Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Реферат на тему

СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

1. Міжнародний поділ праці як основа розвитку сучасних міжнародних економічних відносин

Проблема розвитку міжнародного поділу праці (МПП) є однією з центральних в загальноекономічних та економетричних теоретичних дослідженнях. На формування МПП та ступінь залучення до нього окремих країн впливають різноманітні фактори: природні (відмінності у кліматичних умовах, розподілі природних багатств, географічному розташуванні та ін.); історичні (традиції, що склалися, досвід, культура, зовнішні зв'язки тощо); техніко-економічні (рівень розвитку продуктивних сил, чисельність та кваліфікація робочої сили та ін.); організаційно-економічні (розвиток процесів концентрації, спеціалізації, кооперації і комбінування виробництва, форми та порядок взаємодії країн-учасниць поділу праці на основі товарно-грошових відносин і т. і.); соціально-економічні (структура відносин власності, їх різні форми, системи господарювання, ступінь економічної свободи та ін.); політичні (ступінь розвитку державного суверенітету, міжнародні політичні позиції в ООН та на світовій арені в цілому, співвідношення соціально-політичних сил в країні, характер і ступінь впливу державних інститутів на економічні процеси тощо).

Головною тенденцією сучасного МПП є подальша інтернаціоналізація продуктивних сил, яка виступає його матеріальною основою. Завдяки їй виробничі процеси приймають всезростаючий яскраво виражений міжнародний характер, що передбачає стійкі і масштабні господарські зв'язки між суб'єктами поділу праці. Розвиток цієї тенденції веде до посилення економічної взаємозалежності країн світового співтовариства, незалежно від їх економічного устрою.

Важливою тенденцією у розвитку МПП протягом останнього десятиліття постало перетворення одиничного поділу праці в міжнародний внутрішньфірмовий поділ праці, який передбачає опосередкування руху продукта світогосподарьскими стосунками: власність на продукт поділу праці при перетині міждержавних кордонів у подібному випадку не змінюється. Розвиток цього виду МПП обумовлений наявністю і бурхливим зростанням сучасних форм організації економічної діяльності і, в першу чергу, функціонуванням транснаціональних корпорацій (ТНК), змішаних компаній спільних підприємств, зон вільного підприємництва і т. п.

Розвиток двох нових видів МПП -- міжнародного внутрішньо фірмового і між фірмового (як різновиду внутрішньогалузевого) - безпосередньо спричиняє виникнення елементів прямої виробничої кооперації між суб'єктами поділу праці, які функціонують в різних країнах. Виникнення ж прямої виробничої кооперації вимагає надійності поставок в рамках певних пропорцій єдиного виробничого процесу, дотримання технологічної дисципліни, забезпечення необхідної якості продукованих товарів і виконуваних робіт. Це, в свою чергу, посилює залежність масштабів і глибини поділу праці та кооперації від стану міждержавних відносин: суперечності, що виникають, таять собі небезпеку порушення кругообігу капіталу, деформації чи повного розладу наявних господарських зв'язків. Тому-то подальше зростання відкритості економік окремих національних господарств постає в якості найважливішої тенденції в розвитку МПП, яка визначає майбутнє світо господарських зв'язків.

Дослідження розпочатого процесу інтеграції України в міжнародний поділ праці (МПП), його об'єктивних основ, напрямків та форм, стану і перспектив є складовою теоретичної розробки і наукового аналізу проблем розбудови суверенної української держави. В сучасних умовах йде процес створення власної системи зовнішньоекономічних відносин молодої держави із світовим співтовариством. Засади цієї системи, створення якої досить складний і постійно вдосконалює мий процес, мають бути загальнодержавними. Економічний суверенітет нашої молодої країни є підґрунтям державної незалежності, в цілому, а належна участь в МПП створює об'єктивну базу структурної трансформації і розвитку її народного господарства.

