Державні кордони та їх функції. Поняття, види та порядок їх встановлення

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет ім. Лесі Українки

Реферат

Державні кордони та їх функції. Поняття, види та порядок їх встановлення

Зміст

Вступ

1. Державні кордони як атрибут держави

2. Класифікація державних кордонів

3. Бар'єрна функція державних кордонів

4. Контактна функція державних кордонів

5. Інші функції державних кордонів

Висновки

Література

Вступ

Актуальність дослідження.

Значення державних кордонів велике для кожної держави, оскільки вони позначають межі території, що належить їй, зі всіма її ресурсами, що є матеріальними умовами життя всякого суспільства. Державні кордони визначають також межі територіального верховенства держави, тобто повної і виняткової влади держави, забезпеченої всіма засобами примусу, передбаченими його законодавством. Чітке розмежування ресурсів, що належать державам, і меж їх верховної влади має істотне значення для запобігання конфліктів між ними і розвитку мирної співпраці на кордонах.

У географічному вивченні державних кордонів виділяється декілька головних напрямків. Одна з традиційних практичних задач, до рішення яких здавна притягувалися географи, у тому числі і представники фізико-географічних спеціальностей, - встановлення державних кордонів. До числа традиційних тем політико-географічних досліджень належить також класифікація і типологія державних кордонів за якою-небудь ознакою. Сучасні умови господарювання зробили актуальними такі політико-географічні проблеми, як аналіз функцій кордонів, глибини і нових особливостей розвитку прикордонних районів в умовах розширення прикордонної співпраці, у тому числі формування "транскордонних районів" і спеціальної регіональної політики по відношенню до цих районів.

Об'єктом дослідження курсової роботи є кордон як обов'язковий атрибут держави.

Предметом дослідження курсової роботи є функції державного кордону.

Метою курсової роботи є дослідження і вивчення функції державних кордонів, а також узагальнення результатів дослідження.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Розкрити сутність державних кордонів як атрибуту держави.

Провести класифікацію державних кордонів.

Дослідити бар'єрну функцію державних кордонів.

Дослідити контактну функцію державних кордонів.

Дослідити інші функції державних кордонів.

Дослідити фактори, що впливають на співвідношення бар'єрної і контактної функцій.

1. Державні кордони як атрибут держави

На жаль, історія людства - це історія воєн, а більшість воєн мала на меті перегляд кордонів. "La geographic la sert d'abord а faire la guerre" - "Географія служить перш за все для того, щоб воювати" - приблизно так можна перекласти назву гучної книги французького політико-географа И. Лакоста - на жаль, цілком справедлива, принаймні, протягом довгих століть і до порівняно недавнього часу.

Щоб виправдати свої територіальні домагання і вимоги нових кордонів, уряди і політичні діячі потребували їх більш менш переконливого обґрунтування. Крім того, перегляд кордонів завжди спричиняв за собою потребу в чисто прикладних дослідженнях для їх делімітації на карті і демаркації на місцевості, і тут географи були практично незамінні.

Не випадково міжнародні організації й уряди світових держав запрошують крупних географів в якості експерти для делімітації кордонів. Вже у наш час американський географ Гілберт Уайт і політико-географ M.А. Гласнер, а також англійські політико-географи Дж. Блейк і Ю. Андерсон багато разів брали участь у вирішенні прикордонних суперечок на Близькому Сході і між країнами Аравійського півострова, конфліктів, пов'язаних з морськими кордонами, і т.д.

Географічна лімологія, або наука про кордони (від грецького слова "лімес" - кордон), до останнього часу відрізнялася описовістю і явно страждала від нестачі теоретичного осмислення незліченних конкретних досліджень. Це не означає, проте, що спроб запропонувати теоретичні рамки для вивчення процесів формування і еволюції міжнародних кордонів зовсім не було [19, 302].

Кордони державної території не завжди мали той вид чітких ліній, якими вони є сьогодні, та й принципи встановлення кордонів були іншими - вони були засновані на застосуванні сили. Державна територія не завжди мала цілком чіткі контури, строго визначувані положенням лінії державного кордону. Лише в порівняно недавній час, коли не залишилося нічийних земель, лінія кордону, визначаюча межі державної території, стала строго фіксуватися на місцевості і в численних документах. А в минулому було інакше.

У старовину сусідні країни розділялися такими природними труднопрохідними перешкодами, як ліси, річки, пустелі, болота, гори і т.п. Кордон як лінія розмежування територій сусідніх держав не проводився. Першим відомим випадком фіксації кордону було встановлення в II столітті н.е. колони між Пелопоннесом і Аттикою. В Римській імперії прагнули чіткого розмежування земельної власності. Це прагнення було таке велике, що розмежовувалися цілі провінції усередині самої імперії, але ці кордони далеко не завжди спостерігалися на місцевості. Кордоном між Стародавнім Римом і його сусідами служила звичайно просто незаселена смуга "нічийної" землі, пустелі і степу.

Пізніше, з утворенням феодальних держав, кордони між ними стали виявлятися більш чітко. Кордони-зони поступово поступаються місцем кордонам-лініям. Першим відомим міжнародним договором, який встановив прикордонну лінію, був Піренейський договір між Францією і Іспанією 1659 року. Договір свідчив: "Піренейські гори, що відвіку відділяли галлів від іспанців, утворюють і надалі розділення двох королівств (Франції і Іспанії)... Для того, щоб погоджувати вказане розділення, обидві сторони призначають комісарів, які, діючи спільно і сумлінно, оголосять ті вершини Піренейських гір, які належним чином поділять в майбутньому два королівства, і точно встановлять їх кордони". Було погоджено, що прикордонною лінією буде гребінь гір, який створює вододіл між цими двома країнами [16, 65].

