Размещено на http://allbest.ru/

План

1. Основні тенденції і етапи розвитку світового господарства

2. Світове господарство: тенденції розвитку структури на межі тисячоліть

Висновки

Список використаної літератури

1. Основні тенденції і етапи розвитку світового господарства

Світове господарство -- це сукупність національних господарств, взаємопов'язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління. Однією з визначальних особливостей світового господарства починаючи з другої половини XX століття є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин (МЕВ). В основі цих процесів - міжнародний поділ праці, його поглиблення і розширення. Суть його полягає в спеціалізації країн на випуску певних виробів з метою задоволення своїх потреб та потреб краї-партнерів. Міжнародний поділ праці - це найвищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, раціональна сфера його використання в рамках національних господарств.

Паралельно й у взаємозв'язку із міжнародним поділом праці відбуваються такі процеси:

¦ інтернаціоналізація виробництва;

¦ збільшення відкритості національних економік;

¦ розвиток інтеграційних процесів;

¦ розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур.

Вказані процеси носять суперечливий, діалектичний характер. В аналізі міжнародних економічних відносин ці проблеми займають винятково важливе методологічне значення. Діалектика міжнародних економічних відносин полягає, по-перше, в тому, що тенденція до економічної самостійності, зміцнення національних господарств окремих країн призводять в підсумку до зростаючої інтернаціоналізації світового господарства, відкритості національних економік, поглиблення міжнародного поділу праці. По-друге, посилення необхідності в інтеграційній направленості в розвитку продуктивних сил вступає в суперечність з обмеженими можливостями реалізації цієї тенденції, в тому числі фактором відмінностей в рівні розвитку окремих країн і регіонів. Вказані дві взаємообумовлені тенденції формують суперечливий комплекс економічних відносин між окремими країнами, регіональними об'єднаннями та окремими підприємствами та корпораціями.

Все це і обумовлює той факт, що розвиток світового господарства відбувається стрибкоподібно. В одному випадку переважає тенденція до розділу єдиного світогосподарського механізму під впливом розподілу і перерозподілу ресурсів крупними монополістичними угрупуваннями. Цей етап припадає на період кінця XIX століття і кінця 50-х років XX століття. В іншому випадку домінувала тенденція до об'єднання в торговій, виробничій, кредитно-фінансовій і інших сферах, що є характерним для другої половини XX-го і початку ХХІ-го століття. І як загальний висновок можна констатувати наступне: світове господарство ввійшло в XXI століття незрівнянно більш цілісним, інтегрованим, динамічним і передбачуваним в порівнянні навіть з серединою XX століття.

Світове господарство - це глобальний економічний організм, структурними елементами якого є національні економіки, які знаходяться в мобільних взаємозв'язках і взаємозалежності та підпорядковані об'єктивним ринковим законам безпосередньо у сфері виробництва.

Становлення світового господарства пройшло декілька історичних етапів, протягом яких економічні зв'язки між різними організаційними формами людської спільноти (плем'я, рід, нація, держава тощо) еволюціонізували і вдосконалювалися, спочатку маючи форму одиничних (випадкових) варіантів домовленостей, ці зв'язки за рахунок постійного збільшення їх кількості, підключення нових суб'єктів, розширення кола об'єктів, які поступово перетворилися в складну сукупність відносин, що так чи інакше торкаються інтересів всіх країн світу.

Світове господарство як соціально-економічний суб'єкт зароджувалося ще за часів первісних суспільств і пройшло на своєму шляху ряд етапів, головні з яких наступні.

Перший етап - міжнародні відносини як зародок майбутніх міждержавних відносин у первісних суспільствах. Сюди включається період палеоліту, неоліту. Цей етап характеризується переходом від кочової системи життя до стійкої осілості з відтворюючою системою господарства, якій притаманні елементи «міжплемінної інтеграції». Для цього етапу домінуючим видом виробництва було аграрне.

Другий етап - зовнішньоекономічні відносини у стародавньому світі. Для нього характерним є:

¦ поява ранньокласових утворень;

¦ зовнішня торгівля - основна, часто єдина, форма економічних відносин між країнами стародавнього світу;

¦ насильницьке вирішення зовнішньоекономічних проблем;

¦ колонізація земель і розвиток ремісництва (І тис. до н.е.) Це зокрема, період фінікійської та грецької колонізації, римської імперії її розквіту і занепаду.