Специфічність обстановки в Україні, яка визначається особливостями економіки країни, що переходить до ринкових відносин від командно-адміністративної системи з тоталітарним одержавленням власності, до відкритої економіки від господарської замкнутості, означає неможливість механічного перенесення вже набутого світового досвіду для розв'язання проблем інтеграції нашої вітчизни в МПП. Водночас відсутність у вітчизняній науці теоретичних розробок комплексу проблем інтеграції господарства України в МПП через входження у світову економіку на нових, ринкових засадах позначається на ефективності як зовнішньоекономічних відносин країни, так і економіки її в цілому, і в кінцевому підсумку на зростанні національного багатства.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується поглибленням світо господарських зв'язків, які ґрунтуються на принципах взаємовигідного економічного співробітництва, взаємоузгоджених економічних інтересів. Цих умовах простежується тенденція тісного зближення національних господарств, що належать до різноманітних економічних систем з метою поглиблення інтеграційних зв'язків і проведення однакової внутрішньої і зовнішньоекономічної політики.

Розвиток сучасних форм міжнародних економічних відносин, міжнародного поділу праці (МПП), диверсифікація зовнішньоторговельних зв'язків у процесі МПП визначають підвищення регулюючої ролі держави в цій важливій сфері економіки.

В умовах науково-технічної революції економічний розвиток будь-якої країни все більше залежний від її участі у міжнародному поділі праці. Наочним прикладом цього є процеси, що відбуваються на Заході, де промислово розвинені країни свідомо йдуть на стирання економічних, а часто і політичних кордонів, створюють управлінські надбудови, основним завданням яких стає, у тому числі, формування сприятливих умов для досягнення свободи руху товарів, капіталів, технологій, послуг, робочої сили і т.п. з метою вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих країн на основі спеціалізації і науково-технічної кооперації.

Сучасний етап економічного розвитку характеризується стрімкою інтернаціоналізацією господарського життя, розширенням масштабів співробітництва держав у всіх сферах. В основі цих процесів лежать об'єктивні фактори, зумовлені міжнародним поділом праці.

З одного боку, цей процес виражається у збільшенні масштабів зовнішньоекономічних зв'язків, а іншого - призводить до розвитку традиційних і виникненню цілком нових форм здійснення зовнішніх економічних відносин.

Однак, реалізація переваг міжнародного поділу праці як раніше, в основному, здійснюється за допомогою каналів зовнішньої торгівлі, яка у свою чергу, нерозривно пов'язана з іншими формами зовнішньоекономічної діяльності, такими як кооперація і спеціалізація виробництва, створення спільних підприємств різних видів і форм, науково-технічне співробітництво, надання економічного і технічного сприяння, тощо.

У різні періоди свого розвитку окремі держави проводили ту зовнішньоторговельну політику, яка найбільшою мірою відповідала конкретній ситуації, що існувала в даній країні.

Узагальнення теоретичних здобутків, що стали основою розвитку міжнародної торгівлі на різних етапах міжнародних економічних відносин, дозволяють нам виділити основні етапи еволюції поглядів на зовнішньоторговельну політику: класичні описові концепції міжнародної торгівлі (до XIX століття включно); регулятивні теорії розвитку зовнішньоекономічної політики (три чверті XX століття); сучасні концепції системного підходу до управління міжнародним бізнесом (кінець XX століття).

Практичний досвід, здоровий глузд, стійкі традиції і торговельні порядки - це ті основні інструменти, що забезпечували невеликий обсяг міжнародної торгівлі на першому етапі.

Відмінною рисою другого етапу є активне втручання держав у міжнародні ділові операції. Значною мірою на цей процес вплинули дві світові війни і розкол світу на дві протилежні соціально-економічні системи. Природно, що кожна з них вдавалася до активного використання держави, як важливого інструменту реалізації своїх інтересів у сфері міжнародного бізнесу. Міжнародні ділові операції стали об'єктом ретельного планування. Для забезпечення успіху цих операцій обидві системи створюють різні державні і міжнародні інститути (Рада Економічної взаємодопомоги, Європейський Союз та ін.)

Особливістю третього, сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічної політики стало усунення соціально-політичного протистояння двох систем у сфері міжнародного бізнесу. Багато західних компаній активно проводять ділові операції в постсоціалістичних країнах, в Україні, зокрема. З іншого боку, багато українських підприємств активно діють на зовнішніх ринках. Саме корпоративний менеджмент міжнародних компаній стає вирішальним чинником розвитку міжнародного бізнесу і розширення зовнішньоекономічних зв'язків країн.