Проте більшість договорів в період феодалізму не фіксували лінію державного кордону. Феодальна власність на землю зумовлювала приналежність земель тим або іншим землевласникам, общинам, церквам або, окремим містам, і кордони їх володінь були їм добре відомі. Тому договори звичайно містили лише згадку про те, що землі таких общин, міст або провінцій і т.п. належать такій державі, а землі інших подібних же одиниць - іншій. Ці ж міста, общини і власники повинні були піклуватися про позначення своїх кордонів на місцевості.

Лише з розвитком торгового капіталу, утворенням великих національних держав, єдиної державної влади з'являється необхідність точного визначення меж державної території. Підкорення всіх осіб єдиної юрисдикції, що живуть на державній території, і разом з тим утворення на цій території єдиного ринку, тобто "збіг політичної і митної межі, ось що додало державному кордону цілком закінчений і сучасний характер межі, до якої тягнеться суверенна влада держави".

Проте утворення чітких прикордонних ліній відбувається не відразу, а протягом довгого часу. Ще на початку XVII століття Гуго Гроцій писав, що "для розмежування володінь сусідніх держав немає нічого зручніше важко подоланих рубежів. Рідше зустрічається, що кордони держави встановлюються за допомогою штучної лінії розмежування або визначаються вимірюваннями" [16, 65]. Поступово штучні лінії розмежування починають встановлювати не тільки там, де відсутні природні рубежі, але й уздовж них.

Основне призначення державних кордонів полягає в тому, що вони встановлюють межі державної території з усіма її ресурсами, що є матеріальною умовою існування суспільства.

Кордони між суміжними державами зазвичай визначаються договорами між ними. Ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 p. містить таке визначення державного кордону: "Державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, яка проходить по цій лінії, що визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору". Це визначення переважно відповідає тлумаченню державних кордонів у доктрині міжнародного права [9]. Зокрема, у "Дипломатичному словнику" сказано, що державні кордони - це лінії та уявні вертикальні поверхні, які проходять по цих лініях, що визначають межі території держави (суші, вод, надр, повітряного простору), тобто межі поширення її суверенітету [8].

Розрізняють сухопутні, водні і повітряні кордони державної території. Сухопутні кордони держави - це лінії, що відокремлюють сухопутну територію однієї держави від суміжної території іншої держави. Як правило, державні кордони на суші проводяться з урахуванням географічних особливостей місцевості. Такими особливостями можуть бути гори, ріки, озера і т.п.

У міжнародній практиці відомі орографічні, геометричні та географічні державні кордони.

Орографічний державний кордон - це лінія, проведена по природних рубежах з урахуванням рельєфу місцевості, головним чином по гірському вододілу і руслах прикордонних рік.

Геометричний державний кордон - це пряма лінія, яка з'єднує дві визначені на місцевості точки державного кордону і перетинає місцевість без урахування її рельєфу (минаючи, як правило, населені пункти).

Географічний державний кордон - це лінія, що проходить через визначені географічні координати і збігається іноді з тією чи іншою паралеллю або меридіаном. Такі кордони часто трапляються в Африці та Америці [8, 305].

Водні державні кордони поділяють на річкові, озерні, кордони інших водойм і морські. Зокрема, річкові кордони встановлюються за домовленістю між суміжними державами, але частіше по тальвегу - лінії найбільших глибин судноплавної ріки, посередині головного фарватеру або посередині несудноплавної ріки. Озерні кордони і кордони інших водойм встановлюються, як правило, по прямій лінії, що з'єднує виходи кордону до берегів озера або іншої водойми. Морські кордони держави утворюються зовнішніми межами територіальних вод держави або лінією розмежування територіальних вод суміжних чи протилежних держав.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. кожна держава має право встановлювати ширину своїх територіальних вод у межах 12 морських миль. Це встановлено і Законом України "Про державний кордон України". Він також допускає, що в деяких випадках інша ширина територіального моря України може бути встановлена міжнародними договорами України, а за відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 5).

Крім договірних кордонів, закріплених у міждержавних договорах, існують і так звані історично сформовані кордони. Головною їх особливістю є те, що вони тривалий час визнавалися суміжними державами. Це робить історично сформований кордон юридично обов'язковим для обох держав.

За міжнародним правом, процес встановлення кордону складається з двох стадій:

а) делімітації;

б) демаркації.

Делімітація кордону (від лат. delimito - встановлюю) - це визначення загального напряму лінії кордону між державами шляхом переговорів. Постанови про делімітацію звичайно є складовою частиною мирних договорів або спеціальних угод про встановлення або зміну державного кордону. У ході делімітації договірні держави, як правило, складають (по карті, без проведення робіт на місцевості) опис проходження лінії кордону, що може бути самостійною статтею у самому договорі або в додатку до нього. Встановлена в такий спосіб лінія кордону наноситься на карту, яка додається до договору. Делімітація є підставою для проведення наступного етапу визначення кордону - проведення його на місцевості [8, 306].