Притаманним для цього етапу було поєднання аграрного і ремісницького виробництва з розвитком торгівлі та грошової форми обігу.

Третій етап - зовнішньоекономічні відносини за часів феодалізму.

Четвертий етап - міжнародні економічні відносини епохи відкриттів XI-XVII століття.

П'ятий етап - міжнародні економічні відносини періоду промислової революції (XVIII-XIX століття).

Шостий етап - міжнародні економічні відносини епохи комп'ютерів, Інтернету (друга половина XX століття початок XXI століття).

Як цілісна система світове господарство сформувалося в кінці XIX століття. Цьому передував ряд умов:

¦ завершення епохи географічних відкриттів, коли практично всі «білі плями» зникли з карти Землі;

¦ відбулося закріплення всіх територій землі за одним з національно-державних утворень;

¦ визнання цього утворення (всіма або майже всіма) державами.

На розвиток світового господарства в новітній час суттєвий вплив має науково-технічна революція, яка змусила переглянути методи і, власне, механізм організації і регулювання виробництва, торгівлі, валютної і грошово-кредитної сфери.

В умовах інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу практика організації замкнутих національних анклавів або навіть у межах певної групи країн виявилася надто неефективною. В світовому господарстві це і обумовило інтенсивність інтеграційних процесів, формування транснаціональних корпорацій, міжнародних кредитно-фінансових інститутів тощо. Усе це дало можливість підвищити загальну ефективність національних економік, зміцнити матеріально-технічну базу ринкового господарства, підвищити ефективність практично всіх форм реалізації МЕВ.

Сучасне світове господарство характеризується інтенсивним рухом товарів, капіталів і послуг, робочої сили. До початку 90-х років воно базувалося на двох суспільно-економічних системах - капіталістичній і соціалістичній, які формували специфіку МЕВ в кожній із вказаних груп країн. У результаті трансформацій, які відбулися в країнах Центрально-Східної Європи, переходу їх до ринкової економіки паралельно і у взаємозв'язку реалізуються об'єктивні процеси їх інтеграції в світове господарство.

Останні три етапи світового господарства в економічній літературі (і не тільки в економічній) характеризується як період розвитку глобалізаційних процесів суть яких з економічної точки зору полягає в лібералізації і інтеграції ринків товарів, капіталів і робочої сили в єдиний світовий ринок.

Глобалізація сьогодні є однією з найбільш впливових сил, які визначають майбутнє планети. В той же час як і кожне соціально-економічне явище це суперечливий процес. Зокрема, з однієї сторони, завдяки глобалізації все більш чіткіше проявляються всеохоплюючі переваги міжнародного поділу праці, нарощується економічний потенціал, підвищується рівень виробництва, покращується якість життя. З другої, глобалізація не тільки приносить вигоди, але і створює проблеми, причому часто досить серйозні. По-перше, більша частина виграшу дістається багатим країнам, збільшуючи нерівність і породжуючи конфлікти. По-друге, в результаті збільшення взаємозалежності національних економік підвищується рівень регіональної і глобальної нестабільності. По-третє, поступово контроль над національними економіками переходить від суверенних урядів до більш впливових держав транснаціональних корпорацій і міжнародних організаціях. Перераховане тільки видима частина айсбергу тих негативних наслідків які породжує глобалізація.

Враховуючи плюси і мінуси які несе з собою глобалізаційний процес важко, а то і неможливо підрахувати її сумарний результат. В той же час цілком очевидно, що він залежить від стану справ, порядку у світовому співтоваристві і якщо світ роздирають суперечності очевидно, що домінує тенденція до конфронтації. Зрозуміло, що в цій ситуації буде переважати негативний ефект глобалізації. І навпаки, якщо переважає тенденція до співпраці формується середовище при якому збільшується можливість мінімізації, а то і виключення негативних проявів глобалізації і стимулювання її переваг, таким чином зростає вірогідність сукупного позитивного ефекту.