З огляду на той факт, що основою економіки феодального суспільства був купецький капітал, для якого синонімом багатства були гроші, була сформульована і відповідна політика, що одержала назву меркантилізму. Її прихильники виходили з того, що багатство держави, яке вони ототожнювали з грошовим капіталом, залежить від максимально можливого накопичення грошей (золота і срібла). Тому, вважали вони, зовнішня торгівля повинна бути орієнтована на накопичення дорогоцінних металів шляхом проведення політики обмеження імпорту і розширення експорту за допомогою втручання держави і її контролю за станом зовнішньої торгівлі.

Основним засобом обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок були мита. Одночасно в колонії могли ввозитися товари тільки з метрополії. На шляху постачань з інших країн зводилися обмежувальні, а часто і просто заборонні бар'єри.

З розвитку продуктивних сил і переходу до мануфактурного, а згодом потім і до капіталістичного способів виробництва, політика меркантилізму поступово трансформувалася в політику протекціонізму, а захист національної економіки, за допомогою мит і кількісного обмеження імпорту, а іноді й експорту.

З розвитком капіталістичного способу виробництва політика протекціонізму вступала в усе більше протиріччя з інтересами капіталістичного виробника, що прагнув до експансії і захоплення нових ринків збуту. Особливо гостро ця проблема встала після промислового перевороту в Англії. Застосування перших машин привело до скорочення витрат і збільшення обсягу виробництва. Однак на шляху реалізації різкого зростання обсягів більш дешевих товарів стояли створені політикою протекціонізму перешкоди, що привели на практиці до поділу світової торгівлі на сектори, що об'єднували метрополії і зв'язані з ними колоніальні країни.

Ці об'єктивні потреби розвитку капіталістичного способу виробництва, як ми вже зазначили до виникнення нової концепції, так званої теорії свободи торгівлі класиків англійської політичної економії А.Сміта і Д.Рікардо. Головна ідея їх вчення полягала в тому, що найбільшу вигоду одержують країни, які беруть активну участь у міжнародному поділі праці на основі видатків виробництва або, за їх термінологією праці (абсолютних - за А. Смітом відносних - за Д. Рікардо). Надалі погляди Д. Рікардо були розвинуті шведськими вченими 3. Хекшером і Б. Оліним, що сформулювали так звану теорію факторів виробництва, а також цілим рядом інших учених - прихильників неоліберальної школи.

Суть поглядів прихильників "вільної торгівлі" прямо суперечила поглядам меркантилістів і представників протекціонізму, тому що ліберали рекомендували державі максимально обмежити втручання в економіку, у зовнішню торгівлю тощо. Воно допускалося лише у виключних випадках, задля забезпечення безпеки і зміцнення обороноздатності країни, або для нейтралізації державної підтримки експорту, що здійснювалася державою.

У торгово-політичній практиці широко використовуються обидва напрямки зовнішньоекономічної політики - як протекціонізм, так і свобода торгівлі. При цьому в "чистому вигляді" вони практично ніколи не використовуються. Позиція держави в проведенні тієї або іншої політики, таких які визначаються особливостями соціально-економічного розвитку країни, її місцем і роллю в міжнародному поділі праці.

Політика протекціонізму проводилася державою в ті періоди, коли внутрішня економіка даної країни або її окремі галузі були не досить конкурентоздатні на світовому ринку, а тому потребували допомоги держави, яка створювала систему захисту слабких галузей, використовуючи для цього визначений набір торгівельно-політичних засобів.

Навпаки, коли економіка однієї з країн виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з іншими державами, її представники виступали з вимогою усунути перешкоди на шляху руху товарів, у першу чергу мита і кількісні обмеження, тобто виступали під гаслом свободи торгівлі.

Донедавна основним напрямом зовнішньоекономічної політики був протекціонізм, однак створення великих монополістичних об'єднань (концернів, трестів і т.д.) привело до серйозних змін у політиці протекціонізму, з'явилися нові напрямки, так званого зверх протекціонізму. Якщо протекціонізм, як правило, був спрямований на захист від іноземної конкуренції найбільш слабких, неконкурентоспроможних галузей економіки, то монополістичний зверх протекціонізм почав захищати саме найбільш розвинені, потужні, найбільш монополізовані галузі. Мета такого роду політики полягала в тому, щоб ті сектори економіки, які знаходились під захистом, мали можливість за рахунок високого рівня цін одержувати на внутрішньому ринку монопольно і спираючись на високий прибуток який, веде боротьбу (за допомогою низьких цін) на світовому ринку з метою витиснення конкурентів. Такого роду політика одержала назву наступального або агресивного зверх протекціонізму.

У зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових, професійних та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна політика - це складна система, що формується під впливом процесів, які відбуваються у всій системі міжнародних економічних відносин, у першу чергу науково-технічної революції, яка різко посилила взаємозалежність господарств окремих держав. Об'єктивні вимоги інтернаціоналізації економіки мали як наслідок інтеграційні процеси, що відбуваються зараз у сучасній світовій економіці і значно впливають на формування зовнішньоторговельної політики .У будь-якої країни в результаті діяльності інтеграційних угрупувань відбувається формування єдиної для них системи регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, яка одержала назву колективного протекціонізму. Характерною для нього є більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодженої єдиної протекціоністської політики по відношенню до країн, що не беруть участі в цих економічних об'єднаннях. Найбільш характерним прикладом цього є Європейський Союз (Європейські Співтовариства, Спільний ринок).

У формуванні зовнішньоекономічної політики активну участь бере держава, монополістичні угруповання і створені ними різні асоціації, об'єднання, комітети і т.п. У більшості країн існують значні об'єднання національного капіталу: національні асоціації промисловців, галузеві об'єднання підприємців, торговельні палати й інші організації, що впливають на формування зовнішньоекономічної політики країни. З огляду на існуючі між представниками різних груп підприємців протиріччя, конкретна політика регулювання зовнішньоекономічного обороту є ніби рівнодіючою різних тенденцій. У ній знаходять також відображення як компроміси між інтересами національно відокремлених капіталів, що виражають прагнення забезпечити надійний захист від іноземної конкуренції, так і об'єктивні потреби забезпечення міжнародного спілкування в умовах підвищення ступеня інтернаціоналізації виробництва і капіталу.

В промислово розвинутих і нових індустріальних країнах ефективна зовнішньоекономічна стратегія стала основою без кризового розвитку економіки, високих темпів економічного зростання і становлення нової системи багатостороннього регулювання і національного управління зовнішньоекономічними зв'язками.

З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін має «вибуховий характер», світова торгівля починає розвиватися високими темпами. У період 1950-2009 р. світовий торговельний обсяг виріс у 14 разів. За оцінками західних фахівців (Haberler G., Johnson H.G), період між 1950 і 1970 роками можна охарактеризувати як «золоте століття» у розвитку міжнародної торгівлі. Саме тоді було досягнуте щорічне семивідсоткове зростання світового експорту. Однак, уже в 70-ті роки воно знизилося, ще більше скоротившись у 80-ті роки. Наприкінці 80-х світовий експорт продемонстрував помітне пожвавлення (до 8.5% у 1988 р.). Після явного спаду на початку 90-х, у середині 90-х років він знову демонструє стійкі високі темпи зростання.

Відзначені зрушення зумовили виникнення сучасних концепцій управління міжнародним бізнесом. Вони належать представникам вищого менеджменту головних транснаціональних корпорацій. Найбільш актуальним серед них є ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни або на міжнародному рівні. Тільки переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії направляють свої ресурси в закордонний сектор.

2. Організаційно-економічний механізм інтеграції країни в системі сучасного міжнародного поділі праці

МПП представлений відносинами, що віддзеркалюють взаємозв'язок господарського комплексу країни зі світовим господарством в цілому, та його складовими - окремими країнами та їх угрупуваннями, зокрема. Він проявляється у сукупності форм і методів державного регулювання та ринкових факторів цього взаємозв'язку. В процесі поетапного наближення до реалізації і власне самої реалізації елементів стратегічного напрямку розвитку зовнішньоекономічної діяльності важливо уникнути так з ванного протилежного ефекту, не допустити входження національної економіки у всесвітнє господарство в пропорціях, які зіштовхують економіку України в смугу виснаження, відтоку національного багатства за межі країни. Уникнути цього покликаний збалансований, розважливий організаційно-економічний механізм входження в МПП.