Демаркація кордону (франц. demarcation - розмежування) - проведення державного кордону на місцевості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками. Демаркація здійснюється на підставі документів про делімітацію кордону. Під час робіт із демаркації виконується топографічна зйомка або аерофотозйомка місцевості, на підставі чого складається великомасштабна топографічна карта прикордонної смуги, встановлюються прикордонні знаки і визначаються їхні координати. Документи демаркації набувають чинності після затвердження їх відповідно до законодавства договірних сторін.

Згідно з міжнародно-правовим принципом недоторканності державних кордонів суміжні держави встановлюють певний режим взаємного кордону. Цей режим державного кордону визначається сукупністю міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм.

Для України, наприклад, національні норми, що регулюють режим державного кордону, містяться в Законі України "Про державний кордон України". У ст. 8 цього закону режим державного кордону визначається як "порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден та військових кораблів у територіальному морі і внутрішніх водах України, захід іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України і перебування в них, утримання державного кордону України, проведення різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України". З цього визначення випливає, що режим державного кордону має кілька складових частин.

Отже, головне призначення державних кордонів полягає в тому, що вони встановлюють межі державної території з усіма її ресурсами, що є матеріальною умовою існування суспільства. Кордони між суміжними державами звичай визначаються договорами між ними. Державним кордоном є лінія і вертикальна поверхня, яка проходить по цій лінії, що визначають межі території країни - суші, вод, надр, повітряного простору.

2. Класифікація державних кордонів

Класифікаційний підхід до вивчення кордонів має не менш тривалу історію, ніж історико-картографічний. Ще відомий британський політик лорд Керзон, розглядаючи морфологію кордонів, розділив кордони на астрономічні (проведені по паралелях і меридіанах), математичні (наприклад, по радіусу кола з центром в якому-небудь місті) і референтні (проведені на певній відстані від якого-небудь географічного об'єкту). Керзон також виділяв кордони розділові і контактні. Пізніше були розроблені інші докладні класифікації кордонів за багатьма підставами. Особливо цікаві і важливі класифікації кордонів по множині ознак, в яких морфологія не відривається від змісту і функцій.

Відомі приватні класифікації кордонів за:

- морфологією ("геометричні", "астрономічні", звивисті, прямі і т.п.);

- природними особливостями (оро- і гідрографія і т.д.);

- походженням, історії і тривалості існування;

- історичними умовами і послідовністю виникнення ("післявоєнні", компенсаційні, "нав'язані", колоніальні, спірні та ін.);

- функціями (співвідношення бар'єрної, фільтруючої, контактної функцій, а також функцій відображення, регулювання, відділення і зіставлення) [19, 305].

Задача класифікації і типології державних кордонів важлива для розуміння всієї системи міжнародних кордонів, процесів, що відбуваються в прикордонних зонах, впливу кордонів на міжнародні відносини. Існує немало класифікацій державних кордонів, але практично в основу кожної з них встановлена лише одна з ознак [18, 63].

Так, в морфологічних класифікаціях кордони підрозділяються за конфігурацією.

Виділяються державні кордони: геометричні, тобто "проведені по лінійці", звично в рідконаселених, малоосвоєних місцевостях на час делімітації. Такі кордони між Алжиром і Малі (на більшій частині їх протяжності), Малі і Мавританією, Лівією, Єгиптом і Чадом і багато інших державних кордонів у районі Сахари, кордони Намібії з Ботсваною і Анголою, ряд ділянок кордонів американських країн, успадкованих від колоніальних часів, між США і Канадою на Алясці, деякі ділянки державних кордонів на Близькому Сході та ін.

Геометричні кордони зустрічаються і в політико-територіальному розподілі багатьох країн (кордони між західними провінціями Канади, між штатами Півдня і Заходу США, велика частина кордонів між штатами і територіями Австралії та ін.). Астрономічні кордони можна розглядати як різновид геометричних, проведених по паралелях і меридіанах. Класичним прикладом такого кордону є кордон між США і Канадою на захід від Великих озер. До об'єднання ДРВ і Південного В'єтнаму їх розділяв кордон, проведений по 17-й паралелі. Нарешті, розрізняються кордони з різним ступенем звивистості [18, 64].

За природними особливостями кордони діляться на: орографічні, або гірські - по гірських хребтах, перевалах; рівнинні; річкові; озерні (наприклад, між США і Канадою на Великих озерах, Росією і Китаєм на озері Ханка та ін.); морські; кордони між секторами Арктики та ін.

Інша ознака класифікації кордонів - походження, історія і тривалість існування.

Зокрема, розрізняються державні кордони антецедентні - проведені до освоєння і масового заселення території - наприклад, ті ж кордони між США і Канадою або (в політико-територіальному розподілі) між штатами США. Ці кордони згодом нерідко перешкоджали "природному" соціально-економічному розвитку районів різних ієрархічних рівнів, систем розселення і т.д.; "накладені" кордони "розрізали" вже сформовані етнічні, культурні і соціальні спільності.

Саме такими в більшості своїй є кордони сфер впливу колоніальних держав. Вони в корені не відповідають ареалам розселення найбільших етнічних спільностей, які розділяють переважно меридіональні кордони, а не кордони по паралелях, як на політичній карті. Субсеквентні кордони, так само як і "накладені", виникли після формування певних соціально-культурних і економічних спільностей, але не ігнорують їх, а більшою чи меншою мірою враховують кордони між ними.

