Міжнародна торгівля - це сфера товарно-грошових відносин, що представляє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Інакше кажучи, міжнародна торгівля - це сфера обміну продуктами праці (товарами і послугами) між продавцями і покупцями різних країн.

Теорії міжнародної торгівлі: Теорія Хекшера - Оліна Нова модель була створена шведськими економістами Елі Хекшером і Бертелем Оліном. Аж до 60-х рр. модель Хекшера - Оліна панувала в економічній літературі.

Сутність неокласичного підходу до міжнародної торгівлі та спеціалізації окремих країн полягає в наступному: З причин історичного та географічного характеру розподіл матеріальних і людських ресурсів між країнами нерівномірно, що, на думку неокласиків, пояснює розходження відносних цін на товари, від яких, у свою чергу, залежать національні порівняльні переваги. Звідси випливає закон пропорційності факторів: у відкритій економіці кожна країна прагне спеціалізуватися у виробництві товару, що вимагає більше факторів, якими країна відносно краще наділена. Олін сформулював цей закон ще коротше: "Міжнародний обмін - це обмін рясних факторів на рідкісні: країна експортує товари, виробництво яких вимагає більшої кількості чинників, наявних в достатку".

У відповідності з теорією Хекшера - Оліна країни будуть експортувати ті товари, виробництво яких вимагає значних витрат щодо надлишкових факторів та імпортувати товари, у виробництві яких довелося б інтенсивно використовувати відносно дефіцитні фактори. Таким чином, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні. Інтенсивне використання чинника, наприклад, праці у виробництві якого-небудь товару означає, що частка витрат на робочу силу в його вартості вище, ніж у вартості інших товарів (зазвичай такий продукт називають трудомістким).

Відносна забезпеченість країни факторами виробництва визначається наступним чином: якщо співвідношення між кількістю цього фактора і рештою факторів у країні вище, ніж у решті світу, то цей фактор вважається відносно надлишковим для даної країни, і навпаки, якщо зазначене співвідношення нижче, ніж в інших країнах, то фактор вважається дефіцитним.

Практика частково підтверджує висновки теорії Хекшера - Оліна. Але в останні десятиліття структура забезпеченості розвинених країн (особливо європейських) необхідними виробничими ресурсами щодо вирівнюється, що повинно було, відповідно до теорії Хекшера - Оліна, знизити їх стимули до торгівлі один з одним. Однак цього не відбувається. Навпаки, центр ваги у міжнародній торгівлі переміщається саме до торгівлі між промислово розвиненими країнами, тобто країнами з приблизно однаковою забезпеченістю факторами виробництва.

"Парадокс Леонтьева" Практичним пошуків з метою підтвердження або спростування теорії Хекшера - Оліна багато в чому сприяла поява у 50-х роках так званого "парадокса Леонтьева".В. Леонтьєв показав, що в 1947 р. США, що вважалася країною з надлишком капіталу, експортували не капіталомістку, а трудомістку продукцію, хоча, відповідно до теорії Хекшера - Оліна, результат повинен був бути зворотним. Подальші дослідження, з одного боку, підтвердили наявність в США цього парадоксу у повоєнний період, з іншого - показали, що капітал не самий надлишковий фактор у країні. Вище за нього стоять оброблювана земля і науково-технічні кадри. І тут теорія Хекшера - Оліна підтверджувалася: США виявилися чистим експортером товарів, у виробництві яких інтенсивно використовуються ці чинники. Розглянемо це докладніше.

Леонтьєв, удостоєний згодом Нобелівської премії з економіки, покладався на найвірніший з інстинктів у науці: завжди перевіряти, чи відповідають теоретичні висновки реальності.

На цей раз він вирішив перевірити висновок теорії Хекшера - Оліна про те, що країни прагнуть експортувати товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються, надлишкові для них фактори, і імпортувати товари, у виробництві яких ці фактори використовуються менш інтенсивно. Точніше, він хотів одночасно перевірити два припущення:

1) теорія Хекшера - Оліна справедлива,

2) в економіці США, як повсюдно вважалося, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у її торгових партнерів.

