхідністю зміни підходів у розробці здійсненні торговельної, промислової та конкурентної політики. По-друге, зростання внутрішньо-фірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної та податкової політики. По-третє, уряди стикаються з труднощами електронного управління трансакціями, оскільки зростаючий глобальний ринок неналежним чином пов'язаний із географічною територією. По-четверте, урядам стає важче домогтися загального соціального добробуту, тому що мобільність капіталу зменшує ефективність трудового законодавства та стандарти праці.

Важливим аспектом аналізу глобалізації є розгляд її як багаторівневої, ієрархічної системи [див.табл.1].

Таблиця 1 - Ієрархічна структура глобалізації

Розгортання процесу глобалізації відбувається, насамперед, на економічній основі, тобто має економічні складові. Вони отримують своє втілення :

* у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі;

* у зростанні ролі знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються у розвинутих країнах і використовуються в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси;

* у міграції робочої сили на усьому просторі світового господарства;

* у міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, дедалі ширше використовуваних як важливий механізм національного економічного розвитку [1, c. 20-22; 24-25; 2, c.368-369].

Зростає відкритість економік більшості країн світу, що сприяє їхній активній участі у процесах глобалізації. Так, частка товарного експорту у світовому ВВП має усталену тенденцію до збільшення - від 7,9% у 1913р. до 9% у 1929 р., 10% у 1950 р., 14,5% у 1970 р. та 24,8% у 2006 р. У країнах із високим доходом -- членах ОЕСР -- частка експорту товарів і послуг (% до ВВП) сягає 70% і більше; у країнах із середнім доходом близько третини ВВП реалізується на зовнішніх ринках. Високу зовнішньоторговельну квоту, порівняну з розвинутими країнами, має й Україна, що спонукає до необхідності врахування в економічній політиці суперечливого впливу глобалізації як на господарський розвиток, так і на національну безпеку держави [3].

Протягом 1999--2008 рр. середньорічні темпи зростання світового ВВП, за оцінками, становлять 4,4%, а світової торгівлі - 8%, що вказує на поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення рівня економічної глобалізації. Провідні позиції у світовому експорті посідають індустріально розвинуті країни (близько 2/3 усього експорту); питома вага країн, що розвиваються, становить понад 30%, країни ж Південно-Східної Європи та СНД дають усього трохи більше 3% світового експорту [2, c.368-370].

Важливою ознакою розвитку міжнародної торгівлі, що діє всупереч процесу глобалізації, є її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються до країн, об'єднаних торговельно-економічними угодами різного характеру. Нині найбільшим регіональним угрупованням є Азійсько-Тихоокеанське економічне співтовариство (АПЕК), частка якого у міжнародній торгівлі становить майже 50%; на другому місці -- Європейський Союз (27 країн-членів) із часткою світової торгівлі 37,3%; третю сходинку посідає північноамериканське регіональне об'єднання НАФТА, на яке припадає 19,5% світового торговельного обороту. Південноазійське регіональне угруповання держав АСЕАН має 6,4%, а латиноамериканське МЕРКОСУР -- 1,4% міжнародної торгівлі. Існують проекти створення загально-американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме 34 країни Північної, Центральної та Південної Америки [4].

Найголовнішими показниками і критеріями економічної глобалізації є зростання взаємозалежності економік різних країн, посилення цілісності та єдності світового господарства, відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці. Крім того, існує низка індикаторів, що відображають найважливіші риси економічної глобалізації. У рамках трьох груп базових індикаторів виділяють головні:

1) прямі іноземні інвестиції, розраховані як частка фінансових потоків ПІІ у ВВП, як питома вага доходів від ПІІ у ВВП, як позиція ПІІ, як відсотка від ВВП;

2) доходи інвестора та приймальної країни в економічному секторі;

3) дохід від вивезених та ввезених інвестицій;

4) рівень інтернаціоналізації досліджень та поширення технологій у певній країні, в цілому та в індустріальному секторі окремо;

5) рівень інтернаціоналізації торгів високотехнологічними товарами в розмірі країни та її промислового сектора. Перелічені індикатори дають можливість розкрити найбільш суттєві економічні аспекти глобалізаційного процесу [2,c.376-377; 5].

Глобалізація у своїй розвинутій, зрілій формі є продуктом переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації. Її суть полягає у посиленні єдності, системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів [2, с.359].

Глобалізація економічного розвитку є однією з вирішальних ознак сучасної цивілізації. Вона охоплює практично всі фактори та умови виробництва, усі його галузі й територіальні утворення. Сьогодні всі країни світу різною мірою причетні до процесу глобалізації, який найефективніше проявляється в розвинутих державах -- центрах сучасної світової економіки.

Література

1. Філіпенко, А.С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність [Текст] / А.С. Філіпенко. - Київ: «Знання», 2007. - 670с. - ISBN 966-346-268-X.

2. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини: теорія [Текст] / А.С. Філіпенко.- К.: «Либідь», 2008. - 392с.- ISBN 978-966-06-0519.

3. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання [Текст] - К., 2005.- С.411.

4. Анилионис, Г.П. Глобальный мир единый и разделенный. Эволюция теорий глобализации [Текст] / Г.П. Анилионис, Н.А. Зотова. - М., 2005.-514 С.

5. Бочан, І.О. Глобальна економіка [Текст] / І.О. Бочан, І.Р. Михасюк. - К.: «Либідь», 2007. - 320с.

Размещено на Allbest.ru