Реліктові кордони успадковані від минулих історичних періодів. Чинники, що зумовили їх виникнення, вже втратили своє значення, але кордони зберігаються, оскільки вони є в свою чергу чинником і результатом рівноваги політичних сил між блоками, що склалася, країнами, політичними угрупуваннями і т.д. Особливо поширені реліктові кордони в політико-адміністративному розподілі, але їх немало і в числі державних кордонів. Так, державні кордони між більшістю країн Латинської Америки - це колишні кордони між іспанськими і португальськими колоніями та їх провінціями.

За історичних умов і послідовністю виникнення можна виділити колоніальні державні кордони - будь-які кордони, що сформувалися в результаті розділу сфер впливу між колоніальними державами і розподілу колоній на провінції.

Післявоєнні - встановлені в результаті післявоєнних мирних конференцій, наприклад, Віденської (1814) Версальської (1919), Ялтинської (1943), Потсдамської (1945) та інших; інтеграційні - що є результатом возз'єднання якого-небудь народу, наприклад, ФРН і НДР; "диференціальні" - результат розділу якої-небудь держави, наприклад, кордони між Індією, Пакистаном і Бангладеш; компенсаційні - що склалися в результаті обміну територій (наприклад, між Росією і Фінляндією); відновлені після повернення несправедливо анексованої частини державної території однієї держави іншій (між Росією і Японією); нав'язані в односторонньому порядку більш сильною державою менш сильній (кордон між США і Мексикою); зупинені одностороннім актом за відсутності заперечень сусідів; договірні (їх можна розглядати як загальний випадок вже названих типів); динамічні (що часто мінялися в часі, наприклад кордон між Францією і Німеччиною) або нестійкі; спірні [18, 65].

Серйозна трудність при класифікації кордонів - правильний аналіз всієї історії відносин сусідніх держав. Державний кордон може бути по-різному класифікований на різних етапах його розвитку, і хоча вирішальне значення має сучасний етап, на політичному житті країни не можуть не позначатися і зміни кордону в минулому.

Одна з найважливіших і складних характеристик державних кордонів - їх функції. Аналіз функцій кордонів тісно пов'язаний і з їх морфологією, і з політичним статусом, і з тривалістю існування.

Отже, державні кордони класифікуються за такими основними ознаками:

1) морфологією;

2) природними особливостями проходження;

3) походженням, історією і часом існування;

4) історичними умовами і послідовністю виникнення

5) за виконуваними функціями.

3. Бар'єрна функція державних кордонів

Одна з найважливіших і складних характеристик державних кордонів - їх функції. Аналіз функцій кордонів тісно пов'язаний і з їх морфологією, і з політичним статусом, і з тривалістю існування. Державний кордон, як і всякий географічний кордон, має дві основні функції - розділову, або бар'єрну, і сполучну, або контактну. Співвідношення цих функцій, залежне від політичних умов формування державного кордону і характеру сусідства, і складає його специфіку.

Розділова функція державної кордону - найсильніша практично для всіх видів державних кордонів, оскільки кожна країна здійснює на своїй території повне і виняткове верховенство. Державний кордон відноситься, таким чином, до числа фронтальних - різких кордонів [18, 65].

Бар'єрна функція виявляється, по-перше, через обмеження умов виникнення потоків між країнами, по-друге, через обмеження умов їх проходження.

У першому випадку бар'єрна функція кордону полягає у відбитті і фільтруванні потоків людей, товарів, капіталовкладень, інформації. Для обмеження або припинення пересування людей, наприклад, вводяться заборони або важко здоланні формальності, встановлюються високі державні мита на візи, створюються перешкоди для маятникових міграцій через кордон - трудових поїздок так званих фронтальєрів. Пересування можуть бути обмежені межами прикордонної смуги.

Заходи, що регулюють перевезення товарів через кордон, включають диференціацію митних зборів на різні групи товарів і для товарів різних країн.

Пересування капіталів через кордон лімітується заборонами закордонних капіталовкладень взагалі або в якому-небудь регіоні, країні, галузі, маневруванням обмінними курсами валют, уведенням обов'язкових норм обміну валюти туристами та іншими заходами.

Як один з різновидів функції відбиття можна розглядати порогову функцію: який-небудь товар доцільно перевозити через кордон тільки в тому випадку, якщо його вартість разом з митним збором істотно не відрізнятиметься від вартості аналогічних товарів внутрішнього виробництва або товарів інших країн.

Обмеження умов для перетину державних кордонів потоками людей, капіталів, товарів вельми різноманітні. Це, по-перше, витрати часу, а отже, і засобів на проходження прикордонних формальностей, на подовження шляху через необхідність долати кордон тільки через встановлені контрольно-пропускні пункти; по-друге, істотні витрати через не співпадання ширини залізничної колії та інших параметрів транспортних систем. По-третє, деякі експортери при перетині кордону несуть витрати у зв'язку з необхідністю проходити карантин для тварин і рослин. По-четверте, експортери змушені пристосовуватися до умов ринку, починаючи із заміни етикеток та інструкцій і перекладу їх на іншу мову. Національні юридичні норми можуть регламентувати, наприклад, рівень забруднення природного середовища промисловим устаткуванням або транспортними засобами, рівень шуму, безпеки та інші стандарти [18, 66].