Звідси основні організаційно-економічні функції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності зводяться до:

визначення стратегії участі країни в МПП, пріоритетних її напрямків на основі законодавчої діяльності, укладення міждержавних угод та договорів тощо. Таке законодавство і угоди та договори, з одного боку, мають надати права і можливості усім суб'єктам господарювання для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а з другого, відповідати вимогам захисту національних: економічних і державних інтересів України;

регулювання експортно-імпортних операцій, руху капіталів і робочої сили в країні, та поза її межи, валютне регулювання;

захисту економічними та організаційно-правовими методами національних підприємств на міжнародній арені, сприяння їх зовнішньоекономічної діяльності, зміни механізму цієї діяльності відповідно піднесенню ролі та підприємницької відповідальності безпосередньо господарських організацій. Особливої уваги заслуговує створення сприятливих умов для виходу на зовнішній ринок середніх та малих підприємств, діяльність яких як свідчить світовий досвід господарювання, багато в чому визначає могутність держави, її місце в системі МПП;

проведення антимонопольних заходів у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

створення розгалуженої системи зовнішньоекономічної інформації, в якій особливо зацікавлені безпосередні виробники, сприяння проведенню міжнародних виставок і ярмарок для укладання контрактів і угод між підприємствами;

стикування поширених у світі на національних методик стандартизації, сертифікації та метрології тощо;

Удосконалення державної структури управління зовнішньоекономічною діяльністю протягом перехідного до ринкової економіки періоду доцільно проводити за напрямками:

регулювання зовнішньоекономічної політики тільки через керівні органи, погодження з ними всіх питань по створенню торговельних представництв, місій, зовнішньоекономічних служб міністерств за кордоном;

створення тимчасових спільних робочих груп взаємодії урядових структур країни з метою опрацювання і забезпечення зовнішньоекономічної стратегії країни, митних правил і тарифів, валютно-фінансової політики тощо;

розробки системи показників для повного аналізу зовнішньоекономічної діяльності на базі міжнародних норм та рекомендацій, достовірних статистичних макро- і мікро розрахунків, особливо товарних і фінансових балансів підприємств, виважених співвідношень між обсягом імпорту з національного виробництва і експортом до певної країни, між обсягом імпорту а певної країни і національним споживанням; завершення переходу до міжнародної гармонізованої системами та кодування товарів;

координації роботи вузів різної відомчої підпорядкованості по підготовці кадрів для зовнішньоекономічної діяльності зі спеціалізацією не лише у сфері зовнішньої торгівлі, але й у сфері міжнародної економічної стратегії.

Сьогодні в систему регулювання зовнішньоекономічних зв'язків активно включилися міждержавні офіційні і напівофіційні інститути. Найбільше значення в цій роботі мають Самміти «Великої сімки» (США, Японії, Німеччини, Італії, Франції, Великобританії і Канади), що скликаються регулярно з 1975 р., створене в 1974 р. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ/СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Організація економічного співробітництва і розвитку(ОЕСР) та інші.

Основними принципами здійснення зовнішньоекономічної політики держав є політика протекціонізму і вільної торгівлі. Вони мають деякі особливості в розвитку економічних політик держав. Перші спроби створення стрункої концепції в галузі економічного розвитку держави і зовнішньоторговельної політики мали місце в період ліквідації феодальної роздробленості в Європі, створення централізованої держави й утворення національного ринку.

Сучасна зовнішньоекономічна політика здійснюється за допомогою цілого ряду засобів, що контролюють, регулюють і стимулюють зовнішньоекономічні зв'язки. До них відносяться митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту і споживання товарів на ринку країни-імпортера. Одночасно за допомогою експортних кредитів і державних гарантій по них, кредитів міжнародних фінансових організацій, експортних премій, товарного і валютного демпінгу, умовно безмитного ввозу і вивозу, повернення мит і податків, інших податкових пільг здійснюється стимулювання експорту товарів. Важливу роль у вигляді засобу розширення експорту грає також вивіз капіталу.

