Міжнародна економічна інтеграція: суть, передумови, чинники, форми

Размещено на http://allbest.ru/

Індивідуальне завдання

з дисципліни: «Міжнародні економічні відносини»

на тему: «Міжнародна економічна інтеграція: суть, передумови, чинники, форми»

ЗМІСТ

Вступ

Поняття та сутність міжнародної економічної інтеграції

Сучасні інтеграційні пріоритети України

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Бурхливий розвиток міжфірмових зв'язків породжує необхідність міждержавного регулювання, спрямованого на забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами в рамках даного регіону, на узгодження і проведення спільної економічної, науково-технічної, фінансової і валютної, соціальної, зовнішньої й оборонної політики [1]. В результаті створюються цілісні регіональні господарські комплекси з єдиною валютною інфраструктурою, загальними економічними пропорціями, фінансовими загальними фондами, наднаціональними або міждержавними органами управління, які є наслідком міжнародної економічної інтеграції - вищим рівнем розвитку міжнародних економічних відносин.

Міжнародна економічна інтеграція являє собою співробітництво між національними економіками різних країн з частковою або повною їх уніфікацією, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближення ринків кожної з країн з метою створення одного більшого, тобто спільного, ринку.

Теоретичні основи аналізу міжнародних інтеграційних процесів були закладені в роботах де Бірса (1941), Вінера та Байє (1950), які сформулювали теорію митних союзів. Найбільш повне її обґрунтування зробив Вінер у праці «Питання митного союзу».

Предметом даної роботи є визначення сутності процесів міжнародної економічної інтеграції. Об'єкт роботи - це дослідження пріоритетів сучасних процесів інтеграції України.

Мета роботи полягає у визначенні сутності міжнародних економічних відносин та пріоритетів України в сучасному інтеграційному процесі.

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Економічна інтеграція («інтер» з латині цілий) - це широке міждержавне об'єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи). У межах такого об'єднання на території країн-учасниць розгортаються різні види господарської діяльності на особливих пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва [2].

На мікрорівні цей процес виражається через взаємодію капіталів окремих господарських суб'єктів (підприємств, фірм) окремих країн шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філіалів за кордоном. На міжнародному рівні інтеграція здійснюється на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик [1].

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

Найважливішими загальними економічними характеристиками інтеграції є:

1) міждержавне регулювання економічних процесів;

2) поступове формування на місці відокремлених народногосподарських комплексів певного регіонального міждержавного господарського комплексу із спільними пропорціями і загальною структурою відтворення;

3) розширення можливостей міждержавного переміщення товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах даного регіону;

4) зближення внутрішніх економічних умов учасників інтеграційних угруповань, вирівнювання, їх економічного розвитку.

Інтеграційний процес охоплює такі ланки економічної системи:

· виробництво;

· сферу обігу;

· сферу прийняття рішень.

Вищеназвані ланки відтворювальної системи характеризуються неоднаковою здатністю брати участь в інтеграційному процесі. Найлегше вони відбуваються в сфері обігу, складніше - у сфері виробництва, дуже складно - у валютній сфері. В основі інтеграції лежать об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил. У загальному вигляді об'єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії - територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо. Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

а) сучасна НТР, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств,що підлягають об'єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій,соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів [3].

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими чинниками:

ь економічним розвитком країн, груп і регіонів світу в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;

ь закономірностями НТП;

ь тенденціями демографічної ситуації;

ь наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;

ь швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;

ь ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

Розвиток інтеграційних процесів передбачає певне їх правове закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних союзів є:

1) преференційна торговельна угода;

2) зона вільної торгівлі;

3) митний союз;

4) спільний ринок;

5) економічний союз.

Найпростішою формою економічної інтеграції є преференційна торговельна угода. Вона передбачає встановлення нижчих торговельних бар'єрів у відносинах з членами об'єднання, ніж у співробітництві з третіми країнами. Так, наприклад, члени преференційної торговельної угоди можуть обкладати митом товари, що імпортуються в межах об'єднання, за ставкою, яка складає 50% звичайного митного тарифу.

Наступною формою інтеграційного об'єднання є зона вільної торгівлі, яка характеризується відсутністю різного роду обмежень торговельного обміну між учасниками зони. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар'єри по відношенню до нечленів об'єднання. Слід відзначити, що принципи зони вільної торгівлі можуть застосовуватися як до всіх, так і до обмеженого кола товарів. Третьою формою інтеграційного об'єднання вважається митний союз. Це міждержавне об'єднання передбачає не тільки ліквідацію всіх обмежень торгівлі між членами союзу, а й створення спільної системи захисту від імпорту з третіх країн у формі єдиного "зовнішнього" тарифу. Четвертим рівнем економічної інтеграції є спільний ринок, у межах якого, крім вільної торгівлі товарами та послугами, створюються умови вільного переміщення факторів виробництва (мається на увазі міграція капіталу та робочої сили).