Наприклад, кордони Польщі, в тому числі й відтинок кордону між Польщею та Україною, знаходяться в певному географічному та економічному середовищі, яке спричинює наявність та виникнення різного роду перешкод, що формують особливу просторову систему. Кожний відтинок кордону створює, більшою чи меншою мірою, певні перешкоди, які обмежують міграцію людей, вільний обмін товарів та фінансів, а також культурний та науковий обмін.

Кордон як лінійна форма перериває розгортання соціально-економічних явищ, характерних для сусідніх держав. Через це дані явища розвиваються в різних політико-економічних, історичних та культурних умовах, що сформувались з різних боків кордону [38].

Але слід зазначити, що крім функції розмежування кордон є лінією дотику територій держав із характерними для них відмінностями в протіканні процесів розвитку, і в залежності від рівня налагодженості політичних зв'язків між державами відіграє важливу роль у їх культурному та економічному співробітництві.

Однак, фізико-географічні перешкоди мають значний вплив на стан організації економіки прикордонної зони, а також на розвиток прикордонного руху між сусідніми державами. Найбільшими на польсько-українському кордоні є орографічні, гідрографічні та екологічні перешкоди.

Орографічний бар'єр становлять, в першу чергу, Бескиди, через які пролягає короткий відтинок польсько-українського кордону. Це гірський район, який на території Польщі становлять кінцеві відроги Східних Бескидів. Ландшафт Бескидів формують переважно довгі гірські пасма, що тягнуться з північного заходу на південний схід і перетинаються долинами рік та потоків. Тут сформувався дуже різноманітний рельєф висотою від 600-700 м над рівнем моря у північній частині до понад 1300 м - у південній. У цьому районі найбільш виділяється ланцюг полонин, що тягнеться від г. Смереки (1222 м) до найвищої вершини Тарніце (1346 м), і пасмо, що межує з Україною з вершиною Велика Равна (1304 м.) [38].

Характерною рисою південної частини Бескидів є відкриті довгі та вузькі хребти з виступами скель і покриті дрібним камінням. В цьому гірському районі після Другої світової війни відбувалося поступове відновлення природи, спричинене послабленням антропогенної діяльності на цих територіях.

Важкодоступні гірські масиви створюють певні перешкоди для господарського освоєння цих земель та розвитку системи розселення, особливо міських промислових агломерацій. У 1945-1947 pp. проводилися масові переселення жителів цих теренів за східний кордон, а також на захід Польщі на так звані "змучені землі", що довело Бескиди до великого господарського занепаду [38].

Тут сформувався складний рельєф та спостерігається низька заселеність регіону, що є просторовим бар'єром для розвитку безпосередніх прикордонних контактів. Введення в дію прикордонних переходів в такому важкому гіпсометричному регіоні, де фактично відсутня відповідна транспортна мережа, неможливе через необхідність вкладення значних інвестицій, які не окупляться протягом довгого часу.

Північний відтинок кордону в Бескидах проходить через більш доступні території, тобто Перемишльське підгір'я, яке значно освоєне у господарському відношенні і має вищу щільність населення. Цей північний район Карпат вже не становить перешкод для транскордонних доріг, як і решта довжини польсько-українського кордону північного напрямку, за винятком вузької смуги горбистого Розточчя.

Гідрографічну перешкоду становлять ріки, а також прикордонні озера. Таким бар'єром на польсько-українському кордоні є відрізок р. Сан, а також на певній довжині р. Буг.

Річкове русло є природним бар'єром, який зумовлюється величиною ріки, а також гідрологічними умовами. Побудова мостів, а особливо на великих ріках, потребує значного обсягу інвестицій, через що процес подолання даного роду перешкод відбувається дуже повільно. На вище згаданий процес впливає сукупність транскордонних транспортних інвестицій, пов'язаних із введенням в дію пунктів пропуску та під'їзних доріг.

За останні роки не було побудовано нових мостів на прикордонних ріках між; Польщею та Україною, за винятком модернізації існуючого моста через р. Буг на прикордонному переході Зосин - Устилуг [38].

Екологічні перешкоди виникають за певних несприятливих умов природного середовища, або якщо певний регіон на кордоні підлягає особливому режиму охорони, що зазначено у відповідних законодавчих актах.

Така ситуація фактично блокує побудову доріг та пунктів перепуску на природоохоронних теренах. На українсько-польському кордоні це явище спостерігається у Бескидському національному парку, на території якого немає жодного пункту перепуску не тільки з Україною, але й зі Словаччиною. Дирекція цього парку, керуючись законом про охорону навколишнього середовища в Польщі, не має права дати згоду на введення в дію прикордонного переходу на південно-карпатському відтинку українсько-польського кордону.

Це єдина територія на українсько-польському прикордонні, що охороняється від антропогенного втручання, яке перешкоджає природному ритму життя флори і фауни.

Інфраструктурні перешкоди є наслідком низької щільності доріг із твердим покриттям, а також залізниць на прикордонних територіях та їх незадовільного технічного стану і перепускної здатності. Перешкоди виникають і внаслідок незадовільного рівня технічного обладнання пунктів пропуску, а особливо малої кількості смуг для паспортно-митного контролю приватних автомобілів та відповідних терміналів для обслуговування вантажних машин.

Звичайно, рівень готовності прикордонної інфраструктури залежить від наявності відповідного законодавчо-правового забезпечення режиму перетину кордону фізичними особами та транспортними засобами, а також від рівня підготовленості прикордонного персоналу для обслуговування цього руху.