У складному комплексі торгово-політичних методів в останні роки спостерігається тенденція до розширення форм державного регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою засобів, що впливають на функціонування внутрішньої економіки. Внутрішні економічні й адміністративні важелі використовуються більш широко з метою регулювання ввозу і вивозу праці і капіталу і у такий спосіб доповнюють традиційні методи прикордонного контролю. Філії і дочірні фірми ТНК, великі компанії і їхні відділення зв'язані між собою системою угод про розподіл ринків, про ціни і умови продажу, захисту торгових марок і патентів. Таким чином, хоча ТНК і не зводять торгoвельно-політичних бар'єрів, згадані угоди створюють не менш відчутні перешкоди для імпорту ніж ті, що утворюються за допомогою звичайних торгoвельно-політичних бар'єрів. Цей приватномонополістичний протекціонізм, який є однією зі специфічних рис сучасної зовнішньоекономічної політики, одержав назву «обмежувальної практики монополій».

На нашу думку, особливу увагу необхідно приділити специфіці зовнішньоекономічної політики, яка проводилася у свій час Радянським Союзом, так званими, «соціалістичними» країнами. Мова йде про політику монополії зовнішньої торгівлі, що визнавала виключне право держави на здійснення зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Введення монополії зовнішньої торгівлі обумовлювалося плановим характером економіки радянської держави і переслідувало дві мети: по-перше, захист народного господарства від тиску через кордон і, по-друге, забезпечення акумуляції прибутків від товарного обміну з закордонними контрагентами в державному бюджеті з метою їхнього використання відповідно до потреб і інтересів народного господарства. На практиці це означало, що всі зовнішньоторговельні операції повинні були здійснюватися від імені держави спеціально на те уповноваженими органами відповідно до державного плану.

Численні спроби ряду значних державних і партійних діячів (Г.Я. Сокольникова, М. І. Бухаріна, Г. В. Пятакова і інших), домогтися послаблення монополії, успіху не мали, тому що наштовхувалися на завзятий опір В.І. Леніна. У результаті монополія держави на зовнішню торгівлю у змінених формах, зберігалася аж до початку 90-х років ХХ ст. Підсумком цього був повний відрив монопольних виробників усередині країни від зовнішнього ринку, що не могло не стати гальмом на шляху переходу економіки до інтенсивних методів розвитку, широкого використання досягнень науково-технічного прогресу. Внутрішній виробник не тільки був відірваний від світового ринку і як результаті цього не міг співвідносити свої витрати зі світовими, він був не зацікавлений у виготовленні продукції на експорт, а також у раціональному використанні імпортних товарів.

Перші кроки на шляху реформування зовнішньоекономічних зв'язків, розпочаті в 1986 р., формально були спрямовані на відновлення розірваного ланцюга : «виробник - світовий ринок - виробник». Однак постанова від 19 серпня 1986 р. "Про заходи для удосконалення зовнішньоекономічних зв'язків", що базувалася на монополії держави та зовнішньоекономічних зв'язках. Контроль держави в даному разі полягав у видачі дозволів на ведення зовнішньоекономічної діяльності Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків. Лише у квітні 1991 р. з прийняттям Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» в Україні були дозволені усі форми зовнішньоекономічної діяльності для всіх юридичних осіб, що фактично означало початок ринкової трансформації і лібералізації зовнішньоекономічної політики України.

Перед дилемою вибору зовнішньоторговельного характеру національної політики рано або пізно стають всі держави. Вибір політики фритредерства (вільної торгівлі) або протекціонізму в зовнішній торгівлі в їхньому безкомпромісному варіанті, як було показано, для минулих століть. Сьогодні ці два взаємозалежні напрямки так само визначають сучасний механізм розвитку зовнішньоекономічної політики.

На сучасному етапі розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин економічний розвиток в цілому, а також господарське життя окремих країн і регіонів суттєво модифікуються, зазнаючи вплив нових факторів і чинників. Економіка практично усіх країн, хоч і різною мірою, втягнута у вир глобальної трансформації. Найбільшої ж гостроти трансформаційні процеси досягли в нових незалежних державах та країнах Центральної й Південно-Східної Європи. По-перше, тут відбуваються системні зміни, які супроводжуються різким загостренням економічних суперечностей. По-друге, кризові явища, особливо в країнах колишнього СРСР, набувають затяжного, стагнаційного характеру. По-третє, багатьом з цих країн, в тому числі й Україні, системні перетворення доводиться проводити одночасно зі створенням і зміцненням власної держави, усіх її ланок і підсистем.