Леонтьєв отримав співвідношення величини основного капіталу та чисельності, робітників у експортних та імпортозамінних галузях США в 1947 р. Це зажадало розрахунків капіталу і зайнятості не тільки в декількох десятках розглянутих галузей, але й обліку капіталу та праці, які містилися в їх товарах в результаті використання продукції інших галузей. Будучи одним з піонерів міжгалузевого балансу, він з успіхом використовував його можливості для отримання необхідних оцінок капіталоозброєності праці, множачи матриці коефіцієнтів на вектори витрат капіталу і праці, вартості експорту та імпорту по галузях. Умови перевірки були такі: якщо вірні висновки теорії Хекшера - Оліна, а капітал у США відносно надлишковий, то показник затрат капіталу в розрахунку на одного робітника у стандартному наборі товарів, що експортуються із США, повинен бути вище, ніж аналогічний показник у імпортозамінної продукції, що входить в стандартний набір ввозяться в США товарів.

Парадоксальні результати, отримані Леонтьєвим, спантеличили не тільки його самого, а й інших економістів: виявилося, що в 1947 р. США продавали іншим країнам трудомісткі товари в обмін на відносно капіталомісткі! Ключовий параметр склав всього 0,77, тоді як, відповідно до теорії Хекшера - Оліна, він повинен був набагато перевищити одиницю.

Сам Леонтьєв та інші економісти по-всякому підступалися до цієї проблеми. Метод неодноразово перевірявся і був визнаний в основному правильним. Не виникало сумнівів щодо надмірності капіталу в США в порівнянні з іншими країнами. Теоретично парадокс можна було пояснити тим, що в структурі попиту в США питома вага капіталомісткої продукції був ще вище, ніж у виробництві, що і перетворювало країну на чистого імпортера капіталомістких товарів, а проте і це пояснення не годилося, тому що не відповідало дійсності. Інші економісти пробували шукати причину в торгові бар'єри або в так званій "оборотності факторної інтенсивності" (коли при одному співвідношенні цін факторів галузь А є більш капіталомісткої, ніж галузь Б, а при іншому - менш капіталомісткої), але й це мало що привнесло в рішення проблеми.

Найбільш плідним виявилося рішення ввести в модель та інші фактори виробництва. Можливо, міркували багато економістів (і Леонтьєв в їх числі), слід врахувати той факт, що існують різні види праці, природних ресурсів, капіталу і т.д. Численні дослідження в цьому напрямку привели до двох основних результатів:

1) підтвердили наявність "парадоксу" впродовж більшої частини післявоєнного періоду;

2) значно поліпшили наші уявлення про забезпеченість факторами і інтенсивності їх використання. Перший спростовував теорію Хекшера - Оліна, другий підтримував її.

Незважаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в основному підтвердили наявність парадокса Леонтьєва у США в період між другою світовою війною і початком 70-х років.

Таким чином, підсумком дискусії навколо "парадоксу Леонтьєва" стала тенденція до знеміцнення факторів виробництва та обліку кожного з підвидів при поясненні напрямків експортних та імпортних потоків. В якості окремих чинників, здатних забезпечити відносні переваги галузей або фірмам, стали виділяти, наприклад, праця різної кваліфікації, якість управлінського персоналу, різні категорії наукового персоналу, різні види капіталу і т.д.

Теорема вирівнювання цін на фактори виробництва Самуельсона Вільна торгівля, в кінцевому рахунку, може призвести до повного (абсолютного) і відносного вирівнювання цін на фактори виробництва.

Якщо країни будуть торгувати один з одним, економіки країн прийдуть в рівновагу.

Припустимо, що до торгівлі переважним чинником країни А є праця, Б - капітал.

У країні А в результаті торгівлі починає зростати попит на працю у зв'язку з хорошим його експортом, зростає ціна на працю. А ціна на власний капітал всередині країни починає падати, оскільки буде імпорт більш дешевого з-за кордону. У результаті країна А почне втрачати свою перевагу - дешева праця, тому що у міру торгівлі він буде ставати все більш дорогим. Протилежне відбудеться в країні Б. У кінцевому підсумку, країна А наблизиться до стану країни Б на початковому етапі.

У реальному світі у відносно короткому часі в сучасній багатофакторної системі МТ при дії державних систем експорту-імпорту теорема Самуельсона виглядає ідеалістичною. Тим не менш, вона показує на можливість досягнення у світі загального економічного рівноваги.