Проблеми розвитку транскордонної транспортної інфраструктури розглядають у своїх публікаціях М. Росцішевський, П. Коморницький, П. Лієвський та С. Козярський [38].

До найважливіших причин, що сприяють розвитку прикордонних територій, належать: ступінь господарського благоустрою технічної інфраструктури, а особливо розташування територій в зоні перебігу важливих комунікаційних коридорів (автотранспортних та залізничних). До таких коридорів належать залізниця та міжнародна траса Е40, що з'єднує регіони Західної Європи вздовж підгір'я Судетів і Карпат з територією Західної України і йде далі в напрямку Одеси і Румунії.

На території цього коридору, близько польсько-українського кордону, формується транспортний міжнародний вузол Медика - Шегині і Перемишль - Мостиська, які разом із прикордонними пунктами пропуску Малаховіце - Нижанковичі, Кросценко - Смольниця і Корчова - Краковець формують комплекс прикордонних пунктів пропуску функціонально-просторового типу, який в науковій літературі називається "територіально-комунікаційним вузлом". На сьогодні це найважливіший на території Південної Польщі багатофункціональний, комунікаційний територіальний вузол [38].

Окрім добре розбудованої транспортної інфраструктури в околицях Перемишля, тут існує і низка певних перешкод. Польщу з Україною з'єднує 11 доріг з твердим покриттям. Беручи до уваги кількість доріг, що перетинають польсько-український кордон та його довжину, зауважимо, що одна така дорога припадає в середньому на 47,8 км спільного кордону [2]. Тоді коли на кордоні із Білоруссю цей показник становить 29,1 км, з Чехією - 14,3 км, а середня цифра для всіх кордонів Польщі становить 22,5 км.

Отже, щільність спільних доріг на українсько-польському кордоні найнижча стосовно до решти кордонів Польщі.

Таким чином, бар'єрна функція кордонів полягає в створенні певного бар'єру між державами, що проявляється різними обмеженнями щодо його перетину.

4. Контактна функція державних кордонів

В сучасних умовах, не дивлячись на збереження вогнищ військових конфліктів, спостерігається тенденція до активізації контактної функції державних кордонів, в чому знаходять відображення об'єктивні процеси інтернаціоналізації господарського життя, розвиток різносторонніх зв'язків між державами. Поблизу кордонів держав, що мають особливо тісні контакти, формуються зони зіткнення національних господарств. В цих зонах інтенсивно розширюється інфраструктура, створюються підприємства, розраховані на використання сировини, робочої сили, матеріалів із сусідніх країн і орієнтовані на експорт продукції. Тип і ширина подібних прикордонних зон залежать від типів і рівнів розвитку сусідніх країн та їх районів, від багатьох політичних, політико- і економіко-географічних, соціально-психологічних та інших чинників.

Під транскордонним районом звичайно розуміється соціально-економічна система, що охоплює частини територій двох або декількох сусідніх країн, яка характеризується певною єдністю природної першооснови і/або розселення, трудових і культурно-побутових зв'язків населення, господарства, інфраструктури, нерідко також історичних, етнічних і культурних традицій.

Зараз в ЄС офіційно виділяються транскордонні райони Льєж - Хассельт - Маастріхт - Аахен (Бельгія, Нідерланди, ФРН), Твенте - Східний Гельдерланд - Вестмюнстерланд (Нідерланди - ФРН), Лондондеррі - Донегал (Ірландія, Великобританія), Саар - Північний Люксембург - Північна Лотарингія (ФРН - Люксембург - Франція), Долларт - Емс (Нідерланди - ФРН) і ін. [19]

Одні з найбільш розвинених транскордонних районів в світі - Женевський і Базельський, і саме їх досвід в значній мірі покладений в основу недавно прийнятих документів ЄС і Ради Європи.

Формування Базельського транскордонного району пов'язане з історією міста і його географічним положенням. Тривалий час зростання Базеля в південному напрямі стримували схили Юри, в північному і західному - кордони Швейцарії. У післявоєнний період швидкий промисловий розвиток і лібералізація митного режиму сприяли розширенню агломерації, в тому числі і за межі національної території. Нині Базельський район (загальна чисельність населення - понад 500 тис. чоловік) включає 5 швейцарських комун, 5 французьких і 13 німецьких.

Розвитку Женевського транскордонного району сприяє морфологія кордонів Швейцарії. Округ Женева увійшов до складу конфедерації в 1815 р. До цього Женевська республіка була відрізана від своїх швейцарських союзників ділянкою території Франції, однак відтоді округ, що утворився на її основі пов'язаний з основною частиною країни вузьким, шириною на окремих ділянках всього 2 км коридором Версуа. Кордон округу Женева з Францією складає більше за 102 км, з іншими округами - всього 4. Транскордонні зв'язки Женеви асиметричні: в округ прибуває щодня кілька тисяч фронтальєрів з Франції. Частково сусідні комуни Франції перетворилися в спальні райони, а їх сільське господарство орієнтоване на обслуговування багатої Женеви. Женевський транскордонний район включає п'ять округів Швейцарії, сім департаментів Франції і італійську область Валле-д'Аоста [19].