Найскладнішою формою економічної інтеграції вважається економічний союз. Він являє собою економічне угрупування, члени якого уніфікують економічну політику, причому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та соціальні аспекти. Економічний союз вимагає від учасників досягнення згоди по досить широкому колу проблем мікро- та макроекономічного характеру [6].

Кожне інтеграційне угруповання являє собою певну єдність двох принципових засад зовнішньоекономічної політики, а саме: протекціонізму (коли мова йде про співробітництво з третіми країнами) та вільної торгівлі (у відносинах між членами об'єднання). Практична реалізація цих принципів веде до зміни структури зовнішньоторговельного обороту кожної країни - члена інтеграційного угрупування, причому сукупний результат участі у конкретному об'єднанні може суттєво відрізнятися від країни до країни.

Серед численних інтеграційних угрупувань можна виділити в Західній Європі ЄС і ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) - це зона вільної торгівлі, яка об'єднує митні території чотирьох європейських країн, які не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації), у Північній Америці - НАФТА (Північно-американська зона вільної торгівлі), регіональні і субрегіональні інтеграційні формування у Латинській Америці, Азії, Африці. Історично найбільш чітко інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі, де у другій половині XX ст. створюється єдиний економічний простір цілого регіону, в рамках якого інтеграція досягла найдовершеніших форм.

Відправним моментом західноєвропейської інтеграції стало утворення у 1951 році Європейського об'єднання вугілля і сталі. Пізніше виникли Європейське економічне співтовариство та Євратом. На основі цих трьох співтовариств і виник сучасний Європейський Союз.

СУЧАСНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНИ

Інтеграція України в світове господарство -- один з пріоритетів її державної політики з моменту проголошення незалежності. Стратегічну спрямованість зовнішньополітичного курсу Української держави закладено в Декларації про державний суверенітет України і в Основних напрямах зовнішньої політики України. Головні принципи курсу набули свого подальшого розвитку і закріплення у прийнятій в 1996 р. Конституції України (ст. 18).

Основними формами міжнародного співробітництва України є:

§ міжнародна виробнича й науково-технічна кооперація;

§ залучення іноземних інвестицій і кредитів;

§ розвиток міжнародних форм бізнесу.

З огляду на людський, науково-технічний потенціал України, її географічне розташування можна визначити основні інтеграційні пріоритети національної економіки України:

1) розвиток співробітництва з європейськими країнами;

2) поглиблення взаємовигідних економічних відносин з Росією й іншими країнами СНД.

1. Розвиток співробітництва з європейськими країнами. У червні 1994 року було підписано угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, яка передбачає рівноправне і взаємовигідне співробітництво у економічній сфері. Стратегічний курс України - це інтеграція в ЄC, що э могутнім політичним та валютно-фінансовим об'єднанням і передбачає не тільки спільну зовнішню політику в галузі оборони, а й спільні зусилля щодо захисту навколишнього середовища, боротьби із злочинністю, інтеграції торговельних зв'язків. Сьогодні цей курс є домінантою внутрішньої та зовнішньої державної політики.

Перспективи співробітництва з Євросоюзом та поступової інтеграції пов'язані як зі створенням кращих умов для збуту українських товарів через розширення відповідних квот та покращанням режиму торгівлі, так і з інтенсифікацією галузевого співробітництва. З одного боку, це сприятиме залученню в економіку України передових технологій, а з іншого -- дозволить реалізувати потенціал вітчизняних високотехнологічних виробництв, зокрема у аерокосмічній галузі, в сфері розробки і впровадження нових матеріалів, у медичній промисловості тощо.

Відносини України з Європейським Союзом у сучасній зовнішньо і внутрішньополітичній ситуації мають для неї винятково важливе значення. Йдеться не просто про більш-менш активні контакти з одним із найавторитетніших зарубіжних партнерів, але й про можливість здійснення Україною стратегічного вибору на перспективу, від якого залежатимуть місце і роль нашої держави у новій системі міжнародних відносин, у тому числі економічних і валютно-фінансових.

Щодо власне валютно-фінансових аспектів інтеграції України до Європейського Союзу, то у 1992 р. було сформульовано основні вимоги до країн, які бажають приєднатися до Європейського валютного союзу ("Маастрихтські критерії"). Маастрихтські критерії валютної конвергенції країн ЄС передбачають:

ь стабільність цін: середній річний рівень інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн ЄС із найкращими показниками і не може бути вищий за 1,5 %;

ь "бездефіцитність бюджету": внутрішній борг окремої країни не перевищує 60 % ВНП, а зовнішній -- 3 %;

ь збалансованість процентних ставок: їхній середній річний рівень в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень країн ЄС із кращими показниками і не може бути вищий за 20 %;

ь стабільність валютних курсів: валюта окремих країн не девальвується без згоди інших країн-учасниць і має відповідати нормам ЄС[6].