2. Світове господарство: тенденції розвитку структури на межі тисячоліть

національний господарство міжнародний економічний

При розгляді структури світового господарства та його виробничих систем маємо враховувати як вплив на його формування різних суспільно-економічних процесів, так і умови в середовищах, що динамічно змінюються. З одного боку, слід брати до уваги, що системоутворюючу роль у світогосподарських процесах відіграють географічне, суспільно-економічне та інформаційне середовища. З другого - вплив на формування структурних характеристик справляють перебіг процесів розвитку світової цивілізації, циклічність розвитку світової економіки, динаміка, географія та масштаби інвестиційних процесів, динаміка балансу порівняльних переваг на світових ринках. Загальні закономірності галузевої структури господарства світу

Наприкінці XX ст. світове господарство має такі середні структурні характеристики (за даними світового банку). Чисельність населення становить 6 млрд. осіб, економічно активного населення - 2,7 млрд. осіб, з них 20% зайняті в промисловості, 49% - у сільському господарстві. В середньому на душу населення в світі продукується близько 4тис. доларів ВВП на рік. З них 8% ВВП дає сільське господарство, 37% - промисловість, понад 50% - обслуговуючі галузі. Проте ці загальні дані мало що говорять про структуру господарства світу.

Суть у тому, що економіка країн і регіонів світу різко диференційована, що є проявом різностадійності їх розвитку. В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції діяльності промисловості і господарства в цілому складаються під впливом динамічних процесів науково-технічної та інформаційної революції. З іншого боку, в найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми (які часто розростаються до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо. І, водночас, в країнах суспільне життя і господарство яких перебуває у стані змін, а рівень прибутків все ще низький (в країнах нової індустріалізації, або постсоціалістичних країнах) набувають розвитку структурні зміни, пов'язані загалом із вирішенням проблем економіки завершальних циклів індустріальної епохи.

Група економічно розвинутих країн з рисами постіндустріального розвитку охоплює лише півтора-два десятки держав, в яких проживає 1/6-1/7 населення планети, але виробляється 3/5 промислової продукції світового господарства, в т.ч. 2/3 продукції машинобудування. Потужний виробничий потенціал накопичений нині не тільки в країнах Північної Америки, особливо в СІЛА, але й Західної Європи та в Японії. Економіка цих країн досягла високого ступеню насичення засобами і предметами праці, в них зосереджені величезні фінансові ресурси і до інвестиційного процесу тут залучаються не тільки власні ресурси, а й 9/10 прямих іноземних інвестицій світового ринку капіталу. Приблизно в тих же масштабах залучають ці країни до свого інноваційного процесу інтелектуальний капітал планети. Процес створення сучасної господарської структури кінця індустріальної - початку постіндустріальної стадії розвитку відбувається в напрямку створення в межах країни, або в межах інтеграційних угруповань всеохоплюючого універсального набору галузей, підгалузей і виробництв, зорієнтованих не тільки на забезпечення потреб внутрішніх ринків, але й світового ринку (таблиця 2).

У постіндустріальний період розвитку господарства обслуговуючі галузі посідають домінуюче положення в структурі зайнятості та структурі ВВП. Але це зовсім не означає зменшення ролі виробничої сфери. Особливого значення набуває діяльність у фінансах та банківській справі, консалтингу, наукових дослідженнях, масових комунікаціях.

Всі економічно розвинуті країни в міжнародній спеціалізації промислової діяльності продовжують виступати як постачальники продукції автомобілебудування, електроніки та ЕОМ, засобів телекомунікації та інформатики, авіакосмічної промисловості, хімічної промисловості. Вони ж залишаються основними продуцентами продукції АПК, особливо зерна, м'яса і м'ясопродуктів, молока і молокопродуктів, різноманітних напоїв тощо. У групі середньо розвинутих країн перехідної економіки теж сформувався доволі високий технічний потенціал і сучасні механізми ринкової економіки, але економічні показники господарства поки що нижчі порівняно з економічно розвинутими країнами. Серед них можна виділити такі підгрупи.

Перша - країни, в яких із запізненням відбувалися процеси індустріальних перетворень. Це Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція тощо. Розвиток їх економіки деякий час стримувався пережитками суспільних відносин попередніх формацій. Проте протягом останніх десятиліть саме тут відбувалися динамічні процеси економічної перебудови. Спостерігається також прискорений ріст невиробничої сфери, стабільно працює будівельна індустрія та транспорт. Сільське господарство, при відносному скороченні його частки в структурі економіки, демонструє ефективне функціонування в рамках агропромислового комплексу. В обробній промисловості зростає роль машинобудівних галузей. Винятково велику роль відіграє індустрія туризму. Друга підгрупа - країни нової індустріалізації. На сході Азії це так звані далекосхідні "тигри" (або "дракони") - Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, в перспективі - інші держави; в Латинській Америці - Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі, Уругвай та інші.