Теорія технологічного розриву Відповідно до цієї теорії торгівля між країнами здійснюється навіть при однаковій наділеності факторами виробництва. І може бути викликана технічними змінами, що виникають в якійсь одній галузі в одній з торгуючих країн, через те, що технічні нововведення спочатку з'являються в одній країні, остання набуває перевагу: нова технологія дозволяє виробляти товари з меншими витратами. Якщо ж нововведення полягає у виробництві нового продукту, то підприємець в країні-новатора протягом певного часу має так званої "квазімонополією", іншими словами, отримує додатковий прибуток, експортуючи новий товар. Звідси і нова оптимальна стратегія: випускати не те, що відносно дешевше, а те, що більше поки ніхто випускати не може, але необхідно всім чи багатьом. Як тільки цю технологію зможуть освоїти інші - виробляти щось нове й знову таке, що іншим недоступно.

У результаті появи технічних нововведень утворюється "технологічний розрив" між країнами, що володіють і не володіють цими нововведеннями. Цей розрив поступово буде долатися, тому що інші країни починають копіювати нововведення країни-новатора. Однак поки розрив не подолана, торгівля новими товарами, виробленими за новою технологією, буде продовжуватися.

Теорія "циклу життя продукту" Р. Вернон. Є найбільш популярною теорією неотехнологічного напрямку. Вона залучила майже всіх економістів, оскільки точніше відображає реальний стан міжнародного поділу праці в сучасний період. Відповідно до даної теорією кожен новий продукт проходить цикл, що включає стадії впровадження, розширення, зрілості і старіння. Кожна стадія відрізняється особливим характером попиту і технологій.

На першій стадії циклу, коли новий продукт тільки почав вироблятися спочатку для внутрішнього ринку, попит на нього буде невеликий. Він пред'являється особам з високими доходами, для яких ціна не має великого значення при ухваленні рішення про придбання товару. Чим більше осіб з високими доходами, тим більше вірогідна поява на ринку нових товарів, виробництво яких вимагає великих витрат, тому що їх технологія ще не обкатала. Така технологія передбачає використання великої кількості висококваліфікованих працівників. Експорт нового товару на першій стадії буде незначним.

На другій стадії - стадії зростання, попит на внутрішньому ринку швидко розширюється, продукт стає загальновизнаним. Починається серійний випуск великих партій нового товару. На цій стадії з'являється попит на новий товар за кордоном. Спочатку він повністю задовольняється за рахунок експорту, а потім починається закордонне виробництво нового товару завдяки передачі технології.

На третій стадії (зрілості) попит на внутрішньому ринку насичений. Виробнича технологія повністю стандартизується, що дозволяє використовувати менш кваліфіковану робочу силу, знизити витрати виробництва, ціни і досягти максимального виробництва товарів фірмами країни-новатора і зарубіжними компаніями. Останні починають проникати на внутрішній ринок країни, де з'явився товар.

На останній стадії циклу продукт старіє, його виробництво починає скорочуватися. Подальше зниження цін вже не призводить до підвищення попиту, як це було на стадії зрілості.

Така загальна схема проходження новим продуктом "циклу життя". Теоретики даної моделі не обмежуються подібними загальними описами. Вони вважають, що можна вказати конкретні країни, умови яких максимально відповідають виробництва або нових товарів, або товарів, що знаходяться на інших стадіях зрілості.

Теорія Майкла Портера: теорія конкурентних переваг В окремому ряду стоїть теорія М. Портера який вважає, що теорії Д. Рікардо і Хекшера - Оліна вже зіграли свою позитивну роль у поясненні структури зовнішньої торгівлі, але в останні десятиліття фактично втратили своє практичне значення, оскільки істотно змінилися умови формування конкурентних переваг, усувається залежність конкурентоспроможності галузей від наявності в країні основних факторів виробництва. М. Портер виділяє наступні детермінанти, що формують середовище, в якому розвиваються конкурентні переваги галузей і фірм:

1) фактори виробництва певної кількості і якості;

2) умови внутрішнього попиту на продукцію даної галузі, його кількісні та якісні параметри;

3) наявність споріднених і підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на світовому ринку;

4) стратегія і структура фірм, характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Названі детермінанти конкурентної переваги утворюють систему, взаємно посилюючи, і, обумовлюючи розвиток один одного. До них додаються ще два фактори, які можуть серйозно впливати на обстановку в країні: дії уряду і випадкові події. Всі перераховані характеристики економічного середовища, в якій можуть формуватися конкурентоспроможні галузі, розглядаються в динаміці, як гнучка розвиваюча система.