Під прикордонною співпрацею в Західній Європі розуміється спільне розв'язання господарських і інших проблем місцевими органами влади сусідніх районів на основі напряму угод, що укладаються між ними. Його історія нараховує вже біля 40 років. Ще в 1963 р. в Базельському транскордонному регіоні утворені Робоча група і Комітет по сприянню їй, сфера діяльності яких розповсюджується на 1109 комун у всіх трьох сусідніх країнах. У Женевському регіоні діє регіональна комісія з транскордонної співпраці, що вирішила, зокрема, важкі питання оподаткування фронтальєрів і перерозподілу частини податків, що виплачуються ними в Швейцарії на користь сусідніх французьких департаментів Ен і Верхня Савойя. Округ Женева, французький район Рона-Альпи і власті м. Ліона погоджують свою економічну і соціальну політику, спільно регулюють землекористування.

Специфічні інтереси прикордонних регіонів можна умовно розділити на економічні і гуманітарні. Економічні інтереси пов'язані передусім з встановленням особливого режиму для підприємств, традиційно пов'язаних з партнерами на прикордонній території сусідньої країни. Без створення живої і самовідтворювальної тканини співпраці, тобто суб'єктів економічної діяльності по обидві сторони кордону, об'єднаних спільними господарськими інтересами, неможливо запустити його економічний механізм, і будь-які економічні рішення залишаться переважно благими побажаннями.

Для пожвавлення підприємств в прикордонній зоні існує цілий ряд засобів:

- звільнення від ввізного і вивізного мита, ПДВ, акцизних і інших зборів;

- визначення переліку продукції, вивіз якої в межах місцевих квот можливий без мита і на основі місцевих ліцензій;

- полегшення створення спільних підприємств і фінансово-промислових груп;

- спрощення митного оформлення вантажів, що переправляються відповідно до договорів, укладених між підприємствами прикордонних районів двох країн;

- створення гарантованих умов транскордонних взаєморозрахунків і взаємозаліків, відсутність перешкод для фінансових потоків, для чого можна засновувати спеціальні спільні банки, і ін. [19]

Гуманітарні інтереси визначаються, по-перше, в полегшенні режиму перетину кордону для жителів прикордонних територій. Цього досягти легше, оскільки така практика широко поширена в багатьох країнах і регіонах. Зміцненню взаємного довір'я і добросусідства сприяє спільний прикордонний і митний контроль.

По-друге, для жителів районів по обидві сторони кордону важливо забезпечити рівні права в сфері охорони здоров'я, освіти, культури і спорту. Іншими словами, якщо в лікарні прикордонного селища, допустимо, немає спеціалізованого кардіологічного відділення, то громадянин повинен бути упевнений, що його приймуть в такому відділенні, розташованому недалеко, але по іншу сторону кордону, і т.п.

По-третє, адміністрації прикордонних регіонів домагаються звільнення своїх жителів від застосування до них норм і квот на переміщення через кордон продуктів, вироблених в особистих господарствах, на провезення особистого майна і нетоварних партій вантажів.

По-четверте, в умовах проникних кордонів важливе місце в контактах сусідніх областей займає співпраця правоохоронних органів. Злочинці не будуть чекати, поки місцеві прокуратури направлять в свої столиці запит на залучення до їх затримання відповідних органів сусідньої країни.

5. Інші функції державних кордонів

державний кордон територія делімітація демаркація

Будь-який географічний кордон виконує контактні й бар'єрні функції, питання тільки в їх співвідношенні. Кордон володіє виборчою проникністю, для деяких потоків (категорій людей, товарів і т.п.) він прозорий, для інших, навпаки, є непереборним бар'єром. Наприклад, багато країн світу забороняють увезення фізичними особами рослин, насіння і навіть продовольства взагалі. Іншими словами, кордон фільтрує потоки.

Під відбиттям розуміється відтворювання у функціях кордонів особливостей політичного устрою, державного устрою, рівня економічного, соціального і культурного розвитку країни. Насправді, режим і функції кордону більшою чи меншою мірою відповідають ідеології, стратегічним цілям і економічним можливостям країни на світовому ринку і ринку своїх сусідів. Країни з тоталітарними режимами звичайно мають кордони з яскраво вираженими бар'єрними функціями (так звані фронтальні), що мають сакральний характер ("ми" і ворожа решта світу), з особливим режимом прикордонної зони.

Функція відділення полягає в диференціації однієї етнічної, соціальної або культурної групи від іншої, збереженні і підтримці відмінностей і різноманітності [19, 305].

Регулююча роль кордону полягає в підтримці певного економічного режиму, рівноваги на державній території.

Функція зіставлення виражається в тому, що існування кордонів дозволяє підтримувати в світових економічних і інших відносинах елементи конкуренції, зокрема зіставляти витрати, переваги і невигоди виробництва тих або інших товарів в різних країнах.

Висновки

Отже, державні кордони класифікуються за такими основними ознаками:

1)морфологією;

2) природними особливостями проходження;

3) походженням, історією і часом існування;

4) історичними умовами і послідовністю виникнення;

5) за виконуваними функціями.

За конфігурацією державні кордони класифікуються на:

1) геометричні;

2) астрономічні;

3) комбіновані з різними ступенем звививості.

За природними особливостями проходження державні кордони поділяються на:

1) орографічні (гірські);

2) рівнинні;

3) річкові;

4) озерні;

5) морські;

6) кордони між секторами Арктики;

7) пустельні.

За походженням, історією і часом існування виділяють державні кордони:

1) антецедентні;

2) "накладені";

3) роздільні;

4) субсеквентні;

5) реліктові.