Порівняння зазначених критеріїв з параметрами розвитку України має на сучасному етапі переважно теоретичний характер. Водночас ці критерії можуть розглядатися і з суто практичного погляду як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку її грошово-кредитної та валютної сфер. Переважна більшість показників валютно-фінансового розвитку України відповідає цим критеріям. Разом з тим, аналіз окремих макроекономічних показників свідчить про невисокий рівень економічного розвитку України в цілому, значне відставання за рівнем ВВП на душу населення, відносно невелику частку країн ЄС в експорті Україні порівняно з іншими країнами -- сусідами ЄС, низький рівень прямих іноземних інвестицій і значний рівень інфляції. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС, а й від країн Центральної та Східної Європи. Кардинальна зміна якісних і кількісних показників соціально-економічного розвитку України є головною передумовою зміни економічної моделі співробітництва України з ЄС [4].

У стратегічному плані Україна розглядає розширення ЄС як важливий фактор подальшої загальноєвропейської інтеграції, коли з'являються нові, ширші можливості всебічного співробітництва.

2. Розвиток співробітництва з Росією й іншими країнами СНД. На сучасному етапі активними є співробітництво України та Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ, яка є універсальною міжнародною організацією яка характеризується досить активною діяльністю в рамках пострадянського простору та виступає активним інструментом кооперації та інтеграції в Чорноморському субрегіоні.

Співробітництво України та ГУАМ має стратегічний характер та охоплює усі напрямки співробітництва, що може відбуватися в рамках інтеграційного об'єднання, а його характер заснований на прагматизмі та активній діяльності незважаючи на зміні в керівництві та внутрішньополітичну ситуацію в державах-членах ГУАМ, завжди залишається пріоритетом в зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній діяльності України. Згідно одному з базових документів ГУАМ, Ялтинської Хартії ГУУАМ від 7 червня 2001 року, цілями України та інших членів даної організації є сприяння власному соціально-економічному розвитку, зміцнення і розширення торгово-економічних зв'язків з державами-членами ГУАМ, сприяння розвитку і ефективному використанню в інтересах країн ГУУАМ транспортно-комунікаційних магістралей, інфраструктури, на території держав членів [5].

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань займає Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини, України.

Основні напрями причорноморського співробітництва:

- формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних фінансових та інформаційних мереж;

- спільне будівництво об'єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторського співробітництва;

- комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;

- співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального енергоспоживання;

- реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання металургійних виробництв країн-учасниць;

- участь у конверсії оборонної промисловості та ін.

Україна є також учасником Єдиного економічного простору (ЄЕП) - це інтеграційне об'єднання Білорусії, Казахстану, Росії і України. Ця угода передбачає впровадження Угоди про вільну торгівлю (УВТ) з подальшою трансформацією її у Митний союз (МС). Значний потенціал для досягнення стратегічних цілей України знаходиться на євразійському напрямі, в тому числі в Центральній Азії (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія). Запорукою успіхів і основою економічних відносин України з цими країнами сьогодні є запровадження принципів вільної торгівлі у двосторонніх та багатосторонніх торговельних відносинах.

Економічні інтереси і розвиток країн цього регіону об'єктивно створює для України перспективні можливості не тільки в енергетичній та енерготранспортній сферах, а також у сфері розвитку торгівлі, залучення та вкладення інвестицій, співробітництва у воєнній і військово-технічній сфері, літако- та суднобудівній галузях, сферах нафтогазового устаткування та машинобудування, транспортних перевезень, мирного освоєння космосу, сфері АПК, у т. ч. меліорації тощо [6].

співробітництво інтеграційний причорноморський економіка

ВИСНОВОК

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств [3].

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої причинилися односторонній її розвиток в межах високоспеціалізованих СРСР й РЕВ, деформовані зовнішньоекономічна політика й механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу [5].

Україна є членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Світової організації торгівлі.

Перспективними напрямами регіонального економічного співробітництва України є східний (країни колишнього СРСР), південний (країни Причорноморського регіону) і західний (країни Центральної і Західної Європи). Україна є учасником організацій СНД, ГУАМ, ОЧЕС, в перспективі прагне стати членом ЄС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Комарницький І.Ф., Чернівці, 2006. - 334 с.

2. Кривенко К.Т., Політична економія

3. Козик В.В., Пайкова Л.А., Давнленко Н.Б., Навч. посіб. -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К.: Знання-Прес, 2002. -- 406 с.

4. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : підручник / С. Я. Моринець. - [ 4-е вид., перероб. і доп. ]. - К. : Знання, 2004. - 409 с. - (Київському національному університету імені Тараса Шевченка - 170 років).

5. Ялтинская Хартия ГУУАМ [Электронный ресурс]. - Режим доступу : http://guam-organization.org/node/802.

Размещено на Allbest.ru