3. Зовнішньоекономічна політика як головний чинник інтеграції країни в міжнародній поділ праці

Головним інструментом забезпечення участі країни в МПП є зовнішньоекономічна політика країни. Сучасна зовнішньоекономічна політика - це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Вона часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом є складовою частиною зовнішньої політики держави.

Механізм регулювання зовнішньоторговельної політики у сучасній економічній літературі розглядається як взаємозв'язок елементів: національного та міжнародного Національну складову розглядають як цілеспрямований вплив держави на сферу зовнішньоторговельної діяльності. Характер і напрямки такого впливу визначаються багатьма факторами, рівнем розвитку та масштабами національного господарського комплексу, ступенем його інтеграції у світове господарство зокрема. Міжнародна складова частина механізму являє собою систему узгодженого впливу двох або більше держав на зовнішньоторговельну діяльність, чи на її окремі сфери (зовнішню торгівлю, експорт та імпорт капіталу, міжнародну міграцію робочої сили і т. д.). Провідне місце в системі займає раціональна складова. Це випливає передусім з тієї ролі, яку відіграє держава в регулюванні економіки. Крім того, національний рівень є вихідним моментом у формуванні міжнародної підсистеми механізму регулювання зовнішньоторговельних зв'язків.

В усіх країнах, хоча й різною мірою, держава бере активну участь у розвитку зовнішньоторговельної діяльності. Вона стимулює чи обмежує його розширення в цілому, з певними країнами або ж стосовно окремих сфер господарства, видів продукції та послуг.

Швидке розширення зовнішньоторговельних зв'язків держав яке відбиває поглиблення міжнародного поділу праці обумовило розвиток і вдосконалення зовнішньоторговельної політики. В сучасних умовах зовнішньоторговельна політика як складова частина економічної політики набуває дедалі більшого значення. Підвищення її ролі відбиває розвиток світо господарських зв'язків в умовах інтернаціоналізації виробництва та капіталу, поглиблення залежності національних економік від зовнішнього ринку. За допомогою зовнішньоторговельної політики держава регулює різноманітні зовнішньоторговельні аспекти її економічних відносин з іншими країнами.

Важливим напрямом розвитку сучасних концепцій зовнішньоторговельної політики є концепція експортних можливостей. В її основі лежить використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму розпорядженні виробничі потужності в поточних або довгостроковому періодах, що не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути розвідані запаси природних ресурсів або конкретні потужності для виробництва визначеної продукції, які важко переключити на виробництво інших товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит. При цьому прагнення малих країн торгувати набагато ширше, ніж великих. Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельний випуск продукції лише при великосерійному виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемо автомобільну промисловість: у «Вольво» (Volvo) потреба експорту з невеликого шведського ринку значно більша, ніж у «Дженерал Моторс»- із значного американського.

Теоретики-економісти особливу увагу повинні звернути на концепцію зниження витрат виробництва. Дослідження показали, що компанії можуть знижувати свої витрати на 20-30% у тих випадках, коли подвоюється випуск продукції, це явище відоме як крива накопичення досвіду (ехрегіеnсе curvе). Наприклад, якщо ми приймемо 20% зниження витрат виробництва і початкової вартості в 100 дол. на одиницю продукції, то собівартість другої одиниці продукції буде дорівнювати 80 дол. , четвертої -64 і т.д. Зниження може бути пов'язане з декількома факторами: покриттям умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції; підвищенням ефективності за рахунок досвіду, придбаного при виробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати переваги у відношенні зниження витрат виробництва перед своїми конкурентами

Заслуговує уваги також концепція підвищення прибутковості. Виробник може у визначених умовах продавати ту саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може бути зв'язане з відмінністю конкурентного середовища на закордонному ринку від вітчизняного, тому що там товар знаходиться на іншому етапі життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості усередині країни може привести до зниження внутрішніх цін, у той час як етап зростання за кордоном може звести нанівець актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості може також відбутися у зв'язку з розходженнями усередині країни і за кордоном державних заходів, що впливають на прибутковість (наприклад, розходженнями в оподатковуванні прибутків або регулюванні цін).