За історичними умовами та послідовністю їх виникнення державні кордони поділяються на:

1) колоніальні;

2) післявоєнні;

3) інтеграційні;

4) диференційні;

5) компенсаційні;

6) відновлені;

7) договірні;

8) спірні;

9) односторонні та ін.

За функціями виділяють такі державні кордони:

1) бар'єрні;

2) "буферні";

3) контакні;

4) прозорі (проникні);

5) митні;

6) напівпрозорі;

7) штучні.

За своєю сутністю виділяють:

1) політичні;

2) адміністративно-територіальні кордони і межі;

3) етнічні кордони і межі;

4) "рухомі" кордони.

Транскордонний регіон (єврорегіон) - це контактна зона взаємодії територіально-господарських структур сусідніх держав, яка не обмежується вузькою прикордонною смугою (зоною) території, а поширюється на обширну прикордонну територію, і де здійснюються зовнішньоекономічні зв'язки в різних формах, і в якій взаємодія має свою направленість, впорядкованість, регулярність, інтенсивність, що відмінні в різних точках території. Транскордонні регіони бувають дво основних типів: локальні і територіальні. Найбільше транскордонних регіонів сформовано в країнах Західної Європи. Найбільш розвинутими є Базельський і Женевський. На прикордонних територіях України з сусідніми державами формуються транскордонні об'єднання - єврорегіони "Буг", "Карпати", "Нижній Дунай", "Верхній Прут".

Бар'єрна функція виявляється, по-перше, через обмеження умов виникнення потоків між країнами, по-друге, через обмеження умов їх проходження.

У першому випадку бар'єрна функція кордону полягає у відбитті і фільтруванні потоків людей, товарів, капіталовкладень, інформації. Для обмеження або припинення пересування людей, наприклад, вводяться заборони або важко здоланні формальності, встановлюються високі державні мита на візи, створюються перешкоди для маятникових міграцій через кордон - трудових поїздок так званих фронтальєрів. Пересування можуть бути обмежені межами прикордонної смуги.

В сучасних умовах, не дивлячись на збереження вогнищ військових конфліктів, спостерігається тенденція до активізації контактної функції державних кордонів, в чому знаходять відображення об'єктивні процеси інтернаціоналізації господарського життя, розвиток різносторонніх зв'язків між державами. Поблизу кордонів держав, що мають особливо тісні контакти, формуються зони зіткнення національних господарств. В цих зонах інтенсивно розширюється інфраструктура, створюються підприємства, розраховані на використання сировини, робочої сили, матеріалів із сусідніх країн і орієнтовані на експорт продукції. Тип і ширина подібних прикордонних зон залежать від типів і рівнів розвитку сусідніх країн та їх районів, від багатьох політичних, політико- і економіко-географічних, соціально-психологічних та інших чинників.

Кордон володіє виборчою проникністю, для деяких потоків (категорій людей, товарів і т.п.) він прозорий, для інших, навпаки, є непереборним бар'єром.

Наприклад, багато країн світу забороняють увезення фізичними особами рослин, насіння і навіть продовольства взагалі. Іншими словами, кордон фільтрує потоки.

Під відбиттям розуміється відтворювання у функціях кордонів особливостей політичного устрою, державного устрою, рівня економічного, соціального і культурного розвитку країни.

Функція відділення полягає в диференціації однієї етнічної, соціальної або культурної групи від іншої, збереженні і підтримці відмінностей і різноманітності.

Регулююча роль кордону полягає в підтримці певного економічного режиму, рівноваги на державній території.

Література

1. Арбатов А.Г. Граница - это люди, а не просто черта на карте // Независимая газета. - 1997. - 15 марта. - № 10 (37).

2. Бондар А.Л., Дьогтяр А.М., Трюхан М.О. Делімітація та демаркація кордонів: проблеми, пошуки, рішення // Український географічний журнал. - 1998. - № 3. - С. 10-12.

3. Вардомский Л.Б., Голицына И.И., Самбурова Е.Н. Государственные границы и региональное развитие: политико-географический аспект // Политическая география: современное состояние и пути развития. - М., 1989.

4. Вопросы географии. Т. 122/123. Теоретические аспекты географии: География хозяйства стран-членов СЭВ в условиях интеграции. - М.: Мысль, 1984. - С. 236-248.

5. Ганжа О., Захарчук Б., Боєчко В. Кордони України: історія та проблеми формування (1917-1940 рр.) // Український історичний журнал. - 1992. - № 1.

6. География, политика и культура (Серия: Современные проблемы географии). - Л.: Наука, 1990. - С. 28-30, 69-75.

7. Голубчик М.М. Политическая география мира. Учебное пособие для вузов. - Смоленск: Изд-во СГУ, 1998. - 312 с.

8. Дмитрієв А.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 458 с.

9. Дністрянський М.С. Україна в політико-географічному вимірі. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - 310 с.

10. Журкин В.В. США и международно-политические кризисы. - М.: Политиздат, 1975.

11. Иванов И. Европа регионов // Мировая экономика и международные отношения. - 1997. - № 9.

12. Киш Е. Политико-правовая основа новой европейской границы: исторический опыт и современные проблемы // Персонал. - 2004. - № 3. - С. 8-15.

13. Клименко Б.М. Государственная территория. - М.: Международные отношения, 1974.

Размещено на Allbest.ru