В цих країнах відбувалися особливо динамічні процеси перебудови економіки. Поштовх прискоренню економічного розвитку дали залучення значних інвестицій іноземного капіталу (в Східній Азії - американських і японських, в Латинській Америці - американських і міжнародних фінансових організацій) та залучення передових технологій із промислово розвинутих країн. Подальше просування структурних перетворень пов'язано із вдало проведеними економічними реформами, в процесі яких створені сучасна організаційно-управлінська та функціонально-галузева структура господарства. Найважливішим є те, що в цих країнах ключові позиції в структурі господарства займають експортно-орієнтовані комплекси. В Східній Азії - це виробництва, які постачають на світові ринки продукцію автомобільної, суднобудівної промисловості, побутової електроніки, швейної та легкої промисловості тощо. В Латинській Америці - експортно-орієнтовані системи гірничо-металургійної (мідь, поліметали, залізна руда і сталь і т.п.), лісової, нафтодобувної промисловості, агропромислового комплексу (яловичина, цукор, банани, кава, какао і т.п.), індустрії туризму.

Постсоціалістичні країни перехідної економіки, економіка яких теж спирається як на потужну індустріальну базу так і на розгалужений агропромисловий комплекс, стали на шлях побудови ринкового господарства. Враховуючи особливості становлення суверенітету молодих незалежних держав, особливості динаміки і рівні завершеності економічних реформ, а також економіко-географічного положення, виділяють постсоціалістичні країни Євразії і незалежні країни - колишні республіки СРСР. До постсоціалістичних країн Євразії в Східній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія (у складі республік Сербія і Чорногорія), Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії-Монголія.

Молодими незалежними державами на терені колишнього Радянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан. Головні особливості структури господарства цих двох підгруп країн такі: високий рівень суспільного і територіального (географічного) поділу праці, розгалужені і цілком сформовані функціональні і територіальні господарські системи, які за своїми ознаками мало відрізняються від відповідних структур економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі країнам бракує капіталу, і більшість галузей (особливо сільське господарство, легка промисловість, торгівля) використовують застарілі техніку і технологію. В країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. Країни, що розвиваються. Такими є понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. Багато з них стали незалежними лише з середини XX ст. (або з 60-70 років XX ст.), частина має досить тривалий досвід самостійного розвитку, зокрема, це країни Латинської Америки, де в основному незалежність здобуто протягом XIX ст.

У другій половині XX ст. у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний доход, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни - важливий постачальник сировини на світовий ринок. Проте на шляху самостійного розвитку молоді держави натрапляють на значні труднощі. В багатьох з них все ще не розв'язана продовольча проблема. Гостро стоять проблеми зайнятості. Все це відбувається в умовах багатоукладності господарства, залежного економічного розвитку, хронічного відставання від світового рівня технології та продуктивності праці. Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, а й структурою господарства, можливостями наукового і технічного потенціалу.

Висновки

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є [1,с.33]:

* розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення -- вивезення капіталу, робочої сили і технології;

* зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

* економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

* виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Список використаної літератури

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебное пособие. - М., 1996.

2. Економіка зарубіжних країн / За ред. А.С. Філіпенка. -К.: Либідь, 1996.

3. Киреев А. Международная экономика.- М.: Международные отношения, 1997.

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - Київ: Знання - Прес, 2002.

5. Кудров В.М. Мировая экономика: Учебник. - Москва: Изд. БЕК, 2000.

6. Мировая экономика / Под ред. И.П. Николаевой. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ, 2000.

7. Мировая экономика, экономика зарубежных стран: Учебник/ Под ред. проф. В.П. Колесова и проф. М.Н. Осьмовой. -М.: Изд. Флинта, 2000.

8. Міжнародні економічні відносини. - К.: Либідь, 1992.

1. Міжнародні економічні відносини. Історія міжнародних економічних відносин. - К.: Либідь, 1992.

Размещено на Allbest.ru