Важливу роль у процесі формування конкретних переваг галузей національної економіки, відіграє держава, хоча ця роль різна на різних етапах даного процесу. Це можуть бути цільові капіталовкладення, заохочення експорту, пряме регулювання потоків капіталу, тимчасовий захист внутрішнього виробництва і стимулювання конкуренції на перших етапах; непряме регулювання через податкову систему, розвиток інфраструктури ринку, інформаційної бази для бізнесу в цілому, фінансування наукових досліджень, підтримка освітніх установ і т.д. Досвід показує, що ні в одній з країн створення конкурентоспроможних галузей не обходилося без участі держави у тій чи іншій формі. Це тим більше актуально для перехідних економічних систем, оскільки відносна слабкість приватного сектора не дозволяє йому в короткий термін самостійно сформувати необхідні фактори конкурентної переваги і завоювати місце на світовому ринку.

Теорія пересічного попиту Одну з перших спроб пояснити особливості сучасної міжнародної торгівлі зробив у 1961р. Стефан Б. Ліндер у своїй роботі "An Essay on Trade and Transformation". Він створив теорію пересічного попиту (Theory of Overlapping Demand): оскільки споживачі в країнах з приблизно однаковим рівнем доходу мають приблизно схожі смаки, кожній країні легше експортувати ті товари, у виробництві і торгівлі якими на внутрішньому ринку накопичений великий досвід. Ця теорія пояснює міжнародну торгівлю не з позиції пропозиції товарів, а з боку попиту на них.

Теорія ефекту масштабу На початку 80-х років XX ст. американські економісти П. Кругман і К. Ланкастер запропонували альтернативне класичного пояснення причин міжнародної торгівлі. Відповідно до їх підходом, країни з однаковою забезпеченістю факторами виробництва зможуть отримати максимальну вигоду з торгівлі один з одним, якщо будуть спеціалізуватися в різних виробництвах, що характеризуються ефектом масштабу. Суть цього добре відомого з мікроекономічної теорії ефекту полягає в тому, що при певній технології та організації виробництва довготривалі середні витрати скорочуються в міру збільшення обсягу продукції, що випускається, тобто виникає економія, обумовлена масовим виробництвом.

Для того, щоб ефект масового виробництва був реалізований, необхідний, очевидно, досить місткий ринок. Міжнародна торгівля відіграє в цьому вирішальну роль, оскільки дозволяє сформувати єдиний інтегрований ринок, більш ємний, ніж ринок будь-якої окремо взятої країни. У результаті споживачам пропонується більше продукції і за більш низькими цінами.

Еклектична теорія інтернаціоналізації виробництва послуг

Еклектична теорія інтернаціоналізації виробництва послуг. Представляють собою комбінацію переваг:

1. пов'язаних з власністю на невловимі активи: здатність запропонувати принципово чи якісно нові товари та інші;

2. пов'язаних з розміщенням виробництва: комерційна монополія, надлишкові виробничі потужності, економія від спільного виробництва і збуту та ін.

3. пов'язаних з інтернаціоналізацією через укладання різного роду міжпромислових угод про співпрацю.

У теорії Даннінга чітко простежується також три рівні аналізу: фірм, галузі і країни, кожен з яких має свої особливості, що визначають форму і структуру потоків.

Теорія зовнішньоторговельної діяльності фірм У даній теорії як об'єкт аналізу виступає не окрема країна, а міжнародна фірма. Об'єктивною основою такого підходу є загальновизнаний економічною наукою факт: значна частина зовнішньоторговельних операцій фактично являє собою внутрішньофірмовий обмін: на внутрішньофірмові зв'язку на цей час припадає близько 70% всієї світової торгівлі товарами і послугами, 80-90% продаваних ліцензій і патентів, 40% експорту капіталу.

Внутріфірмова торгівля базується на обміні напівфабрикатами і запасними частинами, використовуваними при складанні виробу, призначеного для реалізації на світовому ринку. При цьому зовнішньоторговельна статистика свідчить про те, що зовнішня торгівля швидко розширюється між країнами, де знаходяться найбільші транснаціональні корпорації.

Гіпотеза "конкуруючих груп" Англійський вчений - економіст Д. Керні розвиває гіпотезу "конкуруючих груп", вважаючи, що та чи інша організація робітників, зокрема, профспілки, створюють перешкоди для переходу робітників у інші галузі і виробництва, особливо це стосується експортних галузей.