Розподіл ризику став основою наступної концепції зовнішньоторговельної політики. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник має можливість звести до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли ділової активності країн знаходяться в різних фазах, а ті самі товари знаходяться на різних етапах життєвого циклу. Ще один фактор розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробник зможе залучити більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при втраті якогось одного або декількох клієнтів.

Основою сучасної теорії зовнішньоторговельної політики може стати концепція імпортних можливостей. Імпульс до участі в торгівлі може надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якому випадку повинні бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягає в тому, що фірма шукає більш дешеві і високоякісні сировинні й інші матеріали, комплектуючі або готові вироби, щоб використовувати їх на своїх виробничих підприємствах. Або ж вона може активно шукати нові товари, розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, а імпортеру - використовувати надлишкові потужності своєї торгово-розподільної мережі. Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих знижують витрати виробництва або підвищують якість готових виробів, компанія, що закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку імпортованих готових виробів або ж сама може більш ефективно конкурувати на експортних ринках. Автомобільна промисловість являє собою приклад глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у тому числі іноземних, у відношенні зниження витрат виробництва.

Імпортер, як і експортер, має можливість розподілити свої операційні ризики. Розширяючи коло постачальників, фірма буде менше залежати від диктату або долі єдиного постачальника. У США, наприклад, багато значних споживачів, зокрема автомобільна промисловість, диверсифікувала свою закупівлю сталі з залученням європейських і японських постачальників. Ця стратегія знизила ризик недостатнього постачання американської автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку серед сталеливарників США, але одночасно створила нові проблеми в сталеливарній промисловості країни.

Вище розглянуті концепції розвитку зовнішньоторговельної політики дозволяють сформулювати найбільш загальні положення, що характеризують сучасні тенденції і особливості зовнішньоекономічної політики країн з розвинутою ринковою економікою і які можуть бути покладені в основу розробки зовнішньоторговельної стратегії країн з перехідною ринковою економікою:

- державна політика більшою мірою орієнтована на вільну торгівлю в економічно розвинутих країнах, що досягли високого рівня конкурентоздатності своєї продукції на зовнішніх і внутрішніх ринках;

- політика орієнтується переважно на вільну торгівлю в країнах, де ввезена продукція не конкурує з внутрішнім виробництвом або є сировиною для важливих галузей;

- протекціонізм, як правило, використовується для захисту національних інтересів і економічної безпеки країни, стимулювання зростання національного виробництва і підвищення його конкурентоздатності;

- найбільш широко протекціоністська політика застосовується в країнах, де здійснюються структурні і ринкові перетворення економіки або де мають місце економічна депресія і швидке зростання конкуруючого імпорту.

Ці загальні закономірності варто було б враховувати при виборі найбільш прийнятної для України моделі зовнішньоекономічної стратегії. Одночасно повинні братися до уваги специфічні особливості нинішнього етапу розвитку української економіки і роль зовнішньоекономічного фактора у становленні ринкового господарства відкритого типу.

У зв'язку з цим особливо актуальним залишається аналіз розвитку зовнішньоекономічної політики і дослідження проблеми участі України в МПП.

міжнародний поділ праця інтеграція

Список використаної літератури

1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебное пособие. - М.: Финансы й статистика, 2005. - 288 с.

2. Глобус О.В. Логистика. - Т: Економічна думка, 2004.

3. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности - М.: Финансы и статистика, 2006 - 432 с.

4. Листовецкий В. О. Миронюк О. В.: Ефективність господарювання.: Чернівці.: 2005.

5. Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування. // Економіка України. - 2009. - №5.

6. Пиндайк P., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Пер. с англ. М.: Экономика - Дело. 2004.

7. Хейне П. Экономический образ мышления: Пер. с англ. М.: Новости, 2001.

8. Шмален Г. Основы и проблеми экономики предприятия : Пер. с нем.. / Под ред. Проф. Поршнева. - М.: Финансы и статистика, 2006.

9. Экономика предприятия : Учебник / Под ред. проф. Н. А. Сафронова. -М.: "Юрист", 2008.

Размещено на Allbest.ru