Ціна товару в цих умовах не може перебувати у відповідність з фактичними витратами праці, робочим часом. Структура торгівлі при цьому буде відхилятися від складається за принципом порівняльних витрат, тому що рівень заробітної плати через наявність "конкуруючих груп" змінюється від однієї галузі до іншої. Вирішальне слово, таким чином, залишається за співвідношенням попиту і пропозиції.

Теорія Цоллекома Остання "новинка", висунута новим Президентом Світового банку Р. Цоллеком, - теорія широкої бази забезпечення сталого економічного зростання національного господарства, особливо країн, що розвиваються, передбачає створення не тільки матеріальних, але й кадрових передумов розвитку за допомогою ефективної освітньої системи.

Нова Теорія світової торгівлі Кругмена Нова Теорія світової торгівлі Кругмена дає визначення конкретних переваг кожної країни.

Розглянемо найпростішу модель, створену Кругменом в 1979 році. У цій моделі існує тільки дві країни. У кожній країні, при виборі товарів однієї категорії, покупці віддають переваги різних їх видів. Але необхідно знайти компроміс між асортиментом і ціною. Покупці вибирають асортимент, але оскільки в процесі задіяні економічні чинники, і ціна на товар падає тільки в тому випадку, якщо він виробляється у великій кількості, то збільшення асортименту товару збільшує його вартість. Тобто, якщо покупці віддають перевагу багатий асортимент, то збільшується асортимент товару, якщо вони вибирають низькі ціни, то асортимент зменшується. Припустимо, що в країні "1" виробляються товари "A", "B" і "C", а в країні "2" - товари "X", "Y" і "Z". Якщо не враховувати впливу інших факторів, то ці країни абсолютно ідентичні, і не потребують в торгівлі один з одним.

Між тим, торгівля між цими країнами буде сприяти підвищенню рівня життя. Якщо товари будуть продаватися не тільки в країні-виробнику, це збільшить їх виробництво, а значить - зменшить витрати і, в кінцевому підсумку, ціни. Однак, є одна цікава закономірність: світовий асортимент товарів буде зменшуватися, в той час, як асортимент товарів в кожній країні буде збільшуватися. Всі привальні, навіть якщо в країні "1", і країні "2" перестануть випускатися, відповідно, товари "С" і "Z", то жителям цих країн будуть доступні товари "A", "B", "X" і " Y".

Постійне збільшення асортименту товарів доступних кінцевому споживачеві, навіть коли в усьому світі цей асортимент зменшується - фундаментальний факт глобалізації. Цей приклад, розглянутий в культурному контексті, можна представити так: коли люди в Пекіні отримують можливість харчуватися в Макдональдсі, а жителі Чикаго - в китайському ресторані, то якщо говорити про цілий світ - асортимент послуг у ньому не збільшився, але у людей складається враження, що послуг стало більше.

Таким чином, ця модель Кругмена може бути розглянута, як пояснення того, яку доброчинну роль торгівля може привнести у процес глобалізації.

Але Кругмен у своїй роботі спробував пояснити причини для порівняльної переваги різних країн в цій економічній моделі. Він коротко викладає, що відбувається при гіпотетичній міграції населення всередині моделі. Якщо в якості пояснення, брати до уваги чинник пропорцій, який запропонували Гекшера, Олін і Самюельсон, тоді вже самі моделі торгівлі виходять за межі досліджуваної економічної моделі. В умовах, коли капітал і люди можуть вільно переміщатися, вже саме поняття пропорцій, властивих різним країнам, буде мати потребу в поясненні.

У новій моделі, яку Кругмен представив у 1991 році, він ускладнив умови, додавши туди фактори міграції капіталу та робочої сили, разом з транспортними витратами. Ця модель з тих пір стала базовою для вивчення економічної географії та міжнародної торгівлі. Сама модель занадто складна, для того, щоб пояснити її на декількох сторінках, але її складність має просте пояснення - у ендогенну епоху навіть незначна різниця факторів може стати причиною серйозних наслідків. Приміром, щоб знизити транспортні витрати, компанія намагається робити свій товар ближче до кінцевого споживача. Це тягне за собою безліч маленьких нюансів, і кожен з них, як сніговий ком, може перерости у велику проблему.

Кругмен був першим, хто пояснив всі точки взаємодії систем, ефект мережевої взаємодії країн, і важливість історичних чинників у міжнародній торгівлі, і всієї економіки в цілому.

2. Міжнародна торгівля технологіями